Реферат на тему:

Хвороби сільськогосподарських культур

1. Хвороби зернових колосових культур

2. Хвороби кукурудзи

3. Хвороби зернобобових культур

4. Хвороби багаторічних бобових трав

5. Хвороби люцерни

6. Хвороби конопель

7. Хвороби картоплі

8. Хвороби цукрових буряків

9. Хвороби овочевих культур

10. Хвороби плодових і ягідних культур

1. Хвороби зернових колосових культур

На зернових культурах розвивається багато фітопатогенних організмів, які
причиняють такі види хвороб: сажкові, іржасті, кореневі гнилі,
темно–бура, смугаста, сітчаста та облямівкова плямистості, ріжки,
борошниста роса, снігова пліснява, бактеріальні та вірусні захворювання,
пірикуляріоз рису тощо.

Відомо, що уражує пшеницю п’ять видів сажок: тверда, летюча, карликова,
стеблова та індійська. Їх збудниками є базидіальні гриби порядку
Ustilaginales.

Тверда сажка. Під дією збудника цієї хвороби, яка поширена майже на всій
території України, замість здорового зерна у колосі формуються округлі
чорні утворення — мішечки, наповнені масою, що має назву теліоспори, які
у період обмолоту пшениці легко руйнуються, в результаті чого збудники
твердої сажки потрапляють на поверхню здорових зерен. Джерелом зараження
останніх може бути також тара, сівалки та інший незнезаражений матеріал.

Летюча сажка. При ураженні збудником цієї хвороби колосся пшениці
виглядає ніби обгорілим. Це явище спричинене утворенням теліоспор гриба
замість зав’язі, лусок та остюків. Під час цвітіння рослин збудники
хвороби потрапляють на квітки здорової рослини, проростають там, і, як
наслідок, відбувається зараження зав’язі, де гриб зберігається у вигляді
зачаткового міцелію. В останні роки у різних регіонах України
спостерігається значне поширення летючої сажки ячменю.

Стеблова сажка жита характеризується утворенням на стеблах, а іноді і на
листках, піхвах та у нижній частині колоса довгастих смуг. Епідерміс у
їх межах розтріскується, оголюючи теліоспори гриба.

Фузаріоз колоса інтенсивно проявляється у вологі роки з деяким зниженням
температури в період дозрівання зерна. Ділянки, уражені хворобою,
набувають блідо–рожевого відтінку. Вживання хліба, виготовленого із
зараженого зерна, може призвести до патології малого мозку людини,
розладу травлення тощо.

Ріжки спостерігаються на житі, пшениці, ячмені, вівсі, просі, злакових
травах. При ураженні цією хворобою на колосках і волоті злаків замість
зерна формуються чорні склероції. Вживання борошна із зерна з домішкою
ріжків понад 0,5 % може викликати отруєння людей і тварин.

З іржастих хвороб найпоширенішою є бура іржа, яка проявляється на
листках і піхвах рослин у вигляді бурих (уредіній), а пізніше — чорних,
із глянцевим відтінком (телій) пустул.

Борошниста роса спостерігається на всіх надземних органах рослин у
вигляді білого павутинного нальоту, який пізніше набуває борошнистого
вигляду.

Кореневі гнилі характеризуються ураженням первинних і вторинних коренів
підземного міжвузля епікотиля та основи стебла. Хвороба часто
супроводжується загибеллю сходів, відмиранням продуктивних стебел і
білоколоссям.

Розрізняють декілька типів кореневих гнилей. На кукурудзі
спостерігаються фузаріозна, вугільна, біла і бактеріальна гнилі стебел
та коріння, а також фузаріоз, червона гниль, нігроспороз, сіра гниль,
пліснявіння, бактеріоз і біль качанів.

Із бактеріальних хвороб найпоширенішими і шкідливими є чорний,
плямистий, базальний і бурий бактеріози, плямистий, а також жовтий
(слизистий) бактеріоз (карантинні об’єкти). Джерелами інфекції є уражені
неперегнилі рештки рослин і зерно.

Серед вірусних хвороб найбільш розповсюдженими є мозаїка озимої пшениці,
смугаста мозаїка, мозаїка стоколосу безостого і карликовість. На ячмені
спостерігається штрихувата мозаїка, жовта карликовість та жовта мозаїка.
На вівсі та на інших зернових культурах проявляється також
заляльковування.

Заходи захисту. Дотримання прийомів агротехніки вирощування зернових
культур; сівба високоякісним насінням. Відповідно до ДСТУ 2240–93 не
допускається до висіву насіння, зібране з посівів, уражених, за даними
польової апробації, стеблевою та карликовою сажками пшениці, тритікале,
сажкою рису. В оригінальному та елітному насінні пшениці не допускається
наявність домішок мішечків сажки, а в насінні першої–третьої та
наступних репродукцій вміст уражених зерен не повинен перевищувати 0,002
%. Домішки склероціїв ріжків у елітному насінні допускаються в межах
0,01 %, першої–третьої репродукцій — 0,03 %, наступних — 0,05 %.

