.

Становлення та розвиток Державного казначейства України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 7895
Скачать документ

Реферат на тему:

Становлення та розвиток Державного казначейства України

Зміни в бюджетній системі України, спричинені значними перетвореннями в
політичному, економічному та соціальному житті держави, зробили
очевидною необхідність створення, а точніше відновлення системи
казначейських органів.

Казначейство як структура для нашої держави не нова. Казначейство як
спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання
державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі Міністерства
фінансів Росії було створено Департамент державного казначейства. Йому
були підпорядковані місцеві органи – губернські та повітові
казначейства. Усі зібрані казначейською системою доходи записувалися на
єдиний рахунок у Державному банку.

З жовтня 1917 року було розпочато численні перетворення фінансового
апарату, якому було визначено роль виконавця загального обліку народного
господарства. Декретом Ради народних комісарів від 4 травня 1919 року
Департамент державного казначейства було скасовано і злито з Народним
банком РРФСР, у складі якого було утворено особливий кошторисний
підрозділ з обслуговування вищих і центральних установ держави.
Суміщення функцій казначейства і центрального емісійного органу в умовах
тоталітарного планового керівництва економікою стало доцільнішим.

До середини 1993 року в Україні діяла банківська система виконання
державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його
централізованою економікою та однорівневою банківською системою. На той
час існувало дві схеми виконання бюджету. Виконання місцевих бюджетів
здійснювалося у межах доходів, що реально надходили до цих бюджетів, а
виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування витрат
на кредитній основі. Доходи, що надходили до державного бюджету,
акумулювалися і впродовж року нагромаджувалися на окремих рахунках в
установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з
державного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на
підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів України оплачували
їхні витрати. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в
комерційних банках закривалися. Національний банк України проводив
підсумкові обороти за цими рахунками і визначав суму емісії, здійсненої
у процесі фінансування бюджетних витрат. На суму емісії оформлялася
заборгованість Міністерства фінансів України Національному банку.
Доцільно зазначити, що інформація установ банківської системи про
виконання держбюджету була єдиним джерелом для складання Міністерством
фінансів України звітності.

Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була
розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій
банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х
років. Дворівнева система передбачала, з одного боку, відповідальність
Центрального банку за розмір емісії, а з іншого – економічну
самостійність комерційних банків, що здійснювали операції у межах
залучених коштів і банківського капіталу.

Слід враховувати, що зміни функцій Національного банку України,
закріплення його незалежності від Уряду України 1993 року, по-перше,
спричинили труднощі у функціонуванні банківської системи щодо касового
виконання державного бюджету, а по-друге, реалізація принципу
самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання
державного бюджету фінансовими органами Міністерства фінансів України.

Крім того, у 90-х роках різко погіршився стан державних фінансів, який
характеризувався хронічною дефіцитністю. Дефіцит держбюджету щодо
валового внутрішнього продукту становив 1991 року 7,0%, 1992 року –
13,8%, 1993 року – 5,1%. Виходячи з діючого на той час порядку касового
виконання державного бюджету, головне джерело покриття бюджетного
дефіциту було емісійне – позики Національного банку України. Пряме
кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту досягло на
кінець 1993 року 95% усієї кредитної емісії. Таке відволікання грошей із
товарно-грошового обігу для фінансування дефіциту бюджету скоротило
пропозицію грошей у реальній економіці.

За такої системи фінансування найважливішим для Міністерства фінансів
України було отримати право на фінансування витрат. Воно наставало після
затвердження бюджету Верховною Радою України.

Власне, виділення коштів Національним банком України на здійснення
запланованих витрат не залежало від фактично мобілізованих коштів
державного бюджету, й вимоги ст. 14 Закону України «Про банки і
банківську діяльність» («Національному банку забороняється фінансування
дефіциту державного бюджету») не могли бути дотримані: автоматизм
кредитування всіх витрат, включаючи дефіцит, був закладений у механізм
банківської системи касового виконання бюджету.

