Пошукова робота з фізичної географії

«Характеристика Косівського району»

1.1. Кліматичні умови

Великого значення в дальшому розвитку народного господарства, у
науковому обґрунтуванні екологічних заходів набуває правильне
використання кліматичних ресурсів Косовського району.

Загальний тип клімату району помірно-континентальний.

Косовський район майже повністю входить до гірського агрокліматичного
району і знаходиться в зоні західного переносу повітряних мас.

Район характеризується такими показниками:

суми температур понад 10* дорівнюють 1600-2200*

кількість опадів за цей період 460-600мм,а за рік 760-1060мм.

Середня тривалість безхмарного періоду 160-170 днів, вегетаційного
190-200 днів.

Весняні приморозки припиняються в середньому в першій декаді травня,
осінні настають в середині жовтня.

Середня річна температура повітря за метеорологічними даними наводиться
в таблиці 1

Таблиця

Назва

метео

посту 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Середньо

річна

Верховина -6,4 -5,3 -0,7 5,0 11,6 14,4 16,0 15,1 11,2 5,8 1,7 -3,7 6,1

З наведеної таблиці видно, що найбільш холодний місяць є січень, а
найбільш теплими — липень і серпень.

Велике значення для оцінки температурних умов мають середні декадні
температури повітря. Це дає уявлення про наростання тепла навесні і
влітку та про спад його восени, як протягом місяця, так і від одної
декади до другої.

З таблиці видно, що число днів з сильним вітром взагалі незначне.
Частіше вони спостерігається в холодний період року, а влітку вони майже
відсутні, тобто спостерігається 1 раз на 2 роки.

1.3. Рельєф

Головні риси сучасного рельєфу Косовського району сформувались в
результаті тектонічних рухів і безперервної дії екзогенних факторів.

Провідні геоморфологічні процеси яскраво проявляються в ерозії та
акумуляції, фізичного і хімічного вивітрювання корінних порід в нижній
частині схилів, уступів цокольних терас і місцями на вершинах гірських
хребтів.

Ерозія і акумуляція. Глибинна ерозія, яка приурочена до рік району
(Черемош, Рибниця, Пістинька та ін) є наслідком низького базису ерозії і
характеризується великою активністю.

В результаті новіших тектонічних рухів відбувається посилення ерозійної
діяльності, про що свідчать глибокі врізи, прожистість русел рік,
активна діяльність регресивної ерозії водостоків, наявність водоспадів,
плесів, перекатів і т. д.

В період паводків проявляється особливо сильно підмиваюча діяльність
рік, що приводить до обвалів корінних берегів і уступів терас, які
складені пухлими алювіальними відкладами.

Площинний змив визначається крутизною схилів, кількістю і режимом
атмосферних опадів та ступенем їх природного закріплення. Площинному
змиву поверхні підлягають схили, при схилові ділянки долин, також
поверхні давніх терас. Безсистемний випас знищує дерновий покрив,
порушує структуру грунту схилів і тим самим інтенсифікує ступінь їх
розмиву.

Зсуви і опливли в основному приурочені до ділянок схилів великих
річкових долин. Розвиткові цих процесів сприяють літологічні,
тектонічні, геоморфологічні та гідрологічні умови.

Головні з них: значна обводненість і зволоження схилів в зв’язку з
великою кількістю опадів, порушення умов залягання і цілісності порід
схилу в результаті тектонічної діяльності, низьке положення базису
ерозії, внаслідок чого утворюється різниця висот між бровкою і підошвою
схилу, зміна режиму водоносних горизонтів і відслонення їх. Головна
частина зсувів приурочена до зон поздовжніх і поперечних тектонічних
розломів.

Вивітрювання. Процеси фізичного, та хімічного вивітрювання займають
другорядне місце. Ці явища приурочені переважно до корінних осадових
порід скальних відслонень, берегових обривів, бортів промоїн, схилів
великих ярів.

Вивітрюванню також сприяє текстура порід, тріщинуватість і Інші
властивості гірських порід.

Корінні породи знаходяться на різних стадіях вивітрювання. Зустрічається
осипи, які спускаючись по схилах, утворюють кам’яні потоки і
просліджуються на схилах долин. Важливим рельєфоутворюючим фактором є
також характер гірських порід, опір їх до вивітрювання і ерозійних
процесів.

Найбільш міцні породи, як конгломерати, кварцитові і товсто-шаруваті
пісковики, складають найвищі гірські масиви (Говерерла, Скупова, Кукіль,
Стайки, Піп Іван, Стіг, Чичвин і багато інших)

Менш стійкі глинясті сланці утворюють зайняті ріками долини.