Проти твердої сажки, кореневих гнилей, пліснявіння насіння проводять
його хімічну обробку (протруєння) з використанням одного з таких
препаратів: байтан універсал з.п. (2 кг/т); фундазол з.п. (2–3 кг/т);
вітавакс 200 з.п. (3 кг/т); вітавакс 200 ФФ в.с.к. 2,5–3,0 л/т); вінцит
050 CS к.с.(2 л/т); дивіденд 030 FS т.к.с. (2 л/т); дивіденд стар 036 FS
т.к.с. (1–1,5 л/т); лоспел в.м.е. (1,2 л/т); дерозал к.с. (1,5 л/т);
сумі–8 з.п. (1,5 кг/т); сумі–8 ФЛО 2% к.с. (1,5 л/т); раксил т.к.с.
(0,4–0,5 л/т); колфуго супер в.с. (3 л/т); колфуго дуплет к.с. (2,0
л/т); максим 025 FS т.к.с. (1,5 л/т); паноктин тоталь 32,5% т.к.с.
(1,5–2,0 л//га); преміс 25, 2,5% т.к.с. (1,3–1,5 л/т); реал 200 т.к.с.
(0,2 л/т); сульфокарбатіон К 90–95% п. (0,2–0,6 кг/т). Насіння
обробляють водяною суспензією препаратів або способом зволоження: 10 л
води на 1 т.

Примітка: Скорочення та умовні позначення у переліку рекомендованих
препаратів : з.п. — порошок, що змочується; в.р. — водний розчин; в.с. —
водна суспензія; в.с.к. — водно–суспензійний концентрат; к.е. —
концентрат емульсії; к.с. — концентрат суспензії; т.к.с. — текучий
концентрат суспензії;, п — порошок; в.р.г. — водорозчинні гранули.

На озимій пшениці в осінній період (на початку фази кущення) проти
кореневих гнилей і снігової плісняви застосовують фундазол, 50%–й з.п. з
розрахунку 0,3–0,6 кг/га. У подальший період вегетації зернових
колосових культур (на початку трубкування або колосіння) проти іржастих
хвороб, борошнистої роси, кореневих гнилей і септоріозу використовують
один з таких фунгіцидів: альто супер 330 ЕС к.е. (0,4–0,5 л/га); альто
400 SС к.с. (0,1–0,2 л/га); колфугосупер в.с. (1,5 л/га); фалькон к.е.
(0,6 л/га); фолікур БТ 22,5% к.е. (1,0–1,25 л/га); байлетон 25% з.п.
(0,5–1,0 кг/га) (ячмінь — 0,5 кг/га, пшениця — 1 кг/га); бампер 25 %
к.е. (0,5 л/га); імпакт 25 SС к.с. (0,5 л/га); корбель 75% к.е. (0,5–1,0
л/га); рекс 49,7%–й к.е. (0,4–0,6 л/га); рекс топ к.с. (1,0–1,5 л/га);
рекс Т к.е. (0,5–0,75 л/га); тілт 250 ЕС к.е. (0,5 л/га); танго 50%–й
к.е. (0,6–0,8 л/га); дерозал 50% к.с. (0,5 л/га); калік син 75% к.е.
(0,5–0,75 л/га); міраж 45%–й к.е. (1,0 л/га); спортак 45% к.е. (0,9
л/га); топсин М 70% з.п. (1,0–1,2 кг/га). Слід проводити необхідні
заходи захисту рослин від шкідників — переносників вірусних хвороб.

2. Хвороби кукурудзи

На кукурудзі хвороби розвиваються як під час вегетації рослин, так і при
зберіганні качанів та зерна. Широким поширенням характеризуються
пухирчаста і летюча сажки, іржа, стеблові та кореневі гнилі, диплодіоз,
нігроспороз, біль та бактеріоз качанів, пліснявіння качанів і зерна
тощо.

Пухирчаста сажка. Уражує всі надземні органи рослини і коріння (молоді
тканини, що ростуть), а найчастіше — качани і стебла. Хвороба
характеризується утворенням пухироподібного здуття, вміст якого спочатку
є м’якою сірувато–білою або рожевуватою, а у подальшому — чорною
споровою масою, вкритою м’ясистою сіруватою блискучою обгорткою.
Зараження рослин відбувається протягом усього періоду вегетації. Зимують
спори збудника хвороби на качанах, зернах, післязбиральних рештках
рослин та в ґрунті. Зараженню кукурудзи сприяє різке коливання
вологості.

Летюча сажка. Проявляється на качанах і волотях. Рослини, уражені
хворобою, мають пригнічений вигляд: качани повністю перетворюються на
чорне сухе жовно, зовні прикрите сухими обгортками, яке складається із
спор та волокон, що залишилися від провідних пучків качана. Волоті
частково, рідше цілком, набувають вигляду чорної порошистої маси.

