.

Офіційні трансферти, їх роль і місце в доходах бюджетів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
7 22500
Скачать документ

Курсова робота

на тему

Офіційні трансферти, їх роль і місце в доходах бюджетів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Міжбюджетні трансферти: види та порядок їх визначення

2. Порядок та практика надання міжбюджетних трансфертів

3. Міжбюджетні трансферти та їх роль у формуванні місцевих бюджетів

4. Вдосконалення трансфертної політики на Україні.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Складне становище в економіці держави негативно відбивається на стані
місцевих бюджетів України. Механізм виконання місцевих бюджетів
малоефективний, підтвердженням тому є нестабільність і недостатність
дохідної частини місцевих бюджетів, відсутність відрегульованих правил
міжрегіонального перерозподілу державних доходів і видатків між
бюджетами всіх рівнів, виникнення конфліктних ситуацій у регіонах щодо
обсягів трансферного забезпечення. А тим часом роль місцевих бюджетів в
управлінні економікою дуже істотна, оскільки вони є значним інструментом
впливу на темпи і пропорції суспільного розвитку. Рівень виконання
місцевих бюджетів є одночасно й умовою і результатом
соціально-економічного розвитку відповідних територій. Тому створення
ефективного механізму організації виконання цих бюджетів являє собою,
одну з актуальних проблем, від швидкості вирішення якої залежать терміни
стабілізації економіки і переходу її до росту.

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши
демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко
визначитись із всіма сторонами функціонування місцевих бюджетів і
реалізації бюджетного регулювання в системі міжбюджетних відносин на
відповідних територіях, адже це об’єктивна необхідність формування нових
для нас ринкових відносин. Важливість теми підкреслюється ще й гостротою
проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів
місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації
бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів
місцевих органів влади.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти
функціонування трансфертної політики і реалізації міжбюджетних відносин
на місцевому рівні в соціально-економічному розвитку
адміністративно-територіальних формувань.

Об’єктом дослідження обрано організацію міжбюджетних відносин у даному
адміністративному регіоні України.

Мета дослідження. З’ясувати економічну суть бюджету, взаємозв’язок
міського та сільських бюджетів з районним, обласним та Державним
бюджетами, дослідити перспективні напрямки у вдосконаленні
взаємовідносин та особливості бюджетного регулювання між місцевими та
Державним бюджетом, світовий досвід міжбюджетних відносин та можливості
його впровадження на Україні.

Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних
фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні
дані, закони, нормативні документи.

1. Міжбюджетні трансферти: види та порядок їх визначення

Міжбюджетні трансферти поділяються на три групи (стаття 96).

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку
вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній
основі для покриття поточних видатків:

дотація вирівнювання дохідної спроможності бюджету;

трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для використання на
певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про
його надання:

субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з
державного бюджету;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою (надається з державного бюджету);

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію
негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань;

інші субвенції.

До третьої групи належать інші трансферти, що надаються на безоплатній
і безповоротній основі у вигляді дотації.

З державного бюджету можуть надаватися такі міжбюджетні трансферти
місцевим бюджетам:

дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним
бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та
бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст
обласного значення;

субвенція на здійснення програм соціального захисту;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою;

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

інші види цільових субвенцій [48, с.179].

З державного бюджету кошти, які не матимуть цільового використання,
повинні надаватися тільки у вигляді дотації вирівнювання. Встановлення
для місцевих бюджетів цільового використання коштів дозволяє здійснювати
контроль за використання місцевими органами влади переданих їм коштів.

Процес розподілу дотації вирівнювання, що надається з державного
бюджету місцевим бюджетам унормовується положеннями статті 98 Бюджетного
кодексу. Метою встановленого порядку розподілу дотації вирівнювання та
коштів, що підлягають передачі в державний бюджет, є пом’якшення
територіальних відмінностей у рівні бюджетної забезпеченості,
стимулювання діяльності місцевих органів влади, спрямованої на
підвищення мобілізації доходів у бюджети, та реалізація державної
бюджетної політики через передачу коштів у вигляді цільових трансфертів.

Рис. 1. Схема взаємодії міжбюджетних трансфертів [17, с.86].

Розрахунок розміру трансфертів має ґрунтуватися на об’єктивній потребі
територій у фінансових ресурсах. Такий підхід до вдосконалення
міжбюджетних відносин дасть змогу врахувати об’єктивні фактори, що
впливають на потреби територій країни у фінансових ресурсах. Реалізація
цього підходу припускає розширення повноважень і відповідальності
фінансових структур місцевих державних адміністрацій. Це допоможе
формувати потрібні обсяги й напрями міжбюджетних трансфертів, взаємодію
яких подано на рисунку.

Обсяг трансфертів визначається на основі математично-розрахункової
формули. Ця формула враховує основні відмінності між місцевостями в
їхній бюджетній спроможності.

Тому розрахунок трансфертів стає процессом, не залежним від особистих
інтересів чи уподобань. Отже, два міста у різних областях, що мають
однакові показники, отримуватимуть однакові суми трансфертів [54, с.17
].

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету
Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і
Севастополя, бюджетам міст республіканського (Автономної Республіки
Крим) і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що
передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ті), визначається за
загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як
різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vі), прогнозним показником
обсягу доходів (кошику доходів), що акумулюються на її території (Dі) із
застосуванням коефіцієнта вирівнювання (? і) за формулою:

Tі = ?? і (V і – D і)?[48, с.180].

З метою стимулювання місцевих органів влади до збільшення надходжень
держава бере на себе зобов’язання не вилучати з місцевих бюджетів
надлишкові кошти у випадку, коли розрахункова видаткова потреба менша,
ніж очікувані доходи. З цією метою запроваджується коефіцієнт
вирівнювання, нижньою межею якого є 0,6. У разі, якщо законодавчо буде
прийняте рішення застосувати коефіцієнт саме у розмірі 0,6, це
означатиме, що з кожної надлишкової гривні (перевищення обсягу доходів
над обсягом видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетного
трансферту) бюджет залишить у своєму розпорядженні додаткових 40
копійок. Тобто в разі застосування коефіцієнта вирівнювання, сума
зменшення загального обсягу трансферту з державного бюджету у вигляді
дотації вирівнювання має дорівнювати загальному обсягу коштів, на який
зменшується сума коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих
бюджетів.

