Реферат на тему:

Економічні аспекти проведення екологічної політики

План

1. Основні завдання покращення стану екологічної безпеки в Україні.

2. Економічні інструменти екологічної політики.

3. Регіональні аспекти проведення екологічної політики.

4. Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони
навколишнього природного середовища.

1. Основні завдання покращення стану екологічної безпеки в Україні.

Еколого-економічна політика держави має базуватися на ряді основних
принципів, серед яких домінуючими є: принцип прийняття запобіжних
заходів, принцип “забруднювач платить”, принцип сталості, принцип
розподілу відповідальності, так як кінцеві результати можуть бути
досягнуті тільки шляхом погоджених дій усіх відповідальних груп
суспільства. Перспективним напрямком повинна стати розробка такого
підходу до розвитку економіки, в рамках якого біосфера розглядається не
як один з ресурсів, а як фундамент життя. Розвитку такого підходу
повинна сприяти розробка методів оцінки господарських місткостей
локальних і виробничих екосистем, оцінка на цій основі допустимого рівня
розвитку економіки і населення на території України.

В даний час ефективність еколого-економічної політики держави може
формуватись на основі трьох складових:

§ Мінімізації антропогенних перетворень;

§ Поетапності ліквідації їх негативних наслідків;

§ Вибіркового підходу до проведення природоохоронних заходів з метою
підвищення їх ефективності.

Безпосередні і короткотривалі цілі еколого-економічної політики держави
мають бути направлені на вирішення найбільш невідкладних проблем, таких
як:

§ Поліпшення якості питної води;

§ Ліквідація загрози здоров’ю людей, що викликана низькою якістю стану
довкілля;

§ Здійснення структурної перебудови економіки країни з урахуванням вимог
раціонального природокористування;

§ Ліквідація радіоактивного забруднення і вирішення постчорнобильських
проблем;

§ Припинення деградації та руйнування біорозмаїття;

§ Утилізація відходів.

Виходячи з цього, основними напрямками еколого-економічної політики
держави з метою реалізації стратегічних завдань є:

§ Структурна перебудова економіки держави та врахування вимог
екологічної безпеки при її здійсненні;

§ Сприяння формуванню якісної структури споживання, в основі якої лежать
принципи раціональності й безвідходності;

§ Реформування цінової політики, встановлення обмежувальних цін на
енергоносії, перехід до загальної обов’язкової системи платного
природокористування;

§ Інституційні перетворення з метою формування нового правового і
економічного механізму регулювання взаємодії державних органів різних
рівнів і природокористувачів, включення екологічних вимог в процедуру
оцінки соціально-економічної ефективності управлінських рішень;

§ Реструктуризація екологічного законодавства у зв’язку із зміною умов
життєдіяльності населення і структури виробництва;

§ Формування ефективної системи екологічної освіти і виховання;

§ Реалізація першочергових екологічних програм державного значення;

§ Розвиток економічних методів регулювання природокористування і
децентралізація управління охороною НПС, розширення повноважень місцевих
органів управління;

§ Забезпечення найбільш економічно ефективного вирішення
природоохоронних проблем за рахунок використання ініціативи та
зацікавленості об’єктів господарювання;

§ Стимулювання інвентаризації джерел забруднення, сприяння підвищенню
культури виробництва і зміцненню технологічної дисципліни, нагромадження
фінансових ресурсів та природоохоронних інвестицій;

§ Створення ефективної системи екологічної інформації, періодичних
видань екологічної орієнтації, цілеспрямована пропаганда екологічних
знань.

2. Економічні інструменти екологічної політики.

Економічні інструменти є інструментами, що впливаючи на кошти і прибутки
від ведення альтернативної діяльності, яка базується на економічних
засадах, допомагають змінити поведінку людей в позитивний для
навколишнього середовища бік.

Застосування економічних інструментів допомагає будувати економічну
діяльність керуючись принципами збалансованого еколого-економічного
розвитку і включенням цін за вплив на НПС у вартість виробництва і
споживання. Економічні інструменти:

§ підтримують діяльність спрямовану на покращення якості навколишнього
середовища;

§ стимулюють зменшення відходів і викидів, переробку і раціональну
утилізацію відходів;

§ сприяють виробництву екологічно чистої продукції і впровадженню
відповідних технологій;

§ сприяють збалансованому розвитку території;

§ підтримують природоохоронні території і допомагають відновлювати
порушені.

