Реферат на тему:
Рекультивація земель під час будівництва доріг
Будівництво автомобільних доріг вносить значні зміни у навколишнє
середовище. Залежно від виду дорожніх робіт, зміни у природі призводять
насамперед до порушення рельєфу, мікроклімату й особливо ґрунтового
покриву.
Для запобігання таким змінам під час будівництва доріг застосовується
комплекс заходів, які наведені у табл. 8.7.
У процесі спорудження автомобільних доріг рекультивацію територій
проводять у межах смуги тимчасового відведення (рис. 8.1) і там, де
верхні родючі шари ґрунту були пошкоджені або знищені повністю. Це
насамперед території, зайняті тимчасовими дорогами, стоянками дорожніх
машин у період будівництва, кар’єрами, дорожньо-будівельними
матеріалами, боковими резервами, смугами між земельним полотном і
нагірними канавами тощо. У межах територій, відведених для спорудження
земельного полотна дороги, атакож призначених для розміщення нагірних
канав, зрізок для забезпечення видимості дорожніх розв’язок, стоянок для
автомобілів і майданчиків відпочинку, будинків дорожньо-експлуатаційних
організацій тощо рекультивації підлягають прилеглі території, порушені у
процесі будівництва названих споруд. Самі споруди оформляють відповідно
до їх призначення та архітектурно-технічних вимог.
Перед початком будівельних робіт у межах смуг постійного і тимчасового
відведення верхній шар ґрунту знімають та складують у відвали для
покриття узбіччя, розподільної смуги й укосів земельного полотна,
рекультивації порушених земель. Частину ґрунту використовують для
збагачення малопродуктивних сільськогосподарських земель.
Зміни у природному середовищі, викликані будівництвом доріг
Якщо в межах дорожньої смуги є будинки й споруди, на них складають
креслення з поясненнями, що характеризують їх конструкцію і стан. На
сади та посіви сільськогосподарських культур, що увійшли до смуги
відведення, складають акти для відшкодування збитків землекористувачам.
Ширину смуги відведення визначають за розмірами підошви насипу і виїмок
по верху з урахуванням бокових і забанкетних канав, банкетів та
запобіжних смуг завширшки 1 м з кожного боку дороги.
Для визначення меж зняття ґрунту проводять розбивку насипу і виїмок з
урахуванням бокових канав та резервів. Цю роботу виконують на основі
винесеної осі дороги і пікетів, лінії перетинання укосів насипу або
виїмки.
Рис. 8.1. Схема зняття родючого грунту і розташування відвалів
у поперечному профілі дороги
а) – у насипі від 3 до 6 м; б) – у насипі від 6 до 12 м; в) – у виїмці;
1 -тимчасові проїзди; 2 – відвали родючого грунту; 3 – шар грунту, який
згортається (за В.П. Старовойдою і П.П Дзюбою, 1987).
Поверхню землі позначають кілками або борозною, яку прокладають
автогрейдером.
Ширину земельного полотна визначають за формулою згідно з схемою,
наведеною на рис. 8.2.
Рис. 8.2. Схема розбивки поперечного профілю дороги на косогорі (за В.П.
Старовойдою і П.П. Дзюбою, 1987)
де В – ширина дорожнього полотна, м;
К- ширина бічної канави по верху, м;
? – глибина виїмки, м;
w – коефіцієнт закладання укосу;
h1 і h2 – відстані від горизонтальної лінії до точок виходу укосу на
поверхню з нижнього і верхнього боків, м.
Тимчасові відвали ґрунту облаштовують на відстані 4-5 м від межі
земельного полотна заввишки не менше 2 м з укосами 1:1,45.
З метою запобігання ерозії укосів, руйнуванню ґрунтів і поширенню
бур’янів поверхню відвалів за тривалого зберігання рекомендується
залужувати.
Після спорудження земельного полотна на узбіччя, укоси, резерви наносять
шар родючого ґрунту, і поверхню планують дорожніми машинами. Упродовж
дальшої підготовки території проводять глибоке безполичне розпушування
ущільненого ґрунту для створення сприятливих умов розвитку кореневої
системи рослин.
