Реферат на тему:

Рекультивація порушених земель на кар’єрах

На кар’єрах вогнетривких глин Латненського родовища розкривні породи
переважно представлені сумішкою піску (50-70 %) і суглинку (50-20 %), що
дає можливість розробляти їх за допомогою гідромеханізації. В такому
випадку формуються гідровідвали площею 10-40 га і більше. Після
підсихання вони придатні для сільськогосподарського й лісового
використання.

На Новорайському кар’єрі Дружківського рудоуправління (Донецька область)
комплекс робіт із відновлення відвалів зводиться до планування поверхні
відвалів, укладення шару придатних для рекультивації порід товщиною 1,5
м і ґрунтового шару товщиною 0,4-0,5 м. При цьому породи вкладаються на
сплановану поверхню відвалу за транспортною схемою із застосуванням
екскаваторів ЕКГ- 4,6 та автосамоскидів КрАЗ-256.

На кар’єрі запроваджена технологічна система роздільного формування
відвалів (рис 8.1), при цьому ґрунт розробляється за транспортною
схемою. Товщина розкривних порід, яка лежить під ґрунтом, розділена на
два виступи. Верхній виступ розробляється роторним екскаватором ЕРГ-400
в поєднанні зі стрічковим відвалоутворювачем ОШ-105/1500.

Рис 8.1. Технологічна схема

роздільного формування відвалів

на Новорайському кар’єрі

(заА.К. Поліщуком, 1977)

Потім переміщені породи верхнього виступу повторно екскавуються
драглайном ЕШ-4/40. Нижні виступи розробляються комплексом машин
безперервної дії у складі роторного екскаватора ЗЕР-500 і стрічкового
відвалоутворювача ОШ-1. З метою запобігання марнування корисних копалин
у покрівлі пласта передбачено залишення шару розкривних порід товщиною
3-4 м, який розробляється драглайном ЕШ-5/45. Грунт вкладається на
сплановану поверхню відвалу.

Рекультивація порушених земель у процесі добування руд кольорових
металів і фосфоритів

Вагомий досвід рекультивації порушених земель у процесі добування
кольорових металів набутий на комбінаті «Уралзолото». Як свідчать роботи
О.П. Кравченко та А. А. Мазурова, тут відвали розкривних порід
використовуються під посадку соснового лісу і посіви трав.

На Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті розкривні породи
розробляються за ускладненою безтранспортною схемою. При цьому
планування розкривних порід здійснюється шляхом заповнення міжгребеневих
западин відкосів хвостами збагачення. Після цього поверхню відвалів
розробляють бульдозерами і висаджують ліс за схемою, яка наведена на
рис. 8.2.

Рис 8.2. Технологія рекультивації порушених земель на Іршанському
гірничо-збагачувальному комбінаті

1 — розкривний екскаватор, 2 — видобувний екскаватор, 3 — землесос, 4
пдромонітор; 5 — ставок-відстійник зворотної води, 6 хвостосховище; 7
лісопосадки на рекультивованих ділянках (за А.К. Поліщуком, 1977).

За даними А.К. Поліщука та A.M. Михайлова (1947), в Англії відвали
кар’єрів кольорової металургії передбачається відновлювати здебільшого
для використання під сільськогосподарські угіддя. При цьому обов’язково
планується селективне розроблення грунту і підґрунтя. Ґрунтовий покрив
знімають у межах кар’єрного поля, з під’їзних доріг і в місцях, де він
може бути порушений механізмами. Для розробки ґрунту, якщо товщина
розкривної породи становить не менше 10 м, використовують драглайни, в
інших випадках — мехлопати і скрепери. Ґрунт наносять на підготовлену
поверхню відвалів у порядку залягання ґрунтових шарів.

