РЕФЕРАТ

на тему:

Бермудський трикутник. Географічне положення, вчені про нього, цікаві
історії”

1. Загальні відомості про “Бермудський трикутник”

У західній частині Атлантичного океану, біля південно – східних берегів
США, існує район, що по формі нагадує трикутник. Це – одне з найбільш
загадкових місць на Землі, яке ми зазвичай називаємо Бермудським
трикутником. Тут з 1945 року зникло без сліду більш ніж 100 літаків та
човнів (в тому числі, і підводних) і більше 1000 чоловік.

У 1909 році в Бермудському трикутнику зник капітан Джошуа Слокам,
найвідоміший моряк того часу. Він першим у світі здійснив навколосвітню
подорож під вітрилами. 14 листопада 1909 він відплив від острова Мартас
– Він`ярд і обрав курс на Південну Америку. З того часу від нього не
було жодного повідомлення.

Гіпотез, що пояснюють нескінченні зникнення, було запропоновано безліч.
Серед них: раптова хвиля цунамі через землетрус; напади морського
чудовиська; викривлення простору у часі; НЛО; люди з майбутнього та
інше.

Звичайно, щороку над трикутником пролітають багато літаків, його
перетинає велика кількість човнів, і вони залишаються цілими. Але немає
у світі більше такого місця, де б за незвичайних обставин виникла така
кількість раптових зникнень.

Вже багато років учені намагаються розгадати таємницю Бермудського
трикутника — загадкового і легендарного місця, в якому зникла величезна
кількість людей і техніки. Вперше словосполучення Бермудський трикутник
з’явилося після зникнення шести літаків 5 грудня 1945 року. Інтерес
представляє і той факт, що, починаючи з 45-го року, в цьому місці
зафіксовано зникнення понад ста різних кораблів і повітряних
транспортних засобів, без вісті зникли близько тисячі чоловік. Останній
випадок такого зникнення мав місце в жовтні 2003 року, коли батько і син
зникли з крейсера. Утім, льотчики і моряки, які не містифікують
ситуацію, пропонують цілком раціональне пояснення Бермудському
трикутнику. За їхніми словами, океан і повітряний простір поблизу
Флориди буквально заповнено особистим транспортом, керованим простими
любителями, і тому часті нещасні випадки. А до винаходу радіо і
супутникової навігації, мандрівники збивалися з шляху, керуючись
невірними свідченнями компаса. Додатковим чинником ризику стає ураганний
вітер атлантично-карибської зони і швидка течія Гольфстрім. У той же
час, письменник і експерт по „трикутнику” Джіан К”юзар стверджує, що
причиною виходу з ладу апаратури кораблів і літаків можуть бути
електромагнітні хвилі.

29 грудня 1972 року рейс 401 на Істон (“Локхід” Л – 102), на борту якого
знаходилося більш ніж 100 чоловік, раптово зник. Відомо лише, що
впродовж останніх 7 – 8 секунд польоту літак зменшував висоту з
неймовірною швидкістю. Жоден з диспетчерів Майамі не зміг прослідкувати
його шлях. Все що залишилось – це зафіксоване під час повороту радару
відображення літака. Швидкість, з якою літак зменшував висоту, не
можливо пояснити ні поломкою автоматичної системи управління, ні
недосвідченістю пілотів. Для цього, безумовно, повинна бути причина,
пов`язана з атмосферою. Можливо – будь – яка аномалія магнітного поля.

Серед льотчиків і моряків немало таких, які вважають, що “в районі з
таким інтенсивним рухом цілком природньо можна уявити собі літак чи
судно, що загубилися внаслідок збігу обставин”.

Вони стверджують, що самого трикутника не існує, що ця назва — помилка
чи вигадка для занадто захоплених фантастів. Їх думку підтримують
авіакомпанії, що обслуговують цей район. З приводу існування самого
Бермудського трикутника і його кордонів суперечки не затихають. Який
його справжній розмір, як народилися серед екіпажів легенди про
зникнення? Може, через популярність цих легенд будь-яку аварію, що важко
пояснити, розглядають як зникнення? Чи не в цьому причина?

Радіо і телебачення закидало питаннями свідків, які літали в цьому
районі, доводячи їх до нервозності та психозу.

Людей, які направляються в сторону трикутника, часто питають: “Через
Бермудський трикутник полетимо?” І частіш за все відповідь негативна.
Іноді, коли літак запізнюється, пасажирам у виправдовування приводять
такий аргумент: “Нам же приходилось облітати Бермудський трикутник”.

Не дивлячись ні на що, дивні аварії та зникнення в трикутнику
продовжуються.

2. Ймовірне пояснення феномену «Бермудського трикутника»

Ще в 1959 році Полінгом була запропонована так звана клатратна модель
структури води. Клатрати — це об’єднання молекул води в багатокутники,
що нагадують формою футбольний м’яч, внутрішню порожнину яких можна
порівняти за величиною як з молекулами води, так і з молекулами деяких
газоподібних речовин, зокрема – метану, повідомляє NEWS.rin.ru.

Окрім цих молекул води, що об’єдналися в багатокутники, там є одинарні
молекули, які можуть або входити у внутрішню порожнину клатратів, або
знаходитися в проміжках між ними. Від того, яка кількість одинарних
молекул знаходитиметься в тому або іншому стані, залежать властивості
води — її в’язкість, питома вага і здатність розчиняти інші речовини, а
також взаємодіяти з молекулами, що входять до складу живих організмів.
Завдяки цьому, наприклад, тала вода володіє корисними для живих
організмів властивостями.

Нещодавно російські вчені Висоцький і Корнілова зробили розрахунок
енергетичних характеристик, необхідних для переходу вільних молекул води
з незв’язаного стану в порожнину клатрата і назад. За допомогою цих
розрахунків вони показали, що структурою води — кількістю вільних
молекул води в порожнинах клатратів і поза ними — можна керувати за
допомогою тиску, температури, магнітного поля, причому, «заряджена»
таким чином вода зберігає свою структуру протягом тривалого часу і може
використовуватися в медичних цілях як самостійно (пригадаємо «живу воду»
з народних казок), так і як «упаковка» для молекул лікарських речовин.
Такою «упаковкою», здатною донести ліки до внутрішніх органів хворого,
не розтративши їх на шляху, служать клатрати, в порожнинах яких можуть
бути розміщені лікарські молекули за певних режимів їх приготування.

У природних умовах порожнини в клатратах води можуть займати молекули
природних газів, утворюючи кристалогідрати. Найбільш поширеним
кристалогідратом, що зустрічається у вічній мерзлоті та на дні морів і
океанів, є кристалогідрат газу метану. Він є масою, схожою на мокрий
сніг. Такі кристалогідрати, в принципі, можуть використовуватися як
паливо, альтернативне нафті й газу, але, разом з тим, представляють
велику небезпеку для життя на Землі.

Ще в 1988 році британський геолог Бен Кленнел висунув версію про те, що
причиною безслідного зникнення морських судів і літаків в Бермудському
трикутнику є ці самі кристалогідрати метану. Під впливом тепла, що йде з
земних надр, та інших чинників метан виділяється з кристалогідратів і
утворює величезні міхури під донними осіданнями. Ці міхури можуть під
дією незначних зусиль — навіть, наприклад, потривожені китом, —
вириватися на поверхню морів. Такі міхури просто перевертають кораблі, а
потім вони затягуються у водяну воронку, що утворилася. Ну, а газ, що
вирвався на поверхню, може вибухати при зіткненні з повітрям, від чого
гинуть і літаки. Австралійські вчені Джосеф Монаган і Девід Мей провели
досліди на моделях кораблів в басейні, а також серію експериментів з
комп’ютерним моделюванням і показали, що вірогідність дії такого
механізму навіть вище, ніж припускав Бен Кленнел.

Подібне виділення метану з кристалогідратів, а потім його спалах не
виключає подібних катастроф і в майбутньому. Особливу небезпеку в цьому
відношенні представляє потепління клімату, яке може стимулюватися
техногенними викидами вуглекислого газу в атмосферу. Порушення природної
рівноваги в результаті технологічної діяльності людей здатне розбудити і
привести в дію механізм виділення метану з кристалогідратів океанів зі
всіма наслідками.

Першою, поки що боязкою спробою людства протистояти такому ходу подій є
Кіотська угода про обмеження викидів вуглекислого газу в атмосферу.
Недавно наша країна підписала Кіотський протокол, зробивши таким чином
свій вибір на користь збереження життя на нашій планеті. Хочеться
вірити, що Кіотські угоди не залишаться останньою спробою людства в
цьому напрямі.

Використана література

Матеріали з журналів “Фантастика”, “Неймовірне”, “Наука і світ”

Похожие записи