.

Організація бюджетного контролю в демократичному суспільстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
272 3969
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація бюджетного контролю в демократичному суспільстві

Бюджетний контроль — пріоритетна і дуже важлива складова бюджетного
менеджменту. Річ у тім, що бюджет — це не просто розрахунковий кошторис,
зведення урядових доходів і видатків, документ державного фінансового
рахівництва. Бюджет — свідчення влади, ознака державності, закон,
відхилення від якого в правовій державі за нормальної ситуації не
допускається. Владний характер бюджету та гарантії його виконання
забезпечують органи фінансового контролю, які звіряють передбачені за
бюджетом доходи і видатки з фактичними сумами та перевіряють дії
підзвітних осіб і розпорядників бюджетних коштів. Через бюджетний
контроль забезпечується реалізація цілей державної фінансової політики,
належне виконання функцій держави, поліпшення фінансово-економічних
показників, зростання державних доходів і ефективне їх використання за
порівняно невеликих витрат на утримання контрольних органів. Зіставлення
існуючого, фактичного стану речей із належним, потрібним, того, що є, з
тим, що має бути, допомагає боротися з порушеннями та зловживаннями,
сприяє підтриманню дисципліни і запобіганню деморалізації суспільства.

Є переконливі докази, що зосередження в одних руках законодавчих,
виконавчих і судових повноважень, а отже, і відсутність дієвого контролю
за бюджетом, породило адміністративне свавілля й фінансове безладдя, що
згубили Римську імперію’. Заслуга європейської буржуазної цивілізації
полягає в тому, що в західних країнах була установлена подвійна форма
контролю за станом бюджету: парламент як орган представницького
народоправства установлює податки і запроваджує контроль за їх
використанням. Громадяни мають конституційні права, які дають їм змогу
впливати на бюджетний процес і податки, контролювати їх витрачання,
вимагати звіт про виконання бюджету за громадянського обов’язку платити
податки. Бюджетний контроль як одна з основних складових бюджетного
менеджменту набуває особливого значення в Україні, зважаючи на ту
відносну легкість, з якою можна ухилитися від податку чи витратити
бюджетні кошти не за призначенням.

З фінансового погляду функціонування держави є не що інше, як витрачання
коштів за відповідного забезпечення доходами. Це означає, що державне
управління перебуває у функціональній єдності з бюджетним контролем.
Звідси органи бюджетного контролю фактично є інструментом
загальнодержавного менеджменту. Вони забезпечують владні структури
фактичною й аналітично-критичною інформацією про фінансово-економічні
явища, необхідною для підтримання державного порядку та прийняття
рішень. Даними контролю користуються урядові відомства і законодавчі
органи з метою адміністративного управління, організації державного
життя, регулювання соціально-економічних процесів в інтересах
суспільства. Контроль перетворює мікроінформацію про факти та явища
фінансового життя в знаряддя макроекономіки, у засіб формування і
здійснення певної бюджетної політики.

Контрольний процес становить певну суспільну цінність для всіх його
структур і учасників. Для чиновника-фінансиста контрольна діяльність
означає професійну перевірку виконання бюджету з погляду законності,
доцільності й ефективності витрачання коштів. Спеціальний інтерес
контролера полягає у визначенні змісту, значення, легітимності
здійснюваних фінансових операцій. Під цим кутом зору контроль є до
певної міри специфічною різновидністю дослідної роботи.

Для установи, що перевіряється, контроль відображає офіційну оцінку її
діяльності з погляду дотримання певних формалізованих вимог, нормативних
та етичних критеріїв. У податковій службі контроль забезпечує перевірку
платників на відповідність їхніх дій правилам фіску, а системи
оподаткування в цілому — на адекватність фінансовій політиці. У підсумку
прагматично-суспільні функції бюджетного контролю реалізуються як
практична корисність для учасників контрольного процесу.

