Реферат на тему:
Господарство країн Східної Європи,
Північної і Центральної Азії
Основою розвитку економіки країн регіону є паливно-енергетичний
Комплекс, який забезпечує енергією і теплом усі сфери життя. В
паливно-енергетичному балансі переважає вугілля. Добувають газ і нафту,
частка якої постійно збільшується через використання її в хімічній
промисловості.
У регіоні зосереджено до 20 % світових запасів палива. За обсягами
видобутку переважає вугільна промисловість. Тут лідерами є Росія і
Казахстан. Нафтова і газова промисловість найбільш розвинута в Росії,
Казахстані, Азербайджані і Туркменістані. Райони видобутку і споживання
з’єднані нафто- і газопроводами, вздовж яких розміщуються переробні
підприємства (мал.).
До 70 % електроенергії виробляється на теплових електростанціях, які є
основою енергетики всіх країн регіону. Близько 15 % припадає на ГЕС і
понад 10 % на атомні станції, програма розвитку яких після
чорнобильської катастрофи була істотно переглянута. Теплові
електростанції розміщують або в місцях видобутку сировини, або поблизу
споживачів – в районах зосередження населення і виробництва. ГЕС
працюють на великих рівнинних (європейські країни) або гірських річках
(центральноазіатські країни). Розміщення АЕС тяжіє до споживачів. У
цілому ж до 60 % паливно-енергетичних ресурсів зосереджені в азіатській
частині регіону, тоді як близько 60 % енергії споживається країнами
європейської частини.
Чорна металургія регіону спочатку виникла в європейській частині
(Центральна Росія, Урал, Україна) і тільки в 30-х роках XX ст. дістала
розвиток у східних районах Росії та в країнах Центральної Азії і
Закавказзя. Основною продукцією галузі є чавун, сталь та прокат, що
виробляються на комбінатах повного циклу. Сировинною базою галузі є руди
чорних металів (залізна, марганцева, хромітова) та коксівне вугілля.
Вигідне географічне поєднання цієї сировини дає змогу створювати великі
металургійні бази. Такі металургійні бази склалися в Росії, Україні та
Казахстані. Ці країни є основними виробниками і постачальниками чорних
металів у регіоні.
Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, ніж чорна що
зумовлює її складну галузеву та територіальну структури. Галузі, що
використовують руди з малим вмістом металу, є матеріаломісткими і тому
тяжіють до сировинної бази. Це мідна промисловість, виробництво свинцю
та цинку. Алюмінієва-титано-магнієва та нікелева промисловість в
розміщенні орієнтуються на паливно-енергетичні ресурси. Найбільшими
виробниками кольорових металів у регіоні є Росія і Казахстан.
Виробництво міді зосереджено в Казахстані, Росії, Вірменії, Узбекистані,
свинцево-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії,
Азербайджані, Киргизькій Республіці, нікелево-кобальтова – в Росії,
олов’яна – в Росії та Киргизькій Республіці, титано-магнієва – також
переважно в Росії.
Для хімічної промисловості регіону характерна велика різноманітність
сировинної бази. Вона використовує гірничо-хімічну сировину (фосфорити,
апатити, солі, сірку), паливо (нафту, газ, вугілля, деревину,
сільськогосподарську сировину), вапняки, гіпси. Утилізує виробничі
відходи – коксові та сірчані гази. Традиційну гірничо-хімічну сировину
здебільшого використовує основна хімія, головною продукцією якої є
мінеральні добрива: азотні, фосфатні, калійні. Структура та обсяги
виробництва залежать від потреб сільського господарства, а розміщення
визначається транспортно-географічним положенням щодо споживачів та
особливостями технологічного процесу.
Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягами
виробництва виділяються Росія (50 %), Білорусь (близько 20 %) та Україна
(15 %).
Виробництво кислот орієнтоване здебільшого на споживачів, має повсюдне
розміщення, а виробництво соди і хлору тяжіє до сировинної бази –
родовищ кам’яної солі. Ця продукція випускається більшістю країн, проте
основним експортером в регіоні є Росія.
Дуже різноманітна промисловість полімерних матеріалів. Основними
виробниками продукції є Росія, Україна, Азербайджан – вуглеводнева
сировина; Росія, Білорусь, Україна – хімічні волокна; Росія, Грузія,
Вірменія – синтетичний каучук.
