Реферат на тему:
Вплив страхування на соціально-економічні процеси в Україні:
макроекономічний аспект
На рівні наукових гіпотез можна вважати, що страхування як складова
фінансово-кредитної системи певною мірою може використовуватися як
регулятор соціально-економічних відносин. Такої думки дотримуються
фахівці страхової справи України та Росії. Зокрема, подібну позицію
відстоювали В. Базилевич [1], А. Самойловський [2]. Не виключають
можливості використання страхування як регулятора у цій сфері й
російські вчені Є. Коломін [3], М. Жилкіна [4].
Однак слід зазначити, що в Україні такі можливості страхування тривалий
час були обмежені відносно низьким розміром частки ВВП, що
перерозподіляється через страховий ринок порівняно з бюджетом чи
кредитною системою. Останнім часом намітилася тенденція зміни ситуації.
Тому в системі регульованих ринкових відносин страхування повинно
посісти своє місце серед непрямих економічних регуляторів.
Страхування може використовуватися як антициклічний (антикризовий)
регулятор, воно забезпечує безперервність виробництва і споживання, а
також стабільність функціонування фінансово-кредитної системи. Крім
того, страхові компанії забезпечують економіку інвестиційними ресурсами,
що сприяє економічному зростанню.
Через страхування здійснюється регіональний перерозподіл ресурсів, що
відповідає ознаці страхування – територіальній розкладці збитку.
Страхування саме, без участі держави, частково здійснює перерозподіл
ресурсів благополучних регіонів на користь неблагополучних, потерпілих
від різних нещасть і катастроф.
Перспективною, на нашу думку, може стати роль страхування у регулюванні
соціальної сфери. При цьому страхування має ряд переваг над бюджетними
соціальними програмами. Так, досягається суто цільове використання
коштів страхового фонду, відсутня проблема поглиблення бюджетного
дефіциту, а отже, прискорення інфляційних процесів, від яких у першу
чергу страждають найменш захищені категорії громадян. Крім того,
страхування гарантує індивідуальну, адресну соціальну підтримку кожному
громадянинові, і за його бажанням відповідно до матеріальних можливостей
обов’язкове страхування може бути доповнене добровільним.
Страхова галузь може використовуватися державою у справі регулювання
зайнятості населення та боротьби з безробіттям. Страховики можуть не
тільки відшкодовувати збитки, обумовлені втратою робочого місця, а й
виступати як роботодавці. Регулюючи за допомогою страхування добробут
громадян, держава забезпечує збереження визначеного рівня споживчого
попиту. А як відомо, попит населення є одним з основних факторів
розвитку ринкової економіки.
Найбільшою мірою це стосується медичного страхування, тому що серед
інших видів страхування йому найбільше притаманна соціальна роль, адже
на його основі у розвинених країнах будується уся система охорони
здоров’я. Не менш важливим є страхування рент, пенсій, посібників та
інших виплат соціально незахищеним категоріям громадян. У розвинених
країнах страховому захисту підлягають також об’єкти культури (історичні
й культурні пам’ятки, предмети мистецтва тощо), це має велике значення у
сфері гуманітарних відносин.
Слід наголосити, що важливе місце в регулюванні макроекономічних
процесів посідає інвестиційна діяльність страховиків. Особливу регулюючу
роль відіграє довгострокове страхування життя. Цей вид використовується
державою для непрямого регулювання грошової маси і боротьби з інфляцією
поряд з іншими кредитно-грошовими регуляторами. Не випадково у західній
практиці таке страхування проводиться в межах державних програм розвитку
довгострокового накопичувального страхування, що спеціально
розробляються державою з метою залучення коштів населення для наступного
їх вкладення в розвиток економіки. Держава надає страхувальникам ряд
податкових пільг, що стимулюють укладення договорів.
Важливе регулююче значення можуть мати і такі види страхування, як
страхування депозитів, страхування сільськогосподарських підприємств та
ін. Наприклад, обов’язкове страхування відповідальності автовласників
захищає інтереси потерпілих у результаті ДТП. Однак оскільки умови
страхування, ліміти відповідальності, франшизи, а головне – тарифні
ставки встановлюються централізовано, за участю державних органів, то
з’являється можливість побічно впливати на інші сфери економічного
життя. Наприклад, практично у всіх країнах для власників старих машин
діють підвищені тарифи. З одного боку, це об’єктивно необхідно, тому що
ризик їх потрапляння у ДТП є трохи вищим. Але головне – такий підхід
стимулює придбання нових автомобілів і відмову від експлуатації старих.
