РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття про біологічні ресурси,

використання їх людиною”

До біологічних ресурсів слід відносити ресурси лісів, біологічні запаси
Світового океану, іншими словами – тваринний і рослинний світ, грунтовий
покрив.

Біологічні ресурси океанів — риби, кити, молюски (кальмари, мідії тощо),
ракоподібні (краби, креветки, кріль тощо), деякі види водоростей, що
використовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних
речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства,
медицини. Вони належать до відновлюваних ресурсів.

Загальна маса живих організмів Світового океану оцінюється приблизно 35
млрд тонн. Обсяги поповнення рибних запасів, видобуток яких становить
від 4/5 до 9/10 всього морського промислу, досягає 200 млн тонн щорічно.
Основними районами вилову риби в світі є шельфові ділянки, що займають
7-8 % площі Світового океану і забезпечують 90 % обсягів вилову, а також
центральна частина Тихого океану (прибережні води островів Океанії),
Північна Атлантика.

Найбільші рибопромислові країни світу — Японія, Росія, Китай, США, Чилі,
Норвегія, Індія, Республіка Корея, Данія, Таїланд, Індонезія,
Великобританія. Дедалі більшого розвитку набуває штучне розведення на
фермах та морських плантаціях деяких видів молюсків, водоростей, що
дістало назву марикультури.

Біологічні ресурси України, особливості їх використання

Площа земель лісового фонду України складає близько 10 млн. га.
Лісистість країни становить 14,3 %. Хвойні насадження складають 45 %
загальної площі, в т.ч. соснові — 36 %. Твердолистяні насадження 41 %, в
т.ч. дуб і бук — 33 %.

Загальний запас лісодеревини оцінюється в 1,3 млрд. м 3, в розрахунку на
1 га 153 м , а річний приріст не перевищує 4 — 4,5 м 3 /га .

Ліси України розміщені на території нерівномірно: на Поліссі — 29 %
площі, в Лісостепу -14%, в Криму-10%, в Карпатах -40%.

Ліси за своїм народногосподарським призначенням і місцерозта-шуванням
виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та
оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення.

Загальний обсяг лісокористування досягає 13 млн. м 3 деревини при 52 %
використання річного приросту.

Динаміка основних показників лісового фонду України.

Роки 1978 1983 2000

Загальна площа лісів, тис.га.

в т.ч. ліси 1 групи 9645

4844 9969

4987 9942

5072

Загальний запас насадження, млн. м3 1025 1240 1320

Запас стиглих насаджень,

млн. м3 158 129 123

Лісистість території, % 13,7 14,2 14,3

Крім поданих тенденцій, спостерігається стійке збільшення питомої ваги
лісів 1 групи, які становлять 59 %.

Практично всі лісові насадження України знаходяться в зоні негативного
впливу промислових викидів або забруднюючих речовин, а тому поступово
втрачають природну стійкість і здатність до саморегуляції.

Внаслідок аварійних викидів на ЧАЕС в Україні забруднено більше 4 млн.
га лісів, в т.ч. 157 тис. га виведено із господарського обігу внаслідок
високого радіоактивного забруднення цезієм, стронцієм, плутонієм. З
обстежених 3,6 млн. га 1,5 млн. га мають щільність забруднення понад 1
Кі/км2.

Найбільші площі таких лісів в Житомирській, Київській та Рівненській
областях — від 50 до 60 % загальної площі. В Черкаській, Вінницькій,
Чернігівській і Сумській — 20 %.

На території держлісфонду з забрудненням понад 1 Кі/км розміщено 70
держлісгоспів, 500 лісництв з загальною чисельністю
працюючих 33 тис. чол.

Під особливо несприятливим антропогенним впливом внаслідок промислового
забруднення знаходяться лісові масиви Лисичансько-
Рубіжансько-Северодонецької,

Дніпропетровсько-Запоріжської та Черкаської промислових
агломерацій.