Земельне полотно вважають готовим до наступного етапу роботи, якщо
закінчена рекультивація притрасових резервів, кар’єрів, тимчасових доріг
і з’їздів.
На основі аналізу водно-теплового режиму земельного полотна доріг,
способів обробітку ґрунту та особливостей росту різних
сільськогосподарських культур Л.Л. Лясковський (1979) рекомендує
встановлювати такі категорії рекультивації:
для забезпечення стійкості верхнього шару грунту проти водної ерозії
ухил поверхні території після планування не повинен перевищувати 100 %.
Цей критерій відповідає також умовам кращого зберігання вологи у ґрунті;
для збереження родючості ґрунту товщина відсипного його родючого шару
повинна бути такою ж, як і на основному полі;
для зручності обробітку ґрунту поверхня притрасових резервів після їх
рекультивації повинна відповідати певній рівності, яку оцінюють у
поперечному профілі стрілою вгинання. За умови 4-метрової довжини рейки
стріла вгинання не повинна перевищувати 0,05м. Ця величина визначена на
основі параметрів сільськогосподарських машин із шириною захоплення до 4
м. Виходячи з цього, поперечний профіль притрасового резерву після
рекультивації повинен мати обрис дуги на параболи або параболи,
поєднаної з дотичною допустимого ухилу (рис. 8.3.).
Рис. 8.3. Параболічний профіль притрасового резерву параболічного обрису
1 – насип; 2 – резерв; 1:т – закладання укосів; В – ширина земельного
полотна.
Частину ґрунту, що складений у купу в процесі рекультивації,
використовують для землювання, яке проводять з метою підвищення
родючості малопродуктивних земель за наявності таких угідь і можливостей
під’їзду до них. Воно буває суцільне, вибіркове, звичайне і комбіноване.
Суцільне проводять на ділянках із ґрунтами однорідного гранулометричного
складу, вибіркове – на ділянках із вираженим рельєфом. За звичайного
землювання ґрунт, що привозять, планують по поверхні місцевого ґрунту
без змішування; за комбінованого – із змішуванням за два етапи згідно з
передбаченою нормою.
Під час землювання іноді застосовують такі протиерозійні заходи:
проводять вологозберігаючий обробіток ґрунту, вирощують ґрунтозахисні
культури і трави, регулюють поверхневий стік, засипають промоїни та яри
перед нанесенням родючого шару ґрунту.
Процес рекультивації територій більш трудомісткий і тривалий під час
спорудження доріг у складних умовах.
Наприклад, у зоні вічної мерзлоти насамперед прагнуть зберегти існуючий
ґрунтовий покрив. Для цього з кожного боку земельного полотна відводять
спеціальні захисні смуги шириною не менше як 100 м, в яких забороняються
будь-які земельні та осушувальні роботи, проїзд транспортних засобів
тощо.
У процесі рекультивації притрасових кар’єрів у цій зоні поряд із
традиційними способами висівання місцевих видів багаторічних трав
(тонконіг, костриця, ситник лучний та ін.) і різнотрав’я (хвощ,
куничник, осока) на торфовому ґрунті ефективним виявляється застосування
так званої живої кришки. Вона являє собою роздроблений верхній шар
тундрового покриву, з якого виготовляють мульчу і наносять її
гідравлічним способом разом з добривом на сплановану поверхню. Витрати
мінеральних добрив становлять близько 100 кг/га (за діючою речовиною). У
разі використання такої живої кришки стійкий трав’яний покрив
утворюється через 2-3 роки, а без неї – через 4-5 років.
Ще більшої уваги з точки зору рекультивації потребують території,
порушені будівництвом доріг в умовах сипучих пісків. Автомобільні дороги
в цих умовах бажано трасувати по широких міжурядових пониженнях і
найбільш задернованих масивах; напіврозбиті та бархатні масиви піску
слід обходити або перетинати у найбільш вузьких місцях. Під час
спорудження доріг у пісках слід уникати глибоких вимоїн і високих
насипів, розміщуючи земельне полотно по можливості на рівні з поверхнею
землі або в насипах заввишки 0,2-0,3 м. Рекультивація у цих випадках
пов’язана із закріпленням верхнього шару ґрунту.
