Реферат на тему:

“Показники економічного рівня країн, типи країн.

Типовий план порівняльної економіко-географічної характеристики двох
країн” 1. Показники, що визначають рівень економічного розвитку країн
світу. Типи країн світу

Рівень економічного розвитку країни визначають за обсягом валового
національного продукту (ВНП) або обсягом і структурою валового
внутрішнього продукту (ВВП), за подушним ВВП, структурою зайнятості
населення, енерго— і електроспоживанням, обсягом експорту.

ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах
країни. ВНП — сумарна вартість товарів і послуг, вироблених
національними суб’єктами (підприємствами, організаціями, приватними
особами) за рік, незалежно від їх територіального розташування. Розрив
між показниками подушного ВВП (між його верхнім і нижнім рівнями)
складає 47 разів.

Рівень економічного розвитку країни в цілому дуже точно відображає
структура зайнятості населення. Цей рівень, як правило, є прямо
пропорціомальним до частки населення, зайнятого в сфері послуг, і
обернено пропорціональним до частки населення, зайнятого в сільському
господарстві. В економічно високорозвинених країнах відбувається
постійне зменшення частки зайнятих у промисловості, у країнах, що
розвиваються, — навпаки.

Виходячи з критеріїв, що характеризують економіку, соціальний розвиток
(рівень урбанізації, письменність, середня, вища освіта), виділяють
п’ять типів країн.

1. Економічно розвинені країни — 23 країни, де мешкає 15% населення
світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни
мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10
іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн — наявність
високорозвиненого господарства, а якому об’єднуються діяльність держави
і потужних груп національного і транснаціонального капіталу. Особливе
місце посідають головні країни, так звана «велика сімка» — СІЛА, Японія,
ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада. На них припадає майже
половина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн
характерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх
корпорації контролюють основну частину світового господарства. До інших
країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи:
Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове
розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався
сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має
скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не
остаточно сформовану структуру господарства. Серед них виділяють
Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової
індустріалізації — Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику,
Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси
перебудови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції
американського і японського капіталу, впровадження передових технологій.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки — молоді незалежні
держави — колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та
ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина
та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни
займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу,
їх частка у ВНП світу — 3,5% . Тут сформувався індустріальний тип
економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на
індустріалізацію, створення державних підприємств, продукція яких часто
була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок.
Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них
економіка знаходиться в кризовій ситуації.

4. Країни, що розвиваються — 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки
та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх
частка у ВНП світу — 20 %. Історико-географічні особливості розвитку, а
також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність,
аграрно-сировинний характер господарства тощо), які їм доводиться
розв’язувати, об’єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн
позначилося колоніальне минуле. Виділяють багато підтипів таких країн.
Основні з них: країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія,
Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни — експортери нафти з високими
прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш
розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком
продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури,
промисловість відсутня.

5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська
Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В’єтнам,
Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де мешкає 25% населення
світу, їхня частка у світовому ВНП — 2,5%. Хоча ринкові відносини дедалі
більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються
командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький
рівень соціально-економічного розвитку.

2. Типовий план порівняльної економіко-географічної

характеристики двох держав

Типовий план включає аналіз і порівняння держав за такими параметрами:
географічне положення, природні умови і ресурси, населення і трудові
ресурси, спеціалізація промисловості, спеціалізація сільського
господарства, транспорт і міжнародні зв’язки, регіональні відмінності,
головні проблеми розвитку.

Географічне положення — це розміщення держави стосовно поверхні Землі, а
також стосовно інших держав, із якими вона взаємодіє. Географічне
положення надає уявлення про природні і соціально-економічні-умови та
про їх особливості їх в різних районах країни.

Порівняння країн за природними умовами і ресурсами передбачає
зіставлення їх територій, мінерально-сировинних баз, водних, земельних і
кліматичних ресурсів.

Населення і трудові ресурси оцінюють за демографічними показниками
(народжуваність, смертність, тривалість життя, приріст населення,
статево віковий склад, механічний рух); національним і релігійний
складом, соціальною, освітньою і фаховою структурою, якістю робочої
сили.

Спеціалізацію промисловості і сільського господарства порівнюють,
розглядаючи галузеву і територіальну структури.

Порівняння транспортних систем проводять на основі вивчення їх структури
(залізничної, автомобільної, водної, повітряної, трубопровідної,
гужової), транспортної мережі, транспортної забезпеченості.

Міжнародні зв’язки двох держав зіставляють на основі аналізу експорту й
імпорту, економічних, науково-технічних, торгових, культурних та інших
відносин.

Головні проблеми розвитку держав визначають на підставі вивчення стадії
економічного розвитку (аграрна, індустріальна, постіндустріальна),
забезпеченості ресурсами, стану демографічних проблем, рівня
економічного та соціального розвитку

Похожие записи