Одвічна мотивація ринкової економічної системи — отримання прибутку.
Мотив прибутку став квінтесенцією капіталістичної культури, сприяв
розвитку економіки й інтелектуального потенціалу цілих народів,
перетворився в засіб прогресуючого матеріального добробуту (в даному
разі ми абстрагуємось від негативних аспектів цього процесу). Цими
досягненнями капіталізм зобов’язаний загальновизнаним цінностям
приватного характеру: працелюбності, бережливості, підприємливості.
Проте і до державних функціонерів західні демократії висувають високі
вимоги щодо компетентності, чесності, неупередженості, хоча це не завжди
має місце в життєвих реаліях.

Ці якості особливо важливі в ситуаціях, де грань між законом і
беззаконням дуже тонка. Відомо, що ринкова психологія за своєю сутністю
є проявом раціонального егоїзму. Тому бюджетний контроль, яка б не була
його користь на загальносуспільному, державному рівні, тобто макрорівні,
на мікрорівні індивідуальних економічних інтересів сприймається не
однозначно. З філософсько-екзистенціального погляду свобода і
підконтрольність несумісні між собою. У державному контролі вбачають
певні соціальні невигоди, які не узгоджуються зі згаданими вище
рушійними силами фінансово-господарської активності.

Декларуючи право демократичного суспільства контролювати, колишній
керівник Головного контрольно-ревізійного управління США Е. Стаатс тут
же застерігає про суперечливість контролю: «Постає одвічне питання — чи
може уряд контролювати, не порушуючи таких цінностей, як самостійність,
винахідливість, творчість, ініціатива, які історично пов’язані з
незалежними від контролю верствами суспільства».

Професор Колумбійського університету Г. Менсфілд також упевнений в
існуванні парадоксу у взаємовідносинах між свободою і контролем. На його
думку, контроль за своєю сутністю виражає ідею залежності, вимагаючи
виконання роботи «за розпорядженням, без свободи власних висновків і
вибору». Поширений на Заході ліберальний індивідуалізм у ставленні до
контролю констатує і професор Віргінського університету Ф. Мошер: «Якби
кожного контролювали в усіх діях, думках, уявленнях, то це був би досить
безплідний, похмурий і нерухомий світ, де несхвалення чи покарання за
невдалу ідею або провалений експеримент стримував би особисту
ініціативу».

Подібна аргументація відображає взаємодію двох протилежних засад,
властивих ринковій цивілізації: з одного боку, це індивідуальне
прагнення до неконтрольованої діяльності як непорушна умова успіху; а з
іншого — необхідність дотримання законів і суспільної дисципліни в
загальних інтересах. За словами шведського соціолога Б. Свенссона,
«втягування у сферу контролю широкого кола людей у багатьох випадках є
посяганням на гідність особистості». Проте, залишаючись реалістами, у
ставленні до контролю треба шукати рівнодійну різнонапрямлених чинників,
компромісу між ними, що значною мірою залежить від його організації і
демократичності.

У процесі бюджетного контролю допускаються жорсткі, рішучі дії, оскільки
питання законності й ефективності витрачання вилучених державою з
приватного сектору грошових коштів викликають підвищений інтерес,
знаходять у більшості випадків схвалення та активну суспільну підтримку.

Що ж до контрольно-регулюючих зусиль державних органів у широкому плані,
то тут важливо, щоб під час здійснення контролю склався суспільний
консенсус, певний баланс між захищува-ними цінностями і тими «жертвами»,
яких потребує контроль у вигляді зусиль, затрат і, особливо, втручання у
фінансово-економічну мотивацію та посягання на індивідуальні інтереси.

Контроль за державним бюджетом (спочатку за податками, пізніше — за
видатками) має свою історію і давнє походження. Він виник історично як
продукт боротьби законодавчої влади з виконавчою. У середні віки така
боротьба мала форму протистояння між королями і представницькими
органами феодальної знаті. Саме під впливом цього протистояння в Англії
була прийнята знаменита Велика хартія вольностей, яка забороняла королю
запроваджувати податки без згоди парламенту. Проте розпоряджатися
витрачанням бюджетних коштів королі ще могли до 1688 р., коли Білль про
права розширив повноваження парламенту і на контроль над видатками.
Фінансові суперечності між королем і парламентом стали однією з причин
Великої французької революції 1789 р., наслідки якої вийшли далеко за
межі власне державних фінансів. Разом з громадянським суспільством,
правовою державою, плюралістичною демократією в Європі поступово
склалися вивірені структури контролю, пристосовані для запобігання
зловживанням, для своєчасного виявлення порушень, покарання винуватих,
захисту безпеки і достоїнства добропорядних громадян.

