.

Виконання видаткової частини бюджетів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 7635
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Виконання видаткової частини бюджетів

Вступ

1. Соціально-економічний зміст та структура видатків бюджетів

2. Основні аспекти виконання місцевих бюджетів за видатками

3. Оцінка та напрями раціоналізації міжбюджетного фінансування в умовах
ринкової економіки.

Висновки

Література

ВСТУП

Система бюджетних видатків, яка еволюційно формується в кожній державі
обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем
соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним
устроєм держави, формами надання бюджетних коштів, і т.д. Поєднання цих
факторів породжує систему видатків державного та місцевих бюджетів.

Соціально-економічний розвиток України за останні роки кардинально
змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків.
Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був
сильно перевантажений видатками, які пов’язані з економічною функцією
держави. Левова частка бюджетних коштів, приблизно 65-70% ,
спрямовувалась в галузі матеріального виробництва. Соціальна функція
бюджету, що поширена у розвинутих країнах, і яка зорієнтована
безпосередньо на забезпечення благ людини, не мала свого фінансового
втілення. Тому сьогодні акценти в реформуванні системи розподілу
бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед у бік посилення
соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту її економічної
функції.

У зв’язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання
у бюджеті держави з’явились нові напрями спрямування коштів
централізованого фонду, яких не було за умов командно-адміністративної
системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та
економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах.
Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів,
а саме – соціальний захист населення, надання бюджетних позик,
зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність, національну
оборону, обслуговування державного зовнішнього боргу, національну
космічну програму та інші.

Разом з тим, при переході до ринкової економіки суттєво повинні
змінитися методи бюджетного впливу на суспільне виробництво, що
зумовлено кардинальною перебудовою бюджетних відносин, побудовою нового
дієвого бюджетного механізму.

Розмежування видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного
устрою, яке ґрунтується на розмежуванні функцій держави між різними
рівнями влади і, відповідно, на призначенні того чи іншого бюджету: з
державного бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з
відповідних місцевих бюджетів – переважно видатки регіонального
значення.

З особливою гостротою сьогодні постає проблема вироблення дієвого
механізму, який би визначав як саму структуру органів влади, так і
середовище й стимули для взаємозв’язків між органами влади різних
рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно
щоб були чітко визначені усі рівні влади, а звідси – видатки кожного
виду бюджету. Важливе значення має також підзвітність на кожному рівні
державного управління. Питання бюджетної політики і міжбюджетних
відносин повинні розглядатися і вирішуватися комплексно, оскільки вини є
тісно пов’язаними.

Саме тому виникає необхідність у вивченні та організації фінансової
системи на принципово нових засадах в процесі формування і виконання
видатків місцевих бюджетів. Актуальність цих проблем і зумовила вибір
теми дипломної роботи.

Метою роботи є вивчення методології формування та розмежування видатків
між бюджетами всіх рівнів на основі формульних розрахунків, практики
планування видаткової частини місцевих бюджетів, а також аналіз практики
їх виконання.

Для досягнення цієї мети автор ставить наступні завдання:

дослідити соціально-економічну сутність видатків місцевих бюджетів та їх
місце у загальній системі державних витрат;

вивчити методологічні та організаційно-правові засади видатків місцевих
бюджетів;

проаналізувати діючу практику планування та фінансування видатків
місцевих бюджетів;

вказати основні напрямки вдосконалення системи видатків місцевих
бюджетів в Україні

Предметом роботи є теоретичні та практичні аспекти формування та
розмежування видатків між бюджетами усіх рівнів, планування та виконання
місцевих бюджетів за видатками.

Об’єкт роботи – система видатків бюджетів усіх рівнів в Україні.

Теоретично-методологічну основу написання курсової роботи складають
законодавчі та нормативні акти, що стосують питань бюджету (Бюджетний
кодекс України, Закони України: „Про державний бюджет України на 2001
рік” , „Про державний бюджет України на 2002 рік” „Про державний бюджет
України на 2003 рік” „Про державний бюджет України на 2004 рік”,
інформаційну – аналітичні дані головного фінансового управління
Волинської облдержадміністраці, наукові праці – В.Л.Андрушенка, Й.М.
Бескида, С.А.Буковинського, О.Д.Василика, К.В. Павлюк. Г.О.Пятаченка,
О.П.Кириленко, С.І.Юрія та інших вчених – економістів, матеріали
періодичного друку, та інші джерела інформації.

1. Соціально-економічний зміст та структура видатків бюджетів

Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом – це кошти, що спрямовуються
на здійснення програм та заходів , передбачених відповідним бюджетом, за
винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру
сплачених до бюджету сум [6.C.8].

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись
якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а
кількісна – загальний обсяг. Ці дві ознаки можуть бути у протиріччі.
Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто
перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення
відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а
саме – до недофінансування видатків, передбачених Законом про Державний
бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та
інфляції. Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому
потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки
бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони
відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного
відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

Роль і місце видатків у процесах суспільного відтворення визначається
найбільш узагальнюючим спрямуванням коштів. В цілому видатки бюджету
поділяються на дві частини, пов’язані з розвитком виробничої сфери і
видатки, пов’язані з функціонуванням і розвитком невиробничої сфери.
Обидва напрями мають важливе значення для суспільства і вони є
об’єктивно необхідними. Будучи організатором стосунків у виробничій
сфері та власником значної частини виробничих засобів, держава
зобов’язана вкладати кошти у структурну перебудову економіки, оскільки
такі затрати досить швидко окуповуються, сприяють збільшенню валового
внутрішнього продукту і національного доходу, що є матеріальною основою
бюджету.

Одночасно значну частину коштів держава повинна вкладати у розвиток
соціально-культурної сфери, управління та оборони, що є основною умовою
її функціонування. Освіта, охорона здоров’я, культура, соціальний захист
населення та соціальне забезпечення, управління, оборона є тими
підвалинами, що забезпечують існування та розвиток держави.

Таким чином, при допомозі видатків бюджету держава має можливість в
ринкових умовах господарювання:

– регулювати розподіл грошових коштів між виробничою і невиробничою
сферами у відповідності з потребами суспільства;

– впливати на структурну перебудову економіки;

– забезпечувати збалансування нищестоящих бюджетів.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України
поділяються на: соціальний захист населення; фінансування
соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народне
господарство і державні капітальні вкладення; національну оборону;
правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави; утримання
органів законодавчої, виконавчої та судової влади; зовнішньо-політичну
діяльність; заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціальним захистом населення; видатки по обслуговуванню
державного зовнішнього та внутрішнього боргів і інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю
бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає
на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це
викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту
громадян з невеликим рівнем доходів.

У відповідності з діючим законодавством України всі видатки бюджету
розподіляються між ланками бюджетної системи за такими принципами:

– територіальний. Суть цього принципу заключається в тому, що на
території якої адміністративної одиниці знаходиться підприємство,
організація чи установа, з відповідного бюджету вони будуть і
фінансуватися;

– відомчий. Цей принцип означає забезпечення фінансування підприємств,
організацій і установ з відповідного бюджету за підпорядкованістю.

Бюджетні установи витрачають бюджетні кошти відповідно до кошторисів
доходів та видатків, що складаються за функціями з деталізацією за
економічними кодами бюджетної класифікації.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні
видатки і видатки розвитку. Їх групування встановлюється за економічною
класифікацією видатків бюджету.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі
підприємств, установ, організацій на початок бюджетного року , а також
на фінансування заходів соціального захисту населення та інших, що не
належать до видатків розвитку . Тобто це видатки які забезпечують
поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, бюджетних установ та організацій соціально-культурної
сфери, надання державою між бюджетних трансфертів іншим бюджетам і
окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне
функціонування [8.C83].

