РЕФЕРАТ

з дисципліни “Рекреаційна географія”

на тему:

“Рекреаційні ресурси України”

Рекреаційні ресурси — сукупність природних та антропогенних об’єктів і
явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму.
Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та
природно-технічні геосистеми, об’єкти і явища природи, їхні компоненти й
властивості, природоохоронні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури,
етнографічні особливості території.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути
визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових
рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення,
особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних
ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і
водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір’я та гірські країни; міста
— столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості;
релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами
населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста,
фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно
впливає екологічний стан території — чистота або забруднення вод,
повітря, грунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті
суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших екологічних проблем
багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих
вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних
конфліктів, що не припиняються.

Мінеральні води

Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність
природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8
основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей.
Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною
мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в
умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи
виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на
курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область),
Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська
область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих
кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів,
а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними
у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено
в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на
поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка
полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія
зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного
іону) Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими
районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже
поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і
лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у
Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на
курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська
область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом
марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома
з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні
води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено
2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з
високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два
родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та
Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води
виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і
для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються
іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять
хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції
атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного
походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька,
Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ,
зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

Лікувальні грязі

В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх
часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення
(відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води,
мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну
тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими
фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні
грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті
(сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні
(соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і
місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з
електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та
13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних
родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту
Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних торф’яних грязей є у Львівській,
Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей,
що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються
Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в
Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок
сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі
курортів, на курорті Саки.

Лікувальні ресурси лісів та ландшафтні ресурси

Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного
використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим
впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для
лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони
гектарів, а тих, що можуть використовуватися для рекреаційної
діяльності, — 4 мільйони гектарів. Комплексна оцінка лісів дала змогу
виділити 265 зручних для рекреаційного освоєння територій і окремих
місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн га (див. додаток 2).

Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори.
Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстремальних,
сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних
видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до
санаторно-лікувальних.

Карпати – це середньовисотні гори з вологим теплим кліматом,
вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю
сприятливих перепадів висот для організації гірськолижних спусків,
лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, часто
характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку кліматичних
курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніший
регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.

Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше
сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока
лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів Є добрим місцем для
вправ скалолазів та любителів гострих відчуттів.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх
видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх розвитку у
середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 – на південному
березі Криму. Отже, комфортні природні умови для розвитку літніх видів
відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на
початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості
територій України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор’ї і
особливо на південному березі Криму він триває 120 і більше днів.

Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні,
санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і
більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку
найсприятливіші умови існують на гірських масивах Українських Карпат, де
період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100
днів.

Морські рекреаційні ресурси

Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської,
Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму.
Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням
сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів.

Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега
різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія
Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні.
Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів
на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська,
Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його
курортна забудова потребує посиленої уваги до питань запобігання
забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному
екологічному стані.

Основною проблемою є надзвичайна навантаженість пребережної зони.

Туристично-пізнавальні ресурси

До групи пізнавальних ресурсів відносяться пам’ятки історії,
історико-архітектурні пам’ятники, пам’ятки сучасної архітектури,
унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам’ятники фольклору тощо.

Україна багата пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура
дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна
багаті на історичні пам’ятки , пов’язані з зародженням і розвитком
української історії та культури, а південь є територією, ди виявлено
чимало пам’яток античної культури, то західна частина України
виділяється етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної
архітектури і т. п. Такі об’єкти приваблюють туристів незалежно від
сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації
рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого
значення. У розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До
неї відносять: підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів
(готелі, мотелі, пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи;
навчальні заклади; інформаційні та рекламні служби; підприємства по
виробництву товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної
торгівлі та громадського харчування.

У нашій країні також виникла нагальна потреба у створенні індустрії
туризму. Тому, враховуючи суто українську специфіку
пізнавально-туристичних ресурсів, в основу їх розвитку має бути
покладена ідея природно-історико-етнографічної рекреації, яка
базуватиметься на створенні рекреаційного середовища, на найбільш
раціональному використанні територіального поєднання природних умов,
ресурсів, історичних та архітектурних пам’яток.

Заповідні території України

(Тут буде про зв’язок заповідників з рекреацією)Заповідні (охоронні)
території здійснюють охорону екосистем, включаючи усі їхні компоненти.
Розподіл за категоріями охоронних природних об’єктів та територій
розроблений у Законі України “Про природно-заповідний фонд”. Ці об’єкти
поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні
парки, заказники, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні
парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва.

З 1990 року розпочалася розробка стратегій заповідної справи в
незалежній Україні. За ініціативою уряду України йде розширення її
заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові
заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих
заповідників. До 1992 року заповідний фонд України включав 5602
території та об’єкти і нараховував загальну площу в 1 млн 255 тис. га
(див. додаток 3). Планується довести площу охоронних територій в Україні
до 3% від її території, а після 2000 року до 5%.

Ряд охоронних територій України має високе рекреаційне, наукове та
екологічне значення. До них, в першу чергу, належать такі:

Сіверськодонецькій національний парк, що має площу у 25 тис. га. Він
розташований у межах заплави та борової тераси р. Сіверський Донець.
Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50 тис. га) та
Шацький (32 тис. га) національні парки.

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської
області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти
унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22
види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угрупування охороняються в системі Українського природного
степового заповідника. Він складається з чотирьох відділків:
Хомутовський степ, Кам’яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора
(заснований у 1988 році). Загальна площа цього комплексу складає 2756
га. У Хомутівському степу нараховується 588 видів 73 родин.

Рекреаційні об’єкти в Україні

Рекреаційні об’єкти Кількість Кількість місць (тис.)

Санаторії, установи відпочинку, пансіонати з лікуванням

4337

888

Дитячі санаторії 202 41

Санаторії-профілакторії 568 55

Будинки відпочинку і пансіонати 342 116

Бази відпочинку 2236 318

Турбази 165 91

У с ь о г о 7850 1509

Д о д а т о к 2

Розміщення лісових територій, придатних для рекреаційного освоєння

1 2 3

Природні зони Кількість місць Загальна площа, тис. га Площа лісу,

тис. га

Полісся 30 138 126

Лісостеп 145 646 596

Степ 62 149 85

Карпати 28 397 292

У с ь о г о 265 1330 1099

Література

Соціально-економічна географія України (за ред. О. І Шаблія) – Львів,
1994

Географія. Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів (зп
ред. П. О. Масляка, Я. Б. Олійника, А. В. Степаненка, П. Г. Шищенка) –
Київ, 1998

Ю. А. Злобін. Основи екології. – Київ, 1998

Р. Іванух, В. Жученко. Стратегічні проблеми розвитку
рекреаційно-туристичного комплексу України. “Економіка України” № 1,
1997

Н. Коржунова. Курортно-рекреаційне господарство Причорномор’я.
“Економіка України” № 2, 1999

О. Живицький М. Тараканов. Проблеми і перспективи створення
курортно-рекреаційних ВЕЗ в українському Причорномор’ї. “Економікі
України” № 1, 1997

В. Калитюк, В. Ніколаєв. Управління санаторно-курортними підприємствами:
нові реалії. “Економіка України” № 1, 1997

PAGE

PAGE 2

Похожие записи