У перші роки американської незалежності в конфлікт із приводу свободи
дій виконавчої влади щодо витрачання бюджетних коштів вступили Томас
Джефферсон (1743—1826) і Олександр Гамільтон (1757—1804). Гамільтон,
міністр фінансів у 1789—1795 рр., відстоював прерогативи уряду в
розпорядженні федеральним бюджетом. Узяла гору позиція Джефферсона,
президента США в 1801—1809 рр., прихильника повного контролю конгресу
над бюджетом. Отже, в західних народів бюджетні питання були вагомим
державотворчим чинником.

Не випадково найбільш розвиненою, багатоплановою сферою державного
менеджменту, що складалася віками, по праву вважають систему державних
фінансів і, зокрема, бюджетний процес. Адже бюджетний процес як засіб
узгодження позицій виконавчої і законодавчої влади щодо державних
доходів і видатків об’єднує процедури суспільного вибору пріоритетів
державної політики, фінансове планування на майбутнє і виконання
поточних бюджетів, передбачає контроль і підзвітність посадових осіб,
владні повноваження яких урівноважені їх відповідальністю.

Сучасний бюджет — головний фінансовий інструмент законодавчого контролю
над діяльністю уряду, уряду — над міністерствами і відомствами,
міністерств і відомств — над фінансуванням підпорядкованих їм програм і
кошторисів. Отже, питання бюджетного процесу, фіскальної служби,
контролю, безпосереднього управління бюджетом — важлива сфера державного
бюджетного менеджменту і його складової — бюджетного адміністрування.

Останнім часом в Україні став модним запозичений із Заходу термін
«адміністрування», він досить широко використовується в податковій сфері
— «адміністрування податків». За канадським «Словником термінів і
концепцій державної адміністрації, політики і політології», «державне
адміністрування — багатостороння комбінація питань теорії і практики,
призначена для кращого розуміння дій державної влади в її стосунках із
суспільством, яким вона управляє, а також для забезпечення більшої
відповідності державної політики суспільним потребам та прищеплення
державній бюрократії ефективніших управлінських методів, а ще більше —
необхідних громадянських достоїнств». Як галузь знання державне
адміністрування «має двох батьків: його мати — політична наука, а
названий батько — менеджмент». У західній літературі в різних контекстах
споріднені терміни «адміністрування» та «менеджмент» вживаються і як
синоніми, і в різних значеннях.

Навколо тлумачення термінів «менеджмент» і «адміністрування», котрі
залежно від контексту і позицій авторів вживаються в різних
інтерпретаціях, інколи ледве збіжних з їх розумінням в українській
літературі, виник заплутаний вузол семантичних і поняттєвих проблем. На
наш погляд, не можна протиставляти менеджмент адмініструванню, і
навпаки. Вони відрізняються один від одного як частина від цілого,
адміністрування — складова менеджменту. Бюджетне адміністрування —
складова бюджетного менеджменту.

З нашого погляду, поняття «бюджетне (і фіскальне) адміністрування» є
значною мірою сутнісним аналогом «риЬІіс асітіпі-зігаиоп» (державного
адміністрування, управління), обмеженим сферою державних фінансів і
функціями фінансових органів. На відміну від діловjuj адміністрування
бюджетне адміністрування є застосуванням нормативних засад і прийомів
управління у сфері бюджету та оподаткування. Отже, поєднавши фіск і
скарбницю з процесами адміністрування, можна вживати поняття бюджетного
(фіскального) адміністрування в розумінні управління з боку міністерства
фінансів та податкової адміністрації процесами збирання податків і
витрачання бюджетних коштів.