Льодовикові форми рельєфу мало збереглись і мають вигляд невеликих
цирків, парів і карових озер, флювіоглеціальиих відкладів по долинах
рік, торфовищ, які утворились в дану епоху. Сліди льодовикової
діяльності слабо помітні, або тому що зледеніння було надто незначним і
недовгочасним або через те, що нестійкі флішові породи, з яких
складались і в яких вироблялись гляціальні форми рельєфу, були дуже
розмиті текучими водами.

На основі тектонічно-структурних особливостей і характеру розчленування
виділяється такі геоморфологічні райони (з північного сходу на південний
захід):

1. Покутське Прикарпаття.

2. Покутські Карпати.

3. Запрутські Горгани.

4. Жаб’ївське зниження.

5. ЧорногІрсько-Гринявський район.

Покутське Прикарпаття (Покутсько-Черемошська височина) піднімається на
300-450 м над рівнем і різко обмежується долинами Пруту і Чоремошу, а з
півдня Покутськими Карпатами. Рельєф місцевості являє собою чергування
порівняло широких річкових долин з плоскими межирічними височинами.
Річкові долини Рибниці, Піс-тиньки, Лючки та інших річок, мають яскраво
виражені тераси. На південному заході простягається ряд невисоких
хребтів, складених з древніх порід.

Покутські Карпати. Південна межа їх проходить по вододілу лівих приток
Чорного Черемошу і правих Пруту. Гори являють собою край з абсолютними
висотами 700-900 м. Орографія їх порівняно проста. Хребти простягаються
паралельними ланцюгами в Південно-східному напрямку. Наростають висоти з
півночі па південь.

На північному заході лежить ряд хребтів. Лебединський, Каменистий,
Хоменський та ін.

Паралельно їм на південь проходить ще один ланцюг гір: Карама-тура,
Брусний, Сокільський. В південно-східному напрямну височать хребти
Буковець, Кечера, Максимець та ін.

Покутські Карпати розділяються порівняно широкими, зручними для
засолення поперечними долинами Черемошу, Рибниці, Пістинь-ки і Лючки.

Хребти являють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких
складається з Іноцерамових шарів, ямненських пісковиків та Інших міцних
порід. Ямненські пісковики і іноцерамові відклади нерідко утворюють
величезні куполоподібні брили. В цілому ж хребти мають порівняно
спокійну лінію поверхні.

Поздовжні зниження між хребтами — це синкліналі, складені з порівняно
молодих і м’яких порід, переважно з менілітових сланців.

Просторі поперечні долини pp.Лючки, Пістиньки, Рибниці І Черемошу
пересікаючи синклінальні зони, утворюють обширні улоговини, перерізаючи
хребти Покутських гір, навпаки сильно звужуються, схили їх стають
крутими.

Район Запрутських, або Прутсько-Черемоських Горган — це південно-східна
окраїна гір між Прутом і Черемошем. На півночі він прилягає до
Покутських гір, на півдні обмежується Жаб»ївським зниженням. Абсолютні
висоти гір 1000-1300 м.

Майже посередині району безперервною смугою простягається пасмо, яке
фіксується високими вершинами (Горган Бурачківський, Лисина Космацька,
Кам’янистий, Ігрець та ін.) І є вододілом ярових приток Пруту і Чорного
Черемошу, на південь від нього лежать значні підвищення.

Жаб»ївське зниження розташоване між Прутсько-. Черемоськими Горганами і
Чорногірсько-Гринявськими горами. Це шероке поздовжнє пониження
(низькогір»я) служить межею двох еротектонічних зон — Скибової і
Магурської. Абсолютні висоти його в порівнянні з сусідніми районами
незначні — біля м.Верховина всього 633 м, на північний захід від нього
до 900-1000 м. Переважають же абсолютні висоти 600-300 м.

Паралельність хребтів виражена дуже слабо. Тут основну роль в формуванні
рельєфу відіграє слаба стійкість більшості порід, тому ця ділянка і
характеризується пониженим рельєфом (низькогір’я). Схили долин тут
характерезуються пологістю досить згладжені, часто зустрічаються як
ерозійні, так і акумулятивні форми.

Розповсюджені зсуви, здебільшого зони делювіального походження. Місцями
на схилах зустрічаються виходи підземних вод, деякі з них мінеральні.

Чорногірсько-Гринявський середньо-гірський район складений головним
чином, пісковиками (кварцитовидними, кременистими), аргілітами різними
сланцями. І займає південну частину Косівського району.

