.

Розвиток кадастру (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 4384
Скачать документ

Реферат на тему:

Розвиток кадастру

1. Історія розвитку кадастру

Історичні корені кадастру виходять з далекого минулого. Перші відомості
про кадастрові роботи (визначенню границь земель та їхніх площ)
проводилися ще в Стародавньому Єгипті приблизно 2000 років до н.е.

Згідно з дослідженнями французького етнолога Блондхема термін “кадастр”
походить можливо від грецького “Kadastrum”. У латиш кадастр ”katastr”
означає реєстрацію території, на якій відбувається її таксація. Це мало
місце в провінції Романії (2.7р. до н.е. – 14 р. н.е.).

Одним з найвідоміших кадастрових проектів був “Domastic book” в Англії.
Це – найбільша колекція фактів про землю і найважливіші податкові
документи (1085 – 1026 p.p.). Подібне запровадив французький Імператор
Луї IV у 1115р.

Починаючи з 1718 p., Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) першим розробив
кадастр на основі визначення границь земель методом тріангуляції і
полігонометрії. Програма цього кадастру включала створення карт у
масштабі 1:2000 для італійських провінцій Мілан і Мантуа. На картах
відображали парцели (ділянки), типи ґрунтів, чистий прибуток, який був
основою оподаткування. Цей кадастр був введений у дію 1760 року і
послужив основою для розробки кадастрів Франції, Бельгії, Австрії,
Голландії і Швейцарії.

Цікаво, що в 1807 р. Наполеон доручив відомому математику Даламберу
зробити зйомку більш ніж 100 млн. парцелей, класифікувати їх по ґрунтах
та продуктивності, встановити прізвище кожного власника і залежно від
загальної продуктивності ділянки визначити величину податку.

Тепер кадастр ведеться в усіх країнах світу. Особливе значення він має
там, де є різні форми власності на землю, засоби виробництва тощо. Він
стає важливим Інструментом управлінні земельними ресурсами в ринковій
економіці.

2. Кадастрові роботи за кордоном.

Основні віхи розвитку кадастру в окремих країнах тісно пов’язані з її
соціально-політичним та економічним становищем. Безумовно, що на
печатках зародження кадастру основним його призначенням був захист прав
власника та розробка ефективної податкової політики. Однак, з розвитком
урбанізації, інфраструктури населених пунктів, впровадження нових
технології і агробіологічних засобів обробітку земель, ускладненням
суспільно-господарських зв’язків виникла необхідність змін форм і змісту
кадастру.

В розвитку кадастру є багато спільного для окремих країн, а саме: засоби
технічного і програмного забезпечення, технологія і методика ведення
кадастрових робіт. Однак поряд з цим кожній країні притаманні свої
національні ознаки: політика, економічна діяльність, правова система,
забезпечення природними ресурсами і т.п., а тому кадастр кожної окремо
взятої країни має свої індивідуальні особливості, а отже є національним.

У країнах Східної Європи розвиток кадастру відбувається у двох основних
напрямках: використання кадастру як однієї з систем управління і
раціонального використанню природних ресурсів; кадастр, як система
оцінки земельних ресурсів, об’єктів житлової та промислової
інфраструктури.

Кадастр у Польській республіці розвивається, здебільшого, в напрямку
оцінки нерухомості, тобто оцінки земельних ділянок, водних ресурсів,
будівель, інженерних споруд та комунікації І тому подібне та їхньої
реєстрації.

Сучасний кадастр Болгарії – це техніко-економічна комплексна система про
підземні і наземні споруди та комунікації. Цей кадастр складається з
трьох основних складових, центральний – призначений для створення
кадастрового матеріалу на всю територію країни; територіальний – включає
кадастрові роботи в рамках адміністративно-територіальних одиниць;
відомчий – включає дані, які мають певний соціально-економічний Інтерес
для окремої галузі народного господарства. Кадастр Болгарії складається
з двох взаємозв’язаних частин – графічної і текстової. Графічна частина
включає в себе кадастрові плани і карти, текстова – кількісні і якісні
характеристики, економічну оцінку, різного виду реєстри.

