Реферат

на тему:

Роль гідросфери у формуванні

та розвитку геосистем

Як видно з попередніх розділів, процес формування гідросфери має
складній характер і відбувається у взаємодії різних компонентів
ландшафтної сфери – повітря, літогенної основи, грунтів, рослинного та
тваринного світу. У загальному плані ця взаємодія формує глобальну
геосистему, яка складається з значної кількості різних за рангом
геосистем. Причому в основу виділення цих геосистем можуть буди
покладені як принципи територіальності, так і принципи Причому виділення
цих геосистем може проводитися як за ознаками територіальності, так і за
ознаками наявності хімічних та фізичних зв’язків, або і тих і інших
разом. Враховуючи те, що загальні принципи виділення геосистем за
ознаками територіальності є досить добре вивченими, у цьому розділі
головна увага буде приділятися принципам виділення геосистем за ознаками
наявності функціональних зв’язків того чи іншого типу.

Так, наприклад, одним з факторів формування хімічного складу атмосферних
опадів, окрім іншого, є процес розчинення СО2. І оскільки це явище має
закономірний характер, то ми можемо розглядати його, як прояв
елементарної системи, в яку входять атмосферні опади та хімічний склад
атмосфери. При просяканні атмосферних опадів у гірські породи наявність
у воді СО2 стають вирішальними факторами у хімічному вивітрюванні
гірських поряд (дивися розділ ). На підставі цього ми можемо, або
доповнити раніш виділену геосистему ще двома компонентами – гірські
породи та продукти їх вивітрювання, або розглядати вивітрювання, як
самостійну систему, до якої входять вода, гірські породі, та продукти їх
вивітрювання.

Окрім змін хімічного складу води та гірських поряд функціонування таких
геосистем призводить і до фізичних змін у ландшафтній сфері, що
виразиться у зміні фізичних властивостей гірських порід та зміні їх
об’єму, як за рахунок усунення частини матеріалу у розчині, так і
механічним шляхом. Наступним ланцюжком у ций системі є процес
відкладення матеріалу, який теж призводить до певних змін у будові
ландшафтної сфери, і який теж може розглядатися як рамках функціонування
самостійної елементарної системи, або у поєднанні з попередніми та
наступними геосистемами.

Безумовно, наведена вище схема є спрощеною, як з позицій набору
компонентів, так і з позицій принципів їх взаємодії. Надаючи цей приклад
ми тільки послідовність у якій ми тільки хотіли показати загальні засади
виділення геосистем та оцінки їх впливу на формування ландшафтної сфери.
Нижче деякі з таких геосистем будуть розглянуті більш детально.
Враховуючи те, що ландшафтна сфера характеризується наявність великої
кількості різного типу зв’язків, частина з яких, без сумніву, і сьогодні
залишається не виявленою, а ще частина з різних обставин не враховується
при побудові моделей ландшафтних явищ, та процесів, є потреба попередньо
зробити наступне зауваження стосовно поняття “детальність”. Зауваження
перше буде наступним – ніякі дослідження не зможуть доти повну картину
про кількість, та структуру функціональних зв’язків у ландшафтній сфері.
Зауваження друге, поділ на першорядні та другорядні зв’язки може і
повинен використовуватися, але з урахуванням його умовності. Оскільки,
цей досить часто базується на тому рівні знань про структуру ландшафтної
сфери, які ми маємо на поточний момент, тобто, такий поділ не є
позбавленим суб’єктивності. Тому при вивченні будь-якої геосистеми, на
нашу думку, слід керуватися двома принципами: перший – принцип
достатності, яка визначається поставленими задачами, другий – наявними
можливостями використання тих чи інших технічних, чи аналітичних
методів.

Розвиток усіх без винятку процесів у ландшафтній сфері відбувається за
участю атмосферного повітря, гідросфери та літосфери. Початком їх
взаємодії умовно можна вважати випадіння атмосферних опадав на земну
поверхню. Як було показано у розділі “Геохімія атмосферних опадів”,
неодмінним їх атрибутом є наявність аерозолю, за рахунок постійної
присутності у повітрі певної кількості дрібнодисперсного матеріалі.
Разом з атмосферними опадами, а при певних умовах і без них, цей
матеріал потрапляє на земну поверхню. Після осідання на земній поверхні
цей матеріал включається в ландшафтний енерго-масообмін. Ступінь впливу,
кожного з конкретних елементів визначається багатьма чинниками, але
керуючись принципом “достатності” зупинимося тільки на двох з них –
двоокису вуглецю та твердій фазі, яка представлена продуктами фізичного
та хімічного вивітрювання гірських поряд.