Тверді породи створюють в значній мірі опір факторам денудації, тому
цій зоні властиві великі абсолютні висоти (1300-1600 м), які створіть
різкий контраст з районом Жаб»ївського низькогір’я. Висотна амплітуда
цього району становить 300-400 м.

Стік вод тимчасових потоків, невеликих водостоків нерівномірний і буває
то бурхливим, значним виносом уламкового матеріалу, то зовсім незначним.
Схили хребтів розчленовані густою сіткою ярів, вузьких долин.

По площинах, вимоїнах, ярах, долинах у підніжжя вододілів виносяться
великі маси глинисто-щебнистого пролювію, делювію, утворюються
багато-численні конуси виносу. Останні руйнують дороги, загромаджують
річкові долини, луки, посіви.

Чорногірсько-Гринявський район поділяється, в свою чергу, на окремі
орографічно-геоморфологічні підрайони:

Чорногірський хребет на територію району входить вододільною зоною і
північно-східними схилами.

Вододільний гребінь має вигляд зигзагоподібної лінії. Відмінними рисами
Чорногірського рельєфу є значна абсолютна висота, наявність альпійських
ландшафтів, пов»язаних з минулим зледенінням;

Гринявські гори простягаються майже в меридіальному напрямку від
Жаб»яського зниження до верхів»їв Білого і Чорного Черемоші. Висоти
наростають з півночі на південь. Найвища точка — г.Баба Льдова (1596м).
Західний схил хребта короткий і крутий, східний, навпаки, пологий і
низький, розчленований численними долинами численних приток Білого
Черемошу.

Чичвинські гори. В межах Косовського району (південна частина району)
входять тільки північні схили Чичвин, глибоко розчленовані верхів»ям
Чорного Черемошу. Хребет складений з різноманітних гірських порід від
кристалічних сланців до крейдяних і піщано-глинястих товщ флішу.

Строката літологічна будова гір значно відбивається на формуванні
глибоко та густо розчленованого складного тектонічноОєрозійного рельєфу
цього підрайону.

1.4. Гідрографія і гідрологія

На території досліджуваного району протікає велика кількість порівняно
невеликих річок: Черемош, Пістинька, Лючка, Рибниця та ін. Всі вони
належать до системи Пруту. Значна густота гідрографічної сітки зумовлена
в даному районі гірським характером рельєфу, а також сприятливими
кліматичними, геологічними ґрунтовими умовами.

Густота її в середньому становить 1,1 — 1,3 км/км2. Русла річок
звивисті. Переважна ширина їх 5-8 м, глибини порядку 0,5 -їм. Пожили
русла мають нелині розміри ідосягають 65см/км, тому й швидкість течії
дорівнює 1-2 м/сек і більше.

За своїм режимом річки району належать переважно до типу гірських,
змінного живлення.

Річний хід рівня характеризується порівняно невисоким весняним
водопіллям, нестійкою літньо-осінньою меженню, що порушується високими
інтенсивними дощовими паводками і частими підйомами рівня взимку.

В другій декаді річки звільняються від криги. Підйом рівня весною
починається з встановленням позитивних температур, найчастіше в першій
половині березня.

Найвищий рівень весняного водопілля буває переважно в другій-третій
декадах березня, при ранніх потепліннях — в першій декаді лютого, в
пізні весни — в третій декаді квітня. Весняне водопілля характеризується
інтенсивним підйомом рівня ріки ( в середньому 0,5 — 0,8м на добу).

Спад водопілля відбувається менш інтенсивно, ніж підйом і закінчується
звичайно в квітні-травні.

Загальна тривалість водопілля в середньому становить

1-2 цісяці. За 1-2 дні до настання найвищого рівня весняного

водопілля чи паводка починається вихід води на заплаву і припиняється
майже одночасно з настанням максимуму.

Тривалість затоплення заплави не перевищує двох тижнів. Найчастіше ж
змінюється від 1 до 10 днів.

Літні паводки найчастіше спостерігаються в червні-липні рідше в серпні.

Літньо-осінні паводки спостерігаються в жовтні-листопаді. Інтенсивність
підйому води під час паводків більша ніж підчас весняного водопілля
/2-4,5м на добу/.

Затоплення заплави шкідливо відбивається на сільськогосподарських
культурах, які тут вирщують.

Велике значення для поліпшення сільськогосподарського виробництва має
характеристика стоку.

Головними факторами середнього багаторічного стоку являються
гідрокліматичні фактори, що виявляють явно виражену вертикальну
зональність.

В зв’язну з цим можна вважати, що головним фактором стоку е висота
водозбору. З ростом висоти зростає кількість опадів, зменшується
випаровування, що сприяє збільшенню стоку з висотою.

Однак, прояв цієї головної закономірності не всюди одинаковий внаслідок
впливу ряду другорядних факторів :

різної орієнтації гірських схилів по відношенню до вологоносних вітрів,
різного виливу лісистості водозборів, геологічної їх будови і т.п.

Середній багаторічний модуль стоку становить більше

15 л/сек з квадратного кілометра.

50-70 % річкового стоку проходить в літньо-осінній період, з травня по
листопад.

Із збільшенням висоти басейну доля снігового живлення збільшується. Це
пов’язало зі збільшенням періоду накопичення і таненням снігу внаслідок
зниження температура повітря з висотою.

Майже на всіх річках району найменші витрати води спостерігаються в
зимовий період.

Найменші середньодобові витрати води змінюються від 0,75 мЗ/сек до 32,3
мЗ/сек влітку і від 0,32 мЗ/сек: до 27,1 мЗ/сек взимку.

Річкові води району слабо мінералізовані. Більшість річок району має
м’яку воду, в середньому від 4 до 10% але зустрічаються водотоки, в яких
вода помірно жорстка (від 10 до 20%).

Для зрошення сільськогосподарських культур вона може використовуватись
без додаткового пом’якшення.

В Косівському районі, розташованому переважно в Карпатах , де кількість
опадів збільшується з висотою, величина випаровування з водної поверхні
при великих сумах опадів визначається переважно температурою. Тобто, Із
збільшенням температури випаровування зменшується по мірі збільшення

висота. Випаровування з водної поверхні становить

676 мм на рік. Найбільше випаровування має місце в липні, найменше в
листопаді.

Підземні води на території Косівського району майже повністю дренуються
притоками р.Прута.

Характер водообміну в породах, їх залягання і мінералізація тісно
зв»язані з геологічною будовою і літологічними особливостями.

Разом з тим, на характер формування, залягання і стоку підземних вод
великий вплив мають клімат, рельєф і рослинний покрив.

В свою чергу підземні води впливають на формування природних компонентів
ландшафту і насамперед па режим рік та формування грунтово-рослинного
покриву.

Помітна їх роль і в скульптурній обробці мікроформ рельєфу (западини в
місцях вимивання підземники водами гірських порід, яри і зсуви на схилах
річкових долин в місцях виходу підземних вод та ін).

Найближче до денної поверхні знаходяться води четвертинних водоносних
горизонтів. Вони залягають в сучасному та давньому алювії рік. Ці
підземні води тісно зв’язані з водами рік і мають вплив на формування
річного стоку. В паводки алювіальні відклади, які заповнюють річкові
долини

вбирають частину річкових вод (від’ємне живлення). В меженний період
води алювіальних відкладів регулюють сток верхніх і глибоких ґрунтових
вод,

На високих гірських вододілах та схилах грунти сформувались в умовах
дренованості, рівень підґрунтових вод глибокий.

В долинах pp. Чоремошу, Пістиньки, Лючки, Рибниці, Ільці та ін.
підґрунтові води знаходяться найчастіше на глибині 1-3 м.

В заплаві рік підґрунтові води місцями залягають близько до поверхні
/60-80 см/. В зв’язку з близьким заляганням підґрунтових вод,
грунтотвірні породи мало дреновані, тут поширені оглеєні грунти.

1.5. Геологічна будова та грунтоутворні породи.

Ґрунтотворні породи відіграють важливу роль у формуванні відповідних
якостей грунту. Від механічного і хімічного складу материнських порід
залежить режим їх зволоження, аерація умови розвитку рослинного покриву
та інші агротехнічні якості грунтів.

Для глибшого розуміння грунтотвірних процесів в різних природних умовах
зупинимось коротко на характеристиці геологічної будови території та
грунтотвірних порід, ведуче місце серед яких займають четвертинні
відклади.

За геологічною будовою ця місцевість відзначається складністю.

На крайнему півдні в межі II вклинюється древнє ядро Карпат,
представлене тут Чичвинськими горами, які о північним краєм
Мармароського масиву. В будові їх беруть участь різноманітні кристалічні
сланці, кварцити, гнейси, амфіболіти та Інші породи, які виникли підчас
верхнього палеозого тріасу та юри.

