Кадастр

Конотрольна робота

1. Грошова оцінка земель водного фонду. 2. Класифікація угідь. 3. Стаття
238. Органи державного ветеринарного контролю

План

1. Грошова оцінка земель водного фонду

2. Класифікація угідь

3. Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

1. Грошова оцінка земель водного фонду

Грошова оцінка земель водного фонду визначається на. основі нормативного
середньорічного економічного ефекту від використання водних об’єктів,
які розташовані на оцінюваній земельній площі (ділянці) [27]. Грошова
оцінка ділянки земель під водою Цн здійснюється за формулою:

Цн = Ен х Тк х К1 х К2 х К3 х Пд , (2.31)

де Ен, — нормативний середньорічний економічний ефект від використання
земельної ділянки в розрахунку на 1 га;

Тк — термін капіталізації нормативного середньорічного економічного
ефекту, який встановлюється рівним 33 роки;

К1 — коефіцієнт, який враховує місце розташування водного об’єкта;

К2 — коефіцієнт, який враховує якісний стан та екологічне значення
водного об’єкта;

К3 — коефіцієнт, який враховує функціональне використання водного
об’єкта;

Пд — площа земельної ділянки, га.

Нормативний середньорічний економічний ефект, який створюється за
рахунок використання розташованого на земельній ділянці водного об’єкта
для задоволення народногосподарських і суспільних потреб (водопостачання
міст і сіл, виробництво гідро-електроенергії, водозабезпечення теплових
та атомних електростанцій, промислових та сільськогосподарських
підприємств, зрошення й обводнення земель та угідь, а також для ведення
рибного господарства, розвитку водного транспорту тощо, є часткою
загальної суми усередненого (в перерахунку на одноцільове використання
водних ресурсів) зазначеного ефекту. Загальна величина середньорічного
нормативного економічного ефекту розподіляється між тими виробничими
фондами, водними і земельними ресурсами, які були чинниками його
створення.

Для водних об’єктів багатоцільового використання ця частка ефекту від
земельних ресурсів встановлюється на рівні 0.33.

Нормативний середньорічний економічний ефект Ен, утворений земельним
чинникомt визначається за формулою:

Ен=(Ен+Еп+Ет+Ерг+Евт+Ер):7 х 0.33 , (2.32)

де Ен — розрахунковий нормативний середньорічний економічний ефект від
використання водного об’єкта для водозабезпечення міського та сільського
населення,

Еп — теж саме при промисловому і агропромисловому водопостачанні;

Ет — те ж саме при виробництві гідроелектроенергії;

Ез — те ж саме при зрошенні та обводненні сільськогосподарських земель;

Ерг — те ж саме при веденні рибного господарства;

Епт — те ж саме при використанні водойм для транспортних потреб:

Ер — те ж саме при використанні водойм для лікувально-оздоровчих і
туристичних потреб та для масового відпочинку населення.

Коефіцієнт, який враховує місце розташування водного об’єкта К1
обчислюється за формулою:

К, = Кзд х Кр х Кз х Кл ,

де Кзд — коефіцієнт, що характеризує об’єкт загальнодержавного значення;

Кр — коефіцієнт, який характеризує регіональні особливості місця
розташування водного об’єкта;

Kз — коефіцієнт, що враховує зональні фактори місця розташування водного
об’єкта:

Кл — коефіцієнт, який характеризує локальні особливості місця
розташування водного об’єкта.

Величини коефіцієнтів Кзд, Кр, Кз, Кл стосовно місцеположення різних
водних об’єктів наведені в [27]. Ці коефіцієнти враховують місце
розташування поверхневих водойм у розрізі територій з надмірним,
нормальним та недостатнім природним зволоженням, а також їх значення з
точки зору загальнодержавних, регіональних, зональних і локальних
(місцевих) умов. Необхідність застосування цих коефіцієнтів, при
розрахунку загального значення коефіцієнта К1, визначається наявністю
перелічених умов.

Коефіцієнт K2 який враховує якісний стан та екологічне значення
поверхневих водних об’єктів, визначається за формулою :

К2 = Кя + Кс,

де Кя — коефіцієнт, що характеризує якісний стан водойми;

Кс — коефіцієнт, який враховує екологічну цінність (екологічне значення)
водойми.

Середні орієнтовні величини коефіцієнтів Кя і Кс стосовно поверхневих
водних об’єктів наведено в [27].

Коефіцієнт К3, який характеризує функціональне призначення водного
об’єкта, враховує напрями його використання для виробничих і
невиробничих потреб: водозабезпечення населення, промислових й
агропромислових підприємств, розвитку транспорту, гідроенергетики,
зрошення, рибного господарства і рекреації. За функціональним
використанням водойми розподіляються на:

— одноцільового використання;

— двоцільового використання;

— трьохцільового використання;

— багатоцільового використання.

