РЕФЕРАТ

на тему:

Печери Тернопільської області

Однією з характерних природних особливостей Тернопільської області є
карстові печери. Великі і малі, вони пронизують гіпсові та вапнякові
товщі, створюючи складні підземні лабіринти й вертикальні колодязі.

Печери в Тернопільській області найбільш поширені: а) за літологією та
особливостями закладання — гіпсові печери (є у вапняках 26%, у
травертинах включно); б) за генезисом — переважна більшість корозійні;
в) за морфологією — горизонтальні (97 %). До першого типу належать
печери, які відомі в цілому світі. Це «Голубі Озера» («Озерна»),
«Оптимістична», «Кришталева», «Млинки» та інші. Абсолютна більшість
печер за своїм походженням корозійні. Винятком є такі печери, як
«Перлина» та «Подолянка», котрі, по суті, є тріщинами бортового відпору.
Тобто вони за генезисом належать до корозійно-тектонічних порожнин.
Вертикальних печер в області є тільки три: вищезгадані «Перлина» та
«Подолянка» в Медоборах та «Опільська», яка утворилася в околицях села
Гутисько, що на Бережанщині. На сьогодні це найглибша вертикальна печера
області. Вона пронизує товщу вапняку до глибини 37,6 м, а загальна
довжина всіх ходів становить 174 м.

Сьогодні на території Тернопільської області відомо (занесено в
кадастр) 100 печер. Збором кадастрових даних, дослідженням печер, їх
охороною та пошуком займається громадська організація HYPERLINK
«http://www.speleotern.net/ua/p_club.htm» \t «_blank» «Тернопільський
клуб спелеологів «Поділля» у тісній співпраці з іншими українськими та
зарубіжними спелеоклубами, державними установами та науковими закладами
України.

Поширення карстових явищ, а звідси і поширення карстових печер по
області неоднорідне. Це залежить від фізико-географічних умов. З огляду
на це виникла потреба карстологічного районування Тернопільщини. Його
запропонував А. Кучерук. У його основу він поклав поєднання двох
чинників: належність карсту до певного літологічного типу закарстованих
порід та їх територіальне розміщення, геологічний характер, склад,
потужність, умови залягання та відношення до інших стратиграфічних
горизонтів, які визначають розвиток та географічну належність карсту. У
результаті на території Тернопільської області А. Кучерук виділив кілька
карстових районів:

1. Кременецький.

2. Товтровий

3. Центральноподільський.

4. Західноопільський.

5. Придністровський.

Найбільш цікавим і перспективним у географічному, краєзнавчому і
туристському аспектах є Придністровський карстовий район. Тут
знаходиться 11 великих (довжина більш як 1000 м) розвіданих гіпсових
(сульфатних) печер. З них 8 розташовані у вузькій ділянці,
субпаралельній до долини Дністра. Дві печери («Млинки» та «Уринь»)
«випадають» з цієї смуги й розташовані далі на північ, на широті м.
Чортків; та печера «Джуринська» на широті смт Микулинці. Нині всі ці
печери знаходяться в умовах повної або майже повної здренованої гіпсової
товщі.

Отже, найбільш цікавими і найбільш таємничими та привабливими є гіпсові
гіганти. Це печери: «Оптимістична» (214 км, посідає за довжиною 2-ге
місце у світі), «Озерна» (121 км, 10-те місце в світі), «Млинки» (28
км), «Кришталева» (23 км), «Славка» (9,1 км), «Вертеба» (7,8 км),
«Уринь» (2,1 км), «Ювілейна» (1,5 км), «Олексинська» (1,2 км), «Тимкова
Скеля» (1,18 км), «Джуринська» (1,3 км).

Карст Тернопільської області має велике туристське, лікувальне,
рекреаційне значення. Поєднання своєрідної природи області з унікальними
карстовими формами приваблює багатьох туристів та охочих відпочити не
тільки з області та України, а й з усіх країн світу. При створенні
спеціалізованої інфраструктури на території області можливе
функціонування туристсько-рекреаційного, лікувально-оздоровчого та
краєзнавчо-пізнавального комплексів.

