РЕФЕРАТ

на тему:

“Рельєфотворча роль тектонічних процесів”

Процеси, що впливають на формування твердої оболонки Землі по своєму
положенню щодо її поверхні підрозділяються на ендогенні й екзогенні.

Ендогенні процеси протікають в умовах високих температур і тисків.
Гравітаційне поле Землі і сили обертання можуть впливати на форму
планети, викликати вертикальні і горизонтальні переміщення фрагментів
літосфери різної щільності, процеси діапіризму і т.д.

Для рельєфоутворення найбільше значення мають механічні рухи
літосфери, магматизм і метаморфізм. Один з найважливіших результатів —
формування первинних нерівностей твердої поверхні Землі — тектонічно
обумовлених підняттів і западин. Екзогенні процеси поділяються на 3
групи: вивітрювання, денудація (знос) і акумуляція (нагромадження).
Денудація й акумуляція по ефекті впливу на рельєф є що нівелюють.

Під ендогенними рельєфоутворюючими факторами розуміються процеси,
обумовлені внутрішнім розвитком літосфери і нерівності земної поверхні,
що створюють, в умовах приповерхнього гравітаційного полючи Землі і під
впливом її рухів у просторі. Структурні форми, виражені в рельєфі —
полігенні утворення, тому що завжди в різному ступені перекручені
екзогенними процесами.

Джерела енергії ендогенних процесів підрозділяються на: Зовнішні
(космічні); Внутрішні (земні): 1) потенційна енергія маси Землі і
створюваного нею гравітаційного полючи; 2) енергія руху Землі; 3)
енергія, виділювана Землею в процесі розвитку планетарної матерії. По
своєму впливі на земну поверхню ендогенні фактори можуть бути
підрозділені на статичні і динамічні. Динамічні, чи активні, ендогенні
фактори — загальні і приватні рухи земної кори. Динаміка визначається
напрямком, швидкістю і нерівномірністю рухів у просторі і часі.

Велике значення має загальний характер рухів, особливо при розбіжності
знаків загальних і приватних вертикальних переміщень.

За характером рухів (кінематикою) тектонічні рухи земної кори можна
поділити на переважно вертикальні (радіальні) та переважно горизонтальні
(тангенціальні). Вони можуть бути плавними (хвильові, складчасті) і
розривними (брилові, блокові); направлені (незворотні і коливальні
(зворотні); висхідні та низхідні; інтенсивні і слабкі. Вертикальні рухи
називають також коливальними, або епейрогенічними.

Коливальні тектонічні рухи за часом їх прояву та методом вивчення
поділяються на сучасні, новітні та рухи минулих геологічних епох.
Вивченню цих тектонічних рухів притаманні свої геологічні та
геоморфологічні методи. Тектонічні рухи викликають деформації гірських
порід, порушення первинних умов їх залягання. Виходячи з умов
накопичення осадків, первинним є горизонтальне (або близьке до нього)
залягання. Під впливом тектонічних рухів породи деформуються і виникають
нові структурні форми залягання. Такі порушення залягання називають
тектонічними порушеннями, або дислокаціями. Вони бувають складчастими
(плікативними), або розривними (диз’юнктивними).

Виходячи з положення осьової поверхні і крил складки бувають прямі,
перевернуті, нахилені, лежачі, перекинуті; за формою склепіння – гострі,
округлі, ізоклінальні, віялоподібні, сундучні; за формою в плані:
лінійні, брахіскладки, куполи і мульди.

Серед розривних порушень виділяють дві великі групи: розриви без
зміщення гірських порід (тектонічні тріщини), розриви зі зміщенням
порід.

Велике значення має вивчення проблеми, пов’язаної з катастрофічними
тектонічними рухами, що мають назву землетрусів. Катастрофічні
землетруси наносять великі матеріальні збитки та призводять до людських
жертв. Виникають вони на різній глибині (від поверхні до декількох
сотень кілометрів в глибині Землі). Це місце називають вогнищем
землетрусу в центрі якого – гіпоцентр, а проекція на денну поверхню –
епіцентр. В вогнищі землетрусу виникають пружні коливання – сейсмічні
хвилі, головними серед яких є поздовжні та поперечні

Землетруси вивчаються на сейсмічних станціях спеціальними приладами –
сейсмографами. Для визначення сили землетрусу існують різні шкали, але
найбільш прийнятою є 12- бальна шкала.