Шкідливість хвороби проявляється не лише в прямому недоборі врожаю зерна
внаслідок ураження качанів, але і втратами, пов»язаними з випаданням
окремих проростків, низькорослістю рослин і недорозвиненістю качанів.
Достиглі спори летючої сажки розпилюються, потрапляють на здорові качани
або в ґрунт і, таким чином, зберігаються протягом зими.

Іржа. Проявляється у другій половині вегетації рослин на листках, рідше
на стеблах. На них з’являються малопомітні світло–жовті плями, на місці
яких у подальшому під епідермісом утворюються коричнюваті довгасті
пустули — урединії. З часом епідерміс розривається, з пустул
розлітається спорова маса, яка потрапляє на качани, а потім разом з
насінням — на нові посіви кукурудзи. Хворі листки рослини передчасно
всихають, внаслідок чого качани не можуть нормально розвиватись, у них
утворюються щуплі зернівки.

Стеблові і кореневі гнилі. Частіше виявляються у другій половині
вегетації у вигляді загнивання стебел і коріння рослин. Залежно від
збудника хвороби і характеру її прояву розрізняють фузаріозну, вугільну,
білу та бактеріальну гнилі.

Фузаріозна гниль. Характеризується утворенням бурих плям на 2–3 нижніх
вузлах і міжвузлях. У вологу погоду вони вкриваютсья червоно–білим або
рожевим нальотом. Стебло у місцях плям порожнисте, підземне міжвузля і
корінці набувають червоного кольору, а паренхіма серцевини руйнується.

Вугільна гниль. Виявляється у вигляді побуріння або знебарвлен–ня
нижньої частини стебла і коріння. Під епідермісом формуються дрібні
чорні склероції, в результаті паренхіма серцевини майже повністю
руйнується.

Біла гниль. Проявляється на нижній частині стебла у вигляді великих
м’яких плям з білим пухнастим ватоподібним нальотом. У місцях ураження
утворюються темно–коричневі склероції, які зберігаються на рослинних
рештках на поверхні ґрунту або як домішка до насіння.

Бактеріальні стеблові гнилі. Спричинюють мацерацію і обводнювання
уражених частин рослин, які набувають неприємного запаху. Джерелом
інфекції гнилей кукурудзи є уражені рештки рослин або заражене насіння.

Диплодіоз. Проявляється на всіх надземних частинах рослин, особливо на
качанах і стеблах. При основі качанів утворюється білий ватоподібний
наліт грибниці, який поширюється між зернівками, що набувають
коричневого забарвлення, легко кришаться. На зернівках та на стрижні
качана з»являються пікніди у вигляді чорних цяток. Вони містять
двоклітинні темно–оливкові спори, які у вологу погоду виділяються у
вигляді темно–слизової маси. На ураженій тканині біля вузлів стебла
утворюються бурі плями з численними пікніками, сильно уражені стебла
надламуються. Проявляється хвороба також на кореневій шийці. Стрімкому
розвиткові хвороби сприяють висока температура повітря і часті опади у
другій половині літа. Джерелом диплодіозу є заражені рештки рослин та
насіння, на яких зимує гриб у формі пікнід.

Нігроспороз. Уражує здебільшого качани і репродуктивні бруньки в
листкових піхвах. Хворі зерна щуплі, тьмяні, розташовуються нещільно,
легко випадають. Сильно уражені качани і стрижень розщеплюються. Між
зернами іноді розвивається біла або сірувата грибниця, а при основі
зернівок спостерігається поява чорних купок спор. Розвиткові хвороби
сприяє волога погода з помірною температурою в період достигання
качанів. Взимку інфекція зберігається в насінні й заражених рештках.

Бактеріоз качанів. Проявляється в період молочної стиглості на верхівці
зернівок у вигляді вдавлених плям блідо–сірого кольору, діаметром 2–3
мм. У подальшому плями стають зморшкуватими або виразкоподібними,
набувають бурувато–жовтого кольору з темно–сірою облямівкою. У поширенні
хвороби значну роль відіграє хлібний клопик, в організмі якого живуть
фітопатогенні бактерії. Останні заносяться в ранку, яка утворюється в
процесі пошкодження цим шкідником оболонки зернівок. Уражені зернівки
недорозвинені, мають меншу масу і схожість. В процесі зберігання хворі
качани швидко пліснявіють.

Біль качанів. Проявляється на зернівках у вигляді тріщин з крихким
епідермісом, що виступає з них. Це явище спостерігається наприкінці
молочної — на початку воскової стиглості кукурудзи, коли вміст зернівок
починає затвердівати. Це захворювання непаразитарне, зумовлене
невідповідністю між швидкістю розростання в зернівці ендосперму та
насіннєвої оболонки у зв’язку із несприятливими погодними умовами:
зміною посухи надмірно вологим періодом. На хворих качанах інтенсивно
розвиваються мікроскопічні гриби, які призводять до їх повної загибелі.

