Реферат

на тему:

Глобальні проблеми людства

Політичні, економічні і соціальні проблеми, які стосуються інтересів
усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Глобальні
проблеми виникли на рубежі XIX і XX ст., коли в результаті колоніальних
завоювань усі заселені території світу були поділені між провідними
країнами і втягнуті у світове господарство. У цей час зародилася і перша
глобальна політична криза, що вилилась в Першу світову війну.

Усі глобальні проблеми можна поділити на політичні, економічні,
демографічні, соціальні та екологічні.

Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру та
гонки озброєнь в глобальному масштабі; б) економічного і політичного
протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення
регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії
та Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів;
забруднення довкілля, збіднення генофонду Землі.

Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми.
Для країн третього світу характерний «демографічний вибух», а в
розвинених країнах спостерігається старіння і депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров’я, освіта, наука і
культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої
кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у
розв’язанні глобальних економічних проблем — сировинної і енергетичної.
Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна
економічна проблема — продовольча, е дуже гострими.

Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як
освоєння Світового океану та космосу.

Політичні проблеми. Упродовж багатьох століть на політичний розвиток
людського суспільства впливали дві протилежні тенденції — створення
світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні
процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися
шляхом створення велетенських наддержав — імперій, де можна було
мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий
внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення
порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно
перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного
розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних
суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.

Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси
більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед
політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни
була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в
Організацію Об’єднаних Націй.

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і
релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних
конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової
соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави
колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія,
Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до
Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні
райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно
спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом.
У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм,
який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.

Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних
конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих
організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки —
військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому
Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії
вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних
конфліктів е консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки
біженців, злидні і голод.

Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему
— міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто
вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах,
супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при виясненні
їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів,
національному, релігійному і соціальному гнобленні.

Проблеми народонаселення. Переважна більшість населення світу живе в
країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих
країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95 % приросту населення
світу.

Прогнозні розрахунки 00Н свідчать, що при сучасних темпах приросту
населення у країнах Південної Азії і Африки, їх частка в населенні світу
до кінця XXI ст. перевищить 60 %.

В останній чверті XX ст. — у розвинених країнах Європи, Північної
Америки, Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік.
Зниження показників народжуваності викликає зменшення його кількості в
працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової
структури викликає складні проблеми економічного, політичного і
культурного характеру. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке
зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років)
призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих
регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами
економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних
показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа
безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30%
працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950
млн. осіб за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного
населення в світі (85 % наприкінці століття).

У групі країн нової індустріалізації (Східна Азія. окремі країни
Латинської Америки) показники природного приросту становлять від 0,7 до
1,5 % у результаті втілення у життя програми планування сім’ї.

У великій групі країн тропічної Африки, Південної Азії, деяких країн
Центральної і Південної Америки, а також країн мусульманського Сходу
зберігаються традиції високої народжуваності і природний приріст
перевищує 2,5-3 %.

У найбагаточисельнішій групі країн, то розвиваються (Індія, Індонезія,
країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі, Єгипет, Туніс та
ін.), де діють державні програми планування сім’ї, показники природного
приросту населення коливаються від 1,5 до 2,5 %.

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в
тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1
млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах
відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що
знаходяться за «межею бідності».

Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути
локалізована в якомусь певному регіоні, І нерівномірне зростання
чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на
геополітичній карті світу.

Екологічні проблеми. В останні десятиріччя суспільство все більше
турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не
може існувати без чистого довкілля. Основною причиною виникнення
глобальних екологічних проблем с нераціональне природокористування.

Проблема виснаження природних ресурсів посилюється тим, що
слаборозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість
за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до
погіршення стану довкілля (більшість «промислових революцій» у світі
відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових,
водних та інших ресурсів).

У другій полонині XX ст. загострилися проблеми забруднення
навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах.

Забруднення атмосфери. У зв’язку з неперервністю повітряного простору
та швидким кругообігом речовин в атмосфері тут спостерігається велике
розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже
у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для
атмосфери найбільш гострими є проблеми «парникового ефекту», «озонових
дір», кислотних дощів, пилового забруднення.

«Парниковий ефект», тобто різке потепління клімату на земній кулі,
спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (СО2), шо
утворюється внаслідок згоряння органічного палива. За нормальних умов
вміст СО2 в атмосфері незначний і складає всього 0,03 %.

Згідно з оцінками, подвоєння вмісту CO2 в повітрі може привести до
підвищення середньої температури повітря на планеті на 2-4 °С. Це можна
очікувати вже у 2030 р. Сприяє потеплінню клімату і безпосереднє теплове
забруднення повітря, що зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії
більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими
агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх
територіях.

Кардинально проблема «парникового ефекту» може бути вирішена лише при
переході людства до альтернативних джерел енергії і водневої енергетики.

У кінці XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації
озону (О3) у стратосфері, особливо над полярними і приполярними
районами. Це явище отримало назву «озонових дір». Вони небезпечні тим,
що зменшення вмісту О3 дає змогу вільно проникати на поверхню Землі
ультрафіолетовим променям, які е шкідливими для живих організмів.
Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насамперед
фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і
розпилювачів.

Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні
великої кількості вугілля, актуальною є проблема «кислотних дощів».
Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США. у
Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди
екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох
районів Росії, Китаю та Індії.

Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Значних
збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріалам й спорудам.
Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур та вапняки
внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо
несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам’яток
європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття,
можуть бути зруйновані за декілька десятків років (Парфенон в Афінах,
будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох
міст Італії, Франції і Німеччини).

Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному
надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. На
окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки
значна, що впливає на зміну мікроклімату і сприяє формуванню смогів. З
пилюкою в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких
металів — свинцю, кадмію, миш’яку, цинку та ін.

Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною сировиною і важливим
для життя елементом лише в тому випадку, коли вона не містить великої
кількості розчинених речовин. Практично непридатною є вода, в якій
навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні
елементи.

Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Ще кілька
десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були
поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США
(річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), зараз
найбільше нечистот с в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній
течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення
поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

c

c

oooooooooooooooooooooooooooo

ірських порід, забруднені значно менше. Масове проникнення шкідливих
речовин у горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях
на нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під
землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при
дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів
перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну
геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод
призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко
деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).

Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення
нафтопродуктами. Найбільшим джерелом надходження нафти є аварії
танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може мати
площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки
припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що
призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості
повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.

Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних
синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в
природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах
Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані,
що неодноразово відзначали вчені-дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур
Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських
організмів пластикові вироби нерідко стають причиною їх загибелі.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі
обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами.
Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель,
втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити
продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2)
посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3)
хімічне забруднення грунтів міндобривами та отрутохімікатами. Відкритий
видобуток корисних копалин і сильна ерозія грунтів призводять до повної
втрати родючого шару землі і формування «місячних ландшафтів» або
«бедлендів» (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив,
гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність
сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість
земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки.
Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові
ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму
людини, збільшуючи захворюваність і смертність. Серед основних шляхів
розв’язання екологічних проблем є такі:

1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі
— до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до
маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності
досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем
використання ресурсів в залежності від природних, економічних та
соціальних особливостей території;

3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не
можна закрити;

4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з
нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі
екваторіальні ліси);

5) екологічна освіта і виховання населення.

Економічні проблеми. До цієї групи проблем відносять переважно
енергетичну, сировинну та продовольчу.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані
вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних
копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться
експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних
умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська
Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних
компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та
енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства.
Тому основним шляхом вирішення сировинноенергетичної кризи є перехід до
матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання
сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв.

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох
видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть
створюватися із наперед заданими властивостями. Ллє більшість цих
матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони
мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція
до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі
відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та
найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок,
глина).

Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних
матеріалів — металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох
країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит
природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи
та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві
потреби і частково експортуються в інші країни.

Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують
«малі» високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується
80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і
багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою
виробництва енергії.

Розв’язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і
вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових
технологічних основах (спалювання вугілля у «киплячому шарі»,
МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел
енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.

Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в 30 разів перевищує
річне споживання електрики в усьому світі.

Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в
Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові
електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані,
Туркменистані. Кубі, Швеції та ін.

Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для
Франції, Росії, США та ін., а геотермальної енергії — для Ісландії,
Росії.

Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати
нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того,
то харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації
ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб
постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох
країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші
території.

Зонами критичної продовольчої ситуації у світі е територія у
центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де
слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній
Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20
країнах «зони голоду», що розташована в сухих саванах і напівпустелях.
Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво
продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих
країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на
добу).

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн,
що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому
ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка
продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США
— 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській
Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до
70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої
проблеми, с земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування
сільськогосподарських культур.

Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто е орними землями.
Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні
землі та багаторічні насадження.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі
суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та
Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 %
відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу
найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у
Латинській Америці — ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу
переважають пустелі, які придатні для землеробства.

Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо
міську, яка в XXI ст. може значно зрости.

Особливою проблемою е деградація (погіршення) землі. Це не лише
виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними
сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель
лише у країнах «третього світу» на початок XXI ст. скоротиться на 17,7
%, а їх потенційна продуктивність — на 28,9 %.

Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності
оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти
вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми
землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що
таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці
у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для
задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають
біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько
20 % харчових білків тваринного походження.

Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва
продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків
такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових
продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Соціальні проблеми. Численні глобальні проблеми існують в галузі
взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони здоров’я,
освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв’язання цих проблем
залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої
гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума,
холера), стан охорони здоров’я у багатьох країнах викликає тривогу.
Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) е наслідком
погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих
психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії,
найбільш загрозливою серед яких є СНІД.

У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються
інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання,
туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає
від серцево-судинних і ракових захворювань.

Умовами вирішення проблем охорони здоров’я с перехід до здорового
способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення
екологічних умов проживання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда
здорового способу життя, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією.

Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу,
всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого
негативного явища у проблему глобального масштабу, як злочинність,
Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує
темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах.
Особливо небезпечним стало явище злочинності після того, як вона набрала
організованих форм, сформувала і постійно розширює світовий ринок
наркотиків і зброї.

Іншим дуже небезпечним проявом глобальної злочинності є тероризм.

Похожие записи

Глобальні проблеми людства

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «глобус» — земля, земна куля)
позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми
сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

— запобігання світової термоядерної війни;

— подолання зростаючого розриву в рівні економічного і культурного
розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що
розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і
неписьменності;

— забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для
цього природними ресурсами;

— подолання екологічної кризи;

— припинення «демографічного вибуху» у країнах, що розвиваються, і
демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне
регулювання народжуваності;

своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

стримування міжнародного тероризму й екстремізму, поширення наркоманії,
алкоголізму і СНІДу;

— вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального
забезпечення, культурної спадщини й моральних цінностей та ін.

При цьому головне — не упорядкування списку проблем, а виявлення їх
походження, характеру й особливостей і, насамперед — пошук науково
обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх
вирішення.

Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку
людства, глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме
сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої
нерівномірності соціальне — економічного, політичного,
науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно
нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності
взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе.
Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами
необхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навколишнього
середовища, оскільки це веде до екологічної катастрофи. Тому ці проблеми
і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї
екологічної проблеми.

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто
пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю.
Без’ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною
цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших
глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в
світі ядерного потенціалу достатньо, щоб трапилася непоправна екологічна
катастрофа.

Дати реальне уявлення про майбутнє — найважливіше завдання науки.
Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі
тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про
принцип об’єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків
вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь
суб’єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірностей,
тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей
суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в
ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього.
Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники,
які спираються на матеріалістичну діалектику, — необоротність
соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів
поступального розвитку суспільства

Швидкість і радикальність соціального оновлення — результат зростання
ролі народних мас в історії. Адже, за даними вчених, у період неоліту
населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої
ери — біля 250 млн., на початку XIX сторіччя — 1 млрд., а зараз — понад
5 млрд. осіб.

Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення
соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю
багатьох об’єктивних чинників — розкріпачення особистості та збільшення
ступеню її свободи, накопичення наукових знань, зростання технічної
могутності, інтерналізація соціально-економічних зв’язків, політичних і
культурних процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю
політичними подіями й соціальними перетвореннями, економічними змінами й
технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну
діяльністю в сфері науки й культури кожен рік кінця XX сторіччя дорівнює
10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій
давнині.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії
соціального песимізму і філософії соціального оптимізму. Представники
філософії соціального песимізму вважають, що існує «межа росту» для
людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси
корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему
харчування тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії
соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на
майбутнє сучасні тенденції економічного, науково-технічного і
демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення
кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості,
стрибками, докорінними якісними змінами.

Потрібно пам’ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в
суспільстві — аж ніяк не тотожні процеси. Удосконалення знарядь праці і
методів виробництва постійно розширюють рамки економічного зростання, а
технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери
економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні
ресурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й
перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що колись ним не було.

Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку.
Адже якби не було межі для полювання і збирання, на тисячоліття
затримався би перехід людини до землеробства і скотарства. Якби не було
межі для людської пам’яті і фізичних обмежень в усній комунікації між
людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток
технічних засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного
вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива.
Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних
операцій, затрималося б створення комп’ютерів. Немає підстав боятися
уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову
нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і
пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська
пам’ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500
багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, будуть відкриті й
інші можливості.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє
минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже
перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну
необхідність, із якою не можна не рахуватись. Майбутнє ж — це сфера
реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний
розвиток не застрахований від зигзагів, кроків убік і навіть від
назадніх рухів.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху
переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах
вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку
вчених, ліквідує відчуженість людини від людини, суспільства, природи та
від продуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоністичні
класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і
вільного самооб’єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація
у тенденціях свого розвитку являє собою якісно новий щабель у розвитку
людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине людство,
системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними
системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі
людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі
навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним
утворенням.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкреслити, що мова йде
про можливість якогось єдиного демократичного і гуманного світового
співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності — і
суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за
єдиної умови — це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де
людина буде центром усіх відносин.

Похожие записи