Світове господарство і НТР

У середині XX ст. відбулися якісні зміни в розвитку і розміщенні
світового господарства. Вони пов’язані зі створенням нових джерел
енергії, новітніх знарядь праці, нових матеріалів і впровадженням
принципово нових технологічних процесів — біотехнологій й робототехніки.

Зміни технології виробництв вплинули на розміщення господарства не лише
в окремих країнах, а й в усьому світі.

В умовах НТР світове господарство зазнало таких впливів:

— стрімко розвивалися наукомісткі галузі — електроніка,
електронно-обчислювальна техніка, робототехніка при деякому скороченні
традиційних галузей промисловості — текстильної, вугільної та ін.;

— широко впроваджувалися ресурсозберігаючі техніка і технологія,
пов’язані з проблемами економії палива і сировини, з використанням
вторинної сировини;

— все більшого значення набували природоохоронна техніка і технологія,
які впливали на зменшення шкідливих викидів або їх запобігання на основі
використання замкнутих технологічних схем;

— у виробництво впроваджувалися нові технологічні досягнення (створення
роботизованих цехів і дільниць). З одного боку це значно підвищувало
продуктивність праці, а з іншого — впливало на зменшення зайнятості
працездатного населення, а також сприяло деконцентрації виробництва;

— висока концентрація виробництва в основних індустріальних центрах
розвинених країн впливала на їх деконцентрацію за рахунок вимушеного
переміщення деяких виробництв у менш промислово розвинені райони;

— деконцентрація виробництва прискорила промислове освоєння не лише
позаагломераційних територій розвинених країн, а й країн «третього
світу», які володіють сировинними ресурсами і забезпечені дешевою
робочою силою;

— орієнтація виробництва на дешеву робочу силу, особливо невисокої
кваліфікації, економічно підтвердила доцільність перенесення у країни
«третього світу» окремих підприємств легкої промисловості, а також
деяких екологічно небезпечних підприємств;

— потужні промислові регіони високорозвинених країн (Рейн-Вестфалія у
Німеччині, район Великого Лондона в Англії, мегаполіси США та ін.) є
носіями НТР, бо вони володіють найсучаснішою виробничою та соціальною
інфраструктурою, висококваліфікованими кадрами, можливостями комплексної
переробки відходів виробництва, уміло використовують вигоди кооперування
і спеціалізації (так званого ефекту агломерації), мають значні резерви
капіталовкладень, що можуть спрямовуватися на природоохоронні заходи
тощо;

— наука в епоху НТР стала важливою сферою діяльності, адже рівень
сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до
розв’язання глобальних проблем: екологічної, продовольчої, сировинно-
енергетичної та ін.

Вплив НТР на галузеву структуру господарства. Загальною закономірністю
змін у галузевій структурі світового господарства є послідовний перехід
від високої частки сільського господарства, добувної промисловості до
обробних галузей, що створюють продукцію на основі високих технологій.

Однак, як показав досвід високорозвинутих країн, частка обробної
промисловості у ВВП збільшується до досягнення певного рівня, а потім
відбувається її стабілізація чи скорочення. Так, найбільше скорочення
частки промислового виробництва відбувалося у США, Великій Британії,
Франції з середини 60-х рр. XX ст. У країнах, які почали
індустріалізацію трохи пізніше (Японія, Італія), частка обробних галузей
продовжувала зростати аж до початку 70-х рр. XX ст., однак потім почала
також знижуватися. Найважливішою тенденцією зміни структури ВВП
промислово розвинутих країн світу у другій половині XX ст. стало
перетворення сфери послуг (третинного сектора) у переважаючу частину
їхньої економіки.

У структурі ВВП цих країн у 60-90-і рр. XX ст. неухильно знижувалася
частка сільського господарства (з 6,5 % у 1960 р. до 3 % у 2005 р.). Ця
тенденція пояснюються також тим, що під впливом науково-технічного
прогресу відбулося відокремлення від сільського господарства багатьох
видів діяльності і виділення їх в окремі галузі промисловості і сфери
послуг. Одночасно відбувається інтеграція сільського господарства,
промисловості і торгівлі в агропромисловий комплекс.