Нагадаємо також, що на користь терміна «адміністрування» стосовно
державних фінансів свідчить чи не перший у фінансовій літературі
фундаментальний науковий трактат, безсумнівно, еру-дованого автора,
знаменитого міністра фінансів Франції Жака Неккера (1732—1804) «Ве
асітіпізігаиоп сіез Гтапсез». У перекладі на російську мову ця праця
вийшла під назвою «Об управлений государственньши доходами французского
королевства» (СПб., 1786 г.). Отже, за законом наукового пріоритету
перевага на стороні терміна «адміністрування» і на цій підставі йому
можна віддати пальму першості. До того ж, французький інженер Анрі
Фа-йоль (1841—1925) незалежно від родоначальника менеджменту Ф. Тейлора
(1856—1915) також розробив класичну теорію управління підприємством,
назвавши її «Промислове і загальне управління», ще до того як штучно
створили сам термін «менеджмент».

Явища менеджменту (управління) й адміністрування споріднені між собою
через поєднання людських ресурсів та інститу-ційно-організаційних
чинників. Адже ділове адміністрування переходить у діловий (Ьикіпезз)
менеджмент, фіскальне адміністрування — у податковий менеджмент,
бюджетне адміністрування — у бюджетний менеджмент, і навпаки. Між ними
більше спільного, ніж відмінностей, одна сутнісна основа, що, утім, не
виключає необхідності розмежування даних явищ-понять як частини і
цілого.

У найбільш загальній формі під державним управлінням ми розуміємо
раціональну на основі наукових принципів, досвіду і здорового глузду
діяльність працівників перш за все установ законодавчої та виконавчої
влади щодо здійснення державних функцій і реалізації поставлених
суспільством цілей. Іншими словами, державне управління — процес
керівництва людьми, формуванням та розподілом матеріальних і фінансових
ресурсів для реалізації завдань, що стоять перед державою. Як зазначав
відомий теоретик і практик державного управління Вудро Вільсон
(1856—1924), президент CША в 1913—1921 рр., головне завдання, яке
ставиться перед управлінням, — це врятувати суспільство від безпорядку і
дорожнечі . Тим самим державне управління значною мірою залежить від
кваліфікованого адміністрування. В управлінні взаємодія між людьми
спирається на наукові принципи, водночас воно має риси як високого
професійного мистецтва, так і рутинного ремесла.

Державне управління відрізняється від управління в приватному секторі
економіки:

• результати державного адміністрування не вимірюються в показниках
прибутку чи рентабельності;

• компетенція та відповідальність державних службовців не так чітко
окреслені, як у працівників сфери бізнесу;

• діяльність державних служб залежить від платників податків, а бізнесу
— від клієнтів; перші оплачують державні послуги в обов’язковому
порядку, другі купують блага приватного користування за власним вибором;

• на відміну від підприємницького сектору, де діє комерційна таємниця,
діяльність державних установ має бути прозорою для преси і
громадськості.

З приводу всього цього можна зауважити, що ніхто не заперечує, що
менеджмент у державному секторі відрізняється від біз-нес-менеджменту
(цілями, сутністю, формами), це цілком зрозуміло. Але так само
зрозуміло, що менеджмент (як система управління) об’єктивно функціонує
як на макро- (державному) рівні, так і на мікрорівні, як на рівні
державного, так і приватнопідприємницького секторів економіки і фінансів
з різними функціональними завданнями і суттю. Які б нові терміни ми не
формулювали, управління завжди залишається управлінням.

За поширеним переконанням, термін «менеджмент» увійшов у науковий і
практичний вжиток завдяки праці Фредеріка Тейлора «Принципи наукового
менеджменту» (1911 р.). Насправді заслуга у формулюванні даного терміна,
призначеного для опису нових для свого часу управлінських технологій,
належить іншому американцю — співробітникові Тейлора Луїсу Брандейсу
(1856— 1941). «Першу половину XX століття науковий менеджмент був
євангелієм, а Фредерік В. Тейлор — його пророком».