З урахуванням вимог ст. 98 Бюджетного кодексу України та з метою
стимулювання місцевих бюджетів до нарощування власної дохідної бази при
обчисленні обсягів трансфертів між державним і місцевими бюджетами у
2003 році застосовується коефіцієнт вирівнювання, значення якого
становить 0,9. Внаслідок застосування такого коефіцієнта в залежності
від середньорічного темпу зростання фактичних надходжень місцевих
бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, у
місцевих бюджетах додатково залишаються кошти в обсязі 321,5 млн. грн.

Важливою властивістю цих формульних трансфертів є те, що вони
не

залежать від рівня фактичного виконання доходів та видатків місцевих
бюджетів у наступному бюджетному періоді. Завдяки цьому ці трансферти не
позбавляють місцеві самоврядування стимулів заощаджувати на видатках і
спонукають їх нарощувати доходи.

Більше того, хоча місцеві органи влади, можливо, ніколи і не будуть
цілковито задоволені своїм рівнем доходів, але за формульної системи
трансфертів вони бодай можуть бути впевнені в тому, що ставлення до
кожного окремого самоврядування з боку держави таке саме, як і до всіх
інших, без будь-яких викривлень.

На рис. 2.7 наведена загальна схема розрахунку обсягу
дотацій

вирівнювання, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам та
коштів, що підлягають передачі з місцевих бюджетів до державного
бюджету. Оскільки обсяг трансферту місцевому бюджету визначається на
основі об’єктивної оцінки видаткових потреб та доходної спроможності,
органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування зможуть
прозоро відстежувати, як саме визначається належний їм трансферт.
Фактично місцеві органи влади повинні мати змогу перевірити обрахунок
та самостійно визначити обсяг їх трансфертів на основі наявної в них
інформації та інформації, що міститься у розрахунках до показників
державного бюджету. Це

означає, що будь-які неточності чи помилки можна буде виявити – і
ліквідувати на стадії підготовки проекту державного бюджету.

Рис. 2. Схема розрахунку дотації вирівнювання з державного бюджету
місцевим бюджетам та коштів, що передаються з місцевих бюджетів до
державного бюджету [48, с.181].

Оскільки це відносно нова для України концепція, необхідно пояснити як
на практиці працює формульна основа трансфертів вирівнювання, а також
природу позитивних для місцевих бюджетів змін, які вона принесла в
бюджетний процес. Дотації вирівнювання служать подвійній меті:
забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої
дохідної спроможності та вирівнювання рівнів податкоспроможності
місцевих бюджетів з різними обсягами кошика доходів.

Оскільки трансферти покликані зруйнувати стару матрьошкоподібну систему
міжбюджетних відносин, місцеві органи влади мають можливість розпочати
формування своїх бюджетів одразу після ухвалення Закону про Державний
бюджет України в другому читанні. Більше того, щойно до місцевого органу
влади буде доведено обсяг трансферту чи вилучення, він матиме чітке
уявлення про загальний обсяг ресурсів, які будуть у його розпорядженні
протягом наступних двох-трьох років, тобто періоду, протягом якого
формула не зазнаватиме жодних структурних змін.

Інакше кажучи, стабільність формули сприятиме стабільності доходів
місцевих бюджетів і слугуватиме надійнішою основою для формування
видаткової частини місцевих бюджетів. У свою чергу, більша стабільність
потоків доходів місцевого бюджету допоможе місцевому органу влади
досягти достатнього кредитного рейтингу, що потрібно для здійснення
запозичень. Місцеві органи влади навряд чи зможуть здійснювати
запозичення, якщо кредитоспроможність позичальника неможливо оцінити з
достатньою точністю. Для визначення спроможності позичальника
обслуговувати та погашати позики важливе значення має знання майбутніх
потоків доходів.

Можна виділити три основні причини, чому розподіл коштів на основі
чіткої і стабільної формули є кращим, ніж рішення про розподіл
фінансування на основі суб’єктивних суджень експертів та посадових осіб,
що представляють державну адміністрацію:

розподіл фінансування на основі формули, якщо вона є достатньо
стабільною і доведена до відома заздалегідь, дозволяє використовувати
принципи довготермінового планування і допомагає приймати раціональні
рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні;

розподіл фінансування на основі формули допомагає уникнути звинувачень
щодо політичних чи особистих мотивів, які б стояли за рішеннями про
розподіл коштів. У традиційний спосіб прийняття рішень важко уникнути
неформального „торгування” і, в результаті цього, ситуації, коли хтось
отримує більше ресурсів не тому, що він їх дійсно (об’єктивно) потребує,
а тому, що він може краще аргументувати або просто розділяє політичні
погляди з тими, хто приймає рішення про

розподіл коштів;

щоб використати переваги, згадані вище, необхідно мати повністю прозору
формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому їх частка у
загальному фінансуванні не є меншою чи більшою. Навіть якщо вони не
погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі, принаймні
вони знатимуть чого вони можуть очікувати та якою є раціональна
аргументація тих, хто приймає рішення [50, с.44].

Перші позитивні підсумки практичного запровадження формульного
розрахунку трансфертів у 2001 та 2002 роках у порівнянні з
2000 роком наведені у таблиці (див. табл. 1).

Аналіз результатів застосування формульного порядку розподілу обсягу
трансфертів між місцевими бюджетами дозволяє зробити такі висновки.

Розрахункові видатки на душу населення, що застосовувалися для
визначення обсягів між бюджетних трансфертів з державного бюджету в 2000
році, склали: по бюджетах міст обласного значення в середньому 143 грн.
на душу населення, в той час як у районних бюджетах був нижче – 129 грн.
Формування місцевих бюджетів у 2001 році було проведено із застосуванням
формульної методики, що призвело до тотожності показника середніх
видатків на душу урбанізованих та сільських мешканців (171 грн.), як
наслідок повного вирівнювання. У 2002 році прогнозні показники видатків
на душу населення в міських бюджетах міст обласного значення дещо
перевищив рівень цього показника по бюджетах районів, що пояснюється
застосуванням Міністерством фінансів коефіцієнту вирівнювання (?) у
межах від 0,8 до 1,0 залежно від середньорічного темпу приросту
показника обсягу закріплених доходів для бюджетів-донорів.

Таблиця 1

Розрахункові видатки на душу населення у 2000-2002 роках [48, с.183].

