Реферат на тему:

Природні комплекси (ландшафти), їх поширення і класифікація

Природні комплекси

Під час вивчення окремих компонентів природних умов України ми постійно
звертали увагу на взаємозв’язки між ними та закономірності їх поширення
чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за
сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років. За такої тривалої
взаємодії в межах географічної оболонки на материках І океанах, на
території України виникають різні за розмірами ділянки з певною
однорідністю фізико-географічних умов, але все ж відмінні одна від
одної. ЦІ ділянки називають природно-територіальними комплексами (ПТК).
Складові таких комплексів утворюють єдине ціле. Отже, характерною рисою
ПТК є їх цілісність, яка зумовлена закономірним поєднанням
взаємопов’язаних І взаємозалежних компонентів природи на конкретній
території суходолу чи водної поверхні. Синонімом ПТК є поняття ландшафт
(від німецького — загальний вигляд місцевості) як порівняно однорідної
ділянки географічної оболонки.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт
складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що
формується під впливом природних фізико-географічних процесів —
ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з
природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою.
Антропогенні ландшафти сформувалися за Історичний час під

впливом господарської діяльності людини. Основними природними
компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти,
рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є
сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти,
лісонасадження, штучні водосховища, кар’єри, дороги тощо. Назви
природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів,
фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють
арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні,
субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти.
Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської
діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед
антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські,
промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні.

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо,
наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця
послідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти —
поверхневі води — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке
взаємопов’язане розташування компонентів ландшафту характеризує його
вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він
поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті
помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з
сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями,
вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах
місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки — урочища.
Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий
яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка
тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує
просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

В Україні поширені різноманітні ландшафти — закономірні поєднання
гірських порід, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності, тваринного
світу, які сформувалися в процесі історичного розвитку її території.
Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна
радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних
компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-,
вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом
господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і
водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні
дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи
територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь —
ландшафтознавство.

Розвиток ландшафтів України в антропогені

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з
найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів
виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла,
зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ,
фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної
широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її
положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних
променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації.
Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним
розподілом тепла, сонячної енергії пов’язана зональність кліматичних
умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу,
ландшафтів.

Ландшафти України формувалися протягом наймолодшого антропогенового, або
четвертинного, періоду, зазнали змін в історичні часи.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася наприкінці
неогенового — на початку антропогенового періоду. Вважають, що на
початку антропогенового періоду було лише дві природні зони: лісова і
лісостепова. А вже в середині цього періоду, після відступання
дніпровського льодовика, тут сформувалися три природні зони з давніми
лісовими, лісостеповими і степовими ландшафтами. Ці давні ландшафти
дістали назву палеоландшафтів.

Протягом антропогенового періоду розвивалися два типи палеоландшафтів —
холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові). Вони мали різну
тривалість і свої особливості.

Прикладом льодовикових ландшафтів є ландшафти так званого дніпровського
етапу, який почався 290 і закінчився 180 тис. років тому. Саме в цей
період льодовик по долині Дніпра досягав широти сучасного
Дніпропетровська. На льодовиковому щиті температура повітря знижувалася
до -25…-ЗО °С. Клімат змінювався від холодного і вологого до холодного
і посушливого. Арктичні континентальні повітряні маси значно впливали на
прилеглу територію.

У прильодовиковій смузі були поширені своєрідні болотно-тундрові,
тундро-лучно-степові ландшафти з бідною рослинністю (карликова берізка,
полярна верба, вільха). Вони поєднували в собі риси ландшафтів сучасних
тундр і високогірних степів. З тварин водилися лемінги, полярні куріпки,
мамонти, печерні ведмеді, велетенські олені, дикі козли. Особливо були
поширені мамонти. Ці величезні і сильні тварини стали об’єктом полювання
первісних людей.

Літо у прильодовиковій зоні було коротким, з порівняно теплим
вегетаційним періодом. Середні температури найтеп-лішого місяця
становили +8 °С. Влітку край льодовика танув,

і його води заливали великі простори. Про це свідчить значне поширення
сучасних водно-льодовикових відкладів.

На південь від краю льодовика були поширені холодні лісостепові і
степові ландшафти. Клімат був сухим континентальним. Середні температури
найтеплішого місяця не перевищували +11 °С, а найхолоднішого -15 °С.
Несприятливі кліматичні умови призвели до майже повного зникнення
деревної рослинності. Тільки в долинах річок збереглися сосна, береза та
ін. (Як ви гадаєте, чому?)

Степові ландшафти у дніпровський етап займали територію Причорномор’я і
Приазов’я. Це були своєрідні холодні «лесові» ландшафти. Таку назву вони
дістали через те, що утворилися на лесових відкладах. На території
України вони займають понад 2/з рівнинної території, саме на них
сформувалися сучасні чорноземи. Тогочасний клімат був холодним і сухим.
Середні температури найтеплішого місяця у дніпровський етап у
Причорномор’ї і Приазов’ї досягали +12 … +14 °С, а найхолоднішого
-8…-10 °С.

