Реферат на тему:
Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств.
Класична модель фінансової санації
Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:
З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі, — коли
існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у
недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення
кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного
підприємства (досудова санація).
Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного
суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо
підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої
неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до
арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс,
іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства,
а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та
проведення санації.
Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному
друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України
оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства —
якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають
задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані
комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації
(реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з
умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає
рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення
фінансової санації юридичної особи.
З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України
«Про банки та банківську діяльність», установа банку має право відносно
клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних
заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством
адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника;
змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської
заборгованості виручку від реалізації продукції.
З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу
підприємства. За невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою
цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право
здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану
боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи
підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією
та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не
відновилася платоспроможність підприємства, то заставодержатель має
право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке
перебуває в іпотеці.
З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про
санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких
частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до
реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується
здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти
пропозиції щодо його фінансової санації.
З ініціативи Національного Банку України — якщо йдеться про фінансове
оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом
впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених
Законом України «При банки та банківську діяльність».
Класична модель фінансової санації
Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та
банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й
соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем
та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісною системою проведення
фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична
модель санації, яка широко використовується як основа для розробки
механізму фінансової санації конкретних суб’єктів господарювання в
країнах із розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено
на рис. 11.2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з
виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є
проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі
комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються
зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість
фінансового стану фірми.
Під час аналізу здійснюється експертна діагностика
фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та
слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу,
згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну
спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність
санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в
глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають
рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Інакше
санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і
нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть.
Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому
порядку.
У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення
становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою
проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Що раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться
санація, то більші шанси на її успіх.
Рис. 11.2. Класична модель санації (за: Zdrowomyslоw N., Spies C.,
Gellink M. Sanierung in Krisenzeiten // Der Betribswirtschaft. — 1994. —
№ 2. — S. 25)
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні
заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та
оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги
кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так
звану шокову (Crach) програму.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних
цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід
ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені
можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках
правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та
придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною
стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності
підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід
узгодити тактичні цілі, а саме:
сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність
тощо).
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами,
відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної
мети санації.
Стратегія — це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для
досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів
компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не
відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні
довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу
рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку
фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто
система запрогнозованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на
виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного
вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків
про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань
санації.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який
розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне
обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,
необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та
методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та
їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також
прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен
своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну,
планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням
санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації,
ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка
проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання
додаткових перешкод.
Література
Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
