.

Управління міжбюджетними відносинами та шляхи їх удосконалення (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
6 8731
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Управління міжбюджетними відносинами та шляхи їх удосконалення.

Зміст

ВСТУП

Зміст і складові міжбюджетних відносин.

2.Бюджетне регулювання: його необхідність та значення у збалансуванні
бюджетів.

3. Організаційне та законодавче забезпечення бюджетного регулювання в
умовах бюджетної реформи в Україні.

4. Можливості впровадження зарубіжного досвіду бюджетного регулювання в
системі міжбюджетних відносин в Україні .

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши
демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко
визначитись із всіма сторонами функціонування бюджетів всіх рівнів, їх
взаємовідносини і реалізацію бюджетного процесу на відповідні території,
адже це об’єктивна необхідність формування нових для нас ринкових
відносин. Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку
форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого
самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного
процесу і зростання ефективності функціонування фінансів органів влади в
аспекті міжбюджетних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти
функціонування бюджетів всіх рівнів України і реалізації міжбюджетних
відносин на місцевому рівні в соціально-економічному розвитку
адміністративно-територіальних формувань.

Об’єктом дослідження обрано організацію міжбюджетних відносин у даному
адміністративному регіоні України. Базою дослідження є теоретичні
дослідження українських та зарубіжних фахівців, монографії, публікації в
періодиці, статистичні та аналітичні дані, закони, нормативні документи.

Мета дослідження. З’ясувати економічну суть бюджету, джерела
наповненості місцевих бюджетів регіону та його фактори впливу на
наповненість місцевих бюджетів, розглянути роль фінансових органів у
бюджетному процесі, проаналізувати стан виконання місцевих бюджетів, їх
структуру та динаміку на основі фактичних даних, дослідити перспективні
напрямки у вдосконаленні взаємовідносин та особливості бюджетного
регулювання між місцевими та Державним бюджетом, та світовий досвід
міжбюджетних відносин і можливості його впровадження на Україні.

Методологічна основа дослідження. У процесі виконання дипломної роботи
було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі
акти, праці вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких найвизначніші:
Юрій С., Кравченко В., Василик О., Федосов В., Андрущенко В., Бескид
Й., Сало І., Луніна І., Єпіфанов А., Павлов В., Кириленко О.П. чинну
практику організації бюджетного процесу, публікації в періодичних
виданнях з проблем, які торкаються теми дослідження.

Теоретичною основою дослідження є діалектичний підхід до пізнання
економічних явищ і процесів, прийоми індукції та дедукції, аналізу та
синтезу.

Ціль і задачі дослідження:

вивчити бюджетну систему ;

проаналізувати податкові надходження та збори в дохідну частину місцевих
бюджетів;

між бюджетні відносини;

Практичне значення роботи полягає в тому, що у результаті дослідження
визначено основні напрямки щодо подолання бюджетних проблем регіону.

1. Зміст і складові міжбюджетних відносин.

Із визнанням України як суверенної, незалежної, демократичної,
соціальної і правової держави з усією важливістю постають проблеми
створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачають:

чітке виділення ланок бюджетної системи;

розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;

уточнення напрямків використання коштів всіх бюджетів;

збалансування бюджетів;

ефективну організацію міжбюджетних відносин.

Формування ефективної бюджетної системи України – одне з першочергових
завдань держави і об’єкт її постійної уваги. Ведуться пошуки
найраціональнішого механізму перерозподілу фінансових ресурсів між
регіонами, вивчаються можливості забезпечення збалансування місцевих
бюджетів, встановлюється оптимальність взаємовідносин між державним і
місцевим бюджетами. Ці процеси регламентувалися Законом УРСР “Про
бюджетну систему Української РСР” (05.12.1990р.) і Законом України “Про
внесення змін і доповнень до Закону УРСР “Про бюджетну систему України
(29.06.1995р.) та щорічно уточнювалися законами України про державний
бюджет України на поточний рік. Серед названих законів особливо
позитивно виділявся закон від 29.06.1995р. В ньому було збережено
принцип єдності у побудові бюджетної системи, зроблено спроби
розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами, щоб забезпечити
їхню самостійність.

Під бюджетною системою України розуміють – сукупність окремих її ланок,
юридично пов’язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих
принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Згідно із законом від
29.06.1995р. Бюджетна система будувалась на основі бюджетного устрою
держави.

Формування ефективної бюджетної системи України – одне з першочергових
завдань держави і об’єкт її постійної уваги. Йшли пошуки
найраціональнішого механізму перерозподілу фінансових ресурсів між
регіонами, вивчаються можливості забезпечення збалансування місцевих
бюджетів, встановлюється оптимальність взаємовідносин між державним і
місцевим бюджетами.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих
бюджетів (Див.рис.1.1).

Рис. 1.1. Склад бюджетної системи України [2]

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим,
обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних
громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються
для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України,
зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів
областей та міст Києва і Севастополя.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених
бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів
міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського
бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу.

У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані
інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті
включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. 

У бюджетній системі України, до складу якої входить майже 12 тисяч
бюджетів, обов’язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами,
якими притаманні якими притаманні великі за обсягом зустрічні потоки
бюджетних коштів. Підставою для існування міжбюджетних відносин є
визначенні законодавством держави:

розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами
місцевого самоврядування;

гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам
місцевого самоврядування;

розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Найважливіші складові системи міжбюджетних відносин відображено на
Рис.1.2.

У процесі виконання бюджету міжбюджетні відносини виникають у зв’язку
із: розщепленням доходів; застосуванням міжбюджетних трансфертів;
зміною законодавства, зміною адміністративно-територіального поділу в
Україні; передачею платників і податкових платежів та бюджетних установ
з одного підпорядкування в інше; одержанням і погашенням бюджетних
позичок. Кожна з цих причин по-своєму відображається на змісті і
характері міжбюджетних відносин.

Рис.1.2. Система міжбюджетних відносин [38,250].

На сьогоднішній день немає єдиного наукового обґрунтованого
формулювання поняття “міжбюджетні відносини”. Так, бюджетний кодекс
визначає міжбюджетні відносини, як відносини між державою і та місцевим
самоврядуванням, щодо забезпечення бюджетів фінансовими ресурсами,
необхідними для виконання ними функцій, передбачених Конституцією
України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин,
згідно з кодексом, є забезпечення відповідності між повноваженнями на
здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, й
бюджетними ресурсами, які повинні виконання цих повноважень.

Західні представники економічної думки здебільшого використовують
замість “міжбюджетні відносини” поняття “внутрішні міжурядові фінансові
відносини” і визначають, що ці відносини виникають і функціонують у
системі державного управління по вертикалі та регламентуються обсягами
функціональних обов’язків і завдань кожного з рівнів публічної влади.

Так, розщеплення доходів здійснюється органами Державного казначейства
України відповідно до планів відрахувань від державних податків та
обов’язкових платежів у бюджети нижчого рівня, що затверджуються
одночасно із затвердженням бюджетів. Планами відрахувань встановлені
проценти, за якими регулюючі доходи, розподіляються між окремими
бюджетами. Ці проценти діють на протязі бюджетного року і не можуть
бути змінені органом влади чи управління нижчого рівня. На практиці в
Україні такі спроби мали місце, особливо в Автономній Республіці Крим,
коли всупереч Закону “Про Державний бюджет України” Верховна Рада
Автономної Республіки Крим декілька раз змінювала механізм розподілу
регулюючих доходів рішення якої відміняв Конституційний суд України.
Процедура розщеплення доходів є дуже простою і не потребує особливих
зусиль та не породжує проблем зумовлених її використанням.

У 2003 використовуються такі види міжбюджетних трансфертів:

дотації вирівнювання місцевим бюджетам;

додаткові дотації Автономної Республіки Крим та місцевим бюджетом
визначені статтею 45 Закону “Про Державний бюджет України на 2003рік”;

субвенції на здійснення містом Києвом функцій столиці України;

субвенції на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій;

субвенції на фінансування пільг та субсидій населенню на оплату
електроенергії, природного газу та житлово-комунальних послуг;

субвенції на виконання спільних соціально-економічних програм;

інші субвенції;

кошти, що передбачаються до Державного бюджету України, бюджету
Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів
нижчого рівня.

Такий перелік міжбюджетних трансфертів щорічно міняється, що не може
вважатися нормальним явищем. У Бюджетному Кодексі зроблена спроба
стабілізувати види міжбюджетних трансфертів, відповідно до якого у
Державному бюджеті України можуть передбачатися такі між бюджетні
трансферти місцевим бюджетам:

дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним
бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам,
бюджетам міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та
обласного значення;

субвенція на здійснення програм соціального захисту;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою;

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

інші субвенції.

У свою чергу міські, міст Києва і Севастополя, міст республіканського (в
Автономній Республіці Крим) та обласного значення, районні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів
у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їхніх
об’єднань, а також кошти, що передбачаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах наступні види міжбюджетних
трансфертів:

субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідації
наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад міст,
селищ, сіл та їхніх об’єднань;

субвенції на виконання інвестиційних проектів.