Тим самим, санкціонуючи підвищення тарифів для старих автомобілів (у
тому числі іноді дещо більше, ніж того вимагає реальна статистика
ризиків), держава непрямо збільшує збут автомобілів і стимулює розвиток
вітчизняного автомобілебудування (проте приймаються подібні рішення не
без участі великих автомобільних концернів). Не кажучи вже про
стимулювання тим самим безпеки дорожнього руху (кожен безаварійний водій
має значні знижки), екологічної безпеки й ін.
Викладене дає підстави для твердження, що регулюючий вплив на економіку
справляють абсолютно усі напрями діяльності страховиків і усі види
страхування.
Використання страхування для регулювання соціально-економічних процесів
вимагає високого рівня розвитку страхової справи в країні. Обов’язковими
умовами є сформованість і стабільність страхового ринку, налагодженість
і ефективність страхового нагляду, високий рівень страхової культури
споживачів страхових послуг. Крім того, варто враховувати, що страховий
ринок відчутно реагує на всі негативні макроекономічні явища (інфляція,
низький рівень попиту з боку підприємств і населення тощо), а це також
ускладнює його використання для цілей державного регулювання.
Таким чином, наявність ефективної системи державного регулювання
страхової справи є необхідною умовою використання страхування як
економічного регулятора. Крім того, необхідність державного регулювання
страхування пов’язана з тим, що страхування є суспільно необхідним
елементом національного господарства, а інтереси суспільства в цілому
завжди представляє держава. Вона ж повинна стежити за тим, щоб
комерційна сторона страхової діяльності, що має за мету одержання
прибутку страховою компанією, не суперечила здійсненню власне страхового
захисту.
Слід зазначити, що страхування може регулювати процеси, що відбуваються
як у легальній, так і в тіньовій економіці. Економічна теорія злочинної
і правоохоронної діяльності формується з кінця 60-х рр. ХХ ст. Її
родоначальником вважається американський економіст Г. Беккер, що виклав
основні принципи нового підходу до вивчення злочинності й боротьби з
нею.
Основна ідея Г. Беккера: правовий устрій суспільства – це поле
протиборства між „раціональними” правопорушниками і захисниками
правопорядку, які намагаються досягти ефективних результатів. Потенційні
злочинці попередньо оцінюють можливі прибутки від злочину, порівнюючи
його з можливими втратами внаслідок покарання. При цьому вони обирають
той вид діяльності (законний або незаконний), що максимізує їхній
добробут.
Водночас можна зазначити, що правоохоронні органи поводяться не менш
раціонально. Вони обирають такі методи боротьби зі злочинністю, що
дозволили б мінімізувати сукупні збитки рядових членів суспільства.
Оскільки злочини створюють зовнішні ефекти ринку, то контроль над
злочинністю стає „суспільним товаром”, індивідуальний самозахист
доповнюється колективними діями. У результаті державного регулювання
нелегальні доходи обкладаються своєрідним „податком” – ризиком
покарання, а кількість правопорушників регулюється шляхом обмеження їх
прав [5].
Підкреслимо, що витрати страхування кримінального ризику є
найважливішими видами витрат адаптації для незаконно діючого
економічного агента. Вони домінують як у структурі трансакційних, так і
в структурі загальних витрат діяльності. У реальній економіці будь-який
акт обміну пов’язаний із трансакційними витратами, що визначаються як
„витрати на збір і обробку інформації, витрати на проведення переговорів
і ухвалення рішень, витрати на контроль і юридичний захист виконання
контракту” [6, с. 9].
Трансакційні витрати тіньової діяльності різко зростають порівняно з
легальною у зв’язку з наявністю постійної протидії контролюючих і
правоохоронних органів, високого рівня специфічного кримінального
ризику.
Найважливіше значення мають такі види ризику, як ризик втрати активів
(фінансові ресурси, товарні запаси, сировина, устаткування); ризик
втрати особистої волі або життя в результаті успішного розслідування;
ризик порушення контракту, зрадництво (підкуп поліції в особистих цілях
як засіб конкуренції, дача показань на суді, втеча в конкуруючу
організацію, згода співробітничати з правоохоронними органами).
