Культура туле в Гренландії. Датська колонізація. Стратегічне значення. Самоврядування. Прапор Гренландії
Культура туле в Гренландії
Ескімоси культури туле були майстерними китобоями, що зобразив на гравюрі норвезький місіонер Ганс Еделе в XVIII ст.
Цілком можливо, що коли вікінги прибули до Гренландії, вони були не єдиними мешканцями острова; нова міграція ескімосів, представників пізньої дорсетської культури, можливо, відбулася незадовго до їх прибуття. Однак ця культура ескімосів обмежувалася далеким північним заходом острова, на великій відстані від норвезьких поселень в південній Гренландії.
Деякі археологічні свідоцтва дозволяють припустити, що представники цього народу з’явилися на острові незадовго до вікінгів. Археологи знайшли залишки стоянок, де під час мандрівок могли час від часу збиратися від чотирьох до тридцяти сімейних груп. Ця культура повністю зникла десь у 1300-х роках, приблизно в той же час, коли була залишена Західна Осада вікінгів. Починаючи приблизно з 1200 року до Гренландії починають прибувати представники зовсім іншого народу – носії культури туле, яка виникла за 200 років до того десь на заході Аляски і розповсюдилася по всьому арктичному узбережжю Північної Америки.
Тулійські ескімоси – предки сучасних гренландських інуїтів – оселилися на південь від області розселення пізньої дорсетської культури і звідси розповсюдилися по великим територіям західної та східної Гренландії. Цей народ виявив високий ступінь адаптивності і добре пристосовувався до місцевих умов, живлячись полюванням на практично будь-яких тварин, що зустрічалися як на суші, так і в морі. Тулійці жили переважно в осілий спосіб, створюючи великі запаси харчів, які допомагали їм пережити голодні зимові місяці. Спочатку вони уникали місцевостей у високих широтах крайньої півночі Гренландії; вони були заселені тільки після нових міграцій інуїтів з арктичної Канади в XIX ст.
Природа контактів між місцевими культурами туле і дорсет та норвежцями зостається неясною. В розкопах стоянок культури дорсет предмети норвезького виробництва повністю відсутні, але існують непрямі свідоцтва контактів, так звані “екзотичні елементи”, не характерні для культури у цілому: гвинтова різьба на кістяних знаряддях праці та різьблені фігурки людей з бородою. В той же час на розкопках стоянок туле знаходять багато предметів норвезької роботи.
Можливо, між ескімосами та вікінгами існував якийсь обмін об’єктами матеріальної культури, але щодо форм цього обміну серед спеціалістів немає згоди; існують теорії, які припускають морську торгівлю вікінгів з ескімосами Канади, так і такі, що пояснюють появу серед ескімосів норвезьких предметів пограбуванням залишених вікінгами поселень.
В фольклорі інуїтів та в ісландських письмових джерелах згадуються збройні конфлікти та викрадання людей як з одного, так і з іншого боку. Імовірно, інуїти, винахідливі й продуктивні мисливці, скорочували харчову базу вікінгів, витісняючи їх з мисливських територій центральної частини західного узбережжя. Це могло бути одним з факторів, що призвели до зникнення як дорсетської, так і норвезької культури, однак мало хто з дослідників вважає цей фактор вирішальним. Які б труднощі не спіткали тоді гренландців, ескімоси культури туле виявилися найбільш винахідливими в їх подоланні, про що свідчить вже те, що вони вижили й дали початок сучасному населенню острова.
Датська колонізація
В 1536 році, коли Данія і Норвегія офіційно злилися в єдину державу, Гренландія стала вважатися не норвезьким, а датським володінням. Хоча контакти з островом перервалися, датський король продовжував вважати себе сувереном Гренландії; таке ставлення знайшло своє відбиття у включенні зображення білого ведмедя до датського герба. В XVII ст. з розвитком китобійного промислу англійські, німецькі, та голландські китобої почали відвідувати гренландські прибережні води, іноді моряки сходили на берег, хоча ніколи не влаштовували на березі постійних поселень.
