Реферат на тему:
Кримські гори, рослинність Кримських гір.
КРИМСЬКІ ГОРИ — гори на Пд. Кримського півострова, в Кримській обл.
Простягаються на 180 км з Пд. Зх. на Пн. Сх., від мису Фіолент поблизу
м.Севастополя до мису Іллі біля м. Феодосії Шир. до 50 км.
Кримські гори складаються з трьох майже паралельних пасом з крутими пд.
і пологими пн. схилами. Пасма розділені поздовжніми ерозійними
зниженнями. Найвищим е Головне пасмо Кримських гір. Воно починається на
Зх.Балаклавськими висотами (316 м), найвищої вис. досягає в центр,
частині (1545 м, г. Роман-Кош) і закінчується на Сх. Феодосійськими
висотами (310 м). У західних і центр, частинах Головне пасмо становить
майже суцільний масив, що складається з опалових гір, вирівняні безлісі
вершини їх наз. Яйлами
Далі на Сх. воно розчленоване глибокими ущелинами й долинами на окремі
масиви (Чатирдаг, Демерджі-яйла, Карабі-яйла) та хребти. У вапняках, з
яких складаються яйливські масиви, широкого розвитку набули карстові
форми рельєфу: на поверхні — воронки, карри, провальні улоговини та ін.,
в глибині — колодязі, шахти, печери (див. Печери кримські). Найдовшою
серед 800 карстових порожнин К. г. є Червона печера (13,1 км),
найглибшою — Солдатська печера (500 м). Головне пасмо має кілька
перевалів: Ангорський прохід (752 м), Байдарські ворота (527 м) та ін.
Пд. схил пасма утворює смугу Південного берега Криму, для рельєфу якого
характерні гірські амфітеатри, зсуви, нагромадження скель (хаоси),
подекуди — виходи вулканічних порід — лаколіти (Аюдаг, г. Кастель та
ін.), давньовулканічні масиви (Карадаг). З Пн. Головне пасмо оточене
смугою передгір’я, що складається з двох куест — Внутрішнього пасма
Кримських гір (вис. до 738 м, г. Кубалач) та Зовнішнього пасма Кримських
гір (вис. до 344 м). У геол. відношенні К. г. являють собою великий
антиклінорій, що є частиною Альпійської геосинклінальної (складчастої)
області. Ядро його складається з дуже дислокованих і метаморфізованих
осадочних порід мезозою — глинистих сланців, пісковиків, конгломератів І
вапняків, у будові пн. крила антиклінорія беруть участь мезозойські й
кайнозойські відклади — глини, мергелі, вапняки (див. Кримська
складчаста система).
Клімат К. г. змінюється від субтропічного з м’якою зимою і жарким
посушливим літом на Пд. березі Криму (пересічна т-ра січня -(-1, +4°
липня +24°) до прохолодного, вологого, з сильними вітрами на яйлах.
Річки короткі, з нерівномірним стоком; значні запаси підземних, в
основному карстових вод. У передгір’ях переважають карбонатні чорноземи
й дерново-карбонатні ґрунти, на схилах Головного пасма — гірсько; лісові
бурі й гірські коричневі ґрунти, на яйлах — гірсько-лучні
чорноземоподібні та гірські чорноземи. Схили Головного пасма вкриті
дубовими, буковими і сосновими лісами, на яйлах — лучно-степова
рослинність, у передгір’ях — лісостепова. На Пд. березі поширені
ксерофітні ліси та чагарники (дуб пухнатий, сосна кримська, ялівець
високий, кевове дерево та ш.); місцями — вічнозелена рослинність
(суничник дрібноши> дай, чист тощо). Поширені паркові насадження з
кипариса, кедра, магнолії, платана та ін. Всього лісами в К. г. вкрито
336 тис. га, в них нараховується понад 2200 видів рослин, бл. 10% з них
— ендеміки (клен Стевена, глід Пояркової та ін.). Для вивчення й охорони
природи в К. г. створено Ялтинський гірсько-лісовии заповідник,
Карадагський заповідник та Мис Мартьян, а також Кримське
заповідно-мисливське господарство, 6агато природних об’єктів оголошено
заказниками, пам’ятниками природи. К. г. — важливий район туризму, Пд.
берег Криму — курортний район всесоюзного значення.
