Методичне забезпечення стратегічного планування в регіонах України
Стратегічне планування передбачає системне визначення чітких цілей і
завдань, які взаємопов’язані між собою і взаємоузгоджені із наявним
обсягом ресурсного потенціалу. Воно залишається дієвим навіть в умовах
динамічних змін ринкового середовища, оскільки наперед враховує
можливості та загрози зовнішнього оточення й допускає розроблення
кількох варіантів сценаріїв і моделей розвитку, які, за потреби,
корегуються та адаптуються до змін. Тому пошук дієвих засобів та
інструментів впливу на розвиток національної економіки в цілому та її
структурних елементів актуалізує необхідність застосування засад
стратегічного планування.
Для вітчизняної практики характерна розробка загальнодержавних
стратегій, регіональних стратегій розвитку, а також стратегічних планів
розвитку міст. Однак, у цілому відсутня комплексна методика, яка б
визначала типові вимоги до планів та їх структури, створювала передумови
взаємоузгодження між собою стратегічних планів різних ієрархічних
рівнів. Недосконалість методичного забезпечення стратегічного планування
в державі обумовлює його несистемний характер і знижує ефективність
застосування.
Проблеми методичного забезпечення стратегічного планування на рівні
базових адміністративно-територіальних одиниць досліджено вітчизняними
та зарубіжними вченими, зокрема Р. Брусаком [3], Я. Вардою [13], Е.
Войцеховським [14], Г. Дробенком [3], В. Клософські [13], Ю. Свірським
[3], Ю. Шаровим [12] та іншими. У сучасній практиці управління
національним господарством застосовуються сформовані світовим досвідом
методичні підходи до розробки стратегічних планів (модель Брайсона,
алгоритм Бейлі, модель Мейєрсона, багатоступеневе планування,
метрополітенське планування Хейвуда, модель Озборн і Ґеблер) [4]. На
регіональному рівні використовуються єдині Методичні рекомендації щодо
формування регіональних стратегій розвитку [1]. Однак питання побудови
комплексної системи методичного забезпечення стратегічного планування на
макро-, мезо- та мікрорівнях національної економіки залишається
відкритим.
Особливістю стратегічного планування та реалізації стратегій
соціально-економічного розвитку є те, що в системі «національна
економіка — макроструктурна галузь — область — місто — селище — село —
підприємство» повинна простежуватися цілісність, стратегії
соціально-економічного розвитку підсистем мікро-, мезо- та макрорівнів
не повинні суперечити одна одній. Лише за умови взаємоузгодження
розробки і впровадження стратегічних планів на всіх ієрархічних рівнях
можна забезпечити ефективність функціонування усієї системи
стратегічного планування в контексті управління національним
господарством. Зокрема, в основу цієї системи повинен бути закладений
комплексний методичний підхід як базис розробки та реалізації стратегій
і стратегічних планів. Однак, у вітчизняній практиці не на всіх
ієрархічних рівнях національної економіки розроблено методичне
забезпечення формування стратегій і стратегічних планів розвитку
методики, які використовуються в управлінській діяльності, містять низку
недоліків з точки зору впливу на реалізацію стратегічного плану.
На сучасному етапі увагу громадськості, науковців і практиків привертає
питання розробки та реалізації Програми стратегічного розвитку України
«Український прорив». Зважаючи на той факт, що для української практики
притаманна розробка стратегічних програм («Стратегія економічного та
соціального розвитку України на 2002—2011 роки»; «Стратегія економічного
та соціального розвитку України до 2011 року»; «Стратегія економічного і
соціального розвитку України (2004—2015 роки) «Шляхом європейської
інтеграції»), жодна з яких не була реалізована, у представників
політичних сил, бізнесових кіл і громадськості виникають сумніви щодо
реалістичності нового документу стратегічного характеру. Проте досвід
високорозвинутих європейських країн, США та Канади переконливо свідчить
про доцільність та необхідність реалізації засад стратегічного
планування на рівні держави, оскільки воно є одним із дієвих засобів
впливу на розвиток усієї соціально-економічної системи країни. Проте з
метою досягнення ефективності впровадження «Українського прориву»
необхідно, насамперед, розробити комплексну методику формування та
реалізації даної стратегічної програми, а також створити нові й
удосконалити існуючі методики розробки стратегічних планів на
макроструктурно-му, регіональному, муніципальному та мікроекономічному
рівнях.