Назва показника Розрахункові видатки на душу населення у 2000 р.
(грн.) Розрахункові видатки на душу населення у 2001 р.
(грн.) Розрахункові видатки на душу населення у 2002 р.
(грн.) Відхилення показників у 2001 р. від 2000 р. (%)
Відхилення показників у 2002 р. від 2001 р. (%)

1 2 3 4 5 6

По бюджетах міст обласного і республіканського (АРК) значення

Середні видатки на душу населення 143 171 241 19,6 40,9

Мінімальне значення 61 92 185 49,8 101,9

Максимальне значення 868 460 439 -46,9 -4,6

Співвідношення між максимальним і міні-мальним значенням в 14 разів в 5
разів в 2,3 рази

Кількість бюджетів з видатками більше се-реднього показника 65 84 54
29,2 -35,7

Кількість бюджетів з видатками менше се-реднього показника 102 83 113
18,6 36,1

По бюджетах районів

Середні видатки на душу населення 129 171 221 32,6 29,2

Мінімальне значення 44 87 175 95,8 100,8

Максимальне значення 285 359 322 25,6 -10,2

1 2 3 4 5 6

Співвідношення між максимальним і міні-мальним значенням в 6,4 рази в
4,1 рази в 1,8 рази

Кількість бюджетів з видатками більше се-реднього показника 295 241 257
-18,3 6,6

Кількість бюджетів з видатками менше се-реднього показника 192 247 231
28,6 -6,4

Динаміка співвідношення між максимальним та мінімальним значенням
видатків на душу населення дозволяє стверджувати про принципову зміну
ситуації у диференціації видатків між територіями. У 2000 році
максимальний показник видатків на душу населення серед міст обласного
значення був у місті Славутич (868 грн.), у 14 разів перевищуючи
мінімальний відповідний показник у місті Жмеринка (61 грн.). По районних
бюджетах максимальний показник видатків на душу населення спостерігався
в Поліському районі Київської області – 285 грн., а мінімальний – у
П’ятихатському районі Донецької області – 44 грн. Після запровадження
єдиної методики та здійснення вирівнювання у 2001 році співвідношення
між максимальним рівнем видатків на душу населення та мінімальним
показником значно зменшилося і становило в середньому по місцевих
бюджетах п’ять разів. У 2002 році співвідношення між розрахунковими
видатками на душу населення в середньому по місцевих бюджетах складає
два рази між максимальним та мінімальним значенням.

Розглянемо динаміку частки трансфертів у загальному обсязі
доходів місцевих бюджетів за останні роки (див. рис.3.).

Рис. 3. Динаміка трансфертів у загальному обсязі доходів місцевих
бюджетів за 1997 – 2002 роки [48, с.134].

2. Порядок та практика надання міжбюджетних трансфертів

Починаючи з 1997 року, надання трансфертів з державного бюджету місцевим
бюджетам здійснювалось нестабільно. Це пов’язано з недоотриманням
планових надходжень до державного бюджету та намаганнями подолати
дефіцит державного бюджету. Не одержуючи заплановані суми дотацій з
державного бюджету, обласні бюджети, відповідно, не виконували своїх
зобов’язань перед районами та містами. Кінцевим наслідком несвоєчасного
та не в повному обсязі перерахування трансфертів з державного бюджету
було зростання кредиторської заборгованості місцевих бюджетів за
отримані послуги і товари, зокрема накопичення заборгованості по
заробітній платі працівниками бюджетних установ (див. рис. 4).

Так, виконання плану дотацій склало (у відсотках) у 1997 році – 95,4%, у
1998 – 85,3%, у 1999 – 99,2%. Це стало можливим завдяки запровадженню у
1999 році за ініціативою Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету нормативу щоденних відрахувань від доходів загального фонду
Державного бюджету України, що надходять на рахунки обліку доходів
Державного бюджету України на відповідній території.

Рис. 4. Динаміка виконання дотацій із загального фонду державного

бюджету до місцевих бюджетів [48, с.187].

Дуже важливим кроком стало запровадження в бюджеті 2000 року (стаття 45)
стимулів зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні надходжень
до державного бюджету. Відтепер місцеві органи влади, в разі
забезпечення перевиконання планових показників доходів від
загальнодержавних податків, мають право на одержання частки від
перевищеного розрахункового обсягу відрахувань до державного бюджету у
вигляді додаткової дотації. У 2000 році додаткову дотацію отримали три
місцеві бюджети — Сумська і Чернігівська області та місто Севастополь.
Загальний обсяг додаткової дотації становив у 2000 році 129,9 млн грн,
або 3,3 відсотка від суми основної дотації з держбюджету, яку
перераховано до відповідних бюджетів (3996,6 млн грн).

Згідно з оперативними даними Державного казначейства України про
виконання бюджету

2001 року, додаткову дотацію отримали вже п’ять місцевих бюджетів:
Київська, Рівненська, Сумська, Чернівецька і Чернігівська області.
Загальний обсяг додаткової дотації’ становив 2243 млн грн, або 5,9
відсотка від суми основної дотації, отриманої цими бюджетами (3780,6 млн
грн).

У Законі України “Про Державний бюджет України на

2002 рік” (стаття 37) збережено практику стимулювання місцевих бюджетів
по виконанню доходів Державного бюджету України. При цьому внесено
уточнення і встановлено, що надходження доходів загального фонду
Державного бюджету України понад річні

розрахункові обсяги розподіляються між державним бюджетом та
відповідними бюджетами адміністративно-територіальних одиниць у таких
пропорціях:

• до обласного бюджету — 12,5 відсотка;

• до бюджетів міст республіканського (в АРК) та обласного значення та
бюджетів районів — 37,5 відсотка;

• до бюджету міста Севастополь — 50 відсотків;

• до бюджету Автономної Республіки Крим — 62,5 відсотка.

Рис. 5. Місцеві бюджети, що отримали додаткову дотацію в 2000-2001 роках

Бюджетним кодексом встановлено, що порядок перерахування міжбюджетних
трансфертів між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими
бюджетами визначається Кабінетом Міністрів України і повинен
забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту
перерахування міжбюджетних трансфертів (стаття 108).

Однак перехід на встановлення прямих міжбюджетних трансфертів з
державного бюджету до бюджетів міст обласного значення та районів
вимагає поширення казначейських технологій перерахування міжбюджетних
трансфертів і на цю ланку місцевих бюджетів. Тому Кодексом встановлено,
що перерахування міжбюджетних трансфертів забезпечується територіальними
органами Державного казначейства України з рахунків, на яких
обліковуються кошти відповідних бюджетів.