Отже, у процесі економічного розвитку «первинні галузі» (сільське
господарство і видобувна промисловість) поступаються першістю в
галузевій структурі господарства «вторинним » (обробна промисловість і
будівництво), а ті — «третинним » (сфера послуг).

Нові індустріальні і постсоціалістичні країни знаходяться приблизно на
однаковому рівні економічного розвитку як за показниками ВВП на душу
населення, так і за галузевою структурою економіки. У цих двох групах
країн зберігається відносно висока частка сільського господарства (6-10
% ВВП), що поступово наближається до рівня розвинутих країн (2-4 %).
Питома вага промисловості у ВВП обох груп країн (25-40 %) знаходиться на
рівні постіндустріальних країн і навіть перевищує його. Це пов’язано з
порівняно невисоким рівнем розвитку сфери послуг (45-55 % ВВП).

У галузевій структурі ВВП країн, що розвиваються, залишається високою
частка сільського господарства (20-35 %). Частка промисловості у ВВП цих
країн найчастіше невелика (10-25 %). Помітно вища вона у
країнах-експортерах мінеральної сировини і палива, тоді як частка
обробної промисловості у них коливається в межах 5-15 %.

Отже, в епоху НТР у сфері матеріального виробництва продовжується зміна
пропорцій між промисловістю і сільським господарством на користь
промисловості, якій належить провідне місце. У галузевій структурі
промисловості продовжує, знижуватися частка добувних галузей і
збільшуватися частка обробних, особливо машинобудування і хімічної
промисловості, а також електроенергетики (55-60 % усієї валової
продукції промисловості), їх образно називають «галузями авангардної
трійки».

В обробній промисловості розвинутих країн відбувається також процес
переміщення центру ваги від матеріаломістких галузей (металургія,
хімічна промисловість) до наукомістких (електроніка, робототехніка,
органічний синтез). Нішу, що виникає у виробництві, все більше займають
нові індустріальні держави, що переводять традиційні трудомісткі галузі
в країни, що розвиваються, середнього і нижчого рівня. В період НТР
галузі видобувної промисловості у них отримали інтенсивний розвиток
(розширення відкритого видобутку корисних копалин, їхня первинна
переробка, розвідка і видобуток нафти та природного газу в межах
континентального шельфу).

Сільське господарство і суміжні галузі — лісове господарство,
полювання, рибальство — це не тільки давнє, але і найрозповсюдженіше
заняття людей. У світовому сільському господарстві зайняте близько 1,1
млрд. осіб (близько 40 % економічно активного населення світу).

У найрозвинутіших країнах, країнах з перехідною економікою, нових
індустріальних державах переважає товарне, переважно інтенсивне сільське
господарство. В інших країнах, що розвиваються (крім нових
індустріальних країн), зберігається значна питома вага натурального
господарства в агропромисловому секторі. У 60-і рр. XX ст. у багатьох з
них відбулися значні перетворення у сільському господарстві на основі
сучасної агротехніки, яка отримала назву «зеленої революції». Вона
містила три складові частини: виведення нових сортів культур, насамперед
зернових; розширення зрошуваних земель; підвищення рівня механізації та
хімізації сільського господарства; у результаті «зеленої революції»
врожайність зернових культур зросла в 2-3 рази, а такі країни як Китай,
Індія, Індонезія, Пакистан, Таїланд та деякі інші почали забезпечувати
свої потреби продукцією власного виробництва.

Сільське господарство практично всіх країн світу складається з двох
великих взаємозалежних галузей: землеробства (рослинництва) і
тваринництва, співвідношення між якими помітно змінюється під впливом
НТР на користь тваринництва. Адже НТР у тваринництві призвела до
впровадження не тільки механізації, але й автоматизації виробництва
(птахофабрики, свиноферми). Так, у Швеції і Фінляндії на частку
тваринництва зараз припадає 75-80% валової продукції сільського
господарства. Виняток становлять середземноморські країни, у тому числі
Італія, де дана галузь дає близько 40 % сільськогосподарської продукції.
Це обумовлено, перш за все тим, що там недостатньо сприятливі для
тваринництва природні умови.

Тваринництво переважає в країнах Ближнього і Середнього Сходу, а також
в Аргентині й Уругваї. У цих країнах воно має в основному екстенсивний
характер, переважає пасовищне скотарство.