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної
діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і
невиробничого призначення, фінансування структури перебудови народного
господарства, субвенцій та інші видатки пов’язані з розширеним
відтворенням [8.C.85].

Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування
видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та
фінансування власних повноважень.

Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками:

1. Функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна
класифікація видатків ( КФКВ)). Здійснюється відповідно до основних
функцій держави, які викладені у вигляді розділів видатків, з низкою
підрозділів. Можна виділити три рівні функціональної класифікації:

перший рівень – розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на
здійснення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим та
місцевого самоврядування. Наприклад, 0100 – загальні функції державного
управління,

другий рівень – підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями
спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави
Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування., в межах
відповідних розділів. Наприклад, розділ „” – 0100, підрозділ, „” – 0110;

третій рівень – цільові видатки за конкретними напрямами діяльності
головних розпорядників бюджетних коштів у межах відповідних підрозділів.
Наприклад, розділ „Загальні функції державного управління” – 0100,
підрозділ „Вищі органи державного управління та органи місцевої влади,
фінансова та зовнішньо економічна діяльність” – 0110, конкретні напрями
діяльності головних розпорядників коштів „Вищі органи державного
управління та органи місцевої влади „ – 0111, „Фінансова діяльність” –
0112, „Зовнішньо політична діяльність” – 0113 .

2. Економічною характеристикою операцій, при проведенні яких
здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків( КЕКВ ).
Визначає конкретне спрямування коштів, тобто предметно-цільове їх
призначення, і поділяється на :

– поточні видатки (код 1000) – усі платежі бюджету, що передбачаються на
конкретні цілі;

– капітальні видатки (код 2000) – платежі з метою придбання основного
капіталу, створення державних запасів і резервів. Землі і нематеріальних
активів, а також капітальні трансферти;

– нерозподілені видатки (код 3000) – це видатки з резервних фондів
Кабінету Міністрів України та фондів передбачених видатків Ради
Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих
адміністрацій, виконкомів міських рад;

– кредитування з вирахуванням погашення (код 4000) – платежі бюджетів
усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті яких у
них виникають фінансові вимоги до інших суб’єктів господарської
діяльності. При застосуванні категорії кредитування обов’язковою умовою
є виникнення зобов’язання щодо повернення коштів.

Кожний напрямок видатків має цільове призначення. Наприклад, поточні
видатки (1000) за цільовим призначенням спрямовувати: на оплату праці
працівників бюджетних установ – 1110; нарахування на заробітну плату –
1120; видатки на відрядження – 1140; оплату комунальних послуг 1140.
Капітальні видатки (2000): придбання основного капіталу – 2100 ;
капітальний ремонт – 2200. Надання внутрішніх кредитів з вирахуванням
погашення (4100) передбачає кредитування (мінус погашення) органів
державного управління інших рівнів, державних підприємств фінансових
установ і включає надання внутрішніх кредитів (4110) та повернення
внутрішніх кредитів (4120).

3. Ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація видатків
КВК). Дає можливість повний економічний аналіз і контроль за витрачанням
бюджетних коштів. Вона засвідчує, якому міністерству, відомству
спрямовувати кошти, тобто містить перелік головних розпорядників
бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві
фінансові органи ведуть реєстр формування і використання фінансових
ресурсів розпорядниками бюджетних коштів. Наприклад, код Міністерства
фінансів України – 350, Волинської обласної державної адміністрації –
773.

Відомча класифікація видатків бюджету затверджується Міністерством
фінансів України. Міністром фінансів Автономної республіки Крим ,
керівником місцевого фінансового органу і визначається відповідно до
Закону України „ Про Державний бюджет України” та рішень про місцеві
бюджети, (частина 3 статті 22 Бюджетного кодексу ).

4. За бюджетними програмами (програмна класифікація видатків (КПКВ).
Застосовується при формуванні бюджету за програмно цільовим методом і
щорічно визначається у законі про Державний бюджет України відповідно до
вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу.

Формування програмної класифікації видатків державного бюджету при
складанні проекту закону про державний бюджет здійснюється за структурою
кодування. Наприклад, 773000 – головний розпорядник (Волинська обласна
державна адміністрація) ; 773100 – відповідальний виконавець у системі
головного розпорядника ( апарат Волинської обласної державної
адміністрації) ; 7731010 – напрям діяльності в одній бюджетній програмі
(„Здійснення виконавчої влади у Волинській області” )

Державний бюджет України на 2004 рік сформовано із застосуванням
програмної класифікації видатків державного бюджету, кожен код якої
відповідає коду нової функціональної класифікації видатків. Наступним
кроком є запровадження програмної класифікації видатків місцевих
бюджетів. Згідно наказу Міністерства фінансів України місцеві органи
влади при складанні і виконанні місцевих бюджетів у 2004 році
використовували тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів
(розроблену на основі функціональної класифікації видатків бюджету,
затвердженої наказом Мінфіну від 03. 12. 1997 р. № 265 із змінами та
доповненнями).

Згідно зі статтю 55 Бюджетного кодексу, Законом України про державний
бюджет визначається перелік захищених статей видатків бюджету.
Захищеними статтями видатків бюджету визначаються статті видатків
Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватись при
проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. Перелік
захищених статей видатків визначається законом України про Державний
бюджет України на кожен бюджетний період.

Перерозподіл видатків у межах загального обсягу головного розпорядника
коштів, що призводить до зміни затверджених бюджетних призначень по
загальному та спеціальному фондах, здійснюється лише за погодженням із
Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. В процесі виконання
державного бюджету у виняткових випадках за обґрунтованим поданням
головного розпорядника коштів Міністерство фінансів України здійснює
перерозподіл видатків за економічною класифікацією в межах загального
обсягу його бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах
державного бюджету.

Порядок передачі бюджетних призначень, передбачений частиною шостою
статті 23 Бюджетного кодексу України, визначається Міністерством
фінансів України. Така передача здійснюється за погодженням із Комітетом
Верховної Ради України з питань бюджету.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2004рік” забороняється
збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах
Державного бюджету України на:

– оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших
видатків;

– капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на
поточні видатки;

– видатки за бюджетними програмами, пов”язаними з функціонуванням
органів державної влади, за рахунок зменшення інших видатків [62.C.80].

Видаткова частина бюджету поділяється на видатки загального фонду та
видатки спеціального фонду. Видатки спеціального фонду фінансуються за
рахунок цільових фондів, визначених під конкретну мету. Фінансування
видатків загального фонду здійснюється шляхом залучення коштів, які не
мають закріплених джерел фінансового забезпечення.

У бюджеті передбачається резервний фонд в розмірі до одного відсотка
обсягу видатків загального фонду бюджету для фінансування непередбачених
видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені
при складанні бюджету.

2. Основні аспекти виконання місцевих бюджетів за видатками

Виконати бюджет за видатками означає профінансувати видатки, передбачені
в бюджеті відповідно до бюджетного розпису.

У процесі виконання бюджету важливо, щоб фінансові ресурси, надані
головному розпоряднику бюджетних коштів, спрямовувалися на досягнення
цілей і завдань затвердженого бюджету і були підконтрольні. Звіти
повинні містити інформацію щодо ефективності використання ресурсів
розпорядниками коштів з метою досягнення запланованих цілей, пов’язаних
з виконанням програм і наданням послуг. Оскільки досить часто у процесі
виконання бюджету трапляється відхилення обсягів фактичного фінансування
від запланованих показників, постає потреба внесення змін. Моніторинг
видатків у процесі виконання бюджетів дозволяє певною мірою виправити
допущені прорахунки і скоригувати плани фінансування відповідно до
поточних потреб. Саме здатність гнучко реагувати на суспільні потреби
відрізняє успішні системи виконання бюджету від невдалих. Управління
видатками потребує чітких правил і процедур, відповідних аналітичних
систем і методів, періодичного надання Міністерству фінансів, Державному
казначейству і обласним фінансовим управлінням важливої інформації у
звітах. Підвищення ефективності та результативності управління видатками
вимагатиме застосування нових децентралізованих підходів управління, а
саме: встановлення цілей, стандартів якості та засобів контролю за
видатками щодо використання коштів на досягнення цих цілей.