У порядку надання міжбюджетних трансфертів дотація вирівнювання та
субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам
перераховуватимуться з рахунків Державного бюджету України органами
Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим,
обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст
республіканського підпорядкування (в Автономній Республіці Крим) та
обласного значення і районним бюджетам. Порядок перерахування дотації
вирівнюванню та субвенцій з Державного бюджету України місцевим
бюджетам, коштів, що передбачаються до Державного бюджету України з
місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних
трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів
України з урахуванням забезпечення своєчасності, рівномірності,
гарантованості та повноти перерахування трансфертів.

Управління та відділення Державного казначейства надають відповідним
фінансовим органам виписки з рахунків за результатами попереднього
операційного дня за записом клієнта.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні фінансові
управління або міські фінансові управління міст Києва та Севастополя
надають платіжні доручення для перерахування коштів на рахунки
фінансових управлінь, що обслуговують бюджети нижчого рівня, відкриті
їм у відповідних відділеннях Державного казначейства платіжні доручення
для перерахування коштів на поточні рахунки, відкриті в установа банків
на ім’я установ, підприємств, організацій, які отримують кошти з
місцевого бюджету. Підтверджуванні документи Міністерством фінансів
Автономної Республіки Крим, обласними фінансовими управліннями або
міськими фінансовими управліннями міста Києва та Севастополя для
перерахування коштів не надаються.

Поряд з цим Державне казначейство здійснює безспірне стягнення коштів,
рішення про яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону
має право на його застосування, з рахунків, на яких обліковуються кошти
Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Наступним фактором, який впливає на характер міжбюджетних відносин, є
зміна законодавства, що впливає на зміну обсягів доходів або видатків.
якщо в насідок прийняття Законів або постанов Уряду збільшуються доходи
або скорочуються видатки, то одержана різниця вилучається до Державного
бюджету України. Якщо з прийняттям Законів або інших нормативних
документів скоротився обсяг доходів або зріс обсяг видатків, то така
різниця мала б покриватися за рахунок коштів резервного фонду Кабінету
Міністрів України.

У разі, якщо в ході виконання бюджету ради вищого рівня або відповідний
орган виконавчої влади в межах своєї компетенції ухвалює рішення, яке
призводить до зменшення доходів або збільшення видатків бюджету нижчого
рівня, тоді кошти, яких не вистачає для збалансування мали б бути
компенсовані органом, який ухвалив таке рішення, за рахунок коштів його
бюджету, або коштів, передбачених для цього законом. У такому разі при
визначенні нестачі коштів не враховується вільний залишок коштів бюджету
нижчого територіального рівня, який утворився на початку поточного
бюджетного року і який не було використано до моменту прийняття
зазначеного рішення. Якщо рішення вищих органів влади не забезпечені
бюджетними ресурсами, то ради нижчого рівня мають право не приймати до
виконання ці рішення.

Своєрідний вплив на характер міжбюджетних відносин здійснює зміна
адміністративно-територіального поділу в Україні, передача платників
податків і обов’язкових платежів та бюджетних установ з одного
підпорядкування в інше. В цих випадках на відповідні бюджети
передаються окремо заплановані доходи і видатки, окремо суми доходів,
які заплановано одержати і суми видатків, які слід профінансувати до
кінця року, а також узгоджені випадаючи доходи і непокриті суми
видатків. Тому міжбюджетні відносини характеризуються двохстороннім
рухом доходів та видатків, специфічними прийомами їхнього відображення
на рахунках бюджетного обліку.

Міжбюджетні відносини пов’язані з одержанням і погашенням бюджетних
позичок організовуються на умовах повернення. У випадку касового
розвитку, органи управління нижчого рівня звертаються до відповідних
органів вищого рівня з обґрунтованим проханням про надання бюджетної
позички. Така позичка надається на невеликий період, не довше як до
кінця бюджетного року. Після закінчення терміну позичка повертається
бюджету вищого рівня.

З огляду на Бюджетний Кодекс, покриття тимчасових касових розривів, що
виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету Рада
Міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації,
виконавчі органи місцевих за рішенням відповідної ради зможуть
отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на
термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.
Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів
України.

В цілому організація міжбюджетних відносин у процесі виконання бюджетів
здійснюється відповідно до затверджених бюджетів. Проблеми виникають, як
правило у зв’язку з несвоєчасним і неповним перерахуванням відповідних
сум, що негативно відбивається на якості виконання бюджетів. Тому
актуальним при цьому є питання посилення виконавської дисципліни та
запровадження механізму санкціонування і відповідальності посадових
осіб, винних у порушенні встановленого порядку.

Бюджетне регулювання: його необхідність та значення у збалансування
бюджетів всіх рівнів.

За своїм змістом та формою вияву бюджетне регулювання є складовим
елементом бюджетного планування і найбільш повно проявляється при
збалансуванні бюджетів різного рівня у процесі їхнього складання.
Звичайно, було б неправомірним твердження, що механізм бюджетного
регулювання використовується виключно у процесі складання і затвердження
бюджетів. Такий механізм використовується досить успішно і на інших
етапах бюджетного процесу, особливо при виконанні бюджетів. Однак форми
і методи бюджетного регулювання на інших етапах бюджетного процесу в
значній мірі залежить від тих сфер і методів, які були закладені при
бюджетному плануванні. Тому роль і значення бюджетного регулювання у
процесі складання та затвердження бюджетів дуже великі.

Не зважаючи на тісний взаємозв’язок бюджетного планування з бюджетним
регулюванням, останнє займає важливе місце серед вхідних підсистем
бюджетного механізму і виступає відносно самостійним елементом системи.

Визначним елементом та причиною існування бюджетного регулювання є
розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи.

В теоретичному плані розподіл доходів між окремими бюджетами може
здійснюватися за одним із трьох напрямів: перший, коли всі доходи
поступають у державний бюджет, після чого розподіляються між бюджетами
нижчого рівня; другий, коли всі доходи поступають у місцеві бюджети,
після чого розподіляються між бюджетами вищого рівня; третій, коли
частина доходів поступає у державний, а частина – у місцеві бюджети. Без
особливих доказів можна стверджувати, що останній напрям є найбільш
прийнятним. Однак, ні один з цих напрямів, включаючи останній, не дають
можливість ідеально збалансувати всі бюджети, оскільки обсяги бюджетів
визначаються функціями держави та місцевого самоврядування.

Під бюджетним регулюванням ми розуміємо систему передачі частини коштів
бюджетів вищого рівня для збалансування бюджетів нижчого рівня, або
передачі запланованого перевищення доходів над видатками з бюджетів
нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. По своїй суті бюджетне
регулювання відображає економічні стосунки, пов’язані з територіальним
розподілом і перерозподілом національного доходу для забезпечення
необхідними коштами потреб соціально-економічного розвитку та
соціального захисту населення відповідних адміністративно-територіальних
одиниць.

Діюча система регулювання бюджетів повинна відігравати важливу роль у
забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних
утворень, які мають недостатню власну економічну базу для свого
розвитку. Регулювання кожного виду бюджету має свої особливості,
обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для
регулювання.

У процесі бюджетного регулювання важливо правильно і оптимально обрати
форми, визначити джерела та обсяги коштів, які будуть спрямовуватися для
збалансування кожного бюджету зокрема. Від цього залежать фінансові
можливості відповідних органів місцевого самоврядування та органів
виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги на збільшенні доходів
бюджету, економному, раціональному, цільовому і ефективному використанні
бюджетних коштів, якісному виконанню бюджетів.

В даний час у практиці бюджетного планування використовуються дві
основні форми регулювання:

дотації;

субвенції.

Дотація виступає в якості надання прямої грошової допомоги нижчим
бюджетам за рахунок коштів вищих бюджетів. Дотація видається, як
правило, у випадку, коли виділених відрахувань недостатньо для повного
збалансування нижчих бюджетів. Негативна сторона дотації проявляється у
тому, що знижується зацікавленість органів, які отримують дотацію, у
мобілізації доходів, формуючи в них споживацькі настрої.

По своїй суті дотації – це трансферти, що передаються з одного бюджету
до іншого на безповоротній і безоплатній основі для використання на
загальне вирівнювання фінансових можливостей бюджету, що їх отримує.

Використання механізму датування пов’язане з розподілом повноважень між
органами державної влади та управління і органами місцевого
самоврядування. Критеріями збалансування місцевих бюджетів можуть бути:

за нормативами соціальної забезпеченості – однакове забезпечення
гарантованими державою соціальними послугами по делегованих
повноваженнях для мешканців однакових категорій територіальних громад;

за власними повноваженнями – забезпечення мешканців однакових
територіальних громад послугами, що гарантуються державою та
самоврядуванням на рівні, що відрізняється від середнього не більше як
10-20%.