В Німеччині широко застосовується автоматизований кадастр для вирішення
адміністративних завдань. Розробка інформаційної системи про землю
передбачає використання різних методів отримання інформації:

дигіталізація існуючих топокарт і планів;

обробка матеріалів аерофотознімання;

проведення наземного знімання.

Характерною особливістю кадастру Німеччини є встановлення критеріїв
точності визначення координат межових знаків. Залежно від умов
місцевості середня квадратична помилка положення межових пунктів повинна
становити 0,03 – 0,08м, для окремих малоцінних земель ця помилка може
бути нижчою ніж 0,65м. Границі міських земель визначаються з точністю до
5см, приміських земель – до 10cм.

В Іспанії кадастр складають за матеріалами наземного і аерофотознімання.
Масштаб кадастрових карт – від 1:250 до 1:10 000.

Сучасна кадастрова система США працює як географічна інформаційна
система, де в якості вихідної величини використовується парцела (ділянка
землі). Парцели об’єднуються у файли по окремих кварталах. Вибір
інформації з файла може проводитися за адресами будинків, номерами
вулиць.

При розробці кадастру введено стандарт на точність кадастрового знімання
і масштаб знімання.

У базу даних кадастру включають:

правові аспекти.

інформацію про парцелу (ґрунти, ландшафт, вулиця, відстані до магазинів,
метричні та якісні характеристики будівель);

відомості про ціни і витрати;

сплачуваний податок;

транспортна доступність, підземні комунікації.

Стандарт на точність кадастрового знімання і масштаб (США)

Територія Масштаб карти Точність кадастрового знімання, м

Міська 1:500:1:1000 0,11

Приміська 1:2000; 1: 2500 0,11

Сільськогосподарська 1. 2000; 1: 5000 0,20

Резервна 1:10000; 1:25 000 0,61

В більшості штатів країни кадастр веде держдепартамент, а в окремих
районах – департамент штату або міська влада.

Цікавим є ведення кадастру в штаті Колумбія. Тут використовується
масштаб аерофотографій 1:5000 , 1:6000. База даних має інформацію про
власників, ґрунти, а також ідентифікатор, адресу ділянки, тип будівель,
кадастрову значимість і т.п. Слід зауважити, що ідентифікаційний номер
ділянки є ключем для виклику необхідної інформації про дану ділянку.

3. Кадастрові роботи в Україні

В період первіснообщинного ладу щільність заселення території
сьогочасної України не була високою, а отже земля не мала великої
вартості. Тоді основну цінність становив господарський реманент, жива
птиця та худоба, а також освоєна земля, вирішення загальних потреб
господарювання та захисту дворища могли об’єднуватись у громади, а
громади – в окремі населені пункти (села, города). Такий принцип
об’єднання дворищ та громад сприяв виникненню фонду земель загального
користування, яким спільно розпоряджалися жителі дворищ, громад, сіл,
городів.

Але відомо, що з формуванням Київської Русі як держави, в склад якої
входили окремі князівства, були визначені границі окремих князівств,
міст та володінь населених пунктів. Так. за Городоцьким миром (1026 p.)
Київську Русь було поділено па дві частини між князями Мстиславом та
Ярославом. Відомо також, що в 1054 р. були дані визначення щодо
кордонів, межових знаків та земельних площ. Призначення кадастру, його
структура мінялися залежно від політико-економічної ситуації.

За останні 120 років Україна пережила чотири земельні реформи, які
суттєво міняли зміст та форми кадастру. Перші дві реформи здійснювались,
коли Україна входила до складу Російської імперії, третя – була в складі
імперії, яка називалася СРСР, четверта здійснюється тепер, при набутті
статусу незалежної держави.

