Предмет картографія. Поняття про картографічні твори і картографію
Картографія – наука про відображення й дослідження просторового розміщення і взаємозв’язків природних та суспільних явищ, а також їх змін у часі через образнознакові моделі (картографічні зображення), які відтворюють ті чи інші сторони дійсності.
Картографія – це наука, яка займається вивченням, розробкою і створенням географічних карт. Вона поділяється на цілий ряд науково-технічних дисциплін: картознавство, математичну картографію, складання, оформлення карт, і видавництво карт.
Ці дисципліни тісно пов’язані між собою в загальному комплексі питань по складанню карт, але кожна з них має свої особливості.
Картознавство – вивчає географічні карти, їх елементи, властивості, види і розвиток, а також методи використання карт.
Математична картографія розглядає математичні способи відображення сфероїдної земної поверхні на площини. Практично питання зводиться до вирахування і побудови на папері картографічної сітки, яка відповідає сітці паралелей і меридіанів. В подальшому при складанні карт картографічна сітка служить основою для правильного розміщення елементів змісту карти. Картографічні сітки бувають різні по виду і по своїх властивостях.
Складання карт, якщо не говорити про топографічні знімання, полягає в заповненні картографічної сітки елементами змісту карти, які беруться з картографічних матеріалів. Цей процес треба розуміти як механічне перенесення змісту з готової карти на іншу картографічну сітку. Для того щоб скласти нову карту, приходиться вирішувати складне завдання правильного відображення території земної поверхні у відповідності з тими вимогами, які ставляться до цієї карти а від масштабу визначається характер і повнота її змісту, умовні знаки, методи і способи складальних робіт. Результатом складальних робіт є викреслена від руки, або при допомозі комп’ютера, в певних умовних знаках карта, яку називають видавничим оригіналом карти.
Оформлення карт полягає у виготовленні авторського оригіналу карти, який є точною копією видавничого оригіналу і виконаного чистовим кресленням в строгій відповідності з прийнятими умовними знаками.
Видавництво карт полягає у відтворенні оригіналу карти і одержанні необхідної кількості відбитків листів карти у повній відповідності з прийнятими умовами її естетичного оформлення.
Картографія тісно пов’язана з географією, геодезією, аерофототопографією (фотограмметрією), астрономією і гравіметрією. В результаті астрономічних, гравіметричних і геодезичних робіт картографи одержують дані про форму і розміри Землі, про географічне положення окремих (опорних) точок на земній поверхні. Ці дані необхідні для побудови математичної основи карт.
Різні види знімань дають карти великих масштабів, які є вихідним матеріалом для складання інших карт.
Загальні поняття про карти
Картою називається зменшене умовне зображення земної поверхні на площині, побудоване на математичній основі і відтворююче розміщення, стану і взаємозв’язку різних явищ природи і суспільства.
Це визначення карти витікає із змісту самої карти і методів її створення.
Як відомо із курсу геодезії, Земля має форму геоїда і практично приймається за еліпсоїд обертання, дуже близько подібному по розміру і формі до геоїда.
При зображенні на площині невеликої ділянки земної поверхні (в межах 20×20 км) кривизною цієї поверхні можна знехтувати. В цьому випадку всі лінії ділянки виміряються на місцевості, зменшуються до прийнятого масштабу і наносяться на папір, кальку, лавсан, без застосування яких-небудь поправок за кривизну Землі. Таке креслення носить назву плану. Відповідно, на плані масштаб в різних його місцях і в різних напрямках однаковий. На картах де ж відтворюється вся земна поверхня або значні її частини, тут уже не можна знехтувати кривизною Землі.
Розгорнути сфероїдну поверхню на площину без складок і розривів неможливо. Тому перехід від еліпсоїда до площини відбувається при допомозі картографічних проекцій математичним методом. При цьому складок і розривів не буде, але елементи змісту карти, збережуть точне географічне положення, будуть мати деяке спотворення в границях контурів, або в співвідношенні площ.
Відповідно, земну поверхню на карті приходиться відображувати не з однаковим зменшенням по всіх її частинах, а спотворено: щоб уникнути спотворення, лінії витягують, а в місцях де повинні були би утворитися складки, укорочують. Таким чином, в різних місцях карти земна поверхня зменшується в різне число раз. Це значить, що масштаб на карті не постійний.