За даними УНДІ лісового господарства з 1992 по 1994 рік в 2,3 рази
збільшились питома вага дерев з високою дефоліацією ( від 26 до 99 %).
Зросла за останні роки і площа ушкодження лісів шкідниками і хворобами.
Величезних збитків лісовому господарству завдають пожежі. Якщо в 1993
році по Україні лісові пожежі охопили 3178 га, що 1994 — 10040 га.
Особливо великі масштаби пожеж в 1994 р. були у Волинській області —
2654 га, Донецькій — 2429, Луганській — 1094. 220 га хвойного лісу
згоріло і в Полтавській області. Майже не було лісових пожеж в
Закарпатській, Вінницькій і Чернівецькій областях.

Відновлення лісів відбувається переважно штучним (рукотворним) шляхом. З
1950 по 1965 рік щорічно висаджувався ліс на площі 100 — 120 тис, га, з
1966 по 1990 рік — 45 — 50 тис, га. В 1994 році лісовідновлення було
проведено на площі 33,1 тис, га, з яких створено лісові насадження у
ярах, балках, на пісках і інших незручних землях площею 12,3 тис. га,
створено 1,8 тис, га лісосмуг.

Необхідно відзначити величезне значення лісосмуг в Степовій і
Лісостеповій зоні України. Вони створюють мікроклімат на полях,
зменшують дію суховіїв, сприяють накопиченню вологи в грунті, затримуючи
сніг і талі води.

Розрахунки показують, що коефіцієнт використання землі під лісосмугою в
Лісостеповій зоні при двобічній дії ( між двома полями ) складає від 2
до 3, а в Степовій -4-6. Тобто економічний ефект від лісосмуг в декілька
разів перевищує той прибуток, що одержуємо при використанні землі в
польовій сівозміні.

За останні 30 років переведено в лісові землі по Україні 1,8 млн. га.
Взагалі кожний другий гектар лісу — рукотворний, а в Степовій зоні
частка насаджень штучного походження сягає понад 60 %.

В Україні значні площі землі піддаються водній та вітровій ерозії.
Значення лісів в захисті ґрунтів від процесів ерозії неможливо
переоцінити. Вже створено 1,4 млн. га протиерозійних насаджень, з яких
150 тис.га по берегах малих річок і водоймищ, 440 тис. га полезахисних
лісосмуг, під захистом яких перебуває 13 млн. га рільної землі. Проте,
для гарантованого захисту від ерозії необхідно в ближчі роки збільшити
площі таких насаджень на 5-9 % , в першу чергу в Степовій зоні.

Як вже згадувалось в Україні багато штучних лісів, тобто висока ступінь
їх антропогенізації — більше 50 %.

В Херсонській області вона сягає 95 %, Миколаївській та Запорізькій —
93, Дніпропетровській — 81 %. Найменші показники в Криму — 17 %,
Закарпатті — 28 %.

Для Полтавщини цей показник становить 65 %.

Інтенсивність лісозаготівель в Україні по областях знаходиться в межах
від 0,26 м 3/га (Крим) до 331 м 3/га (Чернівецька обл.). Більше 2 м 3 з
гектара лісу заготовляється деревини в Закарпатській , Хмельницькій,
Чернігівській і Сумській областях. На півдні України вони знаходяться в
межах 0,6 — 1,2 м 3/га.

На Полтавщині 1,41 м 3/га.

Згідно Лісового Кодексу України ліси поділяються на 2 групи.

До першої належать ті, що переважно виконують природоохоронні функції та
ліси природно-заповідного фонду.

До другої групи відносяться ліси, що поряд з природоохоронними мають і
експлуатаційне значення.

В особливо цінних лісах 1 групи проводяться лише санітарні рубки. В
інших лісах — всі види рубок, але їх мета спрямована перш за все на
поліпшення природного складу і продуктивності лісу, збереження їх
природоохоронних властивостей та ефективне використання деревини.

