Реферат на тему:

Сільськогосподарська трансформація ґрунтів Розточчя

Антропогенна трансформація дерново-слабопідзолистих зв’язнопіщаних
ґрунтів у межах Розточчя пов’язана з вирубуванням лісів та освоєнням
звільнених від лісової рослинності територій для вирощування
сільськогосподарських культур. Вона розпочалася в період виникнення
перших поселень, письмові згадки про які стосуються XV–XVI ст. [2].
Зрозуміло, що в цей період антропогенний вплив на ґрунти був
мінімальним, проте мав тенденцію до зростання. Значно збільшився
антропогенний вплив на досліджувані ґрунти в останнє століття, коли
колгоспи й радгоспи мали максимальну кількість потужної техніки та
різноманітних мінеральних добрив і хімікатів.

Природний розвиток досліджуваних ґрунтів відбувався під сосново-дубовими
і сосново-дубово-грабовими лісами з розвинутим трав’яним покривом за
умов періодичного поверхневого перезволоження і промивного водного
режиму. Материнськими породами є нижньоплейстоценові флювіогляціальні
піски, підстелені глибше 1 м крейдовими породами. Вирубування лісів та
введення дерново-слабопідзолистих зв’язнопіщаних ґрунтів у землеробство
припинили розвиток підзолистого процесу ґрунтоутворення, проте не
припинили, а навпаки, підсилили розвиток елювіальних процесів, які
пов’язані з періодичним перезволоженням і підсиленням відновних реакцій.

Дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти в межах Українського
Розточчя займають близько 30% території. В сучасних умовах вони
наполовину розорані й перебувають на різних ступенях антропогенної
трансформації, що пов’язано з умовами їхнього використання. Частина з
них (близько 20%) зазнала ерозійної деградації, пов’язаної з розвитком
вітрової ерозії і погіршила свої властивості та сільськогосподарську
продуктивність. Переважна більшість розораних дерново-слабопідзолистих
зв’язнопіщаних ґрунтів поліпшили свої властивості та
сільськогосподарську продуктивність, тобто їхня антропогенна
трансформація відбулася в напрямі окультурення, і виникла потреба
розділити їх за ступенем окультуреності.

Єдиної думки щодо поділу дерново-підзолистих ґрунтів за ступенем
окультуреності та критеріїв такого поділу немає. Класифікуючи
окультурені дерново-підзолисті ґрунти, В.А. Ковда [3] виділяє слабо-,
середньо- та сильноокультурені; В.В. Єгоров, В.М. Фрід-ланд, Е.М.
Іванова та ін. [1] – освоєні та окультурені.

Об’єктами досліджень є дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти
Розточчя, що останні 100 років розвивалися під природною лісовою
рослинністю, під сільськогосподарськими культурами у польових сівозмінах
та на присадибних ділянках. Предмет досліджень – морфологічні ознаки і
фізико-хімічні властивості цих ґрунтів та їхні зміни в умовах різного
використання у сільськогосподарському виробництві.

Дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти під лісовою рослинністю в
теперішньому заповіднику “Розточчя” є антропогенно незміненими, тобто
еталонними, а ті, що під сільськогосподарськими культурами в польових
сівозмінах та на присадибних ділянках – антропогенно трансформовані,
тобто окультурені. Для характеристики властивостей досліджуваних ґрунтів
та їхніх змін у процесі антропогенної трансформації використано
матеріали детальних обстежень ґрунтів, проведених у 1997-2000 рр. у
Яворівському районі Львівської обл. співробітниками НДЛ-50 Львівського
національного університету імені Івана Франка. Для порівняння вибрано по
десять аналізованих розрізів, закладених у лісі заповідника “Розточчя”,
на ріллі польових сівозмін в околицях населених пунктів Івано-Франкове,
Лозина, Лелехівка, Верещиця, Страдч та на ріллі присадибних ділянок тих
же населених пунктів.

Статистично опрацьовано шість показників з восьми–десяти. Вірогідність
різниць двох середніх оцінено на підставі зіставлення фактичних
нормативних відхилень з табличними значеннями критерію t Стьюдента [4].

Розвиток дерново-слабопідзолистих зв’язнопіщаних ґрунтів протягом
останніх 100, а, можливо, й більше, років під листяно-хвойними лісами з
трав’янистою рослинністю або під сільськогосподарськими культурами
зумовив значні відмінності в їхніх морфологічних та фізико-хімічних
властивостях. Антропогенна трансформація, яка відбувалася в напрямі
окультурення ґрунтів унаслідок вирубування лісів, розорювання, внесення
органо-мінеральних добрив, меліорантів, отрутохімікатів, а також посівів
одно- і багаторічних трав та інших сільськогосподарських культур не
тільки припинила розвиток підзолистого процесу, а й спричинила
інтенсивніший розвиток дернового процесу. Це виявилося в збільшенні
потужності гумусованих горизонтів і вмісту гумусу в них, зменшенні
гідролітичної кислотності, зростанні величини рН і суми увібраних основ
та насиченості ними вбирного комплексу (табл. 1).

Таблиця 1

Морфологічні ознаки і фізико-хімічні властивості
дерново-слабопідзолистих зв’язнопіщаних ґрунтів за умов різного
використання

¦

не визн. не визн.

Примітка. У чисельнику – коливання, у знаменнику – середнє значення
величин.