На північ від Чичвин розташована група гірських хребтів — Чорнигори і
Гринявських. У тектонічному відношенні вона входить у зону Магури і
сформована з крейдяних і олігоценових товщ, що являють собою червоні
пісковики, чорні сланці, кварцити, конгломерати та інші породи,

Найбільше поширення мають Четвертинні відклади, вони як основні
ґрунтотворні породи мають велике значення для сільського господарства.
Основним типом четвертинних нашарувань є алювіальні відклади, утворення
яких пов’язано з діяльністю річкових вод. Поширені вони в межах сучасних
і давніх долин, на річкових терасах. Склад алювіальних річкових
відкладів різний. Серед них поширені поширені піщано-глинисті особливо
піщано-галечникові верстви..

У післялюдовиковий час і в сучасну епоху ріки району перебувають у стані
поглиблення долин та нагромадження наносів у межах своїх русел і заплав.
Протягом неогену і особливо в четвертинному періоді, а також в сучасних
геологічних умовах гори посилено руйнуються, внаслідок дії різних
геологічних сил.

Посилене вивітрювання приводить до руйнування і розкладання гірських
порід на окремі складові частини. Корінні кам’яні породи вкриваються
чохлом з продуктів власного руйнування, схили гір набувають згладженого
вигляду.

Наноси, які утворились на схилах і біля підніжжя гір від зміщення
продуктів руйнування гірських порід, називається делювіальними.

У зміщенні продуктів руйнування по схилах гір велику роль відіграють
також стічні поверхневі і підземні води. Під час випадання дощу та
розтавання снігу стічна вода зносить дрібні часточки продуктів
вивітрювання.

Струмки стічних вод біля підніжжя схилу відкладають знесені частки у
вигляді конусів виносів. В окремих частинах гір конуси біля підніжжя
схилів з’єднується своїми краями і утворюють пролювіальні тераси.

Часто підземні води викликають сповзання великих мас гірських порід.
Починається зсув у верхніх частинах схилів. В місці виникнення зсуву
здебільшого утворюється цирк.

Зміщені у зсуві маси землі мають складну, наче зім’яту поверхню,
знерівняну численними невеличкими підняттями і зниженнями. Зсуви
розміщуються групами.

Такий чином, на території дослідженого району можна виділити такі
генетичні типи четвертинних відкладів:

Алювіальні відклади поширені в межах сучасних (рр.Черемош, Яблуниця,
Пістинька, Лючка та ін) і давніх річкових долин. В цих відкладах заплав
рік можна назвати дві фації: руслову і заплавну. Ріки несуть багато
грубого матеріалу щебеню, гальки, різнозернис-того піску. Цей матеріал
відкладається головний чином вздовж русел, а більш дрібні частинки мулу
відкладаються переважно на підвищених частинах заплавин.

Представлені алювіальні відклади сучасних річкових долин вкриті галькою
діаметром 10-15мм. гравієм, суглинками, глинами.

Делювіальні відклади мають значну площу поширення і являють собою
відклади дрібноуламкових продуктів площинного змиву талими сніговими і
дощовими водами.

Велику роль в утворенні делювіальних відкладів відіграє рельєф
місцевості, характер процесів вивітрювання, рослинний покрив і інші
природні явища, які викликають руйнування і переміщення продуктів
вивітрювання. Від рельєфу залежать умови перенесу і відкладання
матеріалу різної грубизни. Глибоко розчленований рельєф підсилює розмив
порід на схилах і сприяє нагромадженню потужних товщ відкладів у
підніжжя гряд. Потужність делювіальних відкладів в досліджуваному районі
від 1 до 5 м.

Пролювіальні відклади являють собою продукти виносу тимчасовими потоками
з ерозійних ритвин, ярів різного за літологічний складом матеріалу.

Винесений матеріал концентрується у підніжжя схилів річкових долина а
також на дні ярів і балок.

За механічним складом пролювій неоднорідний. Поблизу гір, як правило, в
цьому переважає грубий щебінчатий матеріал, в міру віддалення від
підніжжя гір щебнюваті наноси стають дрібнішими і поступово переходять в
піски і суглинки. Потужність їх від 3 до 5 м.

Елювіальні відклади складені продуктами вивітрювання корінних
дочетвертинних порід. Вони поширені на вершинах хребтів.

Представлені вони в основному малопотужними (ЗО-150см) буруватими, або
бурувато-сірими некарбонатними важкими суглинками. Часто суглинистий
покрив замінений щебнистими відкладами,

Елявіально-делювіальні відклади знаходяться в місцях переміщення
елювіальних відкладів у напрямі пологого схилу і приурочені до
низькогір’я. Літологічне вони мало чим відрізняються від елювію.