В економічній літературі та проектах окремих законодавчих документів
пропонується, наступні види дотацій:

Місцевим бюджетам:

а) дотації загального вирівнювання по делегованих повноваженнях;

б) дотації солідарності по власних повноваженнях.

обласним бюджетам: дотації з державного бюджету на виконання спільних
повноважень територіальних громад.

Дотації загального вирівнювання пропонуються використовувати для
вирівнювання можливостей територіальних громад забезпечувати соціальну
політику держави на рівні, що гарантується державою. Розмір такої
дотації пропонується визначатися як різниця між мінімальним бюджетом
делегованих державою повноважень та сумою закріплених за місцевим
бюджетом державних податків і зборів. При цьому такий мінімальний бюджет
пропонується визначати за формою, яка затверджується Верховною Радою
України і може містити такі компоненти, як нормативи соціальної
забезпеченості по делегованих повноваженнях, вагові коефіцієнти по
нормативах соціальної забезпеченості для різних категорій територіальних
громадян, кількість населення територіальної громади.

Дотація солідарності по власних повноваженнях може використовуватися з
метою забезпечення гармонійного розвитку територіальних громад для
надання громадянам України суспільних послуг по власних повноваженнях.
Такі види дотації можуть надаватися тим територіальним громадам, які при
встановленні максимальних рівнів ставок по власних податках і зборах не
можуть забезпечити надходження по доходах на душу населення на рівні 80%
від середнього по відповідній категорії територіальних громад. Джерелом
цієї дотації може бути фонд солідарності, створений у Державному бюджеті
України за рахунок вилучення з бюджетів територіальних громад надлишків
бюджетних коштів для виконання власних повноважень. Суму дотації
пропонується розраховувати за формулою, затвердженою постановою Кабінету
Міністрів за №1932 із погодженням з Комітетом Верховної Ради України з
питань бюджету, яка включала б такі параметри, як кількість населення
територіальної громади, нормативи бюджетної забезпеченості по власних
повноваженнях, вагові коефіцієнти по нормативах бюджетної забезпеченості
для різних категорій територіальних громад, податкоспроможність
територіальної громади, кліматичні та екологічні умови,
історико-культурні особливості, інші параметри, які істотно впливають на
потреби певної категорії територіальних громад та можливості отримувати
доходи до бюджету для виконання власних повноважень.

Дотації обласним бюджетам на виконання спільних повноважень
територіальних громад пропонується призначити для фінансування бюджетних
установ та об’єктів, що використовуються для виконання спільних
повноважень на обласному рівні в межах, передбачених соціальною
політикою держави та гарантованих нею. Розмір такої дотації міг би
розраховуватися за формулою як прямий трансферт з державного бюджету на
виконання обласним бюджетом делегованих державних повноважень. Дана
формула могла б затверджуватися Верховною Радою України і містити такі
компоненти, як нормативи соціальної забезпеченості по державних
повноваженнях для обласних бюджетів, кількість населення області, а
також врахувати специфічні елементи, які характерні для кожного з
нормативів соціальної забезпеченості (наприклад, кількість учнів,
пенсіонерів, малозабезпечених сімей тощо), а також інші необхідні
параметри.

В якості другої форми бюджетного регулювання держава використовувала
субвенції які виступають у вигляді допомоги бюджетам нижнього рівня на
заздалегідь передбачені цілі. За своїм змістом субвенція – це
трансферти, що передаються з одного бюджету до іншого за умови їхнього
спрямування на цілі і в порядку, визначеному тим органом, що прийняв
рішення про надання субвенцій.

В процесі бюджетного регулювання можна використовувати різні види
субвенцій, зокрема:

Субвенції місцевим бюджетам:

а) субвенція на компенсацію втрат по встановлених державою пільгах та
субсидіях по доходах бюджету для виконання делегованих повноважень;

б) субвенція на компенсацію втрат по встановлених державою пільгах та
субсидіях по доходах бюджету для виконання власних повноважень;

в) субвенція з Державного бюджету України на зменшення фактичних
диспропорцій між різними територіальними громадами, які виникли через
нерівномірну мережу бюджетних установ;

г) субвенція з обласного (для міст обласного підпорядкування) чи
районного бюджетів (для міст, селищ і сіл) на утримання об’єктів
спільного користування, що знаходиться на території даної громади;

д) цільові субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Субвенції обласним бюджетам:

а) субвенція з Державного бюджету України на зменшення фактичних
диспропорцій між різними областями, які виникли через нерівномірну
мережу бюджетних установ;

б) субвенції з бюджетів територіальних громад та районних бюджетів на
виконання спільних проектів соціально-культурного значення.

Субвенції районними бюджетам:

а) субвенції з бюджетів міст, селищ, сіл на виконання спільних
повноважень;

б) субвенція з Державного бюджету України на зменшення фактичних
диспропорцій між різними районами, які виникли через нерівномірну мережу
бюджетних установ;

Субвенції з бюджетів міст, сіл, селищ на виконання спільних
інвестиційних проектів.

Деталізація видів дотацій та субвенцій, механізм їхнього визначення та
надання повинні визначатися Бюджетним Кодексом України, а також іншими
нормативними документами, що будуть розроблятися і прийматися на основі
Бюджетного Кодексу.

Станом на сьогоднішній день, коли створюються підвалини для побудови в
України правової держави, проводиться адміністративна реформа та
здійснюється перехід економіки на ринкові засади господарювання,
необхідність реформування бюджетного регулювання очевидна, так як його
механізм в даний час сформований на тих же принципах, що і в колишньому
СРСР. Це негативно впливає на бюджетне регулювання як одну із підсистем
бюджетного механізму демократичної держави.

Позитивне вирішення проблем реформування бюджетного регулювання можливе
за умов комплексного розв’язання цілого ряду взаємозв’язаних завдань.

Одним із першочергових завдань вважаємо забезпечення чіткого
розмежування функцій між центральними органами держаної влади та
управління, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого
самоврядування, розробку відповідних державних нормативів чи стандартів,
які дали б можливість визначити обсяг фінансових ресурсів, необхідний і
достатній для виконання таких функцій.

Наступним завданням можна вважати чітке розмежування видатків між
окремими ланками бюджетної системи відповідно до уточнених функцій
органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. При
делегуванні функцій органами влади та управління вищого рівня нижчому
рівню доцільно передавати джерела фінансування таких видатків.

Одним із важливих завдань реформування бюджетного регулювання є перегляд
розподілу доходів між окремими ланками бюджетної системи з таким
розрахунком, щоб кожен орган влади та управління відповідного рівня мав
достатні кількість та обсяг власних доходів, необхідні для виконання
власних повноважень. Для цього доцільно переглянути механізм закріплення
доходів за окремими бюджетами і за Державним бюджетом України залишити
закріпленими податки на споживання і на прибуток підприємств державної
форми власності, а всі інші податки (за деякими виключеннями) передати
до місцевих бюджетів, що дасть можливість радикально зміцнити фінансову
базу органів місцевого самоврядування.

3.Організаційне та законодавче забезпечення бюджетного регулювання в
умовах бюджетної реформи в Україні.

Основні законодавчі документи, які регламентують міжбюджетні відносини,
це Конституція України, Бюджетний кодекс, Закон України “Про місцеве
самоврядування в Україні”, щорічні закони про державний бюджет України.
Міжбюджетні трансферти поділяються на три групи (стаття 96 бюджетний
кодекс).

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в
порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і
безповоротній основі для покриття поточних видатків:

дотація вирівнювання дохідної спроможності бюджету,

трансферти що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для
використання на певну мету в порядку, визначеного тим органом, який
прийняв рішення про його надання:

субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з
державного бюджету;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок наданих пільг, встановлених
державою (надається з державного бюджету);

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію
негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань.

До третьої групи належать інші трансферти, що надаються на
безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Відповідно до статті 97 Бюджетного кодексу з державного
бюджету можуть надаватися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним
бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та
бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та
міст обласного значення,

субвенція на здійснення програм соціального захисту,

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою,

субвенція на виконання інвестиційних проектів,

інші види цільових субвенцій.

З державного бюджету кошти, які не мають цільового
використання, повинні надаватися тільки у вигляді дотації вирівнювання.
Надання інших видів нецільових трансфертів з державного бюджету
Бюджетним кодексом не дозволено.

Процес розподілу дотації вирівнювання, що надається з
державного бюджету місцевим бюджетам, унормовується положенням статті 98
Бюджетного кодексу. Метою встановленого порядку розподілу дотації
вирівнювання та коштів, що підлягають передачі в державний бюджет, є
пом’якшення територіальних відмінностей у рівні бюджетної
забезпеченості, стимулювання діяльності органів влади, спрямованої на
підвищення мобілізації доходів у бюджети, та реалізація державної
бюджетної політики через передачу коштів у вигляді цільових трансфертів.
У Бюджетному кодексі встановлена послідовність здійснення розподілу
міжбюджетних трансфертів між бюджетами.

Дотація вирівнювання районним бюджетам визначається як
перевищення обсягу видатків перелік яких визначено статтею 89 Бюджетного
кодексу, і визначається із застосуванням фінансових нормативів бюджетної
забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, над доходами.

