.

Основи організації фінансів суб’єктів господарювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3256
Скачать документ

Реферат на тему

Основи організації фінансів суб’єктів господарювання

Поняття фінансів підприємницьких структур

1.Фінанси підприємств – це економічні, грошові відносини, що виникають в
результаті руху грошей і утворених на цій основі грошових потоків,
пов`язаних з функціонуванням створених на підприємствах грошових фондів.
Фінанси підприємств є основою фінансової системи держави, оскільки
підприємства є головною ланкою народного господарства. Стан фінансів
підприємств здійснює вплив на забезпеченість загальнодержавних і
регіональних грошових фондів фінансовими ресурсами. Залежність тут
пряма: чим стабільніший фінансовий стан підприємств, тим забезпеченіші
загальнодержавні та регіональні грошові фонди, більш повно
задовольняються соціальні і культурні потреби тощо. Сутність фінансів
підприємств проявляється через їх функції. Під функціями потрібно
розуміти ту “роботу”, яку виконують фінанси. Погляди економістів на
функції фінансів різні, але їх виділяють не більше трьох: 

забезпечення процесу господарювання грошовими коштами, контрольна і
розподільча.

Розподільча функція здійснюється за допомогою фінансових інструментів:

Норм, ставок, тарифів, відрахувань тощо, встановлених державою.

Однією з найважливіших сторін фінансової діяльності підприємств є
формування і використання різноманітних грошових фондів, які можна
розбити на 4 групи:

Фонди власних коштів – це статутний фонд (капітал), додатковий капітал,
інвестиційний фонд, валютний фонд та ін.

Фонди позичених коштів – кредити банків, комерційні кредити, факторинг,
лізинг та ін.

Фонди залучених коштів – фонди споживання, розрахунки по дивідендах,
доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів.

Оперативні грошові фонди – існують для виплати заробітної плати,
дивідендів, платежів до бюджету.

Перша група –грошових фондів підприємстві – фонди власних коштів , що
відіграють вирішальну роль у його діяльності.

При організації підприємство повинно мати статутний фонд або статутний
капітал, за рахунок якого формуються основні фонди і оборотні кошти.
Організація статутного капіталу, його ефективне використання, управління
ним – одне з головних і важливих завдань фінансової служби підприємства.
Статутний капітал – основне джерело власних коштів на підприємстві. Сума
статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму випущених
ним акцій, а державного і комунального підприємства – величину
статутного фонду. Статутний фонд змінюється підприємством, як правило,
за результатами його роботи за рік після внесення змін в установчі
документи. Статутний капітал підприємства визначає мінімальний розмір
його майна, що гарантує інтереси його кредиторів. Статутний капітал
виступає першим грошовим фондом, що відображається в пасиві балансу.

Додатковий капітал є другим фондом після статутного і включає:

– результати дооцінки основних фондів;

– емісійний доход акціонерного товариства (доход від продажу акцій зверх
їх номінальної вартості за мінусом витрат на їх продаж);

– безповоротно отримані грошові та матеріальні цінності на виробничі
потреби;

– асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;

– надходження для поповнення оборотних коштів.

Резервний капітал – утворюється за рахунок прибутку, величина
відрахувань до якого визначається статутом.

Інвестиційний фонд – призначений для розвитку виробництва. В ньому
концентруються:

– амортизаційний фонд(для простого відтворення основних фондів);

– фонд накопичення(за рахунок прибутку підприємства для розвитку
виробництва);

– позичені джерела;

– залучені джерела.

Інвестиційний фонд є джерелом збільшення статутного фонду.

Валютний фонд – формується за рахунок валютної виручки від експортних
операцій і тих, що купують валюту для здійснення імпортних операцій. Цей
фонд не має самостійного цільового призначення.

Друга група – фонди позичених коштів. В умовах ринкової економіки жодне
підприємство не може обійтись без позичених коштів. Їх різноманітність
дає можливість використання їх в різних ситуаціях. Позичені кошти в
нормальних економічних умовах сприяють підвищенню виробництва, його
ефективності.

Третя група – фонди залучених коштів – мають подвійний характер: з
одного боку, вони знаходяться в обороті підприємства, з іншого – вони
належать його робітникам (дивіденди і фонд споживання):

-фонд споживання – грошовий фонд, що створюється за рахунок чистого
прибутку і використовується на задоволення матеріальних та соціальних
потреб підприємства. При формуванні фонду споживання необхідно
враховувати таку закономірність : темпи зростання оподатковуваного
прибутку повинні бути вищими за темпи зростання даного фонду, включаючи
зарплату.