Що стосується проблеми використання й охорони печер, то слід сказати,
що постає актуальна проблема збереження, охорони та правильного
використання вже відомих карстових форм на території Тернопільської
області. Становище ускладнюється тим, що печери та карстові явища
належать до категорії невідновних природних ресурсів, тому що на
утворення морфологічних елементів та вторинних мінеральних утворень
потрібно навіть не одне, а декілька тисячоліть. Відомо, що екологічна
рівновага сульфатних печер належить до дуже слабких, пристосованих до
конкретних, постійних умов функціонування біогеоценозів, тому
безконтрольне, нерегламентоване відвідування печер, яке, на перший
погляд, здається найменш руйнівним антропогенним чинником, завдає
руйнівної, непоправної шкоди печерам області.

Раніше печери використовувались як екскурсійно-туристські або спортивні
об’єкти, залежно від їх доступності та складності проходження
(«Кришталева», «Млинки», «Уринь», «Вертеба», «Славка», «Джуринська»,
«Оптимістична», «Голубі Озера»).

В останні роки спостерігається значне підвищення інтересу до печер
області, і неабияку роль тут відіграли засоби масової інформації, які
широко висвітлювали легкодоступність, випадки першопроходження та
дослідження печер. Це призвело до різкого збільшення потоку
відвідувачів, яких приваблює краса підземного світу печер та особливо
їхні вторинні мінерали, що є унікальними за своєю красою та походженням.
Цей процес зупинити майже неможливо та й, мабуть, недоцільно, тому що в
кінцевому рахунку головна цінність печер області — цих природних музеїв,
і полягає в тому, щоб дарувати людям естетичну насолоду й можливість
втамувати споконвічне бажання людини до незвіданого та прекрасного. Крім
того, відвідування печер формує в людині такі якості, як мужність,
витривалість, дає змогу морального та фізичного вдосконалення, вихованню
дружби й почуття обов’язку перед природою і людством.

Тому неможливо погодитися з думкою деяких спелеологів та науковців про
закриття печер для відвідувачів, а зберегти їх тільки для окремих
професіоналів. Це можливо зробити лише для обмеженого ряду сульфатних
карстових порожнин, що є особливо цінними з погляду науки і потребують
особливого заповідання.

Сьогодні слід перейти від пасивної охорони до такого механізму
раціонального природокористування, який би водночас враховував
соціальні, екологічні та економічні потреби суспільства. Це дозволило б
замість малоефективної боротьби з негативними наслідками науково
необґрунтованої і неналагодженої господарської діяльності попередити
саму можливість їх виникнення і тим самим забезпечити зберігання цінних
природних об’єктів, включаючи і карст з його унікальними формами.

Цей соціоекологічний підхід потребує соціоекологічних досліджень, які
були б обов’язковим компонентом дослідження карсту та його форм у межах
Тернопільської області (можливо, і для всієї України).

Печера Вертеба (Більчинська)

За два кілометри на північний захід від села Більче-Золоте, на піднятому
вододільному плато знаходиться печера „Вертеба”. Назва Вертеба походить
від слов’янського вертеп – печера. Печера складається з широких галерей,
розділених вузькими перемичками. Загальна протяжність підземного
лабіринту становить 7,820 км. Вона сформована у верхній частині товщі
крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі
зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні,
більшість ходів заповнена мулом. На склепіннях часто зустрічаються
карбонатні і натічні утворення у вигляді кірок, рідше невеликих
сталактитів. Середня температура впродовж року +11°С, амплітуда
коливання температури ±1°С. Відносна вологість коливається від 92% до
98%.

Насамперед, це археологічна пам’ятка, яка серед усіх пам’яток
трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій
освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій
території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних
матеріалів – усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери..

Перше офіційне повідомлення про археологічне обстеження печери датоване
початком 19 ст. У 1822 році у німецькому виданні „Mіscellen” було
опубліковано перші дані про відкриття печери. У статті вказано, що цю
печеру відкрив Ян Хмелецький, тодішній володар села Більче-Золоте. У
Вертебі ним було знайдено кістки тварин і людей, побутову кераміку,
монети Римської імперії часів Гонорія і Адріана та ін. У тому ж виданні
та в тому ж році дав опис Більченської печери Олександр Завадський.