Усі ліси підлягають охороні від незаконних порубок,

порушень порядку лісокористування і інших дій, що завдають йому шкоду,
особливо лісових пожеж.

Всі лісокористувачі зобов’язані забезпечувати:

— охорону і відтворення лісових ресурсів;

— захист лісів від шкідників і хвороб;

— дотримуватись науково-обгрунтованої системи догляду і використання
лісових ресурсів;

— підвищувати продуктивність лісу, їх оздоровчі і захисні властивості.

Адміністративна відповідальність встановлена за незаконні вирубки,
пошкодження внаслідок пожеж, за забруднення хімічними та радіоактивними
речовинами, стічними водами, знищення сіянців і саджанців у лісових
розсадниках, самовільне косіння чи випасання худоби, знищення корисної
для лісу флори і фауни.

Дикорослі лікарські рослини

До 1986 року в Україні щорічно заготовлялось близько 20 тис. т
дикорослих плодів і ягід, понад 5 тис. т лікарських рослин.

Внаслідок аварії на ЧАЕС доступні оздоровчі ресурси лісу різко
скоротились, так як на забрудненій радіонуклідами території зосереджено
60 % чорниці, 40 % — брусниці та значна частина лікарських рослин.

Інтенсивний антропогенний тиск на природну рослинність спричинив
виснаження ресурсів в екологічно чистих районах.

Заготівля лікарських рослин в більшості випадків ведеться без урахування
норм та правил збору сировини, що в свою чергу призводить не лише до
скорочення запасів, але і повного вичерпування чи зникнення окремих
лікарських рослин.

Однією з причин цього є і меліорація та осушення боліт, яка на території
Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської та
Хмельницької областей привела до повного виснаження сировинних ресурсів
бобівника. Відчутно скоротились запаси звіробою, менш інтенсивне
скорочення спостерігається таких лікарських рослин як буркун жовтий,
грицики звичайні, мати-й-мачуха, пижма, кульбаба лікарська, подорожник.

Аналіз флори та стану ресурсів екологічно чистих районів України
свідчить, що на даній території зростає більше 700 видів лікарських
рослин офіційної і народної медицини, з яких 509 широко розповсюджені,
232 види мають сировинну цінність, а 75 видів є вузько локальними,
більшість популяцій яких має загрозу зникнення: горицвіт весняний,
астрагал шерстисто квітковий, гірчак зміїний, первоцвіт весняний,
солодка гола, арніка, аїр.

Заготівля лікарських рослин навіть за 1991 — 1994 роки скоротилась в 3,4
рази. Так заготівля звіробою становила менше 50 т проти 879 т в 1990
році, деревію в 1989 році було заготовлено 185 т, в 1993 р. — 31 т. Це
дуже несприятливо відбивається на лікуванні і профілактиці захворювань,
бо більшості населення стають недоступні і ліки зеленої аптеки.

Основними шляхами вирішення проблем, пов’язаних з ресурсами лікарських
рослин є:

а) законодавче затвердження норм та правил використання природних
масивів лікарських рослин;

б) розвиток науково-дослідних робіт по введенню в культуру цінних і
зникаючих видів;

в) організація спеціальних угідь лікарських рослин;

г) заборона відведення масивів земель, що містять лікарську флору під
забудову, садово-городні ділянки і ін.

Таким чином, стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих
лікарських рослин вимагає термінового прийняття відповідних законодавчих
актів » які б передбачали не лише раціональне використання, але і
відтворення та збагачення їх запасів «.

Використання і відтворення гідробіологічних ресурсів

Переважна більшість річок, озер, водосховищ, а також територіальні та
внутрішні морські води України належать до фонду рибогосподарських
водойм. Рибні ресурси цих водойм в порядку здійснення загального та
спеціального природокористування інтенсивно освоюються різними
категоріями користувачів, проте на протязі останніх років вилов риби
значно скоротився.