Ситуація змінилася із запровадженням з 1 липня 1993 року нової системи
касового виконання бюджету. Згідно з Указом Президента України від 18
червня 1993 року «Про порядок виконання Державного бюджету України»
Національний банк за згодою Міністерства фінансів України запровадив з
другого півріччя 1993 року єдину схему касового виконання бюджету (табл.
1.1).

Механізм руху бюджетних коштів при банківській системі виконання
державного бюджету за доходами, що почав діяти 1993 року

Фінансування витрат здійснювалося в межах доходів, що реально надійшли
до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним
банком України Міністерству фінансів України. Це забезпечувало
розмежування функцій банківської та фінансової систем.

Усі кошти державного бюджету, які надходили до установ комерційних
банків, почали акумулюватися на централізованому рахунку Міністерства
фінансів України, відкритому в Національному банку України на
балансовому рахунку № 100 «Кошти Державного бюджету України». Балансові
рахунки № 100 відкривалися також в установах комерційних банків на ім’я
фінансових органів. Установи комерційних банків суми доходів, що
надходили на ці рахунки, щоденно перераховували відповідним обласним
управлінням Національного банку на транзитний балансовий рахунок № 100.
Останні, своєю чергою, також щоденно перераховувати отримані від
комерційних банків кошти з доходів бюджету на балансовий рахунок № 100,
відкритий на ім’я Міністерства фінансів України.

Фінансування витрат з державного бюджету здійснювалося Міністерством
фінансів України в межах асигнувань, передбачених у бюджеті відповідним
міністерствам, відомствам (головним розпорядникам коштів) і залишку
коштів на балансовому рахунку № 124, відкритому на ім’я Міністерства
фінансів України «Видатки Державного бюджету України» для здійснення
централізованого фінансування витрат державного бюджету.

Облік коштів (витрат), перерахованих на рахунки головних розпорядників
коштів за підрозділами бюджетної класифікації, здійснювало Міністерство
фінансів України на підставі платіжних доручень і виписок із рахунку №
124. Розпорядникам бюджетних . коштів відкривали поточні пасивні рахунки
на балансовому рахунку № 120 «Поточні бюджетні рахунки установ і
організацій по Державному бюджету України».

Перерахування коштів державного бюджету здійснювалося Міністерством
фінансів України на поточні рахунки головних розпорядників коштів за
платіжними дорученнями, складеними ними на підставі поквартального
розподілу асигнувань і звітних даних про їх освоєння. Суми бюджетних
коштів, що надходили на рахунки розпорядників коштів вищого рівня,
підлягали перерозподілу між їхніми підвідомчими структурами у дводенний
термін.

Найслабкішим місцем банківської системи касового виконання державного
бюджету було те, що вона передбачала постійний рух бюджетних коштів по
вертикалі. Спочатку кошти концентрувалися на централізованому рахунку
Міністерства фінансів, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і
зборів – банк платника – уповноважений банк – регіональне управління
Національного банку України – ОПЕРУ Національного банку України. Потім
кошти здійснювали зворотний шлях, кінцева мета якого – надходження
коштів на бюджетні рахунки їхніх безпосередніх розпорядників. Таким
чином, вертикальний рух коштів суттєво знижував ефективність системи
касового виконання держбюджету. Факти свідчать, що певна частина
бюджетних коштів затримувалася на проміжних ланках, розпорошувалася на
рахунках міністерств і відомств. Крім того, установи банків, виходячи зі
своїх повноважень, не могли використовувати кошти, мобілізовані на
відповідній території безпосередньо для фінансування витрат держбюджету,
на цій же території і не забезпечувати контроль за використанням
бюджетних коштів та оперативне управління наявними коштами.

Недосконалість системи управління коштами бюджету комерційними банками
особливо виявлялася в період економічної кризи, спаду виробництва, як
наслідок кризи платежів, що призвело до відсутності коштів на рахунках
підприємств, організацій, бюджетних установ. Саме внаслідок приховування
прибутків від оподаткування, порушення комерційними банками нормативів
відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових
платежів між державним і місцевими бюджетами, встановлених Верховною
Радою України, комерційні банки безпідставно затримували перерахування
належних коштів до державного бюджету.