Запровадження положень Бюджетного кодексу у частині впорядкування
фінансових відносин між державним бюджетом та місцевими бюджетами має
особливо актуальне значення в умовах очікуваного проведення податкової
реформи та виконання державою своїх боргових зобов’язань, що дозволятиме
будувати ці відносини на засадах стабільності, прозорості та
передбачуваності у середньостроковій перспективі.

Подальше поглиблення міжбюджетної реформи має проходити в напрямі
реформування відносин державного бюджету з сільськими, селищними та
міськими (міст районного значення) бюджетами, результати якої
залежитимуть від проведення адміністративно-територіальної реформи в
Україні.

3. Міжбюджетні трансферти та їх роль у формуванні місцевих бюджетів

Широке за своєю сутністю поняття “трансфертних платежів” у бюджетній
сфері трансформується та конкретизується за допомогою поняття
“субсидії”. У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте
всі їхні різноманітні види можна об’єднати у дві основні групи:
безумовні (або загальні) субсидії та умовні (бо спеціальні) субсидії .

Субсидії загального призначення, які на практиці називають дотаціями,
надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансування. Механізм надання
дотацій не потребує цільового використання одержаних коштів і тому не
обмежують самостійність місцевих властей. Не випадково, що однією з
вимог Європейської хартії місцевого самоврядування щодо формування
фінансових ресурсів місцевих властей є надання субсидій, не зумовлених
цільовим спрямуванням коштів.

Новим підходом щодо надання бюджетних трансфертів у європейських країнах
стало використання дотацій, заснованих на результатах виконання
певних програм, а не здійснення фінансування в межах визначеної суми.
Це, наприклад, дотації лікувальним закладам з урахуванням кількості
лікувальних процедур, школам – на основі результатів іспитів, місцевому
громадському транспорту – за ефективністю пасажиро-кілометрів. Такий
принцип функціонування бюджетних трансфертів дає змогу досягти вищої
якості послуг, що надаються місцевою владою, проте він передбачає
постійний контроль.

На противагу субсидій загального призначення субсидії спеціального
призначення – субвенції – передбачають цільове використання одержаних
коштів. Метою надання субвенцій є фінансування державних програм чи
проектів, а також забезпечення органів місцевого самоврядування коштами,
необхідними для виконання делегованих повноважень.

Одним з видів міжбюджетних трансфертів у зарубіжних країнах є бюджетні
гранти. Основна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони
мають одноразовий епізодичний характер, тоді як бюджетні субсидії
характеризуються систематичністю надання і є постійною невід’ємною
складовою процесу бюджетного регулювання .

Основні вимоги до побудови системи міжбюджетних трансфертів були
сформульовані Дж. Мак-Мастером. На його думку, ця система повинна:

врахувати відмінності у фінансових потребах територій за умов визначеної
сфери їх відповідальності;

компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенціальної
можливості фінансування видатків;

створити стимули для зростання ступеня використання місцевими органами
влади власного дохідного потенціалу;

бути стабільною та передбачуваною;

не заохочувати немотивоване витрачання суспільних коштів.

У західній фінансовій науці виділяють кілька підстав для запровадження
системи міжбюджетних трансфертів: фіскальна незбалансованість по
вертикалі, відновлення горизонтального фіскального балансу, гарантоване
надання суспільних благ, внесок у політику стабілізації та економічний
розвиток і макроекономічні цілі. Але досвід зарубіжних країн не дає
однозначної відповіді на запитання про частку трансфертів у доходах
бюджету. Різні країни по-різному вирішують цю проблему (див. рис.6).

Рис.6. Частка міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів країн
світу, %

Так, у таких економічно розвинутих країнах, як Франція, Німеччина та
Великобританія спостерігається висока диференціація показника питомої
ваги трансфертів у доходах місцевих бюджетів – відповідно 27, 45 та 77
%. В той же час у доходах місцевих бюджетів Ісландії, Іспанії та Швеції
міжбюджетні трансферти складають відповідно 10, 12 та 14 %. Це на нашу
думку пояснюється значним впливом способу організації міжбюджетних
відносин в країні на механізм надання та використання міжбюджетних
трансфертів.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки
надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до
державного бюджету, або ж щорічні асигнування з державного бюджету. У
розвинутих країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з
перехідною економікою, часто в міру політичних мотивацій та можливостей
бюджету вищого рівня, – бюджетним асигнуванням.

В Україні згідно з Бюджетним кодексом існують такі види міжбюджетних
трансфертів:

дотація вирівнювання;

субвенція;

кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів
з інших місцевих бюджетів;

інші дотації.

Говорячи докладніше, слід зауважити, що кодекс передбачає цілу низку
трансфертних програм, що мають на меті задоволення різних фіскальних
потреб, а не лише потребу у вирівнюванні. Дана трансфертна система
включає окремі трансфертні програми, що слугують кожна своїй цілі.

Так, у Державному бюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні
трансферти місцевим бюджетам:

дотація вирівнювання Автономній республіці Крим, обласним бюджетам,
бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст
республіканського та обласного значення;

субвенція на здійснення програм соціального захисту;

субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг,

встановлених державою;

субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Трансферти можуть також відбуватись між місцевими бюджетами на
договірній основі в обмін на бюджетні послуги, які надає одержувач
трансферту. Така необхідність може бути зумовлена економічними
факторами: доцільність в об’єднанні коштів, ефективніше надання послуги
іншим бюджетом тощо. З огляду на це місцеві ради можуть передбачати у
відповідних бюджетах наступні міжбюджетні трансферти:

субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію
негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань;

субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо .

По своїй суті дотації – це трансферти, що передаються з одного бюджету
до іншого на безповоротній і безоплатній основі для використання на
загальне вирівнювання фінансових можливостей бюджету, що їх отримує . Як
правило, дотації вирівнювання служать подвійній меті: забезпечення
достатніх доходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної
спроможності та вирівнювання рівнів податкоспроможності місцевих
бюджетів з різними обсягами кошика доходів.

Міжнародний досвід доводить, що найефективнішим є розподіл міжбюджетних
трансфертів на базі формули. Взагалі існує декілька типів формул
розподілу:

формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних
частинах на душу населення .

Формули першого типу створюють можливості для повного вирівнювання. Вони
найскладніші та, можливо, найточніші, але потребують найбільшої
кількості даних. Формули двох інших типів ігнорують основний аспект
(потреби у видатках або фінансові можливості), але потребують значно
меншого обсягу даних.