Певну зацікавленість має виконання рекультивації порушених земель
компанією «Американ Цианамід» у штаті Флорида (США). У процесі розробки
родовища за безтранспортною системою утворились високі хаотично
розташовані насипи розкривних порід. Рекультивація їх вимагала
переміщення значного об’єму порід. Затрати на рекультивацію 1 ара
досягли 1000 дол.

У зв’язку з цим керівництво компанії запропонувало технологію
одночасного відновлення, згідно з якою гірничі роботи починали з
індивідуального розроблення ділянок по периферії кар’єрного поля, а
потім у виробленому просторі.

Переміщуючи фронт робіт до центру родовища, поступово створюють виїмку
під водоймище. Береги виположують бульдозерами. Технологія одночасного
відновлення дозволила підготувати водоймище у процесі експлуатації
родовища і на 40 % знизити затрати на рекультивацію. Крім створення
озер, відвали забудовують, використовують під посадки цитрусових і
створення пасовищ. Останні, як правило, більш продуктивні, ніж природні.

Рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ будівельних
матеріалів

Прикладом раціонального використання порушених земель може бути проект
забудови глиняного кар’єру в м. Новосибірську. На місці виробленого
кар’єру та ярів, розташованих уздовж р. Кам’янки, передбачено створити
два житлових мікрорайони. Крім житла, проект передбачає спорудження
будинків для установ районного значення, стадіону, Л ЕП та інших
об’єктів. Щільність житлового фонду дорівнює 2575 тис. м2 на 1 га.
Затрати на 1 м2 житлового фонду становлять 161,6 крб. Таким способом
планується освоїти 539 га земель.

Зарубіжний досвід доводить, що землі, порушені видобутком будівельних
матеріалів, найдоцільніше освоювати під водойми, ігрові майданчики або
забудову. Наприклад, компанією «Амерікен аггригейте» (США) на території
одного кар’єру створено чотири озера, розбито 1500 садових ділянок і
намито напівострів для забудови. Інша компанія на території піщаних та
гравійних кар’єрів створила спортивний комплекс.

Досвід показує, що мінімальних затрат на рекультивацію земель можна
досягти за прогресивної технології ведення гірничих робіт. Для цього
кар’єри, в яких добувається пісок, глина та інші будівельні матеріали на
невеликій глибині, повинні переходити до внутрішнього відвалоутворення
розкривних порід і виконання рекультивованих заходів слідом за
переміщенням фронту гірничих робіт.

Рекультивація порушених земель під час будівництва меліоративних систем

У процесі проведення робіт з меліоративного та водогосподарського
будівництва в зоні відводу земель під споруди передбачається зняття
родючого шару і його складування у тимчасові відвали з подальшим
використанням в гідротехнічних спорудах. Особливо великих обсягів з
рекультивації земель вимагають лінійні споруди великої довжини — дороги,
канали, дамби, а також ложе водосховищ, засипка старих каналів і
мікрознижень, оскільки тут в зоні відводу включаються не лише площі під
споруди, але й місця розташування резервуарів і кавальєрів.

Під час будівництва лінійних споруд застосовують таку технологічну
послідовність земельних робіт одноковшовими екскаваторами:

Знімають родючий шар на трасах споруд бульдозером, а на ділянках,
вкритих водою, — одноковшовим екскаватором. Знятий шар переміщують
бульдозером за межі розрівнювання кавальєрів, а впродовж однобічної
відсипки їх укладають у протилежний бік від вийнятого з траншеї грунту.
Враховуючи зональні особливості будови Ґрунтового профілю, товщину
знятого шару ґрунту визначають на основі матеріалів ґрунтового
обстеження. Для дернових грунтів її приймають за 25 см, ясно-сірих
лісових — 20-25 см, сірих лісових — 30-40 см, темно-сірих опідзолених —
40-50 см, чорноземів неглибоких — 45 см. Родючий шар грунту доцільно
знімати за наявності в ньому не менше 1,5-2 % гумусу.