Таким чином, розвиток кадастру в Україні можна характеризувати чотирма
основними етапами, перший – маси Київської Русі; другий – часи
гетьманщини; третій – період російського поневолення в царській імперії;
четвертий – період Імперії СРСР.

У 1097 році було закріплено право великих князів, боярів та інших
аристократів на успадкування права власності на землю, дарування, продаж
і конфіскацію земельних володінь. Тоді панівна каста стає великими
землевласниками, захоплюючи великі простори вільних земель та
завойовуючи нові і поступово переводячи вільних громадян у підневільний
стан.

З розпадом Київської Русі західна частина українських земель переходить
під владу великого литовського князя, який для встановлення порядку в
земельних відносинах в 1528 році організував перепис землевласників, де
зазначалася кількість дворів у кожному землеволодінні та його розміри. В
1557 році на правових основах, регламентованих у документі “Устав на
волоки Господаря его милости во всем Великом княженії литовськом”
встановлювалося, що кожний селянин отримував 1 волоку (17 га), невільні
селяни 1/3 волоки, війти сільських громад та бояри – по 2 волоки.
Великим землевласникам надавалася можливість створення фільрків розміром
до 20 волоків. Фактично цей документ був одним із земельних кодексів.

В 1569 році, після укладення .Люблінської унії між Польщею та Литвою,
значні території України – Галичина, Холмщина, Підляшшя. Поділля.
Волинь, Київщина. Чернігівщина та Полтавщина – відійшли до Польщі.
Берестейщина та Пінщина залишилися в Литві, Сіверщина в Росії, а
Закарпаття – в Угорщині.

В 1569 році було проведено інвентаризацію незайнятих земель у
Волинському, Подільському та Бранлавському воєводствах, ці землі
заселялись поляками.

У 1480-х роках в Придніпров’ї виникли козаки. Це були здебільшого
втікачі – селяни, міщани та ремісники, які не змогли витримати
надзвичайно виснажливої праці й наруги своїх повелителів та урядовці в.
Визвольна боротьба українського народу завершилась у і654 році угодою
між Україною І Росією. Зразу ж після угоди половина земель, які були під
владою козаків, було передано самоврядним селянським громадам, третина
земель належала козакам, а шоста частина – церкві.

У 1729-1731 роках гетьман України Данило Апостол провів інвентаризацію
всіх землеволодінь Гетьманщини. Відповідно до проведених робіт усі
землеволодіння були поділені на 6 категорій; рангові, міські, вільні,
спірні, церковні та володіння, надані за заслуги.

Наприкінці ХУІП ст. Польща перестає існувати як могутня незалежна
держава. Разом з розподілом Польщі проходить новий розподіл земель
України Галичина, Закарпаття та Буковина переходять під владу Австрії, а
всі інші українські землі потрапляють у 1975 році в Російську Імперію.

Протягом 1785-1789 років на західноукраїнських землях було заведено
земельний кадастр. На основі кадастрових даних було розроблено принципи
оподаткування. Селяни мали право 70% прибутку залишати собі 12% –
віддавали державі і 18% – панові.

Після скасування панщини 1848 року 70% ріллі було розділено між
селянами, а 30% залишилось землевласникам. Селянські господарства можна
було ділити, продавати, віддавати в заставу.

На Галичині в 1902 році селянські господарства площею менше ніж 2 га
землі становили 42.3%, від 2 до 5 га – 37.3%, від 5 до 1 га -14.9%.
більше ніж 10га – 5.5%.

Після скасування кріпаччини в Росії (1861 р.) українські селяни отримали
45,7% всіх земель, великі землевласники – 46,6%, церкви -7.7%. Пасовища
та луки стали землями спільного користування.

На Полтавщині, Київщині та Поділлі земля була виділена для кожного
двору, а на Харківщині, Катеринославщині та Херсонщині земля виділялась
для общин.