Шкала визначення сили землетрусів

Бали Прояв дії Критерій

1 Непомітний Коливання грунту фіксуються приладами

2 Дуже слабкий Відчувається в окремих випадках людьми, які знаходяться у
спокійному стані

3 Слабкий Коливання відмічаються небагатьма людьми

4 Помірний Коливання відмічаються багатьма людьми. Можливе коливання
вікон та дверей

5 Досить сильний Коливання висячих предметів, скрипіння підлоги,
обсипання побілки

6 Сильний Легке ушкодження деяких споруд: тонкі тріщини штукатурки,
тріщини в печах і т.д.

7 Дуже сильний Значне пошкодження деяких споруд: тріщини в штукатурці та
відламування окремих шматків, тонкі тріщини в стінах та ушкодження
димових труб, виникають тріщини в сирих грунтах.

8 Руйнівний Руйнування в спорудах: великі тріщини в стінах, падіння
карнизів, димових труб. Зсуви і тріщини шириною до декількох сантиметрів
на схилах гір.

9 Спустошливий Обвали в деяких спорудах, обвалення стін, перегородок,
покрівлі. В грунтах утворюються тріщини шириною 10 см і більше. Обвали,
осипи та зсуви в горах.

10 Нищівний Обвали в багатьох спорудах, в інших – серйозні ушкодження.
Тріщини в грунті до 1 м шириною, обвали, зсуви. За рахунок завалів
річкових долин виникають озера

11 Катастрофа Численні тріщини на поверхні землі і вертикальні
переміщення по ним, великі обвали в горах. Загальне руйнування споруд

12 Сильна катастрофа Зміни рельєфу в великих масштабах. Численні скидові
тріщини, вертикальні і горизонтальні переміщення по ним. Величезні
обвали і зсуви. Змінюються русла річок, утворюються водоспади та озера.
Загальне руйнування усіх споруд та будівель.

Багаторічні спостереження за землетрусами дозволяють з достатньо великою
точністю визначити ті місця, де бувають часті та сильні землетруси, так
звані сейсмічні області. При вивченні землетрусів велике значення має
вирішення проблеми їх прогнозу, а задачею сейсмічного районування є
скласти уявлення про місце та силу майбутніх землетрусів. За сейсмічним
районуванням більша частина території України знаходиться в так званій
асейсмічній зоні (менше 6 балів). Лише крайні південно-західні райони
(прилеглі до Карпат) та південь Кримського півострова відносяться до 7-8
бальної сейсмічної зони.

Магматизм – це складні процеси виникнення магми в глибині Землі та
переміщення її в верхні горизонти. В залежності від характеру руху магми
та ступеня проникнення її в верхні горизонти земної кори розрізняють два
типи магматизму: ефузивний та інтрузивний.

Ефузивний магматизм – це процес виверження магми на поверхню
(вулканізм). Продукти виверження бувають рідкими, твердими та
газоподібними.

Серед вулканічних вивержень виділяються три типи:

виверження центрального типу;

тріщинні;

ареальні.

Поствулканічні явища – це фумароли, гейзери, грязеві вулкани, терми.

В процесі інтрузивного магматизму слід розрізняти основні їх форми:
узгодженні (сілі, лаколіти, лаполіти) та неузгодженні (неки, дайки,
штоки, батоліти).

З магматизмом пов’язане утворення деяких мінералів та корисних копалин
(хроміту, ільменіту, сульфідів заліза, міді, нікелю та ін.). З
гідротермальними процесами що супроводжують вулканізм пов’язані родовища
свинцю, цинку, міді, олова, нікелю, кобальту, благородних металів та ін.

Значний вплив мають процеси вулканізму для утворення ґрунтового покриву.
З одного боку – це поховання ґрунту під потужними шарами вулканічного
попелу, а з другого –- швидке відновлення на поверхні попелу,
збагаченого мінеральними речовинами, рослинності і формування нового
ґрунтового шару.

Гірські породи, що потрапляють в інші, порівняно з умовами їх
формування, термодинамічні умови, перетворюються. Цей процес називається
метаморфізацією. В процесах метаморфізму велику роль відіграють
температури, тиск та вплив хімічних сполук. В залежності від
переважаючого впливу того чи іншого фактору виділяють кілька типів
метаморфізму: динамометаморфізм (дислокаційний), автометаморфізм,
контактний – регіональний, ультраметаморфізм.