Розподіл обсягу бюджетних трансфертів, визначених пунктами 1
та 3 частини першої статті 96 Бюджетного кодексу, затвердженого законом
про Державний бюджет України між районними бюджетами визначається на
основі формул.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, визначених
пунктами 1 та 3 частини першої статті 96 Бюджетного кодексу,
затверджується

Кабінетом Міністрів України і повинна враховувати такі параметри:

фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до
них,

кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг,

індекс відносної податкоспроможності відносно міста чи району,

прогнозний показник обсягу доходів районних бюджетів, передбачених
статтею 66 Бюджетного кодексу, проводиться шляхом застосування індексу
податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці,
що визначається на основі звітних даних про фактичні надходження
відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні
періоди, що передують рокові, у якому формуються показники бюджету на
плановий період. При цьому враховуються (частина сьома статті 98) втрати
закріплених доходів у базовому періоді відповідних бюджетів відповідно
до рішень рад.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів
розроблена на виконання частини третьої статті 98 Бюджетного кодексу
України для визначення обсягу між бюджетних трансфертів (дотації
вирівнювання, що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів) між державним бюджетом і районними
бюджетами.

індекс відносної податкоспроможності бюджету є коефіцієнтом, що визначає
рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у
порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на
одного мешканця,

для індексу відносної податкоспроможності відповідних бюджетів
використовується кошик доходів місцевого самоврядування, визначених
відповідно до статті 64 Бюджетного кодексу, а також доходи передбачені
пунктами 1, 3-5 частини другої статті 66,

індекси відносної податкоспроможності відповідних бюджетів не можуть
змінюватися і переглядаються не частіше, ніж раз на 3 роки,

коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу
дотації вирівнювання і визначається в межах від 0,60 до 1. При цьому
загальний обсяг коштів, на який зменшується сума дотацій вирівнювання, є
тотожний загальному обсягу коштів, на який зменшується сума коштів, що
передаються до Державного бюджету з районного бюджету у разі
застосування коефіцієнту вирівнювання.

З метою стимулювання органів влади до збільшення надходжень держава

бере на себе зобов’язання не вилучати з бюджетів надлишкові кошти у
випадку, коли розрахункова видаткова потреба менша, ніж очікувані
доходи.

При здійснюванні розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів
на 2003 рік коефіцієнт вирівнювання (і приймається за одиницю для усіх
дотаційних бюджетів.

Зазначені кошти є додатковим фінансовим ресурсом районних
бюджетів, що розподіляються органами влади між галузями, видатки на які
враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

На рис. 3 наведена загальна схема розрахунку обсягу дотацій
вирівнювання, що надаються з державного бюджету до районних бюджетів та
коштів, що підлягають передачі з районних бюджетів до державного
бюджетів.

Важливою особливістю формульних трансфертів, яку не завжди
розуміють, є те, в основі трансфертів лежить різниця між розрахунковою
потребою видатків та розрахунковою спроможністю мобілізувати доходи.
Бюджетний кодекс не накладає жодних обмежень щодо використання дотації
вирівнювання, але врегульовує порядок використання цих коштів тільки на
здійснення поточних видатків.

Починаючи з 1997 року, надання трансфертів з державного
бюджету районним бюджетам здійснювалось нестабільно. Це пов’язано з
недоотриманням планових надходжень до державного бюджету та намаганнями
подолати дефіцит державного бюджету.

Дуже важливим кроком стало запровадженням в бюджеті 2000
року (стаття 45) стимулів зацікавленості органів влади у нарощуванні
надходжень до державного бюджету. Відтепер органи влади, в разі
забезпечення перевиконання планових показників доходів від
загальнодержавних податків, мають право на одержання частки від
перевищеного розрахункового обсягу відрахувань від державного бюджету у
вигляді додаткової дотації.

Рис.1.3. Схема розрахунку дотації вирівнювання з державного бюджету
місцевим бюджетом та коштів, що передаються з місцевих бюджетів до
державного бюджету [47,20].

Субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на
певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про
надання субвенції.

Розподіл субвенцій з державного бюджету на надання пільг
ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветерани органів
внутрішніх справ та громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи та субсидій населенню.

Міжбюджетні відносини — це форма взаємозв’язків і взаємозалежностей між
окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також між місцевими
бюджетами та державним бюджетом України. Міжбюджетні відносини є
головним елементом системи міжурядових фінансових відносин. Нинішня
система міжбюджетних відносин в Україні поєднує в собі як інструменти,
що склалися в бюджетній практиці колишніх СРСР і УРСР, так і ті
інструменти, котрі запроваджено вже в період 90-х років [38, 250].

Розвиток та оновлення інструментів міжбюджетних відносин в Україні
розпочалися лише після виведення в 1990 році місцевих бюджетів із складу
державного бюджету, а бюджетів місцевого самоврядування — із складу
бюджетів регіональних органів влади.

Міжбюджетні взаємовідносини в Україні будуються на основі таких
інструментів як власні, закріплені доходи, нормативи відрахувань від
регульованих доходів, дотації, субвенції, внески до державного бюджету
України, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки [2].

Під субвенцією розуміють трансфертні ресурси, які передаються з
державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого
рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на
фінансування цільових видатків і які підлягають обов’язковому поверненню
їх у разі нецільового використання. Субвенції слід спрямовувати до
місцевих бюджетів розвитку.

Дотації — це трансфертні ресурси, що передаються з місцевих бюджетів
вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого
адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів та
видатків. Дотація не може мати цільового призначення. Вона має вважатися
одним із доходних джерел місцевих бюджетів, котрі використовуються з
метою, визначеною місцевою владою. Дотації доцільно спрямовувати на
збалансування поточних місцевих бюджетів.

Дотація вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст
республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і
районним бюджетам визначається як перевищення обсягу видатків, який
обраховано із застосуванням фінансових нормативів бюджетної
забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів [13].

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого законом про
Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст
республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і
районними бюджетами, визначається на основі формули. Формула розподілу
обсягу міжбюджетних трансфертів затверджується Кабінетом Міністрів
України і повинна враховувати такі параметри:

фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнти
до них;

кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для
бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення, і прогноз доходів для
районних бюджетів;

коефіцієнт вирівнювання.

Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів
у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань,
а також кошти, що передаються з цих бюджетів [2].

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих
бюджетів зарубіжних країн: у Румунії – 79%, Болгарії – 78%, Угорщині –
66%, Латвії – 68%, Словенії – 67%, Великобританії – 77%, у Нідерландах –
60%. У деяких країнах трансферти формують незначну частину доходів
місцевих бюджетів: у Швеції – 19%, Франції – 25%, Австрії – 35%, у Данії
– 24%.

У країнах із стабільною економікою головну роль відіграють незв’язані
трансферти (ФРН, Франція, Швеція), у країнах з перехідною економікою
(Польща, Латвія) – зв’язані. Практикується також надання такого виду
субвенцій, як доповнюючи (США). Величина даних субсидій може зростати зі
збільшенням витрат органів місцевого самоврядування на цілі, що
передбачені загальнодержавними програмами [46,20].

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки
надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до
Державного бюджету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У
розвинених країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з
перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей
бюджету вищого рівня – бюджетним асигнуванням.

Можна виділити три основні причини, чому розподіл коштів на основі
чіткої і стабільної формули є кращим, ніж рішення про розподіл
фінансування на основі суб’єктивних суджень експертів та посадових осіб,
що представляють державну адміністрацію.

Розподіл фінансування на основі формули, якщо вона є достатньо
стабільною і доведена до відома заздалегідь, дозволяє використовувати
принципи довготермінового планування і допомагає приймати раціональні
рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні [21].

&

F

?

?

®

°

i

?

o

o

oe

o

u

ue

th

L-‚-?-^?¤ ? ? ¬ ® ° ? ? ¶ ? ? oocUIA???UU¶?¶¶¶¶¶¶¶

&

&

&

bthboooeeeeaaaaaaaaOaaaaaOOa

&

??????????

?aAe////eaaOOOEEC1/4°°YCO

&

&

&

&

&

&

&

&

Xae ece¤e¦e?e?e¬e®e°e?e?e¶e?e?e1/4e3/4eAeAeAeeAEeEeEeIeIe?eciooonnnnnnn
nnnnnnnnnnnnnnna

a$

u & ( ¬ oeaaeaaaaaeeaaaaaeeeeeee

&

F

ooooiooooaiiiiiiiiiiiiiiii

&

F

&

F

&

F

увати або просто розділяє політичні погляди з тими, хто приймає –
рішення про розподіл коштів.

Щоб використати переваги, згадані у пунктах вище, необхідно мати
повністю прозору формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому
їх частка у загальному фінансуванні не є меншою чи більшою. Навіть якщо
вони не погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі,
принаймні вони знатимуть, чого вони можуть очікувати та якою є
раціональна аргументація тих, хто приймає рішення.