За таких умов постало питання оперативного управління бюджетними
коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби, що
можливо було здійснити лише через створення нової структури з
налагодженим прозорим механізмом виконання державного бюджету. Тому 27
квітня 1995 року Указом Президента України за № 335/95 було створено
Державне казначейство України, а Постановою Кабінету Міністрів України
від 31 липня – 1995 року за № 590 затверджено Положення про Державне
казначейство України.

Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України,
законами України, постановами Верховної Ради України, указами і
розпорядженнями Президента України, указами і розпорядженнями Кабінету
Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України.

Утримується Державне казначейство за рахунок коштів Державного бюджету
України. Державне казначейство та його територіальні органи є юридичними
особами, які мають самостійні кошториси.

На органи Державного казначейства покладено виконання таких основних
функцій:

— управління наявними коштами Державного бюджету України та ведення
обліку касового виконання Держбюджету України;

— управління коштами державних позабюджетних фондів;

— організація касового виконання Державного бюджету України та
здійснення контролю над цим процесом;

— управління державним боргом;

— здійснення видатків Державного бюджету України:

— розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, відрахування від
загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів;

— здійснення попереднього контролю за спрямуванням коштів державного
бюджету, у тому числі державних позабюджетних фондів.

Розглянемо загальні тенденції розвитку системи Державною казначейства,
оскільки вони деякою мірою впливали на етапність запровадження
казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Державне казначейство України вже пройшло кілька етапів, які мали свої
специфічні особливості. На першому етапі Казначейство було структурою
Міністерства фінансів, а його керівником – заступник міністра.

З 1999 року ДКУ – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого
координується міністром фінансів.

Розвиток Державного казначейства відбувався таким чином:

1995-1996 роки. Створення організаційної структури органів Державного
казначейства, забезпечення їхньої ефективної діяльності. З 1995 року –
року реалізації ідеї створення Державного казначейства – воно постійно
перебуває в процесі еволюційних перетворень, які супроводжуються
перерозподілом виконання функцій між фінансовою, банківською системами,
галузевими міністерствами і відомствами з подальшим зосередженням цих
функцій у Державному казначействі. Державне казначейство стає
повноправним учасником бюджетного процесу.

1996 рік став роком завершення створення трирівневої структури органів
Державного казначейства, яка налічувала 664 органи казначейства та
близько 6 тисяч працівників. Розпочато передачу функцій фінансування
Головному управлінню Державного казначейства від галузевих управлінь
Міністерства фінансів України. У частині видатків органи Казначейства
проводили перерахування коштів на здійснення видатків на рахунки
міністерств і відомств, відкриті в установах банків. Реалізується
класична казначейська функція: виконання державного бюджету за видатками
в межах надходжень до нього.

З травня 1996 року органи Державного казначейства разом із банками
ведуть облік операцій дохідної частини бюджету. Крім того, окремо ведуть
облік операцій, які не проходять на рахунках, відкритих в установах
банків (надходження доходів у результаті погашення казначейських
векселів у рахунок сплати до бюджету платежів і взаємних розрахунків між
бюджетами). З цього часу функції та повноваження органів Державного
казначейства динамічно зростають.

1997 рік став роком початку впровадження казначейського обслуговування
державного бюджету за видатками, принциповою ознакою якої є здійснення
видатків шляхом оплати рахунків розпорядників коштів за надані їм товари
та послуги через органи Держказначейства. Це супроводжувалося створенням
юридичної та економічної бази для забезпечення повноважень
Держказначейства у сфері поточного контролю за здійсненням бюджетних
видатків.