Ці види ризику наявні винятково у тіньовій економічній діяльності, і від
того, наскільки високою є ймовірність і розмір можливих збитків,
наскільки реально підлягає суб’єкт тому чи іншому виду ризику, залежить
рівень витрат, що змушений нести суб’єкт для страхування ризику. У
багатьох випадках ці витрати є настільки високими, що незаконна
діяльність просто неможлива поза спеціально створеними кримінальними
підприємствами й інститутами. Формування кримінальних ділових
підприємств дозволяє істотно знизити витрати на страхування
кримінального ризику і створює умови для поширення незаконної
діяльності. Цей процес підпорядкований тій же логіці, що діє в умовах
легальної економіки. На певному етапі в особливо ризикованих і дохідних
сферах кримінальної діяльності виникають спеціалізовані структури, що
беруть на себе не тільки класичні трансакційні витрати, але й в
основному витрати, пов’язані зі страхуванням кримінальних ризиків.
Ми переконані, що у сфері страхування кримінальних ризиків можна знайти
практично усі класичні форми організації страхового фонду. Дамо деякі
пояснення щодо цього висновку.
Насамперед зазначимо, що самострахування – це суб’єкт незаконної
економічної діяльності у натуральній формі чи у формі ризикового фонду.
Основне призначення – оперативне подолання тимчасових труднощів при
здійсненні діяльності. Джерело – частина коштів, отриманих у формі
доходів від кримінальної діяльності, зберігається у формі грошового
фонду, безпосередньо призначеного для компенсації збитків.
Слід враховувати, що централізований страховий фонд створюється
співтовариством, групою за рахунок внесків, платежів, відрахувань
учасників. Порядок використання передбачається традиціями, угодою або
самим суб’єктом. Останнім часом кошти „общака” інвестуються у фінансові
інструменти. За рахунок цього фонду здійснюється особисте страхування у
формі підтримки сім’ї у випадку втрати здоров’я, смерті чи позбавлення
волі учасника кримінальної організації. Фінансуються також заходи щодо
полегшення умов відбування покарання, підкупу державних службовців.
Водночас можна зазначити, що страховий фонд страховика використовується
для страхування економічних інтересів, які зовні виглядають цілком
легально. Страхові компанії під контролем організованої злочинності
часто створюються як кепти, що одночасно можуть обслуговувати й інтереси
легальної економіки.
У структурі системи контролю над відмиванням „брудних” грошей виділяють
два взаємозалежних механізми, погоджене функціонування яких забезпечує
відносно ефективну протидію розглянутим процесам: механізм
кримінально-правового контролю і механізм фінансового контролю. Останній
є найбільш уразливим. Тому створено Групу міжнародних фінансових дій
(Groupe D’асtіоn Financiere International – GAFI) . Мета її діяльності –
оцінка результатів співробітництва у сфері запобігання використанню
банків і фінансових інститутів для легалізації грошей та його наступного
поглиблення, вироблення конкретних рекомендацій з розвитку карного
законодавства і пропозицій щодо поширення міжнародної співпраці у сфері
боротьби з відмиванням грошей.
Аналіз ситуації у цій сфері свідчить, що на сучасному етапі сформувалися
три основні моделі контролю за розміщенням кримінальних коштів у системі
фінансових інститутів.
1. Система контролю, що передбачає обов’язкове повідомлення до
центрального урядового агентства про всі операції, що перевищують певну
суму.
2. Система контролю, яка передбачає повідомлення про підозрілі угоди,
коли банки здійснюють облік і контролюють деякі чи усі великі валютні
операції, і повідомляють уповноваженим органам влади про ті з них, що
викликають підозру.
3. Система контролю, яка передбачає заборону великих операцій з
готівкою, минаючи законного фінансового посередника.
До основних цілей легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, можна
віднести: приховування слідів походження доходів, отриманих із
нелегальних джерел; створення видимості законності одержання доходів;
приховування осіб, які отримують незаконні доходи й ініціюють сам процес
відмивання; ухиляння від сплати податків; забезпечення зручного й
оперативного доступу до коштів, отриманих із нелегальних джерел;
створення умов для безпечного і комфортного споживання; створення умов
для безпечного інвестування в легальний бізнес [7, с. 8].
