Реферат на тему

Методика оцінки історико-культурних туристичних ресурсів

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) — це пам’ятки історії і
культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення,
становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній
діяльності. До складу ІКТР входять пам’ятки історії, архітектури,
мистецтва, етнографічні пам’ятки і пам’ятки народної творчості.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об’єкти
можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і
впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики
такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії,
Австрії. В 1996 році вони становили відповідно 64,4; 28,4; 28,2; 24,3;
20,4; 14,6 млрд. дол. [11, с.7]. Пам’ятки історії та культури у
вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно
реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку
туристичних послуг,

У нашій державі історико-культурні об’єкти практично не оцінені як
туристичні ресурси, більшість визначних пам’яток не включена у
туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених
масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес,
який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати
значний економічний і соціальний ефект.

В Україні взято під охорону 70 тис. пам’яток історії та культури, в тому
числі понад 12 тис. пам’яток архітектури з добре збереженими ансамблями
— центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку
найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із
спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область),
Кам’янець-Подільський, який за кількістю пам’яток архітектури займає
третє місце після Львова і Києва (9, с. 19). Визначні пам’ятки
архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді,
Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу
історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в
Криму, Ольвії в Миколаївській області.

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва,
палацово-паркових ансамблів та інших пам’яток історії та культури, які
не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою
активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в
Україні.

Пам’ятки історії та культури можуть бути предметом вивчення багатьма
науковими дисциплінами. У більшості випадків під ними розуміють окремі
споруди, предмети, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями,
витвори матеріальної і духовної культури, які мають історичну, наукову,
художню або якусь іншу культурну цінність. На наш погляд,
історико-культурні пам’ятки, що входять і можуть увійти до складу
туристичних ресурсів, необхідно розглядати не просто як окремі об’єкти з
певною історичною або культурною цінністю, а як поєднання відповідних
видів ІКТР, що мають високу атрактивність, можуть відігравати важливу
роль у формуванні світогляду народу і в сукупності формувати
історико-культурний туристичний потенціал поселення, місцевості,
регіону.

Пам’ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно.
Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку,
Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний
показник цих пам’яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності
і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних
рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути. У
зв’язку з тим В. Мацолою із Закарпаття пропонується оцінювати
рекреаційну значимість території за щільністю пам’яток історії та
культури на 100 км2 площі. При цьому пропонується визначати щільність
пам’яток найвищого класу (загальнонаціонального і міжнародного
значення). За базову основу приймаються показники в Україні, де
щільність всіх фіксованих пам’яток складає 7,9 одиниць на 100 км2,
пам’яток загальнонаціонального значення — 0,7 і відповідно по Львівській
області — 18 і 1,8. Виходячи з таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати
одним балом території, де ці показники складають менше 7,9, двома балами
— 8-18 і трьома — понад 18 од./100 км2 [8, с.72]. Зрозуміло, що такий
підхід може використовуватись для оцінки ІКТР великих регіонів, а не для
визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення, чи
навіть окремого адміністративного району Н.Ф. Поліновою було
запропоновано підхід, який для оцінки пізнавальної цінності включав такі
ознаки: рівень організації об’єктів для показу і місцезнаходження
туриста по відношенню до об’єкта огляду [10, с. 102]. За рівнем
організації історико-культурні об’єкти в такому випадку поділяються на
спеціально підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцем
знаходження суб’єкта до об’єкту огляду — на інтер’єрні і екстер’єрні
історико-культурні об’єкти. Такі термінологічні звороти, а також поняття
про необхідний час огляду історико-культурних об’єктів взято до уваги
автором при розробці оціночних шкал запропонованої бальної системи
оцінок ІКТР.

Бальна система оцінок на практиці застосовується досить широко. Особливо
у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається точному виміру, але є
потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає
потреби в точному вимірі явища.

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в
тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових
компонентів у відповідності з історико-культурною важливістю явищ, що їх
характеризують і часу, необхідного . для огляду таких об’єктів.
Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експерти. Чим більше часу
необхідно для пізнання об’єкту, тим вища пізнавальна цінність, а це
значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється.

Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась розробка
оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було знайти певні
закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій
методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації
п’яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором
показників, які оцінюються за п’ятибальною шкалою (табл. 7).

Пам’ятки історії, які виділені окремим блоком, виступають важливими
об’єктами огляду на туристичних маршрутах, екскурсіях, подорожах. Вони
вважаються цінним джерелом інформації, фактором формування національної
самосвідомості українського суспільства. В таких умовах дуже важливо
якнайповніше визначити рівень привабливості усіх компонентів ІКТР.

Таблиця 7

Бальна шкала оцінок історико-культурних туристичних ресурсів

№п/п Групи і підгрупи об’єктів Оцінка, бали

I. Археологічні об’єкти

1.1. Території первісного заселення 1

1.2. Стоянки, поселення 2

1.3. Кургани 3

1.4. Древні городища (прості) 4

1.5. Древні городища — складні (з декількома лініями оборони, дитинцем і
довколишнім містом) 5

II. Меморіальні пам’ятки, пов’язані з історичними подіями,
національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними
традиціями

2.1. Пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями,
національно-визвольними змаганнями, бойовими традиціями, що
підтверджуються історичними джерелами 1

2.2. Окремі пам’ятки, меморіальні дошки, пам’ятні знаки простих форм 2

2.3. Окремі пам’ятки, меморіальні дошки, що мають високу мистецьку
цінність 3

2.4. Групи пам’яток, меморіальні, парки, споруди, дошки, пам’ятні знаки
простих форм 4

2.5. Група пам’яток, меморіальні музеї, парки, споруди та пам’ятні
знаки, що мають високу мистецьку цінність 5  

III. Пам’ятники та пам’ятні місця, пов’язані з життям та творчістю
діячів історії, культури

3.1. Пам’ятні місця, пов’язані з учасниками історичних подій
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що
підтверджуються історичними джерелами 1

3.2. Окремі пам’ятники учасникам історичних подій,
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури
спрощені (з обмеженою інформацією) 2

3.3. Окремі пам’ятники учасникам історичних подій,
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що
мають високу мистецьку цінність 3

3.4. Групи пам’ятників учасникам історичних подій,
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури простих
форм (з обмеженою інформацією) 4

3.5. Групи пам’ятників учасникам історичних подій,
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що
мають високу мистецьку цінність 5

IV. Пам’ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення,
замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні
споруди ХІХ-ХХ сторіч)

4.1. Частково збереженні елементи оборонних споруд 1

4.2. Середньої збереженості елементи оборонних будівель або окремих
архітектурних комплексів 2

4.3. Повністю збережені елементи, або окремі комплекси пам’яток
оборонного будівництва 3

4.4. Реставровані пам’ятки оборонного будівництва без музейної
експозиції 4

4.5. Добре збережені і оновлені пам’ятки оборонного будівництва з
музейною експозицією 5

V. Сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо)

5.1. Фрагменти культових споруд 1

5.2. Окремі культові різностильові споруди 2

5.3. Комплекс культових різностильових споруд 3

5.4. Окремі культові стильові споруди 4

5.5. Комплекс культових стильових споруд 5

VI. Пам’ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і
житлові будівлі, дерев’яні церкви і т.п.).

6.1. Окремі будівлі з елементами народної архітектури 1

6.2. Окремі будівлі, що є пам’ятниками народної архітектури 2

Іб.З. Церкви, садиби, що є пам’ятниками народної архітектури 3

6.4. Окремі вулиці, або групи будівель, що є пам’ятниками народної
архітектури 4

6.5. Поселення, що визнані як пам’ятники народної архітектури, або
спеціально зведені (музеї під відкритим небом) 5

VII. Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми,
млини і т.п.