Нормативи середньодушових видатків встановлюються в межах наявних
бюджетних ресурсів для кожного типу делегованих видаткових повноважень і
гарантуються державою.

Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей
у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей
у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших
екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг
видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і
бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб.
Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в
тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в
соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг
ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на
практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що
визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих
самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх
об’єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між
ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони
не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що
визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем
місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим,
наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.
Наприклад, потребу в галузі освіти можна точніше визначити через
кількість учнів, яких треба навчати, ніж через кількість учителів, яких
візьме на працю місцевий орган влади.

Щоб легше було зрозуміти методологію застосування нормативів видатків,
йдеться про зважену чисельність учнів. Учнів розрізняють за типом
(вихованець дитсадка, учень середньої школи, спеціалізованої школи,
вечірньої та вищої школи), місцем розташування (місто чи район); до
різних типів застосовуються різні вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють
відмінності у вартості навчання різних типів учнів, визначені
Міністерством фінансів [2].

Одержувачів соціальної допомоги також розділили на групи за типом
адміністративно-територіальної одиниці та типом програми соціального
захисту. Наприклад, для міст та районів зроблено окремі розрахунки по
дотримувачах житлово-комунальних субсидій, пільг ветеранам війни та
праці, дотримувачах допомоги сім’ям з дітьми. Заради спрощення
представлення нормативів видатків, відмінності між окремими типами
програм соцзахисту в подальшому викладі не враховуються, натомість для
наочності враховується лише загальна чисельність одержувачів різних
видів допомоги, які фінансуються безпосередньо місцевими бюджетами.

4. Можливості впровадження зарубіжного досвіду бюджетного регулювання в
системі міжбюджетних відносин в Україні .

Нині вже очевидно, що проблема дохідної бази місцевих бюджетів ще певний
час залишається найактуальнішою. Закріплені в Бюджетному кодексі доходи
місцевих бюджетів на певний час можуть знизити гостроту проблеми, проте
в даний період необхідно її вирішити. З цього приводу важливим є
вивчення та використання досвіду зарубіжних країн. Якщо проаналізувати
дохідну базу місцевих бюджетів деяких з них, то стає очевидним, що в
основному існує два варіанти вирішення цього питання. Так, у Бельгії,
Данії, Німеччині, Італії, Норвегії від 70 до 90 % доходів місцевих
бюджетів забезпечується у формі податку на прибуток підприємницьких
структур і на доход фізичних осіб. Як правило, в більшості цих країн
поряд із загальнодержавними податками на прибуток підприємств існують
аналогічні місцеві податки або встановлюються місцеві надбавки до цього
податку.

Подібна ситуація складається щодо податку на доходи фізичних осіб. Решту
доходів місцевих бюджетів в цих країнах становлять податки на майно і
непрямі податки на товари та послуги.

В Ірландії. Голландії, Великобританії та США від 70 до 100 % доходів
місцевих бюджетів складають податки на майно. Решта доходів місцевих
бюджетів у цих країнах надходить у формі непрямих податків на товари та
послуги. Окремо можна виділити Францію, де до 35 відсотків доходів
місцевих бюджетів становлять податки на майно, до 20 – податки на
прибуток підприємницьких структур і доходи фізичних осіб, понад 10
відсотків – непрямі податки на товари та послуги, а майже 35 відсотків –
інші види місцевих податків.

На підставі наведених даних можна зробити висновок, що при вирішенні
проблеми доходів місцевих бюджетів у різних країнах враховувались
необхідність здійснення за допомогою бюджетної системи перерозподілу
фінансових ресурсів між окремими регіонами і територіями, стан
економічного розвитку, традиції у сфері оподаткування, а також рівень
розвитку демократичних засад у державі, тобто рівень вирішення
соціально-економічних питань, які передані до компетенції місцевих
органів влади.

В ряді країн з федеративним устроєм, насамперед у Німеччині та Австрії,
існують угоди між місцевою і національною владою про те, що місцеві
органи влади одержують певну частку податкових надходжень. Ці угоди
укладаються на період від трьох до п’яти років, протягом якого місцеві
органи влади забезпечують стабільність податкових надходжень до своїх
бюджетів.

В деяких країнах, насамперед у Канаді, питання фінансового забезпечення
місцевих органів влади вирішуються за допомогою грантів. Центральні
органи влади надають кошти для відшкодування повністю або частково
витрат на певні види послуг. Гранти, як правило, надаються на послуги
державного значення (освіта, охорона здоров’я та ін.), а також для
вирівнювання економічного розвитку окремих територій. Для розрахунку
розміру гранта на той чи інший вид послуг встановлюються формули
розрахунку витрат, які, як правило, включають цілий ряд обмежень і
факторів. У більшості країн органи центральної влади надають гранти
безпосередньо базовим органам місцевого самоврядування.

Тому одним з важливих питань, яке вимагає свого вирішення в Україні, є
питання про місцеві податки і збори. Відповідно до чинної в Україні
системи оподаткування до місцевих податків і зборів віднесено 16 їх
видів. Однак, як показала практика в 1997 році майже 40 відсотків від
загальної кількості місцевих органів самоврядування не запровадили на
власній території місцеві податки, які передбачені законодавством. [40,
с.75]

Навіть за умови повного запровадження всіма органами місцевого
самоврядування податків вони складуть 5-8 відсотків їх доходів; що
суттєво не зміцнить фінансову базу. На наш погляд, вирішення цього
питання можливе шляхом корінної реформи системи доходів місцевих
бюджетів.

У більшості розвинутих країн зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів
досягалось не за рахунок розширення місцевих податків і зборів. В
західноєвропейських країнах, а також у США і Канаді існує, як правило,
не більше трьох-п’яти основних місцевих податків, в тому числі тільки
один, у крайньому випадку два, які забезпечують переважну частку
надходжень місцевих бюджетів. Місцеві органи влади встановлюють їх
розміри, порядок сплати, базу оподаткування та пільги. На практиці
основними місцевими податками в Україні можуть стати податок на майно
юридичних осіб та податок на нерухоме майно фізичних осіб.

У порівнянні з іншими формами місцевих податків ці податки мають ряд
переваг. Все майно фізичних і юридичних осіб розміщене на території, що
знаходиться у підпорядкуванні місцевих органів влади. За своєю суттю ці
податки фіксовані, їх легко вирахувати та зібрати.

Досвід країн з розвинутою економікою засвідчує, що поступово податок на
майно стає основним дохідним джерелом місцевих бюджетів, незважаючи на
різні підходи до визначення розміру цього податку, об’єкта
оподаткування, а також надання пільг. Найбільш характерним щодо цього є
приклад США. До 30-х років податок на майно юридичних і фізичних осіб
був найважливішим джерелом доходів штатів. Пізніше він, став надходити
до місцевих бюджетів. Необхідно зауважити, що на різних територіях
країни є значні відмінності в обчисленні і справлянні податку на майно.

Від сплати податку, як правило, звільняються освітні, благодійні
організації та некомерційні установи. Майно, що належить офіційним
владним структурам, також не обкладається податком.

Податок на майно стягується виходячи з економічного стану власності, а
не від величини одержуваного доходу. Податок на майно сплачується у
грошовій формі, тому можуть виникнути ускладнення у тих платників, які
володіють значним майном, але не мають достатніх поточних доходів. До
таких платників належать пенсіонери та інші особи окремих соціальних
груп з метою їх захисту від податкового перевантаження. Система
податкових привілеїв звичайно називається системою запобіжників, що
бувають в основному двох типів. Суть одного з типів полягає в
«шротовому» підході, при якому податковий тягар визначається у вигляді
фіксованого відсотка доходу сім’ї. При цьому будь-який податок, що
перевищує вказану частину доходу, вважається «надлишковим» і служить
основою для надання пільг. Та частина доходу, яка вважається прийнятим
податковим тягарем, і є пороговим рівнем.

Інший підхід пов’язаний із застосуванням «плаваючої шкали». При цьому
ніякий поріг не визначається. Замість цього фіксований відсоток податку
на майно зменшується у відношенні до кожного платника податку в межах
будь-якої дохідної категорії. Процент знижки зменшується із зростанням
доходів. [47, с.20]

Викладені вище принципи вирахування і стягнення податку на майно
необхідно враховувати при впровадженні податку на майно в Україні.
Сьогодні можна стверджувати, що вирішення питання стійкості фінансової
бази місцевого самоврядування можна досягти шляхом розширення місцевих
податків за рахунок введення податку на майно юридичних осіб і податку
на нерухоме майно фізичних осіб. При введенні вказаних податків поряд з
названими виїде їх перевагами слід також зазначити, що ці податки певною
мірою покращили б всю систему оподаткування в Україні в напрямі
досягнення оптимального співвідношення між прямими і непрямими
податками, а також відповідальності податкової системи платоспроможності
населення.