6

8

®

°

4

6

6

¬

2

ітній підвісці розвивають швидкість 200-300 км/год (Франція, Японія,
Велика Британія, ФРН). Дуже великий вплив на усі види транспорту зробила
контейнеризація — перевезення штучних вантажів у спеціальних місткостях
(контейнерах).

Усе ширше поширення отримують перевезення, у яких беруть участь два і
або більше видів транспорту. Для цих перевезень характерно точне
дотримання термінів і ритмічності доставки вантажів. У 90-х рр. XX ст.
почалося створення транспортних коридорів, що поєднують на визначених
напрямках відразу декілька видів транспорту для перевезень вантажів
через територію декількох країн. У Європі намічене створення дев’яти
транспортних коридорів. Таким чином, перевезення вантажів між різними
країнами все більше перетворюється в єдиний технологічний процес.

У пасажирських перевезеннях лідером залишається автомобільний
транспорт, частка якого підвищилася до 79 %. Повітряний транспорт (10%)
наблизився до рівня залізничного (10,5 %), а в недалекій перспективі
може навіть перевищити його. Широкофюзеляжні літаки-аеробуси беруть на
борт 300-500 пасажирів і більше. У міжнародних пасажирських перевезеннях
повітряний транспорт зберігає панівне положення.

Один із проявів НТР — збільшення частки зайнятих у сфері послуг
(третинному секторі економіки). В середньому у світі в третинному
секторі зайнято близько 1/4 працюючих, а в США — 75 %. Швидкий ріст
цього сектора відбувається, насамперед за рахунок науки і наукового
обслуговування, освіти, культури та мистецтва, охорони здоров’я і
фізичної культури, житлово-комунального господарства і побутового
обслуговування, соціального забезпечення, індустрії відпочинку.
Загальним для даної групи галузей є те, що порівняно з багатьма іншими
галузями сфери послуг (транспорт і зв’язок, матеріально-технічне
постачання, збут і заготівля, кредитування, фінанси і страхування) вони
більше орієнтовані на виробництво і поширення знань на обслуговування
людей, ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва Великими
галузями сфери послуг залишаються й ті, що традиційно орієнтувалися
переважно на обслуговування людей — це торгівля і громадське харчування,
державне управління.

Можливості для зростання частки зайнятих у сфері послуг тісно пов’язані
з електронізацією і автоматизацією матеріального виробництва, загальним
підвищенням ефективності його роботи, що дозволяє вивільнити частину
економічно активного населення для працевлаштування у сфері послуг.

Світова торгівля забезпечує обмін результатами виробництва — різними
продуктами і виробами. Обсяг її росте високими темпами, що випереджають
темпи зростання виробництва: в останнє десятиріччя на кожних 10%
приросту виробництва припадає 16% приросту світової торгівлі. Одночасно
під впливом НТР великі зміни відбуваються й у товарній структурі
світової торгівлі: продовжується зниження частки продукції сільського
господарства і видобувної промисловості (хоча питома вага енергоресурсів
в окремі періоди підвищувалася). У 30-ті роки XX ст. на цю продукцію
припадало близько 60 % світового експорту товарів, у 80-і — 40-45 %, у
кінці 90-х — 20-23%. Решту складає частка готових виробів (особливо
машин).

Ще швидше, ніж торгівля товарами, зростає торгівля новими знаннями і
технологіями (патентами, ліцензіями, технічним досвідом). США є
найбільшим у світі експортером знань.

Вплив НТР галузеву структуру та розміщення виробництва. Сформована
географія світового господарства — це історичний результат впливу на
розміщення виробництва певних чинників. Вони зумовлюють функціонування
господарських об’єктів у даному місці, затрати на виробництво і
транспортування продукції. Їх називають чинниками (факторами) розміщення
виробництва. Серед них виділяють: а) природні (паливний, сировинний,
водний, природних умов); б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних
ресурсів, транспортний, споживчий, економіко-географічного положення,
виробничої інфраструктури); в) демосоціальні (трудових ресурсів,
споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в
групі б) — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал,
пластмасу, напівфабрикати), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий
фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а
у групі демосоціальних — населення.

З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень НТР, вплив
деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних)
поступово зменшується.