На макроструктуному рівні методичні рекомендації, що уможливлюють
забезпечення комплексного підходу до побудови та реалізації національних
стратегій розвитку стратегічних галузей чи вирішення стратегічно
важливих загальнодержавних проблем, на сьогодні відсутні. Чинні
макроструктурні стратегії побудовані, як правило, на основі відповідних
концепцій («Державна стратегія регіональної політики до 2015 року» — на
основі Концепції державної регіональної політки, «Стратегія національної
безпеки України» — на основі Концепції національної безпеки тощо).
Відповідно, такі стратегії мають інформативний чи методичний характер,
але не містять чітких, конкретних цілей і засобів їх впровадження.
На регіональному рівні використовується вітчизняна методика розробки
регіональних стратегічних планів («Методичні рекомендації щодо
формування регіональних стратегій розвитку» [3]), аналіз якої дозволяє
виділити такі переваги: 1) методика затверджена нормативно-правовим
актом центрального органу виконавчої влади з питань економічної
політики, що, у свою чергу, позитивно впливає на активізацію процесів
стратегічного планування у областях, Автономній Республіці Крим, містах
Києві та Севастополі; 2) методичними рекомендаціями встановлено єдиний
порядок та основні методичні засади розроблення регіональних стратегій
розвитку; 3) основні принципи методичних рекомендацій щодо розроблення
стратегічних документів відповідають загальноприйнятим у світовій
практиці; 4) у методиці гармонійно визначено типовий зміст регіонального
стратегічного плану, дотримання структури якого може забезпечити
ефективність подальшої реалізації розроблених стратегічних планів.
Слід також звернути увагу на недоліки методики формування стратегічних
планів регіонального розвитку. По-перше, у методичних рекомендаціях
ототожнюються поняття «регіональна стратегія розвитку» та «стратегічний
план розвитку регіону», хоча ці категорії суттєво відрізняються за
змістом. Розбіжності у методиці щодо визначальних термінів негативно
позначаються на розвитку подальшого процесу стратегічного планування.
Так, у більшості областей (зокрема Львівській, Івано-Франківській,
Чернігівській, Вінницькій, Сумській [1; 5—8]) превалює методичний підхід
до розробки стратегічного документу як до стратегії, що визначає
пріоритетні напрямки й завдання, реалізація яких вбачається у розробці
та виконанні відповідних регіональних програм. І лише поодинокі області
(Закарпатська [9]) підходять до розробки даного документу як до
стратегічного плану, у якому описано поетапні плани дій щодо реалізації
стратегічних та оперативних цілей і завдань, регламентовано джерела
фінансування й механізми реалізації стратегічного плану регіону у
визначені терміни з покладанням відповідальності на конкретних
виконавців. По-друге, ототожнення «регіональної стратегії розвитку» із
«стратегічним планом розвитку регіону», а також упущення у переліку
типового змісту регіонального стратегічного плану такого важливого
етапу, як формулювання стратегії розвитку регіону, негативно
позначається на якості розроблених документів. Так, якщо в першому
варіанті «Стратегії економічного та соціального розвитку Тернопільської
області на 2004—2015 роки» [10] наводився перелік альтернативних
стратегій і моделей розвитку та було обрано як домінуючу нову економічну
диверсифіковану модель змішаного типу, в межах якої поетапно мали
реалізуватися проміжна та універсальна стратегії, то у новому варіанті
проекту «Стратегії розвитку Тернопільської області на період до 2015
року», розробленого з урахуванням «Методичних рекомендацій щодо
формування регіональних стратегій розвитку», не виокремлено стратегії,
на основі якої розробляється стратегічний план, як і не визначено
моделей майбутнього розвитку та сценаріїв імовірних подій.
Незважаючи на наявність означених недоліків, у цілому науковий рівень
зазначених методичних рекомендацій є достатньо високим, а їх послідовне
дотримання обумовлює розробку науково обґрунтованого, реалістичного та
дієвого регіонального стратегічного плану розвитку. На жаль, не у всіх
областях у процесі стратегічного планування положення зазначених
рекомендацій враховуються повною мірою.