Пліснявіння качанів і зерна. Характеризується появою сіро–зеленого,
темного і рожевого нальоту. Виникненню та розвитку хвороби сприяє
підвищена вологість повітря у період збирання і зберігання кукурудзи.
Збудники хвороби використовують поживні речовини зернівок, отруюють
зародок і паростки насіння токсичними виділеннями. Плісняві гриби
знаходяться в ґрунті. Особливо сильно вони уражують висіяне насіння при
коливаннях вологості і низькій температурі.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни. При сильному розвитку летючої
сажки, вугільної і білої гнилі, диплодіозу слід вирощувати кукурудзу на
тому ж полі не раніше ніж через 6 років. Своєчасний і високоякісний
обробіток ґрунту; посів кукурудзи в оптимальні строки. Пізній строк
висівання підвищує ймовірність розвитку сажкових хвороб, нігроспорозу,
пліснявіння качанів у полі і під час їх зберігання. З метою зниження
пліснявіння паростків кукурудзи важливо дотримуватися встановленої для
кожного регіону глибини заорювання.

Для захисту насіння кукурудзи в період проростання від пліснявіння,
кореневих і стеблових гнилей, пухирчастої сажки його протруюють
вітаваксом 200 з.п. (2,0 кг/т); вітаваксом 200 ФФ в.с.к. (2,5–3 л/т);
максимом 025 FS т.к.с. (1 л/т); максимом ЛП 4,5% т.к.с. (1 л/т);
премісом 25, 2,5% т.к.с. (1,0–2,0л/га); сульфокарбатіоном К,90–95% п.
(1,0 кг/т); флуосаном т.к.с. (3,0л/т); дітаксом к.с. (2.5л/га); реалом
200 т.к.с. (0,2 л/т).

Згідно з ДСТУ 2240–93 не допускається до сівби насіння кукурудзи,
уражене, за даними комірної апробації, нігроспорозом, сірою і червоною
гнилями, фузаріозом та біллю (у сумі на 100 качанів) — 300 шт. в
оригінальному й елітному насінні та 500 шт. у репродуціях (поколіннях).

3. Хвороби зернобобових культур

Зернобобові культури уражуються хворобами протягом усього періоду
вегетації. До найбільш шкідливих належать аскохітоз, кореневі гнилі,
пероноспороз, борошниста роса, сіра гниль. В окремі роки має місце
поширення бактеріозів, мозаїки та іржі. Джерелом інфекції багатьох
хвороб є хворе насіння, заражений ґрунт та післязбиральні рослинні
рештки.

Із захисних заходів важливим є вирощування стійких проти хвороб сортів.
З метою запобігання захворюванню на аскохітоз, пероноспороз, сіру та
кореневу гнилі насіння протруюють фундазолом 50% з.п. (2–3 кг/т);
вітаваксом 200 ФФ в.с.к. (2,5–3 кг/т); максимом 025 FS т.к.с. (1,0 л/т).
У період вегетації рослини обприскують препаратом рекс Т, к.с. (0,5–1,0
л/га)

4. Хвороби багаторічних бобових трав

Багаторічні бобові трави уражуються хворобами протягом усієї вегетації.
Конюшину найчастіше виснажують антракноз, рак, іржа, фузаріози. Для
люцерни найнебезпечнішими є бура плямистість, іржа , борошниста роса.

Антракноз конюшини. Уражує всі надземні частини. Навесні на листках
спочатку чорніють жилки, а потім виникають кутасті бурі плями на
паренхімній тканині, на стеблах утворюються довгасті бурі плями з чорною
або темно–бурою облямівкою. Вони спочатку трохи вдавлені, а потім
перетворюються на глибокі виразочки та тріщинки. Збудник хвороби зимує
на рослинних рештках і в насінні, його розвиткові сприяють волога тепла
погода, кислі ґрунти, загущені посіви.

У місцях ураження стебла часто надламуються, внаслідок чого в’янують
листки. Зараження квіток супроводжується побурінням, в’яненням і
передчасним всиханням головок.

Рак конюшини. Проявляється навесні на сходах, що перезимували, у вигляді
хлоротичного і бурого їх забарвлення. Надземна частина загиблих рослин
легко відривається від кореневої шийки, яка до цього часу згниває і стає
трухлявою. Пізніше загниває також коріння, у місцях ураження утворюються
дрібні чорні склероції, які можуть зберігати життєздатність тривалий
період (5–6 років). Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на
важких, вогких, малоокультурених ґрунтах. Рак поширюється в основному
через ґрунт, у який потрапляють склероції патогена, а також з насінням,
у якому є домішка дрібних склероціїв.

Фузаріози конюшини викликаються грибами з роду Fusarium, які
розвиваються у ґрунті, звідки проникають в корені. Проявляються у
вигляді кореневої гнилі і в’янення. Коренева гниль характеризується
побурінням та руйнуванням коренів. Зараження рослин відбувається ще в
перший рік життя, цілковита загибель їх спостерігається на другий або
третій рік. Головним джерелом інфекції є ґрунт і рештки заражених рослин
та інфіковане насіння. Фузаріозне в’янення проявляється протягом усього
періоду розвитку рослин. У фазу бутонізації та цвітіння поступово
в’януть листки та пагони. У коренях, а іноді і в стеблах на поперечному
розрізі спостерігається побуріння судинного кільця. Внаслідок закупорки
судин та їх руйнування рослина в’яне.