Ландшафти льодовикового періоду не мали чітких меж. Перехід від однієї
ландшафтної зони до іншої був поступовим. Значне поширення льодовиків
призвело до зміни напряму руху повітряних мас, зменшення кількості
вологи в атмосфері і надходження снігу для їхнього живлення. Підвищення
температури повітря остаточно вирішило долю льодовиків. Вони почали
танути, залишаючи валуни, піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові
часточки переносилися вітром, утворюючи у прильодовиковій смузі потужні
(до 5—7 м) відклади лесів.

Прикладом міжльодовикового ландшафту може бути прилуцький етап. Він
почався приблизно 110 і закінчився 80 тис. років тому. Природні умови
прилуцького етапу дуже нагадували сучасні. Про це свідчать подібність
ландшафтів, близькість їх меж.

У північній частині України були поширені лісові ландшафти з сосни і
широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони
заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і
вологішим, ніж тепер. Се-редньолипнева температура досягала 20…21 °С,
а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів.
Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У
Середньому Придніпров’ї і Придністров’ї в прилуцький етап були поширені
лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та
різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі
на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому,
вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23
°С, найхолоднішого -1…+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600
мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор’ї була на
2—З °С вища, а

річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У
Причорномор’ї і Приазов’ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Зміна ландшафтів України за історичний час

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення
останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні
умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими,
теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були
близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для
формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах:
Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і
Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти
мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались
дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в
цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові,
липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених
лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами
типовими.

У Степу з півночі на південь чергуються ландшафти
різно-травно-ковилово-типчакових степів з чорноземами звичайними,
типчаково-ковилові степи з чорноземами південними,
полиново-типчаково-ковилові степи з темно-каштановими ґрунтами.

Процес формування ландшафтів у післяльодовиковий період не був чисто
природним. На цей процес впливала людина сучасного типу своєю
діяльністю. Під час облав на бізонів, зубрів, турів, тарпанів, сайгаків
люди нерідко організовували пожежі на місцевості. В лісах випалювали
підлісок для розрідження рослинності і утворення галявин з травостоєм з
метою збільшення поголів’я зубрів, оленів, косуль та інших травоїдних
тварин. Ці пожежі стримували збільшення площ

лісів та змінювали видовий склад лісової і степової рослинності, що не
могло не впливати на процеси ґрунтотворення. Між VIII і IV тисячоліттями
до н. е. (доба неоліту) вплив людини на природу посилився у зв’язку з
виникненням і поширенням таких форм господарювання, як тваринництво і
землеробство. З появою землеробства почалися докорінні зміни в природних
ландшафтах, оскільки ця форма господарювання вела до зміни природної
рослинності на культурну, позначалась на властивостях ґрунту.

Від часу трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. е.) в Лісостепу
землеробство починає переважати в господарському комплексі, відбувається
відокремлення орного і підсічного землеробства. Впродовж наступних
кількох тисяч років підсічне землеробство було панівним на Поліссі, а
орне — в Лісостепу. Степова зона традиційно використовується як природні
кормові угіддя для тваринництва і починає освоюватися під землеробство
значно пізніше.

На перших етапах землеробського освоєння Лісостепу сільськогосподарські
угіддя займали незначний відсоток території і були приурочені головним
чином до широколисто-лісових ландшафтів, розташованих поблизу річкових
долин. Лучно-степові ландшафти Лісостепу на вододілах залишаються майже
неосвоєними до XVI—XVII ст. Цю закономірність можна пояснити
особливостями землеробства того часу. Через недосконалість знаряддя
обробітку ґрунту і потужну дернину степової рослинності широке
сільськогосподарське використання чорноземів було неможливе. Водночас
вивільнення орних ділянок з-під лісу шляхом випалювання було добре
знайоме та найбільш зручне для давніх землеробів. У зоні мішаних лісів
підсічна система землеробства проіснувала аж до початку XX ст.

З XVI ст. зменшення лісистості у Лісостепу і на Поліссі відбувалось
швидкими темпами не лише за рахунок збільшення населення і потреб у
сільськогосподарських угіддях, а й за рахунок розвитку промислів,
пов’язаних з використанням деревини у виробництвах металу на руднях,
скла — на гутах, поташу — на будах тощо. Крім того, активно починає
розвиватися експорт деревини. У XVII ст. завдяки цим чинникам земельні
ресурси широколисто-лісових ландшафтів були практично вичерпані і
почалося землеробське освоєння лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти
були розорані до кінця XVIII ст. З цього моменту настала черга
землеробського освоєння степової зони, природна рослинність якої була
майже повністю знищена протягом століття. З другої половини XIX ст. у
степовій зоні починаються катастрофічні посухи і пилові бурі, пов’язані
із суцільною сільськогосподарською освоєністю.

Швидке зростання населення і розвиток товарності сільськогосподарської
продукції змушували виробників максимально розширювати орні площі за
рахунок ландшафтів, які

раніше вважалися непридатними для землеробства (круті схили, піщані
тераси, заплави річок тощо). У результаті цього наприкінці XIX ст.
спостерігається «вибух» водної ерозії — змивання ґрунту на схилах,
швидке зростання ярів, замулення і пересихання малих річок та заплавних
озер.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація
виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і
каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування
корисних копалин призводить до утворення кар’єрів, відвалів, териконів.
Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і
гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення
змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для
них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і
засолення чорноземів та ін.).

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в
Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15—20
% території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені
ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації
антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Класифікація ландшафтів

Географи, досліджуючи ландшафти материків, рівнин, гірських країн,
підводних океанічних схилів, об’єднують їх у певні групи — класифікують,
позначають на картах їх межі (мал. 49). На перший погляд, ландшафтна
карта України може видатися дещо складнішою, ніж карти окремих природних
компонентів. Це пов’язано з тим, що під час ЇЇ складання приймають до
уваги багато показників кожного з виділених ландшафтів. Ключ до
розуміння будь-якої карти — її легенда. Для кращого читання легенди
треба з’ясувати послідовність виділення ландшафтних класифікаційних
одиниць (класи, типи і види). Під час класифікації ландшафтів України
враховують їх походження, історію розвитку, взає-

мозв’язки між компонентами (наприклад, між антропогеновими відкладами і
ґрунтами, кліматом і рослинністю, рельєфом і умовами зволоження та ін.).
а також рівень впливу на них господарської діяльності людини. Важливим є
і врахування просторового розміщення ландшафтів (на рівнинах, в горах).
Виділяючи ландшафти та зображаючи їх на карті, всебічно аналізують
взаємозв’язки між основними чинниками ландшаф-тоутворення: сонячною
радіацією, літосферою і гідросферою.

Поєднання різних за походженням і площею ландшафтів на рівнинах, у
гірських країнах характеризує їх ландшафтну просторову структуру.
Просторова структура ландшафтів, їх зовнішні риси (краєвиди), сучасне
господарське використання мають зональний характер. У зв’язку із значною
протяжністю природних зон із заходу на схід зональні ландшафти
відрізняються місцевими рисами, що зумовлено особливостями
гео-лого-геоморфологічних, гідрогеологічних чинників.

Для відображення ландшафтної структури території України на ландшафтній
карті і в легенді до неї виділені такі класифікаційні одиниці
ландшафтів: класи, типи, види.

У класи ландшафтів об’єднуються природні комплекси з однаковими
географічними ознаками. В межах України розрізняють два класи
ландшафтів: рівнинні і гірські. Клас рівнинних охоплює понад 94 %
території України і об’єднує типи і підтипи ландшафтів.

Залежно від співвідношення тепла і вологи, яким зумовлюються зональний
розподіл типів ґрунтового і рослинного покриву, хід фізико-географічних
процесів, особливості гідрологічного режиму, клас рівнинних
східноєвропейських ландшафтів поділяється на такі типи: мішано-лісові,
широколисто-лісові, лісостепові, степові, які, в свою чергу, поділяються
на підтипи: північностепові, середньостепові, південностепові,
сухостепові. Карпатські гірські лучно-лісові ландшафти поділяють на такі
підтипи: широколисто-лісові, мішано-лісові, лучні (субальпійські)
ландшафти; кримські — на: лісостепові посушливі, мішано-лісові і
широколисто-лісові, лучно-лісові і лукостепові (яйлинські). Окремі типи
становлять ландшафти Південного берега Криму і заплав річок. Заплави
річок характеризуються перезволоженими ґрунтами, вологолюбною
рослинністю, чіткими природними межами. (З’ясуйте, які класи і типи
ландшафтів поширені у вашому районі, околицях населеного пункту.)

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині України. Вони
сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на
водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних
відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими
лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові,
річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Земле-

робський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в
процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого
клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для
них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7
місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у
ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені
переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової
зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських
гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України
характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і
сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед
широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко
розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами
під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На
правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони
широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і
високих правобережжях приток Дніпра.

Лісостепові ландшафти займають більше третини території України.
Первинні широколисті ліси і лучні різно-травно-злакові степи змінені
сільськогосподарськими угіддями на 80—90 %. їх відмінна риса — значна
поширеність ерозійних форм (яружно-балкові, долинно-річкові).

Степові ландшафти розвинулись в умовах жаркого клімату і недостатньої
кількості опадів. Під степовою рослинністю на суглинкових лесових
породах розвинулись звичайні і південні чорноземи, тепер на 90 %
розорані. Сухостепові ландшафти поширені на півдні Причорноморської
низовини, у Присивашші; там під типчаково-ковиловими і
полиново-злаковими степами утворились темно-каштанові солонцюваті
ґрунти, розвинулись солончаки, солонці.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів
теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин
залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від
особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні
відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських
ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

Похожие записи