Традиційно процес управління видатками розглядався як вузька система
контролю. Зміни, викликані з ухваленням Бюджетного кодексу, дозволяють
використовувати бюджет як управлінський інструмент, який надає
інформацію про результати діяльності, відійти від традиційного поняття
бюджету як бухгалтерського документа. В майбутньому виконання місцевих
бюджетів вимагатиме здійснення моніторингу діяльності постачальників, що
надають послуги, які раніше надавалися міськими, районними та обласними
органами влади. Це потребуватиме нових технічних навичок і процедур
звітності. Для підвищення результативності діяльності міст, районів та
областей вирішальне значення має здатність використовувати аналітичну
інформацію при розробці планів видатків і оцінці результатів виконання
бюджету.

Належне виконання бюджету вимагає дотримання таких принципів:

– оцінка показників бюджету з метою забезпечення досягнення поставлених
цілей;

– відповідність прийнятих зобов’язань обсягам бюджетних асигнувань,
встановлених кошторисами;

– відповідність зобов’язання граничному обсягу виділених коштів, що
затверджуються місцевими радами;

вчасність та достовірність звітності.

В основу виконання бюджету необхідно закласти стратегію досягнення цілей
та завдань, що вимірюються показниками результативності.

Як свідчить практика, більшість проблем, що виникають на стадії
виконання, — це питання, яким було приділено недостатньо уваги на стадії
формування бюджету. Тому своєчасне виявлення проблемних ситуацій
дозволить скоординувати зусилля на виправлення помилок та недопущення
негативних наслідків. Дотримання принципів економічності, ефективності
та дієвості є основним завданням організації та управління виконанням
бюджету.

Принцип цільового спрямування полягає в тому, що кошти виділяються
розпорядникам коштів та використовуються на чітко визначені цілі та
заходи.

Принцип ефективного управління коштами передбачає досягнення соціальної
та економічної результативності від діяльності, тобто бюджетні кошти
надаються на умовах забезпечення найбільшої результативності їх
використання.

Принцип постійного контролю дає змогу виявити недоліки й помилки та
своєчасно їх усунути, а також оцінити правильність визначення обсягів.

Статтею 51 Кодексу встановлено процедури виконання Державного бюджету
України за видатками.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління
бюджетними коштами. Бюджетним кодексом забороняється брати зобов’язання
та проводити видатки, більші за бюджетні асигнування. Будь-яке
розміщення замовлення, придбання товару, послуг без передбачених на це
асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним
кодексом та рішенням відповідної ради про бюджет, не вважається
бюджетним зобов’язанням.

Розпорядник бюджетних коштів отримує товари, роботи та послуги,
відповідно до умов взятого (зареєстрованого) бюджетного зобов’язання, і
тільки після цього приймає рішення про їх оплату та подає платіжне
доручення на здійснення платежу.

Законодавчі положення щодо процесу виконання місцевих бюджетів
визначаються статтею 78 Кодексу — “Виконання місцевих бюджетів”. Нею
встановлено, що виконання відповідних місцевих бюджетів забезпечують
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи
сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені).
Загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого
бюджету, координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань
виконання місцевих бюджетів здійснюють місцеві фінансові органи.

Зазначені положення покладають на місцеві органи виконавчої влади
відповідальність за реалізацію прийнятих представницькими органами
відповідних адміністративно-територіальних одиниць рішень про бюджет на
планований період, а також організацію процесу виконання місцевих
бюджетів та управління коштами відповідного бюджету. Ці повноваження
надаються згідно з положеннями Бюджетного кодексу, законів України “Про
місцеве самоврядування в Україні”, “Про обласні, районні державні
адміністрації”, норматив-но-правових актів Кабінету Міністрів України,
Міністерства фінансів України, міністерств та відомств у частині
витрачання коштів місцевих бюджетів, рішень та розпоряджень місцевих
органів виконавчої влади.

Основне завдання організації та управління виконанням відповідного
місцевого бюджету в частині видатків полягає в забезпеченні ефективного
надання бюджетних послуг на місцевому рівні. Важливим чинником
організації виконання бюджету є система стимулювання кращих результатів.
Основою має стати правило, що кошти, заощаджені за рахунок підвищення
ефективності використання відповідною установою сум затверджених
асигнувань, залишаються в розпорядника коштів і спрямовуються на
поліпшення виконання завдань.

Таким чином, виконання місцевих бюджетів є одним із найважливіших етапів
бюджетного процесу.

Аналіз виконання місцевих бюджетів є надзвичайно важливою функцією.
Послідовне, постійне її здійснення дасть змогу своєчасно відкоригувати
допущені при плануванні бюджету похибки поточного бюджету та закласти
реальну базу для бюджету наступного періоду.

Ефективне управління видатками потребує здійснення постійного аналізу
стану виконання бюджету. Для цього потрібно налагодити процедуру
отримання необхідних даних щодо виконання бюджету.

Аналіз стану виконання бюджету має здійснюватись, виходячи з даних
оперативної, квартальної, річної звітності, а також шляхом складання
додаткових аналітичних таблиць. Показники виконання місцевого бюджету за
видатками аналізуються шляхом порівняння затверджених показників
видаткової частини бюджету з обсягом касових видатків за відповідний
бюджетний період. Аналізу підлягають показники звіту в співвідношенні з
річними затвердженими обсягами видатків, обсягом видатків відповідного
періоду, порівняно з попередніми бюджетними періодами та бюджетними
роками, в абсолютній сумі та відсотковому визначенні, за функціональною
та економічною класифікаціями.

Порівнюються такі показники звіту місцевого бюджету за видатками:

– обсяг видатків загального фонду;

– обсяг видатків спеціального фонду;

– обсяг видатків за кожним розпорядником бюджетних коштів;

– показники виконання бюджету за економічною класифікацією;

– показники за мережею, штатами та контингентами;

– стан дебіторської та кредиторської заборгованості;

– стан міжбюджетних розрахунків;

– обсяг здійснених запозичень;

– використання резервного фонду.

Поряд з аналізом загальних показників виконання місцевого бюджету за
видатками відповідного бюджетного періоду здійснюється аналіз діяльності
розпорядників бюджетних коштів щодо використання бюджетних коштів.
Аналіз виконання показників кошторису розпорядника бюджетних коштів
повинен стосуватись видатків як загального, так і спеціального фондів,
загальних показників діяльності й кожної економічної складової бюджетної
класифікації.

При аналізі виконання бюджету за видатками мають використовуватись як
фінансові показники, так і показники за мережею, штатами та
контингентами. Серед них мають бути показники видатків на одну дитину в
дитячих садках та одного учня в школах-дитячих садках, вартість
функціонування ліжко-дня в установах охорони здоров’я, розмір середньої
заробітної плати у типових установах тощо.

Показники за мережею, штатами, контингентами (кількість ставок,
наповнюваність класів, число ліжко-днів тощо) дозволяють оцінювати
ефективність функціонування бюджетної установи та здійснюваної головним
розпорядником коштів роботи щодо реформування структури закладів галузі
в напряму її оптимізації.

Аналізуються звітні дані про витрачання власних коштів бюджетних установ
на предмет відповідності цільовому призначенню цих коштів, їх
ефективності та ощадного використання.