У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових
підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не
узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Тому нею
розробляються принципи територіальної організації виробництва. Це певні
правила — головні напрямки територіальної політики держави. Отже, на
відміну від факторів, принципи мають суб’єктивний характер, де суб’єктом
найчастіше виступає уряд країни.

Серед них виділяють наступні:

-вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни,
активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.

-врахування екологічних проблем.

-обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх
міст.

-врахування потреб розвитку міжнародних зв’язків.

На розміщення різних галузей виробництва впливають різні фактори. Деякі
з них є традиційними з часу виникнення цих галузей, деякі чинники
розміщення виробництва набрали більшої ваги в період НТР, а окремі
фактично породжені науково-технічною революцією.

Так, розміщення промисловості у кінці XIX — на початку XX ст.
визначалося передусім ресурсними факторами. Вугільні і залізорудні
басейни стали ядрами індустріалізації в Англії, Німеччині, Росії
(Мідленд, Рур, Донбас). В епоху НТР промисловість усе менше тяжіє до
мінерально-сировинних баз. Орієнтація розвинутих постіндустріальних
країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і
залізорудних районів цих країн депресивними (економічно занепалими),
породивши в них безробіття і відтік населення в інші регіони.

Хоч це парадоксально на перший погляд, але в епоху НТР найдинамічніше
розвиваються країни і райони, які не мають власних сировинних баз
(Японія, яка імпортує до 95 % сировини і палива, зуміла стати
високорозвинутою постіндустріальною країною). В інших державах відбулося
переміщення підприємств металургійного комплексу від сировинних і
паливних баз у нові райони, де склалася сучасна індустріальна структура
(із Північного Сходу США в Каліфорнію, з Руру у ФРН на південь країни і
т.д.). Видобувна промисловість залишається основою виробництва лише в
нових ресурсних районах розвинутих країн (північні і західні території
Канади, Аляска в США, північні території Австралії, шельфові зони
Світового океану).

В країнах, що розвиваються, мінерально-сировинні ресурси залишаються
найважливішим фактором індустріалізації, і продовжують суттєво впливати
на розміщення виробництва.

Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному
світі стає тяжіння до центрів науки і освіти. У першу чергу він визначає
географію наукомістких галузей. Так, у Японії в 80-х рр. XX ст. почали
створювати спеціальні технополіси — міста науки, де концентрувалися
найбільш наукомісткі виробництва (радіоелектроніка, авіакосмічне
машинобудування тощо). У США подібним технополісом є Силікон-Веллі
(Кремнієва долина) у Каліфорнії.

Безпосередньо з цим пов’язаний і інший чинник — тяжіння до
кваліфікованої робочої сили. З іншого боку, у розміщенні багатьох
виробництв вирішальними є не тільки кваліфікація, але й вартість робочої
сили. Цим зумовлена та ситуація, що все більше галузей обробної
промисловості переміщують транснаціональні компанії у країни третього
світу, щоб використовувати дешеву робочу силу.

Не втратили свого значення в епоху НТР споживчий, енергетичний,
транспортний чинники і ін.

Все більшу роль почав відігравати чинник географічного положення
окремих країн і районів. Так, Сингапур, Республіка Корея, Тайвань
увійшли у ранг нових індустріальних країн значною мірою завдяки їхньому
вузловому положенню на найважливіших морських шляхах від Європи і
Близького Сходу до Японії.

Одним із вирішальних для розміщення ряду виробництв у
постіндустріальних країнах став екологічний принцип.

Сучасний етап розвитку світового господарства призвів до високої
територіальної концентрації виробництва і населення. З одного боку, вона
завжди давала певні переваги за рахунок поєднання дії багатьох чинників
розміщення, особливо техніко-економічних (енергетичного, транспортного,
споживчого, виробничої інфраструктури) та демосоціальних (трудових
ресурсів) споживчого, соціальної інфраструктури).

З іншого боку — перевищення розумних меж концентрації виробництва і
населення повертається погіршенням довкілля, труднощами транспортного
обслуговування, водопостачання і т.д. Тому принцип обмеження розвитку
великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст став актуальним
як для розвинутих, так і для нових індустріальних країн, держав з
перехідною економікою.

Похожие записи