Клієнтами фінансових центрів, що відмивають „брудні” гроші, стають як
суто мафіозні організації (насамперед, пов’язані з наркобізнесом), так і
легальні транснаціональні корпорації, що приховують свої прибутки від
податків.
Відповідно до даних Центру вивчення міжнародної злочинності і корупції
при Американському університеті у Вашингтоні, щорічно у світі
відмивається понад 500 млрд. дол. Ця оцінка, за деякими даними, є надто
заниженою. Так, за оцінками фахівців МВФ, у світовому масштабі сума
коштів, що відмиваються, може складати від 500 млрд. до 1,5 трлн. дол. –
5 % від світового валового доходу [8, с.126–130].
У постсоціалістичних країнах відмивання грошей набуло значних розмірів,
оскільки злочинність стала головною характеристикою більшості
економічних процесів. На відміну від інших країн, де організована
злочинність звичайно діє на периферії економіки (маючи справу з
наркотиками, проституцією, зброєю і тощо), у пострадянській Україні вона
стала частиною основного процесу.
Причини поширення відмивання грошей: політична й економічна
нестабільність у країні; тісний зв’язок між політичними і діловими
колами, що дозволяє відмивати гроші за допомогою законних способів;
використання нечесних способів у міжнародних торгових операціях, що
обумовлено, з одного боку, ослабленням державного контролю над торговими
угодами, а з іншого – високим податковим пресом [333, с. 22–26].
Наслідки: підрив іміджу держави, що прагне інтегруватися у світове
співтовариство, і відтік внутрішніх фінансових ресурсів, що могли бути
спрямовані на забезпечення технічного переозброєння й у цілому
економічного росту країни; збільшення диференціації населення по
доходах.
Страхування є вразливим для відмивання грошей. Особливо це стосується
страхування життя та страхових полісів. Беручи до уваги інвестиційний
бік страхування, кілька факторів у цій сфері вказують на схожість
вразливості страхування з вразливістю сектору цінних паперів. Наприклад,
в окремих юрисдикціях поліси на страхування життя розглядаються як ще
один вид інвестиційних механізмів, подібний до інвестицій на ринку
цінних паперів. Інша загальна риса цих секторів, як зазначив один з
експертів FATF, полягає в тому, що страхові брокери часто виступають як
слабка ланка у застосуванні заходів, спрямованих на боротьбу з
відмиванням грошей. З випадків у сфері страхування, описаних експертами,
було виокремлено деталі щодо цієї та інших вразливих сторін.
Страхові брокери не мають або мають невеликий досвід вивчення питань
боротьби з відмиванням грошей, і тому їх послуги застосовуються для
розміщення готівки в різні фінансові установи. Брокери фокусують зусилля
на продажу страхових продуктів, і не помічають таких ознак відмивання
грошей, як попередньо підписані папери, недостатні пояснення щодо
матеріальних цінностей чи незвичні методи виплат страхових премій.
Навіть маючи на меті продаж, страхові брокери мають досить багато
можливостей контролю та свободи щодо полісів. Брокери часто тримають у
себе попередньо підписані розпорядження щодо платежу для вилучення
полісу, щоб дозволити клієнтам такі вилучення за допомогою телефонного
дзвінка. Брокери іноді виплачували страхові премії зі своїх особистих
рахунків. Швидше за все вони отримують відшкодування від своїх клієнтів
у формі готівки.
Окремі страхові компанії не ідентифікують ознак відмивання грошей, таких
як: оплата страхових продуктів третіми особами чи за допомогою
послідовної кількості чеків чи платіжних доручень.
Деякими страховими полісами управляють так само, як пайовим трастом чи
взаємним фондом. Клієнт може проводити надлишкове фінансування полісів,
вкладаючи та вилучаючи кошти за вартістю нещодавно вилучених штрафів.
Коли такі кошти повертаються страховою компанією (наприклад, чеком),
особа, яка потенційно може відмивати гроші, з успіхом приховує зв’язок
між коштами та кримінальною діяльністю, в результаті якої вони
з’явилися.
На додаток до недостатніх даних про клієнта та джерело його коштів,
страхові компанії часто мають незначну інформацію про складну піраміду
брокерів, що найняті їх агентами.
Актуальною проблемою є організація системи боротьба з легалізацією
доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням.
