РЕФЕРАТ

на тему:

Дослідник Волині і Галичини Готфрид Оссовський

   

    Сьогодні ім’я визначного організатора краєзнавчого руху на Волині,
археолога, геолога і палеонтолога, який працював у другій половині XIX
ст. – Готфрида Оссовського практично невідоме широкому загалові.

   Перші науково-краєзнавчі розвідки, присвячені вченому, з’явилися лише
в останні роки. Серед них стаття житомирського краєзнавця Р.Кондратюка,
в якій автор торкається житомирсько-волинського періоду життя та
діяльності дослідника в царині вивчення геології краю [1]. Творчому
доробку Г.Оссовського, як археолога, присвячено розвідки М.Сохацького та
Л.Крушельницької і М. Бандрівського [2]. Про роль Г.Оссовського, як
організатора краєзнавчого дослідження Волині, розповідається в
монографії М.Ю.Костриці «Товариство дослідників Волині: історія,
діяльність, постаті»[3].

   Завдяки залученню польських архівних джерел та допомозі
колег-краєзнавців з Томська вдалося докладніше простежити подвижницьке
життя і творчий шлях Г. Оссовського – непересічної постаті польської та
української науки.

   Готфрид Йосипович Оссовський народився 8 (20) листопада 1833 року в
с. Козарівка Канівського повіту на Київщині (тепер – Канівського району
Черкаської області). Невдовзі батьки переїхали до Житомира, де придбали
помешкання на розі Подільської вулиці та Басейного провулку [4]. У 1853
році юнак отримав атестат про середню освіту у 1-ій Житомирській
гімназії і цього ж року став студентом Київського університету св.
Володимира. Але навчання завершити не вдалося. У 1855 р. Г.Оссовського,
як військовозобов’язаного, було мобілізовано до армії і відправлено на
російсько-турецьку війну. У 1855-56 роках брав участь в обороні
Севастополя. Лише у 1862 році Г.Оссовському вдалося у чині підпоручика
вийти у відставку і влаштуватися службовцем у Волинський губернський
статистичний комітет.

   Розпочинається житомирський, надзвичайно плідний період
науково-краєзнавчої діяльності Г.Оссовського, під час якого відбувається
становлення його як геолога та краєзнавця. Свою службу у Волинському
губернському статистичному комітеті він зумів максимально поєднати з
особистими краєзнавчими інтересами. Спільно з Іваном Біликом,
О.Б.Братчиковим, П.А.Косачем, Л.В.Крушинським та іншими однодумцями,
Г.Й.Оссовський організував краєзнавчий осередок при Волинському
губернському статистичному комітеті. Саме завдяки цілеспрямованій
діяльності Г. Оссовського і його колег у 70-х роках XIX ст. на Волині
було організаційно закладено підвалини наукового вивчення краю.

   Науково-краєзнавча діяльність Г.Оссовського охоплювала широке коло
інтересів. Про це свідчить перелік його публікацій у місцевій пресі [5].
Найширше вони були представлені на шпальтах ”Волынских губернских
ведомостей”, які в цей час редагував відомий краєзнавець Волині,
активний член гуртка при Волинському губернському статистичному комітеті
О.Б.Братчиков.

   Підсумком багатогранної діяльності Г.Оссовського на ниві дослідження
Волині став вихід у 1867 році його монографії ”Геолого-геогностический
очерк Волынской губернии” [6]. У цій праці дослідник вперше, ґрунтовно
опрацювавши матеріали попередників, сучасників і свої власні, зробив
комплексний опис геологічної будови краю, проаналізував стан справ з
розвіданими корисними копалинами, дав практичні поради щодо використання
кам’яно-будівельних матеріалів, бурого залізняку, напівкоштовного
каміння, каоліну. У підсумковій частині праці він закликав вчених до
подальших досліджень краю, накресливши основні їх напрямки. Цього ж року
він опублікував першу складену ним геологічну карту Волинської губернії,
яку у 1880 році було перевидано польською і французькою мовами у Парижі.

   У 1869 році в Житомирі побачила світ праця Г.Оссовського ”Из путевых
заметок по Волынской губернии” [7]. Про неї згодом схвально відгукнувся
видатний історик та археолог В.Б.Антонович у своїй класичній праці
”Археологическая карта Волынской губернии”, відмітивши, що автор
”Путевых заметок” наводить цікаві відомості з геології, етнографії,
економіки та археології краю.