Вилов риби в Чорному морі скоротився 1,85 рази, шпротів — в 2,4 рази,
бичків майже в 9 разів. Основу вилову становлять шпроти і хамса
відповідно 49,4 та 41,7 % загального улову.

В Азовському морі основу вилову становить хамса — 79,6 % та тюлька —
13,7 %. Тут різко, в 4,7 рази виріс вилов риби за рахунок хамси. Слід
відзначити, що виріс вилов риби і цінних порід: судака — в 3,7 p.,
осетрових майже в 2 рази. Значно скоротився вилов оселедців в 5,6 рази,
камбали — більше як в 3,6 рази.

У водоймах басейну Дніпра найбільшу питому вагу мали слідуючи породи
риб: плітка — 35 %, товстолобик і тюлька -майже по 20 %.

В басейні Дунаю на товстолобиків припадає 51,2 % та 17,7 % на карасів.

В басейні Дністра — 39,4 % на лящів і 26,7 % на карасів.

Виходячи з динаміки уловів можна констатувати зменшення їх по Україні на
53 %, а по водоймах басейну Дніпра на — 56 %.

В ставкових господарствах найбільш поширене вирощування коропа та
товстолобика. На жаль спад виробництва продовжується: в 1991 році було
виловлено 106 тон, в 1994 р. лише 44 тони.

ПРИЧИНИ:

На фоні постійного забруднення вод і зміни гідрологічного режиму річок,
важливими у зниженні обсягів вилову риби були і причини економічного
характеру — обмеження в паливно-мастильних матеріалах, погіршення
технічного стану плавзасобів і ліній переробки риби. Разом з цим у
Чорному та Азовському морях негативно вплинув на величини запасів
планктоноїдних риб масовий розвиток гребневика мнеопсіса.

В цілому має місце деяке покращення порівняно до попередніх 2-3 років
ситуації, особливо в Азовському морі. Триває зариблення і внутрішніх
водойм. В 1994 р. було випущено в штучні водойми 50 млн. шт. молоді
рослиноїдних риб, 1,5 млн. шт. осетра,3,2 млн. камбали — глоса. В
Азовське море запущено 3 млн. шт. цього річок далекосхідної кефалі —
пеленгасу.

Проте, стабільний розвиток рибного промислу в Азово-Чорноморському
басейні можливий лише при зменшенні антропогенного впливу на водні
екосистеми та укладенні міжурядових угод по використанню і відтворенню
рибних ресурсів. В даний час готується міжнародна Конвенція, якою буде
регулюватись з урахуванням інтересів всіх причорноморських країн.

Тваринний світ і мисливство

Мисливські угіддя України займають 51,8 млн. га в яких налічується
більше 500 ведмедів, 660 зубрів, майже 11 тис. лосів, більше 22 тис.
оленів, 160 тис. козуль, 2 млн. зайців, 50 тис. кабанів і ін. ссавців,
яких налічується більше сотні видів.

На території України живе близько 400 видів птахів, з яких найбільшу
чисельність як мисливські мають куріпки — більше 1 млн. шт., перепілки —
506 млн. Невеликі популяції фазанів (300 тис.), тетерів (14 тис.),
глухарів (біля 5 тис.).

Угіддя України мають ще значні можливості по збільшенню чисельності
мисливських тварин. Так наявне поголів’я оленів складає всього 15 % до
їх оптимальної чисельності, козуль — 20 %, лосів 67 %, кабанів і зайців
— 85 — 86 %.

В 1994 році в мисливських угіддях було здобуто 428 лосів, 867 оленів,
4,4 тис. кабанів, 6,4 тис. козуль, 317 тис. зайців, 16 тис. лисиць. Якщо
порівняти динаміку чисельності мисливських тварин за 1990 — 1994 рік, то
слід відзначити зменшення поголів’я лосів, оленів, кабанів (відповідно
на 24, 3,6 і 12 відсотків) та збільшення чисельності козуль — на 0,6,
зубрів на 11,6, зайців на 5,4, лисиць — 70 %.