Синтезуючи погляди західних економістів і їхні підходи до розуміння
дефініцій «бюджетний менеджмент» і «бюджетне адміністрування», ми
розуміємо під бюджетним менеджментом сукупність заходів, форм і методів
аналітичної, організаційної й оперативної діяльності персоналу
фінансового відомства та інших державних інституцій щодо формування і
витрачання (розасигнування) бюджетних, коштів у поєднанні з розпорядчими
і контрольними діями на всіх фазах бюджетного процесу. Бюджетний
менеджмент — наріжний камінь державного управління. Адже він є могутнім
інструментом демократії, завдяки якому уряд перебуває під контролем
електорату. За його допомогою здійснюють регулювання економічних і
соціальних процесів у країні. Бюджетний менеджмент — ділова сфера в тому
розумінні, що відповідає критеріям прикладної економіки, передбачаючи
розподіл дефіцитних фінансових ресурсів між безліччю конкуруючих потреб.

Під таким кутом зору бюджетний менеджмент, або управління бюджетом, є
поняттям ширшим від бюджетного адміністрування, а податковий менеджмент
— від податкового адміністрування, в якому адміністративних заходів
більше, ніж власне економічних. Отже, бюджетне адміністрування поряд з
бюджетуванням є невід’ємною складовою бюджетного менеджменту й означає
певну сукупність методів діяльності персоналу фінансових органів з
управління процесами мобілізації доходів бюджету та їх використання.

Предметом бюджетного адміністрування як галузі знання є наукове
обгрунтування ефективності даних методів та управлінських технологій.
Відповідно різновидами бюджетного адміністрування є адміністрування
видаткової частини бюджету, фіскальне (податкове) адміністрування.

Як засоби управління бюджетний менеджмент і бюджетне адміністрування
передбачають процеси суспільного вибору, приймання рішень, а також
ієрархічного підпорядкування і здійснення владних повноважень одних осіб
відносно інших. У менеджменті переважають економічні та організаційні
моменти, в адмініструванні — командно-дисциплінарні та процедурні.

В історичній ретроспективі розвиток тієї сукупності знань, які сьогодні
становлять зміст бюджетного менеджменту і бюджетного адміністрування,
розпочався з фіскального адміністрування. Перші засади
фіскально-адміністративної науки були розроблені так званими
камералістами — представниками першої науково оформленої німецької школи
економічної, фінансової та адміністративної думки, що склалася в
XVI—XVIII ст.1 Об’єктом камералістики як науки були механізми державного
управління та збору доходів, призначених для задоволення державних
потреб. Усі положення камералістики пронизував пафос державності.

Завдяки своїм функціям держава контролює правильність, закономірність,
доцільність розпорядження матеріальними та іншими ресурсами всіма
державними організаціями. Якщо оцінювати значення різних видів
державного контролю, то перше місце посідатиме бюджетний контроль. У
західній літературі бюджетний контроль визначається як нагляд
контрольних органів за виконанням бюджету, доцільністю діяльності
фінансованих державою установ (організацій, підприємств, програм),
правомірністю фінансових операцій, дотриманням державних інтересів у
бюджетній сфері.

На Заході поступово склалися умови для ефективного виконання органами
бюджетного контролю їх функцій. А саме: незалежність контролю, що
забезпечується підпорядкованістю законодавчому органу, статусом тривалої
незмінюваності відповідальних працівників і навіть довічним перебуванням
на своїй посаді, високим рівнем їх матеріального утримання; загальність
контролю, тобто вільний доступ до документації, охоплення контрольними
операціями всіх відомств; комплексність попередніх, поточних і подальших
контрольних дій; публічність, тобто відкритість, гласність результатів
контрольної діяльності.

Предмет бюджетного контролю — сфера фінансових операцій і руху грошових
потоків, пов’язана зі створенням, розподілом і використанням бюджетів і
позабюджетних фондів; узагалі фінансовий стан держави з кількісного,
формального та якісного поглядів. До завдань контролю входить повне
розкриття змісту фінансових операцій, які стосуються його предмета;
надання інформації, необхідної для управління формуванням і виконанням
бюджетів; здійснення контролю за державними доходами, видатками,
позабюджетними фондами, а також державною власністю та іншими активами.
Отже, маючи таке коло завдань, бюджетний контроль, крім власне сфери
бюджету, торкається досить широкого спектра адміністративних,
господарських, правових і етичних питань. Суспільна значущість
бюджетного контролю полягає в захисті фінансових і майнових інтересів
держави, підтриманні фінансової дисципліни виконання бюджету.

