Реферат на тему:

Економічні механізми регулювання природокористування (плата за ресурси)

План

1. Види і зміст платежів за використання природних ресурсів і їх
охорону.

2. Платежі за землю.

3. Особливості плати за воду.

4. Платежі за використання лісових ресурсів.

5. Платежі за використання корисних копалин.

1. Види і зміст платежів за використання природних ресурсів і їх
охорону.

З прийняттям Закону України “Про охорону навколишнього природного
середовища” (1991 р.) В Україні створилися передумови для кардинальної
перебудови екологічної політики і для створення нових режиму і механізму
природокористування, більш адекватних об’єктивним вимогам суспільного
розвитку, сучасного етапу НТР і ринковим відносинам. При цьому
центральне місце відводилось посиленню економічного регулювання і
економічним підоймам раціоналізації сфери природокористування.

Основою для формування нового економічного механізму по забезпеченню
розширеного відтворення природних ресурсів, їх охороні, регулюванню
раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за
змістом природокористування зі створення системи відповідних платежів.

Введення платного природокористування покликане розв’язати таке коло
питань:

— створення економічних умов для прискореного розвитку ринкових відносин
у цій сфері та приведення всієї системи природокористування в Україні у
відповідність з практикою найбільш розвинених країн і міжнародними
стандартами;

— стимулювання комплексного, раціонального, використання природних
ресурсів і створення для нього відповідних науково-технічних передумов;

— забезпечення сталого і достатнього фінансування робіт по охороні та
відтворенню природно-ресурсного потенціалу, посилення на цій основі
соціальних і екологічних функцій природних ресурсів;

— вирівнювання умов господарювання при використанні природних ресурсів
різних якості та доступності;

— розширення інвестиційних можливостей щодо соціально-економічного
розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

— забезпечення узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами
територій шляхом збалансованого розподілу коштів, одержуваних від плати
за природні ресурси, між державним і місцевими бюджетами;

— запобігання порушенням встановленого режиму природокористування.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних
копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами – підприємства,
організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які
використовують природні ресурси (незалежно від форм власності,
організації господарської діяльності та підпорядкування). До суб’єктів
плати належать також міжнародні позаурядові організації, іноземні
юридичні особи, спільні підприємства, що створюються на території
України за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян,
іноземні громадяни і особи без громадянства.

Плата за використання природних ресурсів стягується з усіх
природокористувачів як на території України, так і в межах її морської
економічної зони і континентального шельфу.

Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів,
податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах,
передбачених законодавством.

Орендна і орендні відносини визначаються як форма господарювання з
переданням у строкове, повторне користування землі, надр, інших
природних об’єктів, власником яких є держава, юридичні та фізичні особи.
Ставки оподаткування, порядок і терміни виплати визначаються
законодавством. Розмір орендної плати встановлюється у межах
законодавства і за згодою сторін.

Науковою основою ля визначення розмірів плати служить економічна оцінка,
в основі якої покладено диференційну ренту. У загальному виді
розрізняють шість видів платежів за ресурси:

1. Платежі за право користування природними ресурсами.

2. Плата за відтворення та охорону природних ресурсів.

3. Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за
якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку.

4. Штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів.

5. Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового
використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих
підприємств.

6. Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів
виробництва.

Платежі за користування природними ресурсами є засобом вилучення частини
абсолютного і додаткового доходів природокористувачів. Відповідно, вони
складаються з фіксованих відрахувань, пов’язаних з диференціальною
рентою.

Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів є формою компенсації
бюджетних та інших витрат власника чи користувача ресурсів на
збереження, відновлення і підвищення якості природноресурсного
потенціалу. Зокрема, вони передбачають відшкодування витрат на
геологорозвідувальні роботи, на відтворення поголів’я тварин, на
відновлення рибних запасів, рибопромислових угідь тощо.

Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів встановлюють у
вигляді ставок, тарифів, такс та інших нормативних показників. Для
відновлювальних видів природних ресурсів вони визначаються за
нормативними витратами на охорону і відтворення, а для невідновлювальних
– за витратами на їх виявлення, оцінку і підготовку до використання.

Економічні санкції у вигляді штрафних платежів за понадлімітне і
нераціональне використання природних ресурсів встановлюється з метою
посилення відповідальності підприємств та інших природокористувачів за
порушення діючих норм і правил використання природних ресурсів.

Розмір штрафів повинен забезпечувати умови, за яких порушення є
невигідним з точки зору госпрозрахункових інтересів природокористувача.
Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів
у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні
природокористувача, і з цього приватних коштів. Всі платежі згідно
нормативу розподіляються між державними та місцевими бюджетами.

Кошти від платежів за використання природних ресурсів направляються на
здійснення заходів по охороні природи, поліпшенню розширеного
відтворення природних ресурсів і підвищенню їх якості; на потреби
соціально-економічного розвитку відповідних територій; на реалізацію
науково-технічних програм і створення техніко-технологічних передумов
для інтенсифікації та більш комплексного використання ресурсів і
відходів виробництва; на створення системи контролю за станом природних
ресурсів, введеня кадастрів, геоекологічної зйомки; на формування
фінансових засобів органів управління всіх рівнів тощо.

Ради народних депутатів в межах своїх повноважень мають також право
встановлювати для користувачів природних ресурсів різні пільги – з метою
створення необхідних сприятливих умов для підприємств, а також
заохочення або підтримки економічно слабких природокористувачів.

Основними формами таких пільг є зниження ставок платежів, повне або
часткове звільнення від них на деякий час або безстроково, відстрочка
виплат, встановлення диференційованих термінів виплат з метою
стимулювання і заохочення. Передбачається також пільгове кредитування
заходів по раціональному використанню природних ресурсів, пільгове
оподаткування при досягненні високої ефективності природоохоронної
діяльності, звільнення від плати в основні фонди в природоохоронній
сфері тощо.

2. Платежі за землю.

Плата за землю здійснюється у формі орендних платежів. Нормативи плати
за землю в кожній державі розробляються самостійно, але загальна
методика і цілому вже опрацьована.

Плата за землю визначається окремо для сільськогосподарських і міських
земель. Перша форма платежів враховує відшкодування земелекористувачем
збитків, спричинених вилученням або тимчасовим захопленням (відчуженням)
земельних ділянок, а також втрат сільськогосподарського виробництва за
затвердженими нормативами освоєння нових земель з урахуванням втрат
диференційної ренти, яка виникла через використання гірших земель на
заміну відчужених угідь.

Приклад розрахунку плати за землю для спільного підприємства. Для
підприємства виділено землю за 3 км від м. Тернопіль площею 20 га, з них
15 га – орної, 5 га – пасовищ. Гектар орних земель згідно нормативів
оплати в Тернопільській області коштує 7000 грн., а гектар пасовища 2000
грн. Отже, загальна сума оплати становить
(7000?15)+(2000?5)=105000+10000=115000. Ця плата є мінімальною. Для
уточнення використовують спеціальні коефіцієнти подорожчання залежно від
пливу великих центрів на розвиток виробництва. Так, для міст із різною
чисельністю жителів вони становлять:

Коефіцієнти, які враховують місцерозташування земельної ділянки в
приміських зонах великих міст (Про порядок грош. оцінки).

Чисельність населення міст-центрів (тис. чол.) Значення коефіцієнта

100-200 1.1

250-500 1.2

500-1000 1.3

1000 і більше 1.5

Крім цього потрібно враховувати транспортне забезпечення, середовищну і
рекреаційну цінність території, особливість мікроклімату тощо. На основі
нижньої межі плати за землю ведуться переговори для визначення кінцевої
(остаточної) оцінки землі.