Четверта група – оперативні грошові фонди підприємства створюються ним
періодично. Два рази на місяць, як правило, на підприємстві формується 

Фонд виплати заробітної плати . Для забезпечення вчасної виплати
зарплати на рахунку підприємства повинні накопичуватися необхідні
грошові кошти, а при їх відсутності підприємство звертається до банку за
кредитом на виплату зарплати. Велике значення при цьому має визначення
оптимальних строків виплати зарплати і кількості днів, необхідних для
цього. Періодично підприємство організовує фонд для платежів у бюджет
різноманітних податків. Несвоєчасні платежі до бюджету підприємством
тягнуть за собою штрафні санкції.

Окрім перерахованих, на підприємстві створюється низка інших фондів
грошових коштів:

– для погашення кредитів банків;

– освоєння нової техніки;

– проведення науково-дослідних робіт;

– відрахувань іншим організаціям.

Сьогодні майже скрізь фінанси підприємств знаходяться у кризовому стані,
який проявляється в:

– значній нестачі коштів як для здійснення виробничої діяльності, так і
для інвестицій;

– низькому рівні заробітної плати, затримці її виплати;

– практичному припиненні фінансування соціальної сфери з боку
підприємства;

– дуже дорогому кредиті і практичній неможливості у достатньому його
використанні для потреб підприємства;

– значних невиплат підприємств одне одному, що нарощуються досить
високими темпами, що збільшує дефіцит грошових коштів у підприємств і
ускладнює їх проблеми.

Тому в даний момент першочерговим завданням для держави і підприємств є
зміцнення фінансів підприємства і на цьому – стабілізація фінансів
держави. Без вирішення цього питання інші проблеми вирішити неможливо.

Основним шляхом зміцнення фінансів підприємств може бути оптимізація
використання ними грошових коштів і ліквідація їх дефіциту.

Найважливіші напрямки удосконалення фінансової роботи на підприємствах
такі:

· системний і постійний фінансовий аналіз їх діяльності;

· організація оборотних коштів у відповідності до діючих вимог з метою
оптимізації фінансового стану;

· оптимізація затрат підприємства на основі розподілу їх на постійні і
змінні і аналіз взаємодії і взаємозв’язку “Затрати-витрати-прибуток”;

· оптимізація розподілу прибутку і вибір найбільш ефективної дивідендної
політики;

· більш широке впровадження комерційного кредиту і вексельного обігу з
метою оптимізації джерел грошових коштів і впливу на банківську систему;

· використання лізингових відносин з метою розвитку виробництва;

· оптимізація структури майна і джерел його формування з метою
недопущення незадовільної структури балансу;

· розробка і реалізація стратегічної фінансової політики.

Фінанси підприємств – важливіша категорія ринкової економіки. Вони
відіграють вирішальну роль в системі фінансових відносин держави і
сприяють вирішенню проблеми дефіциту бюджету, розвитку фондового ринку.

овільних засадах майна та коштів інших юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів виробленої продукції; встановлення цін відповідно до
законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання
матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів
ресурсів, використання яких не заборонено законом; вільне розпорядження
прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених
законодавством.

Комерційний розрахунок полягає у: отриманні максимального прибутку при
мінімальних затратах; повній самостійності суб’єктів господарювання;
невтручання держави у внутрішні справи підприємства. 

Державне регулювання підприємницької діяльності в умовах ринку
здійснюється через: 1) податкову та фінансово-кредитну політику,
включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних
кредитах; податкових пільг, цін і правил ціноутворення; цільових
дотацій; валютного курсу, розмірів економічних санкцій, державне майно і
систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та
інші норми і нормативи; 2) науково-технічні, економічні та соціальні
державні програми; 3) договори на виконання робіт і поставок для
державних потреб.

Втручання державних органів влади і управління у господарську діяльність
підприємств не допускається, якщо вона не суперечить законодавству.

В процесі проведення господарської діяльності на підприємствах виникають
різноманітні фінансові відносини, пов’язані з розподілом і
перерозподілом створеної вартості, утворенням і витрачанням
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. Це
відносини:

– всередині самого підприємства з приводу утворення первинних доходів,
формування та використання цільових фондів (амортизаційного, статутного,
матеріального заохочення);

– з акціонерами, пайщиками, засновниками;

– з державою по сплаті податків, зборів, внесків та інших обов’язкових
платежів;

– з іншими підприємствами та організаціями з приводу утворення
асоціації, спільних підприємств, міжгосподарських об’єднань, сплати
штрафів;

– з вищими структурами управління при перерозподілі фінансових ресурсів
всередині галузі;

– із страховими, банківськими організаціями та ін. Таким чином, фінанси
різних форм власності обслуговують весь процес формування, розподілу і
використання доходів і нагромаджень на підприємств.

