Курсова робота
на тему:
Податкові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у
доходах бюджетах.
ЗМІСТ
ВСТУП
Податки в економічній системі України.
Податкові надходження як інструмент бюджетного регулювання.
3.Інформаційне забезпечення справляння податкових надходжень.
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Вступаючи у ХХІ століття, Україна здійснює перехід від
командно-адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка
ринкових перетворень в Україні вимагає одночасного утвердження
політичної незалежності держави і побудови сучасної національної
економіки. Економічна концепція державотворення базується на ідеї
глибоких інституційних змін (в першу чергу відносин власності),
досягненні грошово-кредитної, фінансової і цінової стабільності,
державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення.
Податки являються необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві.
Вони є основною формою доходів держави і не менш важливим важелем
економічного впливу держави на суспільне виробництво. Проте податки самі
по собі, автоматично не здатні вирішувати ці проблеми. Від вміння
керувати таким важливим і разом з тим складним податковим механізмом
залежить вирішення як політичних так і економічних і соціальних проблем
держави.
Одною із важливих проблем є проблема налагодження ефективного механізму
справляння податків. Сьогодні з особливою гостротою відчувається
необхідність систематизованого аналізу надходження податків, тенденцій
розвитку податкової бази і її елементів та науково-обгрунтоване
прогнозування поступлень платежів до бюджету. Від того наскільки вміло і
послідовно буде вирішуватися це завдання в значній мірі залежить
ефективність податкової системи в загалі.
Питання прогнозування надходжень актуальні у зв’язку із недостатньою їх
науковою розробкою. На сьогодні податкові органи не мають достатніх
методичних розробок по аналізу поступлень, а особливо аналізу бази
оподаткування.
Не рідко податкові органи на місцях самостійно розробляють методики
прогнозування надходжень. Однак таке розв’язання цих проблем є
недостатнім, а іноді просто шкідливим, оскільки на має достатнього
наукового підґрунтя. Саме ці і пов’язані з ними проблеми спонукають до
вивчення питання прогнозування надходжень.
Метою написання роботи є вивчення проблем пов’язаних з налагодження
роботи по аналізу та прогнозуванню надходжень платежів до бюджету та їх
мобілізацію.
Для досягнення мети в роботі вирішується наступні завдання:
Проаналізовано суть податків та принципи оподаткування.
Охарактеризовано стан інформаційного забезпечення аналізу податкових
надходжень.
Впровадження передових досягнень програмного забезпечення в роботі
комунікативних систем ДПА, щодо справляння податкових надходжень.
Предметом дослідження є економічні відносини які виникають в процесі
інформаційно-комунікативної роботи по справлянню податків та зборів
податковими органами на локальному рівні.
Об’єктом курсової роботи виступає діяльність державної податкової
адміністрації Івано-Франківської області. Об’єкт досліджується через
призму проблемних аспектів та з позиції використання роботи по аналізу
та прогнозування надходжень.
1. Податки в економічній системі України
Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Вони є чи не
найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами
суспільства. Один дуже давній автор говорив, що коли б ми могли
розбудити померлих людей, то перше, що почули б від них – це прокляття
податкам, під тягарем яких згиналися їх плечі.
Розглядаючи податки епохи середніх віків, ми попадаємо ніби в музей
знарядь, якими катували людей; але разом з тим, податки принесли людям і
свободу: хіба політичний лад Англії не виріс на грунті боротьби проти
свавілля податків, хіба свобода Північної Америки не була вигодувана
англійським свавіллям із сфери оподаткування, а у Франції хіба не
податковий гніт і фінансове безладдя внесли в голови французьського
населення ідеї свободи?
Податок – це закоренілий заколотник, що проник бунтівним духом
підбурювача, джерело свободи, але і знаряддя муки. [10, с.65]
При виясненні суми податку зробимо невеликий екскурс в історію розвитку
даного поняття.
“Під податком слід розуміти обов’язкові для громадян платежі відомої
частки свого майна або суспільних потреб” – стверджував російський
вчений В. Львов. Він виділяє і дві, головні, на його погляд, головні
риси податку:
обов’язковість платежів і їх встановлення верховною владою;
платіж, що вносяться для задоволення потреб держави. [7 с. 22]
Подібне визначення використовує і Франческо Нітті. І.Х. Озеров
стверджує, що податок є та частина багатства, яку громадяни примусово
віддають державі і місцевим суспільно – правовим органам для задоволення
суспільних потреб.
Податок носить примусовий характер і служить для виробництва тих
послуг, корисність яких відчувається всіма жителями, як примусовий збір,
що вилучається з осіб, що знаходяться на певній території, для покриття
загальних витрат держави. [10, с. 43]
Дещо специфічного визначення податків притримується П. Тарасов. Він
також вважає, що до них відносяться всі постійні і правомірні збори
держави з громадян, що використовуються для покриття державних витрат.
[17, с. 38]
Досить вагомий внесок у розвиток природи податків вніс А. Вагнер. Він
один із перших заявив, що “податки як примусові платежі окремих
господарств стягуються державою частково для державних видатків,
частково – для змін в розподіленні суспільного продукту”. Іншими
словами, Вагнер до чистого фіскального призначення податків додає і
регулятивну спрямованість примусових платежів.
На відміну від професора Вагнера, який визначення податків обґрунтував
обов’язком особи надавати тій державі, в якій ця особа проживає, кошти
для виконання покладених на державу функцій, Е. Сакс обґрунтовує податок
з огляду на виключно економічні явища “Держава задовольняє визначені
потреби особи, а особа, в свою чергу, за це сплачує їй певну суму
грошових коштів у вигляді податків”. Отже, Е. Сакс визначення податків
обґрунтовує з урахуванням поняття обміну між державою та фізичною або
юридичною особою.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в економічній теорії набув розвитку
новий напрямок – суб’єктивно – психологічний або маржиналістичний.
Представники цієї школи будували свої теорії оподаткування на
суб’єктивно – психологічних концепціях.
Певний внесок у розвиток теорії податків зробили представники шведської
школи – К. Віксель і його учень – Е. Ліндаль. Віксель розглядав податки
не ізольовано, як це робили представники маржиналістичної теорії, а як
засіб фінансування державних видатків. “Я застосовую сучасну концепцію
граничної корисності та суб’єктивної вартості до суспільних послуг і
податків індивідуальних осіб на ці послуги”.
У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні
суспільні послуги.
Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників
кейнсіанської школи. Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію податків,
спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин.
Це регулювання здійснюється за допомогою різних економічних
інструментів, у тому числі й податків, які Кейнс розглядає, як ”
вбудовані механізми гнучкості”, що амортизують кризові явища і
рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів.
Однією з основних ознак податків є те, що вони характеризуються
одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави.
Розуміння податку як обов’язкового платежу фізичних і юридичних осіб до
бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятливе лише для
практичних цілей.
Будь – який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й
побічні, зовнішні для фіску, соціальні наслідки. Тому податки варто
розглядати не просто як економічну, а як суспільно – соціальну
категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого
добробуту конкретними платниками з переміщенням цієї частки через бюджет
до усього населення держави.
Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно
пов’язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні – це такі
види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади.
Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою, а
забезпечуються лише державою.
Причому, якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ,
то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких
запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і
оплата державних благ – єдине можливе використання податкових
надходжень. Завдяки цьому між державою – виробником суспільних благ і
суспільством досягається еквівалентна мінова угода “блага – податки”.
Відносно загальний підхід при характеристиці податків зберігає і нині
діюче законодавство України статтею 2 Закону України “Про систему
оподаткування”:
“Під податком і збором (обов’язковим платежем) слід розуміти
обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня, або державного
цільового фонду, здійснюваний платником у порядку і на умовах, що
визначаються законами України про оподаткування”[5 ст. 2].
Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного
поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те,
що податки є необхідним елементом централізації частки вартості
національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і
засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та
фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують
фіскальну та розподільчу – регулятивну функції.
Ці функції є об’єктивними та існують з часу виникнення податків. Але
конкретні прояви їхніх рис пов’язані з умовами суспільного розвитку.
Тому пошук основних функцій – це хибний шлях дослідження податків як
економічної категорії.
Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення матеріальної
основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується
велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні
форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання
покладених на неї функцій.
Розподільчо – регулятивна функція закладена у сутності кожного податку,
адже, як зазначалось, податки пов’язані з процесами перерозподілу
вартісних пропорцій національного продукту між платниками податків та
державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо
регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає
у впливі податків на різні види діяльності їх платників.
Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа,
оскільки регулятивна функція податків є обов’язковим явищем, а міра
впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової
політики, що є досить суб’єктивним явищем.
Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо –
регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків
визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній
єдності.
Дослідження суті податків нерозривно пов’язане з характеристикою понять,
які прийнято називати елементами податку.
До таких понять належать: джерело, об’єкт податку, або податкова база,
платник податку, масштаб вимірювання, ставка податку, податкова квота,
норма оподаткування.
Елементи податку є основою не лише пізнання суті податків як фінансової
категорії, а й основою проведення державою податкової політики, завдяки
побудові механізмів справляння податків. Тому оволодіння основами
податкової теорії вимагає чіткого, всеохоплюючого й точного розуміння
податкової термінології.
Об’єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності
яких податок сплачується (земля, доход, майно тощо). Об’єкт повинен
піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника
і вказувати на те, що саме оподатковується.
Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування: так
податок, об’єктом оподаткування якого є додана вартість, називається
податком на додану вартість. У фіскальній термінології об’єкт
оподаткування часто називають ще податковою базою.
Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі
організації справляння податків. До суб’єктів податків належить держава
та її органи, а також платники податків.
Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка
безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від
дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх
процесів перекладання.
Джерелом податку називають той фонд, з якого податок дійсно сплачується.
Податок може сплачуватися з:
доходу, звідки б він не отримувався;
капіталу, або ж майна, коли для покриття податку доводиться витрачати
його частку.
Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом
оподаткування і може не мати відношення до об’єкта оподаткування. У
першому випадку – оподатковується доход або майно, що приносить доход, у
другому – стягується податок на майно чи предмети, які перебувають в
особистому користуванні і не приносять доходу.
Масштабом вимірювання (або одиницею об’єкта) називається одиниця, яка
покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок
визначається в межах даного об’єкта.
Таке обчислення може здійснюватися у фізичному або грошовому вимірах.
Фізичний вимір точніший. Грошовий певною мірою відносний, тому що є
опосередкованим і може бути більш-менш точним лише протягом незначного
проміжку часу.
Ставка податку – це законодавчо встановлена величина податку на одиницю
оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок
– універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає
запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований –
декількох. За способом побудови ставки податку поділяються у грошовому
вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.
Проценті ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має
грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба
сплатити як податок.
Податкова квота – частка податку у доході платника. Вона може бути як в
абсолютному, так і відносному вимірах. У податковій справі податкові
квоти законодавчо не встановлюються.
Податкові пільги – повне або часткове звільнення від сплати податків і
пониження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна
згрупувати у такі чотири підгрупи: звільнення (повне або часткове) від
сплати податку окремих осіб або категорій платників; повне або часткове
звільнення об’єкта або податкової бази від оподаткування і використання
неоподатковуваного мінімуму; зменшення належної до сплати за
розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту;
зменшення ставки податку.
У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків у
світовій фіскальній термінології існують різновиді таких обов’язкових
платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що
класифікуються за певними ознаками: за економічним змістом об’єкта
оподаткування; за формою взаємовідносин платника і держави; за рівнем
запровадження; за способом справляння; за місцем зарахування.
За економічним змістом об’єкта оподаткування податки бувають: податки на
доходи; податки на споживання; податки на майно.
Податки на доходи (прибутки) – це обов’язкові платежі, об’єктом
оподаткування яких є доход або прибуток певного платника, який отримано
протягом певного проміжку часу. Причому, податки на доходи передбачають
оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.
Податки на споживача – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними
та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи
інших вартостей.
Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в
момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки
запроваджуються для оподаткування податків фізичних та юридичних осіб з
метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між
споживанням і нагромадженням.
Податки на майно – обов’язкові платежі, які справляються із конкретних
власників рухомого чи нерухомого майна, або в процесі передачі на них
власності. Оцінка податкової бази може провадитися як у грошовому, так і
в абсолютному вимірах (метрах квадратних, метрах кубічних, кіловаттах
потужності тощо).
За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяються на
прямі і непрямі. Цей поділ умовний і оправданий лише з теоретичних
міркувань. Адже універсальні форми непрямих податків при перенесенні їх
справляння із сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак
прямого оподаткування.
Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо
платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків
залежать від податкової бази.
Непрямі податки – це податки, які справляються до бюджету за допомогою
цінових механізмів, причому конкретні платники податків не завжди є
їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та
послуг і їхній обсяг для окремого платника – носія податку визначається
обсягом споживання та не залежить від його доходів.
Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем
запровадження, податки бувають загальнодержавними та місцевими.
Загальнодержавні податки – це обов’язкові платежі, що встановлюються
найвищими органами влади, а іноді й управління, в державі і є
обов’язковими для справляння на всій території країни незалежно від
того, до якого бюджету вони зараховуються.
Місцеві податки – це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими
органами влади й управління базового рівня і їхнє справляння є
обов’язковим лише на певній території. Встановлення місцевих податків
можливе за трьома варіантами:
1. Встановлення місцевих податків згідно з обов’язковим переліком, який
затверджується найвищим у державі органом влади.
2. Встановлення місцевих податків як надбавок до загальнодержавних.
Автономне запровадження місцевих податків місцевими органами влади чи
управління без будь-яких обмежень з боку центральних загальнодержавних
органів влади.
За способом справляння податки бувають розкладні та квотарні, або
окладні. Розкладні податки – це історична форма справляння податків.
Вона відповідала низькій податковій техніці.
Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну
суму податкових надходжень, яка необхідна була для фінансового
забезпечення функціонування держави, потім ця сума розподілялась між
адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу.
Пізніше уряд адміністративної одиниці доводив до кожного платника
відповідну суму нарахованого податку.
За квотарних, або окладних податків для кожного платника нарахована до
сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази або
об’єкта оподаткування і ставок (квот) податку.
Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регульовані та
закріплені (директивні). Регульовані податки – це податки, які можуть
зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між
рівнями бюджетної системи.
В основному в якості регульованих виступають загальнодержавні податки.
Закріплені або директивні податки – це податки, які повною мірою
надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості
директивних можуть бути як загальнодержавні, так і місцеві податки.
Завдяки з’ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого
висновку щодо необхідності чіткого розмежування об’єктивного існування
податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання
державою в проведенні податкової політики.
При цьому не менш важливою проблемою є з’ясування принципів
оподаткування, орієнтирів організації податкової системи, критеріїв
взаємин між фіском і платниками.
Вже кілька століть поспіль проводиться невчухаюча дискусія стосовно цих
проблем. В тій чи іншій мірі зусилля авторів спрямовані на перетворення
системи оподаткування в інструмент соціально-економічної політики –
розвиток продуктивності господарювання, покращення становища платників,
економічний ріст взагалі.
В середині ХVІІ ст. Уільямом Петті сформульовані основні способи
послаблення незадоволення платників податків. Він стверджував, що людей
дратує податок вищий ніж на сусідів, тому податок повинен бути
пропорційним:
Платники ремствують, коли зібрані податки витрачаються безглуздо;
Небажання сплачувати виникає у вульгарних умовах, але суворі заходи
проти неплатників посилюють невдоволення;
Кількість податків і вартість їх справляння повинні бути мінімальними, а
облік платників та оцінка об’єктів оподаткування виконані точно;
Надлишок грошової маси корисно скорочувати оподаткуванням;
Податки, витрачені на вітчизняні товари, не шкодять населенню;
Надмірні податки спричиняють злидні, що деморалізує населення і
дерегулює підтримання порядку;
Збір податків повинен бути легким, швидким і безболісним. [11, c.
27-33]
Принципи Уільяма Петті можна звести до твердження, що найважливішим в
оподаткуванні є його соціально – психологічний вплив на платників, –
думка, котра є актуальною і тепер.
Класична чотиричленна формула оподаткування Адама Сміта зводиться до
наступного:
Піддані держави повинні брати участь у її підтримці відповідно до своєї
платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються
під заступництвом держави.
Податок, який кожний платник платить, повинен бути чітко визначеним, а
не довільним. Повинні бути визначені час, місце і обсяг платежу.
Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом
для особи, що його сплачує.
Кожний податок повинен бути так побудований, щоб він брав із кишень
населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.
[16, с. 341-343]
Система оподаткування А. Сміта орієнтована виключно на мотивації
платників, тобто на індивідуальні, персоналізовані інтереси. Державні
фінансові інтереси сприймаються через суму індивідуальних вигод
платників податків.
На початку ХІХ ст. Давідом Рікардо були сформульовані наступні основи
оподаткування:
зростання виробництва національного багатства і національного доходу
повинні випереджувати підвищення податків і державних витрат;
податки в кінцевому рахунку виплачується або з капіталу, або доходу;
уряд повинен заохочувати нагромадження та всіляко уникати оподаткування
капіталу;
в інтересах суспільного добробуту податки на передачу та обмін майна
повинні бути мінімальними, щоб не перешкоджати переходу капіталу в руки
тих, хто найбільш ефективно застосує його у виробництві;
легкість збирання деяких податків не компенсує їх шкідливого впливу;
велике зло оподаткування полягає не стільки в тому, що воно припадає на
ті чи інші об’єкти, скільки в його дії, узятій в цілому. [12, с. 86-88]
Схвалюючи податки на доходи та капітал Д. Рікардо, вважав, що
оподаткування споживання з фіскальної точки зору сумнівне, поскільки
підприємницький сектор та домашнє господарство завжди намагаються
скоротити свої видатки, а прагнення до збільшення доходів чи нарощування
капіталу необмежене.
Подальший розвиток принципів оподаткування знаходимо у Джона Стюарта
Мілля, який пропагував:
рівномірність податків за критерієм рівновеликих тягот;
не оподатковувати мінімальний доход, достатній для придбання предметів
першої необхідності;
не оподатковувати суми заощаджень та інвестицій;
оподатковувати не пропорційно власності, а пропорційно коштам,
призначеним для витрачання;
шкоду національному капіталу завдає не стільки будь – яка податкова
система, скільки надмірні масштаби оподаткування;
ні одна фіскальна система не може обмежитися лише податками на доходи,
зовсім не зачіпаючи капіталу. [8, с. 156-182]
Власне ці настанови Дж. Ст. Мілля завершують період, в якому вся увага
зосереджувалася на соціально-економічних наслідках оподаткування.
З цілком протилежних, державницьких позицій розглядає вимоги до податків
Адольф Вагнер. На його думку, податки мають відповідати таким вимогам:
фіскальні (податки повинні бути достатніми для фінансування державних
потреб та еластично реагувати на зміну соціальних умов);
економічні (оптимальні об’єкти оподаткування з урахуванням можливості
перекладання податків);
соціальної справедливості (всезагальність і рівномірність
оподаткування);
податкової техніки (визначеність, зручність, дешевизна справляння). [1,
с. 152]
Принципи оподаткування за Вагнером – одні з найбільш змістовних і
довготривалих у фінансовій науці. Особливо актуальною, в наших умовах, є
ідея необхідності розбудови податкових систем у відповідності їз станом
економіки, структури власності та залежності від розкладу суспільних
сил.
Принципи побудови податкової системи України законодавчо закріплені в
Законі України “Про систему оподаткування”. Серед них виділяються
принципи стимулювання науково-технічного прогресу, підприємницької та
інвестиційної діяльності, обов’язковості, рівності, соціальної
справедливості, стабільності, економічної обґрунтованості, рівномірності
сплати, єдиного підходу.
2. Податкові надходження як інструмент бюджетного регулювання.
Податкове регулювання в другій половині ХХ століття в країнах з розвитою
ринковою економікою будувалось у відповідності з кейнсіанською
концепцією функціональних фінансів. У відповідності з нею, величина
витрат і норма оподаткування підпорядковані потребам регулювання
сукупного суспільного попиту на рівні, який забезпечує повне
використання трудових ресурсів і капіталу при збереженні і стабільності
цін (рівновага економічна підпорядковує рівновагу бюджету). На початку
80-х років, при зниженні частки державного сектору в економіці і
зниження економічної ролі держави, податкова політика поряд із
виконанням регулюючих функцій стала засобом забезпечення бездефіцитності
бюджету, що досягається не ростом податкового тиску, а розширенням
податкової бази і скороченням державних видатків при широкомасштабному
зниженні податків.
Законодавці багатьох країн постають перед вибором: збільшити дохідну
частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при
підвищенні ставок податку або податкового тиску в цілому і, таким чином,
скоротити дефіцит державного бюджету, або встановити середню оптимальну
ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забезпечити
мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому і перспективою
стабілізації або покращення економічного стану в цілому. Перший напрямок
в основному притаманний для вирішення негайних проблем, в більшій мірі
політичного характеру і, на жаль, знаходить відображення в розвитку
податкового законодавства України (згадаймо перехід на перші три місяці
1993 року від оподаткування доходу до податку на прибуток і зворотний
крок при прийнятті Закону України “Про державний бюджет України на 1993
рік”). Другий напрямок більш зважений, так як в кінцевому рахунку,
створюючи на майбутнє впевненість виробників, стимулює виробництво, що
саме по собі зменшить дефіцит держбюджету. Цей напрямок відрізняється
також дотриманням одного з основних принципів оподаткування –
стабільності, як використовуваних податкових важелів, так і методів їх
вилучення.
Надмірний ріст ставок податків часто приводить не до росту надходжень в
бюджет, як цього хоче законодавець, а до зовсім протилежного результату.
По-перше, високий рівень оподаткування підриває стимули до виробництва і
заставляє переносити виробництво в інші регіони (що означає відплив
доходів для регіонального бюджету). По-друге, стимулюється не ріст
виробництва і збільшення оподатковуваної бази, а пошук шляхів штучного
приховування доходів. Наприклад, бюджет США, за оцінками спеціалістів,
не отримує нічого, якщо ставка податку перевищує 50%. Співвідношення між
податковою ставкою і податковою базою, що відображається в розмірі
податкових надходжень дозволило економісту із Південно-Каліфорнійського
університету Артуру Лефферу відобразити залежність доходів бюджету від
прогресивності оподаткування в наступному графіку:
Рис.2.1.Прогресивне олодаткування
В – податкова база, зацікавленість в легальному заробітку;
Д – доходи бюджету;
Т – прогресивність оподаткування ; ставка податку %; З даного графіка
видно, що до межі Т ‘ проходить збільшення суми доходів бюджету, хоч і
сповільненими темпами при підвищенні ставки податку. Стимули суб’єктів
оподаткування, що лежать в основі їх діяльності, не підлягають значному
тиску і тому загальний обсяг виробництва скорочується повільніше, ніж
зростає норма оподаткування. За межами Т ‘ проходить зменшення
податкової бази, бюджет переважає над економічними стимулами, що
скорочує доходи бюджету, не дивлячись на ріст податкових ставок. Якщо ж
об’єднати економічні і правові стимули, які лежать в основі подібної
ситуації, то навряд чи можна передбачити, що знайдуться суб’єкти , які
братимуть участь у виробництві тільки задля сплати податків. Це ж
означає, що виробництво буде скорочуватись в цілому (хоч стійкі
тенденції в цьому напрямку й можливі). Швидше всього, при рості
податкових ставок будуть закріплюватись мотиви для ухилення від
податків, ростиме часка доходів тіньової економіки в валовому
національному продукті.
Встановленням середньої, оптимальної податкової ставки закладається ряд
стимулів. В першу чергу за рахунок розширення виробництва, збільшення
доходів, виростає і база оподаткування. Потім проходить міжгалузеве
вирівнювання по рівню рентабельності, зменшується розрив між низько- і
високорентабельними галузями. І, накінець скорочується розмір тіньових
доходів за рахунок зникнення стимулів при ухиленні від податків і доходи
тіньової економіки “висвітлюються”, трансіормуючись в легальні, законні
форми надходження коштів.
Незважаючи на тісний взаємозв’язок доходів держбюджету і податкових
надходжень необхідне їх чітке розмежування. Часто в спеціальній і
публицистичній літературі в якості синонімів використовується декілька
категорій: “доходи держави”, ” доходи держбюджету” і “податкові
надходження”. Природньо, що ці поняття важко розглядати відокремлено
одне від одного, але саме з врахуванням відмінностей між ними можна
розібратися в суті кожної категорії. Доходи держави відрізняє від
доходів держбюджету відсутність прив’язки до будь-яких рамок, тоді як
доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко
визначеними каналами надходжень в дохідну частину державного бюджету
(Див.табл.1.1) Законодавець передбачає надходження по нормативах,
затверджених Верховною Радою України. Але навіть цей канал не
складається виключно з податків, так як сюди ж відноситься і система
зборів і платежів, які принципово відрізняються по суті, і по механізму
вирахування податків.
Таблиця 1.1.
Структура податків в Україні (в %)
Види податків і платежів
Роки
1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
1. Прямих податків в тому числі: 43,8 45,0 52,8 55,5 52,5 47,3 46,3
– податок на прибуток – – – 37,7 32,0 26,5 25,3
– податок на дохід 27,5 35,8 41,5 – – – –
– прибутковий податок з громадян 14,7 7,2 9,9 12,3 15,1 15,3 15,4
– податок на промисел – 0,01 0,02 0,02 0,03 0,05 0,05
– плата за землю 1,6 2,0 1,2 5,0 4,7 4,7 4,8
– податок з власників транспортних засобів 0,04 0,05 0,2 0,5 0,7 0,8 0,8
2. Непрямі податки в тому числі: 54,8 53,7 45,2 41,7 42,7 44,1 40,7
– ПДВ 48,3 42,5 37,7 35,1 36,4 35,4 31,4
– акцизний збір 5,8 6,2 4,9 3,2 3,7 5,4 5,4
– мито 0,7 5,0 2,6 3,4 2,6 3,3 3,9
3. Платежі за ресурси в тому числі: 0,3 0,04 0,2 0,4 0,8 1,2 1,0
– лісовий дохід 0,2 0,02 0,06 0,05 0,2 0,1 0,2
– плата за воду 0,05 0,02 0,05 0,2 0,4 0,8 0,6
– плата за корисні копалини – – 0,05 0,2 0,2 0,3 0,2
4. Плата за державні послуги та компенсаційні доходи в тому числі: 1,1
1,1 1,5 1,4 2,,2 5,7 10,3
– державне мито 0,3 0,3 0,6 0,6 1,1 1,3 1,2
– плата за видачу патентів, ліцензій, сертифікатів та інших послуг – – –
– – – 2,9
– відрахування на геологорозвідувальні роботи 0,8 0,8 0,9 0,8 1,1 0,8
0,6
– відрахування на шляхові роботи – – – – – 3,6 5,6
5. Місцеві податки і збори – 0,2 0,3 1,0 1,8 1,7 1,7
Податкові надходження (всього) 100 100 100 100 100 100 100
Податкове регулювання здійснюється перш за все на основі права
(компетенції) державного органу влади встановлювати податки і вилучати
їх в процесі розробки, розгляду, затвердження і виконання бюджету.
Будь-яка схема управління в державі характеризуєьбся специфічної
ієрархічною системою, яка передбачає чітке розмежування прав і
обов’язків між різними органами влади в сфері формування бюджету і
власних доходів.
Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів
(центрального і місцевих), можна виділити і два рівні регулювання
податкових потоків:
верхній рівень – складає основу надходжень в центральний бюджет;
нижній рівень – формує надходження в місцеві бюджети.
Податкове регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою
дозволяє виділити декілька умов оптимального співвідношення бюджетних
надходжень і податкових платежів.
І умова – чітке розмежування компетенції між органами влади на
центральному і місцевому рівні;
ІІ умова – самостійність бюджетів і наявність в них незалежних один від
одного джерел доходів;
ІІІ умова – відсутність стійких каналів перерахування коштів із
нижчестоячих бюджетів в загальнодержавний.
Механізм відносин між органами влади при розподілі компетенйії по
податковому регулюванню варіюється в залежності від державного укладу,
типу господарства, специфіки адміністративно – територіального поділу,
традицій. В цілому можна виділити два типи подібних відносин.
Перший тип – федеральний орган влади має вирішальний вплив в сфері
податкової ініціативі. Подібні відносини характерні для США, де Конгресу
разом з адміністрацією належить вирішальна роль по прямому оподаткуванню
юридичних і фізичних осіб. Так, федеральні власті визначають ставки
прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять в
федеральний бюджет. Місцеві власті при цьому підстроюються під податкову
політику, хоча й можуть самостійно змінювати податкові ставки.
Другий тип – характеризується дольовою участю органів влади, при якому
частка кожного рівня влади в податках фіксується їх компетенцією.
Подібні відносини характерні для багатьох европейських країн. Наприклад,
в бюджетній системі Німеччини частка федерального бюджету в податку на
прибуток, в податках на прибуток господарських організацій
корпоративного типу складає 42, 5%; бюджету землі – 42, 5%, місцевого
бюджету – 15%.
В першому випадку – свобода місцевих органів в сфері податкової політики
варіюється в певних рамках, однак це не приводить до певної несстійкості
податкової бази і, відповідно, надходжень в доходну частину бюджету. В
другому випадку, стійкість податкових надходжень поєднується з
обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Очевидно, що
закономірним компромісом є змішаний варіант цих двох типів, що
відображає специфіку держави в конкретних умовах, особливості бюджетної
і податкової системи.
В багатоьх країнах з розвиноною ринковою економікою (наприклад, Швеція)
взаємодія різних рівнів податкових відносин вирішується встановленням
механізму відрахувань, при якому податки та доходи і нерухомість, в
основному, надходять в місцеві бюджети, а центральний бюджет зосереджує
спеціальні цільові надходження із строго визначеними напрямками
використання. Подібний механізм дозволяє розмежувати повноваження центру
і місцевих бюджетів.
Це створює можливість, як забезпечити цільове фінансування пріоритетних
загальнодержавних завдань, реалізувати загальнонаціональні інтереси, так
і підтримувати фінансову незалежність регіонів, задовільнити місцеві
потреби. Існує три основні форми взаємовідносин між бюджетами різних
рівнів по формуванню доходів, які умовно можна розділити так:
Різні податки. В основі цієї форми лежить механізм самостійного
справляння податків відаовідним рівнем влади (Федерація – суб’єкти
Федерації – місцеві органи влади). Виділяються два варіанти цієї форми:
А. Повний розподіл прав і відповідільності різних рівнів влади у
вастановленні податків, які цілком надходять в бюджет відповідного
рівня. Дана система наминуче повинна мати верхнє обмеження загальної
суми податкових вилучень з метою запобігання кофіскаційного викривлення.
Б. Неповний розподіл прав і відповідальності різних рівнів влади у
встановленні податків. Цей механізм передбачає встановлення вичерпного
переліку податків центральним органом влади і введення ним
загальнодержавних податків. Місцеві органи регламентують дію на своїй
території місцевих податків, які входять у вище вказаний перелік.
Різні ставки приреалізації цієї форми основні умови стягнення
конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи
визначають ставки податку, який зараховується в місцевий бюджет. Деколи
центральним органом влади може обмежуватись і загальний розмір
податкової ставки. Своєрідність даної форми полягає в обмеженні свободи
місцевих органів влади та більшій мірі ступеня захисту платників
податків від свавілля на місцевомк рівні
Різні доходи. Свобода місцевих органів влади в даній формі абсолютно
незначна, так як між бюджетами різних рівнів діляться суми вже зібраного
податку. Механізми розподілу встановлюються центральною владою, або по
закріплених нормативах.
&
&
F
&
&
&
&
&
&
F
&
d `„A
Oe0ryO
&
&
F
Z
7вання специфічного поєднання цих форм, в залежності від ситуації,
регіону і цілей.
Реалізація даних теоретичних моделей привела до появи такого поняття як
регіональна бюджетно-податкова система. Вона передбачає на просто
поєднання таких елементів, як регіональна бюджети, регіональні податки,
збори, пільги, але й механізм специфічних відносин центрального та
регіональних бюджетів, податків, використання важелів бюджетного
регулювання.
Регіональні бюджетно-податкові системи похідні від територіальної
організації держави і повторюють в цілому структуру і взаємозв’язки
адміністративно – господарських одиниць.
Функціями регіональної бюджетно-податкової системи є:
Закріплення визначеного порядку руху бюджетно-податкових потоків в
залежності від територіальної організації суспільства;
Зосередження і використання в загальнорегіональних цілях засобів,
створених на даній території і які надходять в регіональні бюджети;
Реалізація регіональними органами влади і управляння своїх повноважень
формальної фінансової незалежності;
Самозабезпечення внутрішньорегіональних соціальних програм;
Формування інфраструктури даної території;
Раціональне використання природно-ресурсного і економічного потенціалу;
Стимулювання певних регіональних орієнтирів розвитку.
Досвід використання регіональної бюджетно-податкової системи в багатьох
країнах виділяє декілька основних вимог до них:
А) Чітка реалізація вище перечислених функцій;
Б) Первинність перерозподілу видатків, основана на розподілі сфер
діяльності при законодавчому регулюванні центральних і регіональних
рівнів в цьому процесі;
В) Перерозподіл доходів може базуватися як на визначеній формі
централізації податкових надходжень в бюджети верхнього рівня і
наступному їх перерозподілі в нижчестоячі, так і різних варіантах трьох
рівневої структури регіональної бюджетно-податкової системи. В умовах
останньої розподіл основних податків виглядає таким чином: земельний –
нижчий рівень; майнові – середній; прибутковий і на прибуток – верхній;
Г) Політика вирівнювання з метою підтримки окремих регіонів при
наявності об’єктивних і законодавчого закріплених передумов
перерозподілу коштів з одного регіону в інший.
Таким чином, податки виступають вагомим інструментом бюджетного
регулювання в країні і є основою регіональної бюджетно-податкової
системи.
3. Інформаційне забезпечення справляння податкових надходжень.
Інформаційне забезпечення властиве кожній системі управління.
Обґрунтовані управлінські рішення можуть бути прийняти лише після
ретельного опрацювання великого обсягу інформації про розміри
нарахування та сплати податків. У рамках цього процесу інформація
перетворюється, використовується, активно впливає на об’єкт управління і
знову повертається до суб’єкта управління. оскільки в системі управління
економічний аналіз займає проміжне місце між збором і обробкою
інформації та прийняттям управлінських рішень, об’єктивність оцінки
стану об’єкту, ефективність результатів економічного аналізу,
оптимальність та актуальність варіантів управлінських рішень залежить не
тільки від глибини дослідження процесів або явищ, правильності вибору
методики дослідження, але і від обсягів, достовірності, своєчасності,
повноти і якості використовуваної ним економічної інформації. Аналіз є
не тільки споживачем інформації, але й сам створює її для власних
потреб.
Інформація про податкові надходження відображає переважно кількісну
сторону суспільно-економічних явищ або процесів, причинно – наслідкові
зв’язки містить прогнози та перспективу з варіантами розвитку подій і
можливими їхніми наслідками, має високу суспільну цінність. Цінність її,
як будь якої іншої економічної інформації, можна розглядати в кількох
аспектах, а саме:
Споживчому – її корисності для потреб управління;
Економічному – її вартості й естетичному рівню професійного подання.
Корисність інформації податкових органів всіх рівнів вимірюється
приростом ефекту її функціонування внаслідок реалізації її споживчої
вартості.
У той же час на її отримання, обробку та зберігання витрачаються значні
кошти, тому інформація має свою вартість.
Якісне професійне виконання та надання інформаційного продукту водночас
підвищує його споживчу та економічну цінність. Податкові органи, як
власники економічно цінної інформації, повинні подбати про її
раціональне використання, забезпечення цілісності та конфіденційності
Перед інформаційним забезпеченням аналізу висуваються наступні завдання:
Визначити потреби в достовірній інформації з точки зору її своєчасності,
необхідності та достатності для проведення глибокого аналізу;
установити та вивчити можливі методи виміру, джерела отримання,
періодичність оновлення даних для аналітичних розрахунків;
Визначити порядок фіксації, трансформації, зберігання, руху та
використання інформації, а також її перетворення в аналітичну
інформацію, що відповідає потребам управління за змістом та обсягом.
Формування раціонального потоку інформації здійснюється у відповідності
з певними принципами, а саме:
Вияв інформаційної потреби та способу її найефективнішого задоволення;
Об’єктивність відображення процесу справляння податків і зборів до
бюджетів всіх рівнів;
Єдність інформації, що надходить із різних джерел (оперативного обліку
платежів до бюджету, що ведеться державними податковими інспекціями,
документів, що надходять до органів податкової служби від органів
державного казначейства, фінансових органів, банківських установ,
податкової звітності платників податків, статистичного обліку), усунення
їхнього дублювання;
Оперативність інформації, яка забезпечується застосуванням новітніх
засобів зв’язку (електронної пошти тощо);
Якомога можливе обмеження обсягу первинної інформації й підвищення
коефіцієнта її використання;
Усебічне опрацювання первинної інформації (даних податкових декларацій,
звітів, розрахунків, платіжних повідомлень, довідок про авансові
платежі) із метою отримання на її основі необхідних похідних показників;
Розробка програм використання й аналізу первинної інформації з метою
прогнозування надходжень платежів до бюджету;
Економічність.
Залежно від мети аналізу користувач інформації ініціює запит на певну
інформацію у необхідному обсязі, який може бути задоволений тим чи іншим
способом, виходячи з організаційних та технічних можливостей
інформаційної системи. Методичні та організаційні аспекти проведення
аналізу повинні враховувати об’єктивні та економічно доцільні можливості
надання інформації системою.
Принцип об’єктивності відображення процесу справляння податків і зборів
полягає у відповідності циркулюючої у системі економічної інформації,
стану надходження доходів до бюджетів всіх рівнів та дійсній потребі в
них з боку керівників та інспекторів різних рівнів. Забезпечення
об’єктивності відображення є основною вимогою, якій повинна відповідати
система інформації, в контексті підвищення ефективності управління
справлянням податків і зборів.
Принцип єдності інформації, яка надходить із різних джерел,
однозначності її трактування має важливе значення, оскільки він
спрямований на подолання відособленості різних видів обліку. Важливим
моментом тут є те, що інформація, що надходить із різних джерел, повинна
не повторювати, а доповнювати одна одну.
Оперативність інформації – важлива умова організації справляння
податків. Інформація, яка надходить у податкові органи повинна бути
актуальною й придатною для поточного управління.
Питання раціональної організації структури і складу даних, оперативність
інформаційного забезпечення аналізу є часткою загальної проблеми
вдосконалення справляння податків.
Основою для створення інформаційного забезпечення аналізу повинен
служити перелік запланованих для вирішення аналітичних завдань. Виходячи
з них, будується інформаційна модель аналізу, яка описує характер
взаємозв’язків та шляхи перетворення вхідної інформації у результуючі
показники. При цьому вибір останніх повинен бути здійснений таким чином,
щоб забезпечити повноту інформації, необхідної для прийняття
управлінських рішень. Інформаційна модель повинна контролювати
надлишковість як вхідних, так і вихідних даних.
Застосування сучасного технічного та програмного забезпечення,
реалізовані в концепції “банку даних”, передбачають зростання ролі
аналітичних робіт, реалізацію основного завдання аналізу – забезпечення
оптимальності управлінської діяльності.
Принцип економічності означає, що витрати на підтримання системи
інформаційного забезпечення не повинні перевищувати ефекту від її
застосування. Однак, слід мати на увазі, що критерії економічної
корисності сьогоднішньої інформації можуть змінюватись із плином часу.
Аналіз, як функція управління, висуває до інформації ряд вимог,
дотримання яких забезпечує її придатність для прийняття зважених
управлінських рішень.
Провідною вимогою є достовірність. Достовірність характеризується
вірогідністю виникнення помилки в одиниці інформації. До технічного
процесу підтримання інформаційної системи ставляться вимоги забезпечення
мінімальної можливості виникнення помилок, найбільшої вірогідності
їхнього вияву з найменшими витратами та їх усунення, надійне зберігання
і своєчасне оновлення. Використовувана в аналізі інформація повинна бути
доречною. При виробленні варіантів управління справляння податків
повинна опрацьовуватися не вся можлива інформація, а обмежитися влучним
вибором показників, які містять справді необхідну за змістом суттєву
інформацію. До речі, інформація, здатна підтвердити або заперечити
прогнози надходжень податків та зборів до бюджетів всіх рівнів.
Цінність інформації зумовлена її актуальністю і придатністю для
практичного аналізу.
Інформація повинна бути доступною для сприйняття при здійсненні аналізу
і управління. Зрозуміла інформація зумовлює її однозначне тлумачення
користувачами різних рівнів за умови, що вони володіють достатніми
знаннями, та зацікавленні у сприйнятті цієї інформації.
Вимога повноти даних пов’язана з достатністю залученої інформації для
обґрунтованого прийняття управлінських рішень. Система повинна містити
інформацію по всіх платниках, в розрізі всіх податкових платежів до
бюджету. На основі необхідної кількості базових показників, які постійно
нагромаджуються, повинна існувати можливість розрахунку похідних
показників, побудови динамічних рядів, здійснювати необхідні
співставлення.
Недостатність інформації призводить до зниження рівня обґрунтованості
прийнятих рішень і до відповідних соціальних і економічних втрат.
Надлишок інформації ускладнює пошук необхідної, підвищує витрати на її
збір, обробку та зберігання. Отож, обсяг інформації для аналізу повинен
бути необхідним і достатнім з точки зору оцінки своєчасності та повноти
сплати платежів до бюджету і прийняття у цьому зв’язку необхідних
рішень.
Оперативність одержання необхідної інформації пов’язана з її
актуальністю. Підвищення оперативності забезпечується при скороченні в
часі відриву між фактами подання податкової звітності, фактом проведення
відповідних нарахувань, сплати у відповідні терміни платежів та моментом
його відображення в придатному для інформаційного споживання вигляд.
Інформація не може бути доступною для використання до тих пір, поки вона
не зафіксована.
Справляння податків і зборів потребують повсякчасного керованого впливу,
це означає, що інформаційна система повинна бути в стані неперервної
готовності для вироблення актуальних рішень, тобто інформація в системі
повинна безперервно поновлюватися.
Вимога порівняльності передбачає наступність і узгодженість даних,
співставність при оцінці альтернативних варіантів, динаміки, фактичного
смаку стосовно прогнозованого.
Дотримання вимоги перспективності вихідної інформації означає
спрямованість інформації у майбутнє. Це передбачає, що аналіз повинен
володіти не тільки ретроспективною вхідною інформацією, а й прогнозною,
яка враховує тенденції розвитку системи, імітує різного роду вірогідні
майбутні ситуації, прогнозує варіанти прийняття рішень.
Вирішення поставлених перед економічним аналізом завдань вимагає
залучення широкого кола джерел, в яких відображається складна та
багатогранна діяльність податкових органів і насамперед податкових
інспекцій. Характерною особливістю методу аналізу є комплексне
використання всіх доступних джерел інформації.
Найбільш повну і значиму інформаційну базу забезпечує оперативний облік
платежів до бюджету, який ведеться державними податковими органами
відповідно до порядку, встановленого для справляння платежів до бюджету.
Уся інформація реєструється на носіях документальної форми. Серед них
найперше слід відзначити документи, на підставі яких здійснюються
нарахування до бюджету, а саме:
Документи, які подаються платником на підставі декларації, звіти,
розрахунки, платіжні повідомлення, довідки про авансові платежі та інші;
Документи, які подаються органом податкової служби – рішення керівника
органу державної податкової служби за актами перевірок з донарахування
або скасування раніше нарахованих сум платежу, фінансових санкцій, пені;
Документи, які надходять від інших контрольних органів;
Документи, які надходять від судових органів – рішення (ухвала,
постанова) суду, арбітражного суду;
Документи, що свідчать про відстрочку (розстрочку) сплати платежів до
бюджету, рішення фінансових органів, кредитна угода між платником та
органом податкової служби.
Не менш значимими є документи, що надходять до органів податкової служби
як підтвердження сплати платежів до бюджету, які отримані від:
Органів державного казначейства – відомості зарахування платежів до
бюджету, про повернення надмірно сплачених сум;
Фінансових органів – реєстр розрахункових документів про сплату платежів
до місцевого бюджету;
Органів державного казначейства або фінансових органів – протоколи про
взаємозалік коштів з фінансування видатків в рахунок погашення недоїмки
за належними бюджету платежами, повідомлення та реєстри про погашення
векселів в рахунок сплати платежів до бюджету.
З метою обліку нарахованих і сплачених платежів до бюджету органами
податкової служби ведуться особові рахунки платників за кожним видом
платежів, які повинні сплачуватися платниками. Особові рахунки платників
відкриваються щорічно за платниками, які перебувають на податковому
обліку з початку року, які взяті на податковий облік в поточному році
або ж своєчасно не стали на податковий облік з моменту нарахування або
сплати платежу.
Структурними підрозділами органів податкової служби використовуються
дані Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб, який
призначений для накопичення та обробки даних платників податків, включає
дані інших реєстрів, а саме: Державного реєстру платників ПДВ, реєстру
прибуткових підприємств і організацій, реєстру неприбуткових організацій
і установ, реєстру платників податків постійних представників
нерезидентів в Україні, реєстру договорів про спільну діяльність тощо.
Формування інформаційної бази на даний час здійснюється в
автоматизованому режимі. Узгоджену роботу всіх пристроїв ПЕОМ і
користувачами забезпечує програмне забезпечення.
Розглянемо схему функціонування ПЗ державної податкової служби.
АРМ “Облік платників” призначений для ведення Реєстру платників –
юридичних осіб, а саме: реєстрації, перереєстрації, вилучення платників
із баз даних; облік рахунків юридичних осіб (внесення, зміна,
вилучення); автоматичного внесення банківської інформації, одержаної в
ДПА області; пошуку платників податків по заданих критеріях; формування
реєстрів платників в розрізі видів діяльності, коду власності, органу
управління і так далі; формування запитів до центральної бази даних
(ЦБД) платників ПДВ за допомогою ПДС.
АРМ “ДЕРЖПОДАТКИ” призначений для автоматизації ведення особових карток
платників податків – юридичних осіб і формування звітності по них.
До основних функцій належать:
Облік фактичних поступлень до бюджетів усіх рівнів, тобто: ввід
платіжних документів, формування реєстрів, довідки про фактичне
сплачення суми.
Ведення особової карточки платника, тобто: формування особового рахунка
платників, ввід нарахованих сум по даним податкової звітності, ввід
донарахованих сум, штрафних і фінансових санкцій за актами перевірок,
нарахування пені і формування стану розрахунків платника податків з
бюджетом, формування платіжних документів на стягнення платежів до
бюджетів.
Формування довідок платникам податків: про недоїмку і переплату, про
суму нарахованої і сплаченої пені (штрафів), акти звірки про стан
розрахунків з бюджетом, про нараховані суми.
Формування звітних показників: щодекадний звіт для АІС “ГАЛУЗЬ”, звіт
1-П, дані про стан платіжної дисципліни та інших.
АРМ “Карточка СПД” використовується для збору, по можливості, повної
інформації по суб’єктах підприємницької діяльності (СПД).
При створенні програми використовувалися певні стандартні принципи
побудови модулів перегляду даних. Наприклад, майже у всіх списках, які
формуються в процесі роботи, можна отримати більш детальну інформацію, а
друк і вивід на принтер здійснюється за допомогою стандартної функції,
яка дозволяє попередньо скоригувати документ, записати його в файли
різного формату, задати додаткові параметри друку.
На даний момент найбільш повно реалізовані функції роботи з карткою
юридичних осіб, на прикладі якої можна описати загальний підхід
функціонування АРМу. Для загального користування найбільш потрібними є
режими: “РАХУНКИ” – дані про наявні рахунки у банках даного СПД (закриті
рахунки показуються на рівні з відкритими з відповідною позначкою),
“ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ” – задекларовані підприємством в статуті та довідці зі
статуправління основні види діяльності, “ПЛАТЕЖІ” – дані про нараховані
та сплачені суми податків, залишки на особових рахунках на початок року
і сьогоднішній день (переплати та недоїмки) по даних щодекадного звіту
“Галузь”, “ЗВІТНІСТЬ” – перегляд заданої в ДПІ звітності в розрізі
строків сплати та типів документів (тільки нараховані суми або повні
документи – в залежності від виду обробки, прийнятому в ДПІ), “ПІЛЬГИ” –
вибір зданих з початку року звітів про пільги в оподаткуванні для даного
підприємства, “ПЕРЕВІРКИ” – інформація про проведені документальні та
тематичні перевірки, починаючи з 1 січня 1997 року (термін впровадження
АРМу “Аудит”, з якого беруться дані), “ПЛАТЕЖІ ЗА 2002” – дані про стан
розрахунку платника з бюджетом за 2002 рік (по даних звіту “Галузь”
станом на 1 січня 2003 року).
Крім цієї інформації “Карточка підприємства” дозволяє переглядати дані
про засновників, передані з ДПА України вантажно-митні декларації,
наявні торгові об’єкти, результати оперативної роботи та здані звіти по
ЕККА.
Автоматизована система обробки інформації “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ”
призначена автоматизувати функції податкових інспекторів у районних ДПІ,
які займаються обліком платників – фізичних осіб, справлянням податків і
обліком надходжень від фізичних осіб, обліком торгових патентів,
обробкою даних по формі N2, складанням звітності.
Автоматизована система обробки інформації “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ”
включає таки АРМи:
АРМ “АДМІНІСТРАТОР” дозволяє зробити налагодження робочих меню та
довідників користувачів, виконати закриття року а також добавляти,
коригувати та видаляти інформацію з довідників.
АРМ “ОБЛІК ПЛАТНИКІВ” входить до АССОІ “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ”, дозволяє
реєструвати платників, коригувати реєстраційні дані, видаляти
реєстраційні дані, присвоїти ідентифікаційний номер, надає різноманітні
довідки: список всіх платників, довідка по дільниці, довідка по району,
довідка по виду пільг, довідка по утриманцям, довідка по акцизу, довідка
по ПДВ, довідка по ПП та підтримує довідники по видах діяльності,
пільгах, вулицях, районах.
АРМ “ОБРОБКА ДАНИХ ПО Ф. №2” входить в АСОІ “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ”,
дозволяє вводити дані про доходи громадян по сумісництву, дані з
торговельних організацій та обробляти декларації громадян, друкувати
повідомлення, платіжні документи, висновки на повернення коштів та інше.
АРМ “ЄДИНИЙ ПОДАТОК” дозволяє вводити інформацію по заявах та свідоцтвах
по єдиному податку, продовжувати дію свідоцтва, надає іншу додаткову
інформацію по платниках єдиного податку.
АРМ “ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК” призначений для здійснення нарахування
авансованих платежів по прибутковому податку, введення фіксованих
платежів та складення авансованих платежів, введення даних по торгових
патентах з інших ДПІ, а також друку платіжних документів, довідок про
фіксовані платежі та про платників, які не подали квартальну декларацію.
АРМ “ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ” дозволяє робити прямі проводки в
особові картки платників. Окремо ведуться картки по ПДВ – зобов’язання і
по ПДВ – відшкодування платників. Нарахування зобов’язань платника по
сплаті ПДВ або відшкодувань з бюджету платнику вводяться в відповідні
картки по ПДВ. Сплата ПДВ по зобов’язаннях платником або відшкодувань
ДПІ з бюджету вводиться з АРМу “ОБЛІК НАДХОДЖЕНЬ”, режим “Введення
платіжних документів”.
АРМ “АКЦИЗНИЙ ЗБІР” дозволяє робити прямі проводки акцизного збору в
особові картки платників, формувати довідкову інформацію.
АРМ “ТОРГОВІ ПАТЕНТИ” входить до АСОІ “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ” і дозволяє
виписувати торгові патенти, друкувати квитанцію на сплату патентів,
вести облік та картки по патентах, анулювати торгові патенти, формувати
та видавати на екран або на принтер довідки про видані патенти, про
нарахування та сплату торгових патентів, про несвоєчасну та неповну
сплату патентів, про несплачені патенти.
АРМ “ОБЛІК НАДХОДЖЕНЬ” призначений для здійснення обліку надходжень по
платежах. Облік надходжень складається з вводу інформації з платіжних
документів (квитанцій, платіжних доручень, висновків) та перегляду
виписки банку. Уведену за день інформацію по надходженням можна
роздрукувати.
В усіх вище розглянутих підсистемах існує можливість робити перегляд
карток особових рахунків, а також друкувати картки особових рахунків та
платіжні повідомлення, формувати висновки у файл або на принтер,
формувати недоїмку та переплату по всіх платежах. Також є можливість
проглянути, ввести, або відкоригувати нарахування та сплати по податках
і патентах за минулий рік по вибраному платнику.
АРМ “ЗВІТНІСТЬ” входить до АСОІ “ПОДАТКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ”, та складається
з таких режимів: Бухгалтерський облік: звіт про суми надходжень та
недоїмки (ф. 1-П), формування даних про надходження та заборгованість,
книга обліку ф. № 26 (формування, перегляд і друкування книги ф. 26),
реєстр надходжень і виплат ф. №25 (формування, перегляд та друкування
реєстру №25). Поточні звіти: недоїмка (формування, перегляд і друкування
списків недоїмників по дільницях), загальна недоїмка (формування,
перегляд і друкування списків недоїмників), переплата (формування,
перегляд і друкування списків переплат по дільницях), загальна
переплата, єдиний облік недоїмки, дані для АІС “ГАЛУЗЬ”.
АРМ “Аудит” призначений для автоматизації обліку, підготовки перевірки і
формування звітності по контрольно-економічній роботі платників податків
– юридичних осіб. Програмний комплекс передбачає створення єдиної бази
перевірок, де фіксуються перевірки усіх підрозділів та знаходяться всі
відповідні документи по цих перевірках.
АРМ “Аудит” вимагає:
ПЛАН ПЕРЕВІРОК – формування план-графіків контрольно-економічної роботи
(при наявності доступу) і здійснює контроль за роботою відділу
(інспектора).
КОНТРОЛЬНА РОБОТА – облік документів контрольно-економічної роботи та
формування журналів контрольно-економічної роботи в різних розрізах
ЗВІТНІСТЬ – формування звітності відділу чи цілій інспекції (2-П, 2-ПТ,
різних журналів ті узагальнених даних про стан перевірок та результатів
роботи структурних підрозділів, порушень податкового законодавства).
КАРТКА ПЛАТНИКА – вивід картки підприємства для підготовки інспектора до
перевірки та одержання додаткової інформації про платника.
У ході реєстрації перевірки фіксується: інспектор, який проводив
перевірку, вид (тема) перевірки, згідно внутрішніх довідників,
перевірені податки відповідно до платежів платника по АРМу
“Держподатки”, порушення законодавчих актів та заходів впливу, що
узгоджено з юридичним відділом ДПА України.
Протоколи та постанови фіксуються на відповідальних посадових осіб
згідно даних обліку платників. Велике значення має можливість внесення
деяких відомостей про стан перевірки:
Дати передачі справ до суду, правоохоронних органів;
Скасування рішень про накладення санкцій;
Факт надходження донарахованих сум.
Журнал контрольно-економічної роботи дозволяє отримати інформацію про
результати проведених перевірок в таких розрізах: платежах, видах
підприємств, видах діяльності, формах власності, підпорядкування, видах
порушень.
Картка платника призначена для формування початкової інформації про
юридичну особу в процесі підготовки до перевірки і включає загальні
відомості по обліку платників, результати фінансово-господарської
діяльності, результати попередніх перевірок документальних та
торговельної діяльності.
АРМ “Адмінвідповідальність” використовується для обліку певних
результатів контрольно-економічної роботи, а саме – для обліку справ про
адмінпорушення. АРМ дозволяє вводити протоколи про
адмінвідповідальність, формувати справи з допомогою введення постанов
про адмінштраф, платіжних поручень про сплату і інших документів,
формувати деякі види звітності та інші функції. У відповідну базу даних
реєструються практично вся інформація з протоколу, а в наступних
документах – лише та, яка доповняє справу новими даними.
ПК “Податкова діяльність” використовується для реєстрації податкової
звітності та створення електронних копій документів. Комплекс
поділяється на ряд функціональних частин, найважливішими з яких є
реєстрація документів, створення електронної копії та аналіз податкової
звітності.
Як видно зі схеми програмного забезпечення, її функціонування загалом
відповідає потребам обліку та контролю за надходженням платежів до
бюджету, а також аналізу стану надходжень. Однак, що стосується більш
глибокого та всебічного аналізу, причин змін динаміки поступлень у
взаємозв’язку з важливішими напрямками економічного розвитку, аналізу
напрямків стимулювання окремих підприємств галузей народного
господарства, використання інформації для прогнозування грошових
поступлень від податків у бюджет тощо, наявне інформаційне забезпечення
є недостатнім. Це пов’язано з тим, як зазначалось вище, все інформаційне
забезпечення пов’язано навколо показників нарахувань податків та їх
сплати. На даний час практично відсутня інформація про фінансовий стан
підприємства. Наявність АРМа ” Аналіз стану підприємства” надавала б
інформацію не тільки про стан надходжень, але і розкривала причини
коливань надходжень, які в значній мірі пов’язані з фінансовим станом
підприємств.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
В даній праці отримані наступні підсумково-узагальнюючі результати:
Податки є важливою ланкою економічних відносин у суспільстві. Вони є
основою доходів держави і важелем впливу на суспільне виробництво, його
динаміку і структуру. Проте в умовах спаду виробництва, зниження
інвестиційної активності, платіжної кризи дедалі посилюється фіскальна
роль податків, про що свідчить ріст їх частки в валовому внутрішньому
продукті країни, постійному зростанні числа податків і зборів. Не
дивлячись на прогресивність задекларованих принципів оподаткування
реального втілення в життя вони поки що не отримали.
В питаннях податків, податкової системи дрібних, менш важливих чи більш
важливих проблем не буває. Особливо це відчутно до питання теорії і
практики податків. Необхідною умовою є глибоке і всестороннє вивчення
суті податків, теоретичного обґрунтування їх запровадження, недопущення
двозначних трактувань основних понять. Прикладом можуть служити поняття
об’єкт оподаткування і база оподаткування. Неконкретність і неточність у
визначенні цих понять на практиці призводить до того, що поняття
прогнозування бази оподаткування трактується як прогнозування
надходжень.
Не менш важливою є проблема інформаційного забезпечення справляння
податкових надходжень. За час становлення податкової системи України, та
органів податкової служби не мало зроблено в плані становлення обліку
податкових надходжень, контролю за їх своєчасною та повною сплатою.
Податкові служби забезпечуються сучасною обчислювальною технікою,
автоматизуються робочі місця інспекторів, вдосконалюється програмне
забезпечення. Проте всі заходи спрямовані в основному на забезпечення
потреб обліку і контролю за системою податків і зборів і є мало
придатними для аналізу податкових надходжень, не говорячи вже про
відсутність АРМу – аналізу. Розробка самостійних програм є
малоефективною і як правило здійснюється для задоволення одноразових
потреб. Відсутність єдиного підходу до вирішення цієї проблеми, що
характеризується зокрема тим, що на даний будь якої методики аналізу
надходжень не існує, призводить до того що і наявна інформація належним
чином не використовується.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України .-К- 1996.
2. Закон України «Про внесення змін до Закону України» Про систему
оподаткування. //Відомості ВРУ. – 1997.- №16.
3. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» //Галицькі
контракти .- 1908.- №9.
4. Закон України «Про підприємства в Україні» . //Галицькі контракти –
1996 №42.
5. Закон України «Про аудиторську діяльність» //Відомості Верховної Ради
України, – №23.
6. Закон України «Про державну службу» //Відомості Верховної Ради
України, – 1993.- №52.
7. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».
– Відомості ВР.- 1997.-№15.
8. Закон України «Про податок на додану вартість». – Відомості ВР .-
1997 – №21.
9. Закон України «Про внесення змін до закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств”. – Відомості ВР.- 1997.- №27.
10. Закон України “Про внесення змін до Декрету Кабінету міністрів
України “Про прибутковий податок з громадян” від 13.02.1998 року №
129/98-ВР.
11. Декрет КМУ «Про прибутковий податок з громадян”. – Відомості
ВР.-1993 №10.
12. Декрет КМУ «Про акцизний збір». – Відомості ВР.-1993.- №10.
13. Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори”. – Відомості ВР .- 1993. –
№30.
14. Указ Президента України «Про утворення Державної податкової
адміністрації України та місцевих – державних податкових
адміністрацій”. – Урядовий кур’єр .- 1997.- 29 серпня.
15. Указ Президента України «Про заходи щодо реформування податкової
політики”. – Урядовий кур’єр, – 1997 .- 6 березня.
16. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення поповнення
Державного Бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни”. –
Урядовий кур’єр. – 1997.- 6 березня.
17. Указ президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» //Голос
України.-1998- №156.
18.Інструкція “ Про порядок ведення органами ДПС оперативного обліку
податків і зборів до бюджету і ДЦФ. ”
19.Інструкція “ Про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій
органами ДПС.”
20.Інструкція “ Про порядок обліку платників податків.”
21. Наказ ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 “Про затвердження
інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних санкцій
органами державної податкової служби”
22. Наказ ДПА України від 19.03.2001 р. № 113 “Про затвердження порядку
застосування норм п.15.4 ст.15 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами”.
23.Андрущенко В.Л. Фінансова думка заходу в ХХ столітті.: Львів,
Каменяр, 2000.
24.Андрущенко В. Про деякі альтернативні методи формування бюджету //
Економічний часопис. – 1996. – №4. – с.30-32.
25.Адамов Б.” Бюджет міських районів. ”- Економіка України.-2000р.,№4.
26.Азаров М.Я. ” Все про податки: Довідник. ”- К.; 2001р.
27. Азаров М. З приводу боротьби з корупцією в органах податкової
служби. // Вісник податкової служби. 2001. №35.
28. Анісімов О. М. Запобігання ухиленню від оподаткування. // Економіка
АПК. 2000. №8.
29. Буряковський В.В.” Налоги” – К.; 2002р.
30.Бабич Л.” Про реформування в Україні. ”- //Економіка України – 2001р.
№8.
31.Буряк П.Ю. ” Непряме оподаткування в Україні, його переваги і вади.
”- // Соціально – економічне дослідження в перехідний період В-У1 – Л.;
2000р.
32.Білоусова І.А..” Роздуми про податки в Україні і що готує нам новий
Податковий кодекс. ”- //Статистика України – 2001р. №3.
33.Балакін Л.” Про реформування в Україні. ”- //Економіка України –
2000р. №8.
34. Бадида М. Деякі проблеми та пропозиції щодо легалізації тіньової
економіки. Матеріали науково-практичної конференції «Реформа
міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України».-
Ірпінь, жовтень 2002р.
35. Білоус В. Кримінологічні аспекти адміністрування податків в Україні.
Матеріали науково-практичної конференції «Реформа міжбюджетних відносин
і проблеми розвитку податкової системи України».- Ірпінь, жовтень 2001.
36.Бескид Й.М. Державний бюджет України. – Тернопіль, 1996. – 152с.
37.Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. // Під. ред.
Федосова В.М. Київ, Либідь, 2000.
38.Болдырев Б.Г. и др. Финансы капитализма: Учебник / Под. ред. Б.Г.
Болдырева. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 384с.
39.Бовтенко Т.А. Прибутковий податок із громадян. Досвід розвинутих
країн // Фінанси України. – 1997. – №10. – с.97-9
40.Бюджетна система України. Навчальний посібник // Під ред. Юрій С.І.,
Бескид Й.М. К.: “Либідь”, 2000.
41.Возний А. О. То які ж права має податкова поліція // Урядовий кур’єр.
1997. №194.
42. Воробйов С. Тіньова економіка України: сутність, витоки, шляхи
подолання // Економіка України. 2000р. №8.
43.Горбанський В. Механізм функціонування тіньової діяльності та її
вплив на формування доходів бюджету. Матеріали науково-практичної
конференції «Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку
податкової системи України».- Ірпінь, жовтень 2001.
44. Граузберг Ш. Уклоняться от уплаты налогов – почти можна. //
Бухгалтерия. Право. Налоги. 1999. №43.
45.Горохов В.А.” Джерело доходів місцевих бюджетів.”//Вісник податкової
служби України – 2000,№26-27//.
46. Дулик Т. О. Економічні аспекти проблеми ухилення від сплати податків
// Фінанси України. 2001р. №12.
47.Житников Б. А. Відповідальність за порушення податкового
законодавства. // Баланс. 2002р. №39.
48.Жученко І. Деякі податкові заходи щодо легалізації «тіньової»
економіки. Матеріали науково-практичної конференції «Реформа
міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України».-
Ірпінь, жовтень, 2000р..
49.Конрад Ю., Луніна І. Податкова політика в Україні: підходи і
перспективи // Економіка України. – 1999. – №11. – с.29-37.
50.Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України.: Основи теорії
і практики. – К.: НДФІ, 1997.
51.Крисоватий А.І. Система оподаткування в Україні та необхідність її
вдосконалення // В збірнику наукових праць “Податки в Україні: теорія та
практика”, Луцьк, 1995.
52.Крисоватий А.І. Теоретичні аспекти оподаткування // В зб. Фінансові
аспекти ринкового господарства. Тернопіль, 1995.
53.Крисоватий А.І. Податковий кодекс в Україні: реалії та перспективи //
В зб. Проблеми вдосконалення податкової системи України, Київ, 1996.
54.Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //
Фінанси України, 1998., №11.
55.Крисоватий А.І., Мельник В. Місцеві податки в США та особливості їх
справляння // Фінанси України, 1999., №1.
56.Крисоватий А.І. Оподаткування і ринок: умови та можливості поєднання.
– Тернопіль: видавництво “Карп’юка”, 2000. – 248с.
57.Максимов А.С. Удосконалення системи прибуткового оподаткування в
Україні // Фінанси України. – 2000. – №5. – с.86
58.Мещерякова О. Налоговые системы развинутых стран мира. М.: “Правовая
культура”, 1995
59.Мітюков І.О. Державний бюджет України і бюджетна політика в 2001 році
// Фінанси України. – 2001. – №3. – с.26-32.
60.Мозенков О.В. Зміст і роль податкової політики у державному
регулюванні // Фінанси України. – 2000. – №4. – с.92-97.
61.Налоговые системы зарубежних стран // Под.ред. В.Г. Князева, Д.Г.
Черника. М.: Закон и право., 1997.
62.Огонь І. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових
відносин // Економіка України. – 2000. – №5. – с.35-43.
63.Онишко С.В. Податкові відносини між державою і платниками податків //
Фінанси України. – 2001. – №3. – с.84.
64.Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: “НІОС”, 2002.
65.Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін,
Г.О. П’ятаченко та ін.; за ред. В.М.Федосова. – К.: Либідь, 1997. –
464с.
66.Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового
досвіду // Фінанси України. – 2000. – №7. – с.77-89.
67.Сутормина В.М. Финансы капиталистических государств. – К.: Вища
школа, 1983. – 311с.
68.Суторміна В.М. та ін. Держава – податки – бізнес: (Із світового
досвіду фіскального регулювання ринкової економіки): Монографія / В.М.
Суторміна, В.М. Федосов, В.Л. Андрущенко. – К.: Либідь, 1992. – 382с.
PAGE
PAGE 37
Доходи, що підлягають оподаткуванню
О
В
Д
Т
Доходи тіньової економіки
Доходи, які декларуються для оподаткування
Нормальна зона шкали
Т ‘
Обмежена зона шкали
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