7.1. Частково збережені елементи громадських споруд 1

7.2. Середньої збереженості елементи громадських споруд 2

7.3. Повної збереженості елементи громадських споруд 3

7.4. Реставровані пам’ятки громадських споруд 4

7.5. Добре збереженні пам’ятки громадських споруд. 5

VIII. Палацово-паркові ансамблі

8.1. Окремі залишки палацово-паркових ансамблів 1

8.2. Окремі фрагменти палацово-паркових ансамблів 2

8.3. Впорядковані фрагменти палацово-паркових ансамблів 3

8.4. Добре збережеш палацово-паркові ансамблі 4

8.5. Добре збереженні і впорядковані палацово-паркові ансамблі 5

XIX. Сучасні пам’ятки архітектури

9.1. Окремі пам’ятки архітектури, що збудовані з використанням сучасних
будівельних матеріалів, технологій, композиційних вирішень 3

9.2. Окремі сучасні пам’ятки архітектури, що зведені з використанням
найновіших технічних засобів 4

9.3. Група сучасних пам’яток архітектури, що зведені з використанням
найновіших технічних засобів. 5

X. Професійні художні промисли

10.1. Наявність музейних експозицій, що побудовані на базі зібраних
зразків професійних народних майстрів 3

10.2. Наявність окремих майстрів з експозицією власних творів 4

10.3. Наявність декількох професійних майстрів та музейних експозицій,
складених із художніх творів професійних майстрів 5

XI. Народні художні промисли (ткацтво, килимарство, вишивка, художня
обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка, гончарство тощо).

11.1. Наявність музейних експозицій, що побудовані па основі зібраних
зразків народних умільців 3

11.2. Наявність окремих народних умільців з експозицією власних творів
4

11.3 Наявність декількох народних умільців та музейних експозицій,
складених із художніх творів народних умільців 5

XII. Пам’ятки матеріальної культури

12.1 Індивідуальні музейні експозиції 3

12.2. Відомчі музеї пам’яток матеріальної культури 4

12.3. Етнографічні музеї, музеї народної архітектури і побуту 5

XIII. Пам’ятки фольклору

13.1. Наявність окремих традицій, що збереглися у родинному і
громадському побуті 5

13.2. Поширення окремих жанрів, або видів фольклору 4

13.3. Наявність різножанрового та різновидового складу фольклору 5

Оцінка археологічних об’єктів, як залишків матеріальної культури, життя
та діяльності людей у вигляді окремих старовинних предметів або
комплексів, що відкриті завдяки археологічним розкопкам, зводиться до
визначення рівня їх привабливості, пізнавальної цінності. Остання більше
відповідає можливості уявного відтворення відвідувачем історичної епохи,
чи окремої події, що пов’язані з ними.

Так, стоянка, що оціненії у запропонованій шкапі двома балами, для
пересічного туриста виглядатиме як неукріплене давнє поселення з
малопотужним культурним шаром, позбавлене довготривких споруд. Тоді, як
городища (оцінені в чотири і п’ять балів) вважаються поселеннями, що
укріплені одним або кількома земляними, деревоземляними, глинобитними,
кам’яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, де для його
пізнання значно більше необхідно потратити часу.

«Пам’ятки, пов’язані з історичними подіями, національно-визвольними
змаганнями, війнами, бойовими та культурними традиціями» (П), включають
дуже широкий спектр історико-культурних об’єктів: від пам’ятних місць,
що оцінюються одним балом, до групи пам’яток (меморіальні музеї, парки,
споруди, дошки і т.п.), що справляють враження на глядачів завдяки
художньо-естетичним якостям, або оригінальністю зовнішніх форм,
оцінюються найвищим балом у п’ятиступеневій системі оцінок пізнавальної
значимості.

Третя підгрупа, що включає «Пам’ятники учасникам історичних -подій,
національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури» (Ш).
За логічною схемою оцінки остання дуже нагадує попередню підгруп}’
пам’яток історії та культури. Лише за одним винятком: тут беруться до
уваги пам’ятники учасникам історичних подій, діячам історії та культури.

Найвищим балом оцінено показник групи пам’ятників, що мають високу
архітектурно-мистецьку цінність.

Важливою складовою ІКТР вважаються архітектурні пам’ятки, які за своїм
типологічним різноманіттям якісно відрізняються від інших блоків і
становлять вагому частку у багатій культурній спадщині України. Серед
архітектурних об’єктів загальновизначними є пам’ятки оборонного
будівництва (IV), особливо ті, що добре збереглися. Зокрема, замки,
фортеці, монастирські комплекси, яких в Україні нараховується понад дві
сотні (7, с.4). В полі зору туристичного сприймання можуть бути частково
збережені елементи оборонних укріплень, які мають дуже широке поширення
в Україні і вимагають копіткого спеціального дослідження. Виходячи з
цього, у нашій шкалі оцінок взято до уваги такий важливий показник
цінності як стан фізичного збереження пам’яток оборонного будівництва.

