Реферат на тему:
Основні річкові басейни України
Басейн Сіверського Донця
Східна і південно-східна частини України – це басейни Сіверського Донця
і річок Приазов’я. Басейн Сіверського Донця займає пересічно 9,1%
території України і налічує 1489 малих річок загальною довжиною 8,8 тис.
км. Середня густота річкової мережі – 0,20 км/км2 (табл.).
Таблиця Кількість річок та їх довжина в басейні Сіверського Донця
В гідрографічному відношенні басейн Сіверського Донця можна розділити на
дві окремі частини: 1) лівобережну, де на південно-західних та південних
схилах Середньоруської височини беруть свій початок найкрупніші річки
басейну, і 2) правобережну, де річки стікають із західних, східних та
північних схилів Донецького кряжа.
Сіверський Донець – найбільша правобережна притока Дону й одна з великих
річок України – бере початок на Середньоруській височині. Загальне
падіння річки – 190 м, середній похил – 0,18 м/км. Правий берег високий,
крутий, порізаний глибокими ярами; лівий – пологий, терасований. У
верхній течії ширина долини – 8-12 км, поблизу Змієва – до 60 км, нижче
за течією вона змінюється від 4 до 26 км. У верхів’ї до м. Білгорода
заплава вузька, заболочена, річище завширшки 10-20 м. Нижче долина
розширюється й ширина заплави сягає 3-4 км. Майже на всьому протязі до
м. Ізюм вона багата на численні озера, старики, місцями заболочена.
Річище на всьому протязі звивисте, особливо до впадіння р. Оскол.
Найбільш характерні для Сіверського Донця ділянки завширшки 35-70 м і
глибиною 2-3 м, на перекатах – до 1 м. Подекуди (наприклад, вище від с.
Андріївка, нижче від м. Ізюм) ширина річища сягає 200-400 м, глибина –
понад 5 м; у пониззі ширина річки становить 200-250 м.
Гідрографічна мережа басейна розвинута досить нерівномірно: подекуди
досить ріденька, на інших територіях – густа, потужна, малі річки та
ручаї тут досить звичні. Середня густота річкової мережі для басейна
Сіверського Донця складає 0,21 км/км2.
В басейні Сіверського Донця найгустіша річкова мережа (0,3-0,7 км/км2)
характерна для річок, які впадають в річки Лугань, Велику Кам’янку,
Калитву, Кундрючу.
Більшість правобережних приток Сіверського Донця, окремі річки
лівобережжя (Великий Бурлук, Глибока) характеризуються густотою річкової
мережі 0,2-0,3 км/км2. Для більшості ж річок лівобережжя Сіверського
Донця характерний слабкий розвиток річкової мережі (0,1-0,2 км/км2).
В басейні Сіверського Донця на підвищених ділянках густота річкової
мережі більша, ніж на рівнинних просторах. Вона, здебільшого,
представлена типовими рівнинними водотоками, що течуть широкими
терасованими долинами. Заплави рівні, лучні, зрідка порослі чагарниками.
Русла річок помірно звивисті, де-не-де звивисті, переважно розгалужені.
Їх береги низькі, місцями не виражені. Відповідно до кліматичних умов, а
також через значне зарегулювання, у межень, зазвичай, річки дуже
міліють. Багато з них місцями пересихають, перетворюючись в ряди
відокремлених плес, що заростають водно-болотною рослинністю. Ложе
водотоків на перекатах піщане, рідше – кам’янисте, на плесах – мулисте,
в’язке. Течія в межень слабка (0,1-0,3 м/сек), на плесах – майже
непомітна. Під час повеней та паводків, коли швидкість течії значно
зростає, річки району виконують помітну ерозійну роботу.
Пересічна висота водозборів річок Сіверського Донця – 150-200 м; для
окремих басейнів вона змінюється від 120 м (Бистриця) до 80-200 м
(Кундрюча).