4. Вдосконалення трансфертної політики на Україні.

Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у
бюджет коштів і при їх розподілі й передачі між ланками бюджетної
системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та
всього процесу виконання бюджету.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення
бюджетної політики починаючи від прийняття закону про державний бюджет
або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до
їх застосування державними органами.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності
кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною
ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

– забезпечення збалансованості кожного бюджету;

– забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом
бюджетного року;

– забезпечення необхідними коштами покриття всіх видатків окремих ланок
бюджетної системи, згідно програми економічного і соціального розвитку.

Діюча система регулювання бюджетів повинна відігравати важливу роль у
забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних
утворень, які мають недостатню власну економічну базу для свого
розвитку. Регулювання кожного виду бюджету має свої особливості,
обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для
регулювання [26:17].

— -“-$-&-(-*-,-.-0-2-4-uuuoocccacOOOOOOOOOOOOOO

aJ

&

&

dh`„Aa$

`„A

&

`„A

`„Aa$

A??

A??

A??

dh`„Aa$

¬?*??1/4F?EA?A?AfAe>A„AuAAeEAEEEE?E¬E”I¦NJOvO?OTOpOoooonaeaeaeaeaeaeaeUa
eOeOeaeaeaeEEEE

&

&

&

&

F

a$

&

обрати форми, визначити джерела та обсяги коштів, які будуть
спрямовуватися для збалансування кожного бюджету зокрема. Від цього
залежать фінансові можливості відповідних органів місцевого
самоврядування та органів виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги
на збільшенні доходів бюджету, економному, раціональному, цільовому і
ефективному використанні бюджетних коштів, якісному виконанню бюджетів.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну
дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з
вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються
субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом
покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у
зарубіжних країнах. Обмовка ” за змістом ” має тут принципове значення,
оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів
може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації
складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов
місцевим колективам: у Росії – це бюджетна дотація, федеральний
трансферт; у Франції – глобальна дотація на функціонування, дотація на
компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд
компенсації ПДВ. У деяких країнах – це один трансферт, який правда, може
називатися по-різному: у ФРН – додаткові дотації для земель та ключові
дотації для комун; у Польщі – генеральна субвенція; у Швеції -незв’язана
субсидія; у Латвії – бюджетна субсидія була лише один термін -бюджетні
субвенції”, яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він
був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін – бюджетна
дотація.

Таке ж розмаїття характерне і для субсидій: у ФРН їх називають “допомога
“, “дотація “; у Франції – спеціальні субвенції, глобальна дотація на
устаткування; в Польщі – спеціальні дотації (на самостійно розроблені
програми видатків); у Швеції – цільові субсидії. Бюджетні субвенції
виступають у Росії під цією назвою; у ФРН – цільові дотації для комун; у
Франції – глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі – спеціальні
дотації (згідно із законодавством та переданими від держави
завданнями); у Латвії – бюджетні гранти; у Литві – спеціальні субсидії.
Класифікація за містом основних видів прямих бюджетних трансфертів, що
практикуються у різних країнах, подана в таблиці 4.1 ).

Яким вимогам має відповідати оптимальна система прямих бюджетних
трансфертів (ПБТ)? На нашу думку, вона повинна:

враховувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко
визначеної сфери їх відповідальності;

компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної
можливості фінансувати видатки;

створювати стимули для зростання ступеня використання місцевими органами
власного дохідного потенціалу;

бути стабільною, передбачуваною, відповідати динаміці потреб територій;

не заохочувати марнотратство суспільних коштів.

Таблиця 4.1

Термінологічне оформлення ПБТ у різних країнах,

Країна

Бюджетна

дотація Бюджетна субсидія

Бюджетна

субвенція

Росія

Бюджетна дотація

Федеральний

Трансферт Чисті взаєморозрахунки

Бюджетна

Субвенція

ФРН

землі

комуни

Додаткові дотації

Ключові дотації

Допомога на інвестиції

Дотації на виконання спільних завдань

Структурний фонд

Допомога на інвестиції

Дотації на обслуговування боргу

Структурний фонд

Цільові дотації

Франція

Глобальна дотація на функціонування

Дотація на

компенсацію

податкових пільг

та знижок податків

Фонд компенсації ПДВ Глобальна дотація на

Устаткування

Спеціальні субвенції

Глобальна дотація

на

децентралізацію

Польща

Субвенція

генеральна

Дотації на самостійно розроблені

програми видатків

дотації на

завдання згідно із законодавством

дотації на

виконання

переданих

державою завдань

Швеція

Незв’язана

субсидія Цільові субсидії

Латвія

Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду

вирівнювання

Бюджетні гранти

Гранти з фонду

Вирівнювання

Литва

Дотації

Спеціальні

субсидії

Україна Бюджетні дотації

У цілому в досліджуваних країнах прямі бюджетні трансферти становлять
досить вагому частку доходів місцевих бюджетів. Причому, як видно з
таблиці (див. табл. №4.2 ), вагоміша частка прямих бюджетних трансфертів
– у країнах унітарного типу (особливо Франція, Польща, Латвія), тоді як
у федеративних (ФРН, Росія) – вона нижче.

Таблиця № 4.2

Співвідношення різних видів ПБТ (у % до доходів місцевих колективів )

Країна

Усього ПБТ У тому числі

Дотації Субвенції та Субсидії

ФРН

землі

комуни

8,1

41,6

1,4

30,0

6,7

10,6

Росія 20,1 2.4 17.7

Франція 23,0 15,3 7,7

Швеція

муніципалітети

лени

20

17

15,0

11,0

5,0

6,0

Польща 29,2 11,9 17,3

Латвія 61,7 9,2 52.5

Литва 8,7 5,7 3,0

Україна 3,1 3.1 –

1.Формування фонду прямих бюджетних трансфертів може здійснюватися як:

а). часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять
до держбюджету;

б). щорічні асигнування держбюджету;

в). обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду прямих бюджетних трансфертів поданий у таблиці (див.
табл. № 4.3 ).

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною прямих бюджетних
трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів бюджету, хоч повної
стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність
з огляду на джерело мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з
такого джерела (ФРН, Франція, Польща), Що стосується зв’язаних прямих
бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки
бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з
трансформаційною економікою (Латвія, Литва, Україна) не в змозі
забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу
асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного
фактора.

