.

Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1841
Скачать документ

Реферат на тему:

Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Розрахунки є системою організації та регулювання платежів за грошовими
вимогами і зобов’язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові
та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та
розрахунки, а в сфері роздрібного товарного обміну й досі основна маса
угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя
там же активно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки: готiвково-грошовi розрахунки гривнями (українською
валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.

Кредитна картка (англ. card of credit) – платiжно-розрахунковий
документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів
та послуг. Кредитні картки активно використовуються у США та країнах
Західної Європи. Це пластикова картка із вказівкою імені власника,
присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк
дії. Сучасні кредитні картки випускаються із запресованим
мікропроцесором і мають велику місткість пам’яті (понад 8000 знаків),
тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й
оперативно вносять зміни у стан його рахунку в банку, мiстять відомості
про стан здоров’я i т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати
готівку власник картки пред’являє її комп’ютеру, магазину чи банку,
даючи команду про термінову оплату. 

Кредитно-карточна технологія обслуговування іноземців – власників
кредитних карток – була розроблена Держкомтуристом СРСР у 60-тi роки. У
теперішній час використовуються кредитнi картки іноземних фірм:
«American Express»; «Diners Club international»; «Visa international»;
«Eurocard-Macter-Card international»; «Airplus»; «JCB international».
Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей
кредитних карток: картки тiльки для банкоматiв; картки, розраховані на
різні соціальні групи населення; картки для оплати певних видів послуг
(наприклад, на автозаправочних станціях).

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996
року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної
системи «Visa international». На думку спеціалістів, динаміка цього виду
послуг перевершила найсміливіші очікування. Об’єм платежів за
пластиковими картками в Україні зростає щомісяця на 20 – 40 відсотків,
що дозволяє розглядати програми банків з розвитку карткового бізнесу як
один із самих прибуткових та перспективних, незважаючи на дороге
технічне забезпечення.

За об’ємом емісії платіжних карт в Україні, без сумніву, лідирує система
«Visa international». На сьогодні час українськими банками випущено біля
22 тис. карток цієї системи. Порівнювати успіхи кожного банку на цьому
полі діяльності складно. Дійсними членами «Visa international» на
сьогодні є 8 банків: «Вабанк», Перший Український міжнародний банк, КБ
«Приватбанк», АКБ «Аваль», Промінвестбанк, банк «Україна», Укрексімбанк,
Ощадбанк.

На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не
було конкуренції, а пропонований продукт виявився настільки популярним,
що банки могли собі дозволить орієнтуватися на найбільш платоспроможних
клієнтів та на прикладі Росії встановлювати високі тарифи з
обслуговування. Із розширенням клієнтури та загостренням конкуренції
тарифи почали плавно знижуватися.

Але незважаючи на успіхи українських банків у цьому бізнесі, існує
безліч проблем, які заважають повноцінному розвитку даного виду
діяльності комерційних банків.

Дебетна картка – це платiжно-розрахунковий документ, що видається
банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання
готівки в банківських автоматах. Hа вiдмiну від кредитних карток,
дебетнi картки мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за
дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку
платника грошей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки.
Дебетнi картки видаються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у
банку. Дебетнi картки можна використовувати як спосіб доступу до
рахунків вкладників.

Організація безготівкового грошового обороту органічно пов’язана із
регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків у касах зумовлює
зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку.
Однак більш дійовий фактор – стимулювання депозитних операцій через
виплату банками процентів за вкладами. Ще одна форма прояву органічного
зв’язку безготівкового і готівкового обороту – можливість використання
розрахункових документів (зокрема перевідних векселів) як для
перерахування коштів за рахунками, так і для безпосереднього здійснення
платежу.

Існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків.
Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні
спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу.

Набір видів і форм безготівкових розрахунків у різних країнах
визначається як рівнем господарського розвитку, так і традиціями,
платіжними звичаями, які історично склалися, та стереотипами. Так у США
та Канаді серед методів безготівкових розрахунків переважає чековий
обіг: на нього припадає більш ніж 90 відсотків усіх господарських угод.
Висока частка цієї форми розрахунків у Великобританії, Італії, Франції.
У той же час у ряді країн Європи, Скандинавії та Японії чекова форма
недостатньо розвинена, і домінують розрахунки за допомогою дебетових та
кредитових доручень (авізо).

Оскільки гроші платника знаходяться в банку, він особисто не може
здійснити платіж; перерахування (передачу) грошей за його дорученням
здійснює банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових
розрахунків як форми організації руху грошей за рахунками у банку. Вона
базується на загальних принципах організації банківської діяльності, яка
передбачає відповідальність банку за збереження грошей на рахунках
клієнта та обов’язкове виконання його розпоряджень щодо використання цих
грошей.

Для забезпечення використання грошей при відкритті рахунку клієнт здає в
банк картки зі зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися
грішми, й відбитку печатки. Банк списує гроші з рахунку на підставі
документів, оформлених самим клієнтом-платником, – чеків, платіжних
доручень, простих векселів або акцептованих ним документів, виставлених
одержувачем коштів – платіжних вимог, тратт (перевідних векселів).

Відповідно до характеру діяльності клієнтів банки відкривають їм різні
види рахунків. Юридичним особам, які мають самостійний баланс і діють на
основі комерційного розрахунку, відкриваються розрахункові рахунки
бюджетним, громадським та іншим організаціям і установам – погашення
грошей та здійснення платежів у межах залишку грошей на момент платежу.

Організаціям, які фінансуються з державного бюджету, можуть відкриватися
бюджетні рахунки, платежі з яких здійснюються не в сумі наявних залишків
грошей, які на рахунок не надходять, а в межах так званих бюджетних
кредитів, розмір яких визначається при формуванні бюджету. Це було
зумовлено порядком виконання державного бюджету, який базується на
авансуванні бюджетних витрат за рахунок кредиту Національного банку
України та мобілізації доходів бюджету на окремих рахунках. Дохідні та
видаткові бюджетні рахунки закриваються в кінці періоду виконання
бюджету.

Для обліку виданих клієнтам кредитів банки відкривають їм позичкові
рахунки. Найбільш надійним (кредитоспроможним) клієнтам відкриваються
єдині (контокорентні) рахунки для зберігання грошей клієнта та обліку
виданих йому позик. Крім того, банки відкривають рахунки для цільового
витрачання коштів – акредитиви, особливі рахунки, рахунки фінансування
капітальних вкладень тощо.

Перерахування грошей за рахунками базується на двох основних принципах:

1) платежі здійснюються лише за згодою платника, про що він надсилає у
банк оформлені або акцептовані ним розрахункові документи; відхід від
цього правила допускається у випадках стягнення коштів за рішенням суду
чи арбітражу;

2) платежі здійснюються в календарній послідовності надходження
розрахункових документів та настання строку платежу.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються
три рівні їх організації.

Міждержавні розрахунки. Як окрема організаційна форма вони існують в
умовах грошової системи закритого типу. З метою організації розрахунків
юридичних і фізичних осіб з іноземними партнерами держава укладає угоди
з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових
відносин. Вони можуть проводитися шляхом використання вільно
конвертованої валюти (у цьому випадку організація міждержавних
розрахунків зводиться до регулювання порядку одержання вказаної валюти
юридичними і фізичними особами) або проведення заліку взаємних вимог та
зобов’язань – клірингу. У грошовій системі відкритого типу організація
міждержавних розрахунків збігається з державним регулюванням валютних
відносин.

Міжбанківські розрахунки. В умовах однорівневої банківської системи
колишнього СРСР вони здійснювались у формі міжфіліальних оборотів (МФО)
– перерахування між банками проводилися без жодних обмежень, суми
перерахованих коштів фіксувалися на окремих рахунках у кожній із філій
Держбанку, які в кінці року закривалися – «сквитовувалися». Власне, така
організація розрахунків виконує лише контрольну функцію – завдяки
подвійному обліку перерахованих коштів у банках платника та одержувача
суми на початкових та завершуючих рахунках МФО повинні бути рівними. Але
система МФО не відповідає умовам дворівневої банківської системи,
оскільки дає можливість автоматично і анонімно (в розрізі кредиторів)
залучати кредитні ресурси кожним з комерційних банків.

?

D?E////////eeeeeeeeeeeeeeeeeee

J

L

\

^

d

¤

¦

?

¬

AE

E

O

e

e

i

i

?

oe

o

r t ?

¤

¦

®

Ae

AE

E

&

Sдні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в
міжнародних міжбанківських розрахунках.

Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю вони поділяються
на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і
безгрошові (шляхом заліку взаємних вимог). У сучасних умовах
найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки. Заліки взаємних вимог
практикуються банками для погашення взаємних неоплачених зобов’язань
клієнтів, а також використовуються у сферах, де постійно виникають
зустрічні платіжні вимоги сторін.

За характером об’єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за
товарними і нетоварними операціями. Вимоги до їх організації неоднакові.
Якщо при нетоварних операціях головним є забезпечення своєчасності та
повноти платежу, то організація розрахунків за товарними операціями
включає також підтвердження факту відвантаження та виконання
зобов’язань, які передбачені договором сторін.

За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:

– оплата за фактичним відвантаженням здійснюється з ініціативи
постачальника чи платника одразу ж після відвантаження товарів і надання
послуг;

– попередня оплата проводиться (згідно з угодою) до відвантаження, як
правило, за ініціативою платника;

– планові платежі здійснюються, виходячи з передбаченого угодою плану
регулярних поставок.

Конкретний спосіб платежу визначається угодою сторін.

Залежно від кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи
транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару
одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних
розрахунках, крім відвантажувача та одержувача товару, бере участь
посередник – постачальник. Його участь у розрахунках ускладнює загальну
схему проведення розрахунків.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України
використовують п’ять основних форм розрахунків, які відрізняються за
формою розрахункових документів та порядком документообороту :

розрахунки платіжними вимогами;

розрахунки платіжними дорученнями;

розрахунки чеками;

акредитивна форма розрахунків;

розрахунки вимогами – дорученнями .

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за
місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа,
оформленого постачальником. Вони базуються на операції «інкасо» –
дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму
коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника
пересилає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж
здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті
гроші списуються з рахунку платника лише після закінчення періоду,
встановленого для відмови від акцепту (негативний акцепт), чи одержання
письмової згоди на оплату (позитивний). При наступному акцепті оплата
вимог проводиться протягом операційного дня в міру їх надходження в
банк, але за платником залишається право протягом трьох робочих днів
відмовитися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на
рахунок платника.

Платіжні вимоги – найпоширеніша форма розрахунків за фактичною
поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але
не гарантує своєчасності платежу і призводить до значного розриву акту
відвантаження товару і зарахування коштів на рахунок постачальника.

При розрахунках платіжними дорученнями платіж проводиться за
місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним
розрахункових документів

Платiжне доручення є дорученням господарчого суб’єкта про перерахування
визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого
суб’єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки
(день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін
можуть бути термінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі
здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до
відвантаження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом
прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.

Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого платником доручення і
перераховує їх у банк постачальника для зарахування на рахунок
одержувача коштів. Платіжні доручення використовуються в нетоварних
операціях, де оплата здійснюється з ініціативи платника, а також у
місцевих розрахунках за товарними операціями. Дана форма розрахунків
практично забезпечує акцепт товару, а не розрахункового документа, однак
не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де
необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура «акцептування»
платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений
розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена
лише на оплату акцептованого доручення.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок.
При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на
окремому рахунку, який відкривається клієнту в банку платника. Вона
дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек,
виписаний на суму, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми
розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача
коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником.
Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу
коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його
рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк
платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при
видачі чекової книжки.

Чеки – одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки
вони забезпечують одержання виручки негайно після відвантаження товарів.
Однак чеки вимагають попереднього вилучення коштів платників. Цей
недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього
депонування грошей під гарантію банку.

Така ж пільга надається банком платоспроможному клієнту при розрахунках
акредитивами. Дана форма розрахунків використовується з метою
гарантування платежу в умовах разових товарних поставок. Вона передбачає
проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі
оформлених ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у
банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому
рахунку, про що повідомляються банк постачальника та сам постачальник.
Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник
відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк «реєстр
рахунків», оформлений на бланку платіжної вимоги. Банк зараховує
відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк
платника, який списує суму платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна
форма і гарантує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника,
вона викликає затримку відвантаження товарів постачальником.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися
платіжні вимоги-доручення – форма розрахунків, аналогічна перевідним
векселям. 

Платiжнi вимоги-доручення – розрахункові документи, що містять вимогу
продавця до покупця оплатити згідно з направленими йому (поза банком)
розрахунковими документами та документами на відвантаження вартість
поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг).
Платіжна вимога доручення є вимогою продавця до покупця i дорученням
покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та
відвантажувальних документів доставленої продукції.

Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і
разом з відповідними документами направляється на адресу платника.
Покупець акцептує цей розрахунковий документ, оформляючи його підписами
осіб, уповноважених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком
печатки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у
порядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розрахунків
спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання
ними платіжних зобов’язань.

Література:

Конституція України.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.

Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.

Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.

Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.

Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.

Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.

Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.

Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.

Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.

Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.

Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.

Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019