У країнах з розвиненою економікою функціонування органів бюджетного
контролю обумовлене чинниками загального і спеціального характеру:
існуванням громадянського суспільства й ефективними, науково
розробленими технологіями контрольної роботи. За своїм політичним
походженням та теоретичним обґрунтуванням бюджет і бюджетний контроль
тісно пов’язані з доктриною поділу влади, якою пронизаний увесь
суспільно-політичний устрій у країнах зі сталою демократією. За
характером діяльності й статусом контрольних органів у світі склалися
дві системи фінансового (бюджетного) контролю: адміністративна й у формі
рахункових палат.

Батьківщина адміністративної системи фінансового контролю — Англія,
звідки вона перейшла до США. Риси фінансового (бюджетного) контролю,
організованого на адміністративних засадах, були властиві дореволюційній
Росії, а потім успадкувалися й абсолютизувалися Радянським Союзом.
Елементи адміністративної фінансово-контрольної системи зберігаються і в
Україні.

Адміністративний контроль здійснюється за ознакою ієрархічної
підлеглості зверху вниз. У цій системі центральна роль належить
спеціальним органам фінансового контролю як відособленим урядовим
інституціям. У США такою установою є Головне контрольно-ревізійне
управління (ГАО), котре наділене функціями тлумачення фінансового
законодавства, тобто складання підзаконних нормативних актів
(інструкцій, циркулярів), а також щорічних рекомендацій президенту й
конгресу щодо виконання федерального бюджету і фінансового стану країни.

Крім того, ГАО контролює законність і ефективність фінансових операцій,
здійснюваних урядовими відомствами, стежить за платіжною дисципліною,
установлює правила фінансового рахівництва й звітності. ГАО зобов’язане
сприяти конгресу в проведенні окремих перевірок, ініційованих його
комітетами та окремими конгресменами.

Велике значення в системі органів адміністративного фінансового контролю
за бюджетом належить міністерствам фінансів як бюджетним відомствам та
координаційним центрам економічної і фінансової політики. Міністерства
фінансів несуть відповідальність та здійснюють контроль за мобілізацією
доходів, управлінням державним боргом, розасигнуванням бюджетних
кредитів, процесом фінансування видатків. Зрештою, на практиці майже
аналогічні функції виконують фінансові органи і в країнах, які не
засновані на адміністративній організації контролю.

Альтернативна адміністративному система контролю у формі рахункових
палат походить із Франції, звідки вона поширилася на Австрію, Італію,
Німеччину та інші країни. Особливість рахункових палат полягає в
комплексній процедурі забезпечення матеріально-фінансових інтересів
держави (в деяких країнах від розслідування до покарання за корисливі
посягання на державні вигоди). Ще в часи заснування їх переваги вбачали
в зосередженні «судового захисту майна скарбниці в окремій установі,
спеціально пристосованій для успішного виконання цього завдання»’.
Рахункові палати представляють державу в судових справах, що стосуються
стягування податків, бюджетних правовідносин й правопорушень, пов’язаних
із зловживанням державними коштами та власністю.

У правових демократичних країнах парламентський нагляд однаково
властивий обом моделям фінансового (бюджетного) контролю. При
парламентах діють комісії, функції яких полягають у перевірці
законності, реальності й повноти бюджетних видатків і доходів, а також
правильності звіту про виконання бюджету. Парламенти регулярно
інформуються про фінансовий стан держави та про результати діяльності
підприємств і організацій державного сектору економіки.

Користуючись процедурою депутатських запитів, парламентарії вправі
поцікавитись будь-якими питаннями, що стосуються фінансових інтересів
держави. Наприклад, у британському парламенті так званий Комітет
державних рахунків (під головуванням, до речі тривалий період,
представника від опозиції) має право викликати на свої слухання
керівників урядових відомств для пояснення дій, доцільність яких
поставлена під сумнів. Тим більшу увагу приділяють законодавці
міністрам, яким доручено виконання бюджету.