Окрім дрібнодисперсної фази, у повітрі атмосфери завжди знаходиться
певна кількість пилу, яка постійно осідає на поверхню. Експериментальні
дослідження на півдні Руської рівнини (Добровольський) показали, що за
рік на один гектар осідає від 500 кг до 1800 кг. З них біля 73% припадає
на SiO2, близько — 15 % на – Al2O3 і біля 5% — на Fe2O3. Решту складають
інші мінерали та розчині солі. Якщо кількість твердого матеріалу, що
осідає перерахувати на площу 1 м2, а потім розділити на середню питому
вагу (приблизна 1,8 г/см3), тоді ми встановимо, що на кожній квадратній
метр осідає від 50г до 180 г твердого матеріалу, що у геометричному
еквіваленті складе 0,3 – 1,0 мм.

Паралельно з постійним осіданням якоїсь кількості твердих тіл на
поверхню, спостерігається надходження до поверхні певної маси речовин у
розчиненому вигляді. Спричиняється це двома обставинами. По-перше, як
вже відмічалося, підземні води завдяки, з одного боку, взаємодії з
літосферою, та привнесення солей з атмосферними опадами утримують в собі
якусь кількість різних іонів, серед яких домінують Ca2+, Mg2+, Na+,
HCO3-, SO4-, Cl-.

У самому узагальненому вигляді, їх кількість, що надходить до земної
поверхні може бути визначена через мінералізацію підземних вод та
інтенсивність випаровування. Завдяки дії капілярного підйому
мінералізована вода підтягується угору і випаровується на поверхні, або
у приповерхневій частині. Речовини, які були у її складі або
кристалізуються, або утворюють нові сполуки з місцевим матеріалам. При
цьому ці сполуки можуть буди розчинними, а можуть і утворювати стійкі
з’єднання.

Якщо прийняти за середнє значення мінералізації підземних вод степової
зони України 2 г/ л, а коефіцієнт випаровуваності 80% від кількості
атмосферних опадів (500 мм), то виявиться, що на кожний квадратний метр
поверхні надходить близько 800 грам мінеральних речовин, що у
геометричному вираженні становить приблизна 5 мм. Якщо не брати, поки
що, до уваги явища вилуджування, та денудації, то сумарний річний
приріст маси неорганічної речовини у ландшафтах степової зони може бути
оцінений у 1 кГ, а збільшення об’єму у 6 мм.

Ландшафтоутворююча роль цього явища залежить від декількох чинників.
Перш за все слід зауважити, що на територіях, які характеризуються
промивним режимом, надходження неорганічної речовини у ландшафти
обмежується осіданням з атмосферного повітря (за винятком тих речовин,
які засвоюються рослинністю). Для територій, де переважає процес
випаровування кількість матеріалу, що надходить у ландшафти буде
визначатися ступенем мінералізації. Та кількість води, яка можу бути
випарюваною. Для території, на яких переважає випітний режим,
надходження мінеральних речовин з розчинами є звичайним явищем. Найбільш
яскраво воно проявляється на аридних землях, де в результаті активного
випаровування спостерігається накопичення солей в грунтах та на
поверхні. Ефект підсилюється на ділянках, де земної поверхні досягають
сильно мінералізовані підземні води. Тоді утворюються, так звані, “пухкі
сори”, поверхня яких представлена сумішшю глини та різних солей.
Розміщення таких ділянок контролюється або тектонічними факторами
(виходи глибинних вод по зонам розломів), або при неглибокому заляганні
у межах молодих морських рівнин похованих морських вод. Процес
надходження мінеральних мас до земної поверхні в межах аридних зон
відіграє важливу роль у розвитку соляного вивітрювання, яке за своє
фізичною сутністю дуже близьке до морозного вивітрювання /Клімаш/.
Утворення кристалів солі у порах призводить до розриву їх суцільності. В
цілому глиниста поверхня, не дивлячись не те, що вона складена
тонкодисперсними частками, практично не піддається вітровій ерозії, за
рахунок значного ущільнення в результаті прояву молекулярних сил /добр/.

Таблиця 1??

