Реферат на тему:

Поняття про видозмінений спосіб вимірювання кутів у всіх комбінаціях.
Поняття про спосіб неповних заходів. Приведення результатів кутових
вимірів до центрів пунктів

1. Поняття про видозмінений спосіб вимірювання кутів у всіх комбінаціях

Для скорочення обсягів польових спостережень, в 1950 р. радянським
інженером-геодезистом Томіліним А.Ф. був запропонований видозмінений
спосіб вимірювання кутів у всіх комбінаціях для пунктів з 6 і більше
напрямками. У цьому способі вимірюються всі кути, які утворюються парою
суміжних напрямків і кути утворені парою напрямків з пропуском напрямку,
що лежить між ними. Наприклад, на пункті з 7 напрямків (рис. 2.24)
вимірюють такі кути:

1.2 2.3 3.4 4.5 5.6 6.7 7.1

1.3 2.4 3.5 4.6 5.7 6.1 7.2

Кількість виміряних кутів на станції завжди буде 2n.

Рис. 2.24. Схема вимірювання кутів у видозміненому способі у всіх
комбінаціях

2. Поняття про спосіб неповних заходів

Для скорочення обсягів спостережень на пункті в 1954р. радянським
інженером Аладжаловим Ю.А. запропонований спосіб неповних заходів
вимірювання кутів на пунктах тріангуляції з 7–9 напрямків. У цьому
способі вимірюються кути групами з 3 напрямків. Ці групи сформовані так,
щоб були виміряні усі кути, які належало би виміряти способом в усіх
комбінаціях. Наприклад на пункті тріангуляції з 7 напрямків це будуть
такі групи:

1.2.3.

2.4.5.

3.5.7.

3.4.6.

5.6.1.

6.7.2.

4.7.1.

Для порівняння приведемо кути, які треба було б виміряти способом в усіх
комбінаціях:

1.2 1.3 1.4 1.5 1.6 1.7

2.3 2.4 2.5 2.6 2.7

3.4 3.5 3.6 3.7

4.5 4.6 4.7

5.6 5.7

6.7

Кожен з цих кутів або його доповнення до 360? знаходиться в одній із
груп з 3-х напрямків.

3. Приведення результатів кутових вимірів до центрів пунктів

В результаті кутових спостережень в тріангуляції повинні бути виміряні
значення напрямків, які з’єднують центри пунктів. Проте, виміряти
безпосередньо вказані напрямки немає можливості, оскільки теодоліт не
завжди вдається встановити над центром, а візирні циліндри, на які
виконуються спостереження, у більшості випадків мають деяке зміщення у
відношенні до центрів пунктів.

Тому, щоб отримати напрямки, приведені до центрів пунктів, у виміряні
напрямки необхідно ввести поправки за позацентрове встановлення
теодоліта і за відхилення візирної цілі. Напрямки, виправлені за
центрування теодоліта і за редукцію візирного циліндра, називаються
напрямками приведеними до центрів пунктів.

Щоб обчислити вказані поправки, на кожному пункті необхідно визначити
так звані елементи приведення, а саме — елементи центрування і елементи
редукції.

Розглянемо ці елементи і їх вплив на виміряні напрямки.

3.1. Елементи центрування і редукції

Якщо проекція центру приладу І не співпадає з центром С пункту (рис.
2.25), то l=ІС — лінійний елемент центрування, ? — кутовий елемент
центрування на пункт 1 (кут, виміряний за годинниковою стрілкою в т. І
від напрямку на центр С до напрямку на пункт 1).

Рис. 2.25. Елементи центрування

Якщо проекція візирного циліндра V не співпадає з центром С пункту (рис.
2.26), то l1=VC — лінійний елемент редукції, ?1 — кутовий елемент
редукції для пункту 1 (кут, виміряний за годинниковою стрілкою в точці V
від напрямку на центр C до напрямку на пункт 1).

Рис. 2.26. Елементи редукції

3.2. Обчислення поправок у виміряні напрямки за центрування

Розглянемо рис. 2.27, на якому в т. С (центр пункту) зображено 3
напрямки (1, 2, 3), які підлягають спостереженням. В дійсності ці
напрямки спостерігаються з т. І стояння теодоліта.

Рис. 2.27. Поправки у виміряні напрямки за центрування

Напрямок 1 — початковий.

Кут між 1-м і 2-м напрямком позначимо М2, між 1-м і 3-м — М3. Лінійний
елемент центрування l=CІ. Кутові елементи центрування:

для пункту 1 — ?1,

для пункту 2 — ?+М2,

для пункту 3 — ?+М3.