Основними передумовами введення економічних інструментів стали:

1) процеси загальної політичної, економічної і інституційної
трансформації;

2) вимоги громадськості щодо безпечного навколишнього середовища;

3) міжнародні угоди і донорська допомога.

Слід зауважити, що ефективність застосування економічних інструментів
залежить від гнучкості дії інших інструментів екологічної політики і
затрат на впровадження різних механізмів для скорочення забруднень.

Враховуючи труднощі перехідного періоду, застосування економічних
інструментів найефективніше відбувається через введення у практику
системи економічних стимулів. На відміну від інших економічних
інструментів вони не ведуть до включення реальних цін за
природокористування у вартість кінцевого продукту, але впливають на
встановлення ціни за надлишкові викиди забруднюючих речовин, вони не
впливають на зменшення величини ВВП.

Стимулюючі економічні інструменти включають:

§ Кредити і позики для стимулювання екологічно безпечної діяльності.

§ Гранти, асигнування і субсидії.

§ Звільнення від виплат діяльності спрямованої на вирішення
пріоритетних, специфічних екологічних проблем.

§ Звільнення від виплат на період підготовки і початку оперування
екологічно чистих технологій.

§ Звільнення від виплат спонсорів природоохоронних територій, освітньої
і дослідницької діяльності.

§ Запровадження екологічного страхування.

Фінансування економічних інструментів екологічної політики здійснюється
за рахунок шести основних джерел:

§ державний бюджет і регіональні або муніципальні бюджети;

§ позабюджетні фонди;

§ інвестиції комерційних структур і виробництв;

§ комерційні кредити (національні і іноземні);

§ іноземні екологічні інвестиції;

§ іноземна донорська допомога.

3. Регіональні аспекти проведення екологічної політики.

Основним завданням еколого-економічного розвитку регіонів має стати
створення необхідних нормативно-правових основ функціонування місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, розвиток
їх економічної та фінансової автономії. Для забезпечення цих завдань, а
також з метою забезпечення реалізації положень Конституції України
необхідно прискорити прийняття законодавчих актів щодо розмежування
повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади,
визначення регіональних аспектів у проведенні екологічної політики
(Данилишин, 642).

Регіональний аспект має дві особливості: природну; організаційну. Перша
полягає в тому, що регіон є унікальним внаслідок своєї природної і
соціально-економічної специфіки. Врахування цих “унікальних”
властивостей є гарантією ефективного вирішення природоохоронних завдань
та сприяє розробці адекватних даним умовам методів регулювання природної
та господарської діяльності, під впливом якої перебуває природа.

Другий напрям полягає в тому, щоб для проведення ефективної регіональної
екологічної політики створити відповідні організаційно-управлінські
структури: адміністративну, правову, фінансово-кредитну,
науково-дослідну та ін.

Виходячи з цього на перший план мають бути поставлені завдання
збереження технологічного ядра виробничо-технологічної структури
економіки регіонів, основних природоохоронних потужностей, відновлення
раціональних господарських зв’язків, у першу чергу – з країнами СНД. Це
проблеми економічної і політичної безпеки країни. До цієї проблеми
добавляється також завдання протидії тенденціям сировинної спеціалізації
країни, яка набирає силу.

Другим важливим завданням є модернізація та екологізація виробничого
апарату регіонів, відновлення їх структурно-технологічної
збалансованості, причому на базі вітчизняного виробництва.

Третє завдання – зменшення ресурсомісткості, матеріало- та
енергомісткості виробництва.

Ключовими завданнями періоду виживання і формування основ відродження
регіональної економіки з урахуванням рівня екологічної безпеки повинні
стати:

§ підвищення рівня завантаженості ще наявних потужностей і рівня їх
екологічної безпеки;

§ відновлення необхідних масштабів інвестиційної діяльності;

§ формування цінових механізмів перерозподілу ресурсів нагромадження між
добувними і переробними підприємствами;

§ забезпечення стійких темпів економічного зростання на базі нового
відтворювального механізму;

§ формування збалансованої системи природокористування й адекватна
структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація
технологій у промисловості, енергетиці, сільському господарстві,
транспорті;

§ завершення формування економічного механізму природокористування, що
має забезпечити в першу чергу збільшення обсягів надходжень до
державного і місцевих бюджетів та зборів за спеціальне використання
природних ресурсів та зростання обсягів їх використання на відтворення і
підтримання відповідних природних ресурсів у належному стані;

§ вдосконалення існуючої системи стягнення та цільового використання
платежів за забруднення довкілля, реформування існуючої системи
екологічних фондів.

4. Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони
навколишнього природного середовища.

Порівнюючи темпи впровадження нової екологічної політики в Україні і
Центральноєвропейських країнах, що перебувають в умовах переходу до
ринкової економіки за наступними показниками: розвиненість ринкових
відносин і реформування економіки з врахуванням екологічних імперативів;
приведення нарахувань екологічних платежів у відповідність з
можливостями і потребами даної економічної і екологічної ситуації;
гармонізація екологічних норм і стандартів з міжнародними; проведення
реорганізації роботи екологічних інституцій і іншими слід констатувати
факт, що на даний час Україна запізнюється з проведенням екологічних
реформ на 8 – 9 років. Тому порівняння показників ЦСЄ і України в такому
випадку є виправданим.

Керівною стратегією, якою керуються усі країни з перехідним типом
економіки при обмеженості ресурсів на охорону навколишнього середовища є
“пріоритетність реалізації екологічних проектів з максимальним
економічним ефектом”.

Окрім того, гнучке використання умов перехідного періоду, створює для
ЦСЄ можливості апробації малодосліджуваних у західних країнах
економічних інструментів і інституцій. Вони впроваджуються за фінансової
допомоги західних країн у вигляді модельних і пілотних проектів і тому є
взаємовигідними для обох сторін.

Найбільш поширеними економічними інструментами вживаними в екологічній
діяльності країнами ЦСЄ є наступні:

§ Платежі (податки) за забруднення довкілля, що розраховуються
відповідно до кількості і рівня безпеки для навколишнього середовища
забруднюючих речовин (всі країни).

§ Плата користувачів за користування колективними видами сервісів
(наприклад, плата за збір і утилізацію відходів чи стічних вод).

§ Екологічний податок (плата) на продукт, що зумовлює забруднення в
процесі виробництва, його споживання чи утилізації.

Чеською і Словацькою Республіками заплановано ввести податок на
продукцію, яка впливає на руйнування озонового шару; Угорщина ввела
податок на автомобільне пальне (0,01$ за літр), шини (0,15$ за кг нових
шин і 0,76$ за кг старих імпортних шин), холодильники (у 1996 році було
зібрано 2,5 млн. $, 50% з яких спрямовано на програму по відновленню
морозильників), акумулятори (0,19$ за кг) і пакувальні матеріали
(податок коливається від 0,01$ за кг скла до 0,05$ за кг пластику, і
0,04$ при комбінуванні різних матеріалів) – кошти надходять до
Центрального Екологічного Фонду і використовуються для фінансування
програм спрямованих на усунення екологічних проблем пов’язаних з
виробництвом, використанням чи захороненням даних продуктів.

Крім того, Чеська і Словацька республіки звільняють на 5 років від
податку на прибуток впроваджувачів альтернативної енергії. Чеська
Республіка надає можливість пільгової знижки на податок на нерухомість
для будинків, де запроваджені заходи для економії тепла і користування
екологічно сприятливішими видами палива. Також не оподатковуються
пожертви на екологічні цілі.

В Угорщині, за певних умов, виробники можуть претендувати на зменшення
податку на прибуток при інвестуванні у виробництво екологічно
сприятливої продукції. Виробництва, що обслуговують громадські інтереси,
наприклад забезпечують утилізацію твердих відходів або стічних вод, не
обкладаються податком на прибуток.

Польща запровадила велику кількість податкових пільг. Серед них:

— звільнення від податків пожертв на екологічні потреби;

— зменшення податку на прибуток до 5% від вартості матеріалів вторинного
походження, що використовуються в виробничому процесі;

— зниження податку на прибуток для с/г інвестицій в обладнання для
охорони навколишнього середовища;

— звільнення від оподаткування громадських екологічних організацій;

— звільнення від податку на нерухомість земель відведених для
водопостачання, очищення стічних вод, водних резервуарів,
гідроелектростанцій, зайнятих лісами певного призначення;

— звільнення від екологічних платежів підприємств, які реалізують
програму скорочення понаднормових викидів за 3-5 років.

