Реферат на тему:

Природні чинники розвитку людського суспільства. Природоресурсні та
екологічні проблеми людства

План

1. Мінеральні ресурси світу.

2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.

3. Основні екологічні проблеми людства.

1. Мінеральні ресурси світу.

Мінеральні ресурси — це сукупність розвіданих запасів різних видів
корисних копалин, які використовуються чи можуть бути використані в
господарській діяльності людини. Добувна промисловість світу виймає із
земних надр понад 200 видів корисних копалин, які служать для людства
паливом, сировиною для виробництва енергії, чорних і кольорових металів,
різноманітної хімічної продукції, мінеральних добрив, будівельних і
абразивних матеріалів, скла, коштовностей тощо.

Майже всі мінеральні ресурси належать до невідновних, а їх світовий
видобуток постійно зростає (разом з т. з. «пустою» породою наближається
до 300 млрд. т за рік). Тому існує глобальна проблема
ресурсозабезпеченості, гострота якої неоднакова для різних видів
мінеральної сировини. Так, при сучасних обсягах розвіданих запасів і
рівнях видобутку покладів вугілля, руд чорних металів, фосфатної
сировини та калійних солей вистачить ще на 100–300 років, поліметалічних
руд, азбесту, самородної сірки — на 30–60 років, нафти і природного газу
— на 40–50 років. Правда, у наш час відбувається приріст запасів
багатьох видів мінеральних ресурсів за рахунок дорозвідки, що
здійснюється двома шляхами: «вшир» (відкриття нових родовищ на нових
територіях, наприклад, нафти на півночі Аляски чи шельфі Північного
моря) і «вглиб» (збільшення запасів існуючих родовищ внаслідок глибокого
буріння, наприклад, нафти на узбережжі та шельфі Перської затоки).

Поширення корисних копалин підпорядковується геологічним
закономірностям. Паливні корисні копалини, які містяться насамперед у
вугільних (всього їх 3,6 тис.) і нафтогазових (їх понад 600) басейнах,
мають осадове походження і приурочені до чохлів давніх платформ чи їх
внутрішніх і крайових прогинів.

Рудні корисні копалини можуть бути як магматичного чи метаморфічного,
так і осадового походження. Перші зв’язані безпосередньо із
кристалічними фундаментами платформ, їх виступами — щитами, складчастими
областями. Осадові родовища рудних копалин поширені на периферіях щитів
і складчастих областей. Часто вздовж останніх виділяють т. з.
металогенічні пояси — сукупність родовищ металічних корисних копалин, що
тягнуться на тисячі кілометрів. Найбільш вивчені, освоєні і вичерпані
родовища поясів давніх складчастостей, які більше зруйновані й «оголені»
для людини (Уральський, Скандинавський та ін.). Молоді складчасті пояси
(Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський) концентрують у собі значні
запаси різноманітних руд (насамперед, кольорових металів) — як
розвіданих, так і ще невідомих (а то й недоступних) для людини.

Серед нерудних корисних копалин найбільш масове поширення мають
різноманітні будівельні матеріали, а також кухонна сіль. У той же час
основні запаси хімічної сировини (калійна сіль, сірка, фосфорити й
апатити), графіту, азбесту, слюди, алмазів концентруються в небагатьох
регіонах планети.

У світі виділяється майже десять країн, які мають надзвичайно великий
видовий склад мінеральних ресурсів. Це, насамперед, США, Канада, Росія і
Китай, на території яких залягають майже всі основні види корисних
копалин, а також Австралія, Індія, Бразилія, Мексика, ПАР і Казахстан,
що мають деякі «пропуски» у видовому складі ресурсів. Ці ж країни дуже
часто знаходяться серед світових лідерів за запасами багатьох корисних
копалин. Так, у першу п’ятірку за запасами природного газу входять
Росія, США, вугілля — США, Росія, Китай; урану — Австралія, США, Канада;
залізних руд — Росія, Австралія, Канада, США; марганцевих руд — ПАР,
Австралія; хромових руд — ПАР, Індія; мідних руд — США, Канада;
алюмінієвих руд — Австралія, Китай, Бразилія; фосфатної сировини — США,
Китай, Росія; самородної сірки — США, Мексика; калійних солей — Канада,
Росія, США і т. д.

Різноманітні металічні ресурси мають країни андського поясу (Чилі, Перу,
Болівія), африканського «мідного поясу» (Зімбабве, Замбія, ДР Конго —
колишній Заїр), скандинавські; різноманітні паливні — Великобританія.
Досить широким, однак не повністю «скомплектованим» набором корисних
копалин володіють Україна, Польща, Венесуела, Іран та інші країни. Дуже
обмежений якісний і кількісний склад мінеральних ресурсів у більшості
країн, що розвиваються (недостатня геологічна вивченість території), в
європейських країнах і Японії (виснаження внаслідок тривалої
експлуатації).