Збільшилась чисельність вовків порівняно до 70 -х років більш як в 5
разів і становить 1760 гол.

Значної шкоди мисливському господарству завдають хижі звірі, здичавілі
собаки і звичайно браконьєри, з якими в останні роки значно послабилась
боротьба. У минулому році складено 5,3 тис. протоколів на порушників
правил полювання, з яких стягнуто 14100 грн. штрафів та 45600 грн. — на
відшкодування збитків, завданих мисливському господарству.

Поряд з охороною мисливських тварин важливими заходами, що спрямовані на
збільшення їх чисельності є проведення біотехнічних заходів, спрямованих
на покращення стану навколишнього середовища перебування тварин, а також
їх штучне розведення і переселення в нові малозаселені угіддя. Протягом
минулого року переселено в нові місця перебування та випущено з
розплідників 16 ланей, 35 кабанів, 776 байбаків, більше 4 тис. фазанів,
8,7 тис. качок. Позитивним прикладом такої роботи є розведення зубрів. В
1965 році було завезено з Біловезької Пущі 15 зубрів, чисельність яких
нині досягла 664 гол.

Розвиток природно-заповідного фонду

З метою організації вивчення сучасного тваринницького світу, координації
та узагальнення наукових досліджень в листопаді 1994 року Кабінет
Міністрів, керуючись законом України «Про тваринний світ», прийняв
спеціальне Положення про державний кадастр тваринного світу.

Одним з найважливіших напрямків природоохоронної діяльності є
забезпечення і розвиток природно-заповідного фонду, охорона генофонду
рідкісних і таких рослин і тварин, що перебувають під загрозою
зникнення.

Станом на 1.01.96 року природно-заповідний фонд України складав 2,57 %
загальної території і займав площу 1,47 млн. га.

В його складі було:

12 природних заповідників, 3 біосферних заповідники, 4 національних
природних парки, 11 ландшафтних. Заказників загальнодержавного значення
налічувалось 265 шт. з площею 343 тис га, а місцевого значення 1850 шт.
з площею 527 тис га. Крім того біля 750 заповідних урочищ, 17 ботанічних
садів, 21 дендрологічний парк, 6 зоологічних парків загальнодержавного
значення. Лише за 1995 рік заповідний фонд збільшився на 265 нових
територій площею 52,7 тис. га.

Молода українська держава приділяє значну увагу розвитку заповідної
справи. Про це свідчать Укази президента «Про збереження і розвиток
заповідного природного фонду», «Про біосферні заповідник «, «Про
створення Азово-Сивашського національного парку», постанова Верховної
Ради «Про впорядкування управління заповідниками», а також затверджена
нею у весні 1994 року «Програма перспективного розвитку заповідної
справи» на період до 2005 року.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання
природно-заповідного фонду визначені в Законі України «Про
природно-заповідний фонд».

В законі перш за все підкреслюється, що ПЗФ є
національним надбанням і на його землях забороняється будь-яка
діяльність, що негативно впливає чи може вплинути на
стан природних та історико-культурних комплексів і об’єктів. Збереження
територій та об’єктів досягається: встановленням заповідного режиму;
організацією систематичних спостережень за їх станом; проведенням
комплексних досліджень з метою розвитку флори і фауни;

дотримання вимог щодо охорони ПЗФ; запровадження економічних
важелів стимулювання охорони їх;

здійснення державного та громадського контролю; встановлення підвищеної
цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Однак, незважаючи на вжиті заходи, мережа природно-заповідного фонду має
ряд недоліків. Основні проблеми пов’язані з відводом земельних ділянок,
особливо за сучасних умов зміни форми власності на землю, недостатнім
фінансуванням та матеріально-технічним забезпеченням заповідних установ,
недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, а також низькою
екологічною культурою громадян країни.

Список використаної літератури:

1. Географічна енциклопедія. – В 4-х томах. – К., 1994-1996.

Похожие записи