Гравітаційні відклади. В результаті діяльності гравітаційних факторів на
території району розповсюджені такі відклади: зсувні, осип-ні, обвальні
та лавинні. Осипні і обвальні відклади іноді об’єднуються в колювіальну
групу. Дуже поширені і обвали, які часто зустрічаються там, де залягають
верстви пісковиків. Часто зустрічаються осипища, які зміщуються вниз по
схилах, утворюючи канал осипання. Вкладаються вони з різного по величині
уламкового матеріалу.

1.6. Ґрунтовий покрив.

В Косовському районі поширені в основному дерново-підзолисті, дернові,
лучні, лучно-болотні, дерново-буроземні, буроземно-підзолисті, бурі
лісові та гірське лучні грунти.

При складанні районної карти в масштабі 1:50000 грунтові відміни зведено
в 7 різновидностей.

Таке скорочення номенклатурних одиниць грунтів зроблено з урахуванням
схожості окремих ґрунтових відмін між собою за фізико-хімічними,
агровиробничими властивостями та механічним складом.

Всі грунтові відміни номенклатурного списку показані на районній карті
контурами і зафарбовані різними фарбами.

Номенклатурний список ґрунтів

Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних відкладах.

Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіально-

делювіальних відкладах.

Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних від

кладах.

Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах звітрю

вання пісковиків і сланців.

Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.

1. Дерново-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Цей генетичний тин грунтів сформувався під покривом лісової рослинності,
яка в минулому покривала дані масиви території, поєднуючи в часі
підзолистий та дерновий ґрунтотворні процеси, в умовах достатнього
атмосферного зволоження.

Поширені вони в північній частині території району.

Дерново-підзолисті грунти залягають переважно на вирівняних вододілах,
плато і положистих схилах, а їх змиті відміни поширені на вузьких
вододільних гребенях та схилах різної крутизни.

За ступенем підзолистості серед них зустрічаються дерново-середньо,
сильно і слабопідзолисті.

2. Дернові грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Грунти цього типу залягають на широких вирівняних вододільних просторах,
схилах, улоговинах, а також на над заплавних терасах на слабо і добре
дренованих ґрунтотворних порадах. Сформувались вони під покривом лісової
та лучної трав»янистої рослинності, поєднуючи в часі процес опідзолення
з дерновим грунто-творчим процесом.

За товщиною гумусових горизонтів ці грунти поділяються на -глибокі, в
яких в темносірий колір забарвлений горизонт сягає 50-70см та дернові
опідзолені, у яких ілювіальний горизонт має сірий або ясно сірий колір і
загальний гумусовий горизонт становить 30-40см та наносні алювії.

Чистий алювіальний горизонт у них відсутній.

За механічним складом серед дернових грунтів найбільш поширені
середньосуглинкові та легкосуглинкові грунти.

Ці грунти значно краще піддаються окультуренню ніж дерново-підзолисті,
природна родючість їх також краща.

3. Лучні та лучно-болотні на алювіально-делювіальних відкладах.

Грунти цього генетичного типу сформувались під покривом лучної
трав»янистої рослинності в умовах неглибокого (1,8-3 м)рівня
підґрунтових вод, Таким чином верхня частина профілю формується під
впливом атмосферних опадів, а нижня зазнає впливу підґрунтових вод, тому
лучні грунти на території району зустрічаються неоглеєні і в різній мірі
оглеєні.

Ці грунти залягають на заплавах річок і над заплавних терасах, балках, з
рівним і слабо хвилястим рельєфом, утворились на досить дренових
делювіально-алювіальних відкладах.

4.Дерново-буроземні та лучно-буроземні грунти на алювіально-делювіальних
відкладах.

Ці гунти утворились внаслідок дернового процесу ґрунтоутворення, що
проходив під лучною трав»янистою рослинністю на бурих лісових грунтах.
Розташовані вони на заплавах гірських річок та над заплавних терасах, а
також в підніжжях гір. Сформувались на делювіально-алювіальних
відкладах.

В цих місцях добре розвинений трав»янистий покрив, широко представлений
кореневищними та розлого-кущовими злаками. Цей тип грунтів не є
зональним, він виник в наслідок давнього і інтенсивного пасовищного
тваринництва та окультурення господарською діяльністю людини. Вони є
основним фондом орних земель в гірській зоні Карпат.

Характерною ознакою даних грунтів є наявність дернового горизонту
темносірого з бурим відтінком забарвлення, більшою насиченістю обмінним
кальцієм.

Горизонт (Н) буває забарвлений в темнувато-сірий з бурим відтінком колір
до глибини 36-65 см. і горизонт (Нр) відповідно повністю або частково.

