РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

СТЕПИ УКРАЇНИ

Україна – це степ,

степ – це Україна.

 

Що таке степ? Природна зона помірних широт. Безмежна рівнина, вкрита
густою травою. Степ – тип рослинності, що об’єднує трав’яні угрупування,
в складі яких переважають ксерофіти (посухостійкі рослини), такі як
ковила, типчак, житняк, келерій, тонконіг, степова осока, метелиця,
зубровка (чаполоч) і багато інших трав’яних рослин. Серед трав багато
квіткових рослин, які прикрашають землю: польові айстри, волошки,
будяки, буркун, алтей, гіацинти, сокирки, дзвіночки, астрагал, звіробій,
материнка, шавлія, польові півники (тюльпани), деревій, білі і жовті
ромашки та безліч інших. Із кущових рослин по балках і ярах – шипшина,
терен, глід, жостір, барбарис, ліщина, калина, крушина.

В давні часи степ був основним багатством і джерелом існування для
багатьох поколінь наших предків-слов’ян. Степ годував величезні табуни
худоби. Люди жили в степу не лише із землеробства і тваринництва, а й з
рибальства, полювання та бджільництва. В ріках було стільки риби, що під
час нересту в невеликих ріках і рукавах Дніпра вона не вміщувалась у
воді і витискувалась на берег. А дичини в степах було так багато, що
дрохви і стрепети, стаєю злітаючи з землі, закривали сонце.

Скільки відбулось великих подій на тобі і за тебе, степе! Ти був
колискою наших предків слов’ян. Ти став місцем вольниці непокірних
сміливців. В низинах твоєї ріки Славути виникли перші козацькі січі, які
відіграли велику роль у створенні нашої нації.

Твої багатства, степе, незмірні і незчислимі!

Ти не збіднів, старий, сивий степе, і в наш час. Не шепоче на тобі
шокова трава – тирса. Шелестять золотаві хліба. Не бродять табуни диких
коней тарпанів – замість них пасуться коні чистокровних порід. Не
бігають сайгаки та джейрани – пасуться мільйонні отари тонкорунних
овець-мериносів.

Весною ти, наш степе, у рожевім цвіту яблунь і персиків, у білім цвіту
вишень, черешень, абрикос, груш і слив. Обплітають тебе сотень сортів
виноградники – від найраніших до найпізніших у визріванні. Ти змінився,
але не збіднів, наш сивий степе. Ти був, є і будеш найважливішим
джерелом людського багатства. Хвала тобі, наш Степе! Це про тебе
козацький нащадок Микола Гоголь у властивій йому літературній манері
сказав: «Дідько вас бери, степи, які ви хороші!»

Твоїй безмежній широчіні немає ні кінця, ні краю. Десь в імлистій
далечіні степ не кінчається, а переходить в небо. Сріблясто-сиві хвилі
трав і яскраві квіти між ними в далечині зливаються в одне суцільне
сиво-блакитне полотно, що сходиться з небом. То на нерівній, а особливо
в гірській, місцевості горизонт підходить близько до тебе, і небо різко
відокремлюється від землі. В степу немає тієї межі.

В степу земна поверхня така рівна, а горизонт так далеко, що різність
фарб зникає – і колір неба, і далечінь горизонту одинакові. Будеш йти та
йти, а степовій рівнині, здається, ніколи не буде ні кінця, ні краю. Бо
вона поступово переходить в небо, зливаючись з ним.

Коли ж оглянешся близько навколо себе, не можеш відірвати очей від
привабливої яскраво-барвної палітри степу. Сивими хвилями хитається
ковила. І, мов бризки серед сиво-срібного, шовковистого її колосся,
зринають і знов потопають мільйони квітів.

Трави і квіти такі різноманітні і різнобарвні, що їх не вбереш очима.
Яскраво-червоними голівками гойдаються польові маки, рожевіють і біліють
на високих стебельцях айстри, синіють волошки, біліють кашки і ромашки,
виблискують золотистим відливом жовті, білі і рожеві безсмертники. Все
це духмяне різнобарв’я і різновиддя зринає і потопає у хвилях трав. А в
траві, на землі і в повітрі бринить, дзвенить, гуде і вирує життя.
Бджоли, метелики, коники і безліч інших комах, всяк на свій мотив,
славлять своє буття. Високо в повітрі переливається тисячоголосий спів
пташок.

Не можна словесно передати все, що в степу бачиш, чуєш, вдихаєш. На
земля і в повітрі стільки музичних звуків, що їх не здатен охопити наш
слух. Аромати такі ніжні, терпкі, гострі – і такі різноманітні, як
кольори рослин.