На сьогодні Україна досягла помітного прогресу у розв’язанні цієї
проблеми.
У листопаді 2002 р. було прийнято Закон України „Про запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”,
що набрав чинності у червні 2003 р. На виконання цього Закону в Україні
було створено національну систему боротьби з легалізацією (відмиванням)
доходів, одержаних злочинним шляхом.
Виходячи з викладеного, можна сформулювати наступні висновки:
1. Страхування як складова фінансово-кредитної системи до певної міри
може використовуватися як регулятор. В Україні такі можливості
страхування є поки що відносно обмеженими через відносно низьку частку
страхування у ВВП. Останнім часом намітилася тенденція зміни ситуації.
Тому в системі регульованих ринкових відносин страхування має посісти
своє місце серед непрямих економічних регуляторів.
2. Страхування використовується як для регулювання легальної, так і
тіньової економіки. Витрати тіньової діяльності різко зростають
порівняно з легальною у зв’язку з наявністю постійної протидії
контролюючих і правоохоронних органів, високим рівнем специфічного
кримінального ризику. Для незаконно діючого економічного агента
найважливішими видами витрат є витрати страхування кримінального ризику.
В особливо ризикованих і прибуткових сферах кримінальної діяльності
виникають спеціалізовані структури, що беруть на себе не тільки класичні
трансакційні витрати, але й витрати, пов’язані зі страхуванням
кримінального ризику, що сприяє формуванню в кримінальному середовищі
практично усіх класичних форм організації страхового фонду.
Кошти даних фондів можуть інвестуватися у фінансові інститути, які
використовуються для легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.
Особливу увагу державним органам варто приділяти контролю над
відмиванням грошей на стадії їх розміщення у фінансових установах, до
яких відносяться і страхові компанії.
Усвідомлюючи виняткову важливість вирішення проблеми легалізації
(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування
тероризму для покращання інвестиційного клімату України, створення
сприятливих умов для функціонування ринків фінансових послуг в цілому та
страхового ринку окремо, можна запропонувати наступні заходи, що
сприятимуть остаточному формуванню регуляторної інфраструктури для
небанківських фінансових установ:
– створення Єдиної державної інформаційної системи;
– перевірки фінансових установ в сфері боротьби з легалізацією “брудних”
грошей та фінансуванням тероризму;
– подальше формування нормативно-правової бази.
Ефективність будь-якої моделі контролю над відмиванням грошей залежить
від того, якою мірою вона забезпечує фінансову прозорість діяльності
установ фінансового і нефінансового секторів економіки для уповноважених
урядових органів.
Література:
1. Базилевич В.Д. Розвиток страхового ринку – стратегічний фактор
капіталотворення // Економіка України. – 1998. – №3. – С.13–20.
2. Самойловский А.Л. Стратегическая роль страхования или страхование как
фактор макроэкономического равновесия // Финансовые услуги. – 2000. – №
3–4. – С. 30–32.
3. Коломин Е. Всероссийское научное общество приглашает к сотрудничеству
// Финансовые услуги. – 2001. – № 1–2. – С. 44–49.
4. Жилкина М.С. Государственное регулирование страхового рынка. – М.:
Спутник +, 2002. – 301 с.
5. Беккер Г. Преступление и наказание: экономический подход //
Экономическая теория преступлений и наказаний. – 1999. – № 1. – С. 3–8.
6. Коуз Р. Фирма, рынок и право. – М.: Дело, 1993.
7. Бандурка А.М., Симовьян С.В. Украина против „грязных” денег:
Науч.-практ. пособие. – Харьков: Гос. спец. изд-во „Основа”, 2003. – 224
с.
8. Суэтин А. Макроэкономические последствия отмывания денег // Вопросы
экономики. – 2001. – № 10. – С.126–130.
* На даний час членами GAFI є Німеччина, Австралія, Австрія, Бельгія,
Канада, Данія, Іспанія, США, Фінляндія, Франція, Греція, Гонконг,
Ірландія, Італія, Японія, Люксембург, Норвегія, Нова Зеландія,
Нідерланди, Португалія, Великобританія, Сінгапур, Швеція, Швейцарія і
Туреччина, а також дві міжнародні організації – Європейська комісія і
Рада зі співробітництва країн Перської затоки.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