Зобразити сфероїдну земну поверхню на площині можна по різному, застосовуючи різні картографічні проекції і ставлячи при цьому певні математичні умови до одержаного зображення.
При цьому під певною умовою вираховують координати точок перетину меридіанів і паралелей і по цих точках вирисовують сітку меридіанів і паралелей, названою картографічна сітка.
Картографічна сітка служить основою при нанесенні всього іншого змісту карти. На картах відтворюють предмети і явища, які мають місце на земній поверхні, в природі, в суспільному житті і діяльності людини. Частину предметів і явищ ми можемо спостерігати на місцевості і провести топографічне знімання їх контурів. До таких об’єктів відносяться: гідрографія, рельєф, ґрунтовий покрив, різні споруди і т. д. Є об’єкти, спостерігаємі при допомозі спеціальних приладів. Це – кліматичні явища, явища магнітного відхилення і т. д. Деякі явища пов’язані з вивченням життя і діяльністю людини історичними подіями.
Відображення земної поверхні дається з різним ступенем зменшення в залежності від цільового призначення тієї чи іншої карти. При цьому постає питання про відбір найбільш суттєвих для даної карти особливостей змісту, з тим, щоб більш правильно відобразити розміщення явища і його зв’язок з іншими явищами.
Всі елементи змісту карти відображаються на ній в плані при допомозі спеціальних умовних знаків. Деякі умовні знаки по своєму рисунку нагадують даний об’єкт, інші бувають зовсім не схожі на нього. Використання різних умовних знаків позволяє створювати карти, які відповідають на ряд питань, характеризують одне або декілька явищ.
Наприклад, кліматичні карти показують розподіл опадів, напрям переважаючих вітрів і інші явища.
При відображенні більшості об’єктів дають їх контури, а в середині контуру поміщають прийняті позначення. Так населені пункти покривають штриховкою або зафарбовують голубим кольором, ґрунтово-рослинний покрив помічають різними значками.
Якщо той чи інший об’єкт неможливо відобразити в масштабі карти, то застосовують поза масштабні умовні знаки, але при певних умовах. Наприклад, знак залізної дороги, викреслений на карті, якщо його ширину виміряти з врахуванням масштабу, значно перевищить ширину цієї дороги на місцевості, але розміщений він повинен бути так, щоб його вісь співпадала з дійсним положенням осі дороги. Для окремих об’єктів (труби, заводи, стовпи і т. д.) умовні знаки наносять так, щоб їх основа співпадала з дійсним положенням об’єкту. Для карт різного масштабу і призначення напрацьовують свої умовні знаки.
Надписи географічних і соціально-економічних елементів на карті також є особливим умовним знаком, так як не тільки вказують назву того або іншого об’єкту, але і дають деколи кількісну і навіть якісну його характеристику.
Надписами населених пунктів, наприклад, можна охарактеризувати назву пункту, кількість жителів в них, адміністративне значення і тип населеного пункту. Досягається цього застосуванням для напису різних по розміру і рисунку шрифтів. Можна виділити суднохідну частину річки від несудохідної, надписавши ці ділянки різними шрифтами. Умовні знаки повинні бути добре читаємі зручні для використання, не перенасичувати карту і не виділяти на ній більш чим треба цього по змісту.
Література
- Картография с основами топографии (под ред. Г. Ю. Грюнберга) – М. Просвещение, 1991 – 368с.
- Жупанський ЯЛ. Історія географії в Україні. Львів, Світ, 1997 р.
- Салищев К. А. Картоведение – М. Изд. МГУ, 1982 -408с.
- Салищев К. А. Картография – М. Высшая школа, 1982 -272с.
- Справочник по картографии – М. Недра, 1988 – 428с.
- Топография с основами геодезии (Под ред. С. Марченко и А. П. Божок) – М. Высшая школа, 1986 – 304с.
- Топографія з основами геодезії (за ред. А. П. Божок) – К. Вища школа, 1995 – 275с.
- Трофимов A. M., Панасик М. В. Геоинформационные системы и проблемыуправления окружающей средой. – Казань, Изд. Казан. Ун-та 1984.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