   Готфриду Оссовському належить заслуга у створенні цінної колекції
мінералів і гірських порід Волині, зробленої на замовлення Губернського
статистичного комітету. На базі цієї колекції планувалося відкрити
власний мінералогічний музей. Але у зв’язку з тим, що для музею не
знайшлося окремого приміщення, за ініціативою голови розпорядчого
комітету Російської публічної бібліотеки в Житомирі генерал-майора
В.Максимовича геологічне зібрання Г.Оссовського об’єднали з геологічною
колекцією М.І.Черткова і розмістили в бібліотеці [8]. У 1877 році
В.М.Максимович разом з місцевими природознавцями А.С.Стасенком і
К.А.Ромазановичем провели систематизацію, наукову атрибутацію і
каталогізацію наявних експонатів. З цього часу, за словами Івана Білика
(І.Я.Рудченка), ”бездушне каміння і ґрунти Волині, поєднані разом у
геологічній шафі, набувають назви музею”.

   Під час чисельних польових геологічних досліджень Г.Оссовського
надзвичайно зацікавили археологічні пам’ятки, які він ретельно наносив
на геологічну карту. Це захоплення невдовзі переросло в наукові
інтереси. У 1871 році Г.Оссовський на з’їзді природознавців у Києві
оприлюднив доповідь ”О каменном веке в уездах Овруцком и Дубенском”.

   Ще через три роки на ІІІ-му Археологічному з’їзді в Києві він
виступив з доповідями про вік матеріалів, з яких споруджено найдавніші
пам’ятки Києва та про результати досліджень курганів в селі Залужжя
Острозького повіту. Саме участь у цьому з’їзді виявилася визначальною у
подальшій долі Г.Оссовського. Тут він познайомився з польським
вченим-археологом З. Дзяловським, який запросив дослідника на роботу до
Наукового товариства в м.Торунь, що на півночі Польщі. Врешті цю цікаву
пропозицію було прийнято.

   Відтак, з 1874 року розпочинається т. зв. польсько-галицький період
життя і діяльності Г.Й.Оссовського як археолога, який тривав майже два
десятиріччя. Протягом перших чотирьох років дослідник досконально вивчав
археологічні пам’ятки краю, організувавши за результатами цих досліджень
у Торуні музей, а узагальнені матеріали оприлюднив у ряді публікацій
[9]. У 1878 році Академія Наук у Кракові обрала Г.Оссовського дійсним
членом Антропологічної комісії, а ще через рік, як досвідченого фахівця
в галузі археології і геології, його запрошують до Кракова з пропозицією
зайнятися систематичним вивченням печер Галичини.

иць Кракова (тут Г.Оссовський виявив залишки матеріальної культури доби
палеоліту і неоліту), дослідник поступово розширює територію досліджень,
охопивши район Татр та Східної Галичини [10]. Він розробляє власну
методику археологічних досліджень печерних порожнин, вводить у науковий
обіг нову термінологію.

   Через недостатнє фінансування, дослідження Г.Оссовського
здійснювалися переважно за власні кошти. А ще треба було відшукувати час
на опрацювання матеріалів проведених розкопок, роботу в архівах, брати
участь у наукових форумах. Про результати обстеження більш ніж 80-ти
печер Г.Оссовський з великим успіхом доповідав на IV-му Археологічному
з’їзді в Одесі (1884 р.) та на з’їзді археологів у Львові (1885 p.). Він
першим серед вчених зробив спробу хронологічного поділу печерних
стоянок.

   Його ім.’я стало авторитетним у науковому світі. Тому не випадково,
що саме Г.Оссовському, за рекомендацією Краківської Академії наук, було
доручено проводити відповідальні розкопки у Звенигородському та
Уманському повітах на Київщині. Вибір кандидатури виявився вдалим не
тільки з огляду компетентності дослідника, але і тому, що він сам
походив з Київщини і добре знав місцеві звичаї і порядки. Розкопки 1887
року відомого кургану в Ружанівці під Звенигородкою, якому загрожувало
пограбування зайдами, відбулися з великим успіхом. Про їх результати
вчений розповів у монографії «Wielki Kurhan Ruzanowski», що побачила
світ у 1888 році у Кракові.

   Та головним об’єктом досліджень Г.Оссовського у ці роки було Галицьке
Поділля. Протягом 1889-92 років він здійснив дослідження у ряді сіл
Борщівського, Гусятинського та Заліщицького повітів (тепер –
Тернопільська область). «Ціль, – писав Г.Оссовський, досліджуючи
Гусятинський повіт, – територія міжріччя Збруча і Серету… від сходу
замкнута руслом Збруча, а від заходу – улоговиною Серету; на півночі
сперта на вершини вододілу до Вісли, Дністра і Дніпра, а на півдні —
відтята водами Дністра. Пас той вже по самій своїй природі обмежений з
трьох сторін, являє собою під фізіографічним поглядом певну окрему
цілість. Ґрунтовне дослідження такої, природними границями зазначеної
територіальної цілості, могло б з’ясувати, як її палеоетнологічний
характер був залежний від місцевих фізіографічних властивостей, в якому
з ним був зв’язку і яке його відношення до сусідніх територій» [11].
Така постановка питання Г.Оссовського свідчить про всебічність і
багатогранність наукових підходів вченого щодо досліджуваної території:
тут він виступає і як фізико-географ, і як палеограф, і як
ландшафтознавець.