У 1844 р. в книзі „Прогулянка по Поділлю” археолог Кіркор пише про
печеру біля села Сапогів над р. Циганкою та Більченську печеру над
Серетом. Про останню він розповідає: „Вхід в печеру в полі, низький,
так, що на колінах кроків десять повзти треба. Потім входимо в салони і
коридори справжнього лабіринту, так, що йти без шпагату вглибину
небезпечно. Печера має гіпсові стіни, вкриті сталактитами 2 м 70 см….”

В 1878 р. про печеру згадується в книзі Грушецького „Про печери від
Карпат до Балтики”.

В 1891 р. член антропологічної комісії краківської академії наук Г.
Оссовський почав археологічні розкопки в „Вертебі”. При розкопках Г.
Оссовський знайшов у вхідній частині печери на глибині 2-х метрів
залишки великого кострища, навколо якого знаходились засоби праці
(кремнієві сокири, долота, скребки, ножі), а також кістки оленів,
ведмедів, диких кабанів. Там же знайдений посуд: глиняні миски, глечики,
покриті криволінійним або спіральним орнаментом. На деяких посудинах
зустрічаються зображення оленів. Цікаві прикраси – підвіски у вигляді
голови бика, кістяні намиста.

Знайдені керамічні скульптури жінок (палеовенери) і одна скульптурка
чоловіка. В одному із віддалених залів печер було знайдено у 1890 р під
плитовим завалом чоловіче захоронення – 25 кістяків, де знаходився також
посуд культового призначення. За думкою Г. Оссовського в кінці кам’яного
– на початку бронзового століття печера була культовим місцем.

Науковий опис знахідок є в музеї археології Ягеллонського університету
(колишня Краківська академія).

За кількістю археологічних знахідок Вертеба не має рівних на Поділлі.

0„?„O„e„E…oooooooooooooooooooooooooooo

За весь час дослідження печери було знайдено, описано і досліджено
багато неолітичних знахідок: від слідів вогнища і кісток диких звірів до
горщиків і керамічної фігурки бичка. Також знайдено знаряддя праці та
рештки людей, які жили ще 6 тисяч років тому.

За велику кількість археологічних знахідок цю печеру називають
„Наддністрянською Помпеєю”.

Працівники Борщівського краєзнавчого музею також проводять пізнавальні
екскурсії у привходовій частині печери. Решта лабіринту важкодоступна,
тому відвідування й роботи там можливі лише для досвідчених груп
спелеологів…

Печера Озерна (Голубі Озера)

Печера є не менш відомою, ніж печера «Оптимістична». Знаходиться вона за
декілька кілометрів на північ від «Оптимістичної», біля села Стрілківці
Борщівського району. Вхід до неї — на дні великої карстової лійки
глибиною 18 м і площею близько 3 га. Порожнини печери розташовані на
вододілі рік Серет і Нічлава, загальна довжина порожнин в досліджених
межах 116 км. Характерною особливістю Озерної є підземні озера, які
займають близько третини її площі. Температура повітря +12С. Відносна
вологість 60-100%. В печері багато обвальних нагромаджень. На стінах
часто зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. Потужність покриваючих
порід над печерою 45 м.

Першовідкривачем печери вважається житель села Петро Дичка. Перед
війною він погнався за лисом, який сховався від нього у невеликій
«дірі». Хід дозволяв пролізти в нього людині, хоч і був надзвичайно
брудний. Але здобич була надто близькою, і Петро поліз далі. Лиса він не
знайшов, але зацікавився знахідкою. Після цього, змайструвавши
смолоскип, він ще декілька разів потрапляв усередину, і як розповідає
його племінниця, яка ще й досі живе неподалік, чутки про велику «гроту»
охопили кілька селищ навкруги. Під час Другої світової війни печеру
використовували євреї як сховище від німецьких загонів СС. Це було в
1942-1943 рр. Тоді тут жило 38 людей. Найменшим було тримісячне немовля.
Жили вони в залі, який називається «Хатки», що знаходиться недалеко від
входу. Вхід був дуже добре замаскований, і навіть дивлячись на нього,
неможливо було здогадатись, що там щось є. У залі стояли ліжка, які було
принесено з поверхні, побудований стіл, з каменю зроблені жорна, які ще
й досі знаходяться під землею. Освітлювалася печера смолоскипами, а їсти
готували на вогнищі, дрова для якого періодично заготовляли на поверхні.
Дим від вогнища розсіювався по галереях і сліди від нього ще видно було
на відстані сотні метрів від табору.