Вийнятий грунт на трасі споруди розрівнюють шаром 20 см та орють на
глибину не менше 40 см з оборотом пласта. При цьому мінеральний шар
переміщують у нижній ярус, а родючий виорюють на поверхню. Оранку
проводять плугом ПБН-100Л, ПЧЯ-2-50, ПЧЯ-3-50 із тракторами ? 100МГС і
Т-130Г-3.

Зорані відвали два рази дискують важкими дисковими боронами БДТ-3,
БДНТ-2,2М з тракторами Т-74, а БДНТ-3,5 — з тракторами Т-100МІ або
Т-130-Г-3.

Родючий шар ґрунту насувають бульдозером на смугу розрівнюваних відвалів
товщиною 5-10 см, на трасу лінійних споруд — товщиною 15-20см після її
засипки.

Розрівнені відвали дискують у два сліди.

Під час будівництва дамб обвалування, гребель, водосховищ, ставків і
розробки кар’єрів родючий шар грунту з основи і ложа споруд, а також із
резервів знімають бульдозером або скрепером залежно від відстані
переміщення. Після відсипки дамб та гребель родючий шар ґрунту складають
шаром 10-15 см на відкоси і гребінь непроїжджої дамби (греблі), у
відпрацьований кар’єр та резерв. Зайвий ґрунт складають у відвали
висотою до 10 м для подальшого використання під час землювання
низькородючих земель.

У процесі засипки старих каналів передбачена така технологія: зняття
родючого ґрунту з площі кар’єрів або підвищених місць; переміщення
мінерального ґрунту для засипки каналів із кар’єрів і кавальєрів
бульдозером; покриття (за наявності залишків) мінерального ґрунту
родючим ґрунтом шаром 15-20 см; зворотне переміщення рослинного ґрунту у
вироблені кар’єри або підвищені місця. За незначної відстані від
засипаних каналів від резервів ґрунту всі операції із засипки проводять
бульдозером. Канали з питомим об’ємом засипки менше 3 м3 на їм довжини
засипають ґрунтом, знятим вздовж трас каналів.

Технологія засипки понижених місць така ж, як і технологія засипки
старих каналів, але до початку робіт розкривають блюдця від відводів
поверхневих вод, а родючий шар ґрунтів у місцях проведення робіт
знімають у резерв. Після засипки мінеральним ґрунтом рослинний ґрунт
(дернину) переміщують бульдозером у зворотному напрямі.

Під час будівництва доріг родючий шар знімають із трас, доріг і
резервів. Після відсипки полотна дороги частину родючого шару повертають
у резерв, а залишок ґрунту використовують для землювання низькородючих
земель.

Рекультивація вироблених торфовищ

Рекультивація вироблених торфовищ — важливий резерв збільшення
сільськогосподарських угідь. Проте під час їх освоєння треба врахувати
те, що вони істотно відрізняються від непорушених ґрунтів за своїми
фізичними і хіміко-біологічними властивостями. Наприклад, встановлено,
що в залишковому природному шарі торфу дуже мало легкорозчинних сполук
фосфору. Ще менше обмінного калію. Незважаючи на значні запаси
загального азоту, за відсутності рухомих форм цього елемента, торфовий
шар виробки може виявитись безплідним. Слабка аерація, наявність
закисних сполук алюмінію та заліза, недоокислення органічних решток
призводить до пригнічення багатьох мікробіологічних процесів.

У процесі рекультивації вироблених торфовищ насамперед треба визначити
товщину природного шару торфу, запас у ньому органічної речовини і в
кінцевому результаті його продуктивність. Згідно з існуючими
рекомендаціями у випадку завершення виробки торфовища необхідно залишати
шар торфу не менше 50 см.

Практично всі торфовища перезволожені за рахунок підґрунтових вод, тому
важливою умовою підвищення родючості угідь на них є меліорація. Звичайно
вироблені торфовища осушуються невеликими ділянками (в міру їх виробки),
самостійно або підключаються до суміжних меліоративних мереж.