Сукупність галузей, об’єднаних переробкою деревини, утворює
лісопромисловий комплекс. Основні запаси деревини знаходяться в
азіатській частині, а 9/10 споживачів – в європейській, що викликає
великі обсяги транспортних перевезень зі сходу на захід і з півночі на
південь. За запасами та обсягами виробництва готової продукції
(пиломатеріали, фанера, сірники, будинки, а також папір) провідні
позиції в регіоні посідає Росія.
Машинобудування регіону випускає різноманітну за призначенням продукцію,
має дуже розгалужені внутрішні та міжгалузеві зв’язки, що становлять
основу функціонування всієї економіки.
Найбільший розвиток машинобудування дістало в європейській частині
регіону. На важкому машинобудуванні – виробництві турбін для атомних,
гідро- і теплових електростанцій, парових котлів, генераторів,
гірничо-шахтного та металургійного Устаткування спеціалізуються Росія та
Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом
тепловози? та електровозів (Росія, Україна, Грузія), вагонів (Росія,
Україна), суден (Росія, Україна). Виробництво вантажних автомобілів
зосереджено переважно в Росії, Україні і Білорусі, легкових – Росії,
Україні, автобусів – Росії, Україні, двигунів – у Росії, Україні.
Центри тракторобудування розташовані в Росії, Білорусі, Україні та
Казахстані. Сільськогосподарське машинобудування представлене
виробництвом зернових (степова зона Росії) комбайнів, льоно- та
картоплезбиральних комбайнів (Російське Нечорнозем’я), бавовнозбиральних
машин (Узбекистан).
Країни регіону, які не мають достатніх сировинних ресурсів, але
забезпечені трудовими ресурсами, розвивають різноманітне
верстатобудування та точне машинобудування: електротехнічне, електронне,
приладобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизька
Республіка).
Промисловість будівельних матеріалів використовує місцеву сировину, тому
розвинута в усіх країнах регіону і відповідно до місцевих умов у кожній
країні має ту чи іншу галузеву структуру. Промисловість будівельних
матеріалів широко використовує відходи інших виробництв, тому
поєднується з галузями важкої промисловості, її основу становить
виробництво цементу, залізобетонну. Найбільшого розвитку промисловість
будівельних матеріалів дістала в Росії, Україні та Казахстані.
Легка промисловість представлена текстильною, взуттєвою, трикотажною,
швейною, хутряною та багатьма іншими галузями виробництва. Основною
галуззю є текстильна промисловість, що використовує сільськогосподарську
сировину (бавовну, льон, кокони шовкопряда) і окремі продукти хімічної
промисловості (синтетичні та штучні волокна). Територіальна структура
текстильної промисловості відбиває вузьку спеціалізацію окремих районів:
Центральна Росія є одним з найбільших у регіоні центрів виробництва всіх
видів тканин. Лляна промисловість використовує місцеву сировинну базу.
Країни Центральної Азії спеціалізуються на виробництві бавовняних,
шовкових, а країни Закавказзя крім того – вовняних тканин.
Агропромисловий комплекс поєднує вирощування сільськогосподарських
культур з їх переробкою. Стрижнем всього комплексу є сільське
господарство. Це друга за значенням складова матеріального виробництва,
в якій зайнято в середньому по країнах регіону близько 20 % працюючих,
зосереджено майже 1/3 основних виробничих фондів.
Основою розвитку сільського господарства більшості країн регіону є
рослинництво, а базовою галуззю рослинництва — зернове господарство.
Найбільш поширена зернова культура в регіоні – пшениця, її вирощують у
лісостеповій та степовій зонах: озиму в європейській частині та оазисах
Центральної Азії, яру – в азіатській частині, особливо в Казахстані. В
лісостеповій зоні європейської частини вирощують озиме жито. Ячмінь і
овес є найпоширенішими фуражними культурами. На півдні степової зони та
в Центральній Азії вирощують кукурудзу на зерно. Зернобобові культури
(горох, соя, квасоля, соя) найкращі врожаї дають в лісостеповій зоні.
Просо вирощують в степу, гречку – в лісостеповій зоні, рис – на
зрошуваних алювіальних грунтах у Центральній Азії, на Далекому Сході,
Північному Кавказі.