Іржа конюшини проявляється до цвітіння. На нижньому боці листків, а
згодом і на верхньому, а також на інших частинах рослин утворюються бурі
пустули, які часто зливаються одна з одною. Уражені листки всихають і
опадають. При сильному ураженні стебел та квітконіжок всихають квіткові
голівки, окремі пагони, рослина може загинути. Значно знижується якість
сіна, зібраного на заражених посівах.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни з поверненням конюшини на попереднє
місце не раніше як через 3–4 роки, просторова ізоляція насінників від
фуражу, а також посівів першого року від другого і третього. У
ранньовесняний період слід підживлювати рослини мінеральними добривами
та боронувати суцільні посіви із знищенням на узбіччях полів усіх
виволочок, що сприяє зменшенню чисельності патогенів у посівах. У період
вегетації проводиться систематичне обстеження посівів для оцінки
фітосанітарного стану та своєчасне застосовування заходів захисту. У
районах інтенсивного поширення на насінниках борошнистої роси,
церкоспорозу, іржі, аскохітозу, жовтої і бурої плямистостей, антракнозу
посіви обприскують у фазі стеблування тілтом 25 %–м к.е., з нормою
витрати препарату 0,5–0,6 л/га.

Рекомендується обмолочування насінників й очищення насіння відразу ж
після збирання. Насіння, у якому виявлено склероції збудника раку,
вибраковують. Ефективним є протруєння насіння бенлатом 50 %–м з.п. (3
кг/га) або фундазолом 50 %–м з.п. (3 кг/т).

5. Хвороби люцерни

Бура плямистість. Уражує переважно листки, рідше стебла та боби. На
листках виникають невеликі округлі бурувато–жовті плями, які часто
змиваються. На стеблах плями видовжені, коричнево–чорні, на бобах —
дрібні, у вигляді крапок. Ураження спричиняє масове опадання листків і
може призводити до великих втрат урожаю. Головним джерелом хвороби є
рештки рослин, на яких зимує сумчаста стадія.

Іржа люцерни. Проявляється у вигляді бурих порошистих подушечок на
листках, стеблах, квітконіжках, рідше — бобах. Дуже уражені листки
опадають, а стебла надламуються. Збудником хвороби є різнохазяйний гриб,
еціальна стадія якого розвивається на різних видах молочаю, а уредініо-
і теліостадії — на люцерні. Патоген зимує на кореневищах молочаю у
вигляді грибниці, а також на рослинних рештках у вигляді теліоспор.

Борошниста роса. Спостерігається білий чи бурий наліт на всіх надземних
частинах рослини. Пізніше в місцях ураження з’являються спочатку жовті,
а згодом чорні клейстотеції, у вигляді яких збудник хвороби зимує на
післязбиральних рештках та на посівах люцерни. При сильному ураженні
люцерни борошнистою росою листки і зав’язі осипаються, значно
зменшується врожай насіння та зеленої маси. Розвиткові хвороби сприяє
тепла суха погода і легка освітленість.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни з висіванням люцерни на тому ж полі
не раніше як через 3–4 роки, створення просторової ізоляції понад 1 км
між посівами люцерни нинішнього і минулих років. Перед сівбою насіння
протруюють суспензією бенлату, 50 %–го з.п. (3–4 кг та 5–10 л води на 1
т. насіння) або іншими препаратами. За посиленого розвитку іржі або
плямистостей доцільно у фазі бутонізації робити перший укіс на сіно,
після чого провести хімічну обробку рослин. При посиленому розвитку
фомозу, бурої і жовтої плямистостей проводять дворазове обприскування
насінників суспензією 90 %–го хлорокису міді (1,5–1,8 кг/га) чи іншими
замінниками. Проти іржі та борошнистої роси застосовують обприскування 1
%–ю суспензією колоїдної сірки (4–6 кг/га). У боротьбі зі збудниками
хвороб люцерни ефективним є знищення бур’янів і шкідників — резерваторів
та переносників збудників вірусних, мікоплазмових і бактеріальних
хвороб.

6. Хвороби конопель

Коноплі уражуються хворобами протягом всієї вегетації. Особливо поширені
й шкідливі наступні: фузаріоз, сіра гниль, біла гниль, дендрофомоз (сіра
плямистість стебел), біла плямистість листків.

Фузаріоз. Захворювання проявляється на сходах, дорослих рослинах і
насінні. При ураженні сходів сім’ядолі і листки в’януть, відмирають, а
верхівки рослин поникають. Стебла дорослих рослин біля кореневої шийки
буріють і потоншуються, рослини відстають у рості. Уражуються коноплі й
у період достигання насіння, коли хвороба проявляється у формі
передчасного всихання листків. Спороношення збудника хвороби утворюється
на кореневій шийці або біля основи стебла у вигляді рожевого чи білого
нальоту. Інфекція зберігається в насінні, в рештках уражених стебел та
коренів, з якими потрапляє в ґрунт.