Особливої уваги потребують дані щодо обсягу видатків за їх економічною
класифікацією. Аналіз цих даних свідчитиме про ефективність роботи
відповідної бюджетної установи, доцільність її утримання, дасть змогу
здійснити заходи з підвищення якості послуг, що надаються цією установою
громадянам.

Аналіз стану кредиторської та дебіторської заборгованості, якщо така має
місце за наслідками діяльності розпорядника коштів, здійснюється в
розрізі зміни її обсягу, термінів виникнення (прострочена) та видів
неоплачених одержаних та наданих послуг.

Підсумки виконання місцевого бюджету за доходами і видатками та
пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають у цьому процесі, мають
розглядатися відповідними органами виконавчої та представницької влади в
установлені законодавством терміни.

Протягом року виконавчий орган здійснює аналіз відхилень фактичних
видатків від запланованих у бюджеті. Різниця може бути спричинена
недостатністю надходжень або збільшенням фактичних видатків, що часто є
причиною виникнення заборгованості. Для повноти картини здійснюється
також аналіз відхилень порівняно з показниками попереднього року і
квартальних відхилень.

Достатньо високий рівень виконання місцевих бюджетів у 2003 році за
доходами створив належну базу для фінансового забезпечення першочергових
заходів, пріоритетних програм подальшого розвитку галузей
соціально-культурної сфери, здійснення поетапного реформування системи
оплати праці працівників бюджетних установ.

На основі звіту про виконання місцевих бюджетів Волинської області,
поданого до органів Державного казначейства, видаткова частина
загального фонду бюджету у 2003 році профінансована на 99,6 відсотка. За
рахунок власних надходжень проведено 38,1 відсотка видатків, 61,9
відсотка – за рахунок дотації вирівнювання та субвенції з державного
бюджету. Аналіз виконання обласного бюджету за 2002-2003 роки по
основних кодах бюджетної класифікації загального та спеціального фонду.

Протягом 2003 року фінансування соціально-культурних галузей забезпечено
на 98,9 відсотка до запланованого. При цьому установи та заклади освіти
профінансовані на 99,1 відсотка, охорони здоров’я – 99,4, соціального
захисту населення – 98,2, культури і мистецтва – 98,5 та фізичної
культури і спорту – 98,2 відсотка. Ці показники свідчать про дотримання
принципу рівномірності у фінансуванні видатків по галузях. На
фінансування вищезгаданих галузей спрямовано 516,5 млн.грн., що на 72,2
млн.грн. більше, ніж за 2002 рік. Рівень фінансування галузей
соціально-культурної сфери області з місцевих бюджетів за 2002-2003 роки
в розрізі районів та міст. Структура виконання місцевих бюджетів у
розрізі функціональної класифікації видатків загального фонду за 2003
рік на рис. 2.6.

Відповідно до вимог законодавчих і нормативних документів першочергово
фінансувались захищені статті бюджету та видатки з оплати спожитих
енергоресурсів.

У виконанні видаткової частини місцевих бюджетів області основним
впродовж 2003 року залишалося питання забезпечення своєчасної виплати
заробітної плати працівникам установ бюджетної сфери. Фінансування
зазначених витрат здійснювалось відповідно до вимог Закону України „Про
встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік” з
урахуванням відновлених співвідношень в оплаті праці, порушених при
запровадженні розміру мінімальної заробітної плати 185 гривень на
місяць. На цю мету постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня
2003 року № 1213 затверджено додаткову дотацію з державного бюджету в
обсязі 12447,8 тис. гривень. Виплата заробітної плати забезпечена,
враховуючи і підвищений згідно Закону України „Про внесення змін до
Закону України „Про Державний бюджет України на 2003 рік” розмір
мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2003 року 205 гривень.
Заборгованість протягом року не допускалась, станом на 1 січня 2004 року
борги із зазначених виплат відсутні.

Рис. 2.1. Структура виконання місцевих бюджетів в розрізі
функціональної класифікації видатків загального фонду за 2003 рік.

Сума виплаченої заробітної плати працівникам бюджетних галузей області
за минулий рік склала 284129,0 тис. грн., що становить 99,3 відсотка до
уточнених річних призначень. Порівняно з попереднім роком обсяг цих
виплат зріс на 25 відсотків або на 56826,9 тис.гривень. Питома вага
видатків на заробітну плату з нарахуваннями у загальному фонді місцевих
бюджетів за минулий рік складає 48,6 відсотка і залишилась на рівні 2002
року.

Частка цих виплат у поточному році збільшується у зв’язку із подальшим
упорядкуванням умов оплати праці через збільшення питомої ваги посадових
окладів у структурі заробітної плати та запровадженням з 1 листопада
2004 року розміру мінімальної заробітної плати 237 гривень на місяць.

Збільшено проти 2002 року обсяг фінансування медикаментів на 13,6,
продуктів харчування – на 30,1 відсотка. За минулий рік на зазначені
витрати спрямовано 25049,0 тис.грн. коштів місцевих бюджетів, що більше
порівняно з 2002 роком на 4725,9 тис.грн., або на 23,3 відсотка.

Зниження рівня фінансування витрат на медикаменти порівняно з
попереднім роком допущено у Камінь-Каширському, Любешівському районах,
містах Ковелі та Луцьку. На одного жителя Любешівського, Локачинського
районів припадає відповідно 2,88 та 3,76 гривні при середньому
забезпеченні видатками на медикаменти по районах і містах області 5,46
гривні.

Значно покращилось забезпечення медикаментами у місті
Володимирі-Волинському, Луцькому, Іваничівському та Старовижівському
районах.

Витрати за рахунок бюджетних коштів на придбання продуктів харчування
установами освіти, охорони здоров’я, соціального захисту
Камінь-Каширського, Любешівського районів та міста Ковеля менші від
попереднього року на 11-14 відсотків .

Залишається актуальним питання вдосконалення розміщення мережі
бюджетних установ. Статтею 91 Закону України „Про Державний бюджет
України на 2004 рік” рекомендовано органам місцевого самоврядування не
приймати у 2004 році рішення, що призводять до збільшення чисельності
працівників бюджетних установ.

Аналіз фактичної чисельності працівників бюджетних установ станом на 1
січня 2004 року показав, що у цілому по області загальна кількість
ставок порівняно з початком року збільшилась на 1318 одиниць. Зокрема,
по органах місцевого самоврядування – на 321 од., закладах освіти – на
628 од., культури –на 442 од., фізичної культури та спорту – на 43
одиниці. В окремих районах приріст посад складає: у Камінь-Каширському
районі – 201 од., Любомльському – 137 од., Горохівському – 121 од.,
Маневицькому – 94 од, Ратнівському – 92 од., Ківерцівському – 80 од.,
Шацькому – 60 одиниць.

b

>

???????$??????не допускати зниження вже досягнутого рівня зайнятості
працівників установ та закладів соціально-культурної сфери.

Зазначена проблема постійно порушується при розгляді питань, пов’язаних
із розподілом додаткової дотації на зменшення фактичних диспропорцій між
місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ. У
минулих роках це додаткове джерело фінансування спрямовувалося у
переважній більшості на вирішення окремих тимчасових проблем. У першу
чергу це стосується Турійського, Старовижівського, Локачинського
районів, де за рахунок цих коштів вирішувались питання утримання органів
місцевого самоврядування, реалізації окремих місцевих програм та інше.
При отриманні додаткової дотації у 2004 році необхідно врахувати цільове
призначення зазначеного фінансового ресурсу з дотриманням основних
параметрів, визначених обласною державною адміністрацією.

На виконання державних програм соціального захисту населення місцевим
бюджетам області спрямовано 136,2 млн.грн. коштів відповідних субвенцій
з Державного бюджету України.