До технічних культур належать волокнисті: бавовник (країни Центральної
Азії та Азербайджан), льон та коноплі (захід лісостепової зони).
Найпоширенішими олійними культурами регіону є соняшник (степова зона), а
також рицина та гірчиця. Найбільшого поширення дістали посіви цукрових
буряків в лісостеповій, частково в степовій зонах та на зрошуваних
землях країн Центральної Азії.
Для вирощування картоплі найкращі агрокліматичні умови мають лісова і
лісостепова зони. Овочі, фрукти, ягоди вирощують майже повсюдно, але
найкращі умови має степова зона. Тут також сприятливі умови для розвитку
баштанництва. Виноградарство поширене в гірських районах Передкавказзя
та Закавказзя, Україні. Молдові, оазисах Центральної Азії та в
субтропіках. Субтропічний тип сільського господарства охоплює, крім
винограду, вирощування чайного куща, тютюну, ефіроолійних, цитрусових
культур тощо.
За обсягами виробництва серед галузей тваринництва лідерство належить
скотарству, що дає майже 70 % валової продукції галузі. Напрям
розведення великої рогатої худоби залежить від кормової бази. В лісовій,
лісостеповій прилеглих районах степової зони розводять худобу молочного
та молочно-м’ясного напряму, в них степових та напівпустельних районах –
м’ясо-молочного і м’ясного напряму.
Тонкорунні, напівтонкорунні, каракульські породи овець розводять у
степо-В0х, напівпустельних та гірських районах регіону. М’ясо-вовняне
вівчарство в європейській частині (Центральна Росія).
У регіоні розвинуте також свинарство та птахівництво. Крім того,
розводять кіз, верблюдів, оленів маралів, бджіл, тутового шовкопряда,
хутрових звірів, рибу. Зональну спеціалізацію сільського господарства
регіону ілюструє таблиця.
Усі види транспорту та. шляхи сполучення в межах колишнього Радянського
Союзу утворювали єдину транспортну систему, яка в межах одного виду
транспорту була жорстко централізована.
З утворенням СНД організаційно-управлінська структура істотно змінилась,
основні управлінські функції регулюються на рівні кожної країни, але
створена транспортна мережа об’єктивно об’єднує країни СНД в єдиний
економічний простір. Використання різних видів транспорту залежить від
конкретних природних і соціально-економічних умов кожної країни.
У більшості країн регіону переважає залізничний транспорт. Основними
вантажами є паливо, руди, будівельні матеріали, метали та продукція
оборонної промисловості, зерно.
В європейській частині регіону основний каркас залізниць склався за
часів розвитку капіталізму (90-ті роки XIX ст.) і в XX ст. доповнювався
залежно від потреб економіки та відповідно модернізувався. Розвиток
залізничної мережі в азіатській частині припадає на XX ст., особливо на
30-ті роки. За цей період були побудовані Туркестано-Сибірська,
Трансказахстанська магістралі тощо.
Таблиця
Зональна спеціалізація сільського господарства Східної Європи, Північної
та Центральної Азії
Зона Сільськогосподарська спеціалізація
1. Тундра, лісотундра
Оленярство, мисливство, рибальство, розведення хутрового звіра
2. Тайга
Землеробство (жито, овес, ячмінь, пшениця, картопля, овочі).
Тваринництво молочно-м’ясного напряму
3 Лісостеп
Рослинництво зернового напряму (пшениця, жито, овес), картопля, цукрові
буряки, садівництво, овочівництво. Тваринництво молочно-м’ясного напряму
4. Степ
Рослинництво зернового напряму (пшениця, кукурудза, просо), соняшник,
овочівництво, садівництво, виноградарство. Тваринництво молочно-м’ясного
та м’ясо-молочного напрямів
5. Напівпустелі, пустелі
Тваринництво (вівчарство, шовківництво, птахівництво). Оазисне
землеробство (бавовник, рис, інші зернові, овочі, фрукти, баштанні
культури)
6. Субтропіки
Рослинництво (чай, цитрусові, тютюн, ефіро-олійні, виноград)
7. Гірські райони
Тваринництво гірсько- пасовищного типу
Вплив науково-технічного прогресу на розвиток залізничного транспорту
йшов по шляху електрифікації магістралей, заміни паровозів на тепловози
та електровози. Довжина електрифікованих магістралей в регіоні становить
понад 50 тис кілометрів, або майже 50 % від загальної довжини шляхів. В
європейській частині залізнична мережа має радіальний малюнок, в
азіатській – лінійний, видовжений у широтному напрямі. На регіон
припадає майже десята частина залізниць світу. Найгустіша мережа в
Україні і Центральній Росії, далі на схід густота залізниць поступово
зменшується від 30 до 2 км на 1000 км2 території. Північно-східні райони
Росії зовсім не охоплені цим видом транспорту в зв’язку з несприятливими
природними умовами.