Після проведення реформ 19% селянських дворів мали менше ніж 33 га, 67%
– від 3,3 до 11 га; 14% – більше як 11 га.

Як відомо, імперія зразку 1917 року ліквідувала приватну власність на
землю та засоби виробництва, шляхом націоналізації землі, фабрик І
заводів. Вона завершилась повною ліквідацією як дрібних, так і міцних по
своїй основі селянських господарств І створенням великих колективних, і
державних сільськогосподарських та промислових підприємств. Як показала
практика, економіка країн, які будували соціалістичне суспільство на
засадах державної та колективної власності, потерпіла крах. Ось чому
відновлення приватної власності на землю та Інші засоби виробництва
викликане необхідністю піднести духовний та соціально-економічний рівень
населення України, сприяти відновленню почуття власника і господаря,
створенню нових виробничих структур: фермерських господарств, асоціацій,
акціонерних підприємств, компаній, тощо з принципово новими виробничими
відносинами.

Слід зауважити, що всі кадастри, створювані з 1917 року, ґрунтувались на
єдиних для всього СРСР правилах та вимогах і представляли собою
інструмент централізованого господарсько-економічного управління різними
регіонами й Імперією загалом.

У 1954 р. прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР “Про єдиний державний
земельний облік”, в якій передбачалось складати сільськогосподарські
карти для планування і обліку земель. З 1962 року в склад кадастру
включена економічна оцінка земель. Важливе місце в системі кадастру було
відведено планово-картографічному матеріалу. Створювалися
земельно-кадастрові карти районів, на яких відображатись границі
адміністративного району, межі колгоспів та радгоспів тощо. На
земельно-кадастровій карті показували основні елементи проектів
внутрішньогосподарського землеустрою колгоспів і радгоспів, угіддя і
їхні підвиди, а також якість ґрунтів, гідрографію, дорожню мережу,
населені пункти. Масштаб земельно-кадастрових карт – 1:5000; 1:10 000;
1:25000. Крім карт землекористувань, у склад земельного кадастру входили
карти оцінки земель, які охоплювали окремі господарства,
адміністративний район, область. Як правило, для складання кадастрових
планів і карт використовуються топографічні плани і карти, а в разі їх
відсутності – матеріали аеро- і космічного знімання.

З 1978 р. розпочались роботи по водному кадастрі. Роботи даного кадастру
включають три основні групи:

перша – режим, якість ресурсів поверхневих вод.

друга – облік підземних вод. їх режим, якість;

третя – реєстрація водокористувачів, контроль за скидом вод, стан
інфраструктури водоподачі.

Зауважимо, що майже 40% всієї інформації, що стосується водного кадастру
можна взяти з топографічних карт.

Тільки з 1926 року в Україні започатковано лісовий кадастр, призначенням
якого є Інформація про кількісний та якісний склад лісів, групи лісів і
категорії захисту, відомості про лісокористувачі й інші дані, які
необхідні для раціонального ведення лісового господарства. В лісоустрої
використовують такі планово-картографічні матеріали, як лісоустрої
планшети, плани лісонасаджень, схеми лісових підприємств. Лісоустрійні
планшети складають у М 1:5000; 1:10 000; плани лісонасаджень – М 1:25
000 – 1:100000.

З 1927 року ведеться реєстр (кадастр) корисних копалин. Суть цього
кадастру полягає в тому, що на кожне родовище корисних копалин складають
спеціальні паспорти і реєстраційні карти. В паспорті зазначають назву
родовища, кількість запасів тощо. Реєстраційні карти складають на основі
топографічних з населенням границь родовища.

Аналіз сучасного стану кадастрових робіт в Україні вказує на
необхідність докорінної зміни як структури, так і змісту цих робіт. По
суті справи кадастр не є ще цілісною системою обліку, оцінки стану та
ефективного використання природних ресурсів і всієї
соціально-промислової інфраструктури.