Початкові швидкості відриву (рівень 12см) часток різних розмірів

d мм 0.01 0.05 0.10 0.12 0.14 0.16 0.18 0.2 0.3 0.4 0.5

V м/с 9.0 5.6 3.6 3.6 3.9 4.1 4.4 4.6 5.2 6.1 8.2

Порівняння швидкостей вітру, які потрібні для відриву від поверхні
часток різних розмірів /таблиця 1??/ показують, що з його зменшенням
швидкість вітру, яка потрібна для їх відриву значно зростає. Утворення
кристалів солей призводить до збільшення розміру часток, які досить
легко можуть бути усунені вітром. З розвитком цього явища пов’язане
формування своєрідних геосистем, результатом функціонування яких є
утворення безвідпливових западин.

У межах колишнього Радянського Союзу найбільше поширення вони набули у
нижньому Поволжі (озера Ельтон та Баскунчак) та на півострові Мангишлак
(затока Кара-Бугаз-Гол, западині Карагіє та інші). Значна кількість
подібних ландшафтних утворень розташована на аридних територіях, які
прилягають до Середземного моря / 7??/. На рис.1. представлений фрагмент
сканерного космічного, на якому безвідпливові запади виділяються за
рахунок світлого фототону та досить різких границь.

У структурі поверхні звертають на себе увагу три головні особливості їх
будови. Перше, це те, що їх стінки різко обриваються вниз на декілька
десятків, а інколи і сотні метрі і їх дно знаходиться на гіпсометричних
рівнях значно нижчих від рівня Каспійського моря та Світового океану.
Друге, борта западин не мають слідів інтенсивної водно-ерозійної
діяльності. Вони не мають площі водозбору, а оточуюча їх поверхня
представлена досить стійкими (в умовах аридного клімату) до ерозії
глинистими відкладами. Третє, будова протилежних стінок западин свідчить
про те, що в минулому це була єдина поверхня, з якої було усунено значну
частину гірських порід.

Перші дві обставини говорять про те, що таке усунення могло відбутися
тільки шляхом вітрової ерозії / 3, 7??/, коли на окремих ділянках
поверхні утворюються сприятливі умови для надходження шляхом капілярного
підйому, або прямого їх виходів, сильно мінералізованих підземних вод, в
результаті випаровування яких утворюються кристали солі, які руйнують
відносно монолітну поверхню і роблять її піддатливою вітровій ерозії.
Але така схема утворення безвідпливових западин пояснює тільки один бік
процесу – роль екзогенних факторів і не несе відповіді на питання – чому
їх формування відбувається у тому чи іншому місці.

Як показало співставлення даних дистанційних та геолого-геофізичних
досліджень більшість з цих западин утворилися над антиклінальними
структурами, або мають зв’язок з тектонічними порушеннями. Останнє добре
видно на прикладі западини Карагіє, південно-західний борт якої є
прямолінійним та витягнутим у південно-східному напрямку. Враховуючи
наявність цього зв’язку ми мусимо припустити, що геологічні структури,
досить глибокого залягання якимось чином впливають на динаміку підземних
вод, а через неї і на рельєфоутворюючі процеси. Детальний розгляд
структури цієї геосистеми, та її ролі у розвитку ландшафтних процесів
наводиться в / 4??/. Нагадаємо, що в загальних рисах вплив
антиклінальних структур здійснюється за рахунок виникнення додаткового
тиску, та формування геосистем, які схильні до саморозвитку, зокрема
також за безпосередньої участі поверхневих ерозійних процесів. У даному
випадку усунення частини гірських поряд з поверхні призводить до
порушення статичної рівноваги в осадовій товщі та її підйому
безпосередньо під западиною. Припинення підйому може статися у той
момент коли на дні западини створиться рівновага між сумарною кількістю
води, яка надходить та сумарної здатністю до випаровування. У цей час
відбувається зволоження дна западини до такого ступеня, коли настає
припинення вітрової ерозії. Причини цього можуть критися, як у зміні
кліматичних умов (збільшення атмосферних опадів), так і зміні
тектонічного режиму (виснаження пружких сил, припинення надходження
вуглеводнів до пастки та інше).