Не менш привабливими пам’ятками архітектури є сакральні споруди- V
(церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим показником цінностей
виступає не стільки вік пам’яток архітектури (4, с.25), як стильові
ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність
об’єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих
містах.

Пам’ятки народної архітектури (VI), до яких відносять
житлово-господарські будівлі, часто використовуються в туристичній
справі. Своєю оригінальністю, вишуканістю форм та надзвичайною
привабливістю вони урізноманітнюють архітектурний ландшафт довкілля.
Традиційно народне будівництво дійшло до нас у численних пам’ятках
дерев’яної архітектури, що переважно локалізується у сільській
місцевості.

Найбільш популярним видом народної архітектури є традиційне житло,
зокрема хата. Це затишна, білена зовні і всередині будівля, крита
соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу.

L

L

r ’/z1(5\8 ;(;¤;oooooooooonoiaaaaaaaaaaaa

???????

???????

oooooooooooooooooooooooooooo

, де обмолочували збіжжя; хліви, де утримували худобу; комори, де
зберігали запаси зерна, вжиткові речі тощо. Такі споруди найбільш
поширені у середній і південній частині України.

Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом народної архітектури в
Україні є дерев’яні церкви, які вважаються шедеврами світової
архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце
проживання церковнослужителів).

У запропонованій шкалі оцінок пам’яток народної архітектури взято до
уваги широкий діапазон їх наявності і рівня привабливості — від окремих
будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються 1 балом, до
групи будівель і навіть цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим
небом, яким присвоєно найвищий оціночний бал.

Громадські споруди (VII), переважно житлові, до яких відносяться народні
школи, народні доми, корчми, а також господарські виробничі споруди
(водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції тощо) можуть мати
практичне застосування і до сьогодні. У більшості випадків вони
вважаються досить привабливими об’єктами туристичного огляду. Відповідно
до сказаного, найвищим балом оцінено добре збережені пам’ятки
громадських споруд.

Палацово-паркові ансамблі (VII) є вагомою частиною архітектурної
спадщини України. Вони мають досить обширну мережу старовинних палаців,
парків і виділяються не лише історико-культурною значимістю. Адже чимало
з них безпосередньо використовуються з рекреаційною метою.

Із втратою оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко
розширюється географія палацового будівництва. Вони забудовуються за
межами міст-фортець, досить повсюдно і дуже часто у сільській
місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягнуло у
XIX ст.

Цікаво відзначити, що в Україні таке будівництво було важливим елементом
росту багатьох поселень, центрами формування систем розселень.

У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів за основу
при визначені величини балу береться рівень їх збереження та стан
впорядкованості.

Оцінка сучасних пам’яток архітектури (IX), куди можуть входиги окремі
житлові, виробничі, культурні, освітянські, спортивні та інші споруди
або їх групи, зводиться до рівня використання найновіших технічних
засобів у будівництві та стан їх атрактивності в сучасному
архітектурно-ландшафтному середовищі.

Великою популярністю серед туристів користуються вироби народних
майстрів. Найбільш повно вони представлені в експозиціях музеїв, які
часто відвідують відпочиваючі. Разом із тим туристи дуже зацікавлені у
придбанні художніх виробів ручного виготовлення.

У шкалі оцінок «Професійні художні промисли» (X) і «Народні художні
промисли» (XI) первинними показниками виступають як кількість
професійних майстрів і народних умільців, що мають експозиції власних
творів, так і наявність музейних експозицій, що складені з художніх
творів професійних майстрів, або з творів народних умільців. Останні
оцінені найвищим балом.

Значний вплив на підвищення туристично-пізнавальної аттрак-тивності
поселення, району має наявність та рівень зосередження етнографічних
пам’яток (ХП).

Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який
зосереджений в традшгшній культурі, зокрема в матеріальній. Особливо це
видно у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України
населення справіку займалось не лише обробітком землі, а й
тваринництвом, допоміжними заняттями і промислами). Праця на землі
вимагала певних знарядь (для оранки, збору зернових і т.п.), технологій
її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

Пам’ятки матеріальної культури, які найкраще представлені у експозиціях
етнографічних музеїв, музеїв народної архітектури і побуту (у
запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями
присвоєно найвищий бал — «5»), відображають не лише матеріальний процес,
а й абстрагують такі елементи хліборобства як культ землі, магія слова,
магія предмету. Тобто у цілісній системі народно-градиційної культури
будь-яка речова пам’ятка є органічною єдністю матеріального і духовного.

Серед ЖТР окремим блоком виділяються пам’ятки фольклору (ХШ). Саме слово
«фольклор» перекладається з інших мов як народна мудрість, усна
творчість.

Український фольклор складається з віршового і прозового підрозділів.
Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза об’єднує такі
жанри усної творчості як казки, легенди, перекази, усні оповідання,
анекдоти.

Поширення окремих видів або жанрів фольклору створює привабливий фон для
території. Так, календарні обрядові пісні дуже пов’язані з трудовою
діяльністю людини і вони обов’язково виконуються, наприклад, під час
свят першого вигону худоби на полонину в рекреаційному регіоні Карпат;
не менш цікавими є календарні пісні новорічного циклу — колядки і
щедрівки, які хоч і мають повсюдний характер, але найурочистішими вони
виконуються в Карпатах під час Новорічно-Різдв’яних карнавалів,
фольклорних фестивалів тощо.

Якщо поетичний фольклор найкраще виражається через пісенну творчість, то
проза знаходить собі місце у розповідях екскурсоводів про гуманістичні
принципи життя, людські чесноти населення туристичного краю. Так,
перекази, як жанр прозового фольклору, часто використовується в
екскурсійній інформації про Хмельницького, Мазепу, Залізняка, Довбуша,
невідомого партизана і т.п.

У наш час не в однаковій мірі збереглися жанрові види фольклору. Так, у
Карпатах найбільш поширені обрядові народні пісні, коломийки, казки
легенди; на Наддніпрянщині — історична, особливо козацька пісня, а на
Лівобережній Україні — дума. Врахування певних регіональних особливостей
фольклорної традиції у туристичній діяльності ніскільки не вплине на
якесь політичне розчленування народу, а, навпаки, посилить поетичну
виразність, а разом із нею культурно-пізнавальну привабливість
конкретної території.

Наступний етап оцінки пов’язаний з об’єднанням покомпонентних балів
окремих компонентів оцінок, які отримані по окремих блоках
історико-культурних туристичних ресурсів, в інтегральну величину. У
результаті дістаємо загальну суму балів, яка і характеризує пізнавальну
цінність ПСТР окремого поселення, або місцевості

де: А — інтегральний показник пізнавальної цінності історико-культурних
туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості;

Рi — компоненти пам’яток історії та культури;

Тi — компоненти архітектурних пам’яток;

Si — компоненти пам’яток мистецтва;

Ri — компоненти етнографічних пам’яток;

Fi — компоненти пам’яток народної творчості.

Для зручності оцінювання (співставлення і порівняння оціночних
параметрів) важливо ввести поняття «коефіцієнта пізнавальної цінності»
(Кр), який дорівнює відношенню суми отриманих балів оцінки ПСТР окремого
поселення, місцевості до максимально можливої кількості балів, яка
наведена в шкалі оцінок:

де: А — сума балів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних
ресурсів окремого поселення, території (блоку);

Аmax — максимально можлива сума балів за шкалою бальної системи оцінок.

Цей коефіцієнт зручний для визначення рівня привабливості не лише
комплексу історико-культурних ресурсів, але й для окремих блоків. Для
цього достатньо поділити отриману суму балів на максимально можливу
кількість балів у розрізі окремих блоків ГКТР.

Виходячи із значення Кр, можна провести наступне ранжування рівнів
пізнавальної цінності ПСТР:

0,86-1,00 — унікальні

0,65-0,85 – високоатрактивні

0,45-0,64 — середньоатрактивні

0,25-0,44 — малоатрактивні

менше 0,25 — неатрактивні

В Карпатському туристичному регіоні зосереджена значна кількість
історико-культурних пам’яток, рівень туристичного використання яких, як
і всій Україні, поки-що невисокий. Тут зареєстровано понад 7000 пам’яток
архітектури, що складають найбільшу атрактивність, як туристичні об’єкти
[9, с.182-624].