Орієнтовні величини коефіцієнта К3 залежно від кількості напрямів
використання водного об’єкта, який розташований на конкретній земельній
площі, наведені в [27].

Грошова оцінка інших земель водного фонду (під гідротехнічними
спорудами, водогосподарськими системами; землі островів, прибережних
водозахисних смуг, смут відведення, берегових смуг водних шляхів)
здійснюється з урахуванням їх фактичного використання.

2. Класифікація угідь

Одним з основних елементів земельного кадастру є угіддя, тобто ділянки
землі, які систематично використовують для певних народногосподарських
цілей.

Сучасна класифікаційна система сільськогосподарських угідь включає:
ріллю, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища. Ведуть
окремий облік лісових площ, деревно-чагарникових насаджень, боліт,
водойм, земель, зайнятих під дорогами і прогонами, будівлями,
вулично-транспортною мережею, площами, скверами і т.п.

Під ріллею розуміють землі, на яких систематично ведуть агрообробіток
під сільськогосподарські культури, включаючи посіви багаторічних трав.

Багаторічні насадження — земельні ділянки, зайняті штучно створеними
деревними, чагарниковими або багаторічними насадженнями, на яких
вирощують урожаї технічної, лікарської та іншої продукції.

Землі, які раніше розорювали і перестали використовувати під посіви
сільськогосподарських культур, відносять до перелогів. Сюди відносять
також розорані ділянки сінокосів і пасовищ.

Земельні ділянки, які покриті багаторічною трав’янистою рослинністю,
належать до сінокосів. У свою чергу сінокоси поділяють на заливні,
суходільні та заболочені.

Пасовищами називають землі, покриті багаторічною трав’янистою
рослинністю, які не придатні для сінокосів і не є перелогами. Пасовища
систематично використовують для випасання худоб, які поділяють, як і
сінокоси, на суходільні та заболочені.

Земельні ділянки покриті лісом, включаючи галявини, згарища, зруби,
лісові розсадники, відносять до лісових площ.

Перезволожені земельні .ділянки з явними ознаками на їх поверхні
розкладених і напіврозкладених залишків рослин у вигляді торфу складають
болота, які поділяють на верхові, низинні та перехідні

До земель, зайнятих під водою, відносять земельні ділянки природних
ставків та штучних водойм, річок, струмків, каналів, озер тощо.

Особливий вид становлять порушені землі, ґрунтовий покрив яких
зруйнований внаслідок розробки родовищ корисних копалин, ведення
геологорозвідувальних та пошукових робіт, будівництва й експлуатації
промислових об’єктів народногосподарського комплексу.

Частину земельного фонду внаслідок особливих фізико-геологічних
характеристик неможливо використовувати для виробництва
сільськогосподарської продукції. До таких земель відкосять піски,
солончаки, зсуви і т.п.

Грунти та їх бонітування.

Верхню частину топографічної поверхні Землі складає грунт, який
представляє собою верхній шар земної суші завтовшки від декількох
сантиметрів до трьох метрів.

На території нашої країни виділяють різноманітний ґрунтовий покрив. При
ґрунтовому картографуванні України встановлено майже 650 видів грунтів.
Для України характерними є сім основних типів грунтів, які, в свою
чергу, складаються з цілого ряду підтипів. Відповідно до існуючої
класифікації є такі типи:

• дерново-підзолистий і дерновий;

• бурий лісовий і буро-підзолистий;

• сірий лісовий;

• чорноземний і каштановий,

• коричневий;

• лучний і болотний;

с солонцевий, солончаковий і солодевий.

Дерново-підзолисті та дернові грунти найпоширеніші на Поліссі. Такі
грунти несприятливі для вирощування високих урожаїв, кількість гумусу в
них незначна. Бурі лісові і буро-підзолисті грунти розповсюджені
здебільшого в межах лісів Карпат і Криму, в Передкарпатті. Цим грунтам
характерна висока кислотність, невисокий вміст гумусу та порівняно
високий вміст обмінного алюмінію.

Чорноземи становлять в Україні майже 60 відсотків усіх її площ, зайнятих
сільськогосподарськими угіддями. Це найродючіші грунти України з вмістом
гумусу 4-9 відсотків та його товщиною 1-1,5м. Ці грунти простягаються
широкою смугою в лісостепу і степу із заходу на схід.

Лучні та болотні грунти формуються при значному та надлишковому їх
зволожені. Найбільша кількість цих грунтів знаходиться в поліських
районах України.

Коричневі грунти знаходяться на півдні, в районах із субтропічним
кліматом. Вміст гумусу в цих грунтах становить 3-2,5 відсотки.

Солонцеві, солончакові і солодові грунти мають місце, здебільшого, на
півдні та в центральній частині України поблизу великих дніпровських
водойм і на поливних землях.