На виплату допомог сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з
дитинства та дітям-інвалідам надійшло 78,2 млн. грн., що більше
порівняно з минулим роком на 28,6 млн.гривень. Зазначені соціальні
виплати повністю профінансовані відповідно до нарахованих у 2003 році
допомог, ліквідовано заборгованість перед одержувачами, яка на початок
року становила 15,5 млн.гривень.

Рис. 2.2. Стан між бюджетних розрахунків Державного бюджету України з
місцевими бюджетами Волинської області станом на 1 січня 2004 року.

У січні поточного року з державного бюджету надійшло 2051,9 тис. грн.
коштів субвенції на погашення заборгованості за наданими у минулому році
пільгами та субсидіями населенню на придбання твердого палива і
скрапленого газу. Уже четвертий рік підряд в області ветерани війни і
праці отримують такі пільги готівкою. З початку нинішнього року Законом
України „Про Державний бюджет України на 2004 рік” норми на придбання
твердого палива збільшено до 1 тонни на домогосподарство. Обласною радою
прийнято рішення щодо поширення готівкових виплат на громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. З метою своєчасного і
повного використання коштів зазначеної субвенції головному управлінню
праці та соціального захисту населення облдержадміністрації спільно з
відповідними управліннями необхідно активізувати роботу з підготовки
матеріалів для затвердження грошових норм на здійснення згаданих виплат.

Вимагає підвищення ефективності організація роботи місцевих органів
влади та самоврядування по використанню коштів субвенції на надання
інших, передбачених чинним законодавством пільг ветеранам війни Саме
через недостатній рівень такої роботи у Любешівському, Ратнівському,
Старовижівському районах залишились невикористаними і повернуті до
державного бюджету 46,9 тис.грн. коштів субвенції, які належало
спрямувати на забезпечення санаторно-курортним лікуванням ветеранів
війни, проведення капітальних ремонтів інвалідам війни та надання інших
пільг.

Стан міжбюджетних розрахунків Державного бюджету України з місцевими
бюджетами Волинської області станом на 1 січня 2004 року зображено на
рис.2.1.

Господарському комплексу області систематично надається допомога за
рахунок коштів місцевих бюджетів, і в першу чергу, для реалізації
заходів, передбачених програмами соціально-економічного та культурного
розвитку регіонів.

В повному обсязі розрахувались бюджетні установи за спожитий природний
та скраплений газ, електроенергію, надані послуги водопостачання і
водовідведення. Однак, не забезпечено проведення 100-відсоткової оплати
за надані послуги теплопостачання та спожите тверде паливо, борги по
яких складають відповідно 147,2 і 53,3 тис.гривень. При цьому, у
неоплачених послугах теплопостачання 52,0 відсотка (76,5 тис.грн.)
рахується по установах міста Луцька, 37,1 відсотка (54,6 тис.грн.)
установах Любомльського району та 10,8 відсотка (15,9 тис.грн.)
установах Рожищенського району. Найбільші борги за спожите тверде паливо
в установах Рожищенського (20,8 тис.грн.), Маневицького (20,1 тис.грн.)
та Іваничівського (11,8 тис.грн.) районів.

За рахунок субвенції з держбюджету на надання пільг ветеранам війни і
праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ
та субсидій населенню на оплату енергоносіїв та житлово-комунальних
послуг повністю проведені як поточні розрахунки так і погашено
заборгованість минулих років. Станом на 1 січня 2004 року дебіторська
заборгованість по області склала 35,4 тис.гривень. Однак, протягом року
головфінуправління змушене було неодноразово інформувати
облдержадміністрацію, Луцького міського голову про незадовільну
організацію розрахунків по підприємствах та організаціях міста Луцька за
надані ними населенню пільги та субсидії за механізмом постанови
Кабінету Міністрів України від 23 січня 2003 року № 113. Лише
надходження субвенції грошовими коштами, по заключних оборотах у січні
поточного року, у сумі 1,6 млн.грн. дало можливість розпорядникам коштів
по цих виплатах розрахуватись з підприємствами-надавачами послуг за
поточний рік і погасити заборгованість минулих років. Обсяги проведених
містом у січні поточного року розрахунків по пільгах і субсидіях
населенню складають лише 30,3 відсотка місячних призначень. Через
неповну оплату у місті з першого місяця року формується заборгованість
більше 700 тис.гривень.

На розвиток житлово-комунального господарства із загального фонду
місцевих бюджетів спрямовано 21836,1 тис.грн., або на 7,8 відсотка
більше 2002 року, що дало змогу виконати роботи по капітальному ремонту
житлового фонду на 3058,7 тис.грн., та благоустрою міст, сіл, селищ
області на 18527,2 тис.гривень.

У капітальне будівництво спрямовано 28115 тис.грн., в тому числі 7501,3
тис.грн. з обласного бюджету, що дало змогу ввести в експлуатацію І
чергу школи с.Боголюби Луцького району на 198 учнівських місць,
завершити реконструкцію міської клінічної лікарні у м.Луцьку, добудову
обласного ліцею, провести реконструкцію теплових мереж мікрорайону
цукрового заводу у м.Володимирі-Волинському, водопостачання житлових
будинків у м.Ковелі.

У минулому році збільшились обсяги на фінансування програм,
затверджених відповідними радами. Зважаючи на важливість житлового
будівництва у сільській місцевості на кредитування індивідуальних
сільських забудовників виділено під цільову програму „Власний дім” 200,5
тис.грн., з яких майже третя частина – кошти обласного бюджету. Для
пільгового довготермінового кредитування молодим сім’ям та одиноким
молодим громадянам на будівництво і придбання житла використано 330,5
тис.грн., що на 14 відсотків більше попереднього періоду. Профінансовано
2631,5 тис.грн. для будівництва та придбання житла військовослужбовцям,
звільненим у запас, або відставку за рахунок субвенції із державного
бюджету.

У 6 разів більше як у 2002 році (653,6 тис.грн.) спрямовано на розвиток
малого підприємництва.

Для проведення внесків органів місцевого самоврядування у статутні фонди
суб’єктів підприємницької діяльності із бюджетів розвитку виділено 645,3
тис.грн., що втричі більше попереднього періоду.

На забезпечення виконання Регіональної екологічної програми
„Екологія-2010”, з метою поліпшення екологічного стану області, за
рахунок спеціальних коштів місцевих фондів охорони навколишнього
природного середовища спрямовано 790,0 тис.грн., на будівництво
каналізаційних мереж, насосних станцій, очисних споруд, водозаборів,
утилізацію відходів, що на 31,9 відсотка більше 2002 року.

Враховуючи складну ситуацію, що склалась у минулому році на ринку зерна,
органами місцевого самоврядування спрямовано з місцевих бюджетів 1,4
млн.грн. на закупівлю в регіональні ресурси продовольчого зерна, з яких
0,8 млн.грн. з обласного бюджету.

На фінансування видатків по будівництву, реконструкції, ремонту та
утриманню автомобільних доріг спрямовано 12699 тис.грн. надходжень
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів, плати за придбання торгових патентів пунктами продажу
нафтопродуктів, та 66,6 тис.грн. надходжень загального фонду місцевих
бюджетів, що дало можливість провести запланований обсяг робіт.

Упродовж року забезпечувалось виконання делегованих державою повноважень
щодо компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Транспортним підприємствам передано 7675,4 тис.грн., у тому числі 1474
тис.грн. за рахунок коштів місцевих бюджетів, що дало змогу на 865,7
тис.грн. скоротити заборгованість за надані в попередній період послуги.
Через недостатність бюджетних асигнувань залишилось 595,1 тис.грн. боргу
підприємствам-перевізникам.