РОСЛИННІСТЬ КРИМСЬКИХ ГІР
У гірській частині Криму нараховується 2200 видів дикорослих рослин, з
них 200 видів відноситься до ендеміків, тобто таких, що трапляються
тільки в гірському Криму.
Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю берега Чорного
моря до висоти 350-400 м на південному схилі головного хребта
простягається пояс яловцево-дубових лісів, основними лісоутворювальними
породами яких є дуб пухнастий і овець високий.
Яловець — вічнозелений куш, або деревце 4-6 м заввишки. Хвоя його
колюча, з восковою поволокою. Плоди ялівцю називають шишкоягодами.
Визрівають вони на другий рік. Ягодами ялівцю живляться птахи. Яловець —
фітонцидна рослина.
Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий. Це
невелике дерево має цікаву біологічну особливість — воно щорічно міняє
кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора,
яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, поки, нарешті, не набуває
червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа.
Одночасно з корою суничник скидає і листя, але на цей час на молодих
пагонах уже розгортаються нові листки, тому дерево завжди покрите
листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються
круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні. Вони віддалено
нагадують суниці, солодкуваті, але не смачні. З них можна варити
варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної
книги України і повинна охоронятися.
Серед кущів приверне увагу чист кримський, або кам’яна троянда. Це
невисокий (40-80 см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і
великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З
молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь —
ладан, що використовується в парфюмерії і медицині.
Рускус понтійський – вічнозелений півкущ з прямими жорсткими стеблами,
від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії.
Вони жорсткі, шкірясті, кінчики їх витягнуті в довге колюче вістря.
Справжні листки недорозвинуті і у вигляді маленьких плівочок сидять
знизу на середній жілці філокладія. З лютого по березень на деяких
філокладіях у пазухах плівчастих листків розкриваються по одній-дві
маленьких квітки. Пізніше тут утворюються кулеподібні ягоди на тонких
плодоніжках. Спочатку вони зелені, але визріваючи у вересні — грудні,
стають яскраво-червоними і надають кущу декоративного вигляду. Рослина
використовується для вічнозелених зимових букетів.
Серед трав’янистого покриву дубово-ялівцевих лісів досить розповсюджені
рослини, що мають цибулини і бульби. Навесні можна зустріти шафран
вузьколистий, що цвіте жовтими лійкоподібними квітками, а восени —
проліску осінню. Ці рослини рідкісні і повинні охоронятися.
На рівні понад 350-400 м ростуть соснові і букові ліси. До них
домішується дуб, граб, клени польовий і Стевена.
Найбільш поширені ліси з сосни кримської, які створюють особливий,
неповторний ландшафт. Кримська сосна носить ім’я натураліста П. С.
Паласа.
Цікавим деревом є клен Стевена, названий на честь X. Стевена— засновника
всесвітньо відомого Нікітського ботанічного саду на Південному березі
Криму. Часто стовбури і гілки дерев і кущів у цих лісах обвиті ліанами —
плющем кримським і ломиносом виноградолистим Серед кущів зустрічаються
дерен, глід, бруслини бородавчаста і європейська тощо, серед
трав’янистого покриву цих лісів — підсніжники, проліски, зубниці,
півонія кримська — гарна декоративна рослина, що охороняється. Ростуть
тут і орхідеї — любка дволиста, гніздівка звичайна тощо.
Столоподібні вершини головного хребта Кримських гір — яйли — покриті
лучно-степовою і напівкущовою рослинністю. Тут постійно дмуть вітри і
пече сонце, тому рослини переважно низенькі, сланкі, опушені або колючі,
з дрібними листками. Тут росте близько 1000 вадів вищих рослин, тобто
більше 40 % кримської флори. Серед них багато ендемічних рослин, які
мають вузький ареал поширення. Цікавим є роговик Біберштейна з родини
гвоздичних. Цю багаторічну рослину з біловойлочним опушенням і ніжними
білими квітками часто називають кримським едельвейсом. Проте нічого
спільного, крім опушення і високогірного місця зростання, у роговика
повстистого з едельвейсом немає. Декоративними е такі види, як фіалка
скельна, еспарцет яйлинський, вероніка кримська, цибуля яйлинська.
Рослинність Кримських гір має винятково важливе значення у збереженні
водного режиму Криму, запобіганні ерозії ґрунтів. Вони дають цілюще
повітря курортним містам і тому ще з двадцятих років нашого століття
були прийняті заходи щодо їх охорони.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