Поправка за центрування у виміряний напрямок I1 графічно виражається
кутом 1I1?, між напрямками І1 і І1, який є паралельним до С1. З рисунка
бачимо, що (1І1?=(С1І як кути при відрізку 1І, що пересікається двома
паралельними прямими.

З ?С1І бачимо, що

, маємо

. (2.29)

За формулою (2.24) обчислюють поправку за центрування в початковий
напрямок 1.

Міркуючи аналогічно, отримуємо формули для обчислення поправок за
центрування в напрямки 2 і 3.

З ?С2І

, (2.29?)

З ?С3І

. (2.29?)

3.3. Обчислення поправок у виміряні напрямки за редукцію

Розглянемо рис. 2.28, на якому С — проекція на площину центру пункту, на
який ведуться спостереження з пунктів 1, 2, 3; V — проекція на цю ж
площину візирного циліндра.

Рис. 2.28. Поправка у виміряні напрямки за редукцією

Тут l1=VC — лінійний елемент редукції,

?1 — кутовий елемент редукції для пункту 1,

?1+M2 — кутовий елемент редукції для пункту 2,

?1+М3 — кутовий елемент редукції для пункту 3.

Поправка за редукцію у напрямок, виміряний з пункту 1, графічно
виражається кутом r1, з пункту 2 — r2, з пункту 3 — r3.

З ?СV1

або

(2.30)

Аналогічно

з ?СV2

(2.30?)

з ?СV3

(2.30?)

3.4. Визначення елементів приведення

Як правило, елементи приведення визначають графічним методом з
використанням технічного теодоліта і центрувального столика.

Визначення виконують двічі: до спостережень і після спостережень.

Центрувальний столик з прикріпленим до нього листом ватману або іншого
паперу являє собою площину, на яку проектують центр пункту, центр
приладу і центр візирного циліндра (рис. 2.29).

Рис. 2.29. Графічний метод визначення елементів приведення

Для цього над центром пункту встановлюють центрувальний столик,
приводять його в горизонтальне положення і кнопками прикріплюють до
нього центрувальний лист таким чином, щоб на нього проектувались центр
пункту С, вісь приладу І і візирна ціль V. Ці точки проектують на
центрувальний лист з трьох станцій, напрямки на які з центра пункту
складали б між собою кути близькі до 120? або 60?. Віддалі від станцій
до центра пункту повинні дорівнювати подвійній висоті знака.

Проектування виконують перевіреним і приведеним в робочий стан технічним
теодолітом. При цьому спостерігач спочатку при крузі ліво наводить сітку
ниток на центр пункту, піднімає трубу так, щоб її поле зору попадало на
планшет. Помічник за вказівкою спостерігача позначає на двох протилежних
кінцях центрувального листа дві точки С1, які визначають напрямок зі
станції на центр пункту при крузі ліво.

Аналогічно проектують на центрувальний столик вісь обертання приладу і
позначають дві точки і1, потім проектують вісь симетрії візирного
циліндра і отримують дві точки v1. Повторюють всі операції при крузі
право і поруч з кожною точкою с1, і1, v1 отримують ще по одній точці (їх
не підписують, лише позначають).

Таким чином, на першій станції теодоліта отримали шість пар точок: по
дві пари с1, і1, v1 (рис. 2.30).

Прокресливши рискою в кожній парі точок середину між ними і з’єднавши
їх, отримують напрямки на центр с1с1, вісь приладу і1і1, вісь симетрії
візирного циліндра v1v1.

Переходять з теодолітом на другу станцію. Аналогічно отримують шість пар
точок на другій станції: по дві пари c2, і2, v2 (рис. 2.31).

Прокреслюють рискою в кожній парі точок середину між ними і почергово,
приклавши до них лінійку, відмічають рискою перетин напрямку і2і2 з
і1і1; напрямку v2v2 з v1v1.

Переходять з теодолітом на третю станцію. Аналогічно отримують шість пар
точок: по дві пари c3, і3, v3.

Аналогічно прокреслюють напрямки c3c3, і3і3, v3v3.

Центрувальний лист №5

Пункт Ріка, 3 кл.

Елементи центрування Елементи редукції

l= l1=

?= на п. ?1= на п.

?= на п. ?1= на п.

Контрольний кут: на схемі _________? _______________?

із спостережень _________? _______________?

Виконав

Перевірив

Рис. 2.30. Вигляд центрувального листа після виконання

спостережень на першій станції.

Центрувальний лист №5

Пункт Ріка, 3 кл.

Елементи центрування Елементи редукції

l= l1= на п.

?= на п. ?1= на п.