   Але ж, насамперед, його цікавили археологічні пам’ятки краю. Діапазон
наукових інтересів вченого був надзвичайно широким. Так, у
с.Васильківцях Гусятинського повіту він розкопав трипільське поселення,
у Мишкові на Заліщинщині – старожитності черняхівської культури, на
лівому березі р.Серет в урочищі Могила на околиці с.Більче-Золоте –
давньоруський могильник. Та найбільше уваги та часу Г.Оссовський
приділяв дослідженню печери Вертеба. Він першим провів у печері
археологічні розкопки, склав досить точний її план, а також карту
археологічних пам’яток с. Більче-Золоте. У 1892 р. ці картографічні
матеріали були видані Краківською Академією Наук. Як з’ясувалося згодом,
це була одна з перших топографічних карт печер України. Цікаво, що
система умовних позначень, розроблена Г.Оссовським для печери Вертеба,
використовується спеціалістами-спелеологами і в наш час.

   Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з австрійською владою (його
навіть звинувачували у шпигунстві на користь Росії) вимусили
Г.Оссовського залишити Галичину і на схилі років виїхати в пошуках
роботи до далекого Сибіру. За рекомендацією свого давнього знайомого,
антрополога Ю.Талько-Грунцевіча, який мав добрі стосунки з томським
губернатором, Г.Оссовський у 1893 році виїхав до Томська, де отримав
посаду дорожнього майстра. Розпочався сибірський — останній період у
житті і діяльності Г. Й.Оссовського. Він, на жаль, виявився нетривалим.

   Як і на попередніх місцях служби, Г.Оссовський відразу активно
зайнявся науковою діяльністю, зокрема зайнявся пошуками питної води для
Томська та для інших нових поселень, що зводилися вздовж Сибірської
магістралі [12]. При нагоді він здійснював археологічне обстеження
прилеглої до залізниці території, зокрема печерних порожнин на Алтаї. З
цією метою проїхав кіньми півтори тисячі верств сибірськими манівцями. У
вільний від служби час опрацював матеріали археологічних розкопок у
Східній Галичині, опублікував у збірнику праць Томського товариства
природодослідників і лікарів узагальнюючу статтю [13].

   Однак солідний вік, сибірські суворі умови, особиста невлаштованість
далися взнаки. Він захворів на тиф. Помер Г.Й.Оссовський у Томську 16
квітня (за старим стилем) 1897 p., залишивши по собі велику наукову
спадщину.

   Постать Г.Й.Оссовського, організатора краєзнавчого руху на Волині,
талановитого геолога, археолога, палеонтолога, заслуговує всілякої уваги
істориків науки і краєзнавців, його ім’я чекає належної оцінки і
визнання.

Література

1. Кондратюк Р. Ю. Готфрид Оссовський: сторінки біографії // Житомирщина
на зламі тисячоліть: Наук. зб. ”Велика Волинь”. – Т. 21. – Житомир: М.
А. К., 2000. – С. 330-331.

2. Сохацький Михайло. З життя й творчого доробку археолога Готфрида
Оссовського // Постаті української археології: Матеріали і дослідження з
археології Прикарпаття і Волині. – Вип. 7. – Львів, 1998. – С. 75-78;
Крушельницька Лариса, Бандрівський Микола. Археологічні розкопки А.
Кіркора і Г. Оссовського на Тернопільщині 70-90 pp. XIX ст. // Там само.
– С. 73-75.

3. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність,
постаті. – Житомира: М. А. К., 2001. – С. 32-33.

4. Кондратюк Р. Ю. Вказана праця. – С. 330.

5. Оссовский Г. Норинская каменоломня Овручского уезда // ВГВ. – 1856. –
№ 32; Його ж. О гиперитах на Волыни и в особенности о гиперите
Горошковском // ВГВ. – 1856. – № 39-40; Його ж. Важность геогнозии в
практическом её применении и в особенности на Волыни // ВГВ. – 1865. – №
44; Його ж. Горный хрусталь на Волыни // ВГВ. – 1866. – № 2. Його ж. Из
путевых заметок по Житомирскому и Овручскому уезду // ВГВ. – 1868. – №
21-24; Його ж. Из путевых заметок по Волыни // ВГВ. – 1868. – № 76-78,
94-96, 101-104, 107-111.

6. Оссовский Г. Геолого-геогностический очерк Волынской губернии //
Труды Волынского губернского статистического комитета. – Житомир, 1867.
– Вып. 1. – С. 152-352.

7. Оссовский Г. Из путевых заметок по Волынской губернии (Наблюдения о
состоянии землевладений … фабричной промышленности, археологические,
этнографические заметки, местные предания и легенды). – Житомир, 1869. –
33 с.

Похожие записи