Сіра гниль. Уражуються стебла та суцвіття. На стеблах хвороба
проявляється у вигляді бурих мокнучих плям із сірим пухнастим нальотом.
У подальшому на ураженій тканині утворюються дрібні чорні склероції. У
місцях ураження луб відділяється від деревини, що призводить до ламання
стебел, зменшення виходу і міцності волокна. Уражені суцвіття
вкриваються сірим нальотом і гниють. Склероції та міцелій збудника
хвороби зимують на рослинних рештках, у ґрунті та в насінному матеріалі.

Біла гниль. На стеблах в місцях зараження утворюються мокнучі бурі
плями, вкриті білою щільною грибницею з чорними склероціями, які при
підсиханні стають коричневими. Уражена тканина розсочується, стебло
надламується, суцвіття гниють. Склероції зимують на рештках уражених
рослин і в ґрунті. Особливо інтенсивно хвороба розвивається при високій
вологості повітря. Дводомні сорти уражуються білою гниллю більше, ніж
однодомні. Шкідливість хвороби полягає у в’яненні листків, пониканні
верхівок рослин, розмачулюванні лубу й ламкості стебел.

Дендрофомоз (сіра плямистість стебел). Хвороба частіше проявляється в
кінці вегетаційного періоду рослин. На стеблах виникають довгасті
темно–сірі плями різної форми і розміру, згодом на них з’являються
численні чорні цятки (пікніди гриба), внаслідок чого вражена тканина
набуває блискучого чорного забарвлення. Стійкішими до хвороби є молоді
тканини, вразливішими — старі. Тому в першу чергу уражується плоскінь,
яка достигає значно раніше, ніж матірка. Розвиток хвороби посилюється у
вологу погоду. Сіра плямистість знижує вихід і погіршує якість волокна.

Біла плямистість листків (септоріоз). Уражуються переважно листки, рідко
стебла. На них утворюються численні біло–жовті або білуваті плями з
темними цятками (пікнідами). За сильного ураження листки швидко жовтіють
і опадають. Зимує гриб у формі пінкід на уражених рештках рослин.
Розвиткові хвороби сприяє підвищена вологість повітря.

Заходи захисту. Створення і впровадження сортів коноплі, стійких до
основних хвороб, дотримання правил сівозміни. З метою обмеження
розповсюдження патогенів нові посіви розміщують на відстані не менше 2
км від полів, де вже вирощували коноплі у попередньому році. Сіяти
коноплі слід в оптимальні строки, коли ґрунт на глибині заробки насіння
прогрітий до 8–10 оС, що забезпечує меншу ураженість рослин збудниками
різних хвороб. З метою обмеження розвитку вірусних і мікоплазмових
захворю–вань посіви обприскують інсектицидами проти попелиці і цикадок.
Для запобігання розвитку дендрофомозу та інших хвороб після збирання
коноплі не рекомендується скирдувати стебла із підвищеною вологістю.

7. Хвороби картоплі

Картопля значно уражується збудниками хвороб як у період вегетації, так
і під час зберігання. У роки з достатньою кількістю опадів у період
вегетації переважно поширені грибні хвороби: фітофтороз, різні види
парші, рак, а також бактеріози (чорна ніжка, кільцева гниль). В умовах
високої температури і незначної кількості опадів інтенсивно розвиваються
також вірусні хвороби — стовбур, смугаста мозаїка, крапчастість,
кучерявість тощо.

Система заходів захисту картоплі від хвороб охоплює весь цикл робіт з
технології виробництва насіннєвої і товарної продукції. Важливим є
використання стійких до хвороб сортів, дотримання сівозміни, вирощування
здорового насіннєвого матеріалу, захист посівів від
шкідників–перенощиків вірусів та інших збудників хвороб.

Проти різоктоніозу бульби перед висадкою обробляють дітаном М–45 з.п.
(2,0–2,5 кг/т). В період вегетації проти фітофторозу та макроспоріозу
проводять обприскування рослин одним з таких фунгіцидів: дітан М–45 з.п.
(1,2–1,6 кг/га); ридоміл Голд МЦ 68 WG в.г. (2,5 кг/га); хлорокис міді
90% з.п. (2,4–3,2 кг/га). Перед закладанням бульб на зберігання і
навесні проводять аналіз їх насеннєвих якостей. Бульби, ненормальні за
формою, з тріщинами, уражені збудниками хвороб, підморожені, пророслі, з
ниткоподібними паростками з садивного матеріалу видаляють.

8. Хвороби цукрових буряків

Цукрові буряки уражуються збудниками хвороб у всі фази свого розвитку і
в період зберігання. Особливо поширені й шкідливі такі хвороби:
коренеїд, церкоспороз, борошниста роса, пероноспороз. До великих втрат
продукції цукрових буряків призводить кагатна гниль коренеплодів, яка
розвивається у період зберігання.