В 1721 році до Гренландії була відправлена сумісна торгівельно-місіонерська експедиція з норвезьким місіонером Гансом Еделе на чолі. Датський уряд побоювався, що, наразі якщо в Гренландії збереглися європейці, то вони могли навіть зараз, через 200 років після Реформації, зостатися католиками, чи навіть відпасти від християнства та вдатися до язичництва. Експедиція була частиною широкої компанії по придбанню Данією колоніальних володінь в Америці.
Експедиція не знайшла в Гренландії нащадків норвезьких поселенців і заснувала там нову датську колонію. Поступово Гренландія відкривалася для датських торгівельних компаній і щільно закривалася від іноземних торговців, створюючи датську торгівельну монополію. Центром колонії став Готхоб (дат. Godthåb – “добра надія”), розташований поблизу місця Західної Оселі вікінгів. Деяких інуїтів, що жили поблизу торгівельних постів, було обернено до християнства.
Коли після Наполеонівських війн Норвегія відділилася від Данії, Данія зберегла всі заморські колонії, включаючи Гренландію. В XIX ст. Гренландією стали цікавитися полярні дослідники та вчені, такі як Вільям Скорсбі і Кнуд Расмуссен. Датська колоніальна влада в Гренландії укріплювалася, а місіонерська активність мала успіх. В 1861 році почав друкуватися перший журнал гренландською мовою. Проте, згідно з колоніальною практикою, датські закони розповсюджувалися тільки на датських жителів острова.
На початку XIX ст. північна частина Гренландії залишалася практично ненаселеною; тут існували лише нечисленні хатини мисливців, що іноді відвідували ці місця. Однак протягом сторіччя на ці землі почали переселятися сім’ї інуїтів з Канади. Остання партія переселенців прибула сюди в 1864 році. Протягом того ж часу східне узбережжя острова практично знелюдніло через погіршення економічних умов.
Перші демократичні вибори окружних рад відбулися в Гренландії в 1864–1865 роках, хоча створити єдиний представницький орган для острова у цілому дозволено не було. В 1911 році було створене два ландстинги, для північної та південної частин острова; вони не були остаточно об’єднані до 1951 року. В той час більшість рішень стосовно справ колонії приймалися в Копенгагені, де гренландці не мали політичного представництва.
Наприкінці XIX сторіччя датська торгівельна монополія почала критикуватись торговцями. Торговці вважали, що утримання місцевого населення в межах безприбуткової економіки стримує розвиток рибної промисловості, яка має великий потенціал. Більшість гренландців, однак, висловлювались на користь збереження статус-кво, відчуваючи, що торгівельна монополія слугує інтересам місцевого китобійного промислу. Втім, Данія поступово почала збільшувати інвестиції в розвиток рибної промисловості.
Стратегічне значення
Після того, як Норвегія в 1905 році здобула повну незалежність, вона відмовилася визнати датський суверенітет над Гренландією, яка була норвезьким володінням і була відокремлена від Норвегії в 1814 році. В 1931 році норвезький китобій Хальвард Деволд за власною ініціативою висадився на ненаселеному східному березі Гренландії і проголосив про її окупацію. Згодом вимоги Деволда були підтримані норвезьким урядом. Двома роками пізніше Постійний Суд Міжнародної Юстиції виніс рішення на користь Данії, з яким Норвегія погодилася.
Авіабаза Туле, заснована після Другої Світової війни – найбільш північна база американських військово-повітряних сил.
Протягом Другої Світової війни, коли Німеччина розпочала морські операції в арктичних водах довкола Гренландії, Генрік Кауфманн, датський посланник в США, який відмовився визнати німецьку окупацію Данії, 9 квітня 1941 року підписав угоду зі Сполученими Штатами, яка надала американським військово-повітряним силам право використовування баз на території Гренландії. Протягом війни Гренландія користувалася практично всіма перевагами незалежної держави, оскільки датський уряд відчував зрозумілі труднощі в урядуванні островом, і завдяки високому попиту на продукти гренландського експорту, зокрема кріоліт. Постачання острову під час війни взяли на себе США і Канада. В 1945 році Гренландія була повернута Данії.