Особливої уваги заслуговують організаційно-економічні питання створення
і ведення кадастру. Необхідно вирішити питання взаємозв’язку
інформаційного забезпеченню кадастру всіма зацікавленими відомствами і
організаціями. Як правило, окремі фрагменти кадастру ведуть різні
відомчі служби І організації. Так, наприклад, бюро технічної
інвентаризації володіють інформацією про індивідуальну та державну
забудову; геодезичні служби управлінь архітектури частково володіють
топографічною та інженерно-геологічною інформацією; окремі управління,
департаменти і відділи місцевих органів влади – питаннями кількості та
якості всієї виробничої і соціальної Інфраструктури, що находиться в їх
віданні. Така невпорядкованість і відомча децентралізація призводить
часто до дублювання одних і тих самих робіт декількома організаціями, що
вимагає значних матеріальних І економічних затрат. Це вказує на
необхідність створення єдиної цілісної системи управління кадастром,
особливо, в період становлення І розвитку різних форм власності. Кожний
потенційний власник повинен знати, де можна знайти інформацію про той чи
інший об’єкт, який його цікавить.

Іншою важливою проблемою є відсутність нормативно-технічної і правової
бази для створення і ведення кадастру, організанійно-технологічна
непідготовленість окремих галузей промисловості до кадастру.

Одним з основних є земельний кадастр. Зміст, призначення та ведення
цього кадастру регламентується Земельним кодексом України, затвердженим
Законом України 12 березня 1992 р. №2196-XII та “Положенням про порядок
ведення державного земельного кадастру”, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України 12 січня 1992р. №15.

Відповідно до Земельного кодексу України “Державний земельний кадастр”
призначений для забезпечення рад, зацікавлених підприємств, установ,
організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її
раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин,
землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю”. “Державний
земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про
правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі І
землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про
якісну характеристику і народногосподарську цінність земель” [6].

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України “ведення державного
земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних,
картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і
вишукувань, реєстрацію землеволодінь та землекористувань і договорів на
оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням та
економічною оцінкою земель”.

Наступним важливим кадастром є “Містобудівний кадастр населених
пунктів”. Відповідно до Закону України “Про основи містобудування”,
затвердженого 16 листопада 1992 р. №2780-ХІІ, містобудівний кадастр
населених пунктів містить систему даних про належність територій до
відповідних функціональних зон. їх сучасне та перспективне призначення,
екологічну, інженерне – геологічну ситуацію, стан забудови та її
Інженерне забезпечення, характеристики будинків і споруд на землях усіх
форм власності. Він призначений для забезпечення в установленому порядку
суб’єктів містобудування необхідною інформацією. Відомості про землі в
містобудівному кадастрі базуються на даних державного земельного
кадастру [15].

Лісовий кадастр у нашій країні регламентується Лісовим кодексом України,
затвердженим Верховною Радою України 21 січня 1994 р. Завданням
державного лісового кадастру е організація ефективної охорони та захисту
лісів, їх раціональне використання Державний лісовий кадастр представляє
собою інформаційну систему про правовий режим: лісового фонду, розподіл
його між користувачами. кількісний і якісний стан лісів, розподіл їх за
групами, екологічну оцінку та інші дані.

Ведення водного кадастру проводиться у відповідності з Водним кодексом
України, затвердженим Верховною Радою України 6 червня 1995 року.

Важливе місце в системі кадастрів займає Державний кадастр родовищ і
проявів корисних копалин. Відповідно до Кодексу України про надра
“родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин
підлягають обліку у державному кадастрі родовищ І проявів корисних
копалин та державному балансі запасів корисних копалин” [ст.42|.
Державний кадастр родовищ І проявів корисних копалин включає Інформацію
про всі родовища, які включені до Державного фонду родовищ. Такою
інформацією є кількісний та якісний склад запасів корисних копалин,
наявність у них видобувних компонентів, гірничо-геологічні та технічні
умови розробки родовищ, економічна оцінка тощо. При промисловій оцінці
родовища корисних копалин по кожному з них встановлюють кондиції на
мінеральну сировину, яка представляє собою сукупність умов до кількості
та якості мінеральної сировини та умов розробки родовища.