Система захисних заходів цукрових буряків від хвороб включає загальні
заходи, пов’язані з технологією вирощування культури, і спеціальні,
спрямовані на профілактику появи та обмеження розвитку окремих хвороб
під час вегетаційного періоду рослин і зберігання коренів.

Важливим заходом захисту цукрових буряків від хвороб є використання
стійких сортів та гібридів, дотримання правильної сівозміни, вимог до
обробітку ґрунту, внесення органо–мінеральних добрив та інших
агротехнічних заходів, які підсилюють розвиток рослин і підвищують їх
стійкість до хвороб.

На насіннєвих заводах насіння рослин обробляють захисно–стимулюючи–ми
речовинами: протруйник сульфокарбатіон К, 90–95% п. (4 кг/т) або
тачигарен 70% з.п. (6 кг/т); інсектицид фурадан т.п.с. (2,5–3,0 л/т);
мікродобриво — борна кислота (0,5 кг/т), плівкоутворюючий полімер NаКМЦ
(0,2 кг/т), регулятор росту емістим С, в.р. (15 мл у 10 л води на 1 т
насіння).

Перед висаджуванням коренів на насінники слід вибраковувати екземпляри з
головкою, ураженою червоною, бурою, фузаріозною та іншими гнилями.
Важливим запобіжним заходом у боротьбі з коренеїдом є раннє розпушування
ґрунту. На маточних посівах протягом вегетації, на насінниках — на
початку стеблоутворення знищують рослини, хворі на несправжню борошнисту
росу та іржу.

Проти церкоспорозу, несправжньої борошнистої роси, іржі та інших
плямистостей бурякові плантації обприскують одним із таких фунгіцидів:
авіксил 70% з.п. (2,0–2,4 кг/га); акробат МЦ 69% з.п. (2,0 кг/га); альто
супер 330 ЕС к.е. (0,5 л/га); рекс 49,7% к.е. (0,4–0,6 л/га); рекс Т
к.с. (0,5–1,0 л/га); імпакт 25 CS к.с. (0,25 л/га); дерозал 50% к.с.
(0,3–0,4 л/га); байлетон 25% з.п. (0,6 кг/га); топсин М 70% з.п.
(0,6–0,8 кг/га); хлорокис міді 90% з.п. (3,2–4,0 кг/га); танго 50% к.е.
(0,6–0,8 л/га); штефазал 50% к.с. (0,3–0,4 л/га); альто супер 330 ЕС
к.е. (0,5 л/га); альто 400 SC к.с. (0,2 л/га); колфугосупер; в.с. (2
л/га). На маточних посівах знищуюь рослини, уражені вірусними хворобами,
а на всіх посівах буряків та насінниках систематично проводять захисні
заходи проти комах (зокрема, сисних), які є перенощиками вірусів.

9. Хвороби овочевих культур

До найпоширеніших хвороб капустяних культур відносяться чорна ніжка,
кила, фомоз, несправжня борошниста роса, судинний бактеріоз, чорна
плямистість, біла і сіра гнилі.

На цибулі інтенсивно розвиваються несправжня борошниста роса
(пероноспороз), сажка і шийкова гниль. Серед хвороб помідорів негативно
впливають на врожайність та якість плодів фітофтороз, бактеріальний рак,
чорна бактеріальна плямистість, бура плямистість, септоріоз і
штрихуватість, чорна та верхівкова гнилі, тютюнова мозаїка та огіркова
мозаїки, бронзовість тощо. Широко поширеними хворобами гарбузових
культур є кореневі гнилі, антракноз, борошниста роса, пероноспороз,
кутаста плямистість огірка, судинний бактеріоз огірка, звичайна огіркова
мозаїка, фузаріозне в’янення.

Серед заходів проти хвороб овочевих культур важливе значення має
використання здорового посівного матеріалу. З цією метою необхідно
приділяти належну увагу насінникам. Під час вегетації рослин слід
регулярно проводити фітопатологічне їх обстеження та обприскувати
дозволеними фунгіцидами. Для боротьби з комахами, які розповсюджують
вірусні, бактеріальні та грибні хвороби, застосовують інсектициди. У
парниках при виявленні чорної ніжки, фузаріозу або несправжньої
борошнистої роси хворі рослини видаляють і знищують, а ґрунт
дезинфікують.

На помідорах під час вегетації проти фітофторозу, альтернаріозу,
септоріозу застосовують такі препарати: акробат МЦ 69% з.п. (2 кг/га);
купроксат 34,5% к.с. (3–5 л/га); ридоміл голд МЦ 68WP з.п. (2,5 кг/га);
хлорокис міді 90% з.п. (2,4–3,2 кг/га); оксіхом 80% з.п. (1,9–2,3
кг/га); татту 55% к.с. (3,0 л/га); дітан М–45 з.п. (1,2–1,6 кг/га);
квадріс 250 SC к.с. (0,6 л/га).

Для обприскування огірків з метою запобігання пероноспорозу застосовують
для обприскування рослин в період вегетації один із таких препаратів:
алфіт ЕФ в.р.к. (3–4 кг/га); ефаль 65% в.р.к. (3 л/га); квадріс 250 SC
к.с. (0,6 л/га); ридоміл Голд МЦ 68 WG, в.г. (2,5 кг/га).

