Реферат на тему:
Соціальний чинник у формуванні міського ландшафту
Міське середовище, що оточує людину, складається як з природних
компонентів – повітря, води, рослинності, ґрунту і тваринного світу, так
і штучно створених людиною матеріальних елементів, в оточенні яких і у
взаємодії з якими відбувається життєдіяльність суспільства. Самі міські
ландшафти є унікальними за силою впливу на природне середовище
господарськими об’єктами, джерелами значної деформації природного
середовища, забруднення повітряного, водного басейнів, ґрунтового
покриву. Взаємодія людини і природи в містах і на урбанізованих
територіях характеризується певною двоякістю. З одного боку,
густозаселені, розвинуті у промисловому відношенні міста володіють
значним руйнівним потенціалом дії на природу. З іншого – високий
соціально-культурний і промисловий потенціал міст може бути необхідною
передумовою для організаційної і ресурсозберігаючої охорони довкілля.
Мета нашого дослідження: розглянути роль соціального чинника у
формуванні урболандшафту.
Відомі підходи до трактування урболандшафту О. Яницького (м. Москва),
А. Костровицького (м. Варшава), В. Кучерявого, М. Голубця (м. Львів) та
ін. Зроблено спроби розглянути місто як урбоекосистему з низкою
функціональних підсистем: природної, соціальної, техногенної,
просторової, часової, енергетичної, адміністративно-державної,
управлінської тощо.
За визначенням польського вченого А. Костровицького (1979), який
досліджував складні соціоекологічні стосунки у містах: “система–місто” –
це своєрідний просторовий механізм, створений і виплеканий людиною”.
Власне, урбоекосистема розвивається в системі координат простору і часу,
що важливо знати при формуванні урболандшафту тієї чи іншої території.
Комфортне самопочуття людини і соціальних груп, їхня самореалізація
можливі у тому ландшафті, який надає їм різноманітні цінності і доступ
до цих цінностей. Людина не має почувати себе відчуженою від ландшафту –
його природної складової, історичного минулого, етнічних традицій, що
склалися тут тощо.
Факти засвідчують, що організація виробництва в умовах міста не може
вважатися раціональною, якщо в ній не враховано екологічної ситуації,
санітарно-гігієнічного стану виробництва, чистоти довкілля. Ці показники
стають атрибутом і органічним компонентом субстанції людського
побутування. Саме розуміння взаємодії людини і природи, як єдності,
націлює на розроблення дійових заходів, спрямованих на адаптацію людини
до відповідних природних умов. У цьому разі особливого значення
набирають ефективні адаптивно-екологічні механізми в системі
“людина–довкілля”.
енергетично-інформаційний обмін, тобто обмін між людиною і природою в
процесі виробничої діяльності” [1]. Людина часто не тільки органічно не
вписується в біосферу, але й здатна своїми протидіями вивести її із
еволюційно сталого рівноважного стану спочатку на локальному рівні, а
потім в регіональному, і навіть більше. Як бачимо, провідну роль у цій
системі в сучасних умовах відіграє людина. В забезпеченні належної
адаптації людини до довкілля, яке зазнає постійних змін, нерідко в
гірший бік, особливе значення має вжиття ефективних соціальних заходів.
Це пояснюється, зокрема, тим, що навіть біологічні форми адаптації
людини соціально опосередковані й відбуваються, звичайно, всередині та
через соціальні форми.
Людина характеризується високими адаптивними властивостями щодо
навколишнього середовища. Якби це було не так, то вона не могла б
пристосуватися і вижити в змінених екологічних умовах. Однак соціальні
механізми, які покликані полегшити це пристосування, зокрема, в
екстремальних природних умовах, використовуються неефективно. Соціальна
підсистема – цей соціально-верховний блок, як його називає Реймерс, має
основуватися на розробленні і виконанні державних перспективних планів
соціального розвитку міст з широким залученням науки, політичних сил,
громадськості. Одним із важливих заходів у адаптивній системі
людина–довкілля є, звичайно, підвищення якості життя. Так, аналіз
територіального індексу вартості життя, включаючи матеріальну
забезпеченість, індекс цін, фізичний обсяг споживання, зарплати і т.п.,
свідчить, що у районах з екстремальними умовами проживання не
забезпечуються належна комфортність життя.
Аналіз соціоекологічних досліджень, який досить часто сьогодні друкують
у періодичній пресі, переконливо свідчить про значні прогалини в
розвитку охорони здоров’я, освіти, дошкільних дитячих закладів,
побутового обслуговування, громадського харчування, закладів культури,
відпочинку і т.д. Головним недоліком у розвитку цих сфер на сучасному
етапі є неврахування конкретних умов навколишнього середовища, в яких
проживає людина. Мова йде про соціальні нормативи поліпшення організації
та умов праці, заходи в галузі охорони навколишнього середовища.
v
x
&
! Вони передбачають необхідність всебічного врахування цих особливостей
при розробленні стратегії сталого розвитку та формування конкретних
урболандшафтів. Адже кожен урболандшафт – це складний
соціально–природно–техногенний комплекс, якому властиві свої
природно-ландшафтні особливості і ресурси: трудові, природні,
інфраструктурні тощо. На території великих міст може існувати декілька
варіантів розвитку господарської діяльності, забезпечуючи певні
матеріальні і соціальні блага, та супроводжуватися у кожному конкретному
випадку своїми специфічними впливами на навколишнє середовище. Про це
свідчить вивчення важких металів у ґрунтах зеленої зони Львова.