Незважаючи на те, що минуло вже понад 60 років, досі знаходять сліди
перебування людей у ті часи. Нещодавно спелеологи, проводячи контрольну
топографічну зйомку, знайшли керосинову лампу (у ній навіть є керосин)
та мельхіорову ложку. Є ідея створення музею під землею. Адже всі
експонати, які потрапляють на поверхню, досить швидко руйнуються. І що є
дуже цікавим фактом, деякі люди з тих, які прожили в печері довгі
місяці, ще живі. Один з них, пан Штермер, мешканець Нью-Йорка,
зацікавлений у проекті створення музею і сприяє цьому.

Також печера використовувалась як сховище в 1946 році і загонами УПА.
Про свідчать написи на стінах. Також знаходять елементи спорядження і
зброї. Пізніше, після ліквідації загону, підрозділи НКВС підірвали вхід
у печеру, а вибиту на камінні «Клятву бійця-постанця» знищили. Її сліди
і зараз можна побачити, пройшовши «вхідний зал». Місцеві жителі
розповідають, що й після цього в печері переховувалися поодинокі
повстанці та невеликі групи, віднайшовши невеликий хід недалеко від
першого, але на початку 1949 року підірвали і його… Отже, печера
приховує від нас ще багато історичних фактів, але є надія, що згодом
відшукають і їх.

Вивчення і наукові дослідження печери почала в 1961 році група
тернопільських спелеологів. Спочатку досліджувався «Близький» район. У
«Близькому» районі знаходяться озера: «Немо», «Нежданка», «Зал грязі».
Вода в них настільки прозора, що в світлі ліхтарів важко побачити межу
між повітрям і водою. Цікавим є і цикл коливання води. Він має 22 роки:
11 років триває підйом води, 11 років — спад. Амплітуда коливання
становить більш як два метри. У період максимального підйому води
потрібне спеціальне спорядження. Глибина озер 2-2,5 м, а інколи і
більше, вода в них слабо мінералізована, сульфатна магнієво-кальцієва.
Температура води +9С. Є добре обладнані підземні базові табори
«Українська ніч» і «Кома».

«Перехідний» район — це вузькі високі галереї, складені білим
дрібнозернистим гіпсом. Цей район складний для проходження.

«Далекий» район найбільш цікавий. Відкритий він на початку 80-х років
ХХ ст. Це близько 80 км галерей, гротів, завалів, залів. Висота деяких
залів становить 15 м, а ширина — 20 м. Усередині району влаштовано
підземний базовий табір «Октябрський». Тут інколи живуть спелеологи
більше тижня, відходячи на картографічні роботи в найдальші частини
печери. Нині відомо лише 35-40% ходів печери.

Печера Озерна має велике значення для геологічних і гідрологічних
досліджень.

Література

1. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство.
Географія. Туризм. — №14-15. – С.22-25.

2. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської
області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.259.

Печера Оптимістична

Печера Оптимістична відома всім спелеологам світу. І це не дивно – за
довжиною лабіринту це найбільша гіпсова печера і друга після
американської системи «Флінт-Річ» і «Мамонтова». Знаходиться у
мальовничому куточку Тернопілля, у межиріччі Дністра та Збруча, недалеко
від села Королівка Борщівського району.

Відкрита вона у 1966 році львівськими спелеологами і сьогодні
інтенсивно досліджується. Кожна експедиція додає до карти печери по 100
м, а інколи по 1,5 км та більше. Зараз «Оптимістична» складається з 10
районів, які відрізняються один від одного морфологією ходів, кольором
та структурою гіпсу, кількістю кристалів, їх розмірами, формою,
відтінком. Райони відносно ізольовані, з’єднуються між собою одним або
двома ходами.