Не можна не враховувати і негативних боків, що притаманні податкам на
майно. Ці податки не користуються популярністю серед населення, хоча їм
властива прозорість, що є бажаною для будь-якого податку. Виникають
певні ускладнення також з оцінкою майна. Податки на майно мають тверду
ставку, а це свідчить про їх регресивність, тобто величина податку не
залежить від величини доходу. Разом з тим, ці податки мають менше,
негативних боків у порівнянні з іншими, як прямими, так і непрямими,
податками.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну
дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з
вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються
субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом
покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у
зарубіжних країнах. Обмовка ” за змістом ” має тут принципове значення,
оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів
може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації
складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов
місцевим колективам: у Росії – це бюджетна дотація, федеральний
трансферт; у Франції – глобальна дотація на функціонування, дотація на
компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд
компенсації ПДВ. У деяких країнах – це один трансферт, який правда, може
називатися по-різному: у ФРН – додаткові дотації для земель та ключові
дотації для комун; у Польщі – генеральна субвенція; у Швеції -незв’язана
субсидія; у Латвії – бюджетна субсидія; був лише один термін -бюджетні
субвенції”, яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він
був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін – бюджетна
дотація.

Таке ж розмаїття характерне і для субсидій: у ФРН їх називають “допомога
“, “дотація “; у Франції – спеціальні субвенції, глобальна дотація на
устаткування; в Польщі – спеціальні дотації (на самостійно розроблені
програми видатків); у Швеції – цільові субсидії. Бюджетні субвенції
виступають у Росії під цією назвою; у ФРН – цільові дотації для комун; у
Франції – глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі – спеціальні
дотації (згідно із законодавством та переданими від держави
завданнями); у Латвії – бюджетні гранти; у Литві – спеціальні субсидії.
Класифікація за містом основних видів прямих бюджетних трансфертів, що
практикуються у різних країнах, подана в таблиці табл. 4.1 . Яким
вимогам має відповідати оптимальна система прямих бюджетних трансфертів
(ПБТ)? На нашу думку, вона повинна:

Таблиця 4.1

Термінологічне оформлення ПБТ у різних країнах,

Країна

Бюджетна

дотація Бюджетна субсидія

Бюджетна

субвенція

Росія

Бюджетна дотація

Федеральний

Трансферт Чисті взасморозрахунки

Бюджетна

Субвенція

ФРН

землі

комуни

Додаткові дотації

Ключові дотації

Допомога на інвестиції

Дотації на виконання спільних завдань

Структурний фонд

Допомога на інвестиції

Дотації на обслуговування боргу

Структурний фонд

Цільові дотації

Франція

Глобальна дотація на функціонування

Дотація на

компенсацію

податкових пільг

та знижок податків

Фонд компенсації ПДВ Глобальна дотація на

Устаткування

Спеціальні субвенції

Глобальна дотація

на

децентралізацію

Польща

Субвенція

генеральна

Дотації на самостійно розроблені

програми видатків

дотації на

завдання згідно із законодавством

дотації на

виконання

переданих

державою завдань

Швеція

Незв’язана

субсидія Цільові субсидії

Латвія

Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду

вирівнювання

Бюджетні гранти

Гранти з фонду

Вирівнювання

Литва

Дотації

Спеціальні

субсидії

Україна Бюджетні дотації

враховувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко
визначеної сфери їх відповідальності;

компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної
можливості фінансувати видатки;

створювати стимули для зростання ступеня використання місцевими органами
власного дохідного потенціалу;

бути стабільною, передбачуваною, відповідати динаміці потреб територій;

не заохочувати марнотратство суспільних коштів.

У цілому в досліджуваних країнах прямі бюджетні трансферти становлять
досить вагому частку доходів місцевих бюджетів. Причому, як видно з
таблиці (див. табл. №4.2 ), вагоміша частка прямих бюджетних трансфертів
– у країнах унітарного типу (особливо Франція, Польща, Латвія), тоді як
у федеративних (ФРН, Росія) – вона нижче.

Таблиця № 4.2

Співвідношення різних видів ПБТ (у % до доходів місцевих колективів )

Країна

Усього ПБТ У тому числі

Дотації Субвенції та Субсидії

ФРН

землі

комуни

8,1

41,6

1,4

30,0

6,7

10,6

Росія 20,1 2.4 17.7

Франція 23,0 15,3 7,7

Швеція

муніципалітети

лени

20

17

15,0

11,0

5,0

6,0

Польща 29,2 11,9 17,3

Латвія 61,7 9,2 52.5

Литва 8,7 5,7 3,0

Україна 3,1 3.1 –

1.Формування фонду прямих бюджетних трансфертів може здійснюватися як:

а). часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять
до держбюджету;

б). щорічні асигнування держбюджету;

в). обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду прямих бюджетних трансфертів поданий у таблиці (див.
табл. № 4.3 ).

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною прямих бюджетних
трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів бюджету, хоч повної
стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність
з огляду на джерело мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з
такого джерела (ФРН, Франція, Польща).

Таблиця № 4.3

Джерела фонду ПБТ v різних країнах,

Країна Види ПБТ Джерела ПБТ

ФРН Додаткові дотації

Допомога на інвестиції

Дотації на виконання спільних завдань

Структурний фонд 2% суми ПДВ, сплачується з федеральної частки

Залежно від місцевих видатків

– // –

– // –

Росія Бюджетна дотація

Бюджетні субвенції

Федеральний трансферт

Чисті взаєморозрахунки Бюджетні асигнування

– // –

15% надходжень до держбюджету Залежно від місцевих видатків

Франція Глобальна дотація на функціонування

Дотації на компенсацію податкових пільг

Глобальна дотація на децентралізацію

Глобальна дотація на устаткування

Компенсація ПДВ

Спеціальні субвенції Щорічно індексована частка ПДВ

Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток

Залежно від місцевих податків

– // –

Частка ПДВ

Бюджетні асигнування; залежно від місцевих податків

Швеція Незв’язані субсидії

Цільові субсидії Бюджетні асигнування

Згідно з місцевими видатками

Польща Загальні субвенції

Цільові дотації Частка до бюджетних видатків держави

Бюджетні асигнування; залежно від місцевих видатків

Латвія Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду вирівнювання Цільові гранти Бюджетні асигнування

Частка прибуткового податку Бюджетні асигнування

Литва Бюджетні дотації

Спеціальні субсидії Бюджетні асигнування

– // –

Україна Бюджетні дотації Бюджетні асигнування

Що стосується зв’язаних прямих бюджетних трансфертів, то найбільш
підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу
місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою
(Латвія, Литва, Україна) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ,
а тому віддають перевагу асигнуванням, обсяг яких залежить від
можливостей бюджету та політичного фактора.

2.Світова практика виділяє такі методи розподілу ПБТ:

а).пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б).багатофакторна формула;

в), компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г).як частина річного бюджету місцевого колективу.

Таблиця 4.4.

Методи розподілу бюджетних дотацій.

Країна Види дотацій Методи розподілу

ФРН Додаткові дотації Частина річного бюджету – у розмірі сум,
необхідних для доведення доходної бази до середнього рівня, та як
фіксовані суми.

Росія Бюджетна дотація

Федеральний трансферт Частина річного бюджету

Формула

Франція Генеральна дотація на функціонування Дотація на компенсацію
податкових пільг Фонд компенсації ПДВ Формула

Згідно з фактичним розміром втрат (компенсація)

Компенсація частини видатків на капіталовкладення

Польща Субвенція генеральна Формула

Швеція Незв’язана субсидія Формула

Латвія Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду вирівнювання Формула

Литва Дотації Частина річного бюджету

Україна Бюджетні дотації Частина річного бюджету

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та
четвертий методи; для зв’язаних прямих бюджетних трансфертів – перший та
третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у
різних країнах, подано в таблиці (див. табл. 4.4).

Як видно з таблиці, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу
формулам, оскільки вони дають змогу об’єктивно оцінити потребу місцевого
бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула іде не
вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у
ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах
мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул. Проте у
Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності
включення у формулу певних показників.

3. Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних
трансфертів визначається співвідношенням між зв’язаними прямими
бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв’язаними. Чим
істотніше частка бюджетних дотацій у прямих бюджетних трансфертах – тим
більшу свободу мають місцеві колективи. Дуже часто поряд з об’єктивними
чинниками найвагомішими тут виявляються політичні, а саме: намагання
центру забезпечити собі лояльність регіонів. Так, у Росії це виявилось у
різкому зростанні частки незв’язаних трансфертів. Така ж картина – у
Швеції, хоча тут першу роль відіграли економічні фактори. Як видно з
таблиці (Співвідношення різних видів прямих бюджетних трансфертів), у
країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями
самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (ФРН,
Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше –
зв’язані трансферти (Польща, Латвія, до останнього часу Росія). Загалом
про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до
глобалізації прямих бюджетних трансфертів у світі існує. Слід зазначити,
що у багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент
фінансового вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і
безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня
розбудови цих інструментів досягли у ФРН та Швеції. У країнах, що
переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування,
законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка, проте, не
позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі
законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн
прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові
основи місцевої влади і види прямих бюджетних трансфертів, які вони
можуть отримувати; є також закони про місцеві бюджети, де визначається
доходна база місцевих колективів, їх права на отримання прямих бюджетних
трансфертів.