Для профілактики захворювання на пероноспороз та інші хвороби
цибулю–сіянку і цибулю–ріпку прогрівають при температурі 40–45оС
протягом 8–16 год. У період вегетації рослини (крім тих, що вирощують на
перо) обробляють авіксилом, 70% з.п. (2,1–2,9 кг/га), акробатом МЦ, 69 %
з.п. (2 кг/га), альєттом 80 %, з.п. (1,2–2 кг/га), ридомілом голд МЦ, 68
WP з.п. (2,5кг/га), хлорокисом міді, 90% з.п. (2,4 кг/га), оксіхомом,
80% з.п. (1,9–2,3 кг/га).

10. Хвороби плодових і ягідних культур

Усі плодові та ягідні культури, що вирощуються в різних регіонах
України, уражуються збудниками хвороб, різноманітними як за своїм
складом, так і за характером ураження. Найбільш поширеними і шкідливими
хворобами плодових культур є парша, чорний рак, моніліоз, інфекційне
всихання, бактеріальний рак, клястероспоріоз, гомоз, борошниста роса
яблуні, іржа і буруватість листків груші, кокомікоз вишні, полістигмоз
сливи, кучерявість і борошниста роса персика, вірусні хвороби.

До найпоширеніших хвороб ягідних культурах належать: смородини та аґрусу
— борошниста роса, бокальчаста іржа, антракноз, біла плямистість,
махровість смородини, малини — антракноз, хлороз і мозаїка, суниці —
біла і бура плямистість листків, сіра гниль ягід.

Ступінь поширення хвороб і втрати врожаю, спричинювані ними,
визначаються екологічними умовами тієї чи іншої зони, а також рівнем
агротехніки у плодових садах. Система заходів проти хвороб плодових
культур передбачає виконання загального комплексу агротехнічних заходів,
спрямованих на підтримання доброго фітосанітарного стану насаджень. За
фенологічним календарем слід проводити необхідні заходи у розсаднику і
плодоносному саду. В зв’язку з інтенсивним розвитком хвороб та їх
великою шкодочинністю навіть на фоні високої агротехніки на плодових
культурах необхідно застосовувати дозволені фунгіциди з дотриманням
вимог щодо способу, часу, строку останньої обробки (в днях до збирання
врожаю).

При виявленні наростів кореневого раку на головному корені або кореневій
шийці саджанців їх вибраковують і знищують, у випадку розвитку хвороби
на бічних корінцях їх обрізують і спалюють, а всю кореневу систему
дезинфікують 1%–м розчином мідного купоросу. При цьому корені занурюють
у розчин на 5 хвилин, після чого промивають у чистій воді.

Восени та у ранньовесняний періоди важливо провести заходи проти
резервації збудників багатьох хвороб. У фазі «зеленого конусу» дерева
обприскують 3%–ю бордоською рідиною. Цей захід є ефективним проти
моніліозу та клястероспоріозу абрикоса, кучерявості листків персика,
парші яблуні і груші, хвороб сливи і черешні тощо.

Після цвітіння та протягом літа для профілактики парші, чорного раку,
іржі, бактеріального раку, плямистостей листків, плодової гнилі та інших
хвороб проводять обробку дерев фунгіцидами з урахуванням необхідності
чергування препаратів з різним механізмом дії і кратністю застосування.
Висока ефективність спостерігається при використанні 1%–ї бордоської
рідини, дітаксу М–45 з.п. (2–3 кг/га); ефаля 65% в.р.к. (3 л/га);
імпакту 25 SC к.с. (0,1–0,15 л/га); хлорокису міді 90%–го з.п. (4–6
кг/га); топсина М 70%–го з.п. (1–2 кг/га); сірки колоїдної пасти (8–16
кг/га); стробі в.г. (0,2 кг/га); рубігана 12% к.е. (0,5–0,6 л/га); скора
250 ЕС к.е. (0,15–0,2 л/га); фітала в.р.к. (3–4 кг/га); флінта 50 в.г.
(0,15 кг/га); мідного купоросу 98–99,1% п. (15–20 кг/га — на яблуні і
груші, 10–15 кг/га — на абрикосі, персику, черешні, сливі). Проти
борошнистої роси проводять обробку дерев каратаном ЕС 35%, к.е. (1–2
л/га); байлетоном 25%, з.п. (0,15–0,2 кг/га); імпактом 25 SС к.с.
(0,1–0,15 л/га); атемі С 80,8 WG в.г. (1,25–1,5 кг/га); полірамом ДФ
в.г. (2,5 кг/га); топазом 100 ЕС к.е. (0,3–0,4 л/га); вектра к.с. (0,3
л/га).

Для профілактики захворювання рослин на плодову гниль та чорний рак при
збиранні слід запобігати пошкодженню плодів та дотримуватися вимог щодо
температурного режиму протягом всього терміну їх зберігання.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи