Реферат на тему
Платіжний баланс як підсумковий показник світогосподарських зв’язків
країни
План
1. Економічний зміст платіжного балансу
2. Структура платіжного балансу
3. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу
1. Економічний зміст платіжного балансу
Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між
країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.
Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до виникнення
двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад виручка
від експорту продукції) та вихідного (наприклад оплата імпорту).
Інтегральним показником цих потоків можуть слугувати баланси міжнародних
розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і
платежів однієї країни щодо інших.
Існує кілька видів балансів міжнародних розрахунків: розрахунковий
баланс, баланс міжнародної заборгованості й платіжний баланс.
Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн —
нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх
заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і
зобов’язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження
платежів.
З одного боку, розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби
зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту.
Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзеркалює стан справ,
оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов’язань країни можуть
бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не
настав.
Крім того, тут не враховується таке широковживане у світогос-подарських
відносинах поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо приклад
із недавньої історії. СРСР перед його розпадом вважався нетто-кредитором
(борги йому перевищували зобов’язання перед іншими країнами), але не мав
реальної можливості погасити свої зобов’язання шляхом повернення боргів,
оскільки, у свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу)
не в змозі були розрахуватися з ним.
Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають балансом
міжнародних інвестицій) не враховує поточної заборгованості (наприклад
заборгованості України за одержану в цьому році російську нафту), а
показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними
резервами країни з одного боку і зобов’язаннями перед іноземними
вкладниками з другого.
Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків,
який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону
за певний період часу (рік, квартал, місяць).
При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі
зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять
іноземну валюту) і дебетні (пов’язані з її витратами). Тому в балансі
перші йдуть зі знаком “+”, а другі — зі знаком “-“. Так, експорт товарів
і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції, а імпорт і
кредитування інших країн — дебетні.
Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відображається в
балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за традицією носять
назву платіжного балансу.
Платіжний баланс — це балансовий рахунок міжнародних операцій як
вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у
формі співвідношення надходжень і платежів.
Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів,
структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у
світовому господарстві.
Останнім часом у доповнення до платіжного балансу, який відображає
відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс
міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний
фінансовий стан.
За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за
певний період.
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і
надходжень, які з дня на день постійно змінюються.
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на
основі статистичних показників про здійснені за цей період
зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних
економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому
господарстві.
З бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебуває в
рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або
активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли
платежі перевищують надходження.
Тому платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій
країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, а й певний стан цих
операцій, що включає якісні й структурні характеристики основних його
елементів.
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона
хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які
погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається
насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і
зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше
зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів,
оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках
тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які
намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних
курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти
в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність
підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення
заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і
можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація
необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче
(або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин є давньою
історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.
Перші спроби обліку масштабів і оцінювання наслідків міжнародних
економічних операцій робилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і були
пов’язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото
ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі
вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.
Саме поняття “платіжний баланс” вперше ввів в економічну теорію Джеймс
Стюарт у 1767 p., але складання платіжного балансу, класифікація
операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були
різними.
Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи
класиків буржуазної політичної економії — А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи
іншою мірою віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного
балансу.
Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання
платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст.
Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена
Міністерством торгівлі у 1923 p. за показниками 1922 p. У 1923 p.
Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого
вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух
капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін
зберігалася до початку Другої світової війни.
У 1943 p. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за
1919—1934 pp., форма якого послужила основою для складання платіжного
балансу США після Другої світової війни.
Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш
жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а
й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами.
Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно все
більше уніфікувалися.
Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла й
діяльність Ліги Націй і МВФ, створеного на основі рішень міжнародної
конференції в Бреттон-Вудсі.
Так, ще в 1924 p. публікація Лігою Націй даних про платіжні баланси 13
країн за 1922 p. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників.
У 1927 p. Ліга Націй запропонувала схему і низку рекомендацій, в яких за
зразок приймалися головним чином платіжні баланси США і Англії. У
результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена
уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 p. була опублікована як
документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів
складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.
Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного
балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках
“Керівництва з платіжного балансу”.
Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему
побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими
уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу
порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а
й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн.
2. Структура платіжного балансу
Платіжний баланс складається з таких розділів:
• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням та ввезенням
товарів;
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс “невидимих” операцій);
• баланс руху капіталів та кредитів. Торговельний баланс. Зовнішня
торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних
відносин, які пов’язують національні економіки зі світовим
господарством. Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту
й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в
кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень,
що фактично здійснені за відповідний період.
Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного
балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних
надходжень, на відміну від загального торговельного балансу, що
відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами
погашення.
Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо
конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві,
характеру її зв’язків з партнерами і загальної економічної політики.
Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку,
активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних засобів для
оплати міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу.
Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється
як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для
країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних країн, де гостро
відчувається нестача валютних надходжень.
Для промислове розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше
значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 p.)
пояснюється активним просуванням на їхні ринки міжнародних конкурентів з
виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові
індустріальні країни).
Позитивне сальдо торговельного балансу України (товари та послуги) у
1997 p. становило 424,0 млн дол. США, у 1998 p. — 546,5 млн; від’ємне
сальдо в 1994 p. — 1200,0 млн, у 1995 p. — 1200,0 млн, у 1996 p. — 893,5
млн дол. США.
Баланс послуг і некомерційних платежів. Він включає платежі й
надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного,
телекосмічного та інших видів зв’язку, міжнародного туризму, обміну
науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання
дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачі
інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів,
реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін.
Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських
зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно
зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами
науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові
консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру.
За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ “послуги”
входять, як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і
процентів з міжнародних кредитів. Хоча за економічним змістом вони,
безумовно, ближчі до руху капіталів.
За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в
платіжному балансі так звані односторонні перекази:
• державні операції — субсидії іншим країнам за лінією економічної
допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;
• приватні перекази — перекази іноземних робітників, спеціалістів,
родичів на батьківщину.
Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від
інвестицій, односторонні перекази — називають невидимими операціями на
противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів.
Використовується також термін послуги і некомерційні платежі як данина
традиції тих часів, коли головним змістом економічних зв’язків між
країнами була торгівля товарами.
6
t
.
uuuuuuuuuuuiaaaaaaaaaaaaaa
“X#
%A%1/4&th(a*–,J/O1?3–6?7&:Oe; =?A&C?EUF*K?L”ObOooooooooooooooooooooooooo
c
oooooooooooooooooooooooooooo
ацій включає торговельний баланс і “невидимі” операції. Поточними ці
операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю
товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі
капіталів і кредитів.
Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу
державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних
кредитів.
За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:
• міжнародний рух підприємницького капіталу;
• міжнародний рух позикового капіталу.
Підприємницький капітал включає прямі закордонні (придбання і
будівництво підприємств за кордоном) і портфельні (купівля цінних
паперів закордонних компаній) інвестиції.
Вивіз підприємницького капіталу на сучасному етапі відбувається
інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що
свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського
життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій
складають взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним
підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами
зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.
Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками
терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції.
• Довго- і середньострокові операції включають державні й приватні
запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік.
Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно
країни, що розвиваються, й ті, які відстають від світових лідерів
(пост-соціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають
головними кредиторами. До приватних довгострокових запозичень і кредитів
вдаються нарівні з країнами, що розвиваються, та постсоціалістични-ми
країнами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи
залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових
цінних паперів або банківського кредиту.
• Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до
одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках
(авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За останні
десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому
грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70-ті роки
переважало стихійне переміщення “гарячих” грошей, що посилювало інфляцію
і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років
основний потік короткострокових грошових капіталів спрямовується у США,
завдяки високим процентним ставкам і курсу долара. Так, з початку 80-х
років щорічний приплив цих капіталів сягав 100—150 млрд дол. США (на
початку 90-х років він зменшився до 70 млрд дол.).
Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдосконалення методики
обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж
залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття
“Помилки і пропуски”, до якої включаються дані як статистичних похибок,
так і неврахованих операцій.
Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що
найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу,
особливо в періоди кризових потрясінь.
Внаслідок цього стаття “Помилки і пропуски” розташована безпосередньо за
розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів.
Показники статті “Помилки і пропуски” різко зростають у кризових
ситуаціях.
Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного
балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких
беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються
зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних
резервів.
Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ А.
Поточні операції
Товари Послуги
Доходи від інвестицій Інші послуги і доходи Приватні односторонні
перекази Офіційні односторонні перекази Підсумок: А. Баланс поточних
операцій
В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
Прямі інвестиції
Портфельні інвестиції
Інший довгостроковий капітал
Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу США) С.
Короткостроковий капітал D. Помилки і пропуски
Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США)
Е. Компенсуючі статті
Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання SDR (СПЗ)
F. Надзвичайне фінансування
G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних
органів
Підсумок: A+B+C+D+E+F+G (відповідає концепції офіційних розрахунків у
США). Н. Підсумкова зміна резервів SDR (СПЗ) Резервна позиція в МВФ Інші
вимоги Кредити МВФ
Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу
використовується країнами — членами Фонду як основа національних методів
класифікації. Однак платіжні баланси промислове розвинутих країн і
країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання,
так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і
ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і
водночас надають можливість кожній країні вносити свої, властиві їй
корективи. Як правило, такі особливості пов’язані з методами виміру
сальдо платіжного балансу та його покриття.
Україна, після вступу до МВФ, регулярно публікує свій платіжний баланс
(див. дод., табл. 1, 2, 3).
3. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу
Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з процесом відтворення.
З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу
відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові
співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню
заборгованість.
На стан платіжного балансу впливають такі фактори.
1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна
конкуренція.
Так, за період після Другої світової війни і до 60-х років торговельні
баланси більшості країн Західної Європи і Японії були, як правило,
пасивними. Водночас перетворення США за цей період у міжнародного
інвестора і кредитора привело до того, що їхній торговельний баланс мав
величезне активне сальдо.
Загострення суперечностей між трьома центрами суперництва (США, Західною
Європою — ЄЕС і Японією) і падіння частки США у світовому промисловому
виробництві призвели у 70-х роках до хронічного дефіциту платіжного
балансу Сполучених Штатів. І навпаки, в міру посилення
західноєвропейського і японського центрів їхні платіжні баланси,
особливо ФРН і Японії, у 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне
позитивне сальдо.
На сьогодні ситуація знову змінилася з урахуванням фінансової кризи в
країнах Південно-Східної Азії і Японії.
2. Циклічні коливання економіки.
Оскільки існує асинхронність сучасного економічного циклу, його
коливання впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові
економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних
балансів то одних, то інших країн.
3. Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних з мілітаризацією
економіки і військовими витратами.
Досить зазначити, що основна маса (понад 50 %) державних витрат США за
кордоном, які відображаються у відповідних статтях платіжного балансу,
являє собою саме витрати військового характеру (утримання та оснащення
військових баз, воєнна допомога). З метою компенсації витрат на
утримання військ за своїми кордонами США уклали угоди з країнами —
членами НАТО і Японією про їх валютне відшкодування, що послужило
джерелом чергових міждержавних суперечностей. Так, під безпосереднім
тиском США, які наполягали на переоснащенні армій союзників, країни НАТО
в середині 80-х років імпортували військової продукції із США у 8 разів
більше, ніж продавали її за океан.
4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. З 70-х років
зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи,
що посилює між ними як партнерство, так і суперництво.
Досить сказати, що на початку 90-х років фінансові потоки між країнами
“великої сімки” (420 млрд дол. США щоденно) у 34 рази перевищували
платежі з міжнародної торгівлі.
5. Зміни в міжнародній торгівлі.
Різке зростання світових цін на нафту (у 18 разів у 1980 p. проти 1971
p.) призвело до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн —
імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн
— членів ОПЕК.
У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного
обміну між промислове розвинутими країнами при скороченні питомої ваги
країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.
6. Вплив валютно-фінансових факторів.
З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат,
особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які
найчастіше використовуються як валюти ціни і платежу: долара США,
англійського фунта стерлінгів, німецької марки, японської єни. В
очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за
строками платежів з експорту й імпорту.
7. Негативний вплив інфляції.
8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.
9. Надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
Після розгляду множинності факторів, які впливають на платіжний баланс,
мимоволі напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості
надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно
складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для
беззаперечного вирішення, тому що немає безпосередньої загрози порушення
економічної стабільності при певному незбіганні вхідних та вихідних
потоків. Однак тут, як і в усьому, також необхідно дотримуватися певної
міри.
Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до
того, що для покриття дефіциту іноземної валюти необхідно
використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяги. Оскільки ці
резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти
на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування
імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного
балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний
курс, з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є
одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.
Стосовно довготермінового активного сальдо платіжного балансу, то й тут
може мати місце ціла низка негативних наслідків.
Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного
балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і тим самим
фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.
Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу
над його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі
всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це
свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина
валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку
інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи
економічного зростання.
Крім того, довгочасне перевищення надходження валюти в країну над її
вибуттям може слугувати причиною інфляції, знецінення національної
грошової одиниці й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.
Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів
кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів привели до
лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками
міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а
його критерії ускладнюються. З’явилася значна кількість нових фінансових
інструментів, що забезпечують страхування від валютних і кредитних
ризиків, відбувається швидке впровадження ЕОМ, новітніх’засобів передачі
та обробки інформації.
Провідні країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових
курсів своїх валют шляхом узгодженого міждержавного впливу на діяльність
валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою
обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять
спільні валютні інтервенції.
Постійно посилюється тенденція до погодження у проведенні внутрішньої
макроекономічної політики західними країнами. За допомогою міжнародної
координації цієї політики управління платіжними балансами стало
розглядатись як альтернатива плаваючим валютним курсам.
Література
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