Обсяг ресурсів для прямих бюджетних трансфертів у розрізі їх окремих
видів визначається законами про бюджет, які приймаються щорічно. Вони
створюють нормативну базу прямих бюджетних трансфертів у країнах, де
поки що немає спеціальних законів щодо окремих їх форм, але роблять
процес їх надання не передбачуваним та нестабільним, оскільки в багатьох
з цих країн бюджети мають великі дефіцити. Це скорочує фінансові ресурси
для підтримки місцевого самоврядування, а негативний ефект підсилюється
затягуванням бюджетних дебетів, частими корекціями бюджетних видатків.

Однак у постсоціалістичних країнах іде інтенсивний процес
законотворчості в цій галузі, і через певний час матимуть досить
відпрацьовану нормативну базу надання прямих бюджетних трансфертів. Що
стосується України, то тут нормативна база надання прямих бюджетних
трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого
самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло
негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з
прийняттям нового Основного Закону незалежної України надія на
прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави,
включаючи і прямі бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча на наш
погляд, їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають
конкретизації у спеціальному законодавстві.

3 цього, враховуючи світовий досвід, можна зроби і й такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання ПБТ. Вона має чіткіше
визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати
джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про
місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки
місцевих бюджетів, порядок їх виконання, рамковий закон про основи
надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні
закони, де визначилося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть
отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за
використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у
світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б мати
застосування насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому
зовсім не обов’язково це приведе до збільшення видатків централізованого
бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через
міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для
субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з
урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між
незв’язаними та зв’язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру
підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних
дотацій поступово може підвищуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ,
доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а
пул (набір) національних податків, надходження від яких характеризується
найбільшою стабільністю – ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4.Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати
структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання.
Згідно з рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5
років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а
після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання – вирівнюванням за
бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі.
Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних
уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на
рівні областей – фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це
необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в
окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити
недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть
у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після
більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того,
міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані
політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити
до них внески.

В И С Н О В К И І П Р О П О З И Ц І Ї.

Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі
позитивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової
системи завдяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції,
поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету,
розробка і затвердження ряду законопроектів, що розширюють фінансову
базу місцевого самоврядування.

Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливіших
питань фінансової політики міжбюджетних відносин для їх продовження
необхідно структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій
сфері.

Серед першочергових завдань бюджетної політики та міжбюджетних відносин
провідне місце посідає розробка науково – обґрунтованих концепцій
доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке
дотримання податкового законодавства.

В процесі міжбюджетних відносинах перелік міжбюджетних трансфертів
щорічно міняється, що не може вважатися нормальним явищем. У Бюджетному
Кодексі зроблена спроба стабілізувати види міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети розробляються на базі наявної дохідної частини, тому
важливим є її реальне визначення та повне виконання. В основу мають бути
покладені об’єктивні оцінки прогнозних макроекономічних показників. Тому
при розробці місцевих бюджетів слід врахувати таке :

Річні проекти мають складатися на основі існуючої податкової бази;

Важлива умова стабільності податкових надходжень – мораторій на
податкове законодавство впродовж 2-3 років;

Поступове впровадження нових податкових змін, особливо тих, що
стосуються значного скорочення надходжень до бюджету;

Поступове скорочення податкових пільг з переходом до диференційованої
сплати податків у відповідних галузях;

Проста і доступна система оподаткування, контроль за дотриманням сплати
податку.

Однією із проблем міжбюджетних відносин є поєднання забезпечуваних
урядом суспільних благ із політичними юрисдикціями. Якщо розмір
політичних юрисдикцій збільшується, збільшується і кількість бажаючих
отримати суспільні блага, а це, в свою чергу, призводить до зменшення на
душу населення вартості на одиницю блага забезпечуваного урядом.
Внутрішня міграція в державі дозволяє носіям подібних уподобань
збиратися разом із метою одержання забезпечуваних урядом благ та поділом
видатків на такі блага. Це дозволяє зменшити політичні зовнішні ефекти в
межах таких територій.

Виникнення між територіальних зовнішніх ефектів пов’язане із
непідходящими розмірами політичних юрисдикцій. Для консолідації уряду
або трансфертних платежів використовуються фінансові надлишки окремих
політичних юрисдикцій, що послаблює між територіальні зовнішні ефекти.

Також, можна відмітити, що місцеві податки і збори є більш еластичні ніж
загальнодержавні податки і збори, тому що індивідууми можуть легко
уникати місцевих податків і зборів, змінюючи місце проживання або сфери
розташування їх економічної діяльності, таким чином впливаючи на
виникнення зовнішніх ефектів.

Надання допомоги від центрального уряду місцевим органам влади і навпаки
є головними засобами співробітництва серед рівнів влади.

Майже немає країн, в яких для фінансування місцевих бюджетів не
застосовувалися б державні фінансові трансферти, хоча їхні обсяги і цілі
у різних країнах різняться між собою. Обсяги і призначення вказаних
трансфертів залежать від розподілу повноважень між різними рівнями
виконавчої влади та наявності у них інших джерел доходів. З точки зору
державних фінансів, на основі праць з питань фіскального федералізму
можна виділити кілька підстав для запровадження міжрівневих фінансових
трансфертів:

фіскальна незбалансованість по вертикалі спостерігається в тих умовах,
коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші
податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі
внаслідок чого обов’язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй
ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов’язки
місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж
податкові надходження (динамічний дисбаланс);

відновлення горизонтального фіскального балансу передбачає обов’язкове
надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ для
індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на рівень
податкоспроможності територій;

гарантоване постачання суспільних благ повинно здійснюватися
національним урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних
благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території,
незважаючи на її податкоспроможність;

нейтралізація зовнішніх ефектів та між територіальних ефектів “переливу”
пояснюється існуванням деяких суспільних благ пов’язаних з ефектом
“переливу” на інші політичні юрисдикції або зовнішніми ефектами;

внесок у політику стабілізації і економічний розвиток з боку місцевої
влади полягає у реалізації програм зайнятості місцевого населення та
програм, спрямованих на перерозподіл ресурсів, а також – намагання
покращити виробничу інфраструктуру і якість пропозицій на ринку робочої
сили;

макроекономічні цілі повинні досягатися виключно за рахунок
централізованих засобів; ефективна система трансфертів повинна
відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані
на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і
стабільність.

Нижчі за рівнем прибутковості території отримують найбільшу вигоду від
перерозподільних заходів. Завдяки незначним обсягам їхніх податкових
платежів вони чималою мірою виграють від наданих державних трансфертів.
Крім того, абсолютний розмір отриманих від них перерозподільних коштів
порівняно з іншими політичними юрисдикціями, як правило, мізерний.

Середні за прибутковістю політичні юрисдикції більшою мірою
користуються правом одержання державних трансфертів, а тому можуть
реалізувати для себе більший обсяг перерозподілу. Звісно, що
представники цієї території сплачують більші податки, що зберігає
рівновагу між рівнем їхніх вигод та оподаткування.

Заможні території мають ще вищі податкові надходження, ніж середні за
прибутковістю території, проте часто не в змозі спожити еквівалентний
обсяг суспільних благ.

На сьогоднішній день безперечним є те, що ступінь свободи органів
місцевого самоврядування – це питання врівноваження державних і місцевих
інтересів. Ні контроль центра, ні автономія територій не є безумовними
пріоритетами.

Практика здійснення збалансування бюджетів засвідчує виявлену наявність
існування проблем узгодження різноманітних урядових функцій з різними
рівнями виконавчої влади, що в свою чергу створює проблеми в галузі
доходів і видатків місцевих бюджетів.

В Україні в процесі регулювання місцевих бюджетів слід відмітити
нестабільність переліку регульованих доходів і нормативів відрахувань
від них протягом останніх років, що тільки загострює проблему
збалансованості бюджетів.

Протягом 1996-2003 років перелік регульованих доходів змінився від
чотирьох до одного податку і на сьогоднішній день місцеві бюджети
Хмельницької області мають у своєму розпорядженні 100% прибуткового
податку громадян, питома вага якого у 2002 році становила 20% від
загальної суми доходів бюджету Хмельницької області.

Структура доходів бюджету Хмельницької області відображає збільшення із
року в рік питомої ваги офіційних трансфертів у загальній сумі доходів
бюджету. На сьогоднішній день офіційні трансферти становлять близько 70%
загальної суми доходів бюджету Хмельницької області.

Необхідно відмітити, що збалансування місцевих бюджетів за допомогою
трансфертів особливо ефективні для тих територій, в яких переважає
сільськогосподарське виробництво, в результаті чого вони потребують
додаткових вкладів на розвиток аграрного сектора економіки і
соціально-культурної сфери при незначних доходах від цих галузей.