Найбільш яскравим свідченням можливості змін у тенденціях розвитку таких
геосистем є наявність озер в межах западин, зокрема у западинах Ельтон
та Баскунчак та у південній частині западини Карагіє. Виходячи з
наведеної вище моделі, логічно припустити, що дно цих западин не було
заповнене водою і його гіпсометричний рівень зафіксував той рівень, на
якому припинився процес вітрової ерозії. Наступне заповнення западин
водою свідчить про те, що з того моменту почався підйом рівня підземних
вод і що відбулися зміни у тенденції розвитку геосистеми. Які ж причини
спонукали до цього, кліматичні, чи тектонічні, слід аналізувати у
кожному конкретному випадку.

Значну допомогу у розуміння процесу формування безвідпливових западин
дає аналіз співвідношення антиклінальних структур з сучасним рельєфом у
прилеглому районі – півострові Бузачі. Тат розташоване таке відому
урочище як Великий Сор, яке просторово прив’язане до антикліналі з тією
ж назвою. Більша части півострова відноситься до морської рівнини
середньочетвертинного віку, гіпсометричний рівень якої незначно
перевищує рівень Каспійського моря. У склепінній частини структури на
денну поверхню виходять відклади крейди (рис.2), які в умовах
перезволоження (за рахунок близького заляганню підземних сильно
мінералізованих вод) створюють дуже специфічні ландшафти. Поверхня
представлена сумішшю відкладів крейди та солей, рослинність повністю
відсутня. Поверхневі відклади сильно перезволожені та мають низьку
щільність і прогинаються під вагою людини. Дуже часто зустрічаються
джерельця, значне поширення має грязьовий вулканізм, висота фумарол
досягає 20-30см. Взимку при низьких температурах значне (візуальна
оцінка біля 30% площі) розповсюдження мають полії (наледи – рос.).

Грязьовий вулканізм та формування поліїв свідчить про наявність умов
геостатичного стиснення у приповерхневій частині осадової товщі, завдяки
чому через ослаблені зони на поверхню видавлюються вода та пластичні
гірські породи (приблизна так само якщо стиснути вологу глину у кулаку,
тоді глина буде протискатися між пальцями у різні боки). На рис.3.
показана схема процесу видавлювання пластичних відкладів при порушенні
геостатичної рівноваги, причина чого може бути в активізації
антиклінальних структур. Фаза 1 відображає стан геостатичної рівноваги,
ще до початку активізації структури. Тиск, який створює ріст
антикліналей передається гірським порадам, які залягають вище по розрізу
після чого починається деформація поверхні (фаза 2) і утворення, в
результаті дефіциту площі, розривів та щілин. Пластичні гірські породи,
під тиском, у даному випадку це крейда просякнута водою, починають
виповнювати ці порожнини (фаза 3). Тоді коли тиск, під силою якого йде
видавлювання не може бути урівноваженим стовпом піднятої по порожнинам
маси пластичних гірських порід вони можуть досягти денної поверхні,
утворюючи при цьому виходи води та мулу, як це можна спостерігати в
урочищі Великий Сор.

Умови півострова Мангишлак дещо відрізняються від тих, які були описані
вище. Найбільш суттєвим у цьому є те, що півострів Мангишлак знаходиться
на значно більших гіпсометричних позначка (приблизно 50 м у прибережній
зоні та більше 100 м в глибині півострова). Тому, не дивлячись на те, що
тут розповсюджені глинисті морські відклади неогенового віку, їх фізичні
властивості в умовах аридного клімати більш нагадують монолітні гірські
породи. З цієї причини, а може ще з деяких інших, пластичні гірські
породи в результаті витискання не досягають денної поверхні. Але існує
можливість, що рухаючись угору вони досягнуть зони дії капілярного
підйому (для глинистих відкладів це приблизна 20 метрів від поверхні /
7??/). У цьому випадку вода з пластичних гірських поряд буде підніматися
до поверхні, де випаровуючись створює умови для початку процесу соляного
вивітрювання та дефляції, тобто закладуть початок утворення
безвідпливових западин. Значна роль розломної тектоніки у цьому процесі
призводить до того, що форма западин часами буде мати явно виражену
лінійність, як це спостерігається у будові западини Карагіє. У тому ж
випадку коли безпосереднє переміщення гірських поряд не досягне глибини
зони капілярного підйому в умовах аридного клімату антиклінальні
структури знайдуть пряме відображення у будові поверхні через її
деформації та зміну кутів нахилу / 4 ??/.