Плата за використання міської землі встановлюється відповідно з
комплексною будівною оцінкою території виходячи з затвердженого
генерального плану розвитку міст, із витрат (видатків) на інженерне
упорядкування території, будівництво транспортних шляхів, відрахувань
підприємств на житлове і культурно-побутове будівництво. Враховується
також курортний статус міст, а в самих містах – райони з історичною
забудовою.

Приклад розрахунків оплати за міські землі для спільних підприємств:

Пм=(С0+С1+С2+С3+С4)F+СжN

Де Пм – одночасна плата за міську територію, тис. грн.;

С0 – норматив викидів на інженерно-транспортне впорядкування міст, тис.
грн/га;

С1,С2,С3,С4 – показник збільшення вартості міської території відповідно
за рахунок розвитку сфери управління, наукового і соціально-культурного
потенціалу; в курортних районах і містах; у містах і районах з
історичною забудовою;

F – площа ділянки, що зайнята підприємством, га;

Сж – відрахування на житлове і культурно-побутове будівництво, тис.
грн/чол;

N – кількість зайнятих на підприємстві працівників, чол.

Показники С0, С3, Сж добираються із спеціальних таблиць.

Плату за право користування землею з частки доходу спільного учасника
відраховують щорічно пропорційно до розміру внеску за землю в статутний
фонд підприємства і обчислюють за формулою:

М=Dc Пм/Вс+Пм

Де М – відрахування в бюджет місцевих рад, тис. грн.;

Dc – річний дохід спільного учасника, тисю грн.;

Пм – обчислюється за попередньою формулою;

Вс – вклад спільного учасника в статутний фонд спільного підприємства
без урахування землі, тис. грн.

Наприклад, для спільного підприємства в центральному районі міста
курортного значення у Південному економічному районі України з кількістю
населення понад 1 млн. чол. Виділяється ділянка (F=7,5 га). Статутний
фонд обох сторін без землі – 3 млн. грн; кількість зайнятих на
підприємстві N – 460 чол.; розрахунковий прибуток спільного учасника Dc
– 1 млн. грн. С0 – становить 565 грн/га; С1 – 5000 грн./га; С2 – 6000
грн./га. Інших факторів, що збільшують вартість землі, немає. Сж=7,8
тис. грн/люд. визначається з нормативних даних спеціальних таблиць.

Пм=(565+5000+6000) 7,5+7800 460=86737,5+3588000=3674737,5 грн

Ця сума є розміром разового відрахування спільного учасника спільного
підприємства з власних чи позичених засобів у місцевий бюджет. Якщо за
домовленістю право користування землею оплачується з доходу, то щорічні
відрахування становлять:

М=1 млн.грн 3,674 млн. грн/3 млн.+грн 3,674 млн.грн=

Зараз в Україні відбувається опрацювання нових документів, діє ринковий
механізм купівлі-продажу землі; існують також орендні форми платежів.
Орендна плата:

О=Рм+КП,

Де О – щорічна плата; Рм – земельна міська рента; К – вкладений у землю
капітал; П – процент на вкладений капітал (Царик Т.Є., ст. 43,44).

Щодо нормативів розподілу платежів було встановлено, що до державного
бюджету спрямовується – 30% платежів за землю, а у місцеві – 70%
платежів за землю.

3. Особливості плати за воду.

З 1982 р. в Україні запроваджено плату за воду, яку забирають з
водогосподарських систем промислові підприємства, а з 1984 р. – за воду,
спожиту з підземних джерел. Інші водокористувачі (комунальне
господарство, ГЕС, водний транспорт, системи зрошення,
сільськогосподарські підприємства тощо) використовували воду безплатно.