Хоча за такої системи фінансового контролю, за європейською традицією,
сам статус підзвітної особи з бюджетних коштів певною мірою ставиться
під сумнів. Це пояснюється особливо прискіпливим ставленням до всього,
що стосується суспільних справ у сфері бюджету («суспільні гроші повинні
зберігатися в прозорій касі», «світло — найкращий поліцай»).

У деяких країнах підзвітні особи, а також адміністратори й розпорядники
бюджетних кредитів різних рангів, зобов’язані надавати майнові застави
(за типом іпотеки) на період виконання ними операцій з бюджетними
коштами. У такий спосіб посадові особи матеріально прикріпляються до
своїх посад, їхня свобода розпорядження власним майном дещо обмежується.
Безумовно, подібні превентивні заходи підвищують дисципліну й
відповідальність урядовців.

Оскільки основним результатом контролю є звіт, поданий розпорядником чи
виконавцем бюджетної організації, то щорічна фінансова звітність є
ефективним засобом наведення порядку в бюджеті. Опубліковані для
загального відома у відкритій пресі, подані з поясненнями в парламент та
голові держави, звіти міністерств, відповідальних за виконання бюджету,
а також доповідь рахункової палати, виконують свою контрольну функцію
передусім завдяки гласності.

На Заході давно дійшли висновку, що детальне розроблення бюджету,
всебічне його обговорення й вотування в парламенті, зусилля щодо
касового забезпечення бюджету втрачають сенс, якщо не домогтися
дотримання фінансової дисципліни на стадії виконання бюджету. Ця мета
досягається завдяки виконавській ретельності та суворому, передусім
громадському, контролю за діяльністю державної адміністрації на всіх
рівнях.

Віками західні демократії відшліфовували складний ритуал бюджетних
формальностей, перетворивши його у своєрідний дисциплінуючий фетиш.
Звісно, самі по собі формальні бюджетні правила і процедури ще не
забезпечують ефективного витрачання грошових коштів. Проте чітка
регламентація бюджетної процедури формує належне правове поле для
попередження зловживань, створює соціально-психологічну атмосферу
вимогливості й відкритості. У багатьох випадках одних продуманих
формальних правил достатньо, щоб протидіяти і запобігати злочинним
намірам та порушенням і забезпечити їх своєчасне публічне викриття.

Отже, бюджетний контроль є функцією насамперед державної влади, яка за
допомогою сукупності законодавчих норм і владних інституцій, призначених
для нагляду за легітимністю й доцільністю діяльності
фінансово-господарських суб’єктів державного сектору, здійснює перевірки
змісту і результатів фінансово-розпорядчих дій усіх органів влади та
операцій з виконання бюджету. При цьому бюджетний контроль, як і
бюджетний процес у цілому, засновується на засадах транспарентності
(прозорості) і широкої участі громадськості. Виникнувши в епоху боротьби
представницьких органів з королівським абсолютизмом, контроль бюджету
поступово перетворився в загальносуспільну інформаційну, організаційну й
управлінську систему, невід’ємну і дуже важливу складову бюджетного
менеджменту. Завдяки впорядкуванню державних видатків та гарантуванню
надходжень доходів бюджетний контроль забезпечив політичний авторитет
влади й економічну силу держави.

Список використаної літератури:

Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки //
Вісник податкової служби України. — 2003. — Квітень— травень. — С.
46—53.

Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000. — 302 с.

Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.

Бессон 3. Бюджетньїй контроль во Франции й заграницей: Пер. с франц. —
СПб., 1901.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової
науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. —
К.: Либідь, 2000. — 654 с.

Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної монополії
держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів України. —
2001. — № 2—3. — С. 7, 9.

Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г.
Дем’янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.

Вагнер А. О научном мьішлении й популяризации в науке: Пер. с нем. —
СПб., 1900. — С. 4.

Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.:
НІОС, 2002. — 608 с.

Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т.,
Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.:
НВП «АВТ», 2004. — 424 с.

Годме П. М. Финансовое право: Пер. с франц. — М.: Прогресе, 1978.

Добриловський М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. — Подебради:
Українська господарська академія в ЧСР, 1934.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020