Максимально змінилися дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти на
присадибних ділянках, використання яких завжди було раціональним, без
впливу ерозійних процесів і надмірного техногенного навантаження з
внесенням золи та достатньої кількості органічних добрив, а останнім
часом і мінеральних та хімічних меліорантів. Результати статистичного
опрацювання (табл. 2) засвідчують, що виявлені

зміни морфологічних ознак і фізико-хімічних властивостей у досліджуваних
ґрунтах, що розвиваються на присадибних ділянках, є суттєвими не тільки
в гумусово-елювіальному горизонті (Не), а й у перехідному до
материнської породи слабогумусованому елювіальному горизонті (Ре(h)). Це
дає підстави зачислювати дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти
присадибних ділянок до окультурених.

Таблиця 2

Зміни морфологічних ознак і фізико-хімічні властивості
дерново-слабопідзолистих зв’язнопіщаних ґрунтів за умов різного
сільськогосподарського використання

2 Критерій суттєвості tф

3 Критерій суттєвості tф

3

Нижня межа гумусово-елювіального горизонту, см; n = 10; t 0,05 = 2,10

Не 19 27 27 +8 6,40 +8 7,80

Ре(h) 51 57 58 +6 2,82 +7 2,73

Вміст гумусу, %; n = 10; t 0,05 = 2,10

Не 1,70 1,96 2,10 +0,26 2,20 +0,40 2,53

Ре(h) 0,70 0,95 1,00 +0,25 6,70 +0,30 7,20

рН КСl; n = 10; t 0,05 = 2,10

Не 3,7 4,6 4,8 +0,9 2,86 +1,1 2,58

Ре(h) 3,9 4,9 5,1 +1,0 4,20 +1,2 4,50

Гідролітична кислотність, мекв/100 г ґрунту; n = 8; t 0,05 = 2,14

Не 5,6 4,7 4,5 -0,9 2,27 -1,1 2,40

Ре(h) 4,7 4,1 3,7 -0,6 1,70 -1,0 2,90

Сума увібраних основ, мекв/100 г ґрунту; n = 8; t 0,05 = 2,14

Не 1,4 3,5 3.9 +2,1 11,23 +2,5 11,79

Ре(h) 1,2 1,6 2,1 +0,4 1,90 +0,9 2,51

Ступінь насичення основами, %; n = 8; t 0,05 = 2,14

Не 20,4 26,5 30,5 +6,1 4,93 +10,1 3,66

Ре(h) 19,6 22,1 24,3 +2,5 2,82 +4,7 3,20

Зміни морфологічних і фізико-хімічних властивостей досліджуваних
ґрунтів, що розвиваються в умовах польових сівозмін, є дещо меншими. Це
пов’язано з тим, що в польових сівозмінах процеси антропогенної
трансформації, які в цілому відбувалися в напрямі окультурення, були
дещо гальмовані деградаційними процесами, що їх спричинювали порушення
науковообґрунтованої системи сівозмін, обробітку ґрунту, внесення
добрив, а також періодичними проявами вітрової ерозії.

Результати статистичного опрацювання змін засвідчують, що вони є суттєві
за всіма наведеними показниками тільки в гумусово-елювіальному горизонті
(Не). У перехідному ж до материнської породи слабогумусованому
елювіальному горизонті (Ре(h)) зміни гідролітичної кислотності та суми
увібраних основ незначні, tф < t 0,05 (див. табл. 2), що є ознакою недостатньо стійких змін, які не дають змоги ототожнювати їх з описаними вище. Антропогенна трансформація дерново-слабопідзолистих зв’язно-піщаних ґрунтів, що розвиваються в польових сівозмінах, виявилася в меншому їхньому окультуренні порівняно з тими, що розвиваються на присадибних ділянках, а тому перші треба зачислювати до слабоокультурених, а другі – до окультурених. Отже, дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти Розточчя, які розвиваються останні 100 років під природною лісовою рослинністю, під сільськогосподарськими культурами в польових сівозмінах та під сільськогосподарськими культурами на присадибних ділянках, значно відрізняються морфологічними ознаками та фізико-хімічними властивостями. У процесі сільськогосподарського використання досліджувані ґрунти зазнали антропогенної трансформації в напрямі деградації, пов’язаної з вітровою ерозією, та в напрямі окультурення, що визначена на підставі морфологічних ознак і фізико-хімічних властивостей у верхній частині ґрунтового профілю (Не та Ре(h)). Унаслідок антропогенної трансформації, яка відбувалася в напрямі окультурення, дерново-слабопідзолисті зв’язнопіщані ґрунти в умовах польових сівозмін ставали слабоокультуреними, а в умовах присадибних ділянок – окультуреними. Використана література Егоров В.А., Фридланд В.М., Иванова Е.Н. и др. Классификция и диагностика почв СССР. – М.: Колос, 1977. – 222 с. История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. – Киев: Изд-во АН УССР, 1978. – С. 794. Ковда В.А. Основы учения о почвах. Книга 2. – М.: Наука, 1973. – 467 с. Политова И.Д., Сергеев С.С., Зинченко А.П. и др. Практикум по общей теории статистики и сельскохозяйственной статистики. – М.: Статистика, 1980. – 303 с. Почвоведение. Типы почв, их география и использование / Под ред. В.А.Ковды, Б.Г.Розанова. – М.: Высшая школа, 1988. – 367 с.

Похожие записи