Станом на 1 січня 2004 року в цілому по області кредиторська
заборгованість складає 28820,8 тис.грн., дебіторська – 1160,9
тис.гривень. Порівняно з початком року ці борги скоротились відповідно
на 23020,9 та 1630,4 тис.гривень. Без врахування заробітної плати та
трансфертів населенню в кредиторській заборгованості рахується 3088,6
тис.грн., в дебіторській – 736,5 тис.гривень. При цьому основну питому
вагу в цих сумах складають борги по розрахунках за придбання предметів
постачання і матеріалів, оплаті послуг, зокрема в дебіторській
заборгованості – це 75,7 відсотка, з яких – 57,3 відсотка попередньої
оплати рахується по установах Турійського району, в кредиторській – 18,0
відсотка. Найбільша сума боргів рахується по бюджетних установах міста
Луцька, де тільки по капітальних видатках не оплачено 2158,3 тис.грн.,
що складає 69,9 відсотка до загальної суми боргів (без врахування
заробітної плати та трансфертів населенню) по області, в той же час по
цих видатках рахується в місті 47,2 тис.грн. дебіторської
заборгованості.

3. Оцінка та напрями раціоналізації міжбюджетного фінансування в умовах
ринкової економіки.

Щоб досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності,
структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і
якість послуг та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної
справедливості, необхідно вирішити проблеми в системі міжбюджетного
фінансування. Здійснення змін у системі міжбюджетного фінансування є
надзвичайно складним та довготривалим процесом. Однак, існує низка
ключових елементів або структурних блоків, які слід розглянути під час
вирішення проблем даної системи в цілому. До них належать:

а) інституційна та правова база міжбюджетного фінансування;

б) фінансування видатків;

в) розподіл надходжень;

в) система трансфертів;

г) місцеві запозичення.

Основними проблемами міжбюджетного фінансування в Україні є:

1) система органів влади в Україні передбачає більшу централізацію
(відповідно до південноєвропейської моделі), ніж це передбачається
ступенем незалежності, наданим місцевим органам влади (що ближче до
північноєвропейської моделі). Дуже важливим є курс на децентралізацію;

2) невідповідність між зобов’язаннями за видатками та джерелами
фінансування;

3) місцеві органи влади практично не мають стимулів до підвищення обсягу
своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами
прозорими і раціональними методами. Жодна система міжбюджетного
фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів
збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання
цих ресурсів;

4) система міжбюджетного фінансування розвивалася хаотично й
непередбачувано, що ускладнює органам влади усіх рівнів прогнозування й
управління своїми ресурсами. Це у першу чергу стосується трансфертів.
Проведення розрахунків на підставі формули – найважливіший крок до
передбачуваності;

5) хоча органи влади місцевого рівня повинні робити значний внесок у
забезпечення суспільних благ та інфраструктури, дуже мало які з них
мають можливості фінансувати необхідні інвестиції.

Інституційна та правова база міжбюджетного фінансування визначає як саму
структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв’язків
між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи
міжбюджетного фінансування необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні
влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та
відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Окрім того,
надзвичайно важливе значення має відповідальність на кожному рівні – без
неї навряд чи матеріалізується користь від децентралізації.

Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути
досягнення певного ступеня консенсусу щодо найважливішого кола
відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації,
пов’язаного з цим розподілом відповідальності (це можна назвати
“концепцією міжбюджетного фінансування”).

Другий крок до зміцнення правової та інституційної бази системи
міжбюджетного фінансування полягає у перегляді чинних базових законів і
у виправленні найбільш явних невідповідностей. Це дасть змогу підвищити
прозорість системи, а також заповнити її прогалини, особливо щодо
ключових питань функціонування системи (методики розрахунку міжбюджетних
трансфертів). Паралельно потрібно буде вносити зміни до законів “Про
місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні
адміністрації”. Найважливіші питання, які нині відсутні в даному законі,
такі: правила й процедури делегування повноважень місцевими органами
влади іншим рівням влади (як нижчим так і вищим), а також правила й
процедури відкликання делегованих повноважень;правила й процедури
визначення обсягів фінансування, необхідного для реалізації делегованих
повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, а також
визначення термінів “комунальна власність” та “комунальне майно”
місцевих органів влади різного рівня.

Внаслідок щорічної зміни правил формування місцевих бюджетів,
неузгодженості окремих положень, стара система сприяла
непередбачуваності й непрозорості. З встановленням чітких правил, органи
влади усіх рівнів муситимуть їх дотримуватися. Впровадження і дотримання
правових положень має вирішальне значення для поліпшення роботи
бюджетної системи.

У центрі будь-якої системи міжбюджетного фінансування перебуває чітке
визначення кола обов’язків органів влади різних рівнів та ефективність
виконання ними своїх обов’язків, які на них покладаються.

Принципова слабкість старого розподілу фінансування видатків випливає із
відокремлення фінансової відповідальності від права зменшувати або
збільшувати зобов’язання за видатками.

Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у
відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень. Місцеві органи
влади змушені дотримуватись галузевих норм і мають дуже мало прав
визначати затрати в різних галузях. Ця незбалансованість спостерігалася
більшою чи меншою мірою в різних галузях: найбільше – у сфері
соціального захисту, дещо меншою мірою – у сфері освіти та охорони
здоров’я. Наслідком такої незбалансованості є незабезпечені фінансове
повноваження та передумови до накопичення заборгованостей.

Друга серйозна проблема полягає у плутанині щодо того, які послуги
повинен надавати кожен з рівнів влади.

Чинні законодавчі процедури чітко не визначають, на якому з рівнів влади
який вид послуг має надаватися. Органи влади усіх рівнів мають певні
повноваження працювати в кожній із зазначених галузей. Згідно із
Конституцією та Законом про місцеве самоврядування обласні та районні
органи влади можуть надавати послуги лише на підставі делегування
відповідних повноважень, що мають спільні інтереси.

Третя найсерйозніша проблема – відсутність чіткого розподілу функцій між
різними гілками влади одного рівня. Ця відсутність точності робить
практично неможливим розділення “делегованих видатків” і “власних
видатків”. Визначення кола відповідальності в Законі про місцеве
самоврядування дуже не чітке.

Основне завдання трансфертів – вирішувати проблему вертикальної
незбалансованості – наслідок невідповідності між відповідальністю за
видатки та податкоспроможністю (можливостями збору податків на місцевому
рівні). Система трансфертів сприяє також згладженню нерівностей між
адміністративно-територіальними одиницями (нерівність по горизонталі),
зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного
регіону. Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають
на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули,
які вона створює для всіх рівнів управління [7.C.135].

Стара система трансфертів не задовольняла жодної з умов, необхідних для
ефективної роботи такої системи. Першим критерієм ефективності системи
трансфертів є її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами,
достатніми для виконання покладених на них зобов’язань.

Другим критерієм ефективної роботи системи трансфертів є забезпечення
достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення
фіскального дефіциту. Надання трансфертів базувалося на підході
“покриття дефіциту”, що створювало для місцевих органів влади стимули
підтримувати видатки на високому рівні, зберігати існуючу мережу та не
надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів.

Третім критерієм ефективності системи трансфертів є ступінь, до якого
вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на
розподілі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше (принцип
від досягнутого).

Що стосується трансфертів, які передбачають заохочення певних видів
видатків, найбільш відповідним підходом є, очевидно, відшкодування
коштів. Досвід інших країн показує, що для виправлення вертикальних і
горизонтальних дисбалансів найефективнішим є розподіл на базі формули.
Міжнародний досвід пропонує чотири можливості:

• формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

• формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

• формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних
частинах на душу населення.

Формули, що включають як потреби у видатках, так і фінансові можливості,
створюють можливості повного вирівнювання. Вони найскладніші і, можливо,
найточніші, але потребують найбільшої кільксті даних. Формули другого й
третього типу ігнорують основний аспект (потреби у видатках або
фінансові можливості, однак вимагають меншої кількості даних). Останній
вид формули – найменш ефективний з погляду вирівнювання, однак вимагає
також найменше даних. На ефективність наведених формул значною мірою
впливає точність вимірювання фінансових потреб і фінансових можливостей.

