Реферат
на тему:
Принципи природокористування
Природокористування включає об’єктивно зумовлений процес залучення
людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, Їх
відтворення та охорону.
В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття
природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно,
розуміється. У «Великій Радянській Енциклопедії» природокористуванням
називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що
розглядається в комплексі (на відміну від галузевих понять —
водокористування, землекористування, лісокористування тощо). Деякі
автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як
соціально-економічний.
Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить
складний і багатогранний суспільно-природний процес в об’єктивній
реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п’яти
основних значеннях:
1) людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою
виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний
процес праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне
поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери
людської діяльності — навіть ширше за нього;
2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх
відтворення та охорона;
3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних
ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи
країн, всього світу);
4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у
локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні
термін «природокористування» залежно від виду споживання природного
ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за
обсягом — водокористування, лісокористування, землекористування тощо;
5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої
діяльності, пов’язаної! з користуванням природою.
Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку
вивчається один і той же об’єкт — процес використання людиною сил і
ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої,
міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелічених значень
терміна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що
відображає процес праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та
експлуатація окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному
(локальному) масштабі.
Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно
взаємопов’язаних галузевого, компонентного, функціонального
(комплексного) підходів.
З галузевої системи народного господарства виділяють галузі
природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини,
лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо),
природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво,
гідро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і
природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та
утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення
заповідників тощо). За вищого ступеня узагальнення ці види можна
об’єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського)
і невиробничого природокористування.
Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування
передбачає виділення п’яти основних блоків найважливіших напрямів
природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,
відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і
моніторингу.
Компонентна класифікація видів природокористування базується на
спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента
природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо),
тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної
території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають
головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і
землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не
слід плутати поняття раціонального природокористування з охороною
природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її
раціонального використання, що включають захист від надлишкових
техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне
регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного
потенціалу ландшафтів.
Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш
повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і
запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних
процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити
забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку
первинної сировини.
В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із
способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню
продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує
їх стадо.
Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання —
основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому
саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті
охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить
підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з
одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що
особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.
Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і
по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться
про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість
розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу
населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений
перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство
відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.
В зв’язку з цим раціональне використання і відтворення .природних
ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з
глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального
використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний
характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі
прискорення науково-технічного прогресу.
Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,
пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і
виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний
розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального
використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,
пропорційність, оптимальність.
Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна
функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних
відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання
планової системи взаємопов’язаних показників, так і дійовий контроль за
їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального
використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в
кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного
суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня
трудящих.
Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як
за територією, так і за галузями народного господарства, виключення
порушень природних взаємозв’язків у навколишньому природному середовищі.
Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення
найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім
середовищем.
Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в
Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій
галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,
контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої
виконавчо-розпорядчої діяльності.
Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація
законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки,
забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання
природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських
органів у галузі навколишнього природного середовища.
Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і
природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і
плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою
держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру
своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в
області охорони навколишнього природного середовища.
Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів
відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і
галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що
залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного
боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е
ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність
правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і
місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного,
утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під
промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з
локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження
земель, особливо орних, призводить до скорочення площі
сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову
продукцію сільського господарства та ін.
У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна
виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи
технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище.
Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних
заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких
нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що
знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.
Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства
повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва,
ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування,
виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.
Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз,
контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень,
інформування керівництва про стан навколишнього середовища на
підприємстві, дотримання законодавства в цій області.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