Таблиця 4.3

Джерела фонду ПБТ v різних країнах,

Країна Види ПБТ Джерела ПБТ

ФРН Додаткові дотації

Допомога на інвестиції

Дотації на виконання спільних завдань

Структурний фонд 2% суми ПДВ, сплачується з федеральної частки

Залежно від місцевих видатків

– // –

– // –

Росія Бюджетна дотація

Бюджетні субвенції

Федеральний трансферт

Чисті взаєморозрахунки Бюджетні асигнування

– // –

15% надходжень до держбюджету Залежно від місцевих видатків

Франція Глобальна дотація на функціонування

Дотації на компенсацію податкових пільг

Глобальна дотація на децентралізацію

Глобальна дотація на устаткування

Компенсація ПДВ

Спеціальні субвенції Щорічно індексована частка ПДВ

Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток

Залежно від місцевих податків

– // –

Частка ПДВ

Бюджетні асигнування; залежно від місцевих податків

Швеція Незв’язані субсидії

Цільові субсидії Бюджетні асигнування

Згідно з місцевими видатками

Польща Загальні субвенції

Цільові дотації Частка до бюджетних видатків держави

Бюджетні асигнування; залежно від місцевих видатків

Латвія Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду вирівнювання Цільові гранти Бюджетні асигнування

Частка прибуткового податку Бюджетні асигнування

Литва Бюджетні дотації

Спеціальні субсидії Бюджетні асигнування

– // –

Україна Бюджетні дотації Бюджетні асигнування

2.Світова практика виділяє такі методи розподілу ПБТ:

а).пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б).багатофакторна формула;

в), компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г).як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та
четвертий методи; для зв’язаних прямих бюджетних трансфертів – перший та
третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у
різних країнах, подано в таблиці (див. табл. 4.4).

Таблиця 4.4.

Методи розподілу бюджетних дотацій.

Країна Види дотацій Методи розподілу

ФРН Додаткові дотації Частина річного бюджету – у розмірі сум,
необхідних для доведення доходної бази до середнього рівня, та як
фіксовані суми.

Росія Бюджетна дотація

Федеральний трансферт Частина річного бюджету

Формула

Франція Генеральна дотація на функціонування Дотація на компенсацію
податкових пільг Фонд компенсації ПДВ Формула

Згідно з фактичним розміром втрат (компенсація)

Компенсація частини видатків на капіталовкладення

Польща Субвенція генеральна Формула

Швеція Незв’язана субсидія Формула

Латвія Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду вирівнювання Формула

Формула

Литва Дотації Частина річного бюджету

Україна Бюджетні дотації Частина річного бюджету

Як видно з таблиці, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу
формулам, оскільки вони дають змогу об’єктивно оцінити потребу місцевого
бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула іде не
вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у
ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах
мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул. Проте у
Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності
включення у формулу певних показників.

3. Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних
трансфертів визначається співвідношенням між зв’язаними прямими
бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв’язаними. Чим
істотніше частка бюджетних дотацій у прямих бюджетних трансфертах – тим
більшу свободу мають місцеві колективи. Дуже часто поряд з об’єктивними
чинниками найвагомішими тут виявляються політичні, а саме: намагання
центру забезпечити собі лояльність регіонів. Так, у Росії це виявилось у
різкому зростанні частки незв’язаних трансфертів. Така ж картина – у
Швеції, хоча тут першу роль відіграли економічні фактори.

Як видно з таблиці (Співвідношення різних видів прямих бюджетних
трансфертів), у країнах із стабільною економікою та розвинутими
традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль
(ФРН, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються,
найчастіше – зв’язані трансферти (Польща, Латвія, до останнього часу
Росія).

Загалом про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція
до глобалізації прямих бюджетних трансфертів у світі існує. Слід
зазначити, що у багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як
інструмент фінансового вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і
безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня
розбудови цих інструментів досягли у ФРН та Швеції. У країнах, що
переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування,
законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка, проте, не
позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі
законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн
прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові
основи місцевої влади і види прямих бюджетних трансфертів, які вони
можуть отримувати; є також закони про місцеві бюджети, де визначається
доходна база місцевих колективів, їх права на отримання прямих бюджетних
трансфертів.

Обсяг ресурсів для прямих бюджетних трансфертів у розрізі їх окремих
видів визначається законами про бюджет, які приймаються щорічно. Вони
створюють нормативну базу прямих бюджетних трансфертів у країнах, де
поки що немає спеціальних законів щодо окремих їх форм, але роблять
процес їх надання не передбачуваним та нестабільним, оскільки в багатьох
з цих країн бюджети мають великі дефіцити. Це скорочує фінансові ресурси
для підтримки місцевого самоврядування, а негативний ефект підсилюється
затягуванням бюджетних дебетів, частими корекціями бюджетних видатків.

Однак у постсоціалістичних країнах іде інтенсивний процес
законотворчості в цій галузі, і через певний час матимуть досить
відпрацьовану нормативну базу надання прямих бюджетних трансфертів.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих
бюджетів зарубіжних країн: у Румунії – 79%, Болгарії – 78%, Угорщині –
66%, Латвії – 68%, Словенії – 67%, Великобританії – 77%, у Нідерландах –
60%. У деяких країнах трансферти формують незначну частину доходів
місцевих бюджетів: у Швеції – 19%, Франції – 25%, Австрії – 35%, у Данії
– 24%.

У країнах із стабільною економікою головну роль відіграють незв’язані
трансферти (ФРН, Франція, Швеція), у країнах з перехідною економікою
(Польща, Латвія) – зв’язані. Практикується також надання такого виду
субвенцій, як доповнюючи (США). Величина даних субсидій може зростати зі
збільшенням витрат органів місцевого самоврядування на цілі, що
передбачені загальнодержавними програмами.

Що стосується України, то тут нормативна база надання прямих бюджетних
трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого
самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло
негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з
прийняттям Бюджетного кодексу надія на прискорення розбудови фінансових
відносин між різними рівнями держави, включаючи і прямі бюджетні
трансферти, істотно зростає, хоча на наш погляд, їх засади сформульовані
занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному
законодавстві.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки
надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до
Державного бюджету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У
розвинених країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з
перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей
бюджету вищого рівня бюджетним асигнуванням.

Можна виділити три основні причини, чому розподіл коштів на основі
чіткої і стабільної формули є кращим, ніж рішення про розподіл
фінансування на основі суб’єктивних суджень експертів та посадових осіб,
що представляють державну адміністрацію.