В основі сприйняття та розуміння поділу земної кори лежить
повторюваність або циклічність процесів внутрішньої та зовнішньої
динаміки, тобто формування складчастих областей, трансгресій та регресій
морів і т.і. Ці питання досить легко засвоїти, склавши уявлення про
розвиток основних структурних елементів земної кори. До них належать
геосинкліналі (геосинклінальні пояси), орогени і платформи.
Геосинкліналям притаманні мобільність та деякі ознаки:

великі градієнти швидкостей вертикальних рухів;

потужні товщі осадочних порід;

розвиток магматичних процесів;

інтенсивний метаморфізм гірських порід;

підвищений геотермічний градієнт;

тектонічна(сейсмічна) активність.

В своєму розвитку геосинкліналі за один тектонічний цикл проходять
декілька стадій:

початкову, коли в зайнятому морем широкому прогині відбуваються
опускання земної кори і накопичення потужної товщі осадків;

друга стадія характеризується продовженням прогинань і диференціацією
тектонічних рухів земної кори (утворення флішевих осадків);

третя стадія, яка зветься ранньоорогенною характеризується загальною
зміною напрямку тектонічних рухів в бік піднять;

четверта стадія характеризується значним посиленням висхідних
тектонічних рухів і утворенням гірських хребтів і зануренням передових і
міжгірних прогинів.

Таких тектонічних циклів в історії розвитку Землі було декілька. Це так
звані епохи (фази) складчастості та горотворення.

Для розуміння процесів, що відбуваються в земній корі є вивчення та
аналіз таких структурних її частин як платформи. Вони характеризуються,
як правило ,вирівняним спокійним рельєфом, відносно повільними меншої
амплітуди рухами, слабким проявом магматизму і т.і. Основними
структурними елементами платформ є щити, плити, масиви, антеклізи,
прогини, вали, куполи.

Окрім давніх платформ ще виділяють і молоді, які сформувались на більш
молодому (байкальському, каледонському, герцинському) фундаменті.

Процеси тектонічної активізації платформ полягають в особливостях
геологічного розвитку деяких областей Землі. Це особливий тип
післяплатформеного тектонічного розвитку, коли сучасні високі гори
утворились не безпосередньо з геосинкліналей (Карпати, Кримські гори,
Кавказ, Альпи), а на місці давніх платформ (Алтай, Саяни, Тянь-Шань).
Деякі дослідники називають такі гори відродженими (В.О. Обручев),
активізованими платформами та ін.

Рифтові пояси співставимі з рифтами океанів і іноді зчленовуються один з
одним.

Зональність рельєфу гірських споруд характеризують різні геодинамічні
процеси в різних за висотою, будовою та складом гірських масивах.
Приклади зональності рельєфу та геоморфологічних процесів наводять і
деякі дослідники (Н.П. Костенко, 1970).

Крім того, гірські країни характеризуються висотною (вертикальною)
зональністю ландшафтів взагалі та окремих їх компонентів (грунти,
рослинність і т. і.).

Значно важчим є пізнання структури дна океанів, зважаючи на недостатню
кількість фактичних даних про їх геологічну будову. Опираючись переважно
на геофізичні матеріали, в океанах виділяють два основні типи структур:
океанічні платформи (таласократони) та внутрішньоокеанічні рухливі
пояси.

Основними формами рельєфу, які утворюються в процесі денудації мертвих
складок, є їхні броньовані елементи: зводи — чи височини їхньої частини
— слабко увігнуті чи опуклі плато, і крила — системи броньованих гряд,
розділених межгрядовими зниженнями. Нахил осьової поверхні. У залежності
від її нахилу складчасті деформації можуть утворювати в рельєфі
симетричні й асиметричні форми. Морфологія мертвих розривів.

На ділянках мертвих розривів утворяться слабкі зони, часто
розроблювальні ріками. Височини маркірують розрив не у відповідності зі
знаком древніх рухів, а в залежності від стійкості порід, що складають
крила равриву.

Використана література:

Геоморфологія. Посібник / За ред. Костенко Н.П. – М., 1999.

Основи геології та геоморфології. – М., 1994.

Словник-довідник з геоморфології. – М., 2000.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи