Контрольна робота

на тему:

1. Трансформація і покращення угідь. 2. Земельно оціночні роботи при
здійсненні землеустрою. 3. Виробництва в наслідок вилучення земель

План

1. Трансформація і покращення угідь.

2. Земельно оціночні роботи при здійсненні землеустрою.

3. Виробництва в наслідок вилучення земель.

1. Трансформація і покращення угідь

Система використання ріллі. Рілля займає 80,2% загальної площі
сільськогосподарських угідь України. Бона є угіддям універсального
використання. На чім можуть вирощуватись продовольчі, технічні та
кормові культури, що дає змогу легко регулювати структуру виробництва,
виходячи із завдань, часу і потреб господарства. Під ріллею зайняті
кращі найбільш родючі землі, все це забезпечує високу продуктивність її
використання.

Система використання ріллі базується на чергуванні вирощування культур з
врахуванням їх біологічних властивостей, агротехніки вирощування, а
також економічної доцільності. Правильне чергування культур є основою
сівозміни як системи використання ріллі. Чергування культур в сівозміні
нероздільно пов’язане з усією агротехнікою системою обробітку ґрунту,
системою удобрення, заходами по боротьбі з бур’янами, хворобами,
шкідниками, захистом ґрунту від ерозії та ін.

Протилежністю сівозміни є беззмінна культура, тобто беззмінне
вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж місці протягом
тривалого часу.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і грунт, що
веде до зниження врожаю даної культури, і ця закономірність в
землеробстві відома давно. Розвиток науки і історія землеробства і
дозволили виявити причини зниження врожаїв при беззмінному вирощуванні
культури на одному місці, пізнати закономірності даного явища багато.

Що ж відбувається при беззмінному вирощуванні культури? Всі причини
(фактори), які вимагають чергування культур, прийнято поділяти на чотири
групи: 1 — хімічного; 2 — фізичного; З — біологічного та 4 —
економічного впливу.

Хімічні основи необхідності чергування випливають із біологічних
«особливостей культур, вони проявляються в декількох напрямках. Різні
види культур в різних співвідношеннях використовують елементи
мінерального живлення. Чергування культур поліпшує умови мінерального
живлення рослин, забезпечує більш ефективне використання їх запасу в
ґрунті.

Культура і технологія їх вирощування впливають на фізичні властивості
ґрунту. Особливо це стосується структури і щільності ґрунту; здатності
вбирати і зберігати вологу; захисту ґрунту від вітрової та водної
ерозії. Різні культури в залежності від їх особливостей вегетації,
технології вирощування, кількості і якості кореневої маси і поживних
рештків неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту. Якщо посіви
багаторічних трав благотворно впливають на структуру ґрунту, то при
посівах просапних культур фізичні властивості ґрунту можуть навіть
погіршуватись, особливо структура.

Біологічна необхідність чергування культур зумовлюється. їх різним
відношенням до бур’янів, шкідників і хвороб. Більшість
сільськогосподарських культур має свої види бур’янів, і при беззмінних
посівах створюються сприятливі умови для їх розвитку. Зміна культур на
полі створює несприятливі умови для бур’янів.

Не менш важливу роль відіграє чергування культур в боротьбі шкідниками і
хворобами сільськогосподарських культур. Справа в тому, що багато
шкідників і хвороб згадають шкоді тільки певним культурам, і зовсім не
мають негативного впливу на інші.

Таким чином, — чергування сільськогосподарських культур в значній мірі
знижує фітосанітарний потенціал, тобто зменшує чисельність -бур’янів,
шкідників та хвороб. Звичайно, з бур’янами, шкідниками та хворобами
можна боротись шляхом застосування хімічних препаратів (гербіцидів,
пестицидів). Але такий шлях потребує додаткових затрат, до того ж
внесення хімічних препаратів, особливо в завищених дозах, негативно
впливає на якість продукції і стан ґрунту.

Відповідно підібраний набір культур та їх площ дає можливість вирівняти
(вгладити) затрати праці протягом вегетаційного сезону.

Беззмінний посів не ідентичний з поняттям повторна культура. Повторна
культура — сільськогосподарська культура, яка вирощується .на одному і
тому :к місці 2-3 роки підряд. Повторні посіви культур застосовують як в
схемах сівозмін, так і на окремих ділянках.

Відомі два принципово відмінні підходи в побудові сівозмін. В першому
випадку сівозміна розглядається як стала послідовність чергування
культур протягом певного (наперед визначеного) періоду (кількості
років). Перелік сільськогосподарських культур і парів в порядку, їх
чергування в сівозміні називають схемою сівозміни. Період, протягом
якого сільськогосподарські культури проходять через поле з
послідовності, установленій схемою сівозмін називається ротацією.

Площа, включена а систему сівозмін, ділиться на кількість полів, рівну
періоду її ротації. І тоді кожна культура протягом ротації сівозміни
проходить через всі поля.

Головне агротехнічне значення сівозміні мас послідовність культур в
кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура,
розміщаючись в кращих умовах для росту і розвитку, благотворно впливає
на умови вирощування наступної за нею культури і тим самим сприяє
підвищенню продуктивності сівозміни. Правильне чергування — багато
варіантне. Тому сівозміну не слід розглядати як раз і назавжди
установлене чергування культур по полях і роках. Вона може мати
динамічний характер з пошуком все ліпших прийомів агротехніки, втіленням
нових сортів і культур, при необхідності зі зміною, прийнятого раніше
порядку чергування культур, а також площі, яку вони займають. Це
заставляє робити також і динамічність економічної ситуації, погодних
умов року тощо.

На цьому базується другий підхід в організації сівозміни. За вихідну
одиницю організації сівозміни приймається поле, яке формується з
врахуванням постійно діючих факторів (умов території, вимог технології
вирощування культур, охорони ґрунту). Кількість і площа полів диктуються
не структурою посівних площ і періодом ротацій сівозміни, а природними і
територіальними умовами. Рівновеликість полів не мас принципового
значення.

З врахуванням оцінки полів за придатністю для вирощування культур вони
поєднуються у групи полів, які близькі за умовами рельєфу, ґрунту,
зволоження. 3. Визначення втрат сільськогосподарського 2. Земельно
оціночні роботи при здійсненні землеустрою

Землевпорядна документація визначається Земельним кодексом України (2001
р.). У новій редакції Земельного кодексу вичерпний перелік видів
землевпорядної документації наведено лише опосередковано у ст. 184, але
він може використовуватись як принциповий підхід до визначення переліку
в майбутньому. Попередня редакція Земельного кодексу (ст. 100) визначила
дещо інші види землевпорядної документації. Ці види затверджені у
встановленому на той час порядку і будуть чинними ще значний проміжок
часу. Тому, розглядаючи землевпорядну документацію як джерело
інформації, ми зобов’язані користуватися обома переліками.

Розробка, затвердження та реалізація землевпорядної документації теж є
складовими землеустрою. Склад та зміст землевпорядної документації
зумовлений загальними вимогами до землеустрою як виду діяльності.

Землеустрій — це сукупність соціально-економічних заходів, спрямованих
на регулювання земельних відносин та раціональної організації території
держави, адміністративно-територіальних утворень, господарських
структур, що здійснюється під впливом формування суспільно-виробничих
відносин і розвитку продуктивних сил.

Це ми будемо враховувати при розгляді розділу про землевпорядну
документацію.

Можна досить впевнено виділити кілька рівнів та видів документації,
проаналізувавши деякі статті Земельного кодексу (2001 p.).

Ст. 177 присвячена загальнодержавним програмам використання і охорони
земель, які розробляються з метою забезпечення потреб населення і
галузей економіки у земельних ділянках, їх раціонального використання і
охорони відповідно до програм економічного, науково-технічного і
соціального розвитку країни.

Загальнодержавні програми використання і охорони земель затверджуються
Верховною Радою України.

У ст. 178 визначено аналогічні умови для регіональних програм
використання і охорони земель. Вони розробляються Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і
затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними
радами.

Програми використання і охорони земель міст Києва і Севастополя
розробляються Київською і Севастопольською міськими державними
адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

хуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських
культур.

Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки
земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання і
охорони земель. Використання і охорона сільськогосподарських угідь
здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

Проте не слід забувати, що за технологією здійснення грошової оцінки
таке районування має практичне значення для оцінки земель
сільськогосподарського призначення.

Водночас у населених пунктах здійснюється зонування земель, яке значною
мірою впливає на грошову оцінку земель в межах населених пунктів.
Зонування здійснюється відповідно до місцевих правил забудови (див.
розділ 3.2).

Доцільно виділити кілька видів землевпорядної документації, наявних у
обох редакціях Земельного кодексу. Склад та зміст землевпорядної
документації зумовлено загальними вимогами до землеустрою як виду
діяльності.

Схема (проект) землеустрою є одним з найпоширеніших видів землевпорядної
документації, що використовується для грошової оцінки землі. Є кілька
різновидів цієї документації, які можна об’єднати в дві групи: схема
землеустрою колективного, фермерського сільськогосподарського
господарства і схема землеустрою адміністративно-територіального
утворення.

Схеми (проекти) землеустрою призначені для:

* науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної
системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у
розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і
агросистем;

* інформаційного забезпечення правового, економічного,
еколого-еконо-мічного і містобудівного механізму регулювання земельних
відносин на всіх рівнях господарювання (національному, регіональному,
локальному, господарському) шляхом розроблення пропозицій щодо
встановлення режиму і умов використання земель, наданих у власність чи
користування, включаючи оренду;

* здійснення заходів щодо прогнозування, програмування, планування,
організації раціонального використання та охорони всіх земель, незалежно
від форми власності на всіх рівнях (національному, регіональному,
локальному, господарському);

* організації територій сільськогосподарських підприємств із створенням
просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію
використання та охорони земель сільськогосподарського призначення і
раціональну функціонування сільськогосподарського виробництва,
впровадження прогресивних форм організації управління
землекористуванням, удосконалення складу та розміщення земельних угідь,
системи сівозмін, сінокосів і пасовищеоборотів;

* розроблення системи заходів щодо збереження і поліпшення природних
ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації
порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від
ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і
заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними
речовинами та інших видів деградації, а також щодо консервації
деградованих і малопродуктивних земель і запобігання іншим негативним
явищам;

* організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій
і установ з метою створення умов ефективного землекористування та
обмежень і обтяжень у використанні земель.

Крім зазначених завдань схем (проектів) землеустрою, завданням на
проектування можуть бути встановлені й інші спеціальні вимоги.

Масштаби схем землеустрою обумовлюються розмірами проекту — від 1:25000
до 1:2000 для дуже великих утворень. Найпоширенішими є масштаби 1:10000
та 1:5000, які використовуються для схем землеустрою сільських рад та
окремих господарств. Зустрічаються застарілі проекти та схеми, які
виконано на безмасштабних планах.

Найбільш корисним цей вид документації є при здійсненні грошової оцінки
земельних ділянок сільськогосподарського призначення незалежно від того,
в межах чи за межами населених пунктів розташовані ці ділянки.

виробництва в наслідок вилучення земель

За час проведення земельної реформи докорінно змінилися умови і характер
діяльності сільськогосподарських підприємств. У більшості з них
проведена приватизація земель і ліквідована монополія держави на землю.
Присадибні землі та прилеглі до населених пунктів території були
передані до складу населених пунктів, у відання сільських та селищних
рад. На базі окремих сільськогосподарських підприємств організовані
селянські (фермерські) господарства. Порушено стабільність і
компактність землекористування сільськогосподарських підприємств та їхня
інфраструктура.