5. Буроземно-підзолисті грунти на алювіально-делювіальних відкладах.

Утворились ці грунти в результаті поєднання підзолистого та буроземного
процесів. Поширені вони в передгір»ї і в горах, у нижньому, зрідка в
середньому поясах на слабо дерновому суглинковому делювії.

В передгір»ї ці грунти залягають на висоті від 150 до 400 м на горбах та
увалах. В горах ці грунти залягають на видовжених делювіальних шлейфах,
конусах виносу, на схилах і вододілах, до висоти 400-500 м. над рівнем
моря.

Залежно від рельєфу, а також від кліматичних умов можуть утворюватися
різною мірою оголені грунти цього типу.

В межах району, враховуючи різні умови грунтотворення, ці грунти
діляться на ряд різновидностей.

6. Бурі лісові та дерново-буроземні грунти на продуктах звітрювання
пісковиків і сланців.

Поширені під лісами і безлісних площах гірської території.

Залягають на добре дренованих кислих материнських породах, що являють
собою елювій-делювій карпатського флішу на схилах різної крутизни.

Бурі лісові та дерново-буроземні грунти лісово-лучної зони Карпат, що
залягають на схилах закономірно змінюють свої внутрішні властивості із
збільшенням висоти над рівнем моря, їх механічний склад легшає і
зменшується вміст загального обмінного й органічного зв»язаного кальцію,
а також і фосфору проти вмісту органічної речовини.

Залежно від умов поверхневого стоку і внутрішньої тренованості, а також
від кліматичних умов вказані властивості грунтів можуть змінюватися у
межах кожного з вертикальних поясів.

У межах кожного з поясів ці грунти мають різну глибину профілю (рухаючи
до корінної породи ) і різний ступінь щебінюватості, в зв»язку з чим
виділяються види: глибокі і неглибокі не щебенюваті, щебенюваті і
камянисті.

Ці ознаки мають важливе виробниче значення при використанні грунтів в
сільському господарстві та лісовій справі.

7. Гірсько-лучні грунти на елювії Карпатського флішу.

Гірсько-лучні (полонині) грунти займають найвищі частини Карпат, що
лежать за лінією лісів в так званій полонинній (субальпійській і
альпійській) зоні і в Гринявських горах та по вододільному гребню
Чорногірсько-Чичвинського хребта.

Сформувались вони під трав»янистою рослинністю і дрібними
напівчагарниками (чорниці, брусниці та ін.). Грунтотвірними породами є в
основному продукти звітрювання пісковиків (Чорногора) та давніх
кристалічних сланців в Чичвинських горах.

Глибина ґрунтового покриття не перевищує 50-60 см. В комплексі з
гірсько-лучними грунтами залягають гірські оторфовані та гірські
торфовища. Щебінь зустрічається у всіх горизонтах.

1.7. Рослинність

Розвиток рослинності відбувається під впливом досить складного комплексу
зовнішнього середовища, який і обумовлює її характер у вигляді рослинних
угрупувань.

Коротко зупинилось на характеристиці рослинності району історії її
формування та еволюції.

За М.Г. Поповим Карпати відносяться до Центральноєвропейської
геоботанічної провінції. В пліоцені ця провінція була субтропічною. В
кінці пліоцену степові форми замінили древньосередземноморські, а
субтропічний ліс був замінений буковим прибореальним.

Материкове зледеніння, що наступило потім, привело, в період
максимального його розвитку до відступу степу приборе-ального лісу в
захищені долини Карпат головним чином на їх південні схили, до широкого
розповсюдження в цих горах рослинності тайги, яка прийшла з півночі
Скандинавії та Північної Англії, частково ж з Валдайської височини.

У видозміні рослинності, особливо лісів Карпат, велику роль відіграла
людина.

Первісна рослинність тут значною мірою винищена, а простори, які колись
були вкриті нею, тепер перетворились в орні землі, луки та інші
сільськогосподарські угіддя, Територія Косівського району в
геоботанічному відношенні входить до Центрально-Европейської провінції
Карпатського сектору, який можна поділити на два регіони: перед гірський
та гірський.

Як вже згадувалось, ліси передгірної частини /Прутсько-Черемошська
височина/ Косівського району зазнали великих змін під впливом
господарської діяльності людини. Найбільшої видозміни зазнали тераси
долин річок, де колись були поширені вільхові та дубові ліси.