Наприклад, “четвертий рівень аномальності (перевищення фону в 3–5 разів)
характерний для західної та частково центральної і північної частин
міста. Тут знаходяться західна і північна промислові зони, а також
смуги” [5].
Важлива роль у вивченні та формуванні урболандшафту належить органам
місцевого самоврядування. Метою їхньої екологічної політики є
забезпечення комфортного проживання, вирішення низки завдань,
спрямованих на підвищення рівня екологічної безпеки населення та охорони
довкілля, зокрема у сфері реформування транспортної системи,
модернізації лікувально-оздоровчого комплексу і приміської зони, а також
упровадження багаторівневого моніторингу стану навколишнього середовища
з метою прогнозування та розумного керування екологічними та
соціально-економічними процесами.
У ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”
зазначені повноваження органів місцевого самоврядування, які дають
можливість самим наводити порядок у власному домі. З січня 1999 року на
території м. Львова функціонує уповноважений природоохоронний орган
Комунальне підприємство “Інспекція благоустрою та екології м. Львова” з
контролюючими функціями в галузі охорони навколишнього природного
середовища. При ньому є офіційно акредитована хімічна лабораторія, що
має право проводити вимірювання, результати яких використовуються при
виконанні робіт з контролю стану довкілля.
Реалізація засад екологічної політики відбувається шляхом виконання
комплексної місцевої екологічної програми “Львів-–2001. Порядок денний
на ХХІ сторіччя” на 2001–2010 роки, затвердженої ухвалою Львівської
Міської ради від 21.06.2001 р. №1125.
Визначено три етапи реалізації програми, у т.ч.:
Сповільнення шляхів погіршення стану довкілля;
Стабілізація екологічної ситуації в місті;
Поліпшення стану природного середовища та перехід до моделі сталого
розвитку міста.
Економічну базу місцевого самоврядуваня становлять природні ресурси
(земля, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ), комунальна та
інша власність. Необхідно визнати, що саме місцеві органи влади є
найбільш відповідним рівнем, що призначений для вирішення більшості
проблем для забезпечення та формування урболандшафту.
Розглядаючи роль соціального чинника у формуванні урболандшафту,
необхідно відмітити таке:
– у сучасних умовах постійно зростає роль соціального чинника у
підтриманні динамічної рівноваги в системі “людина–довкілля”. Чітке
усвідомлення того, що суспільство і природа становлять функціональну
єдність. Як відкриті системи, вони глибоко проникають одна в одну і
утворюють двоєдиний комплекс. Це зобов’язує розглядати природу вже не як
“навколишнє середовище”, а як мінливу, діалогічну систему. При такому
підході вимога розвитку обох складників діалогічної системи
“природа–суспільство” набуває статусу практичної задачі;
– необхідно організувати та інтегрувати різні типи знань, отримуваних у
різних сферах природоохоронної діяльності: в т.ч.
адміністративно-управлінської, створити автоматизовані системи
управління та розвитку міських урбоекосистем;
– взаємоадаптація людини і довкілля потребує перебудови всієї системи
економічних і суспільних відносин. Адже цю адаптацію забезпечують
об’єктивні процеси, цілеспрямовані системні заходи. В цьому відношенні
принципового значення набирає урядова програма формування національної
економічної системи;
– виключно складні взаємозв’язки урболандшафтів, більша частина яких
достатньо повно ще не вивчена, передбачають залучення при дослідженні
закономірностей їхнього рівноважного функціонування методів моделювання.
Моделювання дає змогу отримати показники функціонування усієї системи у
заданих параметрах розвитку економічної, природної та соціальної сфер;
– у сучасних умовах, коли матеріальних і фінансових ресурсів обмаль,
передбачають, що у формуванні будь-якого урболандшафту соціальний чинник
є визначальним. Це, зокрема, поєднання економічних, екологічних і
управлінських рішень, співпраця влади, бізнесу, науки і громадських
організацій у досягненні високої якості життєвого середовища.
Складність у вивченні ролі соціального чинника полягає в тому, що
відсутнє належне теоретичне обґрунтування та методологічне забезпечення
досліджуваної проблеми. Вагомість вищезазначеної проблеми, як ключової в
урбоекології, зумовлена ще й тим, що вона залишається одним із
найважливіших напрямів міського самоврядування, а, отже, і сучасного
державотворення.
Використана література
Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. Львів, 1997.
Голубець М.А. Місто як екологічна і соціальна проблема // Вісн. АН УРСР.
1989, №12.
Гродзинський М.Д., Тищенко П.Г. Ландшафтне різноманіття як компонент
сталого розвитку / В кн.. Проблеми сталого розвитку України. К., 2001.
Кучерявий В.П. Урбоекологія: Підручник. Львів, 2002.
Чернявський М.В., Геник Я.І. Важкі метали у ґрунтах земної зони Львова.
Наук.видання “Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та
здоров’я людини. К., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