Під час Холодної війни Гренландія мала неабияке стратегічне значення для контролю морських шляхів, які зв’язували радянські океанські порти в Арктиці з Атлантикою, а також як зручне місце для розгортання систем раннього попередження про запуски міжконтинентальних балістичних ракет, які мали діставатися з територій Радянського Союзу до Америки через Арктику. США були особливо зацікавлені в використанні цих переваг, і в 1951 році на заміну угоди Кауфманна була складена інша.
Авіабаза Туле поблизу селища Туле (Канак) на північному заході була перетворена в постійну базу повітряних сил. В 1953 році декілька сімей інуїтів було переселено зі своїх домів з метою розширення авіабази; ця подія стала постійним джерелом напруги у відношеннях між датським урядом і місцевим населенням Гренландії. Відносини ще погіршилися 21 січня 1968 року, коли поблизу авіабази розбився стратегічний бомбардувальник B-52 з шістьма водневими бомбами на борту, розкидавши велику кількість плутонію по довколишнім льодам. Хоча майже весь плутоній було зібрано, місцеві жителі ще довго скаржилися на те, що у тварин народжуються хворі малята з деформованим кістяком.
Самоврядування. Прапор Гренландії
Колоніальний статус Гренландії було скасовано в 1953 році, коли вона стала інтегральною частиною Датського королівства і отримала представництво в фолькетингу – датському парламенті. Данія також розпочала програму поширення медичної допомоги та освіти серед гренландців. З метою полегшення цієї справи населення почало все більше концентруватися в міських центрах. Оскільки переважна більшість місцевих жителів були рибалками та мисливцями, які мали труднощі з пошуком роботи у місті, концентрація населення призвела до зростання безробіття та інших соціальних проблем, які Гренландія досі намагається подолати.
Коли пізніше Данія почала співробітництво в рамках майбутнього Європейського союзу, незгоди між колишніми метрополією та колонією ще більше зросли. Гренландці вважали, що європейський митний союз завадить їх торгівлі, яка велася переважно з неєвропейськими країнами – США та Канадою. Коли Данія, разом з Гренландією, увійшла до союзу (незважаючи на те, що на референдумі 70,3% гренландців висловились проти), багато хто з місцевих жителів почав відчувати, що представництва у Копенгагені недостатньо, і місцеві партії почали компанію за внутрішнє самоврядування. Автономія Гренландії була ратифікована фолькетингом в 1978 році і набрала чинності наступного року. 23 лютого 1982 року 53% гренландців проголосували за вихід зі складу Європейської Співдружності, який відбувся в 1985 році. На даний час (2006) Гренландія – єдина країна, яка здійснила такий вчинок.
Автономна Гренландія проголосила себе державою народу інуїтів. Датські географічні назви були змінені на місцеві. Осередок датського впливу на острові, Готхоб, став Нуком, столицею майже суверенної країни Клааліт Нунаат (а перекладі з гренландської “Наша Земля”), а в 1985 році був прийнятий гренландський прапор. Втім, рух за повну незалежність острова поки що залишається слабким.
Зовнішні зносини, які протягом тривалого часу були прерогативою Данії, зараз переважно знаходяться у віданні уряду автономії. Після виходу з Європейського союзу, гренландський уряд підписав з ним спеціальну угоду, а також вступив до низки менших регіональних організацій, встановив тісні відносини з Ісландією, Фарерськими островами, а також з ескімоським населенням Канади та Росії.
Гренландія була також однією з держав-засновників Арктичної Ради в 1996 році. На порядку денному – перегляд положень датсько-американської угоди 1951 року з залученням до неї автономної Гренландії як рівноправної сторони. Гренландія вважає доцільним перетворити авіабазу Туле на міжнародну станцію спостереження і супутникового зв’язку під контролем Організації Об’єднаних Націй.
Завдяки прогресу новітніх технологій, особливо розвитку авіації, Гренландія за теперішнього часу стала значно доступнішою для зовнішнього світу. В 1982 році почалися трансляції місцевого телебачення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