Є цілий ряд випадків, коли країни, які не володіють великим
«асортиментом» корисних копалин, посідають світове лідерство за
покладами окремих з них. Наприклад, країни Перської затоки — за нафтою,
країни Південно-Східної Азії — за олов’яними рудами, Гвінея та Ямайка —
за бокситами, Марокко і Західна Сахара — за фосфоритами.

2. Масштаби і джерела забруднення довкілля у світовому вимірі.

Основною причиною екологічних проблем є забруднення навколишнього
середовища величезною кількістю відходів, що утворюються в процесі
виробництва і споживання. В 1970 р. їх маса становила 40 млрд. т, а в
2000 р. складатиме 100 млрд. Найбільшими джерелами забруднення є
промисловість, транспорт, сільське господарство, побутова сфера.
Об’єктами забруднення стали всі компоненти природного середовища:
літосфера і ґрунти («поховання» шкідливих, у т. ч. радіоактивних,
відходів; внесення мінеральних добрив і отрутохімікатів, складування
«пустої» породи в районах гірських розробок; нагромадження
сміттєзвалищ); атмосфера (щорічно сюди викидається понад 20 млрд. т
пилогазових відходів, в яких міститься до 140 явно шкідливих для людини
речовин, насамперед, двоокиси вуглецю, сірки, окисли азоту); гідросфера
(викиди неочищених і слабо очищених стічних вод — всього 1 800 млрд. м3
за рік, забруднення при видобутку і транспортуванні нафти); біосфера
(нагромадження в рослинах і перехід трофічними ланцюгами в організми
тварин і людей важких металів, шкідливих сполук тощо).

3. Основні екологічні проблеми людства.

До екологічних проблем належать ті, які пов’язані з погіршенням стану
(якості) середовища проживання людей, спричиненого діяльністю самого
людського суспільства. У процесі розвитку суспільства демографічне і
господарське навантаження на природу зростало, а людство «відходило від
інших живих організмів як нова небувала геологічна сила» (В.
Вернадський). Особливо критичного характеру набули взаємовідносини між
суспільством і природою з початком НТР.

Екологічні проблеми можуть бути локальними (характерними для вузької
території, наприклад, конкретного міста), регіональними і глобальними.
До глобальних належать проблеми:

— захисту атмосфери від критичних забруднень (результатом такого
забруднення стали т. з. «кислотні» дощі);

— загального потепління клімату внаслідок «парникового ефекту» (його
результатом може стати танення льодовиків і підвищення рівня Світового
океану);

— збереження захисного озонового шару навколо Земної кулі (т. з.
«озонові діри» збільшують ризик ракових захворювань населення);

— збереження вмісту вільного кисню в атмосфері (величезна кількість його
витрачається при спалюванні мінерального палива, а нове надходження може
різко скоротитися внаслідок вирубування тропічно-екваторіальних лісів);

— захисту материкових вод від критичного забруднення і висихання (через
надмірне забруднення ріки і озера, які є основним джерелом
водопостачання для людей, втрачають здатність до самоочищення,
перетворюючись у «стічні канави» та «відстійники»);

— захисту від забруднення вод Світового океану (найбільш «хворими» є
внутрішні моря — Середземне, Балтійське, Північне, Ірландське, Чорне,
Мексиканська затока, а також бухти міст-гігантів Нью-Йорка,
Ріо-де-Жанейро та ін.);

— охорони і освоєння ресурсів Світового океану;

— опустелювання земель (аридне — в областях, що прилягають до пустель
тропіків і помірного поясу, й арктичне — деградація тундри) і т. д.

Задумуючись над подальшим існуванням людства в зв’язку із загостренням
екологічних проблем, спеціалісти ООН розробили концепцію стійкого
розвитку людства, яка передбачає два підходи: 1) стратегію «тотального
очищення», що зв’язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою
енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва
тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження
забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення
викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» «парникового ефекту»),
щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

Література:

Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред.
С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і
посібники, 1998. – С. 56–99.

Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна
географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – С.
36–101.

Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса:
Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес,
2002. – С. 291– 298.

Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук,
О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. –
С. 103–106, 9–12.

Социально-экономическая география зарубежного мира/ Под
ред.В.В.Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – С.115–190.

Родионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебное пособие.
–М.: Московский лицей, 1998. – С.6–80.

Максаковский В.П. Историческая география мира: Учеб. пособие для вузов.
– М.: Экопрос, 1997. – 584 с.

Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий
обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – С. 16–57.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и
М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2000. – С. 15–37, 185–190.

Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во
Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.

Витвер И.А. Историко-географическое введение в экономическую географию
зарубежного мира. – М.:Географгиз, 1963. – 366 с.

Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география:
Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. С. 174–189.

Страны и регионы. 2000. Статистический справочник Всемирного банка/ Пер.
с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

Страны мира. 2000. Статистический справочник ООН/ Пер. с англ. – М.:
Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл./ За ред.
Б.П.Яценка. – К.: АртЕк, 1999. – С. 4–19.

Бершадська Т. Економічна та соціальна географія світу. 10 клас. –
Тернопіль: Підручники і посібники,2001. – С. 4–16.

Похожие записи