Розподіл фінансування на основі формули, якщо вона є достатньо
стабільною і доведена до відома заздалегідь, дозволяє використовувати
принципи довготермінового планування і допомагає приймати раціональні
рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні [31,36].

Розподіл фінансування на основі формули допомагає уникнути звинувачень
щодо політичних чи особистих мотивів, які б стояли за рішеннями про
розподіл коштів. У традиційний спосіб прийняття рішень важко уникнути
неформального “торгування” і, в результаті цього, ситуації, коли хтось
отримує більше ресурсів не тому, що він їх дійсно (об’єктивно) потребує,
а тому, що він може краще аргументувати або просто розділяє політичні
погляди з тими, хто приймає – рішення про розподіл коштів.

Щоб використати переваги, згадані у пунктах вище, необхідно мати
повністю прозору формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому
їх частка у загальному фінансуванні не є меншою чи більшою. Навіть якщо
вони не погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі,
принаймні вони знатимуть, чого вони можуть очікувати та якою є
раціональна аргументація тих, хто приймає рішення.

Нормативи середньодушових видатків встановлюються в межах наявних
бюджетних ресурсів для кожного типу делегованих видаткових повноважень і
гарантуються державою.

Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей
у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей
у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших
екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг
видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і
бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб.
Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в
тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в
соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг
ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на
практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що
визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих
самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх
об’єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між
ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони
не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що
визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем
місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим,
наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.
Наприклад, потребу в галузі освіти можна точніше визначити через
кількість учнів, яких треба навчати, ніж через кількість учителів, яких
візьме на працю місцевий орган влади.

Щоб легше було зрозуміти методологію застосування нормативів видатків,
йдеться про зважену чисельність учнів. Учнів розрізняють за типом
(вихованець дитсадка, учень середньої школи, спеціалізованої школи,
вечірньої та вищої школи), місцем розташування (місто чи район); до
різних типів застосовуються різні вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють
відмінності у вартості навчання різних типів учнів, визначені
Міністерством фінансів [22].

Одержувачів соціальної допомоги також розділили на групи за типом
адміністративно-територіальної одиниці та типом програми соціального
захисту. Наприклад, для міст та районів зроблено окремі розрахунки по
дотримувачах житлово-комунальних субсидій, пільг ветеранам війни та
праці, дотримувачах допомоги сім’ям з дітьми. Заради спрощення
представлення нормативів видатків, відмінності між окремими типами
програм соцзахисту в подальшому викладі не враховуються, натомість для
наочності враховується лише загальна чисельність одержувачів різних
видів допомоги, які фінансуються безпосередньо місцевими бюджетами.

Висновки та пропозиції

Регулювання міжбюджетних взаємин покликано ефективно вирівнювати
виникаючі диспропорції. Особливості формування національних бюджетних
систем обумовили істотні розходження у використовуваних ними
механізмах вирівнювання.

Вихідним моментом для вертикального вирівнювання є чітке розмежування
обов’язків між усіма рівнями влади і наділення на них доходами,
достатніми для виконання їх обов’язків. Державні доходи можна
розподіляти різними способами – на основі розмежування податкових
джерел, застосування співпадаючих прав оподатковування, або пайової
участі в надходженнях (тобто коли джерела власних доходів здобувають
другорядну роль, на перший план виходять міжбюджетні відношення).

Прямий розподіл податкових доходів доповнюється перерозподілом шляхом
субсидіювання. Бюджетні трансферти використовуються і для вертикального
і для горизонтального вирівнювання. Загалом відношення величини
трансфертів до власних доходів субнаціональних бюджетів вважається одним
з показників збалансованості бюджетної системи.

Досягнення вертикальної збалансованості – перший етап вирівнювання
бюджетної системи. Навіть при рівності сукупних доходів (включаючи
трансферти) і витрат бюджетів на субнаціональних рівнях як правило,
зберігаються істотні відмінності в бюджетному положенні окремих регіонів
і територій. Часто це обумовлено чинниками, що не залежать від місцевої
влади, наприклад, рівнем економічного розвитку, господарською
спеціалізацією, чисельністю і щільністю населення, урбанізацією,
наявністю природних ресурсів, природнокліматичними особливостями зони.

Враховуючи світовий досвід, можна зроби такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання прямих бюджетних
трансфертів (ПБТ). Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих
органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно
було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко
визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх
виконання, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних
трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначилося б, в
яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка
процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у
світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б мати
застосування насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому
зовсім не обов’язково це приведе до збільшення видатків централізованого
бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через
міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для
субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з
урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між
незв’язаними та зв’язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру
підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних
дотацій поступово може підвищуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ,
доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а
пул (набір) національних податків, надходження від яких характеризується
найбільшою стабільністю – ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4.Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати
структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання.
Згідно з рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5
років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а
після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання – вирівнюванням за
бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі.
Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних
уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на
рівні областей – фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це
необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в
окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити
недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть
у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після
більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того,
міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані
політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити
до них внески.

6.Фіскальна незбалансованість по вертикалі спостерігається в тих умовах,
коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші
податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі
внаслідок чого обов’язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй
ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов’язки
місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж
податкові надходження (динамічний дисбаланс);

7. Відновлення горизонтального фіскального балансу передбачає
обов’язкове надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ
для індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на
рівень податкоспроможності територій;

8. Гарантоване постачання суспільних благ повинно здійснюватися
національним урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних
благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території,
незважаючи на її податкоспроможність;

9. Макроекономічні цілі повинні досягатися виключно за рахунок
централізованих засобів; ефективна система трансфертів повинна
відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані
на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і
стабільність.

Список джерел та літератури.

Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

Бюджетний кодекс // Відомості Верховної Ради -2001. – №37-38.

Закон України “Про Державний бюджет на 1999 рік”. // Фінанси України
-1999. – №3-ст17

Закон України “Про Державний бюджет на 2003 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2002- №3 –ст.25

Закон України “Про Державний бюджет на 2001 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2001 -2000. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про Державний бюджет на 2002рік”. // Відомості Верховної
Ради 2002 -2001. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості
Верховної Ради – 1997. – №24 – ст.170.

Закон України ” Про плату на землю ” Відомості Верховної Ради – 1996.
-№1 -ст.210

Закон України ” Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин та механізмів ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №20
-ст.116.

