Реферат на тему:
Конвертованість валют
1. Сутність конвертованості валют.
2. Ступінь конвертованості валют та його ефективність.
3. Види конвертованості валют.
4. Умови введення конвертованості валюти.
1. Сутність конвертованості валют
Найпоширенішим в економічній літературі визначенням конвертованості
валюти є спроможність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти
інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.
Досягнення і підтримка країною конвертованості своєї національної валюти
— це складна економічна проблема, пов’язана з глибокими змінами як в
самій економіці країни, так і в її відносинах із зовнішнім світом. Саме
тому введення режиму конвертованості національної валюти потребує від
країни серйозної підготовки і створення цілого комплексу економічних
передумов.
Так, обов’язковою передумовою конвертованості національної валюти є
наявність в країні, яка хоче її запровадити, певних економічно-правових
умов для прояву господарської самостійності власника грошей. Іншою
обов’язковою умовою є наявність ринкового господарства, при якому всі
учасники економічного обміну діють самостійно на свій страх і ризик. При
цьому ринкове господарство має бути достатньо збалансованим,
конкурентоспроможним і відкритим, з незначними торговельними
валютно-фінансовими обмеженнями або при їх повній відсутності.
Конвертованість валюти, органічно пов’язуючи внутрішній ринок із
світовим, дає змогу оперативно реагувати на зміни міжнародної
господарської кон’юнктури, що позитивно впливає на економічний розвиток
країни. В економіці країни, на яку поширює свій вплив світовий ринок,
відбуваються процеси пристосування і вирівнювання національних умов
виробництва з світовими за всіма параметрами — затратами, цінами,
якістю, технічним рівнем продукції тощо. Тільки такий режим може
забезпечити повною мірою реалізацію відомого ринкового принципу
“продавати на найдорожчих ринках і купувати на найдешевших”, дасть змогу
найраціональніше використовувати кошти для інвестицій у світовому
масштабі, а також отримати вигоди від міжнародного поділу праці.
Звідси конвертованість як економічну категорію – це такий стан і
характер економічної і валютно-фінансової системи, при якому для
власників коштів у національній валюті забезпечується свобода здійснення
тих чи інших операцій як у певній країні, так і за кордоном.
2. Ступінь конвертованості валют та його ефективність.
Ступінь конвертованості валют визначається як:
– повна і часткова конвертованість;
– внутрішня і зовнішня конвертованість;
– по поточних операціях і по переміщенню капіталів і кредитів.
Схема №
Класифікація конвертованості валют
Повна конвертованість
За поточними операціями Пов’язана з рухом
капіталів і кредитів
Для Для Для Для
іноземних вітчизняних резидентів нерезидентів
власників власників
(нерезидентів) (резидентів)
Юр. Фіз. Юр. Фіз. Юр. Фіз. Юр. Фіз.
Ос. Ос. Ос. Ос. Ос. Ос. Ос. Ос.
Внутрішня конвертованість
З о в н і ш н я к о н в е р т о в а н і с т ь
Конвертованість за поточних операціях означає, що національна валюта
вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякденної
зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин
(торгівля, страхування, транспорт, туризм та ін.).
3. Види конвертованості валют.
За класифікацією форм конвертованості (оборотності) за видами та
суб’єктами зовнішньоекономічних операцій розрізняють валюти вільно
конвертовані (ВКВ), частково конвертовані (ЧKB) і неконвертовані (НКВ).
Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де не існує ніяких
обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов’язані
з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчизняних (резидентів) і
іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників даної
валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту
(долар США, євро, канадський долар тощо).
Вільна конвертованість більшості національних валют країн світу на
золото існувала до Першої світової війни. В роки світової економічної
кризи 1929—1933 pp. золотий стандарт було відмінено, конвертованість
національних валют на золото в більшості розвинених країн практично
перестала існувати. Лише долари США, які належали центральним банкам та
іншим офіційним органам зарубіжних країн, до серпня 1971 р. могли
обмінюватися казначейством США на золото. Після серпня 1971 р. у зв’язку
з кризою валютно-фінансової системи та знеціненням долара було припинено
конвертованість долара на золото.