Таким чином, на 1 січня 1998 року через органи Державного казначейства
здійснювалося приблизно 45% операцій з виконання державного бюджету,
переведено на оплату рахунків 18,4% бюджетних установ і організацій. У
процесі переведення підприємств, установ та організацій від фінансування
видатків на оплату рахунків закрито близько 30 тис. поточних бюджетних
рахунків в обслуговуючих установах банків, натомість відкрито 21,6 тис.
реєстраційних рахунків в органах Державного казначейства. Загальна сума
кошторисів установ і організацій, що перейшли за цей період від
фінансування видатків до оплати рахунків становила 9634 млн. грн.. або
35% суми затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України на 1997 рік.

1998 рік стаз роком завершення переведення на казначейська систему
виконання державного бюджету розпорядників коштів практично всіх
міністерств і відомств. На 1 січня 1999 року система органів Державного
казначейства вже обслуговувала близько 32 тис. розпорядників бюджетних
коштів, для яких в органах Державного казначейства України відкрито 70
тис. реєстраційних рахунків. Проводилася підготовча робота з переведення
на казначейське обслуговування силових міністерств і відомств, які мали
свої особливості, що потребувало структурних перебудов у галузевій
фінансовій структурі. Наприклад, Міністерству оборони України необхідно
було скоротити підпорядкованість розпорядників коштів з 5 ланок до 3.

Того самого року було запроваджено нову бюджетну класифікацію та План
рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих
бюджетів, що стато новим кроком у розвитку казначейської системи
виконання бюджету.

1999 року переведенням на казначейське обслуговування установ
Міністерства оборони України завершено охоплення казначейською системою
виконання бюджету всіх розпорядників коштів Державного бюджету України.

1999 рік став також роком подальшого розширення функцій Державного
казначейства. Зокрема з лютого розпочато впровадження казначейського
обслуговування позабюджетних коштів установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Результатом цього позитивного процесу можна вважати той факт, що на 1
січня 2000 року було переведено до Казначейства 80% позабюджетних
рахунків бюджетних установ і організацій. Тим самим було створено
необхідні передумови для включення цих коштів до держбюджету.

Закон «Про Державний бюджет України на 2000 рік» передбачав повне
завершення цього процесу. З 2000 року позабюджетні кошти розпорядників
стали складником державного бюджету – увійшли до спеціального фонду
держбюджету.

2000 року прийнято рішення консолідувати бюджетні кошти в установах
Національного банку України.

Слід зазначити, що першим етапом Державного казначейства України у
досягненні поставленої мети стало переведення рахунків зі здійснення
видатків державного бюджету з установ комерційних банків до
Національного банку.

Консолідація всіх коштів держбюджету на рахунках Казначейства у
Національному банку України дала змогу розпочати виконання однієї з
основних функцій Державного казначейства – ефективніше здійснювати
управління загальним залишком грошових ресурсів і створила передумови
для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. Слід
зазначити, що при цьому органи Державного казначейства залишалися
клієнтами Національного банку України. Хоча на цей момент залишалися не
вирішеними проблеми отримання в оперативному режимі інформації про
наявні залишки бюджетних коштів і складання фінансової звітності. Робота
системи органів Державного казначейства залишалася непрозорою та
закритою і для центрального рівня Державного казначейства, і суспільства
в цілому.

З липня 2000 року як експеримент у Дніпропетровській і Черкаській
областях запроваджено касове виконання місцевих бюджетів через органи
Державного казначейства.

Опанувавши казначейськими функціями за всіма напрямами здійснення
видатків та охопивши цим процесом усіх розпорядників коштів державного
бюджету, Казначейство завершило перший, екстенсивний, етап свого
розвитку і підійшло до необхідності інтенсивного розвитку системи.

2001 рік став роком зміни статусу Держказначейства: із клієнта банку
Казначейство фактично стало учасником системи електронних платежів
Національного банку України. З одного боку, це не спричинило змін
структури органів, а з іншого – змінило їхній статус. Завдяки тому що в
основу функціонування системи електронних платежів покладено
бухгалтерську модель, учасники цієї системи мають можливість здійснювати
багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях і
рівнях розрахунків, отримувати в автоматизованому режимі щоденну
інформацію у форматі бюджету, затвердженого щорічним законом.