Тарифи визначалися на основі необхідних витрат з урахуванням
рентабельності основних фондів, яка відповідала рівню
народногосподарського нормативу ефективності капіталовкладень. Плата за
воду в промисловості стала важливим чинником економічного стимулювання
раціонального використання водних ресурсів, впровадження систем
багаторазового використання води. Проте, оцінка води ґрунтувалась на
теорії трудової вартості, за якою природні ресурси, не будучи продуктом
праці, не мають вартості та її грошового виразу -–ціни. Плата за воду не
враховувала її специфіку як обмеженого природного ресурсів та умов його
формування у часі і просторі, що дає диференційний ефект. До того ж
платниками були лише водокористувачі, виплати яких у загальній сумі
витрат на створення і функціонування водозабезпечуючих систем становили
20-25% (Сахаєв В.Г., Шевчук В.Я. Економіка і організація охорони
навколишнього середовища – Київ: ”Вища школа”,1995. 271 с.)(Економіка і
екологія водних ресурсів Дніпра. (В.Я. Шевчук, М.В. Гусєв, О.О.
Мазуркевич та ін.; За оед. В.Я. Шевчука – К.: Вища шк., 1996 – 207 с.).

Десятирічний досвід застосування цих тарифів показав, що вони далеко не
в повній мірі вирішували проблему економічного регулювання
водокористування, тільки в 1991 році плата за воду була переведена на
нові тарифи:

— за безповоротне водоспоживання, що встановлюється на 1 куб м
споживаної води виходячи з середньозваженого тарифу плати за воду з
водогосподарських систем, розрахованого для даного підприємства з
коефіцієнтом 1,25;

— за послуги водогосподарських систем, що встановлюються згідно
Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 р. №164 на території
України діють такі нормативи плати за використання прісних водних
ресурсів.

Існують і наступні нормативи: плата за спеціальне використання водних
ресурсів для потреб гідроенергетики – усі річки – 0,7 коп за 100 куб. м
води, пропущеної через турбіни (крім ГАЕС, які функціонують у комплексі
з ГЕС); плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб
водного транспорту (крім стоянкового, службово-допоміжного і буксирного
флотів) – усі річки, крім Дунаю: вантажний самохідний і несамохідний
флот – 1,25 коп за тоннаж-добу експлуатації флоту; пасажирський флот, що
експлуатується – 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту.

Слід зауважити, що розміри тарифів в значній мірі мають суб’єктивний
характер і залежать від рішень місцевої влади, зумовлених розміром
одержаних дотацій, економічного стану водокористувачів та іншими
причинами (Данилишин, ст. 436-438).

Згідно нормативів розподілу платежів встановлено, що 80% платежів за
використання водних ресурсів загальнодержавного значення спрямовується
до державного бюджету, 20% платежів за використання водних ресурсів
загальнодержавного значення в місцеві бюджети. До державного бюджету
спрямовується 100% плати за використання рибних та інших водних живих
ресурсів і 100% платежів відводиться у місцеві бюджети за використання
водних ресурсів місцевого значення.

4. Платежі за використання лісових ресурсів.

В системі економічних відносин важливе значення набувають платежі за
користування ресурсами лісу як основи відшкодування затрат
лісогосподарського виробництва, вирівнювання умов роботи лісових
підприємств, поповнення бюджету за рахунок додаткового доходу від рубки
лісу в кращих природно економічних умовах.

У відповідності з поставленими цілями в основу механізму платного
лісокористування покладений рентний підхід до економічної оцінки лісових
ресурсів, а його принципи спрямовані на поліпшення економічних
взаємовідносин між власниками лісів і лісокористувачами, що визначається
на основі ренти, яка обчислюється різницею між ціною лісу на корені у
віці рубки і індивідуально зведеними затратами, пов’язаними з їх
відновленням в даних умовах місцезростання. Основою механізму платного
лісокористування є різні форми власності на ліси, рентний підхід,
існуючі закономірності ринкових форм господарювання.

Існує два види оплати:

— платежі за право користування лісовими ресурсами;

— платежі за відшкодування витрат на охорону і відтворення лісових
ресурсів.