До освоєння вироблених торфовищ треба братися відразу ж після закінчення
торфорозробок і завершення меліоративного впорядкування території. Під
час первинного обробітку проводиться оранка, дискування, фрезерування і
коткування.

Упродовж біологічного етапу рекультивації добрі результати дає висівання
викогорохово-вівсяної суміші або вівса в чистому вигляді, а також деяких
просапних культур. Щорічний обробіток у поєднанні з ефективною системою
удобрення створюють сприятливі умови для активізації ґрунтових процесів
та мінералізації торфу. Залуговування без вирощування вищевказаних
культур можна проводити лише на свіжовироблених торфовищах низинного
типу з добре розкладеним і високозольним торфом, а також на вироблених
ділянках захисних смуг торфомасивів.

У перші роки вирощування сільськогосподарських культур на
рекультивованих торфовищах урожай їх формується за рахунок внесення
мінеральних добрив. На фоні фосфорно-калійних добрив добрі урожаї дають
конюшинно-злакові травосуміші. У разі вирощування злакової травосуміші
дуже важливо застосовувати азотні добрива. Так, за даними А.Т. Бойка
(1980), на фоні Р90К|80 урожай трав становив 24,5 ц/га сухої речовини, а
коли до цієї дози додали азоту в дозі N2О- зібрали 73,4 ц/ra сіна.
Додаткове внесення азотних добрив на фоні фосфорно-калійних збільшує
вихід кормових одиниць у 3,5 раза, сирого протеїну — майже у 5 разів.

Як показує досвід, для біологічної рекультивації вироблених торфовищ
особливо перспективні площі, де торф видобувався фрезерним способом.
Вони являють собою днища колишніх боліт, мають рівну поверхню з
відкритою осушувальною мережею, яка розділяє ділянки на карти розміром
500×40 м. Ці площі придатні для біологічної рекультивації без
капітальних затрат на технічну підготовку, оскільки мають усі необхідні
передумови: достатньо осушену й рівну поверхню, мережу доріг для
під’їзду сільськогосподарських машин.

Рекомендована література

Ефремов М.В. Экономическая оценка работ и выбор вида рекультивации //
Технология производства горных работ на серных месторождениях. -М.,
1980. -С. 99-105.

Жулавски Ч. Предусматриваемые изменения хозяйственных свойств почв,
являющихся результатом косвенного влияния карьеров // Материалы междунар
симпгниума по вопросам рекулыивации Іерриторий, нарушенных промышленное
І ыо. Каювиие, 12-17. X 1965 С. 259-216.

Забалуев В ? Исследование возможности сельскохозяйственного освоения
серо-зелых меріелисгьіх глин в Никопольском марганцево-рудном бассейне
// Эколою-биологические и социально-экономические основы
сельскохозяйственной рекультивации в степной черноземной зоне
УССР.-Днепропетровск: ДСХИ, 1984. Т. 49. С.1І8-І24.

Зайцев Г.А . Моторика Л.В., Данько В.Н. Лесная рекультивация. М.: Лесная
пром-сіь, 1977. 128с.

Зражевський А. І. Досвід озеленения териконів Донбасу / Праці Інст -ту
лісівництва АН УРСР. 1951 Т. 2. -С. 218-221.

Идрисова З Н. Влияние рекультивации земель, нарушенных при строительстве
маїистральных трубопроводов на плодородие почв и урожайность
сельскохозяйственных культур // Почвенные условия и эффективность
удобрений. Уфа, 1984. — С. 43-50.

Идрисова З.Н., Гарифуллин Ф.Ш., Шимеьяров В.М. Азотное состояние рекуль
гивируемых почв // Агрохимия. 1986. — № 12. — С. 14-19.

Ижевская Т.И. Особенности развития корневых систем на отвалах
буроугольных разработок // Проблемы рекультивации земель в СССР.
Новосибирск: Недра, 1974. -С. 183-188.

Похожие записи