.

Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1056
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування
пенсійної системи. Стає очевидною нагальна потреба переходу до
накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок
раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова
практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов’язкове
пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило,
гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий
рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням . 

Сучасна система пенсійного забезпечення громадян похилого віку в Україні
побудована за принципом солідарності поколінь, тобто пенсійні
відрахування працюючих ідуть на виплати пенсіонерам. Якщо цих коштів не
вистачає, різниця покривається через перерозподіл податкових надходжень
до бюджету. Розмір пенсії залежить від демографічної ситуації та чинних
нормативно-законодавчих вимог. У 1996 році на 22 млн. працюючих, які
сплачували пенсійні внески, припадало 14 млн. пенсіонерів (громадян
похилого віку, інвалідів тощо). Протягом 1993 – 1995 років
співвідношення між непрацездатним населенням і працюючими зросло з 62 %
до 64 %. За міжнародними стандартами це дуже високий показник.

Така ситуація виникла й надалі ускладнюється з трьох основних причин:

· по-перше, виявляються негативні демографічні тенденції. За оцінками
Світового банку, питома вага населення віком понад 60 років зросте з
18,7 % у 1990 році до 21,3 % у 2030 році;

· по-друге, в процесі структурної перебудови економіки зростає кількість
тих, хто виходить на пенсію достроково, і загострюється проблема
наповнення пенсійного фонду, оскільки зменшуються обсяги відрахувань і
надійність надходжень;

· по-третє, тиск на національну пенсійну систему посилюється
різноманітними нормативно-законодавчими вимогами, зокрема, завдяки
існуванню дуже низького за міжнародними нормами пенсійного віку та цілої
низки пільг для певних галузей промисловості.

У 1997 році витрати на фінансування пенсійних виплат становили приблизно
8 % ВВП, та їх питома вага зростає. Економіка знаходиться під величезним
тиском: 33,56 % валового фонду заробітної плати витрачається на пенсійні
витрати, з них 1 % – за рахунок працюючих. Незважаючи на це, система все
одно не може виконати свою головну функцію, тобто захистити громадян
похилого віку від зубожіння. У середині 1998 року середня пенсія
дорівнювала 55 грн., або 25 дол. США, що становить приблизно одну
третину середньої заробітної плати. Понад 50 % пенсіонерів отримують
менше 55 грн., при цьому офіційний прожитковий мінімум в Україні
встановлено на рівні 73,7 грн.

Можливі лише два шляхи розв’язання цієї дилеми: перегляд існуючої
системи і/або запровадження нової або паралельної системи пенсійного
забезпечення.

Протягом найближчого часу необхідно втілити наступні заходи: підняти
планку пенсійного віку; поступово розширити період, сукупний дохід за
який використовується як база для розрахунку пенсії; зменшити розмір
виплат у разі виходу на пенсію після досягнення мінімального пенсійного
віку із застосуванням прогресивних коефіцієнтів збільшення виплат при
виході на пенсію пізніше; запровадити більш жорсткі нормативні
положення, спрямовані проти зловживань пенсійною системою, і скасувати
всі інші соціальні пільги, які з нею пов’язані, та положення щодо
виняткових привілеїв; у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань
працівників та роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти свідомість
щодо витрат на пенсійне забезпечення; зменшити суму пенсійних
відрахувань з метою зниження фінансового тиску на платників; поступово,
за рахунок зменшення тіньового сектора, збільшувати кількість платників
пенсійних внесків.

У липні 1997 року в Україні був запроваджений ключовий компонент
пенсійної реформи – розпочалося поступове збільшення віку виходу на
пенсію, який до 2000 року для чоловіків повинен дорівнювати 65 рокам, а
для жінок – 60. Найважливіші зміни ще не відбулися – поступове
впровадження паралельної пенсійної системи з накопичувальними схемами.

Переваги накопичувальних схем порівняно з традиційною системою, що
фінансується з поточних надходжень, очевидні:

· незалежність від демографічного фактору;

· втручання держави обмежується впровадженням обов’язкового пенсійного
страхування (на випадок, якщо окремим громадянам бракує розуміння його
необхідності), визначенням обов’язкового рівня внесків і встановлення
загальних мінімальних вимог до пенсійних фондів і страхових компаній;

· приватні пенсійні фонди сприяють росту заощаджень і економічному
розвиткові; власник пенсійного плану чітко бачить зв’язок між своїми
внесками і розмірами пенсії. Оскільки тут принцип солідарності поколінь
не задіяний, та сама особа, яка робить пенсійні внески, є отримувачем
пенсії. Таким чином, зменшується спокуса ухилятися від внесків (шляхом
переходу до тіньового сектора).

Заходи перестороги:

Забезпечити зобов’язання, що виникли в рамках старої системи, та знайти
метод фінансування внесків, необхідних для створення нової
накопичувальної схеми

2. Створити механізми захисту приватних пенсійних фондів від
банкрутства.

Розробити нормативно-правову базу, яка дозволяла б пенсійним фондам
ефективно інвестувати накопичені ними заощадження.

4. Знайти вирішення проблеми зворотного відбору щодо нездатності
страхування і винятково тривалого періоду одержання пенсій.

5. Якщо з політичних міркувань виявиться доцільним збереження принципу
солідарності поколінь, що у накопичувальних пенсійних системах не
використовується, для цього потрібно буде знайти якісь інші шляхи. 

Недолік будь-якої накопичувальної пенсійної системи, на думку багатьох
її критиків, полягає в тому, що забезпечення інтересів інвесторів (тобто
захист від банкрутства, розтрати коштів і надмірного ризику) навіть на
мінімальному рівні у найближчому майбутньому пов’язано з величезними
труднощами. 

В Україні накопичувальна система пенсійного забезпечення може бути
запроваджена лише при умові вирішення проблеми захисту інтересів
інвесторів. Альтернативою урядовим гарантіям мінімальної дохідності є
створення системи страхування, до якої робили б внески всі пенсійні
фонди, залежно від їх розмірів і рівня ризику інвестиційного портфеля.

Необхідно також створити незалежний і дієвий орган державного нагляду,
що мав би захищати інтереси інвесторів. Чинне законодавство повинне
запровадити положення, згідно з яким орган державного нагляду здійснював
би контроль за інституційними інвесторами і забезпечував дотримання
ними:

– мінімального рівня статутного фонду: вимоги вкладників до пенсійного
фонду (або страхової компанії) можуть бути задоволені, лише якщо він має
належний акціонерний капітал;

правил інвестиційної діяльності;

звітних обов’язків;

вимог щодо професійної підготовки.

Накопичувальні пенсійні системи позитивно впливають на розвиток ринку
цінних паперів, оскільки вони прискорюють накопичування акціонерного
капіталу і сприяють виникненню інституційних інвесторів (пенсійних
фондів і страхових компаній) із чималими оборотами і довгостроковими
портфелями. Мова йде про майнові інтереси широких верств населення,
значно зростає відповідальність політичних кіл за економічну політику,
яка повинна гарантувати інституційну інфраструктуру, необхідну для
ефективного функціонування ринків цінних паперів.

Повна заміна традиційної пенсійної системи на накопичувальну не є ні
можливою, ні доцільною. Нині 33,56 % коштів валового фонду заробітної
плати спрямовуються на пенсійні виплати, з яких 1 % сплачується самими
працюючими. Першими кроками впровадження нової системи, без збільшення
сукупної ставки відрахувань (33,56 %), могло б стати збільшення внеску
працюючих на 2 % на користь накопичувальної схеми і спрямування до неї 2
% з 31,56 %, що сплачуються роботодавцями. У міру того, як народне
господарство почне набирати оберти, частина тіньового сектора
повернеться в легальну економіку, а населення прийме нову систему. Отже,
питома вага внесків до неї зростатиме.

Існує можливість запровадження «змішаної» моделі.

Етап 1. Існуюча система пенсійного забезпечення, продовжуючи отримувати
внески, за результатами проведення міжнародного тендеру обирає одного
іноземного керуючого фондами для управління активами, накопиченими у
новій, паралельній системі.

Етап 2. Для кожного вкладника відкривається персональний рахунок. У
рамках роботи іноземного керуючого фондами у зв’язках із громадськістю
вкладникам надається інформація про інвестиції їхніх коштів, що допоможе
посилити довіру населення до його діяльності. Тим часом орган державного
нагляду матиме змогу накопичити певний досвід. Тепер можна буде надати
ліцензію двом або трьом фінансовим установам, що співпрацювали з
іноземним керуючим фондом у справі інвестування вкладів. Бажано, щоб ці
фінансові установи були спільними підприємствами між українськими та
іноземними банками.

Етап 3. Протягом двох вищеописаних етапів українські фінансові
установи-банки або страхові компанії завдяки посиленню правового
регулювання у сфері їхньої діяльності матимуть можливість завоювати
довіру клієнтів. Подібно до деяких українських банків, які з метою
підвищення свого кредитного рейтингу вирішили пройти аудит за
міжнародними стандартами, пенсійні фонди, аби вибороти довіру
потенційних інвесторів, також повинні будуть залучити загальновизнаного
міжнародного аудитора. Нарешті, ліцензії будуть надані суто українським
пенсійним фондам. Оскільки вкладники матимуть право у будь-який час
перейти від одного фонду до іншого, конкуренція поступово стане потужним
засобом контролю і регулювання ринку.

Існуюча в теперішній час нормативна база створення і функціонування НПФ
– недостатня і недосконала. Однією з причин цього є слабке теоретичне
опрацювання питання вибору тієї чи іншої пенсійної схеми і, як наслідок,
фінансового менеджменту НПФ, тому що активи НПФ є значним інвестиційним
ресурсом, який потребує вмілого управління (особливо на рівні місцевого
самоврядування). На перспективу система недержавного пенсійного
забезпечення в Україні повинна носити локальний характер на рівні таких
регіональних організацій, як муніципальні НПФ, муніципальні банки,
пенсійні каси підприємств, компанії з управління активами пенсійних
фондів тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019