На сьогодні не затверджена та не використовується методика розробки
стратегічних планів розвитку на рівні адміністративного району, тому
досвід стратегічного планування на даному ієрархічному рівні є
обмеженим.
p
?На рівні базових адміністративно-територіальних одиниць не існує єдиної
методики формування стратегічного плану. Однак, у межах проектів
зарубіжних організацій, зокрема «Економічний розвиток міст» за підтримки
Агентства США з міжнародного розвитку (United States Agency for
International Development — USAID), «Залучення громади до розробки
стратегічного плану сталого розвитку» в межах Програми малих екологічних
проектів за підтримки Британського фонду «Довкілля для Європи» тощо,
нині напрацьовано стратегічні плани розвитку міст. Проекти стратегічних
планів, розроблені за методичної підтримки консультантів — радників
USAID, є чітко структурованими, включають визначення засобів їх
реалізації та мають певні переваги. Проте їм притаманні такі недоліки:
1) дана методика не враховує визначення місії, хоча вона є важливим
елементом стратегічного планування; 2) стратегічний SWOT-аналіз
проводиться перед визначенням стратегічного бачення, хоча стратегічне
бачення повинно бути вихідним моментом стратегічного планування; 3)
поодинокими є випадки врахування екологічної складової розвитку в
процесі формування стратегічного плану.
Означені проблемні питання розв’язані при розробці стратегічних планів
сталого розвитку за методиками Програми розвитку ООН в межах проекту
«Залучення громади до розробки стратегічного плану сталого розвитку» в
межах Програми малих екологічних проектів. Ознайомлення зі стратегічним
планом сталого розвитку міста Сарни, сформованим за зазначеною
методикою, дає підстави виділити її наступні переваги: 1) вихідним
пунктом при формуванні методології є: «усуспільнення» діяльності зі
стратегічного планування, тобто залучення до неї не тільки представників
місцевої влади, але й представників комерційних установ, громадських
організацій; реалізація конкретно поставлених завдань; посідання
важливого місця у системі чинних і планових документів, навчальних та
галузевих програм. Цим засадам відповідає метод партнерського
планування, який дає можливість наближення норм до основної вимоги, що
висуває Європейський Союз, — норми якості послуг консультантів ISO 9001;
2) у контексті визначення стратегічних напрямків розвитку міста
формується бачення майбутнього та місія, після чого здійснюється
SWOT-аналіз; 3) стратегічні цілі конкретизуються в процесі визначення
етапів виконання завдань, з урахуванням термінів, очікуваних
результатів, джерел фінансування та відповідальних виконавців; 4) у ході
управління реалізацією стратегії передбачається розробка системи
моніторингу та системи актуалізації стратегії — внесення змін до
стратегічного документу на основі проведення зовнішнього аудиту. У цьому
зв’язку передбачено, що громадськість повинна бути проінформована через
засоби масової інформації не лише про досягнення в роботі над
реалізацією стратегії, але також і про всі актуальні зміни [11].
В Україні на сьогодні є й інші методики формування стратегічних планів
розвитку міст, що володіють певними перевагами, однак проблема розробки
та затвердження єдиної методики, яка б системно висувала вимоги до усіх
стратегічних планів рівня базових адміністративно-територіальних
одиниць, визначала типову структуру їх розробки та реалізації і
взаємоузгоджувалась із відповідними методиками регіонального,
макроструктурного, загальнодержавного рівнів та рівня господарюючих
суб’єктів, залишається нерозв’язаною.
Висновки. Аналіз методичного забезпечення розробки та реалізації
стратегічних планів на мікрорівні на сучасному етапі дозволяє
стверджувати, що: 1) комплексної методики формування стратегічного плану
для суб’єктів господарювання, загальноприйнятої по Україні, немає; 2)
системи стратегічного планування макро- та мезорівнів не пов’язані із
системою мікрорівня ні в методичному, ні в організаційному аспектах.
Окреслені недоліки методичного забезпечення стратегічного планування
впливають на неефективність проведення стратегічного аналізу та вибору
стратегічних напрямків розвитку, унеможливлюють формування дієвого
механізму реалізації стратегічних цілей, внаслідок чого низка стратегій
не виконується.
