sРеферат

на тему:

Геологічна будова Закарпатської області

Закарпатська область відзначається надзвичайно різноманітними формами
рельєфу. Майже ідеальна рівнина її південно-західної частини переходить
у передгір’я, а на півночі і сході – в гірську країну з високими
вершинами, мальовничими міжгірними долинами. Ці відмінності зумовлені
особливостями тектонічної будови і геологічного розвитку території,
поширенням гірських порід.

Область розташована в межах двох тектонічних структур – альпійської
складчастої споруди Карпат і Закарпатського прогину.

Складчаста споруда Українських Карпат порівняно молода (їй близько 25
млн.років), входить в альпійсько-гімалайський пояс складчастих гір.
Горотворчі процеси тут розпочалися ще у палеозої (силурійський та
кам’яновугільний періоди), в результаті чого утворились т. зв.
Пракарпати. Але вони були невисокими і згодом внаслідок опускання суші
затопилися морем Тетіди, яке існувало від початку крейдового періоду аж
до кінця палеогену. В цьому морі відбувалось інтенсивне нагромадження
осадових відкладів з органічних решток і знесених з прибережних частин
суші уламків гірських порід у вигляді флішу. Фліш – це особливе
утворення, для якого характерне ритмічне нашарування одноманітного
набору осадових порід (пісковиків, глин, глинистих сланців,
конгломератів), що повторюються в геологічному розрізі сотні разів.
Протягом мільйонів років на морському дні нагромаджувались потужні (5-7
км) товщі флішу. Внаслідок нових горотворчих процесів, які інтенсивно
проявились в палеогеновий період (альпійське горотворення), ці товщі
були підняті на значну висоту і зім’яті в складки, наче застиглі хвилі.
В місцях стику флішевих відкладів із твердішими кристалічними породами,
які покривали прибережні ділянки суші і виконували роль жорстких опор,
складки «переливались» через них, утворюючи покриви (насуви). Отже,
Карпати мають не тільки складчасту, а й покривно-складчасту будову.

У геологічній будові Українських Карпат флішеві відклади крейдового і
палеогенового періодів переважають: ними складені
Вододільно-Верховинські, Полонинські хребти, Свидовець і Чорногора. Лише
на півдні гори побудовані з вулканічних і кристалічних порід, частково з
вапняків.

h

ої кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти вулканізму
перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці неогену море
відступило, і на Закарпатському прогині запанували континентальні умови.
Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної кори продовжувалася,
внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

Давні кристалічні породи (кристалічні сланці, кварцити, мармур)
виходять на поверхню в південно-східній частині області – в
Мармароському масиві; на решті території вони занурені на значну глибину
і перекриті молодшими відкладами. Вапняки (разом з мармуром) виходять на
поверхню у вузькій смузі між флішовою і вулканічною зонами.

Під час стискання земної кори і утворення гірських складок в процесі
горотворення виникали глибокі розломи вздовж і впоперек складок.
Найбільшими з них, поздовжніми, є Центральнокарпатська депресія (між
Вододільно-Верховинським і Полонинським хребтами) і Внутрішньокарпатська
депресія (між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтами). В рельєфі їм
відповідають знижені гори і міжгірні долини, а у Внутрішньокарпатській
депресії знаходиться своєрідна зона карпатських скель (стрімчаків).

Поперечні розломи мають північно-східний напрям. Вони розділяють
карпатські складчасті структури на окремі гірські масиви. По цих
розломах утворилися долини рік Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля,
Тересва та інші.

Контури сучасних Карпат оформились в кінці неогенового – на початку
четвертинного періодів. Але горотворчі процеси тривають і досі, хоча й
не інтенсивно. Про це свідчать повільні підняття окремих ділянок (1-4 см
на рік) та землетруси, сила яких може досягти 6-7 балів. В сучасних
умовах зміна поверхні Карпат відбувається не стільки під дією внутрішніх
сил, скільки під впливом зовнішніх процесів – вивітрювання, дії
поверхневих вод, льодовиків тощо.

Закарпатський прогин, на відміну від гірської споруди Карпат,
виповнений молодими неогеновими відкладами. Це – продукти руйнування гір
– моласи (пісковики, конгломерати, андезити, глини та ін.). В
південно-східній частині прогину простягається ланцюг соляних куполів,
деякі з них чітко виступають у рельєфі.

На всій території області є антропогенні (четвертинні) відклади, які
утворюють суцільний покрив лише на рівнині, а по берегах рік Латориця і
Тиса – в гірській частині. Найпоширеніші серед них – елювіальні відклади
– продукти вивітрювання корінних порід, які залишаються на місці їх
утворення. Значні також делювіальні відклади – дрібні продукти
вивітрювання гірських порід, винесені дощовими і талими водами, а також
уламковий матеріал від зсувів, осипів, обвалів та ін. Алювіальні
відклади утворюються постійними і тимчасовими водотоками і найбільше
поширені в рівнинній частині області. Льодовикові відклади представлені
моренами гірських льодовиків, які покривали найвищі вершини Карпат в
період четвертинного зледеніння. До четвертинних відкладів відносяться
галечники, глини, туфіти, брило-пісковиковий матеріал, супіски, гравій,
пісок, лесовидні суглинки та ін.

Похожие записи