Однією з форм плати за ресурси лісу можуть бути фіксовані відрахування
від вартості продукції лісозаготівель. Поряд з спеціальними видами
пропонуються також платежі, які пов’язані з використанням лісових
ресурсів, але не є постійними. Це штрафні санкції і компенсаційні
платежі за нераціональне лісокористування і нанесення шкоди лісам.

За користування лісами в соціально-екологічних цілях базовий розмір
ставки плати, в зв’язку з відсутністю методів економічної оцінки різних
функцій лісу, корегується відповідними коефіцієнтами. Наближеним
вираженням плати за вказані види лісокористування є замикаючі оцінки,
котрі відображають витрати на охорону, відновлення і використання
лісових насаджень, а джерелом покриття плати є додатковий продукт
(прибуток), який утворюється в результаті використання лісу, як засобу
або предмету праці.

Плата за користування лісами в ринкових умовах господарювання
визначається лісовласниками на договірних началах з лісокористувачем.
При оренді лісів з лісокористувача справляється орендна плата. При цьому
її величина може бути в межах таксової вартості лісових ресурсів
(враховується віддаль перевезення деревини, її порода /хвойна,
м’яколистяна, твердолистяна/, якість /ділова деревина, дрова/, крупність
/велика, середня, дрібна/, поширеність по території країни /І – ІV
пояси/)з урахуванням ренти, витрат на управління лісами і певної частини
прибутку орендаря.

Об’єктами плати за лісові ресурси є ділянки лісу, які виділені у
встановленому порядку для експлуатації рубками головного користування.
Доцільна плата також за деревину від рубок догляду та інших
лісогосподарських рубок. В районах зосередження лісозаготівель об’єктом
плати можуть також бути окремі ділянки, які використовуються в
екологічних і соціальних (рекреаційних) цілях. При цьому екологічні і
соціальні функції лісу оцінюються по величині впливу лісових насаджень
на підвищення ефективності праці і розвиток матеріального виробництва.

Суб’єктами плати за лісові ресурси є громадяни (зарубіжні юридичні
особи), підприємства, організації і установи незалежно від їх відомчої
підпорядкованості і форм власності, а також спільні підприємства, яким
виділені лісові ділянки в користування (лісоексплуатацію).

Доходи від плати за лісові ресурси являють собою певне джерело
формування бюджету України. Однак, виникає потреба законодавчого
закріплення розподілу вказаного доходу між державою і різного рівня
місцевими органами влади. Є підстава вважати, що більша частина плати за
користування лісами повинна поступати в державний бюджет (80%), а менша
– до місцевих бюджетів (20%). Це пояснюється тим, що відтворення і
охорона лісових ресурсів здійснюється виключно за рахунок державних
коштів (Данилишин, ст. 352,353).

5. Платежі за використання корисних копалин.

5. За право користування корисними копалинами плата визначається у формі
відрахувань в державний бюджет на заміщення (відшкодування) видатків на
геологопошукові роботи (Україна першою з країн СНД ввела цей платіж).
Плата за геологопошукові роботи і рентні виплати включають у
собівартість продукції. Встановлені й економічні санкції за
нераціональне використання корисних копалин на стадії видобутку для двох
форм порушень: наднормативні експлуатаційні втрати твердих корисних
копалин і втрати, викликані вибірковим виробленням родовищ. Вони
встановлюються в розмірі прибутку, що втрачається під час наднормативних
втрат сировини. З 1994 року були запроваджені і так звані платежі за
спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин”. Останні
були встановлені за єдиним для всіх видів корисних копалин нормативом –
в 1% до вартості (за виключенням вугілля – 0,5%).

На жаль, таких штрафних санкцій немає для рідких і газоподібних
вуглеводневих ресурсів, втрати яких занадто великі.

У галузі використання мінерально-сировинних ресурсів діють економічні
важелі, в основному складені з орендної системи доступу до розвідки і
видобутку корисних копалин конкретного родовища (“роялті”) (Царик, ст.
47).