Основні притоки Сіверського Донця: праві – Бабка, Уда, Мож, Берека,
Оскіл, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Луганчик, Велика Кам’янка; ліві
– Вовча, Хотімля, Великий Бурлук, Гнилиця, Середня Балаклійка, Ізюмець,
Нетриус, Жеребець, Красна, Борова, Айдар, Євсуг, Деркул.
Гідрографічну мережу басейну Сіверського Донця можна розділити на
наступні групи:
Річки лівобережжя Сіверського Донця. Для них характерна відносно велика
довжина. Вони течуть у широких (2-6 км) долинах з крутими, високими
(50-70 м, інколи – до 100 м заввишки) правими схилами і виположеними,
порівняно низькими (20-40 м, до 80 м) лівими. Виключенням є частина
приток нижньої течії Сіверського Донця, що течуть у глибоких, нешироких,
а подекуди й дуже вузьких, долинах. Річкові заплави широкі (зазвичай
0,4-0,8 км, інколи – більш як 2 км), рівні, почленовані численними
старицями. Річища помірно звивисті, влітку вони заростають водяною
рослинністю. В межень ширина річок змінюється від 2 до 60 м, пересічна
ширина – 20-30 м. Глибина річок – 0,2-1,0 м, швидкість течії в межень –
0,1-0,3 м/сек (на перекатах більш ніж 1 м/сек). Береги заввишки 1-3 м,
подекуди вищі (до 6 м) або зовсім не виражені. Влітку багато річок
подекуди пересихає.
Правобережні притоки Сіверського Донця, що стікають з Донецького кряжу.
Від лівобережних вони вирізняються невеликою довжиною, проте значним
похилом. Не лише середні, а й малі та найменші річки мають добре
вироблені долини з високими (до 60-100 м), стрімкими, інколи
прямовисними схилами. Річища помірно звивисті, на окремих ділянках
слабкозвивисті, переважаюча їх ширина до 20 м, глибина – до 3 м, висота
берегів – 2-4 м.
Приазовський басейн
На північному узбережжі Азовського моря течуть малі та середні річки,
що стікають з південних схилів Приазовської височини.
Приазовський басейн (7,8% території України) об’єднує річки, що впадають
в Азовське море та його лимани і затоки, зокрема річки Криму. Тут
налічується 2213 малих річок із сумарною довжиною 8,7 тис. км, зокрема в
Криму – 602 річки (2,4 тис. км) (табл. 8). Середня густота річкової
мережі – 0,20 км/км2. До найбільших річок північного узбережжя
Азовського моря належать Молочна, Обіточна, Берда, Кальміус, Кальчик,
Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик, Міус і Кринка.
Таблиця Кількість річок та їх довжина у Приазовському басейні
У північному Приазов’ї річки беруть початок на висоті 120 або 250 м над
рівнем моря. Завдяки цьому на верхніх ділянках вони мають помітне
падіння. На решті відстані – це типові рівнинні водотоки, здебільшого із
спокійним плавним протіканням, добре вираженими морфологічними
особливостями – меандрами, плесами, косами, асиметричним профілем
річкової долини тощо. Переважають V-подібні долини, на окремих водотоках
(Кринка, Кальміус) вони ящикоподібні або нечіткі (Грузький Єланчик).