Нами проведена спроба провести дослідження пізнавальної цінності ГКТР
міст та інших поселень Карпатського регіону — Івано-Франківської,
Закарпатської, Львівської і Чернівецької областей. У результаті
проведеної оцінки встановлено, що більшість міських поселень
Карпатського регіону відносяться до високоатрактивних і
середньоатрактивних. Варто відзначити, що в групу високоатрактивних
потрапили не лише середні міста (за кількістю населення) — Дрогобич,
Коломия, Мукачево, а й навіть малі (Самбір, Косів, Трускавець). Інакше
кажучи, пізнавальна цінність ПСТР не визначається величиною міста, а
залежить від наявності історико-культурних об’єктів, їх структури і
пізнавальної цінності наявних ресурсів.

Таблиця 8

Групування міст Карпатського регіону за рівнем пізнавальної цінності
ІК’ГР і чисельністю населення

Міста, селища міського типу за кількістю жителів Високо-атрактивні
Коефіцієнт пізнавальної цінності Середньо-атрактивні Коефіцієнт
пізнавальної цінності Мало-атрактивні Коефіцієнт пізнавально цінності

1. Середні міста (населення від 50 до

100 тис. осіб) Мукачево

Дрогобич

Коломия

0,78

0,76

0,74  

Стрий

   

0,55

   

 

   

 

 

2. Малі міста (населення менше 50 тис. осіб) Самбір

Косів

Трускавець

0,80

0.72

0.69 Хуст

Сколе

Добромиль Борислав Свалява Виноградів Берегове Рахів Хирів Яремча
Надвірна Долина Вижниця Моршин

Іршава 0,65

0.64

0,61

0.60

0.58

0,56

0,56

0,56

0,49

0,48

0,46

0,45

0,45

0,45 Тячів

Богородчани

Болехів

0,40

0,35

0,35

3. Селища міського типу     В. Березний Рожнятів Ясиня Путала Стара сіль
Чинадієво Королево

Нижанковичі 0,46

0,45 Міжгір’я Верховина Перечин Ворохта

  0.44

0.44

0.40

0.38  

Проведене групування міст за пізнавальною цінністю має не лише
теоретичне, але й практичне значення. Так, високоатрактивним поселенням,
якими є Мукачево, Дрогобич, Коломия, Самбір, Косів, Трускавець необхідно
надавати перевагу при прокладанні міжнародних туристичних маршрутів,
адже в них зосереджуються всі види ПСТР.

Середньоатрактивні поселення можуть використовуватись для часткового
розвантаження високоатрактивних міст. Через ці міста доцільно прокладати
місцеві туристичні маршрути, маршрути вихідного дня, а також радіальні
маршрути із високоатрактивних центрів, де у більшості випадків
знаходяться відомі туристичні бази, пансіонати відпочинку та інші
рекреаційні заклади.

Треба відзначити, що нами оцінені лише історико-культурні туристичні
ресурси. У результаті можлива така ситуація, що відомі туристичні
центри, якими є, наприклад, Воловець, Ворохта, за пізнавальною цінністю
ІКТР вважаються малоатрактивними. Однак, враховуючи високу привабливість
і значення природних рекреаційних ресурсів ці поселення успішно
використовуються для розвитку оздоровчого туризму, гірськолижного спорту
та відпочинку. Наведений приклад говорить про те, що результати оцінки
ІКТР повинні використовуватись в основному для розвитку пізнавального
tvito^mv Звичайно, що поєднання високої пізнавальної цінності ІКТР з
унікальними природними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку
всіх видів туризму.

Запропонована методика зручна для оцінки історико-культурних пам’яток
сільської місцевості. Отримані результати можуть змінити тенденційні
стереотипи про пізнавальні можливості окремих сільських поселень і
району в цілому та стати у пригоді в першу чергу освітянам, які
зацікавлені у прокладанні місцевих краєзнавчих маршрутів найбільш
привабливими поселеннями з метою всебічного вивчення історії та культури
рідного краю.