Однією з основних вимог переходу Держказначейства в статус учасника
системи електронних платежів була необхідність розробки нової системи
бухгалтерського обліку та звітності, особливістю якої є, з одного беку,
відповідність вимогам Національного банку щодо побудови структури
рахунків, а з іншого – відповідність функціональності Держказначейства і
цілям бюджетного процесу.

Такий План рахунків було розроблено і впроваджено в усій системі органів
Держхазначейства та фінансових органів країни.

Суть переходу в систему електронних платежів (СЕП) полягала в тому, що
будь-яка операція (платіж чи зіставлення планових показників) з
автоматичному режимі відображається бухгалтерськими проведеннями в
системі в розгорнутому вигляді. Цьому передує попередня методологічна
робота з відображення у визначеній послідовності операцій чи їхніх
складників з обов’язковим проведенням необхідного контролю, що в
майбутньому виключає втручання в роботу системи її користувачів і
гарантує єдність підходу і достовірність відображення операцій з
виконання бюджету. Особливістю роботи з СЕП є автоматичне формування
інформації про виконання бюджету з розрахункових палатах
Держказначейства, яка за певними алгоритмами трансформується у необхідну
звітність.

У червні 2001 року було завершено входження всієї системи Державного
казначейства до системи електронних платежів Національного банку України
щодо виконання державного бюджету за доходами. Слід зазначити, що два
експериментальних обласних управління ввійшли до СЕП НБУ щодо виконання
державного бюджету і за видатками.

2002 року також розпочався процес запровадження казначейського
обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахування
міжбюджетних трансфертів. Це дало змогу володіти достовірною інформацією
про надходження в розрізі видів доходів і бюджетів у режимі реального
часу, надавати звітні дані зацікавленим органам для здійснення аналізу
бюджету. Цей рік є також роком завершення переходу в СЕП НБУ за
витратами центрального та обласного рівня Державного казначейства через
впровадження нового програмного забезпечення.

3 початку 2003 року повномасштабно розпочався процес переведення на
казначейське обслуговування за видатками місцевих бюджетів та їхніх
розпорядників, який з 1 січня 2004 року охопить усіх його учасників
(більш як 12 тис. місцевих бюджетів і близько 55 тис. розпорядників та
одержувачів коштів).

Доцільно зазначити, що з прийняттям Бюджетного кодексу вперше на
законодавчому рівні легалізовано казначейське обслуговування бюджетів і
розпорядників бюджетних коштів. Крім того, Кодексом прийнято важливу
статтю, яка підтверджує його пріоритетність щодо всіх інших законодавчих
актів, пов’язаних із бюджетним процесом, і надає можливість органам
Державного казначейства провадити єдину політику в процесі виконання
бюджетів. „

Таким чином, у своєму розвитку Державне казначейство України пройшло
певні етапи, які супроводжувалися:

1) Заснуванням організаційної структури органів Казначейства,
функціональність яких у процесі розвитку змінювалася.

2) Перерозподілом функцій і між банківською та фінансовою системами,
галузевими міністерствами і відомствами, і між підрозділами центрального
апарату Міністерства фінансів України, його місцевими фінансовими
органами та органами Держказначейства.

3) Запровадженням казначейського обслуговування бюджетів, яке
передбачало:

— оптимізацію процесу управління грошовими ресурсами, який ґрунтується
на принципі функціонування єдиного казначейського рахунку;

— здійснення попереднього і поточного контролю первинних документів
розпорядників бюджетних коштів.

4) Входженням усієї системи Державного казначейства до системи
електронних платежів Національного банку України.

Міністерство фінансів України

НБУ

Рахунок доходів

№ 100

Регіональні управління НБУ рахунок

№ 100 – транзитний

Рахунок видатків

№ 124

Комерційні банки

Платники податків

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019