Ширина долин змінюється від 0,2-0,8 км у верхів’ях (річки Міус, Кринка,
Мокрий Єланчик) до 3,5-6 км у пониззі (річки Міус, Молочна, Берда,
Кальчик, Мокра Волноваха). Аналогічно змінюється і висота схилів: від
2-10 м у верхів’ї до 30-50 (90) м – на нижніх ділянках. Праві схили,
здебільшого, стрімкі, високі, ліві – пологі. Ширина заплави коливається
від 50-100 м на верхніх ділянках до 1,5-3 км біля гирла. На деяких
річках (Кальчик) заплава присутня лише біля гирла. В період весняної
повені вона затоплюється шаром води заввишки від 0,8-1,5 до 2-3 м. Річки
звивисті, особливо у пониззі. Пересічна ширина річища – 3-10 м (верхні
ділянки); глибина – від 0,2-0,5 до 5 м. Швидкість течії незначна,
здебільшого її величина – 0,2-0,3 м/сек; в межень на більшості річок
вона близька до 0; у період весняної повені – 0,5-0,8 м/сек. Виключенням
є верхні ділянки Міуса, Кринки та інших річок, де швидкість течії
коливається в межах 0,5-1,2 м/сек. У посушливі роки окремі річки (Мокрий
Єланчик, Садкі) місцями щорічно пересихають, а деякі (Кальчик) – лише
один раз на 5 років, а то й рідше – раз на 40-50 років (Берда). Дно
річок піщане або мулисте; у верхів’ях річок, що стікають зі схилів
Донецького кряжу (Міус, Кринка), на перекатах кам’янисте, на окремих
ділянках – піщано-галькове. Правий берег, переважно, вищий, ніж лівий.
У Приазов’ї спостерігається зменшення густоти річкової мережі зі сходу
(0,3) на захід (0,1-2,2 км/км2).
Найбільш значні річки Криму – Салгир, Мокрий Індол, Біюк-Карасу, Чорна,
Бельбек, Кача, Альма, Булганак-Західний, Учансу, Улу-Узень, Авунда,
Ворон, Демерджі. Усі вони беруть початок у Кримських горах. На рівнинній
частині Кримського півострова поширені балки з періодичним стоком.
Пересічна густота гідрографічної мережі 0,26 км/км2.
Деякі річки Приазов’я (Молочна, Обіточна, Кальміус, Грузький Єланчик,
Мокрий Єланчик) характеризуються густотою річкової мережі 0,2-0,3
км/км2. Для більшості річок крайнього Заходу Приазов’я характерний
слабкий розвиток річкової мережі (0,1-0,2 км/км2). Водозбори річок
знаходяться на висоті 130-150 м н.р.м.
Північночорноморський басейн
Північночорноморський басейн (7,9% території України) об’єднує річки
між Дунаєм і Дністром та між Дністром і Південним Бугом, які протікають
Причорноморською низовиною і впадають у лимани чорноморського узбережжя
або в саме море, а також річки Криму, що впадають у Чорне море. Тут
налічується 1702 малих річок загальною довжиною 6,6 тис. км, зокрема
чорноморських річок Криму – 986 (3,1 тис. км), пересічна густота
річкової мережі – 0,15 км/км2 (табл.). Характерною особливістю басейнів
малих річок, розташованих між Дунаєм і Дністром, є їх грушоподібна чи
овальна форма, витягнута з півночі на південь. Середня висота водозборів
– близько 100-250 м, середні похили – від 19 до 125 м/км.
Таблиця Кількість річок та їх довжина у Північночорноморському басейні
Розподіл малих річок в основних водозбірних басейнах України
Детальний облік кількості річок і вивчення структури річкової мережі
дозволили визначити цікаву природну закономірність: прогресивне
зростання кількості річок залежно від їх довжини або класу, що
визначається порядком впадіння у головну річку. Як виявилося, число
річок у міру зменшення їх довжини зростає в геометричній прогресії із
знаменником, близьким до 3. Це означає, що в кожній з річкових систем,
якщо розташувати річки, які входять до неї, в убиваючому (за довжиною)
порядку, кількість їх збільшуватиметься приблизно так:
Знаменник геометричної прогресії, однак, не завжди дорівнює трьом. Він
може змінюватись від 2,5 до 3. За допомогою цієї закономірності,
названої законом будови річкової мережі, використовуючи відомі
властивості геометричної прогресії, можна підрахувати в будь-якому
басейні кількість і протяжність річок, її питому густоту, тобто
протяжність русел річок на 1 км2 тощо.Список використаної літератури:
Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.:
Генеза, 2000.
Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95
Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. –
К., 1989, 1990, 2000.
Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та
ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.
Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство
екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів
України. – К., 2000.
Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.
Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. –
К.: Урожай, 1984.
Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР,
1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