Чеська і Словацька Республіки визначили найнижчий податок на додану
вартість (відповідно 5% і 6%) на ряд продуктів означених як “екологічно
безпечні”. В Угорщині, податок на продаж автомобілів був значно
зменшений (від 12% до 50% залежно від ваги автомобілів) для автомобілів
обладнаних каталітичним конвектором. Такі ж автомобілі, а також
електричні у Словаччині були звільнені від дорожнього податку.

§ Авансово-компенсаційна система працює через включення ціни пакувальної
продукції в вартість основної продукції. Вартість першої повертається
при її поверненні до продавців або спеціально призначених установ по її
збору.

У Чехії та Угорщині дана система застосовується лише для склотари.
Польська система поширюється як на склотару так і двохлітрові пластикові
пляшки.

§ Торгівля дозволами – квотами. Її принцип полягає в отриманні сумарного
ефекту для зменшення забруднень на визначеній території через можливості
компенсувати надлишкові емісії з одного джерела скорочення забруднень на
таку ж величину або й більшу з іншого джерела. При цьому встановлюється
можливість для більшого забруднювача купити право чи дозвіл на
забруднення (Польща).

§ Плата за понаднормативні викиди, що накладаються на забруднювачів.
Вони можуть бути пропорційними до величини шкоди або прибуток може бути
зменшений на величину суми за порушення (всі країни).

§ Заставні облігації як плата державним структурам під гарантію
дотримання екологічних вимог. Облігації компенсуються при дотриманні
вимог.

§ Компенсаційні плати вводяться для відшкодування збитків спричинених
забрудненнями. Кошти спрямовуються на спеціально сформовані фонди.

§ Субсидії – це всі форми фінансової допомоги забруднювачам чи
користувачам природних ресурсів. (Таблиця до додатку, Данилишин – ст.
652).

Література:

1. Анучин В.А. Основы природопользования: теоретический аспект. – 430 с.

2. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества. – М.: Мысль,
182. — 334 с.

3. Боков В.А. Геосистемные взаимодействия: их учет в природопользовании
// Физ. география и геоморфология. – 1989. – Вып. 36. – С.8-14.

4. Бронштейн А.М., Литвинов В.А., Русин И.Н. Экологизация экономики:
методы регионального управления.- М.: Наука, 1990.- 120с.

5. Вампилова Л. Б. Концепция регионального историко-географического
анализа // Изв. Российск. географ. об-ва. – 1996. – Т.128.- Вып. 1. – С.
64-69.

6. Генсірук С.А. Регіональне природокористування: Навчальний посібник. –
Львів: Світ, 1992. — 336с.

7. Генсирук С.А., Нижник М.С., Мищенко В.С. Эколого-экономические
аспекты природопользования.- К.: Наукова думка, 1982.- 175с

8. Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей
среды // Изв. АНСССР. Сер. Географ. – 1975.- №3.- С. 13-25.

9. Герасимов И.П. Моніторинг окружающей среды // Современные проблемы
географии.- М.: Наука, 1976.- С. 19-29.

10. Герасимов И.П. Принципы и методы геосистемного мониторинга // Изв.
АНСССР. Сер. географ. — 1982. — №2.- С.5-12.

11. Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей
географи мира. – М.: Наука, 1985.- 247 с.

12. Герасимов И.П., Клюев Н.Н., Мухина Л.И. Геоэкологический аналіз //
Изв. РАН. Сер. географ.- 1995. — № 1.- С. 21-30.

13. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов.- М.: Аспект
Пресс, 1998.- 319с.

14. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов Вопросы теории и
методологии.- М.: Наука, 1987.

15. Грин А.М. Геосистема как объект мониторинга // Геосистемный
мониторинг в биосферных заповедниках.- М., 1984.- С 43- 54.

16. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В.,
Новоротов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого
розвитку України.- Київ, РВПС України. 1999.-716 с.

17. Дмитриевский Ю.Д. Природный потенциал и его количественная оценка.-
«Изв. Вис. Геогр. о – ва», 1971, №1, с. 41-47.

18. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с.308.

19. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

20. Еколого-економічні приорітети у вирішенні проблеми відходів
/Б.Горлицький, доктор геолого-мінеральних наук //Економіка України. –
№3, — 1995. – С.55.

Похожие записи