Нами проведена спроба оцінити ІКТР сільської місцевості Карпатського
регіону. До уваги взято 702 сільських поселень, які є центрами сільських
Рад. Проведена оцінка історико-культурних пам’яток показала, що сільські
території в основному не виділяються високою концентрацією
історико-культурних туристичних ресурсів. Винятком стали у Закарпатській
області Мукачівський район; в Івано- Франківській — Косівський; у
Львівській — Дрогобицький, Сколівський, Старосамбірський райони, які
виділяються високою пізнавальною цінністю ЖТР. У більшості із названих
районів розвиваються відомі туристичні центри, а саме: Мукачівський,
Сколівський, Дрогобицький, Янівський. Винятком можна вважати лише
Старосамбірський район (правда, потенційні можливості його для розвитку
оздоровчого туризму тут значні). Сприятливі природні і кліматичні умови
дають підставу віднести виділені райони до перспективних для розвитку як
літніх, так і зимових видів туризму.

За наявністю істерико-культурного потенціалу в сільській місцевості, як
засвідчує проведена оцінка в Карпатському регіоні, переважають райони
середньої привабливості. У Закарпатській області їх нараховується шість
із тринадцяти районів; в Івано-Франківській -чотири; у Львівській і в
Чернівецькій областях по два таких райони (рис.1).

Рис. 1. Історико-культурні туристичні ресурси Карпатського регіону

Малопривабливих районів в історико-культурному плані небагато в
Карпатському регіоні. У Закарпатській області — Перечинський,
Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський; в Івано-Франківській —
Долинський, Рожнятівський; в Чернівецькій області -Вижшщький і
Путильський райони. Із наведеної картосхеми (рис.1) видно, що це
високогірні райони, які найменш загосподарені і виділяються, у першу
чергу, унікальними природними туристичними ресурсами, які вже
використовуються або можуть бути використані для розвитку переважно
гірських видів туризму.

Таким чином, запропонована методика оцінки пам’яток, що входять до
історико-культурної спадщини українського народу, дозволить якнайповніше
визначити туристично-шзнавальний потенціал окремого поселення,
місцевості, району, що сприятиме ефективному функціонуванню та
прибутковості сучасної індустрії туризму.

Література

1. Бейдик О.О. Тлумачний сник термінів з рекреаційної географії
(географії туризму). К.: Київ. — Київський університет, 1993.- 56 с.

2. Енциклопедія архітектурної спадщини України: тематичний словник. —
К.: Українська Академія архітектури, 1985.- 366 с,

3. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1985. — 120 є.

4. Завада В.Т. Архітектурна спадщина України як об’єкт туризму.
Регіональний аспект // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 1.
Частина друга. — К.: Інститут туризму. — С.23-28.

5. Карпатский рекреационнмй комплекс // Долишний М.И., Нудельман М.С.,
Ткаченко К.К. и др. — К.: Наукова думка, 1984.- 148 с.

6. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристичної придатності території
Карпат // Карпати. Український міст в Європу: проблеми і перспективи.
Тези доп. Міжн. наук.-практ. конф.-Львів, 1993.-С. 100-103.

7. Лесик О.В. Замки та монастирі України.- Л.: Світ, 1993. — 173 с.

8. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України.- Львів:
Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1997. — 259 с.

9. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — К.: Наукова думка,
1987. -756 с.

10. Полинова Н.Ф. Оценка необходимого и достаточного времени на осмотр
зкскурсионньїх обьектов // Социально-географические проблемьі повьппения
зффективноституристско-зкскурсионного обслуживания.- Минск: Из-во
Беларуск. ун-та, 1978. — С.100-104.

11. Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей.- К.: ТОВ
«ЧасПІК», 1997. — 264 с.

12. Словник-довідник археології (За ред. Н.О.Гаврилова).- К.: Наукова
думка, 1996.- 431 с.

13. Українське народознавство: Навч. посібник (За ред. С.П. Павлкжа,
Г.Й. Гориня, Р.Ф. Кирчіва).-Львів: Фенікс, 1994.- 608 с.

14. Zwolinska K., Malicki Z. Мбіу Eblownik terminyw
Plastyc-znych:Warszawa, 1974.-440 c.

Похожие записи