Багатий! Прекрасний! Чарівний наш Степ!

 

 

ВЕСНЯНИЙ СТЕП НАШОГО КРАЮ

 

Сонце з кожним днем підіймається все вище і вище. Із стріх падають
великі краплини. Дзвінко дзюрчать невеликі струмочки по сніговій ковдрі.
Сніг посірів, став крихким і розсипчастим. В місцях, де частіше
пригріває сонечко, утворюються чорні плями проталин. Повітря насичене
парою і якимось своєрідним запахом весни.

Ще декілька сонячних днів – і сніг залишиться лише на північних схилах
бугрів, в балках та ярах. На узліссі та прогрітих сонцем схилах балок і
бугрів з’являються перші квіти – проліски. З кожним днем теплішає. На
деревах помітно набрякають бруньки, кора поступово набуває зеленуватого
кольору. В степу з’являються перші квіти – цибулькові.

На чорних проталинах серед ледве помітної зелені трави манять зір
світлоблакитні гіацинти, такі ніжні і легкі для зору. Їх листочки,
пелюсточки, стебельця такі ніжні і тендітні, що, здається, ось-ось
зламаються від найменшого подиху вітру. Зриваєш ці перші весняні квіти і
в букетику з жовтими тюльпанами підносиш, щоб понюхати, але вони не
пахнуть. Ще не досить тепла, щоб вони виділяли аромати. Ці квіти
нагадують квіти тундри – яскраві, але без запаху.

Квітень…

Місяць повного пробудження весни. Місяць цвітіння. Вийдеш у степ і
відчуваєш, як парує нагріта сонячними променями земля. В повітрі
ледь-ледь вловимі перші запахи квітів і трав. Цвітуть сади, і від того
цвіту все навколо біліє.

Серед зеленіючих трав можна знайти запашну шавлію і тмин, астрагал і
лапчатку. З кожним днем з’являється все більше квітів. Поступово землю
вкриває зелений килим.

Травень…

Місяць повного розквіту квітів і буйства трав. Все суціль вкривається
зеленим килимом. Повітря бринить від веселого гудіння бджіл, що
поспішають взяти з квіточок багатий нектар. Вони перелітають з квітки на
квітку, з дерева на дерево, наповнюючи повітря легким, мелодійним
дзижчанням.

Повітря напоєне терпким і міцним ароматом степових квітів і трав.

Серед зеленого килиму зринають і потопають яскраві польові ромашки і
волошки, фіалки червоні та жовті дзвіночки, пухнасті кульбаби і шавлія,
польові півники з різнокольоровими пелюстками. Яскраво-жовтим красивим
букетом розцвів кущ барбарису, а поруч, немов білий від снігу стіжок
сіна, цвіте глід. Розквітло все, і степ – безмежне різнобарвне море.

Червень…

Місяць дозрівання квітів і трав. Сонце підіймається все вище і вище,
посилаючи на землю найбільше тепла. На початку цього місяця рослинність
досягає своєї кульмінації.

В цей час цвіте тирса – шовкова трава. Її сиве пір’я, зливаючись докупи,
утворює неосяжне, молочно-біле море, могутні хвилі якого коливаються від
найменшого подиху вітру. Хвиля йде за хвилею. Так на морі після бурі
хвилі викидають на запінені гребені вирвані з корінням водорості. І так
серед білизни тирси то тут, то там зринають яскраві кольори маків,
айстр, волошок, ромашок, деревію, фіалки, дзвіночків, півників, будяків,
дроку, буркуну, алтею. Все це – червоне, біле, рожеве й блакитне, синє й
жовте – переливається і коливається на сиво-блакитно-білих хвилях тирси,
створюючи своєрідну і дивночарівну картину степу.

Кипить, вирує життя. Кожне створіння по-своєму хвалить велич природи. В
повітрі безугаву звучить дзвінка пісня невидимого жайворонка. Здається,
саме повітря дзвенить, бринить тисячами натягнутих струн, що виводять
свої чудові пісні-мелодії. Довго водиш по небу очима, до болю напружуючи
зір, і, нарешті, у мерехтливій блакиті неба знаходиш невеличку чорну
цяточку. Поступово з неї вимальовується контур, крильця, а потім і весь
виконавець пісні – жайворонок. Здається, він не тріпотить крильцями, а,
прив’язаний до чогось невидимою мотузкою, висить так, нерухомий,
посилаючи свою пісню на землю. Придивившись, помічаєш ледь-ледь помітне
тріпотіння крилець, яке зливається з мерехтінням блакитного повітря.
Розгледівши одного жайворонка, тут же знаходиш другого, третього і
безліч їх в небесно-блакитній височині. І, здається, це не жайворонки, а
сам степ співає, саме повітря дзвенить у тріпотінні.

