Реферат на тему:
Фізико-хімічна характеристика та використання ґрунтів лісостепу
Лісостепова зона — це природна зона помірного поясу, для якої
характерне чергування лісової і степової рослинності. Ґрунти формуються
за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтотворення
поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та
сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основним
об’єктом сільськогосподарського використання. Ґрунти інших типів
(солонцюваті, болотні і підзолисті) займають незначні площі.
Чорноземи — найродючіші ґрунти в Україні. Вони характеризуються
диференціацією профілю (через відсутність розподілу колоїдів, як це
спостерігається в підзолистих ґрунтах), сприятливою для розвитку рослин
слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими
фізичними властивостями, високим вмістом поживних поживні речовини.
За вмістом гумусу чорноземні ґрунти бувають поділяють на малогумусні
(3-5%) і середньогумусні (понад 6%). У південній смузі переважають
чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий
вміст гумусу. Отже, характерною ознакою чорноземних ґрунтів є
нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому
шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах
становить 0,2-0,5%, Р2О5 — 0,15-0,30 і К20 — близько 2,0-2,5%. Глибокий
гумусовий горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює
сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів — добру
водопроникність, високі вологоємність і аерацію. Чорноземи мають також
високу вбирну здатність (30-40 мг·екв/100 г ґрунту).
Чорноземи типові мало- і середньогумусні добре насичені кальцієм і
магнієм, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН
=6,0…6,7), в карбонатних рН=6,8…7,0. У вилугованих відмінах
кислотність водної витяжки дещо вища.
За гранулометричним складом чорноземи поділяють на супіщані, легко-,
середньо- і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих
порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках.
Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу,
є більш легким. За ступенем окультурення вони бувають слабко-, середньо
і добреокультурені. Такий умовний поділ за окультуренням проведено
згідно з агрохімічними аналізами, а також на основі обліку змін фізичних
і фізико-хімічних властивостей.
Чорноземи типові поділяють на мало- і середньогумусні. Кількість
мулистих частинок збільшується. Ці ґрунти добре оструктурені, насичені
гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або
слабокисла. Гумусовий шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи
вилуговані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно
крупнопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах
рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв’язку з цим
погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає
нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугованих зменшується вміст
гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання
карбонатів і заміну іонів Са2+ і Mg2+ на іони Н+.
Чорноземи переважають у ґрунтовому покриві Лівобережного Лісостепу
України, а в Правобережному більші площі займають сірі лісові ґрунти з
кислою реакцією. Серед них поширені світло-сірі, темно-сірі і чорноземи
опідзолені (табл. 3.1, 3.2).
Сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і на Поліссі. За ступенем
опідзолення їх виділяють слабко- середньо- і сильноопідзолені. Вони
мають всі ознаки малонасичених основами і малоструктурних ґрунтів. Через
низьку структурність і несприятливі водно-повітряні властивості при
оранці утворюються брили. Вони швидко осідають після обробітку і легко
запливають.
Глибина гумусового елювіального горизонту становить 25-30 см. Нижче
розміщені ущільнений ілювіальний горизонт і ґрунтоутворююча порода або
лес. Глибина залягання карбонатів становить 80-170 см. За
гранулометричним складом ці ґрунти суглинкові. Вміст гумусу в середньому
досягає 1,2-2,4%, рН сольової витяжки близько 5,5, гідролітична
кислотність 1,7-2,8 мг·екв/100 г ґрунту, сума увібраних основ 4,0-17,3
мг·екв/100 г ґрунту, ступінь насиченості основами — 69,5-88 %.
Вміст поживних речовин у цих ґрунтах невисокий. Азоту недостатньо,
кількість його залежить від вмісту гумусу. Ступінь забезпеченості
ґрунтів фосфором і калієм середній.
Темно-сірі опідзолені ґрунти. Гумусово-елювіальний горизонт цих ґрунтів
становить 50-60 см, карбонати залягають з глибини 110-150 см. За
гранулометричним складом вони легко- і середньосуглинкові. Вміст гумусу
становить 2,3-3,5%, сума увібраних основ — 10-25 мг·екв/100 г ґрунту,
ступінь насиченості основами 75-90%, реакція ґрунтового розчину
слабкокисла (рН=5,5…6,5). Ступінь забезпеченості ґрунтів поживними
речовинами середній. Реградовані ґрунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти,
чорноземи опідзолені, реградовані ґрунти поширені в Лісостепу. Серед них
переважають легко- і середньосуглинкові. Внаслідок процесу реградації в
цих ґрунтах підвищилась лінія залягання карбонатів, пухкішим став
ілювіальний горизонт, збільшився вміст гумусу, підвищилось насичення
основами порівняно з темно-сірими та опідзоленими чорноземами.
Чорноземи залишково-солонцюваті і глибокі залишково-солонцюваті поширені
в Лісостепу. За гранулометричним складом це середньо- і легкосуглинкові
ґрунти. Кількість гумусу в них становить 3,3-4,2%, ступінь насичення
основами високий (91,6-93,9%). Рухомими формами поживних речовин
забезпечені помірно. Реакція ґрунтового розчину слаболужна.
3.1. Фізико-хімічні показники основних ґрунтів Лісостепу
Лучні ґрунти. Вони поширені переважно у зниженнях з високим рівнем
підгрунтових вод. За гранулометричним складом переважають середньо- і
легкосуглинкові ґрунти. Кількість гумусу в них становить 3,9-7,5 %.
Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужної.
Забезпечення лучних ґрунтів азотом добре і помірне, фосфором — помірне,
калієм — добре і помірне.
Таблиця 3.2. Фізико-хімічні показники основних ґрунтів Лісостепу
Сільськогосподарське використання ґрунтів Лісостепу. Застосування
органічних добрив значно підвищує врожайність сільськогосподарських
культур на всіх ґрунтах Лісостепу. На чорноземах опідзолених і сірих
лісових ґрунтах з підвищеною кислотністю внесення добрив слід поєднувати
з вапнуванням, а на содових солончаках, солонцях і солонцюватих ґрунтах
— із гіпсуванням.
Важливим завданням сільськогосподарського виробництва є максимальне
використання запасів потенційної родючості чорноземних ґрунтів. Основні
шляхи його вирішення -раціональні способи обробітку, нагромадження і
правильне використання вологи, внесення добрив, поліпшення структури,
вирощування високоврожайних культур.
Дефіцит рухомого азоту спостерігається навесні, особливо на опідзолених
та вилугуваних чорноземах, внаслідок тривалого прогрівання і
сповільнення процесу нітрифікації. Тому використання азотних добрив
(навесні у вигляді підживлень) підвищує врожайність
сільськогосподарських культур.
Чорноземні ґрунти містять малорухомі форми фосфору (органічні сполуки з
кальцієм, оксидами заліза та алюмінію). Тому всі чорноземи реагують на
добрива з водорозчинною формою фосфору. На опідзолених і вилугуваних
чорноземах з високою гідролітичною кислотністю досить ефективним є
використання фосфорних добрив, зокрема фосфоритного борошна.
Ефективність гною знижується від чорноземів Лісостепу до південних
чорноземів Степу внаслідок погіршення умов зволоження. Тому в
чорноземній зоні з чітко вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні
чорноземи) для підвищення ефективності органічних добрив їх
використовують у добре розкладеному стані, зволожують і глибоко
заорюють.
Мобілізація й раціональне використання потенційної родючості чорноземних
ґрунтів потребує активізації мікробіологічних процесів, правильного
обробітку в поєднанні із заходами поліпшення водного режиму.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