Таким чином, слід наголосити на проблемі удосконалення методик у тісному
взаємозв’язку із побудовою цілісної системи стратегічного планування в
державі на макро-, мезо- та мікрорівнях. На сьогодні потребують розробки
методичні рекомендації: а) з питань розроблення Національної стратегії
розвитку України; б) щодо розробки макроструктурних стратегій і
національних стратегій вирішення ключових для суспільства проблем; в) з
розроблення стратегічних планів розвитку адміністративних районів; г)
щодо розробки стратегічних планів розвитку базових
адміністративно-територіальних одиниць; д) розробки стратегічних планів
розвитку суб’єктів господарювання. Також потрібно удосконалити вже
існуючі «Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій
розвитку», зокрема: усунути термінологічні розбіжності; означити місце
стратегічних планів адміністративно-територіальних одиниць у системі
регіонального стратегічного планування, визначити взаємозв’язок між
регіональними і муніципальними стратегічними планами за часовими межами,
розробниками та відповідальними виконавцями; передбачити уніфіковані
критерії до описово-аналітичної частини стратегічного плану і побудови
SWOT-аналізу для регіону, адміністративного району та базових
адміністративнотериторіальних одиниць з метою полегшення подальшого
взаємоузгодження планів між собою. У процесі запровадження єдиної
методики розробки стратегічних планів розвитку базових
адміністративно-територіальних одиниць доцільно узгодити зарубіжні
методики, які використовуються у вітчизняній практиці, удосконалити їх
та максимально адаптувати до умов розвитку українського суспільства.
Обов’язковим елементом проекту стратегічного плану повинно стати
визначення місії міста (селища, сільського поселення). Необхідно науково
обґрунтувати й удосконалити SWOT-аналіз (порівняно з існуючими на
сьогодні його зразками на рівні міст), в процесі експертного оцінювання
сильних і слабких сторін, можливостей і загроз розвитку базових
адміністративно-територіальних одиниць потрібно обов’язково здійснювати
бальне оцінювання важливості чинників. Це, у свою чергу, дасть
можливість вибрати найбільш вагомі із них. Розробка та впровадження у
практику вітчизняних підприємств методики формування стратегічних планів
суб’єктів господарювання повинна відбуватись у тісній взаємодії із
формуванням та реалізацією Національної стратегії розвитку
підприємництва в Україні, Державної стратегії регіональної політики та
інших стратегічних документів, що визначають організаційні,
нормативно-правові, економічні та мотиваційні аспекти підприємницької
діяльності.
Зазначені напрямки удосконалення методичного забезпечення стратегічного
планування, за умови застосування системного підходу, можуть сприяти
покращенню змістовного наповнення стратегічних планів і стратегій, які
розробляються на різних ієрархічних рівнях національної економіки,
закладенню передумов розробки дієвих стратегічних планів та ефективних
засобів їх реалізації.
Література
1. Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій
розвитку: Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції від 29.07.2002 №224 // zakon.rada.gov.ua.
2. Білоус Н. Стратегія соціально-економічного розвитку Чернігівської
області на період до 2015 року — необхідність сьогодення // auc.org.ua.
3. Дробенко Г.О., Брусак Р.Л., Свірський Ю.І. Стратегічне планування
розвитку територіальних громад: Метод. посібник. – Л.: СПОЛОМ, 2001. –
118 с.
4. Муниципальньш менеджмент: Справочное пособие / Под ред. В.А. Иванова,
А.Н. Коробова. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 718 с.
5. Стратегічний план розвитку міста Сарни Рівненської області. – Сарни,
2007. – 75 с.
6. Стратегія економічного і соціального розвитку Вінницької області на
2005-2015 роки. -Вінниця, 2005. – 124 c.
7. Стратегія економічного і соціального розвитку Івано-Франківської
області до 2011 року. -Івано-Франківськ, 2003. – 98 c.
8. Стратегія економічного та соціального розвитку Тернопільської області
на 2004-2015 роки. – 2-ге видання, доп. і перероблене. – Тернопіль,
2004. – 147 с.
9. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року. – Львів, 2005. –
132 c.
10. Стратегія соціально-економічного розвитку Закарпатської області на
період до 2015 року. – Ужгород, 2006. – 120 с.
11. Стратегія соціально-економічного розвитку Сумської області до 2015
року. – Суми, 2006. – 129 с.
12. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті:
концептуальні аспекти. – Дніпропетровськ: Вид-во УАДУ, 2001. – 303 с.
13. Strategie regionalne. Poradnik. – PARR, 1997. – 45 р.
14. Wojciechowski E. Samorzad teretorialny w warunkach gospodarki
rynkowej. – Warszawa: PWN, 1997. – 150 р.
15. Актуальні Проблеми Економіки 2009 р., № 1(91), с. 152-157
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