Стара бюджетна система не забезпечувала стимулів для належної оцінки
ризиків, пов’язаних із місцевими запозиченнями. Міжбюджетні позики не
проходили оцінки якості і виплачувалися на підставі передбачуваних
потреб. Неспроможність та фінансова невідповідальність призвели до
високого рівня несплачених міжбюджетних запозичень і пропозицій щодо
подальшої реструктуризації. Великі суми коштів, що виникали внаслідок
перерахунку введення нормативів відрахувань від загальнодержавних
податків і зборів з початку бюджетного року, відносились на
взаєморозрахунки. Відсутність механізму реалізації вилучення збільшувала
і до того значні суми взаємозаборгованості. Все це породило загальну
атмосферу небажання структур нижчого рівня вживати заходів для погашення
позичок, наданих їм органами влади вищого рівня. Все це сприяло і до
того слабкій фіскальній дисципліні в органах влади нижчого рівня.

Найбільш негативним явищем останніх років стало зростання питомої ваги
негрошових надходжень до бюджету (взаєморозрахунків та векселів).
Зростання бюджетного дефіциту зумовило невиконання своїх зобов’язань
місцевими органами влади. Векселі, як інструмент зменшення
заборгованості, насправді стали поштовхом до її накопичення та зменшення
надходжень до бюджетів.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму
структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв’язків
між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи
міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні
влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та
відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні.

Першочерговою потребою є визначення чіткого розподілу ролей та
відповідальностей між органами, що представляють виконавчу владу на
місцевому рівні, та законодавчими органами самоврядування. Важливим
засобом вирішення цього питання є визначення відповідальності.

Наріжним каменем правової бази децентралізації органів влади в Україні є
Конституція, яка визначає територіальний поділ України, містить
положення щодо місцевих державних адміністрацій і місцевого
самоврядування. Згідно зі статтею 140 Конституції місцеве самоврядування
є “правом територіальної громади -жителів села чи добровільного
об’єднання жителів кількох сіл, селища та міста -самостійно вирішувати
питання місцевого значення у межах Конституції і законів України. У
Конституції визначено, що: “Територіальна громада здійснює місцеве
самоврядування в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і
через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та
їх виконавчі органи” і далі уточнено: “Районні та обласні ради є
органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ та міст”. Отож, у Конституції
наголошується, що районні та обласні ради можна розглядати як органи
місцевого самоврядування лише тоді, якщо вони представляють і служать
спільним інтересам територіальних громад у селах, селищах і містах.

Прийняття Конституції України, закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” поставили необхідність приведення у
відповідність до діючого законодавства, зокрема законів про бюджетну
систему, про систему оподаткування, декрету про місцеві податки і збори.
Міжбюджетні відносини на кожен наступний бюджетний рік, зокрема розподіл
податкових надходжень та дотацій вирівнювання, встановлювався Законом
про Державний бюджет України. Чинне законодавство не дає чіткого
визначення ролей та обов’язків виконавчих органів місцевого
самоврядування та державних адміністрацій. Крім цього, загальний
характер окреслених обов’язків, а також їх часткове перекриття,
породжують плутанину з функціями та формами взаємодії різних органів
влади. Неясно, органи влади якого рівня які послуги надають у певній
галузі; крім того, неясно, які функції яка з гілок влади одного рівня
(органи державної адміністрації чи місцевого самоврядування) має
виконувати. Тому на сьогодні актуальним є прийняття закону про
територіальну громаду, внесення змін до законів про місцеве
самоврядування та про місцеві державні адміністрації. Тим більше,
Бюджетний кодекс поставив ряд питань, які потребують також врегулювання,
зокрема:

механізм делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням
влади, а також правила й процедури відкликання делегованих повноважень;

правила й процедури визначення обсягів фінансування, необхідного для
реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня
влади до іншого, розмежування земель, надання послуг в разі відсутності
мережі.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки
теоретичного характеру:

1. Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та
заходів, передбачених відповідним бюджетом. Місцевий бюджет як
економічна категорія зачіпає інтереси віх юридичних та фізичних осіб на
певній території. Тому структура видатків місцевого бюджету – це не
просто арифметичне співвідношення, а характеристика збалансованості та
врівноваженості інтересів населення певного регіону.

2. Сьогодні чіткі критерії розмежування видів видатків між місцевими
бюджетами встановлено статтею 86 Бюджетного кодексу. До прийняття
бюджетного кодексу рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого
бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи
влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність
для території.

Закріплення переліку бюджетних послуг за видами бюджетів створює
зацікавленість місцевих органів влади в підвищенні якості надання
бюджетних послуг, в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів між видами
послуг залежно від потреб населення конкретної території. Крім того,
тепер можна витрачати кошти на розвиток місцевих бюджетних закладів, не
боячись, що наступного року ці установи переведуть на утримання з іншого
бюджету.

3. Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо
вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових
повноважень видатки місцевих бюджетів розподілені на видатки, що
враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не
враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії
формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу
міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому
відповідно до положень Бюджетного кодексу. Але такий розподіл зовсім не
означає, що органи місцевого самоврядування позбавлені самостійності та
свободи дій у прийнятті рішень відносно напрямів та обсягів видатків
бюджетів у процесі складання та затвердження місцевих бюджетів.
Загальний підхід полягає в тому, що уряд відповідає за фінансування
видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та
зберігає за собою контроль за ефективністю витрачання цих коштів.

Однак на сьогоднішній день існують проблеми, які необхідно розв’язати в
процесі бюджетної реформи:

1. Законодавча та виконавча гілки влади мають більш глибоко
використовувати у бюджетному процесі запроваджений близько двох років
тому програмно-цільовий метод. Практичне застосування цього важливого
інструменту, нажаль загальмувалося на рівні формульних процедур, не
ставши повністю ідеологією бюджетного процесу для всіх його учасників,
орієнтовно не на процес , а на результат.

2. Необхідно звільнити місцеві бюджети від тягаря фінансування програм
соціального захисту, що ухвалюються й контролюються в центрі. Аналіз
виконання бюджетів за останні роки показує, що саме в цій галузі
бюджетна заборгованість найвища, причому синусоїда виплат на соціальний
захист дуже сильно коливається від регіону до регіону , і в деяких
частинах країни мешканці мають вкрай неадекватне соціальне забезпечення.
Тому фінансування на соціальний захист здійснюється через цільові
субвенції.

3. Питання пріоритетів та ефективності використання завжди обмежених
бюджетних ресурсів залишається найгострішою проблемою державного
управління та місцевого самоврядування. Тому необхідно прискорити
реформи у тих секторах бюджетної сфери, які є найближчими до потреб
громадян і за станом яких громадяни оцінюють результати економічного
зростання. Це передусім первинна медична допомога та загальна середня
освіта, які належать до найменш реформованих. Крім офіційного
безоплатного надання послуг , існують різноманітні схеми фінансування за
рахунок коштів громадян, що поряд із низькою якістю та доступністю
надання абсолютній більшості громадян медичних і освітянських послуг,
викликає справедливі нарікання людей. Тому на розв’язання саме цих
проблем необхідно спрямовувати передусім додаткові кошти, які держава
отримає внаслідок наміченого економічного зростання. Така пріоритетність
має зберігатись і в наступні роки, адже такі реформи неможливо здійснити
за один чи два роки.

4. Ще однією важливою соціальною проблемою на вирішення якої має бути
спрямована бюджетна політика на найближчі 5-10 років має стати житлова,
на розв’язання, якої є два напрями. Перший – спорудження за рахунок
бюджетних коштів соціального житла для тих категорій населення, які не
можуть власними силами розв”язати житлове питання. Другий – розвиток
кредитування спорудження та придбання житла.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТУРАТУРИ

Аієва В. Аналіз казначейської системи виконання місцевих бюджетів:
переваги та недоліки // Економіст. – 2000. №2. – с.51-53.

Планкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.:Либідь, 2000.

Бюджет-2001 та розвиток міжбюджетних відносин / Упорядники
О.А.Нескоромний, Ц.Г.Огонь, О.І.Шпак – К.: Парламентське видавництво,
2001

Бюджетна реформа: крок за кроком: Дайджест аналітичних матеріалів.
Вип.6, Жовтень-грудень / Група фіскального аналізу при Комітеті
Верховної Ради з питань бюджету – 2001р.

Бюджетна система України: Навчальний посібник / Під редакцією С.І.Юрія,
Й.М.Бескида – К.: НІОС, 2000

Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради -2001. – №37-38.

Бюджетний процес і між бюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів
району : Навчальний курс. Модуль 4. К.: Міленіум, 2003р.

Василик О.Д. , Павлюк К.В. Державні фінанси України: Навчальний
посібник для студентів – К.: НІОМ, 2002.

Василишин М.М. Формування місцевих бюджетів та обґрунтування
міжбюджетних відносин // Фінанси України – 2001р. – №7

Вишняков С.В. Місцеві бюджети// – 2001 – №10

Ганущак Ю. Особливості місцевого бюджетування // Дзеркало тижня –
2002р. – 9 лютого

Грудзевич І.Т. Проблеми формування бюджетів органами місцевого
самоврядування // Науковий вісник ВДУ – 2001р.- №3

Державні фінанси в транзитивній економіці: Навчальний посібник/ Карлін
М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. та інш. за ред. Д.е.н., проф..Карліна
М.І. – К.:Кондор. 2003.- 220с.

Дем’янюк А.В. Фіскальний федералізм та проблеми збалансування бюджетів
// Фінанси України – 2001 – №10

Доценко-Білоус Н. Бюджет-2002: балансування на межі реальності // Нова
політика – 2002р. – №1

Закон України “Про бюджетну систему”

Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”

Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”

Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”

Закон України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”

Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”

Застосування положень Бюджетного кодексу. Навчальний курс. – К.:
Міленіум, 2001р.

Ільїних С. Місцеві бюджети: прогноз на 2004 рік // Аналіз проекту
бюджету-2004 – К.: Група фіскального аналізу при Комітеті Верховної Ради
з питань бюджету – 2003р.

Ільїних С. Підсумки виконання місцевих бюджетів станом на 1 січня 2004
року // Бюджетний і податковий огляд. І квартал 2004 року. Аналіз
проекту бюджету-2004 – К.: Група фіскального аналізу при Комітеті
Верховної Ради з питань бюджету – 2004р.

Каун О.Б. Проблеми формування ефективного механізму міжбюджетних
відносин в процесі розбудови Української держави // Науковий вісник ВДУ
– 2001 – №4

Кириленко О. Фінансова незалежність місцевого самоврядування //Фінанси
України – 2001р. – №1

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник – К.:
Знання, 1999р.

Кульчицький М.І. Проблеми та шляхи удосконалення бюджетної системи
України // Регіональна економіка – 2001р. – №1

Кульчицький М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування // Фінанси
України – 2001 – №9

Лексин В., Швецов А. Бюджетный федерализм в период кризиса и реформ //
Вопросы экономики – 1998 – №3

Луніна І. Бюджет 2002: проблеми місцевих бюджетів // Хроніка економіки
і політики – 2001р. – №2

Луніна І. Бюджет-2002: проблеми місцевих бюджетів // Хроніка економіки
і політики – 2001р. – №2

Луніна І.О. Державні фінанси України в перехідний період: Монографія –
Х.: Форт, 2000

Луценко Ю.О. бюджет у системі державного регулювання економічного
розвитку // Фінанси України – 2003 – №9

Максюта А.А., Чугунов І.Я. Показники виконання бюджету у 2000 році //
Фінанси України – 2001 – №6

Мельник П. Проблеми формування місцевих бюджетів і податкова політика
держави // Фінанси України – 2001 №9

Міжбюджетна реформа в Україні 2001 року: Збірник / Відп. ред. В.А.Граб
– К.: Парламентське видавництво, 2001р.

Моніторинг запровадження міжбюджетної реформи в Україні // Бюджетний і
податковий огляд. Спеціальний випуск – К.: Група фіскального аналізу при
Комітеті Верховної Ради з питань бюджету – 2001р.

Некряч А. Місцеве самоврядування міцне захищеністю своїх прав // Віче –
2002р. – лютий (№2)

Опарін В.М. Бюджетна система. Навчальний посібник. – К. – 1999р.

Павлюк К.В. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини // Фінанси України
– 2000р. – №6

Павлюк К.В. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини // Фінанси України
– 1996р. – №6

Пинзеник В. Дележ бюджетного пирога: региональный срез // Зеркало
недели – 2001г. – 11 ноября

Покась В.І. Формування основ фінансової автономії місцевого
самоврядування // Фінанси України – 2000 – №8

Постанова Кабінету Міністрів України від 5.09.2001 р. №1195 “Про
Затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій
вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між
державним бюджетом та місцевими бюджетами”

Розпутенко І.Г. Управління державними видатками в перехідних
економіках. – К.: Основи, 1993р.

Ротов А.І. Міжбюджетні фінансові трансферти: теоретичні засади та
спроба класифікації // Науковий вісник ВДУ – 2001 – №3

Серск В. Пропозиції Щодо змін у методології обрахунку міжбюджетних
трансфертів у зв’язку з прийняттям нового законодавства про
оподаткування доходів громадян / Група фіскального аналізу при Комітеті
Верховної Ради з питань бюджету – К. – 2002р.

Сидорець О.В. Деякі аспекти фінансового вирівнювання
соціально-економічного розвитку регіонів // Фінанси України – 2001 – №9

Складання, розгляд та затвердження місцевих бюджетів на основі положень
Бюджетного кодексу України. Навчальний посібник/ С.І.Мельник,
І.Ф.Щербина, Дж.Хансен, В.М.Терес, С.Лідс та ін. – К.: Міленіум, 2002р.

Сухай С. Між бюджетні трансферти у постсоціалістичних країнах: від
теорії до реалій. – К.:Артек. – 2002.- 288с.

Слухай С.В. Фінансове вирівнювання на рівні територіальних громад –
досвід ФРН // Фінанси України – 1998р. – №5

Финансы местных органов самоуправления: шведский опыт. Интервью с
Кареном Рудебеком // Финансы – 1998г. – №4

Хиви Джери Финансы местных органов власти в США // Финансы. – 1995г. –
№10

Чепенко В. Серск В. Використання спеціальних фондів в Україні //
Бюджетний і податковий огляд. Перше півріччя 2001 року. – К.: Група
фіскального аналізу при Комітеті Верховної Ради з питань бюджету –
2001р.

Чечуліна О. Управління державними фінансами // Казна . – 2002 . – №3.
–С.2.

Чугунок І.Я. Державні видатки у системі фінансового регулювання //
Фінанси України – 2003 – №12

Швець В.Г. Дослідження теорії і практики між бюджетних трансфертів //
Фінанси України – 2003 – №4

Шевченко О.В. Принципи формування регіональних та місцевих бюджетів //
Науковий вісник ВДУ – 2001р.- №3

Юрій С.І.Концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України –
2001 – №10

Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й., 2002 Казначейська система: Підручник.
– Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -590с.

Рисунок побудований на основі звіту про виконання місцевих бюджетів
Волинської області.

Рисунок побудований на основі звіту про виконання місцевих бюджетів
Волинської області.

PAGE

PAGE 43

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020