Реферат на тему:
Непрямі методи податкового контролю
Перевірка достовірності нарахування податків може здійснюватися не
тільки за даними бухгалтерського та податкового обліку чи за первинними
документами. Можна також застосовувати непрямі методи контролю. Згідно з
чинним законодавством непрямі методи — це сукупність прийомів і способів
визначення сум податкових зобов’язань виходячи з витрат платника,
приросту його активів, кількості найманих працівників та інших
показників, що є елементами податкових баз. Комплекс заходів щодо
застосування непрямих методів передбачає визначення:
кола платників, щодо яких будуть застосовуватись непрямі методи;
видів податків, які потребують непрямих методів контролю;
підстав, за яких можливе застосування непрямих методів;
джерел інформації для розрахунку податкових зобов’язань платника;
методики проведення розрахунків;
порядку застосування непрямих методів.
Щодо визначення кола платників для застосування непрямих методів
контролю можливий єдиний або диференційований підхід. Згідно з чинним
законодавством непрямі методи можуть застосовуватись до обмеженого кола
платників, як це показано на рис. 34.
Виходячи з наведеної схеми не можна застосовувати непрямі методи до
фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно
ж фізичних осіб-підприємців непрямі методи не застосовуються до
платників єдиного та фіксованого податку. Це підтверджується видами
податків, стосовно яких згідно з чинним законодавством дозволяється
застосування непрямих методів (рис. 35).
Отже, як видно з наведеної схеми, непрямі методи можуть застосовуватися
до обмеженого переліку податків. Критерієм віднесення того чи іншого
податку до цього складу є роль податку у формуванні доходів бюджету, а
також рівень його стабільності, що визначає можливості ухилення від
сплати. Слід зазначити, що при першій спробі введення непрямих методів
контролю у 1998 р. вони поширювалися лише на податок на додану вартість.
Відтепер перелік значно розширився й охоплює як загальнодержавні, так і
місцеві податки.
Важливим моментом здійснення перевірки непрямими методами є дотримання
підстав, за яких вони можуть застосовуватись (рис. 36).
Отже, застосування непрямих методів допускається, якщо контрольний орган
не в змозі самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника у
зв’язку з тим, що платник не подав в установлений термін податкової
декларації. Разом з цим сам факт неподання не означає автоматичного
застосування непрямих методів. Однією з умов є неспроможність установити
фактичне місцезнаходження платника. Але в цьому випадку податковий орган
має довести, що ним були вжиті достатні заходи з пошуку платника. Якщо ж
місцезнаходження платника відоме, але він ухиляється від надання
відповідних відомостей, необхідних для нарахування податків, то це дає
підстави для застосування непрямих методів контролю. У всіх випадках,
коли підставою для застосування непрямих методів служить відсутність
окремих документів, вони можуть використовуватися для розрахунку лише
тих елементів податкової бази, які пов’язані з відсутніми документами.
Як зазначалося вище, непрямі методи передбачають визначення суми
податкового зобов’язання не за даними первинних документів або
податкового та бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим виникає питання,
що має служити джерелом інформації при проведенні відповідних
розрахунків. Вони наведені у табл. 63. Виходячи з поданої схеми можна
стверджувати, що все ж таки для отримання вихідної інформації
використовуються первинні документи, але не самого платника, а його
партнерів по господарських операціях, посередників, державних органів.
Аналіз приросту активів платника проводиться для того, щоб визначити
його реальні доходи та витрати. Як правило, з доходами пов’язане вибуття
активів, а з втратами — їх придбання.
Витрати на оплату праці мають визначатися, виходячи з установленої
участі працівників у господарській діяльності або на підставі письмових
пояснень працівників про одержані доходи. Але в даному випадку не
зрозуміло, яким показником можна виміряти участь робітника в
господарській діяльності. Крім того, пояснення працівників підприємства
не містяться серед джерел інформації, розглянутих у табл. 63.
Органи управління та суб’єкти господарювання Зміст інформації
Підприємства, організації, установи, фізичні особи — підприємці Довідки,
копії документів про одержані доходи, обсяги реалізованої продукції,
видатки; відомості про рахунки в банках, виплачені фізичним особам —
підприємцям доходи та ін.
Органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати
спеціальні дозволи Відомості про видачу дозволів, ліцензій, патентів
Органи статистики та охорони довкілля Відомості про обсяги викидів,
скидів і розміщення відходів
Органи лісового господарства Відомості про фактичні обсяги заготовленої
деревини, живиці, інших лісових матеріалів
Органи водного господарства Відомості про фактичні обсяги забраної води
Органи геологічного контролю Відомості про фактичні обсяги погашених у
надрах балансових і позабалансових запасів, видобутих корисних копалин
Органи гірничого нагляду Відомості про обсяги наданого у користування
підземного простору надр
Органи рибного господарства Відомості про фактичні обсяги вилучених
водних живих ресурсів
Органи у сфері управління радіочастотного ресурсу Відомості про
використання радіочастотного ресурсу
Органи з питань земельних відносин Відомості про площі земель, що
перебувають у власності або в користуванні платника
Місцеві органи влади Відомості про суми плати за оренду землі,
комунального майна, дані про земельні ділянки з розташованими будинками
і виділені під забудову
Фонд державного майна Відомості про суми плати за оренду державного
майна, його приватизацію
Органи державної статистики Дані для проведення аналізу
фінансово-господарської діяльності підприємств
Бюро технічної інвентаризації Дані про зареєстровані об’єкти нерухомості
Органи Державтоінспекції Інформація про зареєстровані транспортні засоби
Органи Держфлотінспекції Дані про зареєстровані судна
Інспекції Держтехнагляду Дані про зареєстровану сільськогосподарську
техніку
Нотаріуси Операції про купівлю – продаж майна
Обсяги реалізації та придбання продукції передбачено розраховувати на
підставі інвентаризації запасів продукції на початок та кінець звітного
періоду.
Отже, метод економічного аналізу базується на взаємозв’язках різних
показників фінансово-господарської діяльності платника.
Для розрахунку сум податкових зобов’язань непрямими методами
використовуються:
метод економічного аналізу;
метод розрахунку грошових надходжень;
метод зіставлення доходів і витрат платника;
метод аналізу інформації про доходи та витрати платника.
Розглянемо кожний з указаних методів більш детально. Метод економічного
аналізу застосовується для оцінки окремих елементів податкової бази, а
саме:
а) обсягів виробництва і реалізації товарів;
б) матеріальних і нематеріальних витрат;
в) приросту активів платника;
г) витрат на оплату праці;
д) обсягів реалізації та придбання продукції.
Показники обсягів виробництва та реалізації продукції можуть бути
розраховані виходячи з виробничих потужностей підприємства, кількості
використаної сировини та матеріалів, енергетичних, водних ресурсів,
тари, чисельності працівників, розміру виплаченої заробітної плати та
інших елементів витрат виробництва та реалізації продукції. Наприклад,
якщо відомий витратний коефіцієнт сировини та матеріалів на одиницю
продукції (40кг/т) і загальний обсяг витраченої сировини (2000 кг), то
можна визначити розрахунковий обсяг виготовленої продукції— 50 т (2000 :
40).
Обсяг матеріальних і нематеріальних витрат може бути визначений за
допомогою незалежної експертної оцінки. Наприклад, для визначення
розміру витрат на придбання об’єктів нерухомості можна використовувати
дані бюро технічної інвентаризації та нотаріальних контор або приватних
нотаріусів. Недоліком цього методу є те, що дані про ціну придбання,
зафіксовані у документах, можуть не збігатися з дійсною ціною, оплаченою
платником.
Метод розрахунку грошових надходжень покликаний визначити обсяги доходів
платника, тобто визначаються надходження, які можуть бути включені до
виручки платника від реалізації продукції, основних фондів, а також до
позареалізаційних доходів. А ці показники, як відомо, включаються до
бази для нарахування багатьох податків. Джерелом інформації служать дані
про рух коштів на банківських рахунках платника. Разом з цим даний метод
не може врахувати всі грошові потоки, які мають місце у процесі
готівкових розрахунків. Отже, результати використання цього методу
можуть виявитися неповними.
Метод контролю витрат та доходів суб’єктів підприємницької діяльності —
фізичних осіб передбачає зіставлення суми витрат підприємця з сумою
задекларованого ним доходу. Якщо витрати перевищують задекларовані
доходи від підприємницької діяльності, а платник не підтверджує їх
документально або відмовляється надати інформацію щодо джерела їх
отримання, то сума перевищення включається податковими органами до бази
оподаткування прибутковим податком.
Метод аналізу інформації про доходи та витрати платників податків
базується на оцінці інших елементів податкової бази, які можуть
визначатися податковими органами. Конкретний алгоритм застосування цього
методу на сьогодні відсутній.
Рішення про застосування непрямого контролю може бути прийнято виключно
керівником податкового органу. У ньому обов’язково має бути зазначена
підстава для здійснення перевірки достовірності нарахування податків
непрямими методами. Результати такої перевірки оформлюються актом. За
результатами розрахунку податкових зобов’язань непрямими методами
платнику направляється податкове повідомлення, в якому обов’язково має
міститися опис методів, що застосовувалися.
Рішення про нарахування сум податкових зобов’язань непрямими методами
може бути оскаржене платником у загальному порядку.
ЛІТЕРАТУРА:
Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки //
Вісник податкової служби України. — 2003. — Квітень— травень. — С.
46—53.
Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000. — 302 с.
Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.
Бессон 3. Бюджетньїй контроль во Франции й заграницей: Пер. с франц. —
СПб., 1901.
Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової
науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. —
К.: Либідь, 2000. — 654 с.
Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної монополії
держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів України. —
2001. — № 2—3. — С. 7, 9.
Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г.
Дем’янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.
Вагнер А. О научном мьішлении й популяризации в науке: Пер. с нем. —
СПб., 1900. — С. 4.
Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.:
НІОС, 2002. — 608 с.
Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т.,
Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.:
НВП «АВТ», 2004. — 424 с.
.Годме П. М. Финансовое право: Пер. с франц. — М.: Прогресе, 1978.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