Раніше платежі типу “роялті” були майже єдиною статтею надходжень за
право користування надрами і за абсолютним розміром не перевищували
10-15% прибутку від комерційної діяльності компаній.

Натомість в угодах з’явилися прямі податки на прибуток та інші платежі,
а саме:

— податок на доход корпорацій;

— спеціальний податок на прибуток;

— дивіденди від фіксованої частки уряду в акціонерному капіталі; податок
на надприбуток;

— податок з загальної суми всіх дивідендів, що оплачуються держальниками
акцій за межами країни;

— спеціальний податок на прибуток, що переводиться за кордон (для
стимулювання реінвестицій);

— збори за видачу ліцензій, реєстрацію, інспектування.

Як свідчить зарубіжна практика, обов’язкові платежі власнику природних
ресурсів (держава) повинні надходити у двох випадках: платня за
користування землею (у вигляді земельного податку чи іншій формі), а
також плати за право розробки родовища, яка визначається вище як
“роялті”.

Та ж міжнародна практика свідчить про доцільність спрямування переважної
частини природоресурсних платежів у місцеві бюджети, згідно Кодексу про
надра України (1994 р.) до державного бюджету спрямовується –
40%платежів за користування надрами при видобуванні корисних копалин
загальнодержавного значення; у місцеві бюджети – 60% платежів за
користування надрами при видобуванні корисних копалин загальнодержавного
значення і 100% платежів за користування надрами при видобуванні
корисних копалин місцевого значення.

Література:

1. Анучин В.А. Основы природопользования: теоретический аспект. – 430 с.

2. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества. – М.: Мысль,
182. — 334 с.

3. Боков В.А. Геосистемные взаимодействия: их учет в природопользовании
// Физ. география и геоморфология. – 1989. – Вып. 36. – С.8-14.

4. Бронштейн А.М., Литвинов В.А., Русин И.Н. Экологизация экономики:
методы регионального управления.- М.: Наука, 1990.- 120с.

5. Вампилова Л. Б. Концепция регионального историко-географического
анализа // Изв. Российск. географ. об-ва. – 1996. – Т.128.- Вып. 1. – С.
64-69.

6. Генсірук С.А. Регіональне природокористування: Навчальний посібник. –
Львів: Світ, 1992. — 336с.

7. Генсирук С.А., Нижник М.С., Мищенко В.С. Эколого-экономические
аспекты природопользования.- К.: Наукова думка, 1982.- 175с

8. Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей
среды // Изв. АНСССР. Сер. Географ. – 1975.- №3.- С. 13-25.

9. Герасимов И.П. Моніторинг окружающей среды // Современные проблемы
географии.- М.: Наука, 1976.- С. 19-29.

10. Герасимов И.П. Принципы и методы геосистемного мониторинга // Изв.
АНСССР. Сер. географ. — 1982. — №2.- С.5-12.

11. Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей
географи мира. – М.: Наука, 1985.- 247 с.

12. Герасимов И.П., Клюев Н.Н., Мухина Л.И. Геоэкологический аналіз //
Изв. РАН. Сер. географ.- 1995. — № 1.- С. 21-30.

13. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов.- М.: Аспект
Пресс, 1998.- 319с.

14. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов Вопросы теории и
методологии.- М.: Наука, 1987.

15. Грин А.М. Геосистема как объект мониторинга // Геосистемный
мониторинг в биосферных заповедниках.- М., 1984.- С 43- 54.

16. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В.,
Новоротов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого
розвитку України.- Київ, РВПС України. 1999.-716 с.

17. Дмитриевский Ю.Д. Природный потенциал и его количественная оценка.-
«Изв. Вис. Геогр. о – ва», 1971, №1, с. 41-47.

18. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с.308.

19. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

20. Еколого-економічні приорітети у вирішенні проблеми відходів
/Б.Горлицький, доктор геолого-мінеральних наук //Економіка України. –
№3, — 1995. – С.55.

Похожие записи