В цілому грунти України мають високу природну родючість. Найродючіші
типові чорноземи, чорноземи звичайні і південні, що займають відповідно
18,1; 27,7 і 8,9 відсотків від; загальної орної площі України.
Опідзолені та реградовані чорноземи становлять майже 10 відсотків орних
земель, дерново-підзолисті — 7 відсотків, опідзолені -5 відсотків, сірі
лісові — 6,7 відсотка, каштанові, лучні, дерново-оглеєні, буроземні —
відповідно 9,2; 12 та 0,4 відсотка.

Для комплексної оцінки якості грунтів виконують бонітування, яке є
спеціалізованою класифікацією родючості грунтів в кореляції з
урожайністю сільськогосподарських культур на цих землях.

Основними параметрами при бонітуванні грунтів є вміст гумусу в товщі
оранки, потужність гумусових горизонтів, вміст глини в орному шарі,
глибина залягання, глейових горизонтів та вміст РН сольової витяжки.

Валові запаси гумусу визначають за формулою:

Н-100 · А · В · Р (т/га), (1)

де А — потужність гумусового горизонту, м;

В — об’ємна маса грунту, г/см3;

Р- вміст гумусу, %.

Валові запаси гумусу отримують як його суму, розраховану для товщини
грунту 0 … 20 см і 20 …. 40 см.

Запаси рухомих форм поживних речовин (азоту, фосфору, калію) знаходять
за формулою:

N = 10 000 · А · В · К (кг/га), (2)

де А — потужність коренево-придатного шару, м;

В — об’ємна маса грунту, г/см3;

К — вміст поживної речовини, кг/т .

Потім переходять до вирахування балів бонітету. При цьому відповідних
розділах.

3. Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Органи державного ветеринарного контролю розглядають справи про
адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями правил щодо
карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107).

Від імені органів державного ветеринарного контролю розглядають справи
про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні
стягнення:

1) головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його
заступники — штраф на громадян до одного неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, на посадових осіб — до шести неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний
інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні та їх
заступники — штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, на посадових осіб — до чотирьох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

3) головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів,
районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних пунктів — штраф
на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на
посадових осіб —до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини,
дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на
дезинфекційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями
ветеринарно-санітарної експертизи на ринках — штраф на громадян до 0,5
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб —до двох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посадовими особами органів державної ветеринарної медицини штраф може
стягуватися на місці з громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, і з посадових осіб —до одного неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян.

(Стаття 238 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2010-11 від
03.04.86; Законами № 4045-12 від 25.02.94, № 55/97-ВР від 07.02.97, №
2342-IIІ від 05.04.2001)

Стаття 2381. Органи земельних ресурсів

Органи земельних ресурсів розглядають справи про адміністративні
правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства в галузі
використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин
(статті 52, 53, 531, 532, 54, 55, 56, 1885 цього Кодексу).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про
адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення
мають право: Голова Державного комітету України по земельних ресурсах та
його заступники, Голова Державного комітету Автономної Республіки Крим
по земельних ресурсах і єдиному кадастру та його заступники, начальники
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь та їх
заступники, начальники міських (міст обласного та районного
підпорядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх
заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

(Кодекс доповнено статтею 2381 згідно із Законом № 2977-12 від 03.02.93,
в редакції Закону № 81/96-ВР від 06.03.96)

Стаття 2382. Органи державної служби з карантину рослин

Органи державної служби з карантину рослин України розглядають справи
про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням правил щодо
боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами, а
також вивезенням матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або
відповідну обробку (статті 105 і 106).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про
адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення
мають право:

1) начальник Головної державної інспекції з карантину рослин України —
Головний державний інспектор з карантину рослин України та його
заступники — штраф на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян і на посадових осіб — до вісімнадцяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори з карантину рослин Автономної Республіки
Крим, областей, міста Києва та їх заступники — штраф на громадян до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб
— до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з карантину рослин — штраф на громадян до
чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових
осіб—до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Кодекс доповнено статтею 2382 згідно із Законом № 4044-12 від 25.12.94,
із змінами, внесеними згідно із Законом № 55/97-ВР від 07.02.97)

Стаття 2383. Органи державного контролю у насінництві

Органи державного контролю у насінництві розглядають справи про
адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку та умов
ведення насінництва (стаття 1041).

Від імені органів державного контролю у насінництві розглядати справи
про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення
мають право:

1) Головний державний інспектор України з насінництва — начальник
Української державної насіннєвої інспекції — штраф на громадян до п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до
двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) головні державні інспектори з насінництва Автономної Республіки Крим,
областей, районів і міст — штраф на громадян до чотирьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до
п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) державні інспектори з насінництва — штраф на громадян до трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Кодекс доповнено статтею 2383 згідно із Законом № J228-XIV від 17.]
1.99)

Список використаної літератури

1. Л. Перович, Б. Волосецький. ОСНОВИ КАДАСТРУ (частина І) Львів —
Коломия, 2000

2. Кодекс про адміністративні правопорушення.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи