Теоретична частина.
Номінальні та реальні валютні курси.
Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.
Суть та фази ділового циклу.
Практична частина.
1. Припустимо, що інвестування автономне і щороку становить 10 млрд.
грн. Нехай ВВП у сумі 100 млрд. грн. є точкою нульового заощадження.
Гранична схильність до споживання становить 0,8. Заповнити таблицю.
Реальний ВВП
Споживання
(С)
Заощадження
(5)
Інвестиції
(І)
Сукупні видатки
(АЕ)
Зміна у запасах
Тенденція виробництва
100
120
120
130
140
150
160
170
180
2. Чисельність населення країни становить 50 млн. осіб; населення у віці
до 16 років 12 млн.; природний ВВП – 470 млрд. грн., природна норма
безробіття – 6%; фактичний ВВП становить 90% природного ВВП; особи, що
вибули зі складу робочої сили – 13 млн. Визначити рівень безробіття у
національній економіці.
3. У таблиці наведено певні економічні параметри країни за три роки:
Рік
Грошова маса, млн. грн.
Швидкість обігу грошей, кількість оборотів за рік
Індекс цін, %
1
1000
6,0
100
2
1200
6,2
110
3
1500
6,5
130
Якою була динаміка номінального і реального валового внутрішнього
продукту:
а) у другому році порівняно з першим;
б) у третьому році порівняно з другим.
Номінальні та реальні валютні курси.
Економісти розрізняють номінальні та реальні валютні курси. Номінальний
валютний курс — це відносна ціна валют двох країн. Коли кажуть
“обмінний”, або “валютний”, курс, то зазвичай
І мають на увазі саме номінальний курс обміну ва-илют. Існує два способи
визначення валютного курсу: європейське числення, або пряме котирування,
та британське числення, або обернене котирування.
Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості
національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти.
Наприклад, для купівлі одного долара США потрібно 5 грн 60 коп.
Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю
іноземної. Наприклад, одна гривня коштує 18 центів США. Звичайно валютні
курси публікують у вигляді прямих котирувань. Це дає змогу оцінити й
порівняти вартості всіх іноземних валют через власну національну валюту.
В економічних моделях здебільшого застосовують британське числення.
Реальний валютний курс — це відносна ціна товарів, що вироблені у двох
країнах. Інакше кажучи, він показує, в якому співвідношенні товари
однієї країни можна обміняти на товари іншої. Реальний обмінний курс
нерідко називають умовами торгівлі.
Для розуміння взаємозв’язку між номінальним і реальним обмінними курсами
візьмемо конкретний приклад із соняшниковою олією, яку виробляє багато
країн. Припустімо, що і кг рафінованої української олії коштує п’ять
грн, а російської — 50 рублів. Для порівняння цін цього продукту в обох
країнах нам потрібно виразити ці ціни в одній валюті. Якщо одна гривня
коштує 5 російських рублів, то українська олія коштує 25 рублів.
Порівнюючи ціну української олії (25 рублів) та російської (50 рублів),
доходимо висновку, що ціна української олії становить половину ціни
російської. Інакше кажучи, за поточних цін 2 кг української олії коштує
стільки, скільки 1 кг російської. Звідси реальний обмінний курс можна
записати:
5 руб/грн • 5 грн
50 руб
Реальний обмінний курс = = 0,5.
За наявних обмінного курсу і цін українці в обмін отримали б 0,5 кг
російської олії. Це обчислення реального обмінного курсу загальніше
можна записати так:
Реальний обмінний курс
=
Номінальний обмінний курс
. Ціна вітчизняного товару в
національній валюті
Ціна іноземного товару в
іноземній валюті
Розрахунок реального валютного курсу для окремого продукту показує, як
цей курс можна визначити для ширшого набору благ. Ми можемо записати, що
Реальний обмінний курс
= Номінальний обмінний курс . Співвідношення рівнів цін;
RER=NER ( P/P*,
де RER — реальний обмінний курс;
NER — номінальний обмінний курс (британське числення);
Р — рівень цін у вітчизняній економіці;
Р* — рівень цін у торговельного партнера.
Якщо реальний обмінний курс менший від одиниці (RER І), то імпорт є
вигіднішим за купівлю товарів вітчизняного виробництва. Водночас продаж
вітчизняного товару на національному ринкусє вигіднішим за його експорт.
Зі зростанням реального обмінного курсу вітчизняні вироби відповідно
дорожчають порівняно з іноземними, тому резиденти країни купуватимуть
більше імпортних товарів, а попит іноземців на вироби цієї країни
зменшуватиметься. Інакше кажучи, зростання реального обмінного курсу
супроводжується зростанням імпорту і скороченням експорту, тобто
зменшенням чистого експорту, та погіршенням за інших рівних умов
торговельного балансу країни,
Реальний обмінний курс національної валюти вимірює ефективність імпорту
і, отже, визначає умови торгівлі на національному ринку.
Двосторонні плаваючі валютні курси головно залежать від
зовнішньоекономічних потоків між країнами, передовсім експорту та
імпорту. Водночас обмінні курси помітно впливають на ці потоки.
Зниження курсу національної валюти здешевлює експорт і здо-рожчує
імпорт, тому стан торговельного балансу поліпшується. З виникненням
активного сальдо торговельного балансу обмінний курс валюти зростає. І
навпаки, поцінування валюти здорожчує експорт і здешевлює імпорт, що
погіршує торговельний баланс краї-та. Пасивне сальдо торговельного
балансу знижує обмінний курс. Згже, за плаваючих валют їхні двосторонні
курси і торговельні ба-Іанси прямують до досягнення взаємної рівноваги.
Аналогічно в точці перетину кривих сукупного попиту й сукупної
пропозиції досягаються рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг
національного продукту. На рисунку 8.5 показано, що в короткостроковому
періоді рівновага досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Рe і
рівноважним обсягом виробництва Ye. Чому саме Pe I Ye, є відповідно
рівноважним рівнем цін і рівноважним обсягом національного виробництва?
Припустімо, що рівень цін становить не Рe, а P1,. Крива сукупної
пропозиції показує, що за рівня цін P1, підприємства вироблятимуть обсяг
національного продукту Y1. За рівня цін Р1 покупці хочуть придбати обсяг
продукції Y2, що показує крива сукупного попиту.
Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y1,
підвищить рівень цін до Рe. Зростання рівня цін з Р1, до Рe
стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y1, до Ye і
водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі з Y2 до Ye. Коли
вироблений реальний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це
має місце за рівня цін Рe, національна економіка досягла рівноваги. На
положення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції, як нам уже
відомо, впливає низка нецінових чинників. На кейнсіанському відрізку, де
крива сукупної пропозиції майже положиста, зміна сукупного попиту
головно впливає на обсяг національного виробництва, а рівень цін
відносно сталий. На класичному відрізку крива АS стає крутою, і зміна
сукупного попиту, наприклад його розширення, спричинятиме зростання цін,
а реальний ВВП майже не змінюватиметься. З коливанням цін на проміжному
відрізку змінюватимуться і реальний обсяг виробництва, і рівень цін.
У реальній економіці діє ще один надзвичайно важливий чинник, який
ускладнює ситуацію на класичному і проміжному відрізках. Річ у тім, шо
багато цін на товари й ресурси є негнучкими щодо зниження. Деякі
економісти вбачають у такій властивості ефект храповика (храповик —
механізм, який дає змогу крутити колесо тільки вперед). Дію ефекту
такого механізму показано на рисунку 8.6.
Коли сукупний попит розширюється з АD1, до AD2, то рівновага
переміщується з точки E1, до Е2. Проте ціни не знижуються з такою
легкістю, як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться з АD2 до
AD1, то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану
в точці Е1. Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін Р2, і скорочення
сукупного попиту перемістить економіку до стану
рівноваги в точці Е3 Вищий рівень цін найімовірніше збережеться — ціни
«заклинило» на рівні Р2, а реальний обсяг національного продукту
зменшиться до Y3, (крива АS переміститься вліво).
У довгостроковому періоді рівновага сукупних попиту й пропозиції
досягається в точці перетину вертикальної кривої АS і спадної кривої АD
(рис. 8.7).
Застосування моделі АS – АD
Застосуємо модель сукупного попиту та сукупної пропозиції для аналізу
окремих макро-економічних явищ, що спостерігалися в недалекому минулому.
З 70-х років економіку розвинутих країн спіткала нова хвороба — збурення
пропозиції. Таке .. явище виникає за умов раптової зміни у витратах
виробництва, що різко переміщує криву сукупної пропозиції. Особливої
сили збурення пропозиції набрало в 1973 р., який увійшов в історію як
«рік семи лих». Цей рік позначився неврожаєм у сільському господарстві,
зміщеннями океанічних потоків, що викликали цунамі й торнадо та великі
руйнування, небувалими спекуляціями на світових товарних ринках, хаосом
на світових валютних ринках, черговою арабо-ізраїльською війною та
зростанням учетверо цін на нафту. Ціни сировинних матеріалів і палива
зросли з 1972 по 1973 р. на більшу величину, ніж з часу закінчення
Другої світової війни до 1972 р.
Одразу ж після першого нафтошоку темпи інфляції різко зросли, а обсяг
національного продукту зменшився в усіх розвинутих країнах. Виникло
небувале раніше в національній економіці поєднання спаду з інфляцією.
Для позначення цього феномена в аналітичну економію було впроваджене
нове поняття — стагфляція. Воно означає, що затримка в розвитку
виробництва, або стагнація, поєдналася зі зростанням цін, тобто
інфляцією.
Упродовж двох попередніх століть розвитку ринкової економіки спади
виробництва завжди супроводжувалися зниженням цін, і поєднання спаду,
безробіття та інфляції було неможливим. З 1970-х років воно стало
реальним. Щоб глибше зрозуміти це нове явище, застосуємо модель
сукупного попиту та сукупної пропозиції. Раптове зростання витрат на
сировинні матеріали та енергоносії становить основу збурення пропозиції.
Такий випадок графічно можна зобразити як різке переміщення вгору кривої
сукупної пропозиції з А5} до А52 (рис. 8.8). Це означає, що фірми
постачатимуть попередній обсяг продукту лише за значно вищими цінами.
Збурення пропозиції, під яким розуміють різке і несподіване переміщення
вгору короткострокової кривої А8, має своїм наслідком
зростання цін і супроводжується падінням обсягу національного
виробництва. Загалом збурення пропозиції веде до погіршення умов
досягнення основних цілей макроекономічної політики.
Особливого розмаху збурення пропозиції набрало в економіці України в
1993 р. Російські постачальники значно підвищили ціни на нафту й газ,
які Україна імпортує. Це позначилося на всій національній економіці та
призвело до зростання витрат на виробництво всіх вітчизняних виробів. Як
наслідок, крива короткострокової сукупної пропозиції різко перемістилася
вгору.
У країнах з ринковою економікою нерідко виникають і збурення в сукупному
попиті. Зменшення податків, зростання державних видатків, відповідна
політика центрального банку можуть збільшити сукупний попит. Тоді крива
сукупного попиту переміщується з положення AD1, у AD2 (рис. 8.9).
Рівновага переміститься з E1, до Е2. Коли економіка виходить за межі
природного обсягу виробництва, то національний продукт та зайнятість
зростають повільно, а ціни — дуже швидко. Економіку, що вийшла за
природний рівень виробництва, називають «перегрітою». У такій економіці
високі рівні виробництва та зайнятості поєднуються з високими темпами
інфляції, яка починає згубно позначатися на ефективності економіки та
рівні життя. Це змушує уряд уживати заходів для стримування інфляції, що
відомі під назвою політики «дорогих грошей», яка супроводжується
економічними спадами та збільшенням масштабів безробіття.
У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість
то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі
виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями.
Вони пов’язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди.
Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття «діловий
цикл», яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи
кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає,
то економічні коливання відбуваються регулярно і їх можна прогнозувати.
Насправді вони є нерегулярними, і їх практично не можна передбачити з
високим ступенем точності.
Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох-трьох років до
двох десятиліть, але всі мають одні й ті ж фази: 1) піднесення; 2) спад;
3) вершину; 4) дно. Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу,
а вершина і дно — його поворотними пунктами (рис. 9.1).
Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва
скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду
домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого
користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах.
Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і
збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються
інвестиції в будівництво, машини та устаткування.
Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня
тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові
відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі
спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових
підприємств.
Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі
промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари
тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне
зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому
машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів,
холодильників, а також у будівельній галузі.
Інша справа — продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари
щоденного вжитку, їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у
фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.
Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак
спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і
прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо.
Вершина — найвища точка піднесення, коли в національній економіці
досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.
Дно — найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом,
називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад — депресією.
Тепер можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого,
або — що те саме — від одного піднесення до іншого.
У фазі спаду реальний ВВП зменшується, а рівень безробіття зростає, і
навпаки, у фазі піднесення реальний ВВП збільшується, а рівень
безробіття знижується. Американський економіст Артур Оукен виявив
кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і
зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена.
Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою його можна записати
за допомогою такого рівняння:
(% зміни реального ВВП— 3).
Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за
рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу
приросту реального ВВП, Ідо перевищує 3%, рівень безробіття знижується
приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад,
реальний ВВП зростає за рік на 5%, то рівень безробіття знизиться
приблизно на 1% щодо природного.
За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття
зростатиме. Якшо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі
спаду і реальний ВВП зменшився на 1%, то, згідно з законом Оукена,
рівень безробіття зросте на 2%.
У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не
простежується.
Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так
звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах
виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства.
Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а
послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка
готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім
обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени
чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих
працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети
тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів
розширюється. Така хвиля розширення триває два—три місяці, а відтак
спадає до нового урожаю.
Подібне простежується і в будівництві. З початком будівельного сезону
починають нові забудови, збільшується попит на будівельні матеріали,
машини, транспортні послуги та робочу силу. Із настанням осінньо-зимових
холодів будівельний бум спадає.
Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних
соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком,
Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й
зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання
охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної
економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання
та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не
творять ділового циклу.
V. Рекомендована література.
1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Опорний конспект
лекцій. – К: Четверта хвиля, 1997.
2. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. З.Ватаманюка і
С.Панчишина. – К.: Альтернатива, 2001.
3. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка. – Львів: Просвіта, 1997.
4. Манків Г. Макроекономіка. – К.: Основи, 2000.
5. Менкью Н.Г. Макрозкономика: Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994.
6. Мікроекономіка і Макроекономіка / За ред. С.Будаговської. – К.:
Основи, 1998.
7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. – К.: Вища школа;
Знання. – 2000.
8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616
с.
9. Радіонова І. Макроекономіка і економічна політика. – К.: Таксон,
1996.
10. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка:
Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288с.
11. Самюелсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. – К., 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