Крім вище згаданих, можуть створюватись І вестися відомчі кадастри, які
призначені для вирішення проблем управління і раціонального використання
окремих типів об’єктів соціально-промислової, побутової та іншої
інфраструктури [16].

Особливої уваги і вирішення потребують проблеми створення й ведення на
державному рівні податкового та правового кадастрів. Важливим науковим
завданням кадастру стає розробка комплексу пакетів документації
кадастру, яка включала б існуючі правові, технічні, організаційні,
технологічні та методичні аспекти і була б орієнтована на споживача. При
цьому необхідно виробити загальні правила збору та зберігання
інформації, її передачі, обновлення, структуру графічних і семантичних
даних.

Велике значення має розробка географічних інформаційних систем, які
зберігали б і в разі необхідності видавали всю кадастрову інформацію.

4 Основні вади кадастрів і їх функціональне призначення

Кадастр тісно пов’язаний з процесом обліку й оцінки природних ресурсів,
об’єктів побутового, соціально-економічного та промислового призначення.
Він заключається у виділенні окремих територіальних одиниць
/адміністративних, господарських, промислових/, їх картографуванні,
описі і складанні інформаційної системи про якісні І кількісні
характеристики цих одиниць.

Залежно від призначення, кадастр сприяє вирішенню тих чи Інших завдань.
За призначенням його можна розділити на три основні групи:

податковий або фіскальний – для визначенню величини податку;

правовий або юридичний – для вирішення правових питань власності;

багатоцільовий, який включає відомості різного виду /природні ресурси,
інфраструктура, соціально-економічні процеси тощо.

Існують поняття одновидного і багатовидного кадастру.

Одновидний кадастр, включає в себе дат про один об’єкт (водопровід,
газову мережу, будівлю і т.д.).

Багатоведний кадастр містить дані про декілька об’єктів різного типу.
Наприклад, кадастр природних ресурсів, лісовий, земельний і т.д.

Список літератури

Возняк Р.П., Магазинщиков Т.П Земельний кадастр в городах. Львів,
1989,92с.

Волосецький Б. Аналіз впливу технологічних і економічних параметрів на
особливості геодезичного забезпечення кадастрових робіт. Геодезш.
картографія і аерофотознімання, 58. Міжвідомчий наук-техн. зб. Львів.
1997, с. 55-57.

Волосецький Б. Оцінка впливу економічних параметрів на точність
геодезичних вимірювань при кадастрових роботах, зб. Geodezja
inzynieryjna і katastr w gospodarce narodowej. Lvvow -Rzeszow, 1998, c.
19-22.

Волосецький Б. Про точність кадастрових планів, зб, Геомошторинг – 99,
Львів, 1999, с. 89-92.

Волощук М., Перович Л. Організаційна концепція ведення агроеколопчнгого
моніторингу. Геодезія. картографія іаерофотознімання, 58. Міжвідомчий
наук.-техн. зб.. Львів. 1997. с. 43-47.

Гладкий В М, Спиридонов В.А., Городской кадастр и его
картографо-геодезическое обеспечение. М.: Недра, 399.1, 252 с.

Гнаткович Д.І., Сохнич А.Я., Столярчук Ю.Д. і ін. Земельно-правовий
процес приватизації земельних ділянок в містах : Львів, 1997. с.90.

Гусаков В.. Валетта У., Нудельман В. і ін. Довідник регулювання
використання І забудови територій населених пунктів (зонінг). – К 1996.

Державні будівельні норми України. – К.: Держбуд. 1997.

Драттковський О.І., Іванова І. Практикум з оцінки міських земель.
-К.:УАДУ, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020