Закон України ” Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” Відомості Верховної Ради – 1998. – №6- ст.97.

Закон України ” Про внесення змін та доповеннь до Закону України ” Про
систему оподаткування ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №3 – ст.83.

Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення
Державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” № 187
від 28.02.97.

Указ Президента України “Про основні напрями соціальної політики на 2003
р.” № 1166/97 від 18.10.2002.

Указ Президента України ” Про фіксований сільськогосподарський податок ”
. Урядовий кур’єр – 1998. – №36 – ст.9

Указ Президента України ” Про Державну програму приватизації на 2002 рік
” Урядовий курєр – 2002. – №49 – ст.11.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” //
Відомості Верховної Ради України – 1993. – № ЗО – с. 336.

Постанова Кабінету Міністрів України ” Про надання населенню субсидій
для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг ” Збірник
постанов Кабінету Міністрів України – 2001 .

Наказ Міністерства фінансів У країн й, ФДМУ, ДПАУ “Про затвердження
Порядку перерахування у 2001 році до місцевих бюджетів коштів, одержаних
від приватизації об’єктів комунальної власності” № 54/1339/434 від
27.11.97.

Постанова Верховної Ради України “Про основні напрямки бюджетної
політики на 2003 рік (Бюджетна резолюція)” № 420/97-ВР від 03.07.2002р.

Аптекарь В., Краснова Ю. Про формування місцевих бюджетів // Економіка
України – 1994. – №4 – с.42-47.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища
школа, 1997. – 383с.

Воронова Л.К. Фінансове право – Х.:Консум,1998. – 137 с.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993. – 383 с.

Пацурівський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави :
проблеми методології – Ч. : ЧДУД997.-196.

Фінанси / Під ред. Радіонової. – М.:Фінанси і статистика, 2000. – 400 с

Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник. / Під ред.
Суторміної В.М., Федосова В.М. – К.:Либідь 2001. – 247 с.

Фінансове право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та
факультетів. – К.:Вентурі,1995. – 272 с.

Германчук П.К. Бюджет і бюджетна політика у 2001 році. // Фінанси
України. – 1997. – № 5 – с.5.

3аруба О.Д. Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин.
//Фінанси України. – 2001. – № 11 – с.16.

Ларіонова Л.Д. Місцеві податки і збори які підвалини податкової системи
держави. // Фінанси України. – 2000. – № 5 – с. 75.

Ларіонова Л.Д. Плюси і мінуси в царині справляння ресурсних платежів,
місцевих податків і зборів. // Фінанси України. – 2000. – № 5 – с.43.

Лісовська Л.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих платежів. // Фінанси
України.- 2001. – №7- с.11.

Лагутін В.Д. Фінанси України та шляхи їх реформування. // Фінанси
України. – 2000 -№ 7 – с. 13-15.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України. Навч.посібник. / К.,1999.– с.487

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія,практика) НІОС
Київ.-2000р.

Кириленко О.П. Зміцнення доходної бази місцевих бюджетів // Фінанси
України. – 2000 – № 9 – с.35.

Кучерявенко М.П. Налоговое право – X. 2001. – 79с

Мельник В.М. До питання про податки. // Фінанси України – 1999. – №10
-с.93.

Пабат М. Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів в умовах
регіонів // Фінанси України – 2000. – №7 – с.58-63.

Пабат М.Г. Про окремі аспекти формування доходної частини бюджетів
регіональних і місцевих органів управління. // Фінанси України. – 1999.
-№10.-с.11.

Павлюк К.В. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини. // Фінанси України.
– 2001.- №6- с.5.

Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого
самоврядування // Фінанси України – 2001 – № 7 – с.36-38.

Парижак Н.В. Формування ефективної бюджетної системи // Фінанси України-
1998. – № 1 – с. 45.

Соколовська А.М, Податкова система України в контексті світового
досвіду. // Фінанси України. – 2001. – № 7 – с. 105.

Слухай С.В. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин.
// Фінанси України. – 2002. – № 12 – с.22.

Смирнова 0.0. Деякі питання розвитку бюджетної системи України. //
Фінанси України. – 2002. – № 10 – с. 103,

Чуприна О. В. Неподаткові платежі, місцеві податки і збори. // Фінанси
України.- 1997. – № 3 – с.95.

Юрій С.І., Бескид Й.М. та інші. Бюджетна система України: Навч.
посібник. / К.,2000.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Плішко І.В. та інші. Державний бюджет України:
Навч.посібник. / Тернопіль,1998.

50. Януль І. Є. Бюджетна політка України: проблеми та перспективи //
Фінанси України- 2000.-№2-с.87.

Вступ до Бюджетного кодексу України. Навч. курс. Модуль 1. – К.:
Міленіум, 2001. – 205 с.

Слатвицька А. Порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду
реформування міжбюджетних відносин // Економіка, фінанси, право. –2002.
-№2. – с. 26-29.

Вступ до Бюджетного кодексу України. Навч. курс. Модуль 1. – К.:
Міленіум, 2001. – 205 с.

Луніна І. Міжбюджетні відносини в Україні: концептуальні підходи до
реформування // Економіка України. –2002. -№5. – с. 10-16.

Юрій С.І., Дем`янишин В.Г., Буздуган Л.М. Антологія бюджетного
механізму. Монографія. –Тернопіль: Екон. думка, 2001.- 250 с

Вступ до Бюджетного кодексу України. Навч. курс. Модуль 1. – К.:
Міленіум, 2001. – 205 с.

Міжбюджетні трансферти

Кошти, що передаються із державного бюджету України місцевим бюджетам

Кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів
з інших місцевих бюджетів

до Державного бюджету України із місцевих бюджетів

до місцевих бюджетів із місцевих бюджетів

Дотації вирівнювання

бюджету АРК

обласним бюджетам

бюджетам міст Києва та Севастополя

районним бюджетам

Субвенції

субвенція на здійснення програм соціального захисту

субвенція на виконання інвестиційних проектів

субвенція на компенсацію втрат надходжень бюджетів місцевого
самоврядування

інші субвенції

бюджетам міст республіканського й обласного значення

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ

Дотація вирівнювання місцевим бюджетам

Кошти, що передаються до державного бюджету

Результат розрахунку

Формула визначення обсягу трансферту

МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ

ВИДАТКИ, що враховуються при визначенні трансфертів

ДОХОДИ, що враховуються при визначенні трансфертів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019