В результаті приватизації земель і виділення земельних часток
сільськогосподарське виробництво здійснюється на землях різного
правового статусу:

1) які знаходяться у власності сільськогосподарських підприємств;

2) які передані власниками земельних часток (паїв) в оренду;

3) які орендовані в органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування.

На селі поступово формується поєднання малого, середнього і великого
сільськогосподарського виробництва, їх економічна взаємодія.
Відбувається більш тісне об’єднання інтересів особистих господарств і
сільськогосподарських підприємств.

Найважливішою передумовою ефективності організації території, створення
тим самим умов для стійкого економічного розвитку підприємств і
раціонального природокористування, є врахування розмаїття природних і
економічних умов території, яка підлягає землеустрою, агроекологічного
потенціалу земель і інтенсивності виробництва. Це стратегічне завдання
землеустрою є одним з найважливіших напрямів його розвитку на землях
сільськогосподарського призначення.

Значне скорочення в останнє десятиріччя інвестицій в інтенсифікацію
сільськогосподарського виробництва, обсягу застосування добрив і засобів
захисту рослин різко підвищило значимість урахування природних факторів
виробництва і переходу до агроекологічно обґрунтованого землеустрою. У
даний час необхідна така організація території сільськогосподарських
підприємств, яка забезпечить досягнення найбільшої продуктивної віддачі
земель різної природної якості при агроекологічно диференційованому
використанні родючості ґрунтів. Це викликано тим, що в умовах переваги
екстенсивних процесів і дефіциту матеріально-технічних ресурсів різко
зростає значимість більш повного використання природних джерел родючості
і продуктивності сільськогосподарських угідь.

Таким чином, новий характер і зміст землеустрою в сільському
господарстві обумовлюється наступним:

У територія в межах реорганізованого сільськогосподарського підприємства
(або яке змінює свій статус) у зв’язку з появою безлічі земельних
власників і сторонніх землекористувачів стає, в першу чергу, об’єктом
територіального землеустрою, а потім уже внутрішньогосподарського; Ф
центр ваги проектів землеустрою переміщується не тільки на рішення
організаційно-територіальних питань, пов’язаних з утворенням нових і
впорядкуванням існуючих земле-користувань, розмежуванням і
перерозподілом земель, але — й на правове обґрунтування проекту
(встановлення правового режиму й умов використання земель, оформлення
прав на землю, створення умов для регулювання земельних відносин і т.
ін.);

* територіальний і внутрішньогосподарський землеустрій повинні
базуватися на агроекологічній оцінці території, її придатності для
ведення сільськогосподарського виробництва, тому що частина земель
підлягає вилученню з обороту, консервації та не повинна включатися в
перерозподіл через забруднення, зараженість і деградацію земель;

* територія реорганізованого сільськогосподарського підприємства або
території, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування
повинні стати об’єктом як землеустрою, так і земельного кадастру, що
дозволяє створити паралельно із землевпорядними діями інформаційну
основу для регулювання внутрішньогосподарських земельних відносин,
диференціації плати за землю, її ціни, орендної плати за земельні частки
тощо;

* проекти землеустрою за своїм характером повинні стати комплексними
тому, що в його процесі зачіпаються питання не тільки організації
раціонального використання і охорони земель, але й питання розміщення,
організації та технології виробництва;

* виникла потреба розробки проектів землеустрою на територію сільських
(селищних) Рад [32].

Використана література

1. М.А. Мицай Теоретичні основи землевпорядного проектування, 1995.

2. А.М. Третяк. Наукові основи землеустрою, Київ ТОВ «ЦЗРУ», 2002.

3. М.Г.Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула, Н.Р.Шпік. Кадастр населених
пунктів. Львів, «Новий Світ-2000», 2005.

Похожие записи