Повертаючись до проблеми вертикально переміщення мас у вигляді розчину у
ландшафтах, зауважимо, що цей процес може бути відтвореній простим
лабораторнім досвідом. С цією метою був виконаний наступний експеримент.
На дно ємності була покладена верства крейди товщиною 5 см (рис. 5??),
поверх неї – прошарок грунту товщиною біля 2 см. У центральній частині
була встромлена трубка, яка сягала дна ємності. Через трубка у ємність
подавалася вода (А). Для інтенсифікації процесу на початку експерименту
у воду домішувалася незначна кількість оцту. Через добу на поверхні
грунту утворилася тонка плівка білого кольору, а ще через дві доби
почали утворюватися кристали. Через десять днів експерименту товщина
плівки досягла 2-3 мм, а кристали майже повністю вкрили поверхню висотою
біля 5 мм (Б). Цей досвід показує, що у такий спосіб є можливим
переміщення фізичних мас, в тому числі і у ландшафтах.

Слід зауважити, що проблема надходження мінеральних мас у ландшафтну
сферу у такий спосіб досить давно обговорюється у літературі і найбільш
часто вона згадується у зв’язку з проблемою походження лесів /1, 2??/,
але дуже рідко вона визнається як глобальний ландшафтоутворюючий фактор.
Великого значення його ролі у формування ландшафтів аридних та
напіваридних зон приділяв А.І. Перельман / 5??/. Але, це явище не
ставилося в розряд геосистеми, яка закономірно виникає та функціонує в
умовах ландшафтної сфери, де неодмінно є присутніми атмосферні опади,
вивітрювання, капілярний підйом, випаровування та кристалізація
(седиментація).

Не дивлячись більш ніж вікову історію вивчення, до сьогоднішнього дня
залишається не з’ясованою не тільки проблема походження лесів, але й
принципи їх визначення. Значний внесок в її розпрацювання, також зробили
і українські вчені, такі як П.А.Тутківський, Б.І.Лічков, І.Г.
Підоплічко, І.Л.Соколовський та інші.

Лес та лесоподібні відклади мають значне поширення серед поверхневих
відкладів. Євразії та Америці вони займають площу близько 13 млн. км2.
Середня їх потужність складає близь 10 м, а загальній об’єм – близько
130000 км3 /Криг/. Значне розповсюдження він отримав також в межах
України. У найбільш загальному вигляді опис лесу є наступним — алеврит,
світло-жовтого забарвлення з загальною пористістю 40-55%, з видимими
неозброєним оком каналами, вапнистий, більш-менш агрегатний, схильний до
обвалювання вертикальними глибами, та утворення вертикальних стінок;
залягає плащоподібно (у тому числі на найвищих точках вододілів),
звичайно потужність не перевищую декілька метрів; розподіляється на такі
фракції: 0,01-0,05 мм (пилувата) – 30-55%; дрібніше від 0,05 мм
(глиниста) – 5-30%, більше від 0,25мм – не більше 5%; по мінералогічному
складу розподіляється: кварц та силікати 27-90%, глинозем – 4-20%,
вуглекислого кальцію – 6% та більше. До загальних рис слід також
віднести: однорідність, відсутність прошаркуватості, перемежовування з
похованими грунтами, наявність значної кількості включень, новоутворень,
слідів землериїв та їх решток.

Базуючись на передумові, що формування лесів відбувається, як в
результаті еолової акумуляції, спробуємо проаналізувати наявні фактичні
дані, які широко представлені в літературі, присвяченій вивченню лесу.

У якості сучасних гіпотез лесоутворення, що мають своїх прихильників і
знаходять підтримку в науковій літературі, варто назвати
водно-льодовикову, еолову, делювиально-пролювиальну та
грунтово-елювіальну гіпотези.

Водно-льодовикова гіпотеза, як уже підкреслювалося, була розроблена П.
А. Кропоткіним (1876) та В. В. Докучаєвим (1892 а, 18926). У основі її
лежать уявлення про топлення материкового льоду і виникнення внаслідок
цього маси блукаючих потоків і розливів, що перемивали власне
льодовикові утворення, та відносили відмучений мілкозем із льодовикової
області та відкладали його в за межами льодовика у виді лесового
покрову, що вже на місці зазнав деяких диагенетических змін.