Існує багато способів закріплення піщаних масивів. Найпоширенішим і
найнадійнішим є фітомеліорація, тобто створення у придорожній смузі
зелених масивів. Для цього використовують такі сухостійкі зелені
насадження, як черкез, саксаул, вандин тощо. У посушливих місцевостях
саджанці приживаються не всі, тому процес озеленення, як правило, триває
декілька років.
У випадку закріплення піщаних масивів від розвіювання у період садіння
саджанців поверхню можна вкривати в клітину очеретяними або солом’яними
матами розміром 2×1 м. Сильно рухомі піски після садіння саджанців
додатково закріплюють в’яжучими матеріалами і бітумною емульсією,
трансформаторним маслом, сирою нафтою тощо.
Надійний спосіб захисту автомобільних доріг від засипання піском –
створення обабіч дороги спланованої смуги для без-акумуляційного
перенесення піску з одного або двох боків вітрів.
У процесі планування смуги верхній шар грунту порушується і стає менш
стійким проти розвіювання. Для закріплення піску рекомендується обабіч
дороги влаштовувати суцільні фіксовані в’яжучими матеріалами смуги
завширшки 10 м, а за ними паралельно дорозі створювати вузькострічкові
смуги завширшки 1 м з відстанями між ними 2 м.
Автомобільні дороги потребують великої кількості кам’янистих матеріалів,
які добувають у стаціонарних або тимчасових кар’єрах. Після спорудження
дороги або вироблення кар’єру його повністю або частково закривають.
Важливим етапом при цьому є рекультивація вироблених територій.
Рекультивація кам’яних або піщаних кар’єрів утруднюється внаслідок
недостатньої кількості ґрунту для утворення верхнього родючого шару по
підошві виробки і на укосах.
Рекомендована література
Кабаненке В.П. Плодородие рекультивированных земель и пути его повышения
// Вопросы биологии, селекции и агротехники полевых и плодовых культур:
Тр. ДСХИ. – Днепропетровск, 1979. – С. 37-47.
Калінін M.I. Лісові культури і захисне лісорозведення. – Львів: Світ,
1994. -296с.
Калишевский В.Н. Эффективность совместного складирования отходов
обогащения и вскрышных пород. – Горный журнал. – 1981.- № 2.-С. 25-27.
Карлович С.З., Арбузов С.К., Акопов М.И. Выращивание
сельскохозяйственных культур на рекультивированных землях //
Рекультивация ландшафтов, нарушенных промышленной деятельностью.-
Катовице, 1980.-Т. 1.-С. 134-147.
Карлович С.В., Акопов М.Н. Рекультивация нарушенных земель и их
использование в сельскохозяйственном производстве // Задачи
земле-устроительтных органов в реализации Продовольственной программы
СССР.-М., 1984.-С. 112-115
Карташева Г.Г. Химический состав деревьев и кустарников, произрастающих
на уступах угольного разреза // Растения и промышленная среда: Сб.
научи, тр. Урал. гос. ун-та. – Свердловск, 1984. -С. 72-77.
Келеберда Т.Н. Интенсификация роста лесных культур на техногенных
грунтах. – Вестник с.-х. науки, 1981. – №1. С. 19-39-143.
Келеберда Т.Н., Другое А.Н. Оптимизация техногенных ланд-‘ шафтов
открытых горных выработок Донбасса // Растения и пром среда: научи тр.
Урал. гос. ун-та. – Свердловск, 1984.- С. 92-97.
Клопотовский А.П. Оценка плодородного слоя почвы, снимаемого при
производстве земляных работ и принципы его охраны // Вестник с -х.
науки. – 1987.- № 3. -С. 115-119.
Коган И.Л., Розенберг З.М. О некоторх аспектах экономической
эффективности утилизации хвостов обогатительных фабрик Колыма (Магадан),
1979. – № 8. – С. 20-22.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