Починається печера з непривабливого району. Коридори тут невеликі,
стіни сірі. Його називають Старий, або Вхідний; довжина 9,9 км. На сході
через двохсотметровий вузький хід вона з’єднується з печерою «Вітрова».
Далі на захід цей район підходить до району «Глобусів». Тут часто
зустрічаються гроти, які утворилися внаслідок падіння величезних
гіпсових брил. Поверхня відриву часто має сферичну форму. Звідси і назва
району. Він, у свою чергу, з’єднується на півночі з районом «Свіжа
вода». Коли його відкрили, у більшості ходів була вода, що і дало назву
району.

У районі «Глобусів», у галереї «Циклоп», був обладнаний перший в
історії печери підземний базовий табір.

На південному заході район «Глобусів» через один-єдиний прохід
з’єднується з «Новим» районом, його ще називають «Центральний». Це
найбільший район. Довжина його лабіринту становить 48,3 км. У
центральній і південній частині району найгустіша мережа лабіринтів
усієї печери. Стіни галерей переважно темні, укриті білосніжними
кристалами. На перехресті різних ходів унаслідок обвалів виникли великі
гроти та зали, завалені великими брилами. У цій частині печери
спостерігається дво-і навіть триповерхова будова.

На захід від «Нового» тягнеться «Далекий» район. Загальна його довжина
22,151 км. Стіни тут переважно білі, місцями вкриті прозорими
кристалами. Тут є дуже великі галереї. Наприклад, «Аспірантська» має
довжину 180 м при ширині 15 м. Дуже багато завалів. І ось, пройшовши
останній завал, потрапляєш у прямі, рівні коридори, де можна йти на
повний зріст, не дивлячись під ноги. Стіни золотисто-жовті, інколи білі.
Це район «Озерний». На півночі його є великий зал із завалом.
Спустившись униз, можна побачити підземне озеро, яке заходить під стіну.
Найцікавіше те, що рівень води в цих озерах від дня відкриття жодного
разу не змінювався, тоді як в інших районах «Оптимістичної» він
коливається з амплітудою до двох метрів. Кристали в цьому районі не дуже
великі, але їх багато. На стінах — голки, їжаки, а підлога неначе вкрита
снігом.

Найпривабливішим вважається «Заозерний» район. Великі об’єми,
різноманітні кольори стін та зводів — стрічки темні, світлі, червоні,
жовті, якісь кола, зигзаги. І все це з кристалів різної величини. Від
маленьких, як іній, до великих.

З останніх сенсацій є те, що в печері знайдений зал, покритий
гелектитами. Це витягнуті кам’яні «пальці», які ростуть у різних
напрямках, вигинаються під будь-яким кутом, не підпорядковані силі
тяжіння. Донедавна багато спеціалістів вважали, що в сульфатних печерах,
таких як «Оптимістична», їх не може бути (гелектит утворюється з
кальциту). Але вони там є і досить великих розмірів.

Для багатоденних подорожей під землею підземні табори забезпечують
запасом продуктів, примусами, є всі умови для ночівлі та приготуванні
гарячої їжі. Досвідчені спелеологи, які більшу частину життя присвятили
дослідженню «Оптимістичної», подбають про безпеку подорожі, необхідні
умови відпочинку, зроблять подорож цікавою, такою, що запам’ятається на
все життя…

Література

1. Дроздовський Й.П. Природа Борщівського району. – Тернопіль: Джура,
1999.

2. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство.
Географія. Туризм. — №14-15. – С.22-25.

3. Літопис Борщівщини. Науково-краєзнавчий збірник. Вип. 1-10.

4. Полянський Ю. Нові археологічні знахідки в Галичині. – Львів, 1927.
36 с.

5. Радзієвський В.О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових
печерах Тернопільщини. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Львів: каменяр,
1984. – 54 с., іл.

6. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської
області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.260.

Похожие записи