Мережа автомобільних шляхів, як і залізниць, розподіляється в межах
регіону нерівномірно. Найгустіша вона в європейських районах та країнах
Закавказзя. Найменш густа — в країнах Центральної Азії та східних
районах Росії.
Трубопроводами з’єднуються основні райони видобутку нафти та газу з
районами споживання. Переважаючий напрям транспортування – з північного
сходу на південний захід, а основні трубопроводи беруть початок із
Західного Сибіру (газопроводи Уренгой – Помари — Ужгород, «Братерство»,
«Прогрес», нафтопроводи Нижньовартовськ – Одеса, Сургут – Новополоцьк)
та Поволжя (нафтопровід «Дружба», газопровід «Союз»).
Регіон має розвинуту річкову систему. Меридіональний напрям більшості
річок зумовлює відповідні вантажопотоки: з півночі – ліс, з півдня –
зерно, руди, метал, Налагоджений зв’язок між річковими системами за
допомогою каналів: Біло-морсько-Балтійський, Волго-Балтійський,
Волго-Донський. Основними портами е Москва, Нижній Новгород, Казань,
Самара, Волгоград, Ростов-на-Дону, Київ. В азіатській частині основні
водні шляхи проходять по річках Об, Іртиш, Єнисей, Лена, Ангара, Амур.
Найбільші порти – Омськ, Новосибірськ, Сургут, Красноярськ, Хабаровськ.
Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, зерно, руди, будівельні
матеріали, вугілля тощо.
Оскільки регіон омивається водами трьох океанів, то це сприяє розвитку
морського транспорту. Його використовують здебільшого в
зовнішньоекономічних зв’язках. Тут йому належить провідне місце.
Основними вантажами є нафта, кам’яне вугілля, руди металів, будівельні,
хімічні, лісові матеріали, метал, зерно, машини, За вантажооборотом
провідне місце займає Азово-Чорноморський басейн, який забезпечує вихід
в Атлантичний та Індійський океани. Основні порти басейну – Одеса,
Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Маріуполь (Україна), Новоросійськ (Росія),
Батумі Поті (Грузія). Зв’язки з країнами Європи та Америки здійснюються
через порти Балтійського моря (Санкт-Петербург, Калінінград).
Далекосхідні моря більше використовуються для внутрішніх перевезень та
контактів з країнами Далекого Сходу Південно-Східної Азії, Австралією.
Експортно-імпортні зв’язки здійснюються через порти Владивосток, Находка
та порти острова Сахалін. У басейні Північного Льодовитого океану
найбільше значення мають Біле та Баренцове моря з портами Мурманськ та
Архангельськ. На трасі Північного морського шляху розміщені порти
Діксон, Дудинка, Хатанга, Тіксі, Певек, які мають велике значення для
освоєнння природних багатств Північної Азії.
Внутрішнє Каспійське море дає змогу країнам Центральної Азії, Закавказзя
та півдня Росії обмінюватися нафтою, лісом, зерном, металом, рибою,
бавовною, цукром. Основні порти цього басейну – Астрахань, Актау,
Туркменбаші, Баку. Між двома останніми діє поромна переправа.
Повітряний транспорт використовується для перевезення пасажирів, а також
певних вантажів на великі відстані. А в окремих районах Північного Сходу
Росії – це єдиний вид транспорту. Він має також застосування в геології
та в сільському господарстві. Перевезення здійснюються здебільшого
літаками типу «Іл», «Ту» на міжнародних лініях, а також «Як» та «Ан» –
на внутрішніх.
Різноманітність природних умов та історичного розвитку спричинили
відмінності в соціально-економічному рівні між країнами регіону .
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