Матеріальною базою функціонування підприємства і здійснення ним
виробничої та інших видів діяльності є майно підприємств, в т.ч.
статутний фонд як сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників або
власників у майно при створенні підприємства для забезпечення його
діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Внески в
статутні фонди можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони
повинні мати вартісну оцінку (будинки, споруди, машини, устаткування,
цінні папери, права інтелектуальної власності, грошові кошти тощо).

Держава регулює розміри статутних фондів окремих видів суб’єктів
господарювання, так, встановлені мінімальні розміри статутних фондів
товариств з обмеженою відповідальністю; акціонерних товариств;
інвестиційних та страхових компаній, комерційних банків.

Однією з найважливіших тенденцій в розвинутих країнах світу була в
останні два десятиріччя тенденція до роздержавлення економіки, складовою
частиною якої є приватизація. Роздержавлення – процес переходу державної
власності в інші недержавні форми: приватну, кооперативну, акціонерну та
ін. Приватизація – перехід державної власності в руки окремої особи.
Частка державної власності в Україні після здобуття нею незалежності
становила 92%. Законодавство України передбачає, що першочерговій
приватизації підлягають об’єкти, які найбільше впливають на розвиток
споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного
бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової
економіки. Це – підприємства оптової і роздрібної торгівлі,
житлово-комунального господарства, з переробки сільськогосподарської
продукції, деревообробної і легкої промисловості, збиткові підприємства
всіх галузей, законсервовані і об’єкти незавершеного будівництва тощо. У
1991-1998 рр. в Україні було приватизовано до 60 тис. Підприємств,
причому цей процес відбувається прискорено. Але цей процес не має
характеру народної приватизації, як це значною мірою було у Чехії. Про
свідчить видача кожному громадянинові приватизаційного сертифіката на
суму лише 1 млн. 50 тис. купоно-карбованців (10грн. 50 коп.), при
вкладанні якого в акції підприємства (інвестиційної компанії тощо) сума
дивіденду становила менше 0,1% річної середньої заробітної плати. Це
лише формально перетворює власників приватизаційних сертифікатів на
власників підприємств. За підтвердженням економістів, вартість
приватизаційного сертифіката мала б становити не менше 5тис.дол., з
урахуванням проведеної урядом індексації його реальна вартість становила
у 1997 році приблизно 20грн.

Оцінка вартості підприємств, що приватизуються здійснюється за
відповідною вартістю наявних основних фондів та оборотних коштів. При
цьому ціна може встановлюватися з урахуванням потенційної рентабельності
підприємства або ринкових цін на майно.

У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та
юридичні особи. Це – суб’єкти приватизації. До них належать державні
органи приватизації, а також продавці, покупці державного майна та
посередники. 

Державні органи приватизації включають фонд державного майна України та
його регіональні відділення та представництва. Зазначений фонд розробляє
програму приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та
здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний ВРУ.

Покупці – 1) громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства; 2) юридичні особи, зареєстровані на території України; 3)
юридичні особи інших держав.

Посередники: 1) фінансові посередники – здійснюють продаж придбаних
акцій на ринку цінних паперів; 2) довірчі товариства – від імені і за
дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють
представницьку діяльність з приватизаційними паперами; 3) холдінги та
інвестиційні фонди – акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади
інших покупців в обмін на акції власного випуску.

Основні принципи приватизації державного майна. Це – законність надання
пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються,
рівність прав громадян у процесі приватизації, пріоритетне надання прав
громадянам України на придбання державного майна, безоплатна передача
частини державного майна кожному громадянинові України, додержання
антимонопольного законодавства.

Викупу підлягають здебільшого невеликі державні підприємства. Крупні
підприємства приватизуються шляхом перетворення їх в акціонерні
товариства. Поряд з цим значна частина державного майна приватизується
безоплатно.

Загалом процес приватизації має як позитивні так і негативні аспекти.

Позитивні: 

1) певне послаблення командно-адміністративних методів в управлінні
державними підприємствами; 

2) певне розширення процесу демократизації власності внаслідок
зосередження частини акцій у найманих працівників; 

3) певне зростання рентабельності державних підприємств.

Негативні аспекти роздержавлення і приватизації: 

1) втрата населенням можливості отримувати товари і послуги з державного
сектора за відповідно дешевими цінами; 

2) зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації
державних компаній; 

3) продаж державної власності за штучно заниженими цінами; 

4) приватизація переважно прибуткових підприємств (що суперечило
офіційно проголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор); 

5) монополізація більшої частини державної власності в руках фінансового
капіталу; 

6) зростання цін на державні товари і послуги.

До негативних аспектів приватизації відносять: 

1) проведення роздержавлення і приватизації з порушенням чинного
законодавства; 

2) недосконалість законів, що регулюють ці процеси, їх часту зміну та
корегування; 

3) відсутність належної організації обміну майнових сертифікатів
більшістю населення на акції підприємств тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019