Дивна і велична картина степу в цей час. Хочеться лягти на м’який, такий
свіжий і прохолодно-теплий килим із трав і лежати до безкінечності,
слухаючи життя степу, вдихаючи міцне, напоєне пахощами степове повітря.

А в повітрі, в траві, на землі буяє життя. Стрекочуть, цвірінчать
коники, гудуть джмелі, дзижчать оси, пурхають різнокольорові метелики,
плигають, бігають, повзають різні жучки і комахи.

Ось пронизливо свиснув ховрах, попереджуючи своїх сусідів про небезпеку.
Свиснув і одразу сховався в нору.

Високо в небі ширяє орел, описуючи кола без помаху крил, а внизу шугають
швидкі шуліки, визираючи на землі здобич. Ось шуліка каменем падає на
землю і миттєво злітає, тримаючи в своїх пазурах польову мишку.

В чагарниках, заростях ярів та балок воркують горлиці, дудукають одуди,
кують зозулі, свистять інші пернаті. Інколи дорогу перебіжить заєць,
недалеко від дороги стане на задніх лапах стовпчиком і озирається
навколо вирячкуватими очима – зачудовано і з подивом на все навкруги і
на людину, яку вперше зустрів у своєму степу.

З різким посвистом пурхне з-під ніг перепел чи куропатка, і різке
«фр-р-р-р» ще довго шумить у вухах. І знов – непорушна тишина степу. І
тільки шовкова трава тирса-ковила коливається казковими хвилями від
найменшого подиху повітря.

Чарівний і вечірній степ. Спекотний день змінюється прохолодно-лагідним
вечором.

Гудуть хрущі, тонко і дзвінко виводять свою мелодію вечірні комахи і
жучки. А в кущах і садах, перекриваючи всі інші звуки, дзвінкоголосо
тьохкає соловейко. Його голосна і чиста пісня захоплює своєю ніжністю і
переливами.

Спалахують світлячки. Наступає прохолодна ніч. На траву падає роса.

Дмитро Іванович Яворницький, закоханий у свій степ, природу і історію
свого краю, у свій народ і вітчизну, писав так:

«Під час моїх блукань по степу багато пережив і щасливих, і радісних
днів.

Яка це краса, яка велич і яка чарівність – безмежний степ напровесні,
коли він вкритий яскравою зеленню, увесь залитий сяйливим промінням
вранішнього сонця, наповнений цілим світом живих істот, які вітають
прихід нового дня, степ зволожений свіжою росою, з духмяними пахощами
найнеможливіших квітів!

А яке величезне, незбагненне і невимовне задоволення від ночівлі в
чистому степу або десь у широкій розлогій балці, на щойно скошеній
траві, коли ви, лежачи голічерва і спрямувавши очі в безкрайню далечінь
неба, милуєтесь ніжним полиском зірок, вслухаєтесь у протяжне пирхання
та жування ваших коней, що стоять біля брички, і потім поволі, ледь-ледь
починаєте дрімати, плутаючи сон з дійсністю, і зрештою впадаєте в
цілковите забуття».

Пройшли роки, і в степах, як і у всій природі, сталися великі зміни.
Змінилися флора і фауна, деякі їх види зникли назавжди. Тридцять років
тому я у своїй балці «Вила» збирав звіробій, астрагал, материнку,
дев’ясил, дягіль, братки, проліски та інші рослини. Тепер їх немає.

Нині цілинні степи залишилися лише в заповідниках. На півдні – степовий
заповідник Асканія Нова площею 33403 га. На відміну від інших степів,
покраєних балками та ярами, його поверхня рівна, мов стіл. Вода не
розмиває поверхневі шари грунтів. На цій плоскій рівнині трапляються
неглибокі блюдцеподібні зниження – поди. В дощове літо в них утворюються
зелені острівки-оази вологолюбивих рослин – очерету, лепехи, осоки,
ромашки та інших. 87 видів степових трав складають основу цих степів з
переваженням ксерофітів.

На півночі України, в Сумській області збереглася Михайлівська цілина –
ділянка цілинного степу з еталоном чорнозему.

На сході, в Новоазовському районі Донецької області цілину репрезентує
Хомутовський степ. В інших місцевостях цілина збереглася лише невеликими
шматками та по балках і на галявинах лісів.

Заповідні степи є еталонами типових чорноземів. Сюди приїжджають вчені
усього світу, щоб подивитися на це багатство природи.

Збережемо ж хоч залишки правічної природи – свідки життя і діянь наших
предків!

Похожие записи