Трансферти, певна річ, аж ніяк не є злом, а навпаки випробуваним
інструментом збалансування бюджетів в руках уряду, однак, в нашій країні
їх не привабливими домінантними ознаками є :

несвоєчасність надходження до місцевих бюджетів;

надходження неповних сум запланованих трансфертів, а також їх зменшення
у зв’язку взаємозаліків між Державним і місцевими бюджетами;

обсяги сум трансфертів розраховуються на основі формули, що не дозволяє
визначити дійсно необхідно суму додаткових коштів для бюджетів.

Аналіз структури і динаміки видатків місцевих бюджетів Хмельницької
області свідчить про пріоритетне значення забезпечення фінансування
заходів із соціального захисту та соціального забезпечення населення та
видатків на утримання соціально-культурної сфери.

Існуючий стан формування і виконання місцевих бюджетів істотно залежить
від наявних проблем збалансованості бюджетів, котрі є наслідком
невирішених питань у галузі фіскального федералізму.

Система збалансованості місцевих бюджетів повинна передбачати дві
складові. Перша стосується збалансування доходів, що передбачає собою
розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вище середньої
податкозабезпеченістю між територіями з нижче середньої
податко-забезпеченістю. Причому трансфертні платежі доцільно надавати
територіям з чітко визначеними напрямками їх витрачання, що буде
забезпечувати цільове використання коштів.

Друга сторона збалансування бюджетів стосується видаткової частини. На
наш погляд, дуже важливим є врахування структурних видатків територій,
котрі передбачають, наприклад, кількість літніх людей та інвалідів, яким
необхідно надавати додаткову допомогу, статус територій, що визначається
її площею, кількістю населення, кліматичним умовами, історією розвитку
тощо.

Найголовнішою характеристикою повинна стати абсолютна прозорість системи
збалансування, тобто кожна людина при бажанні буде в змозі перевірити
напрямки витрачання коштів, що вилучалися з доходів бюджету з метою
перерозподілу.

Вирішення проблем збалансування бюджетів можливе лише при чіткому
узгодженні урядових функцій з різними рівнями виконавчої влади та
визначенні економіко-математичних засад процесів перерозподілу стосовно
вирівнювання фінансових можливостей територій.

Список джерел та літератури.

Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

Бюджетний кодекс // Відомості Верховної Ради -2001. – №37-38.

Закон України “Про Державний бюджет на 2003 рік”. // Фінанси України
-2002. – №3-ст17

Закон України “Про Державний бюджет на 2004 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2003- №3 –ст.25

Закон України “Про Державний бюджет на 2001 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2001 -2000. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про Державний бюджет на 2002рік”. // Відомості Верховної
Ради 2002 -2001. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості
Верховної Ради – 1997. – №24 – ст.170.

Закон України ” Про плату заземлю ” Відомості Верховної Ради – 1996. -№1
-ст.210

Закон України ” Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин та механізмів ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №20
-ст.116.

Закон України ” Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” Відомості Верховної Ради – 1998. – №6- ст.97.

Закон України ” Про внесення змін та доповнень до Закону України ” Про
систему оподаткування ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №3 – ст.83.

Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення
Державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” № 187
від 28.02.97.

Указ Президента України “Про основні напрями соціальної політики на
1997-2000 роки” № 1166/97 від 18.10.97.

Указ Президента України ” Про фіксований сільськогосподарський податок ”
. Урядовий курєр – 1998. – №36 – ст.9

Указ Президента України ” Про Державну програму приватизації на 1999 рік
” Урядовий курєр – 1998. – №49 – ст.11.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” //
Відомості Верховної Ради України – 1993. – № ЗО – с. 336.

Постанова Кабінету Міністрів України ” Про надання населенню субсидій
для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг ” Збірник
постанов Кабінету Міністрів України – 1995 .

Наказ Міністерства фінансів У країн й, ФДМУ, ДПАУ “Про затвердження
Порядку перерахування у 1997 році до місцевих бюджетів коштів, одержаних
від приватизації об’єктів комунальної власності” № 54/1339/434 від
27.11.97.

Постанова Верховної Ради України “Про основні напрямки бюджетної
політики на 1998 рік (Бюджетна резолюція)” № 420/97-ВР від 03.07.97.

Регламент Верховної Ради України від 27.07.94 //Відомості Верховної Ради
, 1994, N 35 – с.338. (із змінами внесеними згідно із Наказами
Міністерства фінансів України N 11 від 15.01.98 ; N 51 від 09.03.98 ; N
80 від 02.04.98 ).

Постанова Кабінету Міністрів України ” Про затвердження базових
нормативів плати за користування надрами для видобування корисних
копалин та порядку справляння плати за користування надрами для
видобування корисних копалин ” . Збірник постанов Кабінету Міністрів
України – 1997.

Аптекарь В., Краснова Ю. Про формування місцевих бюджетів // Економіка
України – 1994. – №4 – с.42-47.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища
школа, 1997. – 383с.

Воронова Л.К. Фінансове право – Х.:Консум,1998. – 137 с.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993. – 383 с

.Пацурівський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави :
проблеми методології – Ч. : ЧДУД997.-196.

Фінанси / Під ред. Радіонової. – М.:Фінанси і статистика, 1993. – 400 с

Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник. / Під ред.
Суторміної В.М., ФедосоваВ.М. – К.:Либідь,2000 – 247 с.

Фінансове право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та
факультетів. – К.:Вентурі,1995. – 272 с.

Германчук П.К. Бюджет і бюджетна політика у 2001році. // Фінанси
України. – 2001 – № 5 – с.5.

3аруба О.Д. Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин.
//Фінанси України. – 1996. – № 11 – с.16.

Кириленко О.П. Зміцнення доходної бази місцевих бюджетів // Фінанси
України. – 1996. – № 9 – с.35.

Ларіонова Л.Д. Місцеві податки і збори які підвалини податкової системи
держави. // Фінанси України. – 1997. – № 5 – с. 75.

Ларіонова Л.Д. Плюси і мінуси в царині справляння ресурсних платежів,
місцевих податків і зборів. // Фінанси України. – 1996. – № 5 – с.43.

Лісовська Л.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих платежів. // Фінанси
України.- 1998. – №7- с.11.

Лагутін В.Д. Фінанси України та шляхи їх реформування. // Фінанси
України. – 2002. -№ 7 – с. 13-25.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України. Навч.посібник. / К.,1999.– с.487

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія,практика) НІОС
Київ.-2000р.

Кучерявенко М.П. Налоговое право – X. 1997. – 79с

Мельник В.М. До питання про податки. // Фінанси України – 1996. – №10
-с.93.

Пабат М. Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів в умовах
регіонів // Фінанси України – 2000. – №7 – с.58-63.

Пабат М.Г. Про окремі аспекти формування доходної частини бюджетів
регіональних і місцевих органів управління. // Фінанси України. – 1998.
-№10.-с.11.

Павлюк К.В. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини. // Фінанси України.
– 1996.- №6- с.5.

Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого
самоврядування // Фінанси України – 1997. – № 7 – с.36-38.

Парижак Н.В. Формування ефективної бюджетної системи // Фінанси України-
1998. – № 1 – с. 45.

Соколовська А.М, Податкова система України в контексті світового
досвіду. // Фінанси України. – 1996. – № 7 – с. 105.

Слухай С.В. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин.
// Фінанси України. – 2001 – № 12 – с.22.

Смирнова 0.0. Деякі питання розвитку бюджетної системи України. //
Фінанси України. – 2002. – № 12 – с. 103,

Чуприна О. В. Неподаткові платежі, місцеві податки і збори. // Фінанси
України.- 1997. – № 3 – с.95.

Януль І. Є. Бюджетна політка України: проблеми та перспективи // Фінанси
України- 1998.-№2-с.87.

Юрій С.І., Бескид Й.М. та інші. Бюджетна система України: Навч.
посібник. / К.,2000.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Плішко І.В. та інші. Державний бюджет України:
Навч.посібник. / Тернопіль,1998.

PAGE

Бюджетна система України

Державний бюджет

Місцеві бюджети

Бюджет

АР Крим

Обласні бюджети

Районні бюджети

Бюджети місцевого самоврядування

Бюджети районів у містах

Бюджети територіальних громад сіл

Бюджети територіальних громад селищ

Бюджети територіальних громад міст

Між бюджетні

відносини

Забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на
них завдань

Розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між
державною владою і місцевим самоврядуванням

Вилучення коштів у відносно “багатих” територій (з відповідних бюджетів)

Підтримка “бідних” територій (і відповідних бюджетів

Різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів
(векселі, взаємозаліки, бюджетні позики)

Державний бюджет

Результат розрахунку

дотація вирівнювання місцевим

бюджетам

кошти, що передаються до державного бюджету

Формула визначення обсягу трансферту

Видатки, що враховуються при визначенні трансфертів

Доходи, що враховуються при визначенні трансфертів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019