Передгір’я на загальному фоні виділяється своїми широколистяними лісами,
ці ліси збереглися на менш доступних площах для землеробства, які
розвиваються на дерново-підзолистих грунтах. З висотою поступово починає
переважати бук і посилюється роль хвойних ялини і смереки. В склад цих
лісів входять листяні та хвойні породи: бук звичайній, граб, дуб
черешчатий, дуб скалистий, клен, липа та ін.

З мішаних лісів в передгір’ї найбільш поширені дубово-гробові,
грабово-букові, буково-ялинові.

В підліску таких лісів зустрічаються кущі ліщини звичайної, бересклету
європейського, бузини червоної, смородини, гліда, калини, шипшини.

Для цих лісів в трав’яному покриві найбільш характерні: копитень
європейський, ясмінник душистий, папороть ти інші види.

Абсолютні висоти гірської частини Косівського району та достаток
атмосферних опадів створюють сприятливі умови для розвитку темно-хвойних
і букових лісів. У даному районі можна виділити чотири
ландшафтно-рослинні вертикальні пояси, які не завжди чітко виражені.

Найширшу смугу займає пояс густих тінистих букових лісів який
піднімається на висоту до 1200-1300 м над рівнем моря. Бук тут домінуюча
порода. Чисті насадження його зустрічаються рідко, частіше всього це
мішаний ліс буково-смерековий, ялиново-буково-смерековнй.

В підліску спостерігаємо занігтицю, папороть, плакун, проліску,
вівсяницю, крокусу, вероніку, тонконіг. Добре розвинений моховий покрив,
верхня границя бучин нерідко поступово переходить в смерековий пояс,
особливо в Чичвинських горах, або частіше в смери-ково-ялинові ліси.

Верхнім лісовим поясом є гірська-тайга, що складається з чистих
насаджень ялини. Ялинові ліси дуже густі. Підлісок надто бідний:
брусниця, чорниця, занігтиця, папороть та ін. Верхня границя гірської
тайги піднімається до 1500-1600 м над, рівнем моря. Тут до ялини
домішується кедр і гірська сосна.

Серед букового і ялинового поясів, на плосковершинних хребтах і пологих
схилах розвинені гірсько-лісні луки. Луки вторинні, тобто утворились на
зрубах. За флористичним складом вони подібні. Па них ростуть злаки —
червона вівсяниця, трищестинник, щучник, і багато різнотрав’я. Для
ялинового пояса, крім того, характерні дзвоники, купальниця і
субапьйські види — альпійська тимофіївка, гірський меум ти ін.

Вище смуги гірської тайги поширені полонини, які мають виключно важливо
значення для розвитку громадського тваринництва. Влітку тут випасають
худобу.

Полонини мають два рослинні пояси — субальпійський і альпійський.
Рослинність першого з них складається з чагарникового криволісся
/гірська сосна, зелени вільха/, низьких напівчагарників і трав. Серед
напівчагарників домінує чорниця яка разом з личкою і щучником утворює
густі суцільні зарослі, малопридатні для пасовищ. Вони переважають на
схилах північної експозиції. Своєрідні зарослі ялівцю. Він росте у
вигляді купок.

Серед трав’янистих формацій найчастіше зустрічаються мичники, які
займають 60 % всієї площі полонини. Вони поширені від верхньої границі
лісу /1500 м/ і піднімається до 1600-1700 м над рівнем моря, переважно
на сухих схилах південної експозиції з невеликими нахилами. В нижньому
поясі ростуть лісові трави: повзуча горлянка, лісова фіалка,
підмаренник, червона вівсяниця, звичайна польовиця і т.д.

У верхньому поясі з’являються Інші види — красива і приземкувата
вівсяниця, тирлич, вічнозелена осока, трироздільний ситник і т.д.

Другим поширеним типом рослинності є щучникові формації /щучник, червона
і приземкувата вівсяниця та ін/, що спостерігаються головним чином на
крутих схилах і зволожених грунтах.

Більш різноманітні в Флористичному відношенні чсрвоно-вівсяничні луки
/червона вівсяниця, тонконіг, звичайна польовиця, щучник, мичка та ін./.

Альпійський пояс полонин розміщений вище 1850 м над рівнем моря,
покритий густими низькорослими травми. Тут виділяється декілька типів
луків: призимкувато-вівсяничні на сухих схилах, ситникові на кам’янистих
схилах і вершинах гір.

Часто зустрічається голубичні і брусничні пустища. Менше розвинені луки
сеслерії, чорної і зеленої осок. На скелястих вершинах і кам’янистих
розсипах ростуть кущі карпатського рододендрона, примули, жовтозілля,
товстянка, ломикамінь та Інші види.

Похожие записи