?= на п. ?1= на п.

Контрольний кут: на схемі _________? _______________?

із спостережень _________? _______________?

Виконав

Перевірив

Рис. 2.31. Вигляд центрувального листа після виконання

спостережень на другій станції.

В місцях перетину з відповідними напрямками на двох попередніх станціях
отримують трикутники похибок (рис. 2.32), які характеризують якість
проектування центру пункту, осі приладу та осі симетрії візирного
циліндра на центрувальний лист

Сторони трикутників похибок не повинні перевищувати 5 мм при
проектуванні С та І та 10 мм при проектуванні V.

Якщо ці умови витримані, на око визначають центри ваг трикутників
похибок, відмічають їх точками і позначають С, І та V відповідно.

До точки І та V по черзі прикладають візирну або просту лінійку і,
провізувавши її на два пункти мережі і два орієнтирні пункти (якщо вони
є), проводять на них напрямки, помітивши їх стрілками і підписавши. Якщо
з висоти центрувального столика пунктів мережі не видно, то попередньо
на їх простецевих (створених) лініях з допомогою теодоліта виставляють
тички (віхи), на які й візують лінійки.

Після цього приступають до оформлення центрувального листа. Вимірюють
лінійний (лінійкою) та кутовий (транспортиром) елементи центрування,
лінійний та кутовий елементи редукції, записують їх.

Контроль кутових елементів центрування ? і редукції ?1 здійснюють за
контрольними кутами на прокреслені напрямки пунктів мережі чи
орієнтирних пунктів. Графічні значення цих кутів не повинні відрізнятися
від виміряних більше ніж на 2? при l і l1 менших 10 мм, 1? — при l і l1
від 10 до 20 мм і 0,5 при l і l1 більших 20 мм.

Як вже вказувалось, визначення елементів приведення виконують двічі: до
вимірювання горизонтальних кутів і після їх вимірювання.

Після повторного визначення порівнюють значення l і l1 з відповідними
значеннями до спостережень. Вони не повинні відрізнятися більше як на 10
мм. Якщо ця умова витримана, за останнє приймають середнє значення. В
протилежному випадку виконують третє визначення. Якщо його значення
співпадає з першим, тоді друге вважається помилковим, якщо з другим —
вважають, що відбулися зміни у положенні C, І, V за час, що пройшов між
першим і повторним визначенням елементів приведення. В цьому випадку
необхідно проаналізувати результати кутових вимірів і прийняти правильне
рішення, які результати визначення елементів приведення прийняти за
остаточні для введення поправок у виміряні напрямки.

Центрувальний лист №5

Пункт Ріка, 3 кл.

Елементи центрування Елементи редукції

l=0.14 м l1=0.26.

?=83? на п. тр. Гай ?1=93? на п. тр. Гай

?=186? на п. тр. Турка ?1=195? на п. тр. Турка

?=54? на п. ОРП №1 ?1=65? на п. на ОРП №1

?=139? на п. ОРП №2 ?1=151? на п. ОРП №2

Контрольний кут Гай-Ріка-Турка: на схемі 102? 30?

із спостережень 102? 44?

Виконав Петр( Петренко І.

Перевірив ВасВ Василів В

Рис. 2.32. Вигляд центрувального листа після виконання

спостережень на третій станції і після його оформлення

3.5. Нестандартні випадки при визначенні елементів приведення

При визначенні елементів приведення можуть виникати нестандартні
ситуації.

Ситуація 1. Проекції осі приладу, осі симетрії візирного циліндра і
центру пункту не попадають на один центрувальний столик. В цьому випадку
необхідно застосувати 2 або 3 центрувальних столики, на які необхідно
спроектувати точки І, С, V.

Елементи l і l1 в цьому випадку можна виміряти рулеткою, а кути ? і ?1,
як звичайно, транспортиром, попередньо прокресливши з точок І та V
напрямки ІС та VC та напрямки на два пункти мережі і орієнтирні пункти.

Ситуація 2. В зв’язку з умовами спостережень високоточний теодоліт
відставлений від центра пункту на віддаль 2–3 м.

В цьому випадку лінійний елемент l вимірюють рулеткою безпосередньо між
центром пункту і віссю теодоліта, а кутовий елемент ? — теодолітом, який
стоїть в точці І1. Для цього сітку ниток або візир на трубі наводять на
сірник встановлений в центр пункту (при цьому на горизонтальному крузі
встановлюють 0?0?), а потім на два пункти мережі та орієнтирні пункти.
Відліки, зняті по горизонтальному крузі, будуть кутовими елементами
центрування на відповідні пункти.

Похожие записи