Еолова гіпотеза виникнула при вивченні лесу Китаю. Ф. Рихтгофен /??/
припускав можливість накопичення у внутрішніх западинах Центральної Азії
еолового лесу місцевого походження в комбінації зі змивом мілкозему з
бортів западин. На противагу цьому В. А. Обручєв (1895??) доказував, що
внутрішні западини позбавлені лесового покрову, а китайський екзотичний
лес виник у результаті масового пилоутворепння у всій
центральноазіатській зоні пустель і виносу пилу вітром далеко за їхні
межі. П. А. Тутковский (1899??) поширив еолову гіпотезу на територію
Руської рівнини і зв’язав процес лесоутворення з материковим
зледенінням.

Делювіальна гіпотеза по відношенню до Руської рівнини більше усього
зв’язується з іменами П. Я. Армашевского (1881 ??) і А. П. Павлова
(1888??), пролювиальная гіпотеза була розроблена А. П. Павловым (1903)
для умов Середньої Азії. П. А. Армашевский свої уявлення розвивав на
прикладі чернігівського лесу. А. П. Павлов спостерігав на Поволжі процес
денудації крейдових піднесеностей і поступове перетворення на їхніх
схилах крейдового детрита в лесовий мілкозем. Проте зазначені процеси не
можуть вважатися такими, що маєть значне поширення, тому що леси мають
екзотичний кварцовий склад і, як тепер доведено, не пов’язані зі складом
місцевих і підстильних порід (Рябченков, 1960).

Грунтово-елювіальна гіпотеза лесоутворення, запропонована Л. С. Бергом
(1916??), не одержала серед геологів, грунтознавців широкого визнання,
тому що, з одного боку, не спостерігається поступових переходів лесового
мілкозему в незв’язані з ним генетично підстильні породи, як того
потребує гіпотеза, а, з іншого боку, лес не може прийматися за грунт, до
чого теж зрештою призводила ця гіпотеза. У грунтово-елювіальній гіпотезі
заслуговує на увагу загальна ідея про зміну водно-льодовикових
мілкоземів у процесі “облесувування”, тобто після їхній відкладення. Але
при цьому необхідно відзначити, що “облесувування” не може призвести
тільки до процесу агрегатування часток мілкозему, як це передбачає
теорія Л. С. Берга (1927, 1929??).

Цими стислими зауваженнями щодо головних ознак чотирьох гіпотез
лесоутворення ми тут, у вступній частині поділу про походження лесу, і
обмежимося. Надалі докладніше роздивимося той фактический матеріал, що
дозволив би вибрати серед зазначених гіпотез найбільше достовірну і
науково обгрунтовану для використання її в якості теоретичного базису
при рішенні найважливіших питань четвертинної геології і грунтознавства
і при класифікації лесових утворень. З цією ціллю освітимо погляди тих,
хто виступав і виступає за визнання самостійної ролі делювіального лесу,
простежимо по літературі за еволюцією грунтово-елювіальної гіпотези
піддамо оцінці деякі ідеї еолової гіпотези і потім спеціально
роздивимося дані про степових западинах і подів, про шарову будівлю
лесових товщ і про реліктові чорти приазовского лесса’, що дозволить нам
вірніше судити про переваги водно-льодовикової гіпотези лесоутворення.
Ми зумисне обрали настільки різноманітний підхід до розбору гідностей і
хиб кожній із чотирьох названих гіпотез. Тільки у відношенні
Делювиально-пролювиальної і грунтово-елювіальної гіпотез знадобився
більш детальний аналіз відповідних поглядів і їхніх відтінків, щоб таким
шляхом довести фактичний збіг істоти зазначених гіпотез із
водно-льодовиковою концепцією лесоутворення. Що ж стосується еолової
гіпотези, то ми не рахували можливим піддавати якийсь критика початкової
палеографічної її побудови, наприклад, по питанню континентальних або
Прильодовикових пуcтынь як потенційних “фабрик” вихідного лесового
Мілкозему і вважаємо, що якби сучасні еолісти йшли по шляху розширення і
поглиблення зазначених побудов, то вони змогли б додати гіпотезі велику
переконливість. Але еолісти у своєму протиборстві поступово сужали
проблему, і в них стало навичкою говорити, що розливи льодовикових вод
не могли досягати сучасних вододілів, і укоренився помилковий погляд на
процес “облесщвування” як на грунтоутворюючий процес. Але тому що багато
хто вважають, що в гіпотезі лесоутворення найважливішим є не засіб
накопичення вихідного матеріалу, а пояснення процесу “облесщвування”, те
ми піддаємо ретельному розборові саме це друге положення еолової
гіпотези з тим, щоб показати його неспроможність.

Похожие записи