Частково конвертовані валюти (ЧKB) — це валюти тих країн, де існують
валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів.
До них належать валюти європейських країн.
Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні
обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів.
Це, як правило, валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, які
здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій.
Під час і після Другої світової війни всі валюти, за винятком долара
США, швейцарського франка та шведської крони, були неконвертованими.
Конвертованість валют фактично нейтралізує обмежувальний вплив
національних кордонів на міждержавний рух товарів, послуг та переміщення
капіталів. Експортеру, наприклад, забезпечується можливість перетворити
одержану виручку у національні гроші, а для імпортера через механізм
конвертованості здійснити обмін його національної валюти на іноземні
засоби платежу.
Залежно від місця перебування суб’єкта конвертованість може бути
зовнішньою та внутрішньою.
При зовнішній конвертованості (оборотності) повна свобода обміну
зароблених в даній країні грошей для закордонних розрахунків надається
лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як
громадяни та юридичні особи даної країни (резиденти) такою свободою не
володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як
правило, розпочинається з зовнішньої оборотності. Річ у тім, що саме
зовнішня конвертованість стимулює активність іноземного капіталу, формує
більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту даної країни, зміцнює
світовий престиж національної валюти, завдає менше клопоту державі щодо
правопорушень, оскільки кількість нерезидентів порівняно з контингентом
вітчизняних власників валюти незначна.
За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних
грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти. Запровадження
внутрішньої конвертованості потребує від країни більших зусиль, зокрема
нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому
і світовому ринках тощо. Тому після її введення створюються необхідні
умови для переходу до часткової та повної конвертованості.
Отже, шлях до запровадження повної конверсії національної валюти лежить
від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особливою формою часткової
конвертованості національної валюти.
За часів класичного золотого стандарту проблеми конвертованості не
існувало, адже вільний розмін грошей на золото здійснювався
безперешкодно, так само як міжнародні розрахунки з допомогою розмінних
на золото платіжних документів. Золотий стандарт мав вмонтований
механізм оборотності валют, і вільна та безперешкодна конвертованість
сама собою малася на увазі.
Ситуація змінилася після припинення вільного обміну банкнот та інших
фінансових документів на золото. Сучасні гроші мають кредитний характер,
і сьогодні проблема конвертованості — це проблема вільного обміну одних
кредитних зобов’язань на інші. Вона не є і не може бути чисто технічною
категорією обміну, оскільки потребує існування ринкового типу економіки,
основаного на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Для
безперешкодного здійснення повної конвертованості ринкова економіка має
бути досить зрілою для активного протистояння іноземній конкуренції,
повноправної участі у міжнародному поділі праці.
Світова практика підтверджує, що потреба в конвертованості національних
валют виникає як наслідок інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних
зв’язків, коли приймаються рішення про відкритість національної
економіки світовому ринку для активного використання міжнародного поділу
праці. Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти можуть
виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і
купівельного засобу. Проте таку властивість мають не просто конвертовані
валюти, а лише резервні — грошові одиниці економічно сильних країн з
могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому
світу банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на
будь-який товар. Інші країни в цих валютах створюють свої резерви. Зараз
налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних — кілька: долар
США, євро, японська ієна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський
франк та деякі інші. Водночас роль світових грошей в основному виконує
тільки одна валюта — долар США.
Конвертованість рівнозначна свободі і багатосторонності
зовнішньоекономічного обміну, при якому зовсім не обов’язково, щоб дана
валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів
або щоб у ній виражалася світова ціна. Для цього достатньо легальної
можливості використовувати дану валюту у міжнародних платежах як
резидентами, так і нерезидентами, а також відносної свободи придбання за
неї іноземної валюти на зовнішніх і внутрішніх ринках та обміну на
будь-яку іншу валюту за ринковим курсом.
4. Умови введення конвертованості валюти.
Загалом для досягнення істинної конвертованості треба дотримуватись у
крайньому разі двох умов:
• по-перше, мати внутрішній ринок товарів, послуг, валюти і
капіталів, до якого мали б вільний доступ нерезиденти;
• по-друге, створити всі необхідні умови для виникнення
зацікавленості у іноземних покупців до придбання гривні за іноземну
валюту.
Рішення уряду про введення конвертованості замало. Необхідно, щоб ця
валюта викликала довіру як у нашій країні, так і за кордоном, що може
бути забезпечене високою якістю та багатим асортиментом товарів, що
стоять за українською валютою. Адже перехід більшості країн до
конвертованості своїх валют було здійснено лише після їх виходу на
світові ринки з якісними товарами широкого асортименту.
Отже, конвертованість національної валюти — необхідний елемент
розвинутої і відкритої ринкової економіки. Однак повної конвертованості
в широкому економічному розумінні немає навіть у країнах, де відмінено
всі валютні обмеження, оскільки і в них залишається інтенсивне
регулювання зовнішньої торгівлі, порядку міжнародних розрахунків,
внутрішнього економічного життя. Тому зрештою ступінь і характер
конвертованості валюти пов’язані з системою державного регулювання
економіки кожної країни.
Конвертованість національної валюти ставить країну в нові умови вільної
багатосторонньої торгівлі і міжнародної конкуренції. Економіка постійно
відчуває на собі тиск з боку світового ринку внаслідок коливання цін,
валютних курсів, відсоткових ставок та інших елементів кон’юнктури під
дією ринкових сил. Якщо до запровадження конвертованості товаровиробники
працювали на внутрішній ринок під захистом торговельних і валютних
обмежень, то тепер вони можуть бути поставлені перед фактом зростання
припливу конкурентоспроможних товарів з-за кордону. В цьому випадку
країні потрібно буде збільшувати обсяги виробництва, розширювати ринки
збуту своєї продукції для покриття за рахунок доходів від експорту
витрат по імпорту, що зростають. Інакше режим конвертованості
національної валюти може поставити під загрозу порушення рівноваги
платіжного балансу.
Саме тому для нормального функціонування механізму конвертованості
національної валюти країна повинна мати достатні валютні резерви, а
також більш-менш вільний доступ до надійних джерел позикових коштів, за
рахунок яких вона могла б витримувати фінансові напруження рівноваги
свого платіжного балансу. Цим і можна пояснити неодночасність переходу
більшості розвинених країн Заходу до режиму конвертованості своїх валют,
а також існуючі різні ступені та форми конвертованості, які притаманні
цим валютам.
Так, основна група західноєвропейських країн змогла взяти на себе
зобов’язання утримуватися від застосування торговельних і платіжних
обмежень за поточними комерційними операціями згідно зі Статутом
Міжнародного валютного фонду (стаття VII) лише в лютому 1961 р. Це
Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція,
Ірландія і Люксембург. Тобто лише через 15 років після закінчення Другої
світової війни цим країнам вдалося відновити конвертованість своїх
валют.
Інші держави підійшли до цього ще пізніше. Японія, наприклад,
запровадила конвертованість своєї валюти в 1964 p., Данія — 1967,
Фінляндія — 1979, Іспанія — 1986, Туреччина — у 1990 р. Більшість
національних валют досягли режиму вільної конвертованості лише за
поточними комерційними операціями, зберігаючи різні обмеження на
операції, які пов’язані з закордонними інвестиціями та іншими
міжнародними переміщеннями капіталу.
Лише приблизно 15 країн змогли поширити режим вільної конвертованості
своїх валют на всі види зовнішньоекономічних операцій. Серед них такі
країни, як США, Німеччина, Велика Британія, Японія, Канада, Нідерланди,
Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та деякі арабські
нафтодобувні країни. Тільки нещодавно до них змогли приєднатися Франція
та Італія, які до останнього часу зберігали деякі обмеження на операції,
пов’язані з рухом капіталів. Проте й цим країнам притаманні певні
обмеження у зовнішній торгівлі, міжнародних розрахунках, внутрішньому
економічному житті.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
